ДРОГУШЕВСЬКА ІРИНА ЛЕОНІДІВНА. НАУКОВО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ

Краткое описание

ДРОГУШЕВСЬКА ІРИНА ЛЕОНІДІВНА. Назва дисертаційної роботи: "НАУКОВО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ДРОГУШЕВСЬКА ІРИНА ЛЕОНІДІВНА
УДК528.94:027.541(477.54)
НАУКОВО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТАНДАРТИЗАЦІЇ
ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата географічних наук
11.00.12- географічна картографія
Н а у к о в и й к е р і в н и к:
Сосса Ростислав Іванович
доктор географічних наук, доцент
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. СТАНДАРТИЗАЦІЯ ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ ЯК
НАУКОВА ПРОБЛЕМА
10
1.1. Значення та використання географічних назв 10
1.2. Географічні назви як об’єкт досліджень 18
1.3. Міжнародні ініціативи у сфері стандартизації географічних назв 23
Висновки до розділу 1 30
РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД У СФЕРІ
СТАНДАРТИЗАЦІЇ ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ
33
2.1. СРСР 33
2.2. Канада 37
2.3. Польща 41
2.4. Країни Балтії 46
2.5 Росія 57
2.6 Білорусь 60
2.7 Казахстан 63
2.8 Україна
2.8.1. Розвиток української топоніміки.
2.8.2. Правові засади стандартизації географічних назв.
2.8.3. Сучасний етап розвитку стандартизації географічних
назв
64
64
72
73
Висновки до розділу 2 77
3
РОЗДІЛ 3. НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ
ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ
80
3.1. Концепція та методика створення Державного реєстру
географічних назв
80
3.2. Проектування бази даних Державного реєстру географічних назв 85
3.3. Підходи до унормування топонімів 103
3.4. Наукові методи досліджень топонімів 109
Висновки до розділу 3. 111
РОЗДІЛ 4. СТВОРЕННЯ ТА ВЕДЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ
ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ
114
4.1. Порядок формування Державного реєстру географічних назв 114
4.2.
4.3.
Підходи до використання екзонімів у сучасній українській
картографії
Унормування географічних назв як компонентів топонімічної
системи території України
121
125
4.4. Унормування назв населених пунктів, інших об’єктів
адміністративно-територільного устрою та соціальноекономічних об’єктів України. Збереження історичних
топонімів як частини історичного та культурного спадку
127
4.5. Унормування назв фізико-географічних об’єктів 140
4.6. Просторова локалізація топонімів. 151
4.7. Унормування та використання на картах паралельних топонімів 154
4.8. Ведення Державного реєстру географічних назв 157
Висновки до розділу 4 159
ВИСНОВКИ 162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 166
ДОДАТКИ 191
4
ВСТУП
Актуальність теми. Нині географічні назви перетворилися на важливий
інформаційний ресурс, необхідний для соціально-економічного розвитку держави
і ухвалення управлінських рішень та інтеграції країни у світовий інформаційний
простір. Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена насамперед
існуванням об’єктивних потреб органів державної влади та місцевого
самоврядування, організацій, установ та громадян в ефективному використанні
офіційних, достовірних та актуальних географічних назв. Державна
стандартизація географічних назв спрямована також на вдосконалення процесів
створення картографічних творів на основі використання інформації бази даних
Державного реєстру географічних назв України (ДРГН). Від повноти збору,
аналізу, встановлення та унормування географічних назв залежить якість усіх
типів карт, а також довідників, словників та інших документів, укладених за
матеріалами топонімічних досліджень. Офіційні стандартизовані (унормовані)
географічні назви є також базовими даними у створенні національної
інфраструктури геопросторових даних. Географічні назви (топоніми)
забезпечують загальний доступ до географічної інформації і просторових даних.
