СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА : Географическое Прогнозирование РЕГИОНАЛЬНОГО РАЗВИТИЯ: ТЕОРИЯ, МЕТОДОЛОГИЯ, ПРАКТИКА

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

МЕЗЕНЦЕВ Костянтин Володимирович

УДК 911.3:338(075.8)(477)

СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ
РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА

11.00.02 економічна та соціальна географія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора географічних наук

Науковий консультант
Олійник Ярослав Богданович
доктор економічних наук, професор,
член-кореспондент АПН України

Київ-2006

ЗМІСТ

ВСТУП

4

1. СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНА ПРОГНОСТИКА ЯК

НАПРЯМ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

12

1.1. Становлення та розвиток суспільно-географічної прогностики

12

1.2. Зміст, структура та зв’язки суспільно-географічної прогностики

33

1.3. Сучасні напрями суспільно-географічних досліджень
регіонального розвитку та прогнозування за рубежем

48

Висновки до розділу 1

58

2. СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНА ТЕОРІЯ РЕГІОНАЛЬНОГО

РОЗВИТКУ

61

2.1. Регіональний розвиток як об’єкт суспільно-географічного
прогнозування

61

2.2. Чинники регіонального розвитку

75

2.3. Закономірності регіонального розвитку

92

Висновки до розділу 2

105

3. МЕТОДОЛОГІЧНА БАЗА СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО

ПРОГНОЗУВАННЯ

109

3.1. Філософська методологія прогнозування регіонального розвитку

109

3.2. Загальнонаукова методологія прогнозування регіонального
розвитку

116

3.3. Суспільно-географічна методологія прогнозування
регіонального розвитку

138

Висновки до розділу 3

146

4. МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО

ПРОГНОЗУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

149

4.1. Етапи суспільно-географічного прогнозування регіонального
розвитку

149

4.2. Інформаційно-методичне забезпечення суспільно-географічного
прогнозування

160

4.3. Методика суспільно-географічного прогнозування регіонального
розвитку

170

Висновки до розділу 4

183

5. СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ПРОГНОЗ
РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

186

5.1. Суспільно-географічне районування

186

5.2. Аналіз еволюційності регіонального розвитку

203

5.3. Рейтингові оцінки регіонального розвитку

216

5.4. Статистичне прогнозування регіонального розвитку

235

5.5. Нелінійне прогнозування регіонального розвитку

253

5.6. Використання суспільно-географічних прогнозів для потреб
управління регіональним розвитком

