Регіональна екологічна мережа: географічні аспекти формування і розвитку (на матеріалах Тернопільської області) : Региональная экологическая сеть: географические аспекты формирования и развития (на материалах Тернопольской области)

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка

Царик Петро Любомирович

УДК 911.52 (477.84)

Регіональна екологічна мережа: географічні аспекти формування і розвитку
(на матеріалах Тернопільської області)

11.00.11 конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук

Науковий керівник
д.г.н., проф. Заставецька О.В.

Тернопіль - 2005

Зміст
Вступ 5

Розділ І. Теоретико-методологічні підходи до формування і
розвитку екологічної мережі 12
І.1. Поняття екологічна мережа”. Концептуальні
основи розбудови екомереж, їх функції 12
І.2. З історії дослідження природозаповідання Тернопільщини 31
І.3. Методичні засади дослідження регіональних екологічних мереж 43

Розділ ІІ. Функціонально-просторовий аналіз та періодизація
формування і розвитку територій та об’єктів
природно-заповідного фонду Тернопільської області 53
2.1. Зародження природно-заповідної справи 53
2.2. Формування основ природно-заповідного фонду в період
1960-1972 рр. 55
2.3. Наповнення функціонально-просторової структури
природно-заповідного фонду в період 1973-1990 рр. 61
2.4. Соціально-екологічна спрямованість розвитку мережі
територій та об’єктів природно-заповідного фонду
в кінці ХХ на початку ХХІ ст.4 69

Розділ ІІІ. Структура перспективної екологічної мережі
Тернопільської області 75
3.1. Завдання та основні напрямки формування регіональної
екологічної мережі. 75
3.2. Структурні елементи регіональної екологічної мережі 78
3.2.1. Природні ядра: функціональні особливості та їх територіальна
приуроченість 79
3.2.2. Типологічне ранжування перспективних природних ядер 107
3.2.3. Екологічні коридори: територіальна приуроченість та структурно-
функціональні особливості 112

Розділ ІV. Регіональна екологічна мережа як визначальний фактор
сталого розвитку 134
4.1. Екологічна мережа як основна форма збереження видового,
ландшафтного, генетичного різноманіття 134
4.2. Ландшафтно-екологічна оптимізація території за умов формування
регіональної екологічної мережі 143
4.3. Роль перспективної екомережі в покращенні умов просторової
життєдіяльності населення 154
Висновки 165
Література 171
Додатки 198

Вступ
Актуальність теми дослідження. Наприкінці ХХ на початку ХХІ століть розвиток природоохоронних ідей досяг свого певного логічного завершення. В 1992 році конференція з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро прийняла конвенцію про біорізноманіття як основу еволюції і функціонування систем біосфери і сталого забезпечення потреб населення Землі. Нею проголошено збереження не окремих ланок природи, а головних рівнів організації біоти. В цьому ж році Рада Європи прийняла Конвенцію Європейської Екомережі (European Ecological Network) як ідею загальноєвропейської системи охорони природи. Загальноєвропейська екомережа є виявом процесу інтеграції національних політик збереження природи і спробою об’єднання в єдине ціле найбільш цінних природних територій. Дослідження екомережі є складною інтегральною проблемою над вирішенням якої працюють фахівці різних галузей знань. Вивчення процесів формування і розвитку екомереж є порівняно молодим і перспективним напрямом сучасних прикладних географічних досліджень. Якщо на сьогоднішній день науковцями з’ясовані основні обриси, принципи, теоретичні та практичні положення майбутньої національної мережі України, то питання вивчення теоретичних і прикладних аспектів формування і розвитку регіональних екологічних мереж знаходяться в початковій стадії розвитку. Особливо значимими і актуальними в цих дослідженнях є аналіз територіальної структури природокористування регіону, дослідження об’єктів і територій природно-заповідного фонду як основних структурних елементів екомереж, виявлення пріоритетів і критеріїв ландшафтно-екологічної оптимізації території, визначення природних ядер, їх буферних зон, шляхів міграції живих організмів, зон найбільшого ландшафтного різноманіття тощо.
Методологічні основи дослідження. Загальновизнаною методологічною основою дослідження є Міжнародна стратегія сталого розвитку, основні принципи якої проголошені декларацією міжнародної конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 році. Основні методологічні підходи і принципи формування загальноєвропейської мережі визначені і затверджені директивами Європейського союзу щодо збереження диких птахів (Council Directive 79/409/EEC on the conservation of wild birds) та щодо збереження природних середовищ існування дикої фауни та флори (Council Directive 92/43/EEC on the conservation of natural habitats and of wild fauna and flora). Для країн, які не входять до Європейського союзу (членів Ради Європи), території спеціального збереження та середовища існування рідкісних та зникаючих видів визначені Резолюцією Постійного комітету Бернської конвенції №4 від 1996 року (Перелік зникаючих видів природних середовищ існування, які потребують спеціальних заходів збереження”). Ці природоохоронні об’єкти будуть складати Смарагдову мережу Європи, яка є аналогом програми NATURA-2000” (Закон про приєднання до Бернської конвенції Верховна Рада України прийняла 29 жовтня 1996 року). В 1995 році на засіданні міністрів екології Європейських країн в Софії була прийнята Загальноєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, в рамках якої було прийнято рішення про створення Загальноєвропейської екологічної мережі. Іншими правовими основами розвитку екомережі України є Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (приєднання України з 18 березня 1999 року) та Конвенція про водно-болотні угіддя, які є середовищем існування водоплавних птахів (приєднання України з 29 жовтня 1996 року).
Наукова рада НАН України з проблем навколишнього середовища і сталого розвитку затвердила пріоритетні напрямки наукових досліджень як відповідну методологічну основу цілеспрямованої роботи вчених України. Це пріоритет проблем соціально-економічного прогресу та якості навколишнього середовища. Основні концептуальні положення даного підходу викладені в працях В.Я.Шевчука, С.І.Дорогунцова, Л.Г.Руденка, Б.М.Данилишина, М.І.Долішнього, В.В.Волошина, Ю.Р.Шеляг-Сосонка, П.Г.Шищенка, М.Д.Гродзинського, В.І.Олещенка, та інших. Водночас фундаментальні аспекти формування і розвитку екомереж висвітлюють праці Т.Л.Андрієнко (1991), Ю.Р.Шеляг-Сосонка (1999), П.Г.Шищенка, М.Д.Гродзинського (2001), В.А.Барановського (2001), С.М.Стойка (1995), К.М.Ситника (1995), М.А.Голубця (1997). Враховуючи розвиток концептуальних основ екомереж в руслі міжнародної стратегії узгодженого розвитку слід зазначити вагомий внесок науковців в обґрунтування його географічних аспектів: Л.Г.Руденка (1999, 2001), Я.І.Жупанського (1998), І.О.Горленко (2001), Н.Р.Малишевої, В.І.Олещенка (2001), В.М.Пащенка (2000). Г.І.Денисика (2001), І.П.Ковальчука (2003), Я.О. Мольчака (2004), О.Г. Топчієва (2004).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Матеріали дисертаційного дослідження безпосередньо пов’язані з Загальнодержавною програмою формування національної екомережі України на період 2000-2015 рр., Програмою формування регіональної екологічної мережі Тернопільської області на період 2002-2015 рр., Програмою з охорони довкілля, раціонального використання ресурсів та забезпечення екологічної безпеки Тернопільської області на 2000-2005 рр. Дисертаційне дослідження виконано в рамках науково-дослідних тематик кафедри геоекології та методики викладання геологічних дисциплін Еколого-географічні дослідження Західного регіону України” та кафедри географії України, краєзнавства і туризму Проблеми комплексного економічного і соціального розвитку регіону” Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Мета і завдання дослідження. Головною метою роботи є вивчення географічних передумов і чинників формування регіональної екологічної мережі, виділення та аналіз її структурно-функціональних елементів, обґрунтування соціально-екологічної ролі і значимості екомережі в досліджуваному регіоні.
Реалізація мети роботи визначила необхідність послідовного виконання наступних взаємопов’язаних завдань:
- доповнення теоретико-методологічних напрацювань та аналіз нормативно-правових актів формування і розвитку екомереж, історичних передумов дослідження та становлення територій та об’єктів природно-заповідного фонду;
- аналіз динаміки функціональної та територіальної структур мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду, як базових об’єктів перспективної екомережі;
- виділення і обґрунтування природних ядер і екологічних коридорів як основних структурних елементів перспективної регіональної екомережі, проведення їх структурно-функціонального аналізу;
- обґрунтування напрямків ландшафтно-екологічної оптимізації територій та проведення оцінки соціально-екологічної ролі регіональної екомережі в природному регіоні.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктами дослідження є природні і антропогенні ландшафти, території та об’єкти природно-заповідного фонду Тернопільської області.
Предметом дослідження є еколого-географічні аспекти функціонування елементів територіальної і функціональної структур перспективної регіональної екологічної мережі.
Методи дослідження. В процесі вирішення поставлених завдань застосовані історичний, порівняльний, типологічний, експедиційний, статистичний, картографічний методи. В роботі також використані матеріали Державного управління екології та природних ресурсів у Тернопільській області, Тернопільської філії Інституту землеустрою, Тернопільського обласного державного управління земельних ресурсів та ін. Матеріалами для написання роботи послужили експедиційні обстеження територій та об’єктів природно-заповідного фонду Тернопільської області у 2003-2004 рр., в яких автор приймав безпосередню участь.

Наукова новизна результатів роботи
В процесі проведених досліджень перспективної регіональної екомережі отримано нові наукові результати:
поглиблено теоретико-методологічні засади концепції регіональних екологічних мереж;
апробовано систему методів дослідження перспективних регіональних екомереж;
виділено і охарактеризовано основні історичні етапи природодослідження і природозаповідання у Тернопільській області;
визначено головні риси і етапи розвитку мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду області;
обґрунтовано виділення основних структурних елементів регіональної екологічної мережі: природних ядер, екологічних коридорів, зон відновлення природної рослинності, проведено їх структурно-функціональний аналіз;
окреслено роль регіональної екологічної мережі у збереженні біологічного різноманіття; шляхи ландшафтно-екологічної оптимізації території за умов функціонування регіональної екомережі, оцінено її соціально-екологічне значення.
Практичне застосування отриманих результатів. Висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані для розробки схеми формування і розвитку регіональної екологічної мережі, формування складових елементів регіональної екологічної мережі, розробки регіональної програми оптимізації природокористування та природних умов життєдіяльності населення. Матеріали досліджень увійшли до звітів з науково-дослідних тем кафедри геоекології та методики викладання екологічних дисциплін та кафедри географії України, краєзнавства і туризму Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, Держуправління з екології і природних ресурсів у Тернопільській області.
Наведені у роботі теоретичні і методичні положення, а також конкретні дані використовуються у навчальному процесі Тернопільського національного педагогічного університету при викладанні курсів Заповідні території”, Наукові засади формування і розвитку екомереж”, Основи геоекології”.
Теоретичні та методичні положення дисертації можуть бути використані при проведенні аналогічних досліджень інших регіонів України.
Особистий внесок здобувача. Здобувачем проведено аналітичний огляд наукових праць, що присвячені історії розвитку природозаповідання, теоретичним і прикладним аспектам екологічних мереж, методиці визначення природних ядер і екологічних коридорів, зон ренатуралізації, буферних зон. Зібрано і опрацьовано літературні, фондові джерела, матеріали власних польових досліджень, створено ряд картосхем основних структурних елементів регіональної екологічної мережі, запропоновано формування ряду заповідних об’єктів та виділення зон відновлення природної рослинності. Проаналізовані передумови формування і розвитку регіональної екологічної мережі, обґрунтовано виділення основних природних ядер та екокоридорів, створено схему основних структурних елементів регіональної екологічної мережі Тернопільської області, оцінено роль екомережі у збереженні ландшафтного різноманіття, в оптимізації природокористування і ландшафтно-екологічної структури території, у створенні сприятливих природних умов комфортного просторового проживання населення.
Апробація результатів дисертації. Частина отриманих результатів включена в монографію Еколого-географічні дослідження обласного регіону: історія, теорія, практика (на матеріалах Тернопільської області)” (2005), прикладні результати дисертаційного дослідження використовуються при викладанні навчального предмету підготовки магістрів екології та охорони навколишнього середовища Наукові засади формування і розвитку екомереж”.
Результати дисертаційного дослідження апробовано на наукових конференціях: Історія української географії та картографії: проблеми і перспективи (Тернопіль, 2000), Регіональне географічне краєзнавство” (Тернопіль, 2002), Молодь і досягнення науки у вирішенні проблем сучасності” (Чернівці, 2003), Екологічна географія: історія, теорія, методи, практика” (Тернопіль, 2004), щорічних звітних наукових конференціях викладачів, аспірантів, здобувачів кафедри геоекології та методики викладання екологічних дисциплін, кафедри географії України, краєзнавства і туризму Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Публікації. Етапи проведеного дослідження знайшли своє відображення в 17 публікаціях загальним обсягом близько 9,7 д.а., з них 10 статей у фахових наукових виданнях, 4 тез доповідей у збірках матеріалів конференцій. У публікаціях висвітлено зміст усіх розділів дисертації.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (299 найменувань), двох додатків (45 сторінок), загальний обсяг дисертації 244 сторінок, з них 144 сторінки основного тексту 19 рисунків, 26 таблиць.

Список литературы

Висновки
Проведене дослідження об’єктивних передумов формування регіональної екологічної мережі, визначення її основних структурних елементів, ролі у збереженні видового і ландшафтного різноманіття, оптимізації природокористування та ландшафтно-екологічної структури території, природних умов життєдіяльності населення дозволило отримати деякі методологічні і практичні результати і зробити висновки:
1. Реалізація концепції екомережі в регіональному аспекті спрямована на вирішення ряду важливих теоретичних і прикладних завдань направлених на збереження біологічного різноманіття, покращення природних умов середовища життєдіяльності населення, підтримання динамічної рівноваги між узгодженим використанням природно-ресурсного потенціалу і забезпеченням на цій основі адекватності інтересів збереження довкілля та сталого розвитку при домінуванні критеріїв, вимог і показників навколишнього середовища. Створення перспективної регіональної екологічної мережі буде гарантом узгодженого еколого-соціально-економічного розвитку.
2. Об’єктивною основою створення перспективної екологічної мережі є території та об’єкти природно-заповідного фонду, природні лісові, лучні, степові рослинні угруповання, водно-болотні угіддя, гідромережа. Проведений аналіз природничих і природоохоронних досліджень теренів Тернопільщини послужив основою виділення трьох основних етапів цього процесу: перший етап накопичення відомостей про особливості компонентів природи краю від 1650 до 1910 рр., другий етап поглибленого вивчення природних особливостей ландшафтів і створення мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду (1910-1991 рр.), третій етап пов’язаний з розбудовою регіональної екомережі Тернопільщини (кінець ХХ початок ХХІ ст.). Становлення мережі природно-заповідних об’єктів в регіоні відбулося у другій половині ХХ століття. Розподіл об’єктів та територій природно-заповідного фонду в межах природних і адміністративних районів області є вкрай нерівномірним. Тільки в семи (Заліщицькому, Борщівському, Гусятинському, Монастириському, Бучацькому, Шумському, Кременецькому) із сімнадцяти адміністративних районів заповідність території є вищою за пересічнообласний показник (8,42%). В чотирьох із них (Гусятинському, Борщівському, Заліщицькому, Кременецькому) найбільш повно представлена різноманітність категорій природозаповідання. Близько третини природоохоронних площ припадає на сільськогосподарські угіддя загальнозоологічних заказників та господарські зони регіональних ландшафтних парків, які не виконують безпосередніх природозахисних функцій. Це засвідчує розбалансованість функціональної просторової структури мережі територій і об’єктів природно-заповідного фонду.
3. Найбільш збережені природні комплекси у складі державного природного заповідника та його філіалу, заповідних зон регіональних ландшафтних парків, заказників загальнодержавного та місцевого значення виступають основою структурних елементів перспективної екологічної мережі. При їх обгрунтуванні враховувалась ландшафтна структура території, а також доцільність формування природних ядер, буферних зон в кожному ландшафті та групі ландшафтів області, які б належно репрезентували їх біорізноманіття.
4. При виділенні природних ядер враховувалась ландшафтна різноманітність, ступінь збереженості і заповідності ландшафтів, а також низка критеріїв їх природно-екологічна роль та значення. Із 26 природних ядер, запропонованих в 13 ландшафтах та групах ландшафтів, більшість приурочена до територій природно-заповідного фонду з належним режимом заповідання. Три ядра мають загальнодержавне значення (Медоборське, Кременецьке, Заліщицьке), дев’ять міжрегіональне значення (Стіжоцько-Іловецьке, Суразьке, Вороняцьке, Берем’янсько-Шутроминське, Поточансько-Урманське, Голицько-Підвисоцьке), тому що знаходяться на контакті регіональної екомережі з екомережами сусідніх областей, 16 природних ядер місцевого значення. Для формування ряду перспективних природних ядер необхідний поглиблений флористико-фауністичного та ландшафтно-ценотичного аналіз ландшафтів. Це потрібно для достовірного виділення чітких границь біологічних центрів, буферних зон, зон ренатуралізації, та запровадження або зміни режиму природозаповідання на більш суворий.
До особливостей територіальної приуроченості природних ядер слід віднести виділення 13 (50%) із них в межах горбогірних територій: Тернопільського Опілля (6 ядер), Кременецьких гір (4) і Товтрового кряжу (4). Не існує належних передумов виділення природного ядра в межах Тернопільської частини Вороняцького горбогірного ландшафту.
5. Серед перспективних екологічних коридорів, які сполучатимуть природні ядра та інші природні ландшафти в цілісну регіональну екологічну мережу, виділено два екокоридори (Кременецький, як частина Галицько-Слобожанського та Дністровський) загальнодержавного значення, п’ять екокоридорів міжрегіонального значення (Стрипський, Серетський, Опільський, Збручанський, Товтровий) та 17 екокоридорів місцевого значення. Переважна більшість екокоридорів приурочена до гідромережі та горбогірних місцевостей. Найбільше природних ядер розташовано в межах Опільського (6 ядер), Кременецького (5), Серетського (5), Товтрового (4), Дністровського (3) екокоридорів. Повноцінне функціонування екологічних коридорів як основних шляхів міграції біоти можливе за умов проведення ряду природовідновних та природоохоронних заходів: ренатуралізації найбільш антропогенізованих відтинків екологічних коридорів, визначення їх природоохоронного статусу, переорієнтації господарської діяльності на невиснажливі види природокористування, відведення водоохоронних зон.
6. Формування регіональної екологічної мережі водночас передбачає подальший розвиток природозаповідання, особливо в тих природних та адміністративних районах, в яких недостатньо репрезентовані природні заповідні ландшафти. При формуванні основних структурних елементів регіональної екомережі врахована і перспектива розвитку заповідної справи. В період з 2004 по 2015 роки передбачається створення двох природних національних парків (Дністровський каньйон”, Кременецькі гори”), розширення території природного заповідника Медобори” за рахунок ділянок степової та наскельно-степової рослинності, формування одинадцяти регіональних ландшафтних парків (Малополіського, Почаївського, Вороняцького, Збаразькі Товтри”, Залізцівського, Вертелківського, Бережанське Опілля”, Княжий ліс”, Середньосеретського, Язлівецького, Скала-Подільське Надзбруччя”) та понад 50 заповідних об’єктів інших категорій з доведенням площі природозаповідання в межах Тернопільської області до 10,5%.
7. При виділенні природних ядер в межах наявних територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також ряду перспективних природних ядер враховувались особливості ландшафтного різноманіття території, яке, на думку фахівців, є найбагатшим в зонах контакту фізико-географічних провінцій, областей, районів. Двадцять п’ять із двадцяти шести виділених природних ядер підтверджують це твердження, вони знаходяться в межах контактних зон ландшафтів. Розбудова екомережі сприятиме зростанню ландшафтно-ценотичної, ценотичної, флористичної репрезентативності і збереженню унікальності природних заповідних територій.
8. Формування регіональної екологічної мережі сприятиме збалансуванню структури землекористування, оптимізації ландшафтно-екологічної структури території. Враховуючи неоптимальне співвідношення між природними та антропогенізованими ландшафтами як в межах території області, так і окремих її частин, а також значну частку малопродуктивних і сильноеродованих орних земель, вважаємо за доцільне на значній частині цих земель провести масштабні ренатуралізаційні заходи. Зокрема, доцільно відвести під заліснення і залуження орні землі з крутизною схилів від 3-х до 7-ми і більше градусів. Ці землі приурочені, з одного боку, до схилів в горбогірних місцевостях, з другого боку, до схилів річкових долин. Вони, як правило, малопродуктивні і деградовані, а тому потребують консервації та іншого функціонального призначення. Станом на 2002 рік такі землі становлять 26,7% ріллі. Вони представлені в кожному адміністративному районі, зокрема і в найбільш розораних. Під заліснення доцільно відвести деградовані орні землі з крутизною схилів більше 7° (40,1 тис. га), порушені та відпрацьовані землі промислового використання (4,7 тис. га) та радіаційно забруднені землі (17,8 тис. га), які в сукупності складатимуть 3,8% території області. Залуженню та залісненню в залежності від конкретних місцевих умов підлягають малопродуктивні сільськогосподарські землі з крутизною схилів 5-7° в межах річкових долин, місцях витоків річок (53,5 тис. га), частина малопродуктивних і деградованих орних земель з крутизною схилів 3-5° (176,2 тис. га), що складатиме 16,6% території області. Проведення цих заходів дасть можливість збільшити частку територій під природною рослинністю майже до 50%.
9. Пріоритетними критеріями ландшафтно-екологічної оптимізації території виступають природоохоронний, спрямований на збереження біорізноманітності регіону та антропоекологічний, направлений на підтримання комфортних природних умов для життєдіяльності населення. Докорінна зміна структури земельного фонду, ренатуралізація агрокультурних ландшафтів та рекультивованих земель промислового використання сприятиме формуванню належних природних умов для життєдіяльності населення. Проведена оцінка комфортності природних умов життєдіяльності населення виявила найбільш сприятливі природні умови для життєдіяльності населення у восьми адміністративних районах області Шумському, Зборівському, Монастириському, Бережанському, Кременецькому, Підгаєцькому, Лановецькому, Гусятинському. Вони мають відносно збалансовану структуру землекористування, сприятливу екологічну ситуацію та високий рівень забезпеченості населення просторовими умовами проживання/ Решта адміністративних районів відзначаються незбалансованою структурою землекористування, погіршеними показниками якості довкілля, низьким рівнем комфортності природних умов просторового проживання населення.
10. Формування регіональної екомережі сприяє збалансуванню природокористування, покращенню умов життєдіяльності населення, спрямоване на підтримання динамічної рівноваги між природними та антропогенними ландшафтами в регіоні. Структурні елементи екомережі є центрами цено- і генофондів, еталонними геосистемами із значними запасами унікальних природних ресурсів. Крім природоохоронного вони мають ще й естетичне, культурне, просвітницько-виховне значення.

Література
1. Адаменко О.М., Рудько Г.И. Основы экологической геологии. К.:1995. 211с.
2. Андриенко Т.Л., Плюта П.Г., Прядко Е.И., Каркуциев Г.Н. Социально-экологическая значимость природных заповедных территорий Украины. Киев: Наукова думка, 1991. 160 с.
3. Андрієнко Т.Л., Якушина Л.А. Види занесені до Червоної книги Української РСР” у флорі заповідників республіки // Український ботанічний журнал. Київ, 1989. №2. С. 77-80.
4. Анучин В.А. Основы природопользования: теоретический аспект. Москва: Мысль, 1978. 293 с.
5. Анучин В.А. Теоретические основы географии. Москва: Мысль, 1972.
6. Бабко Р.В., Кириченко М.Б., Білик В.М. Про необхідність інвентаризації досліджень території заповідного фонду // Матеріали науково-практичної конференції Проблеми становлення і функціонування новостворених заповідників”. Гримайлів, 1995. С. 100-102.
7. Барановський В., Пироженко К., Шевченко В. Медико-екологічний атлас України. Київ: Зелений світ, 1995. 31с.
8. Барановський В.А. Екологічна географія і екологічна картографія. Київ: Фітосоціоцентр, 2001. 250с.
9. Барановський В.А. Територіальні умови переходу України на модель екологічного сталого розвитку (теорія і практика картографічного дослідження). Київ, 1998. 72 с.
10. Барна М.М., Царик Л.П., Черняк В.М. Голицький ботаніко-ентомологічний заказник загальнодержавного значення. Тернопіль: Лілея. 1997. 64с.
11. Биосферные заповедники и глобальный мониторинг окружающей среды // Итоги науки и техники: Охрана природы и воспроизводство природных ресурсов. Москва: ВИНИТИ, 1983. Т.14. 197с.
12. Бондаренко В.Д. Про потребу уточнення концептуальних положень закону України Про природно-заповідний фонд” // Матеріали Українсько-Польської міжнародної конференції Роль природно-заповідних територій Західного Поділля та Юри Ойцовської у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття”. Гримайлів, 2002. С. 16-17.
13. Борейко В. Репресовані резервати Західної України”. Київ: Зелений світ, 1995, № 6,7,8,11.
14. Борейко В.Е. История заповедного дела в Украине. Киев: КЭКЦ, 2002. 270с.
15. Борисов В.А. Вопросы классификации заповедных территорий (с учетом зарубежного опыта) // Научные основы охраны природы. Выпуск. 2. Москва, 1973. С. 324-352.
16. Брусак В.П. Географічні аспекти оптимізації території заповідників // Матеріали науково-практичної конференції Проблеми становлення і функціонування новостворених заповідників”. Гримайлів, 1995. С. 113-115.
17. Брусак В.П., Гнатюк Р.М., Зінько В.В. та ін. Перспективи формування природоохоронної системи Поділля // Наукові записки ТДПУ. Серія: географія. Тернопіль, 1998 №2. С. 180-187.
18. Волошин І., Третьякова П. Еколого-географічні особливості Західного Поділля // Україна та глобальні процеси: географічний вимір. Київ-Львів, 2000. Т. 3. С. 16-20.
19. Волошин І.М. Ландшафтно-екологічні основи моніторингу. Львів: Простір, 1998. 356с.
20. Волошин Р. Конструктивно-географічні аспекти природокористування північно-західної частини подільських Товтр // Наукові записки ТДПУ. Серія: географія. Тернопіль, 2002. №1. С. 80-86.
21. Воровка В. Еколого-географічні підходи до організації екомережі Запорізької області // Наукові записки ТДПУ. Серія: географія. Тернопіль. №2. Ч.2. 2004. С. 206-211.
22. Восстановление и охрана малых рек: теория и практика / Перевод с английского. Москва: Агропромиздат, 1989. 317 с.
23. Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. Київ, 1988. 52с.
24. Выработка приоритетов: новый подход к сохранению биоразнообразия в Крыму. Результаты программы «Оценка необходимости сохранения биоразнообразия в Крыму», осуществленной при содействии Программы поддержки биоразнообразия BSP. Вашингтон, США: BSP, 1999. 250c.
25. Гайда Ю., Яцик Р., Швадчак І., Онищук М., Козацька Н. Збереження лісових генетичних ресурсів Тернопільської області // Роль природно-заповідних територій Західного Поділля та Юри Ойцовської у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття”. Збірник наукових праць. Гримайлів, 2003. С.229-238.
26. Генсірук С.А. Регіональне природокористування. Львів: Світ, 1992. 335 с.
27. Географические аспекты проблемы перехода к устойчивому развитию стран Содружества Независимых Государств. Киев-Москва, 1999. 199 с.
28. Геоэкологические принципы планирования и проектирования особо охраняемых территорий // Геоэкологические подходы к проектированию природно-технических систем. Москва, ИГ АН СССР, 1985. С. 115-181.
29. Геоэкология. Научно-методическая книга по экологии / Боков В.А. и др. Симферополь: Таврия, 1996. 382 с.
30. Геренчук К.И. Подольские Толтры / Известия Всесоюзного географического общества. Москва, 1949. Т.81. Вып. 5.
31. Геренчук К.І., Койнов М.М., Цись П.М. Природно-географічний поділ Львівського та Подільського економічних районів. Львів: Видавництво ЛДУ, 1964. 222 с.
32. Гетьман В. Ландшафно-екологічні субстанти біорізноманіття Суразької дачі // Роль природно-заповідних територій Західного Поділля та Юри Ойцовської у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття”. Збірник наукових праць. Гримайлів, 2003. С. 239-244.
33. Глушенко Ю.І., Кулик П.Р., Молодиченко В.В. Використання ландшафтного підходу для створення сітки охоронних природних об’єктів // Проблеми охорони природи і відтворення природно-ресурсного потенціалу Західного Поділля. Тернопіль, 1990. Т.2. С.81-83.
34. Голубець М.А. Біотична різноманітність і наукові підходи до її збереження. Львів: Ліга-Прес, 2003. 33с.
35. Голубець М.А. Плівка життя. Львів: Видавництво Поллі”, 1997. 186с.
36. Горб К. Науково-методичні засади еколого-географічної оцінки ступеня натуральності природної спадщини України як фактора заповідання // Наукові записки ТДПУ. Серія: географія. Тернопіль. №2. Ч.1. 2004. С. 43-49.
37. Горбенко А.В. До питання про формування екологічної мережі на прикладі Кіровоградської області // Україна: географічні проблеми сталого розвитку. В 4-х т. К.: ВГЛ Обрії, 2004. Т.2. С. 327-329.
38. Горленко И.А., Руденко Л.Г., Балабанов Г.В. и др. Проблемы комплексного развития территории. Київ.: Наукова думка, 1994. С. 8-59.
39. Гофман К.Х. Социально-экономические аспекты разработки региональных программ природопользования // Социализм и природа. Москва: Мысль, 1982. С. 93 120.
40. Грин А.М., Клюев Н.Н., Мухина Л.И. Геоэкологический анализ // Известия РАН. Серия география. 1995. № 1. С.21-30.
41. Гродзинський М.Д. Основи ландшафтної екології. Київ: Либідь, 1993. 224 с.
42. Гродзинський М.Д. Різноманіття ландшафтних різноманіть // Ландшафт як інтегруюча концепція ХХІ сторіччя. Київ, 1999 С.50-56.
43. Гродзинський М.Д. Стійкість геосистем до антропогенних навантажень. Київ: Лікей, 1995. 233с.
44. Гродзинський М.Д., Щишенко П.Г. Ландшафтне різноманіття як компонента сталого розвитку // Проблеми сталого розвитку України. Київ: БМТ, 2001. С.243-263.
45. Гулик С. До питання про відновлення унікальних ландшафтів степу Панталиха” // Матеріали Українсько-Польської міжнародної конференції Роль природно-заповідних територій Західного Поділля та Юри Ойцовської у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття”. Гримайлів, 2002. С. 46-48.
46. Гунько С.І. Царик Л.П. Про оптимізацію територіальної структури природоохоронних об’єктів Тернопільської області // Матеріали четвертої звітної наукової конференції викладачів та студентів географічного факультету. Тернопіль, 1994. С.24-26.
47. Гунько С.І., Царик Л.П. До концепції екологічної безпеки регіону та шляхи її реалізації на Тернопільщині // Екологічна ситуація в Тернопільській області, її аналіз та перспектива вирішення”. Тернопіль, 1994. С. 144-152.
48. Гуцуляк В.М. Ландшафтна екологія: геохімічний аспект. Чернівці: Рута, 2002. 272 с.
49. Гуцуляк В.М. Ландшафтно-геохімічна екологія: Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2001. 248с.
50. Данилишин Б.М. Природно-техногенні катастрофи: проблеми економічного аналізу та управління. Київ: ЗАТ Нічлава”, 2001. 260 с.
51. Данилишин Б.М., Шостак Л.Б. Устойчивое развитие в системе природно-ресурсных ограничений. Киев: СОПС Украины НАНУ, 1999. 367 с.
52. Данилов-Данильян В.И., Лосев К.С. Экологический вызов и устойчивое развитие. Москва: Прогресс-Традиция, 2000. 416 с.
53. Декларація міжнародної конференції ООН Навколишнє середовище і розвиток”. Ріо-де-Жанейро, 1992. 142с.
54. Делегат І.В. Деякі проблеми заповідної справи та діяльності заповідників. // Матеріали науково-практичної конференції Проблеми становлення і функціонування новостворених заповідників”. Гримайлів, 1995. С. 133-135.
55. Денисик Г.І. Лісополе України. Вінниця: Тезис, 2001. 284с.
56. Денисик Г.І. Природнича географія Поділля. Вінниця: ЕкоБізнесЦентр, 1998. 184с.
57. Деркач О., Коломієць Г., Костюшин В., Патрушева Л., Таращук С. Теоретичні та прикладні аспекти формування екомережі на прикладі Миколаївської області України // Наукові записки ТДПУ. Серія: географія. Тернопіль. №2. Ч.2. 2004. С. 211-215.
58. Ди Кастри Ф., Луп Л. О концепции биосферных заповедников и практическом ее применении // Биосферные заповедники. Ленинград: Гидрометеоиздат, 1977. С. 263-272.
59. Домаранський А. Концепція ландшафтного різноманіття в контексті формування національної екомережі // Україна: географічні проблеми сталого розвитку. В 4-х т. К.:ВГЛ Обрії, 2004. Т.2. С. 82-84.
60. Дорогунцов С.І., Муховиков А.М., Хвесик М.А. Оптимізація природокористування в 5-ти т.: Навчальний посібник. Т.1. Природні ресурси: еколого-економічна оцінка. Київ: Кондор, 2003. 291с.
61. Дроздовський Й.П. Природа Борщівського району. Тернопіль: Джура. 1999. 104с.
62. Екологічна географія: історія, теорія, методи, практика // Матеріали ІІ міжнародної наукової конференції. Тернопіль, 2004. 188с.
63. Екологічна ситуація в Тернопільські області, її аналіз та перспективи вирішення // Матеріали наукової конференції. Тернопіль, 1994. 175с.
64. Екологічне благополуччя та благоустрій населених пунктів запорука здоров`я людини. Тернопіль: Лілея, 1996. С. 157-156.
65. Екологія і екологічне законодавство України // за ред. В.І. Андрейцева у 2-х книгах. Київ.: Юрінком Інтер, 1997. 560с.
66. Еколого-географічні дослідження в сучасній географічній науці // Матеріали міжнародної наукової конференції. Тернопіль, 1999. 144с.
67. Еколого-географічні та географо-краєзнавчі дослідження території Карпато-Подільського регіону / Ред. кол.: Я.Жупанський (відповід. ред.) та ін. Чернівці: Рута, 1998. 134с.
68. Ендрес А. Економіка навколишнього середовища. Вступ. Переклад з німецької. Київ: РВПС України, 1998. 189 с.
69. Жежерун С.Ю. Методичні підходи до природоохоронної оцінки території (аналіз досвіду польських екологів) // Матеріали науково-практичної конференції Проблеми становлення і функціонування новостворених заповідників”. Гримайлів, 1995. С. 143-145.
70. Жупанський Я.І., Джаман В.О. Екологічна ситуація як чинник умов проживання населення // Наукові записки ТДПУ. Серія: географія. Тернопіль. №2. Ч.1. 2004. С. 161-165.
71. Заверуха Б.В. Заповідний куточок Поділля квітограйна Голиця // Рідна природа, 1988. №3. С. 35-37.
72. Заверуха Б.В. Реліктові і ендемічні рослини Кременецьких гір та необхідність їх охорони // Охороняйте рідну природу. Київ, 1964.
73. Зажицькі К. Подільські дослідження Владислава Шафера // Роль природно-заповідних територій Західного Поділля та Юри Ойцовської у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття”. Збірник наукових праць. Гримайлів, 2003. С.41-44.
74. Закон України Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 200-2015 роки”. Київ, 2000. 27с.
75. Заповедники СССР: Заповедники Украины и Молдавии. Москва: Мысль, 1987. 272с.
76. Заповідна справа в Україні на межі тисячоліття: Матеріали всеукраїнської конференції. Канів, 1999.
77. Заповідне Поділля. Краєзнавчі нариси / за ред. Денисика Г.І. Вінниця: Тезис, 2000. 104с.
78. Заставецька О.В. Тернопільська область: географічні основи комплексного економічного і соціального розвитку. Львів, 1997. 211с.
79. Заставецька О.В., Заставецький Б.І., Ткач Д.В. Географія Тернопільської області. Тернопіль, 1994. 56с.
80. Зелена книга України. Ліси. Київ: Наукова думка, 2002. 256с.
81. Зеленая книга Украинской ССР. Редкие, исчезающие и типичные, нуждающиеся в охране растительные сообщества. Киев: Наукова думка, 1987. 216с.
82. Зелінка С.В., Балашов Л.С., Шиманська В.О. Болотні заказники Західного Поділля // Український ботанічний журнал. 1984. Т.41. №6. С.77-81.
83. Зінько Ю., Кравчук Я., Брусак В. Концепція транс-європейських природоохоронних поясів та розбудови екологічної мережі України // Україна та глобальні процеси: географічний вимір. К.-Л., 2000. Т. 3. С. 24-27.
84. Зінько Ю.В., Шевчук О.М. Природоохоронна оцінка скельних утворень Поділля // Матеріали Українсько-Польської міжнародної конференції Роль природно-заповідних територій Західного Поділля та Юри Ойцовської у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття”. Гримайлів, 2002. С. 40.
85. Зыков К.Д. Задачи и размещение охраняемых территорий // Природные охраняемые территории. Тарту, 1981. С. 36-40.
86. Зыков К.Д., Реймерс Н.Ф., Филонов К.П. Принципы организации системы охраняемы территорий // Охотоведение. Москва: Лесная промышленность, 1974. С. 287-295.
87. Исаков Ю.А. Принципы планирования сети особо охраняемых природных территорий в СССР // Охрана ландшафтов и проектирование. Москва, 1982. С. 52-57.
88. Кагало О.О. Шляхи оптимізації природно-заповідного фонду Поділля у зв’язку з формуванням екомережі України // Матеріали Українсько-Польської міжнародної конференції Роль природно-заповідних територій Західного Поділля та Юри Ойцовської у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття”. Гримайлів, 2002. С. 17-18.
89. Кіптач Ф., Кукурудза С. Метризація екологічного стану земельних ресурсів лісостепових ландшафтів. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2002. 119с.
90. Климович В.П. Обґрунтування доцільності організації охоронних територій // Матеріали науково-практичної конференції Проблеми становлення і функціонування новостворених заповідників”. Гримайлів, 1995. С. 175-177.
91. Ковалишин Д.І., Свинко Й.М., Мацько І.В., Брус Н.М. Екологічні наслідки осушення ґрунтів Подільської височини // Проблеми охорони природи і відтворення природно-ресурсного потенціалу Західного Поділля. Тернопіль, 1990. Т.2. С. 17-19.
92. Ковальчук І., Каганов Я., Сливка Р. Прикладна гідроекологія: навчальний посібник. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. 228с.
93. Ковальчук І., Петровська М. Геоекологія Розточчя. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. 92 с.
94. Ковальчук І.П. Геоекологічний аналіз Західного регіону України // Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми. Львів, 1998. Частина 1. С. 132-139.
95. Ковальчук І.П. Регіональний еколого-геоморфологічний аналіз. Львів: Інститут Українознавства, 1977. 440с.
96. Коломієць Г.В., Патрушева Л.І., Парафіло М.М. Ландшафтні особливості екомер