Розширяється також міжнародне співробітництво у сфері стандартизації
географічних назв та розвитку національних баз даних географічних назв та їхня
інтеграція у міжнаціональні та світову бази даних топонімів. Послідовне
вживання унормованих географічних назв є важливою умовою ефективної
міжнародної комунікації, яка сприяє соціально-економічному розвиткові,
вирішенню питань обороноздатності, здійсненню природоохоронних заходів,
функціонуванню інфраструктури держави тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження безпосередньо пов’язане з реалізацією основних
положень Закону України ”Про географічні назви” та Закону України ”Про
топографо-геодезичну діяльність”. Дослідження виконано в рамках
держбюджетних робіт відділу стандартизації географічних назв Державного
5
науково-виробничого підприємства «Картографія»: «Створення науково-технічної
продукції» (шифр – НВК.10.0097) та «Створення та ведення Державного реєстру
географічних назв» (шифр – НВК.11.0123).
Мета і завдання роботи. Метою дослідження є обґрунтування теоретикометодичних засад національної стандартизації географічних назв і практична їх
реалізація шляхом створення Державного реєстру географічних назв України.
Для досягнення мети в роботі було поставлено та виконано такі завдання:
- проаналізувати досвід зарубіжних країн та сучасний стан в Україні
національної стандартизації географічних назв;
- обґрунтувати концепцію, основні принципи та методику формування
ДРГН як реалізації національної стандартизації географічних назв;
- на основі визначеної класифікації топонімів розробити структуру бази
даних ДРГН та подання інформації;
- удосконалити науково-методичні підходи до дослідження, систематизації,
унормування, збереження різних класів топонімів;
- розробити основні принципи збереження та поширення інформації про
топоніми;
- впровадити науково-методичні підходи дослідження, систематизації,
унормування, збереження топонімів при формуванні бази даних Державного
реєстру географічних назв.
Об’єктом дослідження є топоніми території України та зарубіжних країн
у контексті їхнього унормування, систематизації, реєстрації, обліку, збереження
та моніторингу.
Предметом дослідження є теоретико-методичні та науково-прикладні
засади національної стандартизації географічних назв.
Методологічною основою роботи є наукові праці з теоретичних основ
картографії і топонімічних досліджень вітчизняних, радянських та зарубіжних
вчених О.Ф. Асланікашвілі, О.М. Берлянта, Л.Л. Гумецької, В.А. Жучкевича,
Ю.О. Карпенка, М.М. Кордуби, О.О. Лютого, О.К. Матвєєва, Е.М. Мурзаєва, В.О.
Ніконова, О.І. Попова, Я. Правди, С. Роспонда, К.О. Саліщева, А.М. Селіщева,
6
В.П. Семенова-Тян-Шанського, О.С. Стрижака, О.В. Суперанської, В. Ташицького, В.М. Топорова, О.М. Трубачова, К.К. Цілуйка та праці з питань управління
процесом стандартизації, мовної термінології та використання новітніх
технологій сучасних зарубіжних вчених Б. Геллеланда (B. Helleland), М. де
Генселера (M. de Henseler), А. Доріона (A. Dorion), П. Йордана (P. Jordan), Н.
Кадмона (N. Kadmon), Г. Керфут (H. Kerfoot), Е.-М. Нярхі (E. M. Närhi), Ф.
Ормелінга (F. Ormeling), Д. Орта (D. Orth), П. Пялля (P. Päl).
Інформаційну базу дослідження складали державні топографічні карти
території України, карти й атласи світу, топонімічні напрацювання вчених
Інституту мовознавства ім. О. Потебні НАН України та Інституту української
мови НАН України, результати регіональних лінгвістичних досліджень а також
фонди Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського та картографічного
довідкового бюро ДНВП «Картографія».
Методи досліджень. Методологічну основу дослідження становлять
загальнонаукові методи спостереження, аналізу і синтезу, системного підходу та
спеціальні: 1) описовий (збирання, систематизація, класифікація назв,
встановлення загальних взаємозв’язків між топонімами та складання довідок про
географічні назви); 2) географічний (приналежність топоніма до географічних
реалій, семантика географічних назв, змістовне навантаження у народній
географічній термінології, зв’язки із природними, соціальними та економічними
явищами та об’єктами); 3) картографічний (розміщення, щільність топонімів,
поширення певних моделей географічних назв, просторові взаємозв’язки та
підпорядкованість, динаміка зі статистичною оцінкою, ступінь вивченості, зв’язок
топонімів із природними умовами та соціальними і економічними явищами); 4)
історичний (походження, дата виникнення, еволюція та трансформація топоніма)
та аналізу джерел (збирання топонімічної, географічної, історичної інформації
про назви); 5) лінгвістичний (етимологія, морфологія топоніма); 6) статистичний
(кількісні показники топонімів).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в
дисертаційній роботі вперше:
7
- розроблено методику створення ДРГН;
- визначено структуру, принципи створення та інформаційного наповнення
бази даних ДРГН;
удосконалено:
- теоретичні та методичні засади унормування різних класів топонімів
України та зарубіжних країн;
- науково-методичні підходи до національної стандартизації географічних
назв;
отримали подальший розвиток:
- концепція створення ДРГН;
- принципи, підходи та методи унормування оронімів та мікротопонімів;
- методика збору та збереження топонімів України.
Практичне значення одержаних результатів роботи полягає у створенні
бази даних ДРГН України, що нині нараховує близько 65 000 одиниць. Дані ДРГН
будуть використані при створенні національної інфраструктури просторових
даних. Інформація реєстру може бути використана у картографічному
виробництві для модернізації процесів укладання та коректури картографічних
творів, проведенні експертизи географічних назв, при укладанні топонімічних
глосаріїв (словників). Використання даних ДРГН забезпечить однакове усталене
вживання унормованих назв географічних об’єктів у таких сферах діяльності як
територіальне планування, навігація, кадастр, військова справа, національна
безпека, статистика, перепис населення, торгівля, туризм, природоохоронна
діяльність, комунальне господарство, збереження історичної і культурної
спадщини, ЗМІ, міжнародне співробітництво, проведення науково-практичних
досліджень тощо. Авторські теоретичні та практичні напрацювання можуть бути
застосовані у навчальному процесі у вишах.
Наукові розробки, висновки та рекомендації автора використовувались у
виробничій діяльності ДНВП «Картографія» при розробленні концепції ДРГН,
науково-методичної та науково-технічної документації зі створення та ведення
8
ДРГН та стандартизації топонімів різних класів (довідка № 1046 від 28 вересня
2016 р.).
Практичні результати дисертаційного дослідження автора
використовуються редакційно-видавничим центром Збройних Сил України
Головного управління оперативного забезпечення Збройних сил України у
процесі оновлення топографічних карт різних масштабів, призначених для
вирішення оборонних і воєнно-стратегічних завдань (довідка № 1067 від 10
грудня 2015 р.).
Особистий внесок здобувача. У дисертаційному дослідженні реалізовані
авторські ідеї теорії та методики національної стандартизації географічних назв.
Автором самостійно обґрунтовано наукові положення, висновки та рекомендації,
що виносяться на захист. Автором самостійно розроблено методологічні підходи,
методика створення та структура Державного реєстру географічних назв,
реєстраційно-облікові форми топонімів та нормативно-технічну документацію
(інструкції), що містить науково-методичні основи унормування різних класів
топонімів; безпосередньо досліджено й унормовано назви фізико-географічних
об’єктів України та зібрано історичні ойконіми України. Концепція створення
ДРГН розроблена у співавторстві з Н.І. Сивак та І.С. Руденко (особистий внесок
здобувача – 70 %), інструкції з передачі географічних назв і термінів Бельґії,
Естонії, Болгарії та Словенії засобами української мови розроблені у
співавторстві з Н.І. Сивак, І.С. Руденко, В.З. Пономаренком, О.В. КовальКостинською (особистий внесок здобувача – 50 %).
Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати
дисертаційного дослідження було апробовано на: Всеукраїнських науковопрактичних конференціях «Національне картографування: стан, проблеми та
перспективи розвитку» (Київ, 2010; Київ, 2014), XI-му з’їзді Українського
географічного товариства (Київ, 2013), 11-му засіданні Відділу Східної Європи,
Північної та Середньої Азії Групи експертів ООН з географічних назв
(ГЕООНГН) (Ялта, 2013), 10-му засіданні Робочої групи з географічних назв
Міждержавної ради з геодезії, картографії, кадастру та дистанційного зондування
9
Землі держав-учасниць СНД (Ялта, 2013), 17-му засіданні Балтійського відді-лу
ГЕООНГН з географічних назв (Варшава, 2015), 21-му засіданні відділу Схід-ної,
Центральної та Південно-Східної Європи ГЕООНГН (Любляна, 2015). У роботі
ГЕООНГН автор бере участь як експерт з географічних назв від України.
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 12
наукових праць, загальним обсягом 4,8 друк. арк. Із загальної кількості праць – 6
( 2,3 друк. арк.) опубліковано у фахових виданнях, 3 – у зарубіжних виданнях, 3 –
в інших, з яких 4 – одноосібні, 8 – у співавторстві.
Обсяг і структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається із
вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.
Робота викладена на 165 сторінках основного тексту, містить 8 рисунків. Список
використаних джерел складає 273 найменування, з них 198 – літературні джерела,
57 – інтернет-джерела, 18 – картографічні твори. Додатки складаються з 44
сторінок, з них 7 сторінок – таблиці, 6 сторінок – карти, 31 сторінка – текст

Список литературы

ВИСНОВКИ
Результати дисертаційного дослідження дають змогу зробити висновки
теоретичного, методичного та практичного характеру щодо національної стандартизації географічних назв, яка реалізується шляхом створення ДРГН України.
1. Картографічна діяльність напряму пов’язана з наявністю точної
інформації про географічні назви, її повнотою і сучасністю. Від точної
унормованої письмової форми назви географічного об’єкта залежить якість
картографічного твору. Актуальність та достовірність інформації карти обумовлена точною просторовою прив’язкою топоніма до географічного об’єкта, який
вона ідентифікує. Географічні назви є обов’язковим компонентом прив’язки
елементів будь-якої інформаційної просторової системи. Вони є безпосередньою
ланкою, що забезпечує доступ до інших джерел інформації. Окрім картографії
географічні назви широко використовуються у багатьох сферах людської
діяльності та є одним із засобів утвердження суверенітету та державності.
2. Аналіз світового досвіду національної стандартизації географічних
назв показав різні підходи до організації робіт з унормування географічних назв,
проте всюди ключовою є роль держави. Канада та країни Євросоюзу мають одну
або декілька державних баз даних географічних назв із просторовою прив’язкою,
що забезпечують потреби картографії та інших видів діяльності інформацією про
географічні назви. Високий рівень розвитку досліджень у цій сфері характерний
для Канади, Польщі, Естонії, Литви, Латвії. Стан національної стандартизації
географічних назв окремих країн СНД (Росія, Білорусь, Казахстан) не вирішує
повною мірою завдання картографії та інших галузей економіки цих країн.
Встановлено, що сучасний стан національної стандартизації географічних
назв в Україні не задовольняє потреб держави та суспільства, включно з
картографічними потребами у географічних назвах.
3. Головним науково-прикладним завданням національної стандартизації
географічних назв є створення та ведення Державного реєстру географічних назв.
ДРГН призначений для забезпечення однакового усталеного вживання
163
унормованих назв географічних об’єктів, а також з метою збереження топонімів
як частини історичної і культурної спадщини України. Стандартизовані
географічні назви стануть складовою національної інфраструктури
геопросторових даних. Важливим завданням створення ДРГН є забезпечення
картографії, як основного «споживача» географічних назв, унормованими
топонімами з їх просторовою прив’язкою (координатами).
4. Розроблено та апробовано методику створення ДРГН як системи для
реалізації завдань національної стандартизації географічних назв, впорядкування
топонімічної інформації з метою її цілеспрямованого та різнобічного
використання.
Концептуальний підхід до створення ДРГН ґрунтується на системі
принципів, що мають двохаспектний характер: 1) організація на засадах
формування національної інфраструктури просторових даних (цілісність,
сучасність, відкритість та доступність даних, публічність, інформаційна безпека
даних, етапність створення, розвитку та ведення ДРГН як складної
багатофункціональної системи); 2) представлення інформаційного наповнення
бази даних та здійснення топонімічних досліджень (системність, комплексність,
однозначність, актуальність). Безпосереднє проектування бази даних Державного
реєстру обумовлене багаторівневою організацією даних та складається із трьох
рівнів: концептуального, логічного та фізичного.
5. Визначено структуру ДРГН, що складається з двох частин – назв
географічних об’єктів на території України та назв географічних об’єктів, що
знаходяться на території інших країн світу й використовуються в Україні. З
метою систематизації географічних назв у базі даних обрано класифікацію
топонімів за об’єктами номінації. Відповідно до обраної класифікації топоніми
згруповано у базах даних території України та зарубіжних країн: 1) назви
населених пунктів та об’єктів адміністративно-територіального устрою; 2) назви
фізико-географічних об’єктів; 3) назви соціально-економічних об’єктів; 4) назви
об’єктів природно-заповідного фонду.
164
6. Використовуючи комплексний підхід до унормування топонімів,
визначено інформаційні показники, які необхідні для унормування, реєстрації та
збереження географічних назв у базі даних ДРГН і використання цієї інформації у
картографії та ГІС. Основними з-поміж них є такі: унормована назва, вид об’єкта,
адміністративна та географічна прив’язки, географічні координати.
7. Встановлено, що унормування топонімів потребує комплексних
досліджень та оцінки географічної назви, а саме визначення наявності варіантів
назви та джерел їх встановлення, топонімічної історії географічного об’єкта; мов,
на яких існує географічна назва та її письмових форм; місцевої традиції вживання
назви тощо.
Визначено основні підходи до унормування різнорівневих за умовами
використання топонімів (офіційних назв, назв мовами національних меншин, назв
багатомовних регіонів; назв, що викликають сумніви; варіантів назви одного
географічного об’єкта). Ключовим підходом до унормування топонімів є
поєднання наукових досліджень із традиційністю вживання назви на місцевому
рівні.
8. Найбільш нестабільними та динамічними серед різних класів топонімів
України є ойконіми – внаслідок перейменувань, ліквідації та об’єднання об’єктів,
особливо в радянський період, а тепер – у рамках процесу декомунізації.
Складову дослідження становили збирання, унормування та збереження у базі
даних ДРГН історичних ойконімів України, які були перейменовані, нині вийшли
з ужитку та є частиною її історичної та культурної спадщини.
9. Найстабільнішим класом топонімів визначено назви фізикогеографічних об’єктів. Варіативність цих назв обумовила використання двох
основних підходів: комплексного і системного. Унормування мікротопонімів, що
мають обмежену сферу вживання і утворені на основі діалектів, поєднує два
аспекти: норми сучасного українського правопису та діалектну вимову.
10. Основним принципом вживання екзонімів у національній
стандартизації є усталена картографічна та мовна традиція та відмова від
165
утворення нових традиційних назв. На основі комплексного аналізу екзонімів
встановлено типи українських екзонімів за способом їх творення: 1) спотворені
форми топонімів, що традиційно усталилися; 2) орфографічні адаптації; 3)
перекладні назви.
11. Для лінійних та площинних географічних об’єктів, до яких відносяться
назви; об’єктів, що перетинають державний кордон; об’єктів, що не мають чітких
меж та об’єктів, що мають фрагментарні назви, встановлено правила визначення
географічних координат. Для рік у межах України визначають координати їх
гирла; для рік, що мають фрагментарні назви – координати пункту зміни назви;
для рік, що перетинають кордон, але мають витоки в Україні – координати точки
перетину з кордоном; для інших фізико-географічних об’єктів, що перетинають
кордон – координати умовного центру їх української частини; для площинних
об’єктів – координати умовного центру; для об’єктів, що не мають чітких меж –
координати центру їх підпису на карті.
12. Створена база даних ДРГН (близько 65 000 унормованих топонімів
території України) є основою для подальшого розвитку національної
стандартизації географічних назв та збереження географічних назв території
України як частини її історичної та культурної спадщини