273

Висновки до розділу 5

289

ВИСНОВКИ

296

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

303

ДОДАТКИ

328

Вступ

Актуальність теми. Регіональна політика держави має базуватися на науково обґрунтованих прогнозах регіонального розвитку, які є інформаційно-аналітичною основою для вибору стратегій соціально-економічного розвитку регіонів та визначення конкретних управлінських заходів. При цьому її зміст не повинен зводитися лише до економічної чи фінансової складових. Кінцева мета регіональної політики обґрунтування оптимальної перспективної просторово-часової організації людської діяльності у регіонах та визначення шляхів її досягнення. З такої точки зору, прогнозування регіонального розвитку є важливим завданням суспільної географії.
Застосування суспільно-географічної теорії дозволяє здійснити науково обґрунтоване виділення регіонів, проаналізувати еволюцію їх просторової структури, провести рейтингову оцінку регіонального розвитку з метою типізації регіонів за ступенем та характером їх проблемності. При цьому статистична рейтингова оцінка може і повинна доповнюватися перцепційною (чуттєвою) оцінкою соціально-економічної привабливості регіонів. На основі виявлення закономірностей циклічності, стадійності, гетерохронності регіонального розвитку існує можливість розробки екстраполяційних прогнозів просторової організації людської діяльності у регіонах з використанням статистичних моделей, а з урахуванням методологічних та методичних новацій прогнозів регіонального розвитку з використанням нелінійних моделей.
Вагомий внесок у дослідження цих питань зробили вчені різних суспільно-географічних шкіл української (М.Пістун, О.Топчієв, О.Шаблій, Я.Олійник, Г.Балабанов, А.Голиков, І.Дудник, С.Іщук, С.Мохначук, В.Нудельман, М.Паламарчук, В.Поповкін, А.Степаненко, Д.Стеченко та ін.), російської (Е.Алаєв, Ю.Саушкін, А.Трофімов, М.Шариґін, С.Артоболєвскій, О.Ґріцай, А.Трейвіш, В.Шупєр та ін.), англо-американської (Б.Беррі, П.Гаґґет, Р.Джонстон, Р.Беннетт, Б.Гейнінґ, Дж.Ґолд, Р.Ґоледж, Ж.‑К.Тілль, Е.Шеппард та ін.).
Для збереження суспільною географією своєї ролі як важливого сучасного напряму наукових досліджень необхідно забезпечити реалізацію її теорії на практиці через розробку прогнозів регіонального розвитку бази для визначення заходів державної регіональної політики. Актуальність зазначеної проблематики зумовила вибір теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов’язане з основними напрямами науково-дослідної роботи кафедри економічної та соціальної географії географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема, з темами: „Суспільно-географічні основи регіональної політики в Україні”, № держреєстрації 0198U008160 (автором розроблено концепцію прогнозування регіонального розвитку, методику його рейтингової оцінки); „Розробка системи моделей розвитку сільського району”, № держреєстрації 0197U003139 (автором розроблено методику статистичного прогнозування); „Суспільно-географічні аспекти регіонального природокористування”, № держреєстрації 0101U001568 (автором удосконалено методику виділення елементів просторової структури регіонів, оцінки чинників регіонального розвитку, прогнозування регіональних демографічних та соціально-просторових процесів).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних та методичних основ суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку. Для досягнення поставленої мети розв’язувалися такі завдання:
- поглиблення сутності суспільно-географічної прогностики, виділення етапів її становлення та розвитку, конкретизація об’єктів і предметів дослідження, аналіз сучасних напрямів дослідження регіонального розвитку і прогнозування у зарубіжних суспільно-географічних школах;
- розкриття сутності регіонального розвитку як об’єкту суспільно-географічного прогнозування, виявлення сучасних чинників та закономірностей регіонального розвитку з точки зору суспільної географії;
- розробка принципів та методологічних підходів до суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку;
- систематизація методів та розробка методики суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку;
- розробка методики виділення регіонів як об’єктів прогнозування, аналізу еволюційності регіонального розвитку, його статистичної та перцепційної рейтингової оцінки;
- розробка методики статистичного та нелінійного суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку;
- розкриття механізму практичного використання результатів суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку в контексті регіональної політики держави.
Об’єктом дослідження є процес регіонального розвитку в Україні. Предмет дослідження сукупність теоретико-методологічних та практичних проблем суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку в Україні.
Методологічною основою даного дослідження є фундаментальні положення і принципи сучасної теорії суспільно-географічної науки, праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань регіонального розвитку, системно-структурний, біхевіористичний та синергетичний загальнонаукові підходи.
Методи дослідження. У роботі використано такі групи методів наукових досліджень: методи виділення регіонів та аналізу еволюційності регіонального розвитку (історико-географічний, математико-картографічний, оверлейного аналізу), рейтингової оцінки регіонального розвитку (індексний, бальної оцінки, кластерного аналізу, експертних оцінок), статистичного прогнозування (факторного, спектрального аналізів, аналітичного вирівнювання, експоненційного згладжування, авторегресії), нелінійного прогнозування (нейромережевих, побудови карт самоорганізації, нелінійної авторегресії).
Інформаційну базу дисертаційної роботи становлять результати наукових досліджень регіонального розвитку в Україні, систематизовані та оброблені автором дані офіційної статистики (зокрема, Державного комітету статистики України, статистичних щорічників України та її регіонів за 1974-2004 роки), нормативно-правові документи, а також результати власних досліджень автора, здійснені у 1998-2006 роках.
Наукова новизна одержаних результатів. У результаті дисертаційного дослідження
- вперше визначено місце та предметну сутність суспільно-географічної прогностики у структурі географічної науки, етапи її розвитку, основні дослідницькі програми і кластери, визначено сучасні напрями досліджень регіонального розвитку в зарубіжній суспільній географії, виявлено теоретичні та методичні новації;
- вперше обґрунтовано сутність регіонального розвитку як об’єкту дослідження суспільно-географічної прогностики, удосконалено систему чинників регіонального розвитку з точки зору суспільної географії, визначено закономірності регіонального розвитку (циклічності, стадійності, гетерохронної коеволюційності та комплексності);
- набуло подальшого розвитку методологічне обґрунтування суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку, зокрема, розкрито зміст та субординацію системно-структурного, біхевіористичного та синергетичного підходів, виявлено принципові властивості об’єктів прогнозування у межах кожного з них, обґрунтовано чотирьохрівневу систему принципів суспільно-географічного прогнозування (світоглядно-філософські, загальнонаукові, суспільно-географічні та методичні);
- здійснено систематизацію методів суспільно-географічного прогнозування, вперше розроблено методику суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку, що включає такі блоки: виділення регіонів, аналіз еволюційності регіонального розвитку, його рейтингову оцінку, статистичне та нелінійне прогнозування;
- удосконалено методику виділення регіонів та аналізу еволюційності їх розвитку з використанням математико-картографічних методів, виділено хвилі суспільно-географічного районоутворення в Україні, здійснено комплексну статистичну та перцепційну рейтингову оцінку її регіонального розвитку, вперше розроблено методику побудови перцепційних портретів регіонів;
- удосконалено методику статистичного прогнозування регіонального розвитку (зокрема, виявлено можливості та сфери використання трендових, декомпозиційних, авторегресійних моделей); у результаті аналізу циклічності та стадійності регіонального розвитку в Україні здійснено прогноз основних його індикаторів та проведено типізацію регіонів за подібністю трендів їх динаміки, вперше розроблено та апробовано методику нелінійного прогнозування регіонального розвитку (зокрема, визначення точок біфуркації у регіональному розвитку, побудови нейронно-кластерної моделі з використанням карт самоорганізації);
- розроблено авторську концепцію використання результатів суспільно-географічного прогнозування з метою обґрунтування заходів регіональної політики та здійснено його реалізацію на матеріалах регіонів України.
Практичне значення одержаних результатів. Результати, отримані в ході дисертаційного дослідження, можуть бути використані при розробці концепції регіональної політики України, обґрунтуванні конкретних її заходів, розробці регіональних програм соціально-економічного розвитку, середньотермінових прогнозів соціально-економічного розвитку регіонів, регіональних схем планування територій. Управлінням регіональної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України результати дисертаційного дослідження використані при підготовці проекту Державної стратегії регіонального розвитку України на період до 2015 року (довідка № 39-29/06 від 21 серпня 2006 року). Розроблені автором теоретико-методичні основи статистичного та нелінійного прогнозування регіонального розвитку використовуються у практичній діяльності Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (довідка № 25/475-2-4 від 22 червня 2006 року).
Теоретико-методологічні та методичні результати досліджень впроваджено у навчальний процес підготовки фахівців з управління розвитком регіонів та розміщення продуктивних сил на географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка при викладанні курсів „Суспільно-географічна районологія”, „Суспільно-географічне прогнозування”, „Регіональне програмування в зарубіжних країнах”, „Інформаційний менеджмент (довідка № 050/342-30 від 18 серпня 2006 року) та виконанні науково-дослідної роботи (довідка № 050/343-30 від 18 серпня 2006 року).
Особистий внесок здобувача. Виконане дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, в якій наведено результати власних досліджень автора щодо розробки теоретико-методологічних та методичних основ суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використані лише ті ідеї та висновки, що належать автору особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження, викладені у дисертації, доповідалися на 23 наукових з’їздах, конференціях, семінарах: Міжнародній науково-практичній конференції „Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми” (Львів, 1998); Перших всеукраїнських читаннях, присвячених 140-річчю від дня народження П.А.Тутковського „Українське Полісся: вчора, сьогодні, завтра” (Луцьк, 1998); Науковій конференції, присвяченій 125-річчю відкриття у Києві відділу Географічного Товариства „Українська географія: історія і сучасність” (Київ, 1998); Міжнародній науково-практичній конференції „Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (Київ, 1999); Міжнародній науково-практичній конференції „Механізм створення та функціонування спеціальної економічної зони „Закарпаття” (Ужгород, 1999); Міжнародній науково-практичній конференції „Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: стан і перспективи вирішення” (Київ, 2000); VIII з’їзді Українського Географічного Товариства (Луцьк, 2000); Науково-практичній конференції „Географічні проблеми розвитку півдня України” (Мелітополь, 2000); Міжнародній науково-практичній конференції „Географічна наука та освіта в Україні” (Київ, 2000); Другій міжнародній науково-практичній конференції „Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (Київ, 2001); Другій міжнародній науково-практичні конференції „Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: стан і перспективи вирішення” (Київ, 2002); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Інтегральні навчальні курси і спецкурси для вивчення світу на рубежі тисячоліть” (Полтава, 2002); Другій міжнародній науково-практичній конференції „Географічна освіта і наука в Україні” (Київ, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції „Країни і народи на шляху до збалансованого розвитку” (Київ-Капітанівка, 2003); П’ятій науково-теоретичній конференції з постнекласичних методологій у географії „Феномен ландшафту: частина ціле все” (Київ, 2003); Четвертому відкритому науково-практичному семінарі „Регіональні дослідження на межі тисячоліть: від теорії до практики” (Київ, 2004); Третій Всеукраїнській науково-практичній конференції „Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил” (Київ, 2004); ІХ з’їзді Українського Географічного Товариства (Чернівці, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції „Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення” (Херсон, 2005); Всеукраїнській науковій конференції „Географічна наука та освіта: екологічні та соціальні ризики” (Київ, 2005); Науково-практичній конференції „Соціально-економічний розвиток України на початку ХХІ століття” (Полтава, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції „Конструктивна географія: становлення, сучасні досягнення та перспективи розвитку” (Київ, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції „Регіон-2006: стратегія оптимального розвитку” (Харків, 2006).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 40 наукових праць загальним обсягом 74,2 д.а. (з них автору належить 53,0 д.а.), у тому числі одноосібна монографія (18,1 д.а.), монографія у співавторстві (особистих 2,3 д.а.), три навчальних посібники (особистих 22,7 д.а.), 20 статей у наукових фахових виданнях (особистих 7,9 д.а.), 8 публікацій у інших виданнях, 7 тез.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи 407 сторінок (302 сторінки друкованого тексту основної частини, 46 рисунків, 32 таблиці, 8 додатків). Список використаних джерел із 283 найменувань викладено на 25 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі сформульовано концепцію суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку, що є вирішенням важливої наукової проблеми.
1. Основним змістом суспільно-географічної прогностики є суспільно-географічне прогнозування, а науковим результатом суспільно-географічні прогнози. У результаті аналізу історії становлення та розвитку суспільно-географічної прогностики можна зробити висновок, що є всі підстави вважати її сформованою самостійною науковою дисципліною у царині суспільної географії. Про це свідчать наявність теоретичних концепцій наукового передбачення розвитку суспільно-географічних об’єктів у майбутньому (складають ядро наукової дисципліни), наявність відповідних методик прогнозування (становлять інструментарій наукової дисципліни), численні приклади практичної перевірки концепцій та методик, спрямовані на обґрунтування заходів з управління регіональним розвитком. У розвитку суспільно-географічної прогностики виділено три етапи становлення (1930-50-ті рр.), формування теоретичних основ (1960-80-ті рр.) та сучасний (з 1990-х рр.). Розвиток прогностичних суспільно-географічних досліджень відбувався за двома основними напрямами формально-математичним та соціально-гуманістичним. Об’єктами дослідження суспільно-географічної прогностики є регіони (суспільно-географічні райони, культурні ландшафти онтологічні об’єкти) та форми просторово-часової організації людської діяльності у регіонах суспільно-просторові процеси (гносеологічні об’єкти).
2. Регіональний розвиток це інтегральний суспільно-просторовий процес, що передбачає зміну в часі станів просторової організації людської діяльності у регіонах. Чинниками регіонального розвитку є: передумови (ресурсні фактори, фактори місця та умови розвитку), управлінські та чинники самоорганізації. Ефективним засобом комплексної оцінки чинників регіонального розвитку є визначення синтетичних індикаторів рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, їх перцепційної привабливості, регіональної безпеки. Основними закономірностями регіонального розвитку є циклічність (постійна, неперервна повторюваність зміни певного набору стадій регіонального розвитку типу „регіональний розвиток деградація”, „територіальне зростання спадання”, „територіальне концентрування дифузія”, „територіальна поляризація рівномірність розміщення людської діяльності”), стадійність (поступальна зміна станів просторової організації людської діяльності у регіонах: стадії рівномірного розміщення локальних ядер, моноядерної поляризації території, поліядерної поляризації території та рівномірного використання території), гетерохронна коеволюційність (різночасовість розвитку складових суспільно-просторових процесів, які накладаючись, формують єдиний багатовимірний, але односпрямований процес регіонального розвитку, що передбачає наявність спільного темпу еволюції окремих частин), комплексність (спрямованість розвитку регіонів до такого стану у майбутньому, що характеризується максимальною тіснотою та раціональністю зв’язків, пропорційністю, оптимальністю просторової структури суспільно-просторових комплексів).
3. Базовими методологічними підходами суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку є системно-структурний, біхевіористичний та синергетичний, що розглядають регіон відповідно як систему, як образ, як систему, що самоорганізується. Суспільно-географічними підходами до прогнозування регіонального розвиту є такі три: перший спрямований на передбачення регіонального розвитку в майбутньому, ґрунтуючись на оцінці чинників, які його визначають; другий передбачає пошук тенденцій, закономірностей регіонального розвитку, базуючись на аналізі динаміки у часі основних його індикаторів; третій спрямований на виявлення точок біфуркації у розвитку регіонів, потенційних форм просторової організації людської діяльності. Принципи суспільно-географічного прогнозування відповідають методологічним рівням і об’єднані у чотири групи: світоглядно-філософські (діалектизму, об’єкт-суб’єктної єдності, поліконцептуальності, рефлексії, ціннісної орієнтації), загальнонаукові (системності, холістичності, самоорганізації, еволюційності, поліінформативності), суспільно-географічні (територіальної цілісності, просторово-часової єдності, територіальної ієрархічності, регіонального типологізму) та методичні (історичності, цільової спрямованості, варіантності, аналогій, внутрішньої несуперечливості).
4. Методично суспільно-географічне прогнозування регіонального розвитку передбачає виконання трьох етапів: початкового, аналітико-розрахункового та синтетично-конструктивного. Методи суспільно-географічного прогнозування об’єднано у дві групи експертні та фактографічні. Серед фактографічних виділено методи аналізу та прогнозування динаміки регіонального розвитку, аналізу та прогнозування просторової взаємодії, таксономічного групування, класифікації та оптимізації розвитку регіонів. Методика суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку має блокову структуру, включаючи окремі методики та відповідні методи: виділення територіальних одиниць суспільно-географічного прогнозування (суспільно-географічне районування), аналізу еволюційності регіонального розвитку (методи історико-географічний, літературний, теорії поля, гравітаційні, оверлейного аналізу, теорії графів), його рейтингової оцінки (методи кластерного, дискримінантного аналізу, теорії нечітких множин, експертних оцінок), статистичного (методи факторного, спектрального, кореляційно-регресійного аналізу, згладжування, аналітичного вирівнювання), нелінійного (методи нейромережеві, фрактальної геометрії, нелінійної авторегресії) та оптимізаційного (методи математичного програмування, балансові, нормативні) прогнозування регіонального розвитку.
5. Суспільно-географічне районування передбачає здійснення таких процедур: виділення ядер районоутворення, делімітацію регіонів, аналіз їх просторової структури. Ґрунтуючись на застосуванні математико-картографічних методів, визначено шість регіональних ядер районоутворення в Україні: Київ (Київська столична агломерація), Харків (Харківська агломерація), Одеса (Одеська агломерація), Дніпропетровськ (Придніпровський агломераційний простір), Донецьк (Донбаський конурбаційний простір) та Львів (Львівська агломерація). З використанням методу багатокутників Тіссена визначено межі відповідних регіонів Столичного, Харківського, Причорноморського, Придніпровського, Донецького та Карпатського. З урахуванням наявності поза сферою інтенсивного впливу регіональних ядер районоутворення значних периферійних („буферних”) територій необхідною є державна підтримка формування нових („програмних”) регіонів Подільського (з потенційним ядром районоутворення у Хмельницькому), Волинського (Луцьк) та Центрального (Черкаси). Аналіз еволюційності регіонального розвитку найефективніше здійснювати шляхом поєднання двох методичних елементів: історико-географічного аналізу (на основі вивчення різночасових літературних джерел, архівних матеріалів тощо) та математико-картографічного і оверлейного аналізу (шляхом побудови серій карт статистичних поверхонь потенціалів поля людської діяльності за базисні роки та їх накладання). У результаті аналізу еволюційного регіонального розвиту в Україні виділено хвилі районоутворення (як періоди інтенсивного формування ядер районоутворення) та відповідні елементи просторової структури (регіональні, внутрішньорегіональні та локальні ядра). Рейтингова оцінка регіонального розвитку включає дві складових статистичну (визначення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, регіональної безпеки) та перцепційну (визначення рівнів перцепційної соціально-економічної привабливості регіонів, побудову їх перцепційних портретів). Найвищий рівень соціально-економічного розвитку характерний для Столичного, Придніпровського та Донецького макрорайонів; Київського, Дніпропетровського, Донецького, Запорізького мезорайонів; найнижчий Подільського, Центрального, Волинського та Карпатського макрорайонів; Чернівецького, Тернопільського, Закарпатського, Херсонського, Кіровоградського, Рівненського, Хмельницького, Житомирського, Волинського мезорайонів. Найвищий рівень регіональної безпеки характерний для Столичного регіону, найнижчий Донецького. Рівень перцепційної соціально-економічної привабливості найвищим є для Київського та Кримського, найнижчим Донецького та Луганського мезорайонів. Чіткі перцепційні портрети мають Столичний, Донецький, Придніпровський, Причорноморський та Карпатський макрорайони.
6. Статистичне прогнозування передбачає виконання таких послідовних процедур: оцінка чинників регіонального розвитку (з використанням факторного аналізу), ретроспективний аналіз динаміки регіонального розвитку (передбачає виявлення циклічних (на основі спектрального аналізу) та випадкових коливань), побудову, вивчення і використання прогнозних однофакторних (трендових, декомпозиційних, авторегресійних) та багатофакторних (множинної регресії) моделей. Отримані результати свідчать, що у регіонах України можна виділити 2-3 виражених цикли динаміки густоти населення як важливого прогнозного індикатора 24-26-річні, 12-14-річні та 8‑10-річні. Найяскравіше 24-26-річні цикли виражені у Донецькому, Луганському, Дніпропетровському, Київському, Львівському, Закарпатському та Кримському регіонах, найслабше у Вінницькому, Житомирському, Волинському, Рівненському, Чернігівському. У цих же регіонах 8-10-річні цикли практично не виражені. Для більшості регіонів України протягом останніх 3-5 років характерний перехід від стадії експоненційного скорочення до стадії асимптотичного скорочення індикаторів регіонального розвитку, що унеможливлює використання прогнозних трендових моделей (окрім восьми регіонів України, для яких побудовано прогнозні моделі з використанням логарифмічної апроксимуючої функції). Побудовані модель експоненційного згладжування Голта та авторегресійна модель АRІМА дозволяють визначити, що густота населення найвищими темпами скорочуватиметься до 2010 року у Кіровоградському, Чернігівському, Вінницькому, Хмельницькому, Житомирському, Черкаському, Сумському, Донецькому та Луганському регіонах. Найнижчі темпи скорочення характерні для Івано-Франківського, Львівського, Чернівецького, Рівненського регіонів, а у Київському регіоні відбуватиметься її зростання. Нелінійне прогнозування передбачає визначення точок біфуркації у регіональному розвитку, прогнозування кількості та можливих варіантів формування дисипативних структур у регіонах, їх групування на основі карт самоорганізації, нейромережеве прогнозування суспільно-просторових процесів. Як індикатор розвитку процесів просторової самоорганізації визначено рівні територіальної концентрації та диференціації соціальних негараздів. Про перебування регіону поблизу точки біфуркації свідчать різке зростання рівня концентрації та низькі значення коефіцієнта варіації соціальних негараздів. Такими регіонами в Україні нині є Тернопільський, Херсонський та Черкаський. Регіонами, у яких формуються дисипативні структури, можна вважати території із відносно незначним рівнем концентрації та високими значеннями коефіцієнта варіації соціальних негараздів (Київський та Одеський регіони). Побудована нейронно-кластерна модельна на основі карт самоорганізації у межах північно-центральної та західної частин України дозволила ідентифікувати два чітко виражених регіональних ядра концентрації людської діяльності Київське та Львівське, навколо яких у формі багатокутників розміщені ядра нижчих рангів.
7. Суспільно-географічне прогнозування виступає науково-інформаційною основою для розробки основних складових державної регіональної політики. Експертне узагальнення результатів оцінки передумов, аналізу синтетичних індикаторів регіонального розвитку, оптимальної територіальної спеціалізації регіонів, циклів, стадій, тенденцій регіонального розвитку дозволяє визначати типи проблемності регіонів та обґрунтовувати відповідні заходи регіональної політики. Визначено перспективні стратегії просторової організації людської діяльності в Україні на макро-, мезо- та мікрорівнях. На макрорівні відповідно до рівня соціально-економічного розвитку, регіональної безпеки, привабливості, сформованості регіонального ядра перспективні стратегічні напрями пов’язані із розвитком зовнішньої периферії; розвитком внутрішньої периферії та рекламно-інформаційним підвищенням презентативності регіонів; розвитком внутрішньої периферії та пріоритетним підвищенням соціальної привабливості; стимулюванням розвитку нових ядер районоутворення. На мезорівні відповідно до рівня концентрації населення та господарської діяльності перспективні стратегіями просторової організації людської діяльності пов’язані із розвитком сервісно-інформаційних видів діяльності; розвитком виробничих високотехнологічних видів діяльності у поєднанні з окремими видами сервісно-інформаційної; розвитком виробничих та вузькоспеціалізованих сервісних видів діяльності. З урахуванням процесів самоорганізації на мікрорівні утворення внутрішньорегіональних ядер відбуватиметься у межах індустріальної стадії розвитку, а регіональних у межах постіндустріальної стадії на основі розвитку відповідних видів людської діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамов В.С. Об основных понятиях экономико-географического процесса // Известия ВГО. 1986. Т.118. Вып.1. С.38-43.
2. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. М.: Мысль, 1983. 350 с.
3. Анатомия кризисов: Монография / А.Д. Арманд, Д.И.Люри, В.В.Жерихин и др. М.: Наука, 2000. 238 с.
4. Андерсон В.Н., Топчиев А.Г. Изучение географических структур и текстур: Учебн.посб. Одесса: ОГУ, 1987. 78 с.
5. Андреева Т.А., Алексейчук И.С. Географическая идентичность как основа философии туризма // Наукові записки КУТЕП. 2003. Вип.3. С.73-83.
6. Аношко В.С., Трофимов А.М., Широков В.М. Основы географического прогнозирования: Учебн.пособ. Минск: Вышейшая школа, 1985. 239 с.
7. Арманд А.Д. Самоорганизация и саморегулирование географических систем: Монография. М.: Наука, 1988. 259 с.
8. Артоболевский С.С., Иоффе Г.В., Трейвиш А.И. Цикличность и стадийность как естественные компоненты в территориальном развитии // География и проблемы регионального развития. М.: ИГ АН СССР, 1989. С.23-31.
9. Аршинов В.И., Буданов В.Г. Синергетика наблюдения как познавательный процесс // Философия, наука, цивилизация. М.: Эдиториал УРСС, 1999. С.231-235.
10. Бабурин В.Л. Инновационные циклы в российской экономике. М.: Эдиториал УРСС, 2002. 120 с.
11. Бабурин В.Л., Мазуров Ю.Л. Географические основы управления: Курс лекций. М.: Дело, 2000. 288 с.
12. БагровМ.В. Завдання географії в інформаційному суспільстві і формування наукового світорозуміння // Україна: географічні проблеми сталого розвитку: У 4 т. К.: ВГЛ Обрії, 2004. Т.1. С.3-9.
13. Багров М.В. Региональная геополитика устойчивого развития: Монографія. К.: Либідь, 2002. 254 с.
14. Бажал Ю.М.Економічна теорія технологічних змін: Навч.посіб. К.: Заповіт, 1996. 240 с.
15. Балабанов Г.В., Вишневський В.В. Територіальний соціально-економічний моніторинг в Україні. К.: Нора-друк, 2001. 58 с.
16. Балабанов Г.В., Кавецький І.Й., Качаєв Ю.Д., Нагірна В.П., Підгрушний Г.П., Яснюк Т.Є. Розвиток теоретичних засад суспільної географії в умовах ринкових перетворень // Український географічний журнал. 2001. №3. С.69-81.
17. Басовский Л.Е. Прогнозирование и планирование в условиях рынка: Учебн.пособ. М.: Инфра-М, 1999. 260 с.
18. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. М.: Наука, 1973. 270 с.
19. Боровиков В.П., Ивченко Р.И. Прогнозирование в системе STATISTICA в среде Windows. Основы теории и интенсивной практики на компьютере: Учебн.пособ. М.: Финансы и статистика, 2000. 384с.
20. Бородина Т.Л. Типология трендов динамики населения регионов России (1959-2002) // Известия РАН. Серия географическая. 2004. №6. С.67‑79.
21. Бугаев В.К. Территориальная структура экономического района (теоретико-методические аспекты): Монография. Л.: Наука, 1986. 166 с.
22. Валесян А.Л. Антиномичность методологических сдвигов современной общественной географии // Известия РАН. Серия география. 1995. №5. С.19-28.
23. Валесян А.Л.Пространственная устойчивость систем расселения и эволюционная морфология транспортных сетей // Известия РАН. Серия география. 1994. №6. С.52-60.
24. ВалесянА.Л. Синхронность в пространственной эволюции систем расселения и транспортных сетей: Автореф. дисс д-ра геогр. наук: 11.00.02 / ИГ РАН. М., 1995. 46 с.
25. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем (синергетика и теория социальной самоорганизации). СПб: Лань, 1999. 478 с.
26. Воронин В.В., Шарыгин М.Д. Региональная политика России (географические аспекты совершенствования). Самара: СГЭА, 2001. 192 с.
27. Географический энциклопедический словарь. Понятия и термины. / Гл.ред. А.Ф.Трешников. М.: Советская энциклопедия, 1988. 432 с.
28. Географія Української РСР: Навч.посіб. / За ред. М.Д.Пістуна та Є.Й.Шиповича. К.: Вища школа, 1982. 373 с.
29. Герасимчук З.В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія формування, механізми реалізації: Монографія. Луцьк: Настир’я, 2001. 528 с.
30. Гладкий Ю.Н., Чистобаев А.И. Регионоведение: Учебн. пособ. М.: Гардарика, 2003. 382 с.
31. Голд Дж. Психология и география: Основы поведенческой географии / Пер с англ. М.: Прогресс, 1990. 304 с.
32. Голиков А.П. Математические методы в экономической географии: Учебн. пособ. Харьков: Вища школа, 1974. 118 с.
33. ГоликовА.П. Экономико-математическое моделирование мирохозяй-ственных процессов: Учебн.пособ. Харьков: ХНУ, 2003. 104с.
34. Голиков А.П., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до економічної та соціальної географії: Підручник. К.: Либідь, 1996. 320 с.
35. Голиков А.П., Черванев И.Г. Математизация географической науки в Украинской ССР: итоги, тенденции, перспективы // Развитие географической науки в Украинской ССР. К.: Наукова думка, 1990. С.17-22.
36. Голиков А.П., Черваньов И.Г. Математическое моделирование пространственных исследований: Учебн.пособ. Харьков: ХГУ, 1979. 93с.
37. Гольц Г.А. Стадии развития, структурные уровни и константы территориальных общностей расселения и хозяйства // Известия РАН. Серия географическая. 1986 №2. С.34-38.
38. Горбань А.Н., Россиев Д.А. Нейронные сети на персональном компьютере. Новосибирск: Наука, 1996. 275 с.
39. Горленко И.А., Руденко Л.Г. Тенденции развития территориальной структуры промышленности Украинской ССР // География и проблемы регионального развития. М.: ИГ АН СССР, 1989. С.124-139.
40. Гранберг А.Г. Динамические модели народного хозяйства: Учебн.пособ. М.: Экономика, 1985. 240 с.
41. Гранберг А.Г. Основы региональной экономики: Учебник. М.: ГУ ВШЭ, 2003. 495 с.
42. Григ Д. Районы, модели и классы // Модели в географии. М.: Прогресс, 1971. С.175-211.
43. Грицай О.В., Иоффе Г.В., Трейвиш А.И. Центр и периферия в региональном развитии: Монография. М.: Наука, 1991. 168 с.
44. Грицай О.В., Котляков В.М., Преображенский В.С. Меняющийся мир и эволюция географической мысли // Известия РАН. Серия географическая. 1994. №6. С.5-23.
45. Грицай О.В., Трейвиш А.И. Центр и периферия: стадиальная концепция регионального развития // Известия РАН. Серия географическая. 1990. №4. С.86-96.
46. Гродзинський М. Точки росту та напрямки розвитку українського ландшафтознавства // Україна: географічні проблеми сталого розвитку: У 4 т. К.: ВГЛ „Обрії”, 2004. Т.1. С.176-186.
47. Гродзинський М.Д. Безрегіональність // Київський географічний щорічник. 2003. Вип.3. С.138-146.
48. Гуня А.Н. Региональные тренды и развитие природно-хозяйственных систем // Известия РАН. Серия географическая. 2005. №3. С.11-21.
49. Данилишин Б.М., Шостак Л.Б. Устойчивое развитие в системе природно-ресурсных ограничений: Монография. К.: СОПС Украины НАНУ, 1999. 367 с.
50. Денисов Ю.Д., Савельєв Л.А., Шевчук Л.Т. Регіональний дискурс: сутність, еволюція, сучасні уявлення, перспективи розвитку // Регіональна економіка. 2003. №2. С.179-185.
51. Джонстон Р.Дж. География и географы. Очерк развития англо-американской социальной географии после 1945 года / Пер. с англ. М.: Прогресс, 1987. 368 с.
52. ДзенисЗ.Е. Методология и методика социально-эконом-географических исследований: Монография. Рига: Зинатне, 1980. 362 с.
53. Долішній М.І., Побурко Я.О., Карпов В.І. Про рівномірність економічного розвитку регіонів України // Регіональна економіка. 2002. №2. С.7-17.
54. Дудник І.М. Прогнозування низових суспільно-географічних систем: теоретико-методологічний підхід: Дис. д-ра геогр. наук: 11.00.02 / Київськ.ун-тет ім.Т.Г.Шевченка. К., 1998. 378 с.
55. Дудник І.М. Суспільно-географічні системи низового рівня (теоретичні та методичні аспекти): Монографія. Полтава: Полтавський літератор, 1997. 249 с.
56. Дьяконов К.Н., Касимов Н.С., Тикунов В.С. Современные методы географических исследований: Книга для учителя. М.: Просвещение, 1996. 205 с.
57. Ершов Ю.С., Зайкин В.С., Павлов В.Н., Соколов В.М. Анализ и прогнозирование социально-экономического развития с использованием Марковских моделей: межрегиональный аспект // Регион: экономика и социология. 2001. №4. С.3.17.
58. Єріна А.М. Статистичне моделювання та прогнозування: Навч.посіб. К.: КНЕУ, 2001. 170 с.
59. Заде Л. Понятие лингвистической переменной и его применение к принятию приближенных решений. М.: Мир, 1976. 165 с.
60. Закон України „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” // Урядовий кур’єр. 2000. №77. С.8-12.
61. Замятин Д.Н. Методологические подходы к исследованию понятия образа в географии // Известия РАН. Серия географическая. 2004. №5. С.95‑101.
62. Замятин Д.Н. Моделирование географических образов: пространство гуманистической географии. Смоленск: Ойкумена, 1999. 256 с.
63. Заставний Ф.Д. Географія України: Навч.посіб. Львів: Світ, 1990. 360 с.
64. Заставный Ф.Д. Территориальные предплановые прогнозы: Монография. К.: Наукова думка, 1988. 184 с.
65. Захарченко В.І. Трансформаційні процеси у промислових територіальних системах України: Монографія. Вінниця: Гіпаніс, 2004. 547 с.
66. Звонкова Т.В. Географическое прогнозирование: Учебн.пособ. М.: Высшая школа, 1987. 192 с.
67. Звонкова Т.В. Принципы и методы регионального географического прогнозирования // Вестник Моск. ун-та. Серия 5. География. 1972. №4. С. 19-25.
68. Звонокова Т.Г., Саушкин Ю.Г. Проблемы долгосрочного географического прогноза. // Вестник Моск. ун‑та. Серия 5. география. 1968. №4. С.3‑11.
69. Ильина О.П., Макарова Н.В. Статистический анализ и прогнозирование экономической информации в электронной таблице Excel 5.0 Microsoft: Учебн.пособ. СПб.: Санкт-Петербургский ун-т экон.ифин., 1996. 140с.
70. Интеллектуальные методы анализа экономической информации: практикум в Deductor. BaseGroup Labs, 2005 (www.basegroup.ru). 31 с.
71. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні основи): Навч.посіб. К.: УФІМБ, 1997. 88 с.
72. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи. практика): Навч.посіб. К.: ЄУФІМБ, 1999. 185 с.
73. Іщук С.І. Територіально-виробничі комплекси і економічне районування (методологія, теорія): Навч.посіб. К.: УФІМБ, 1996. 244 с.
74. Каганский В.Л. Основные практики и парадигмы районирования // Региональные исследования. 2003. «2. С.16-30.
75. Капица С.П. Общая теория роста человечества. Сколько людей жило, живет и будет жить на Земле. М.: Наука, 1999. 199 с.
76. КапицаС.П., КурдюмовС.П., МалинецкийГ.Г. Синергетика и прогнозы будущего. М.: Наука, 1997. 286 с.
77. