ГЕОГРАФІЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ, ІСТОРІЯ, ПРАКТИКА : Географическое краеведение УКРАИНЫ: Теоретико-методологические основы, ИСТОРИЯ, ПРАКТИКА

Краткое описание

Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

КОСТРИЦЯ МИКОЛА ЮХИМОВИЧ

УДК 911.3(477):94

ГЕОГРАФІЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО УКРАЇНИ:
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ,
ІСТОРІЯ, ПРАКТИКА

11.00.13 історія географії

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
географічних наук

Науковий консультант
Шищенко Петро Григорович
член-кореспондент АПНУ,
доктор географічних наук, професор

Київ 2007

ЗМІСТ

Стор.

Вступ

5

Розділ 1
Теоретико-методологічні засади дослідження історії географічного краєзнавства України...

14

1.1. Історія географії невід’ємна складова
пізнання наукового простору....................

14

1.2. Ступінь наукової розробленості історії
географічного краєзнавства .............................

23

1.3. Зміст, сутність, місце географічного краєзнавства в
структурі національного краєзнавства, його об’єктно-
предметне поле......................................................................................

31

1.4. Періодизація та процес інституціалізації
географічного краєзнавства .........................

37

Висновки до 1-го розділу.....

41

Розділ 2
Витоки географічного краєзнавства в Україні..

43

2.1. Найдавніший період

44

2.2. Античний період.....

45

2.3. Середньовічний період...

48

Висновки до 2-го розділу......

55

Розділ 3
Початки (зародження) українського географічного краєзнавства (ХVІІІ перша половина ХІХ ст.)

57

3.1. Передумови зародження українського
географічного раєзнавства...................

57

3.1.1. Анкетно-описовий період

57

3.1.2. Експедиційний період..

66

3.1.3. Статистичний період....

70

3.2. Початки (зародження) українського
географічного краєзнавства...................

72

3.2.1. Ф.Й.Туманський автор першої
національної краєзнавчої програми ............

73

3.2.2. Краєзнавча діяльність О.Ф.Шафонського та
його послідовників.................

75

3.3. Зародження краєзнавства у вищій школі України...

82

Висновки до 3-го розділу.....

87

Розділ 4
Становлення організаційних форм географічного краєзнавства України.

90

4.1. Діяльність Комісії для опису губерній Київського навчального округу (18511864 рр.) та її роль у розвитку географічного краєзнавства в Україні..

90

4.2. Краєзнавча діяльність Південно-Західного відділу Руського географічного товариства в Києві (18731876 рр.).

102

Висновки до 4-го розділу......

115

Розділ 5
Наукові школи, центри, напрями географічного краєзнавства України (кінець ХІХ 30-і роки ХХ ст.)...

117

5.1. Харківська (Слобожанська) науково-краєзнавча школа.

118

5.2. Львівська (Галицька) науково-краєзнавча школа

150

5.3. Київська (Наддніпрянська) науково-краєзнавча школа..

186

5.3.1. Київське товариство природодослідників.

186

5.3.2. Краєзнавча діяльність Українського наукового товариства та Комісій ВУАН

202

5.4. Одеська (Новоросійська) науково-краєзнавча школа.

215

5.5. Волино-Подільська науково-краєзнавча школа..

231

5.5.1. Волинська краєзнавчо-географічна школа

238

5.5.2. Подільська краєзнавчо-географічна школа..

263

Висновки до 5-го розділу.....

273

Розділ 6
Географічне краєзнавство України в умовах радянської політичної системи (4080-і роки ХХст.).

277

6.1. Наукове географічне краєзнавство у 4070-х роках...

277

6.2. Науково-географічна діяльність О.Т.Діброви та його роль у розвитку географічного краєзнавства в Україні.

283

6.3. Стагнація краєзнавчого руху в Україні (7080-і роки).......

289

Висновки до 6-го розділу......

293

Розділ 7
Утвердження географічного краєзнавства як наукової дисципліни в умовах державної незалежності України

294

7.1. Відродження Всеукраїнської спілки краєзнавців....

294

7.2. Створення Українського географічного товариства і його роль в утвердженні краєзнавства як наукової дисципліни.

297

7.3. Роль Інституту географії НАН України в
розгортанні регіональних краєзнавчих досліджень

307

7.4. Утвердження географічного краєзнавства у
загальноосвітній та вищій школах

311

7.4.1. Географічне краєзнавство у загальноосвітній школі

312

7.4.2. Географічне краєзнавство у вищій школі.........

324

7.5. Становлення інформаційного поля
еографічного краєзнавства

334

7.6. Інституціалізація українського географічного
краєзнавства: сучасний рівень і проблеми..

337

Висновки до 7-го розділу.....

346

Висновки.

348

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

356

ДОДАТКИ.

398

ВСТУП

Актуальність теми. Нові геополітичні реалії, що склалися після здобуття Україною державної незалежності, активізували процеси духовного відродження. У цій державного значення справі важливе місце належить краєзнавству, яке сьогодні переживає справжній ренесанс. І зовсім не випадково, що на зламі тисячоліть краєзнавство органічно вписалося у систему загальноцивілізаційних дослідницьких пріоритетів у соціогуманітарній сфері.
Разом з тим на тлі бурхливого відродження краєзнавчого руху в Україні простежується тенденція до значного відставання рефлексивної компоненти краєзнавства від нагромадженого емпіричного матеріалу, спостерігається певна невідповідність між масштабністю краєзнавства як суспільного явища та рівнем його теоретико-методологічного осмислення і наукового узагальнення. Еклектичне змішування означених функцій (сфер) призводить до того, що сучасне краєзнавство має вигляд досить суперечливого комплексу дисциплін, підходів, принципів та світоглядних орієнтацій. Таке становище негативно впливає на процес інституціалізації всіх напрямів національного краєзнавства. Зазначимо, що з даної проблеми до цього часу в Україні не написано жодної аналітичної праці.
У зв’язку з цим наукове дослідження історії географічного краєзнавства України (далі ГКУ) з нових методологічних засад надзвичайно актуальне завдання сьогодення. Необхідність побудови сучасної парадигми ГКУ актуалізується як відновленням пріоритетів української науки в цілому, так і запитами практики.
Виходячи з вищесказаного, виникла необхідність у підготовці узагальнюючої праці, яка б включала розробку теоретико-методологічних засад історії ГКУ, методики його комплексного дослідження на загальнодержавному та регіональному рівнях, повернення у науковий обіг забутих імен вчених-географів та висвітлення їх внеску у розвиток географічної науки.
Історія ГКУ як наукова дисципліна сприятиме утвердженню регіонального напряму в географії і географічній думці. Це, в свою чергу, сприятиме розвитку навчальної географії, поширенню і утвердженню її у культурно-освітньому просторі України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов’язане з науковою роботою кафедри географії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Регіональні геоекологічні проблеми України» (номер держреєстрації 0106U10242), відповідає пріоритетним напрямам наукових досліджень в Україні, концепція яких закладена в Указі Президента України «Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні» (від 23 січня 2001 року) та Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програм розвитку краєзнавства на період до 2010 року» (від 10 червня 2001 року).
Матеріали дисертаційного дослідження використані при виконанні наукового проекту Київського національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова (номер держреєстрації 0106U000905) «Розробка наукових основ туристсько-географічного краєзнавства та підготовки фахівців для сфери туризму у педагогічних вищих навчальних закладах (у форматі Болонського процесу)». Довідка про апробацію і використання результатів дослідження (протокол засідання кафедри географії і краєзнавства КНУ №4 від 08.11.2006 р.).
Дисертаційна робота є складовою наукової теми кафедри методики природничо-математичних дисциплін Житомирського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти «Формування екологічної і духовної культури вчителів природничо-математичних дисциплін засобами краєзнавчої роботи» (Довідка про апробацію і впровадження результатів дослідження, затверджена на засіданні вченої ради Житомирського ОІППО, протокол №4 від 19 грудня 2006 р.); науково-дослідницької теми «Природно-рекреаційні ресурси Житомирської області», що здійснюється спільно з Державним управлінням природних ресурсів Житомирської області»; спільної довгострокової комплексної науково-дослідної програми «Краєзнавство Правобережної України: історія, становлення, проблеми» та науково-дослідницької теми «Товариство дослідників Волині: історія, діяльність, постаті» Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині та Центру дослідження Поділля при Кам’янець-Подільському державному університеті; входить до координаційного плану роботи краєзнавчої комісії Українського географічного товариства на 2005-2010 роки, яку очолює дисертант; обласної «Програми розвитку краєзнавства до 2010 року» Житомирської обласної державної адміністрації.
Розроблений дисертантом для шкіл області географічний атлас «Житомирська область. Моя Батьківщина» (здійснено 4 видання) отримав «Свідоцтво про державну реєстрацію виключної правомочності особи на твір» (Довідка ВП №443 від 15.12.1999 р. Державного агентства України з авторських і суміжних прав).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка цілісної наукової концепції історії географічного краєзнавства України (ГКУ). Виходячи із загальної мети були поставлені наступні задачі:
обґрунтувати теоретико-методологічні засади дослідження історії ГКУ;
розробити методику дослідження історії ГКУ;
визначити суть, функції, об’єктно-предметне поле, місце географічного краєзнавства в системі національного краєзнавства;
обґрунтувати періодизацію ГКУ;
здійснити історико-географічний аналіз основних етапів історії ГКУ;
дослідити діяльність фундаторів ГКУ та очолюваних ними наукових шкіл;
повернути в науковий обіг творчу спадщину декількох поколінь забутих імен вчених-краєзнавців та аматорів-подвижників, на чию діяльність протягом багатьох десятиліть було накладено табу;
проаналізувати рівень інституціалізації ГКУ;
продовжити впровадження досягнень ГКУ у науково-освітній простір держави.
Об’єкт і предмет дослідження.
Об’єктом дослідження є географічне краєзнавство України.
Предметом дослідження є історико-географічний аналіз генезису ГКУ: від його витоків до утвердження як наукової дисципліни.
Методологія і методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є фундаментальні положення теорії географічної науки, зокрема загальної географії, країнознавства, регіоналістики, географічного краєзнавства. Обгрунтованість та достовірність результатів дисертаційного дослідження забезпечується коректною постановкою завдань і застосуванням системного синергетичного підходу з широким застосуванням загальнонаукових методів (синтезу, аналізу, порівняння, індукції, дедукції, історизму, спостереження, узагальнення), спеціальних методів (картографічного, ретроспективно-генетичного, діахронічного, демографічного) та міждисциплінарних методів (статистичного, математичного, літературного).
Застосування у сукупності перелічених методів дозволили здійснити у просторі і часі системне дослідження усього комплексу історії ГКУ від його витоків до наших днів.
Джерельну базу дослідження склали теоретичні і прикладні праці вітчизняних і зарубіжних вчених: В.О. Гериновича, М.Г. Гродзинського, М.С. Грушевського, Г.І. Денисика, О.Т. Діброви, К.В. Дубняка, Я.І. Жупанського, Л.І.Зеленської, С.І. Іщука, І.П. Ковальчука, В.П. Корнєєва, М.П. Крачила, В.П. Круля, В.М. Кубійовича, Ф.Т. Матвієнка-Гарнаги, О.М. Маринича, П.О. Масляка, В.В.Обозного, Я.Б. Олійника, М.М. Паламарчука, В.М. Пащенка, М.Д. Пістуна, Р.І. Сосси, С.Л. Рудницького, П.А. Тутковського, О.І. Шаблія, В.О. Шевченка, П.Г. Шищенка та інших географів, демографів, істориків.
Інформаційна база досліджень була сформована на базі матеріалів архівів Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Львова. Дисертантом досліджено і опрацьовано документи та матеріали 126-ти фондів 12-ти державних архівів, фондосховищ музеїв і бібліотек України та Росії, переважна більшість яких нині маловідома або вперше введена у науковий обіг. З-поміж них особливо цінними є опрацьовані і використані дисертантом документи 50-ти фондів Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ЦДІА України), котрі характеризують діяльність науково-краєзнавчих установ, товариств і осередків України, а також таких провідних організаторів краєзнавчого руху і географо-регіональних досліджень як М.С. Грушевський, С.Л. Рудницький та ін.
Багатий фактичний матеріал на регіональному рівні почерпнуто у державних архівах Вінницької, Волинської, Житомирської, Одеської, Рівненської, Харківської областей, Кам’янець-Подільській філії Державного архіву Хмельницької області.
У дисертації широко використані матеріали біографій, рукописи праць багатьох науковців, особисті фонди, що містяться в Інституті рукописів Центральної наукової бібліотеки НАН України імені В.І. Вернадського у м. Києві, архівах Служби безпеки України та Президії НАН України.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в дисертації автором вперше:
розроблено і апробовано на практиці цілісну концепцію історії ГКУ від його витоків до утвердження як наукової дисципліни ;
обгрунтовано і поглиблено з позицій системного підходу питання теорії історії ГКУ та розроблено методику його дослідження із застосуванням загальнонаукових, спеціальних методів та сучасних інформаційних підходів;
виявлено та введено до наукового обігу новий масив джерел, які раніше зберігалися у спецфондах архівів і не використовувалися дослідниками;
визначено суть, функції, об’єктно-предметне поле ГКУ та його місце в структурі національного краєзнавства;
обґрунтовано періодизацію ГКУ, визначено його історичні етапи;
здійснено системний історико-географічний аналіз визначених етапів історії ГКУ;
досліджено генезис та еволюцію наукової думки провідних вчених у розвитку ГКУ на всіх його етапах: від витоків до утвердження як наукової дисципліни;
досліджено і проаналізовано діяльність фундаторів ГКУ та очолюваних ними наукових шкіл;
повернуто у науковий обіг творчу спадщину декількох поколінь «забутих» вчених-краєзнавців, на чию діяльність протягом багатьох десятиліть було накладено табу;
розкрито пріоритети українських вчених у становлені наукових ідей та їх роль у розвитку географічної науки;
визначено сучасний рівень інституціалізації ГКУ та розроблено парадигму його розвитку на сучасному етапі та на перспективу.
удосконалено:
методику дослідження історії ГКУ як важливої складової географічної науки та соціогуманітарного простору країни;
періодизацію етапів історії ГКУ.
отримали подальший розвиток:
термінологічно-понятійний апарат, що дозволило суттєво поглибити соціально-географічний аспект історії ГКУ;
методика регіональних географо-краєзнавчих досліджень як провідної ланки в системі національного краєзнавства, яка передбачає впровадження ідей та принципів ГКУ в географічну науку та культурно-науково-освітній простір держави.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів визначається новизною і комплексним підходом у дослідженні даної проблеми. Розробка цієї проблеми з нових методологічних засад сприяє створенню основ наукової парадигми історії ГКУ, визначення його місця і ролі в системі національного краєзнавства в цілому та географічної науки зокрема. Концептуальне положення дисертації та обґрунтовані автором теоретико-методологічні засади генезису ГКУ дозволили поглибити наукові засади таких навчальних дисциплін як «Географія України», «Історія української географії» тощо.
Фактичний матеріал, узагальнення і висновки дисертаційного дослідження використані автором при складанні навчальних програм та рекомендацій Міністерства освіти і науки України для вищих навчальних закладів із спеціальності «Краєзнавство і туризм» та «Шкільна туристсько-краєзнавча робота», посібнику для ВНЗ «Шкільна краєзнавчо-туристська діяльність» (1995), у розробці і підготовці регіональних краєзнавчих атласів серії «Моя мала батьківщина. Житомирська область» (4 видання), виконаних на замовлення Міністерства освіти і науки України протягом 1999-2005 років як дидактичний посібник для пропедевтичного курсу з географії «Рідний край» у 5-му класі загальноосвітніх шкіл України, підготовці підручника «Рідний край. Житомирщина», навчальних посібників «Шкільна краєзнавчо-туристична робота», «Географія Житомирської області», «Практикум з географічного краєзнавства», «Рідний край», «Природа і матеріальна культура Житомирщини», «Туристсько-краєзнавча робота в школі», «Фізична географія Хмельницької області», «Економічна і соціальна географія Хмельницької області», «Природні і виробничі комплекси» та ін (п’ять останніх у співавторстві).
Прикладні аспекти дослідження пропонується використати в процесі розробки нової концепції регіональної політики в умовах трансформації суспільних відносин, при розробці програм соціально-економічного розвитку окремих регіонів, у проведенні адміністративно-територіальної реформи тощо.
Матеріали дисертації слугують підґрунтям для організації науково-дослідної, пошукової просвітительської роботи у галузі історії краєзнавства, зокрема для більш ефективної діяльності краєзнавчих товариств, музеїв, краєзнавчих відділів бібліотек та інших культурно-освітніх й наукових установ.
Суспільна значимість дисертації полягає в тому, що напрацьований і узагальнений в ній матеріал сприятиме подальшому розгортанню краєзнавчого руху в державі, вдосконаленню всіх його організаційно-наукових форм.
Особистий внесок здобувача. На підставі системно-структурного аналізу автор розробив концепцію даного дослідження, обґрунтував теоретико-методологічні і методичні положення історико-географічного дослідження історії ГКУ унікального культурно-наукового феномену вітчизняної науки і культури. Дисертантом розроблено періодизацію ГКУ від витоків до утвердження, виокремлено і всебічно охарактеризовано наукові школи ГКУ, простежено рівень його інституціалізації, введено у науковий обіг теоретичну спадщину багатьох раніше «забутих» українських вчених-географів України. Всебічно розкрито практичну значимість ГКУ у науковому, пропедевтичному та педагогічному аспектах.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи доповідалися і обговорювалися на з’їздах Українського географічного товариства: Київ (1995), Луцьк (2000), Чернівці (2004), міжнародних наукових конгресах українських істориків: Кам’янець-Подільський (2003), Луцьк (2006), міжнародних і Всеукраїнських конференціях, симпозіумах і семінарах: «Малинщина у просторі і часі» (Малин, 1996), «Культура і екологія юнацтва» (Хмельницький, 1996), «Українська національна ідея: історія і сучасність» (Житомир, 1997), «Житомирщина крізь призму століть» (Житомир, 1997), «Безперервна географічна освіта: інноваційні методи і технології» (Харків, 1998), «Українська географія: історія і сучасність» (Київ, 1998), «Роль краєзнавства в духовному збагаченні особи» (Житомир, 1998), «Національні меншини Правобережної України: історія і сучасність» (Новоград-Волинський, 1998), «Поляки на Хмельниччині: погляд крізь роки» (Хмельницький, 1999), «Бердичівська земля в контексті історії України» (Бердичів, 1999), «Історичне краєзнавство на зламі тисячоліть» (Дніпропетровськ, 1999), «Україна та глобальні процеси: географічний вимір» (Луцьк, 2000), «Житомирщина на зламі тисячоліть» (Житомир, 2000), «Актуальні проблеми українознавства на зламі тисячоліть» (Львів, 2000), «Бердичівщина і поступ у третє тисячоліття» (Бердичів, 2001), «Проблеми європейської інтеграції і транскордонної співпраці» (Луцьк, 2001), «Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень» (Донецьк, 2001), «Українське географічне краєзнавство: наукові засади, історія, постаті» (Тернопіль, 2001), «Іван Огієнко і розвиток національної освіти, науки і культури» (Житомир, 2002), «Історія міст і сіл Великої Волині» (Коростень, 2002), «Проблеми етнології, фольклористики, мистецтвознавства Поділля та Південно-Східної Волині: історія і сучасність» (Кам’янець-Подільський, 2002), «Навчально-методичне забезпечення безперервної географічної і картографічної освіти» (Харків, 2002), «Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи» (Кам’янець-Подільський, 2002), «Географічна освіта і наука в Україні» (Київ, 2000, 2003), «Архіви та краєзнавство: шляхи інтеграції» (Дрогобич, 2003), «Країни і регіони на шляху до збалансованого розвитку» (Київ, 2003), «Духовні витоки Житомирщини» (Житомир, 2003), «Поляки на Волині: історія і сучасність» (Житомир, 2003), Ландшафтознавство: традиції і тенденції» (Львів, 2004), «Житомир в історії Волині і України» (Житомир, 2004), «Збереження природної, історичної та культурної спадщини, як фактор формування національної свідомості» (Черкаси, 2004), «Проблеми історії міст і сіл Поділля й Південно-Східної Волині в контексті перевидання багатотомної «Історії міст і сіл України» в новій редакції» (Кам’янець-Подільський, 2004), «Західне Полісся: історія і культура» (м. Сарни, Рівненської області, 2005), «Бердичів древній і вічно молодий» (Бердичів, 2005), «Музейна справа на Ж

Список литературы

Висновки

1. В епоху науково-технічної революції підвищена увага до всебічного філософського осмислення науки як суспільного феномена зумовлена глибокими соціально-економічними причинами. Наука стала безпосередньою продуктивною силою. У зв'язку з цим самопізнання української науки як соціально-історичного феномену має виключно актуальне значення і відповідає корінним інтересам суспільства.
Нові геополітичні реалії, що склалися в Україні після здобуття державної незалежності, активізували процеси духовного відродження. У цій державного значення справі важливе місце належить краєзнавству, яке на зламі тисячоліть органічно вписалося у систему загальноцивілізаційних дослідницьких пріоритетів у соціогуманітарній сфері.
Разом з тим, незважаючи на вагомі здобутки в дослідженні окремих аспектів історії ГКУ протягом останніх років простежується тенденція до значного відставання рефлексивної компоненти краєзнавства від нагромадженого емпіричного матеріалу, спостерігається певна невідповідність між масштабністю краєзнавства як суспільного явища та рівнем його теоретико-методологічного осмислення і наукового узагальнення. Незважаючи на значні напрацювання вчених різних поколінь з історії та теорії ГКУ та наявний фактологічний матеріал, до цього часу в Україні з даної проблеми не створено жодної аналітичної праці. Таке становище негативно впливає на процес інституціалізації всіх напрямів національного краєзнавства.
2. З метою відновлення українських пріоритетів в галузі географічної науки нами розроблено цілісну концепцію дослідження історії ГКУ. Проведений системно-структурний історико-географічний аналіз засвідчив, що ГКУ пройшло складний і тривалий еволюційний шлях свого розвитку: від витоків до утвердження як наукової дисципліни. Розроблена нами концепція дослідження історії ГКУ та запропонована методика його дослідження дозволили виокремити і обґрунтувати провідну роль географічного краєзнавства в структурі національного краєзнавства; визначити його зміст, сутність, функції, об’єктно-предметне поле; обґрунтувати періодизацію та проаналізувати кожний з визначених етапів; дослідити і висвітлити діяльність фундаторів ГКУ та очолюваних ними наукових шкіл; повернути в науковий обіг творчу спадщину декількох поколінь «забутих» імен вчених-краєзнавців; визначити рівні інституціалізації та побудувати його сучасну парадигму.
3. У своєму еволюційному розвитку ГКУ пройшло такі класичні етапи: витоки, початки (зародження), становлення, утвердження. Кожний з цих етапів характеризується певною специфікою і особливостями. У цій періодизації в самостійний етап нами виокремлено витоки, які за своєю протяжністю співвідносяться з витоками класичної науки і охоплюють час від появи найдавнішою людини до ХVІІ ст. включно. Зазначимо, що витоки науки це лише той фактуальний матеріал та пізнавальна інформація, які конденсувалися з моменту виникнення людини і в майбутньому стали «матерією» науки. В цілому цей етап характеризується як стихійно-описовий і поділяється на найдавніший, античний та середньовічний періоди.
На цьому етапі первісні накопичення краєзнавчих знань нашими предками переважно використовувалися для господарських і воєнних потреб. Елементи наукових знань, як правило, виступали в міфологічних та магічних уявленнях. Людина робила перші спроби пізнання найближчого довкілля та співставляла його з далекими світами. Краєзнавча інформація про окремі території носила спорадичний характер і здійснювалася безсистемно.
4. Початки (зародження) ГКУ припадають на XVIII першу половину XIX століття і поділяються на анкетно-описовий, експедиційний та статистичний періоди.
Зародження географічного краєзнавства найтіснішим чином пов'язане з практичним накопиченням різноманітної інформації для потреб господарського освоєння України. За часом цей етап співпадає з намаганнями географії вибороти своє «місце під сонцем» серед інших фундаментальних наук. Процес диференціації науки ще лише розпочинався і найголовнішим підсумком було те, що дослідники всіх фахів спільними зусиллями виконували важливу історичну місію сприяли зародженню краєзнавства як науки.
Незважаючи, що цей етап розвитку ГКУ багатьма історіографами справедливо ототожнюється з великодержавними колонізаторськими інтересами Російської імперії, проте саме в цей час відбувався активний процес зародження національного українського географічного краєзнавства, закладалися підвалини для формування в Україні власної генерації дослідників-краєзнавців. Дисциплінарний простір ГКУ не набув ще структурованості, комунікативні зв’язки між вченими і дослідниками лише почали встановлюватися.
Великі зрушення у розвитку ГКУ сталися у ХVІІІ ст. завдяки цілеспрямованій краєзнавчій діяльності Ф.Й.Туманського, О. Ф. Шафонського, Я. М. Марковича, В. Г. Рубана та інших звитяжців. Практика краєзнавчого вивчення українських земель в регіональному розрізі, як суми окремих земель (країв, областей), дозволила здійснити комплексні описи намісництв, губерній.
Прискорений розвиток наукового ГКУ розпочався з відкриттям перших вищих навчальних закладів (Харкові, Києві, Одесі, Кременці, Ніжині), а також з утворенням ряду організацій, причетних до краєзнавчої діяльності (Губернських статистичних комітетів, Тимчасового комітету вишукування і збереження старожитностей, Київської археографічної комісії), які відіграли важливу роль в організації географо-краєзнавчих досліджень, заклали основи генетично-еволюційного підходу до регіональних досліджень окремих земель, країв, губерній, повітів, міст тощо.
Розвиток краєзнавчих студій у першій половині XIX ст. найтіснішим чином пов'язаний з іменами М.О.Максимовича, М. Д. Іванишева, М. І. Костомарова, П.О. Куліша, Т.Г.Шевченка. Спираючись у своїх працях на конкретні місцеві матеріали, ці видатні діячі української науки і культури активно відстоювали національні права українського народу, його самобутність, зафундували загальнодемократичні, гуманістичні напрями краєзнавчої діяльності, заклали методологічні засади досліджень «малої батьківщини», зокрема «земельний» напрям, сприяли створенню різноманітних організаційних форм ГКУ.
Перші два етапи витоки (стихійно-описовий або емпіричний) та початки (цілеспрямовано-описовий) визначаються нами як доінституціальний рівень, є своєрідною предтечею зародження ГКУ.
5. У середині ХІХ ст. склалися об’єктивні передумови для утворення першої в Україні наукової інституції краєзнавчого спрямування Комісії для опису губерній Київського навчального округу (18511864 рр.). Комісія виробила наукові засади регіонального вивчення України в історико-природничому та економіко-географічному вимірах, об’єднала навколо себе відомих діячів (Д.П.Журавський, Г.П.Галаган, Д.П.Деляфліз, В.В.Тарновський, М.О.Ригельман, М.О.Максимович, М.А.Маркевич, О.С.Рогович, А.Л.Метлинський та багатьох інших), залучила до наукових спостережень широке коло аматорів (учителів, священиків, лікарів, поміщиків), позитивно вплинула на подальший розвиток географічної думки в Україні.
Спадкоємцями Комісії стали Київське товариство природодослідників (засн. 1869 р.) та Південно-Західний відділ Руського географічного товариства (засн. 1873 р.), яким судилося піднести розвиток географічного краєзнавства в Україні на новий якісний рівень.
Південно-Західний відділ Руського Географічного товариства проіснував лише три роки. Проте він всебічно удосконалив організацію наукового дослідження України, сприяв консолідації краєзнавчого руху, залучив до своїх лав передових представників української національної інтелігенції, яка активно включилася до розбудови української науки, переконливо довівши її високе реноме на міжнародному рівні. Новаторські праці П.П.Чубинського, які носили комплексний характер дослідження окремих регіонів України, вивели географічне краєзнавство з регіонального на всеукраїнський і надукраїнський рівні, стали справжньою народознавчою енциклопедією України, взірцем для багатьох наступних поколінь краєзнавців.
6. Наприкінці ХІХ першій третині ХХ ст. в Україні відбулося становлення організаційних форм ГКУ, закладено наукові основи його первинної (когнітивної) інституціалізації. Під впливом соціально-економічних, політичних та культурологічних факторів сформувалися Харківська (Слобожанська), Львівська (Галицька), Київська (Наддніпрянська), Одеська (Новоросійська), Волино-Подільська науково-географічні краєзнавчі школи. Лідерами і засновниками цих наукових шкіл стали всесвітньо відомі вчені А. М. Краснов, С. Л. Рудницький, П. А. Тутковський, Г. І. Танфільєв, В. О. Геринович та їх численні учні. Зусиллями С. Л. Рудницького і П. А. Тутковського сталася сцієнтизація ГКУ, сформувалися його теоретико-методологічні засади.
Важливу роль у розвої національного краєзнавства відіграли історики В.Б.Антонович, Ф.К. Вовк, М. С. Грушевський, М. І. Костомаров, які в своїх теоретичних працях великого значення надавали географічному (хорологічному) чиннику і заклали підвалини «земельного», «обласницького» та «порайонного» (у горизонтальному і вертикальному вимірах) підходів у краєзнавчому дослідженні теренів України.
Вінцем процесу інституціалізації ГКУ стало створення в Харкові в 1927 році Українського науково-дослідного інституту географії і картографії (УІГК), одним із пріоритетних напрямів діяльності якого був розвиток краєзнавства. Під егідою інституту згуртувалися провідні вчені і аматори, які зробили вагомий внесок в теорію ГКУ, методику краєзнавчого вивчення природи, господарства, населення, культури на локальному, регіональному та загальноукраїнському рівнях. Головним координаційним центром краєзнавчого руху від 1925 р. став Український комітет краєзнавства (УКК).
Але на початку 30-х років в умовах культу особи та монопольного права на істину, демократичний за своїм характером краєзнавчий рух перестав вписуватися в структуру командно-адміністративної системи, став для неї небезпечним і на довгі десятиліття був загнаний системою у підпілля. Краєзнавство як галузь було остаточно зруйновано, а процес його інституціалізації на довгі десятиліття згорнуто.
7. Розвиток ГКУ у 4080-х роках ХХ ст. характеризується як етап складних трансформацій в умовах соціалістичної системи і пов’язується насамперед з ім’ям професора О.Т.Діброви та учнів його наукової школи. У цей час за авторством вченого побачили світ стабільні підручники з географії України для середньої та вищої шкіл, започатковано видання щорічника «Краєзнавство в школі», у всіх областях побачили світ географічні нариси із серії «Області УРСР».
Незважаючи на окремі локальні успіхи (вихід 26-томної «Історії міст і сіл України», серії географічних нарисів «Області України», серії монографій «Природа України» та ін.) в цілому краєзнавство в умовах соціалістичного експерименту не набуло громадянства і як за царської Росії служило лише аморфним додатком до обслуговування пануючої системи, що завершувала своє існування на історичній арені.
Розвиток ГКУ у ці роки відбувався у руслі ідеологічних замовлень правлячої комуно-партійної системи, яка ревно дотримувалася вказівок «старшого брата» щодо росієцентриської парадигми розвитку держави. Починаючи з 70-х років держава повернулася до неосталінізму.
Та незважаючи на всі історичні катаклізми, поступ краєзнавчого руху вже зупинити було неможливо. Географічне краєзнавство, яке у порівнянні з історичним краєзнавством, виявилося менше заангажованим ідеологічними постулатами, у числі перших відчуло подих перемін, що наближалися в країні.
8. Після здобуття державної незалежності, завдяки організаційній та науковій діяльності Українського географічного товариства, Всеукраїнської спілки краєзнавців, Інституту географії НАН України, вчених Київської, Харківської, Львівської, Чернівецької, Тернопільської та інших наукових шкіл склалися якісно нові теоретико-методологічні, організаційно-управлінські та інформаційно-методичні передумови для соціальної інституціалізації географічного краєзнавства, утвердження його як наукової дисципліни. На сучасному етапі у своєму розвитку ГКУ керується рішеннями Міжнародної Хартії географічної освіти, прийнятої на 27-му конгресі Міжнародного географічного союзу (МГС) 1992 року у Вашингтоні, в якій недвозначно зазначається, що у концепції змісту географічної освіти пріоритетна роль належить краєзнавчому компоненту, зокрема вивченню рідного краю від місцевої общини, району проживання до рідної країни. З метою краєзнавчого вивчення рідного краю у всіх регіонах держави за роки незалежності створено потужний навчально-методичний комплекс (підручники, посібники, атласи, хрестоматії робочі зошити, контурні карти тощо).
Утвердженню географічного краєзнавства як наукової дисципліни на сучасному етапі та формуванню краєзнавчих інституцій в Україні сприяє цілісна державна доктрина, концепція якої закладена в Указі Президента України «Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні» (від 23 січня 2001 року) та Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року (від 10 червня 2001 року).
9. На початку ХХІ ст. наукове ГКУ набуло конструктивних рис і за своїми якісними і кількісними параметрами вийшло на рівень соціальної (вторинної) інституціалізації. Успішно розвиваються всі основні організаційні форми географічного краєзнавства: державне, яке концентрується навколо Інституту географії НАН України, музеїв, бібліотек, архівів; громадське, діяльність якого координують Українське географічне товариство (УГТ), Всеукраїнська спілка краєзнавців (ВСК), Товариство охорони природи та його осередки на місцях; педагогічне, науково-методичне керівництво яким здійснюють науковці ВНЗ, методисти обласних ІППО, працівники станцій юних туристів, численний загін педагогів-краєзнавців.
Наукове географічне краєзнавство бере участь у формуванні ефективної регіональної політики, у розробці та обґрунтуванні територіально-адміністративної реформи, збереженні і відтворенні генофонду нації, ліквідації наслідків Чорнобильської трагедії, пошуку шляхів поліпшення якості життя та повноцінного життєзабезпечення населення, формуванні у нього основ екологічного імперативу на особистісному рівні, відтворенні історико-географічної пам'яті народу, деідеологізації географо-краєзнавчих досліджень, створенні «Червоної книги» топонімів України та реалізації програми «Пам’ять втрачених сіл», поверненні в науковий обіг спадщини видатних географів, дослідників і літописців рідного краю, чиї імена замовчувалися тоталітарною системою, вивченні і популяризації внеску вітчизняних учених-географів, краєзнавців, мандрівників та зарубіжних дослідників України, раціональному використанні природно-ресурсного потенціалу, удосконаленні історико-географічного районування, розширенні мережі природно-заповідного фонду тощо. ГКУ відіграє важливе світоглядне і виховне значення у вищій та загальноосвітній школі, є суттєвим чинником культури.
На наше переконання краєзнавча парадигма сприяє підсиленню інтеграційного потенціалу географії, справляє позитивний вплив на удосконалення регіональної та етносоціальної політики в державі, є важливим фактором подолання негативних тенденцій глобалізації, сприяє формуванню національної самосвідомості, викоріненню негативних явищ, що виникають на ґрунті гіпертрофованого регіоналізму, стає потужним чинником відродження, консолідації, примноження та збереження національно-культурної спадщини. В свою чергу, участь у цих проектах-програмах сприяє прискореному процесу соціальної інституціалізації ГКУ, утвердженню його як самодостатньої наукової дисципліни у соціогуманітарному просторі України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АбрамовЛ.С. Значение идей В. И. Вернадского для современной географии // Известия АН СССР. Серия географическая.— 1988.— №4.— С. 515.
2. Аграрно-територіальні і аграрно-промислові комплекси Житомирської області / За ред. М. Д. Пістуна.— К.: Вид-во Київського ун-ту, 1972.— 154с.
3. Академік Павло Тутковський: Автобіографія.— К.: АН України, 1929.— 20с.
4. Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці.— Львів: Меморіал, 1992.— 544с.
5. АлещенкоМ.І. Петро Миколайович Бучинський // Поділля і Волинь у контексті історії українського відродження: Наук. зб. / Відп. ред. Л.В.Баженов.— Хмельницький: Доля, 1995.— С. 279283.
6. АмброзЮ.А., ШвебсГ.И. География в Одессе // Одесі— 200: Матеріали міжнар. наук.-теорет. конф., присвяченої 200-річчю міста.— Ч. ІІ.— Одеса, 1994.— С. 4549.
7. Анкета Моровской сотни Киевского полка.— Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі— ЦДІА України у м.Києві).— Ф.51.— Оп. 3.— Спр. 1174.— Арк. 131.
8. АнтоновичВ.Б. Археологическая карта Волынской губернии // Труды ХІАрхеологического съезда.— М., 1901.— Т. 1.— С. 1133.
9. АрмашевскийП.Я. Геологический очерк Черниговской губернии (сгеологической картой и 5 табл.) // Записки Киевского общества естествоиспытателей (далі— КОЕ).— Т.VІІ.— Вып.1.— К., 1883.— 137с.
10. АрсеньевК.И. Статистические очерки России.— СПб, 1848.— 386с.
11. Архив Российской Академии наук.— Анкета М.В. Ломоносова для описания государства Российского.— Ф.3.— Оп. 1.— Спр. 470.— Арк. 163.
12. Архів Президії АН України. Справа академіка Рудницького С. Л.— Ф.134.— Оп. 1.— Спр. 1115-34.— Арк. 2324.
13. Архів статистичного опису губерній Київського навчального округу. Рукописний відділ Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського НАН України.— Ф.884.— Оп. 1.— Спр. 79.— Арк. 43.
14. Атлас Подольской губернии. Историческое объяснение планов и рисунков атласа Подольской губернии, составленного губернатором К.Я.Флиге в 1842г. // Журнал Министерства внутренних дел.— 1843.— Ч.1.— С.13; Ч.2.— С.311353.
15. БабковаС.В., ОбознийВ.В. Географічне краєзнавство в Малій академії наук: навчання і пошукова робота: Навчальний посібник-практикум.— К., 1998.— 238с.
16. БаженовЛ.В. Історичне краєзнавство Правобережної України ХIХ— на початку ХХ століть: Становлення. Iсторiографiя. Бiобiблiографiя.— Хмельницький: Доля, 1995.— 256с.
17. БаженовЛ.В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХХХст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали.— Кам’янець-Подільський, 1993.— 480с.
18. БаженовЛ.В. Справа його життя: М.Ю. Костриця.— Серія: Вчені Житомирщини.— Вип. 2.— Житомир: Вид-во М. Косенко, 2002.— 40с.
19. Барбот де Марни Н. П. Отчет о поездке в Галицию, Волынь и Подолье // Зап. минералогического об-ва.— 1867.— С. 2684.
20. БарковА.С. Вопросы методики и истории географии: Избр. работы— М: Изд-во АПН РСФСР, 1961.— 264с.
21. БачинськийГ.О. Український шлях у майбутнє // Універсум.— 1996.— №34.— С.1825.
22. БездрабкоВ.В. Історіографія краєзнавства // Студії з архівної справи та документознавства.— 2003.— Т.9.— С.2635.
23. БездрабкоВ.В. Часопис «Краєзнавство» та краєзнавча справа в Україні (кінець 1920-х— початок 1930-х рр.): Монографія.— К., Кам’янець-Подільський: ПП Мошак М. І., 2005.— 224с.
24. БелозоровС.Т. Гавриил Иванович Танфильев: Географ, ботаник и почвовед.— М.: Географгиз, 1951.— 192с.
25. БєлозоровС.Т. Розвиток вітчизняної географії.— К.: Рад. школа, 1960.— 130с.
26. БєльськийС.В. Геологічні досліди на Волині 1927 року // Збірник праць [Волинського науково-дослідного музею].— Т.1.— Житомир, 1928.— С.542.
27. БельскийС.В. К геологии Житомирского уезда Волынской губернии // Труды общества исследователей Волыни (далі— ТОИВ)— Т.II.— Житомир, 1910.— С.141.
28. БельскийС.В. К петрографии Волыни: Песчаники Житомирского, Овручского и Новоград-Волынского уездов // ТОИВ.— Т.VII.— Житомир, 1915.— С.337; С.115135.
29. БельскийС.В. Отчет о геологических работах 1921 года в Волынской губернии.— Житомир, 1923.— 220с.
30. Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского Университета Св. Владимира (18341884) / Сост. и ред. В. С. Иконников.— К.: Изд-во Киев. ун-та, 1884.— С. 387397.
31. БойкоР.Д. Юрій Полянський і його «Подільські етюди» // Історія української географії: Всеукр. наук.-теорет. часопис.— Тернопіль: Підручники і посібники, 2000.— Вип. 2.— С. 2426.
32. БопланГ.Л. де. Опис України...— К.: Наук. думка, 1990.— 256с.
33. Ботанико-топографические очерки болот Волынской губернии и предварительный отчет Горынской экспедиции по исследованию лугов // ТОИВ: Приложение к VІІ т.— Житомир, 1914.— 196с.
34. БржозовскийС.А. Климат Житомира.— Житомир: Издание Волынского Губземотдела, 1922.— 27, ХLII, 5с.
35. БучинскийП.Н. Краткие указания к собиранию растений и животных // Записки Общества подольских естествоиспытателей и любителей природы (далі— ЗОПЕЛП).— Т. 1.— С. 1760.
36. БучинскийП.Н. Экскурсия по Днестру в 1914г. // ЗОПЕЛП.— Т.3.— С.78112.
37. ВальскаяБ.А. Об экономико-географическом изучении России статистическим отделением Министерства внутренних дел в 18351852 гг. // Вопросы географии.— Сб. 27.— 1951.— С. 315316.
38. ВерменичЯ.В Історико-краєзнавчі дослідження в діяльності Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (18731876 рр.) // Краєзнавство.— 1999.— № 14.— С. 8489.
39. ВерменичЯ.В. Історична регіоналістика в Україні // Укр. істор. журнал.— 2001.— № 6.— С. 321.
40. ВерменичЯ.В. Розвиток регіонально-історичних досліджень у львівській та київській школах М.Грушевського // Історія України: Маловідомі імена, події, факти.— Вип. 13.— К., 2001.— С.78.
41. ВерменичЯ.В. Роль Товариства дослідників Волині у становленні регіонально-історичного напряму в українознавстві // Велика Волинь: минуле і сучасне: Матеріали міжнар. наук.-краєзн. конфер., жовтень 1994 р.— Хмельницький; Ізяслав; Шепетівкка.— 1994.— С. 3234.
42. ВерменичЯ.В. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні.— К., 2003.— 516с.
43. ВернадскийВ.И. Научная мысль как планетное явление // ВернадскийВ.И. Философские мысли натуралиста.— М.: Наука, 1988.— С.20195.
44. ВернадскийВ.И. Размышления натуралиста.— М.: Мысль, 1977.— Кн. 2.— 191с.
45. ВернадскийВ.И. Философские мысли натуралиста.— М.: Наука, 1988.— 520с.
46. Вестник Императорского Русского географического общества.— СПб, 1852.— Кн. 1.— Отд. 4.— 128с.
47. Вивчення географії за новими програмами і підручниками.— К.: Рад. школа, 1972.— 168с.
48. ВизинВ.П. Традиция и инновация: взгляд историка науки // Традиции и революции в истории науки.— М.: Наука, 1991.— С. 187204.
49. Винар Любомир. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації: Статті і матеріали.— Нью-Йорк— Торонто, 1995.— 304с.
50. ВіленкінВ.Л. Видатний вчений А. М. Краснов // Географія в школі.— Вип. ХІІІ.— К.: Рад. школа, 1967.— С. 129132.
51. Вісті природничої секції Українського наукового товариства.— К., 19181919.— Т. 1.— 156с.
52. ВісьтакО.І. Мирон Дольницький— визначний український географ // Проблеми географії України: Матеріали наук. конф.— Львів, 1994.— С.5253.
53. Володіння князів Остроьких на Східній Волині (за інвентарем 1620 року) / Перекл., передм., упорядк., наук.-досл. апарат І. О. Ворончук.— К.; Старокостянтинів, 2001.— 416с.
54. ВоропайЛ.І. К вопросу об уровнях и ступенях процесса географического познания // Вестник Моск. ун-та. Серия география.— 1977.— № 4.— С.1621.
55. Второй съезд естествоиспытателей в Киеве // Университетские известия.— 1861.— № 1.— С. IXХХІІ.
56. ГаврилкоВ.Г. Становление природоведческих обществ в Харькове // Общества естествоиспытателей при университетах дореволюционной России: к 125-летию начала деятельности.— Л., 1990.— С. 2122.
57. Галичина пером і олівцем, опрацював Болеслав Лімановський, малюнки Влодзимежа Тетмаєра.— Львів, 1892.— 154с.
58. ГалусО.М., КострицяМ.Ю. Економічна і соціальна географія Хмельницької області.— Хмельницький, 1994.— 68с.
59. ГаманюкТ.І., КострицяМ.Ю. Фізична географія Хмельницької області: Метод. посібник для вчителів.— Хмельницький, 1992.— 150с.
60. Генеральная табель по Волынской губернии 1795 г.— Центральный государственный архив давних актов Российской Федерации.— Ф.16.— Оп.1.— Дело 758.— Лист 130.
61. Географи Київського університету: Довідник / Олійник Я.Б., БортникС.Ю., ГродзинськийМ.Д., ГуцалВ.О. та ін.— К.: ВГЛ «Обрії», 2003.— 172с.
62. Географическая база «Гайдары»: Учебное пособие / Под. ред. И.Ю.Левицкого, А.О.Жемерова.— Харьков, 1991.— 160с.
63. Географический лексикон Российского государства из достопамятных известий, собранный Федором Полуниным.— М., 1773.— С. 471478.
64. Географическое и экономическое описание Волынской губернии 1798 г.— Центральный государственный военно-исторический архив Российской Федерации.— Ф.ВУА.— Дело 18658.
65. Географічна наука та освіта в Україні: Зб. наук. праць / Гол. ред. кол. Я.Б.Олійник.— К., 2000.— 100с.
66. Географічна освіта і наука в Україні: Тези доп. ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 2627 березня 2003 р.).— К.: ВГЛ «Обрії», 2003.— 366с.
67. Географічне краєзнавство: сучасний стан і перспективи / Географ. т-во України, Київ. держав. ун-т, Ін-тут географ. АН України.— Житомир: Льонок, 1992.— 86с.
68. Географічному факультету— 70 / ОлійникЯ.Б., БортникС.Ю., ГродзинськийМ.Д., ГуцалВ.О. та ін.— К.: ВГЛ «Обрії», 2003.— 92с.
69. Географія і фенологічні спостереження в школі: Зб. стате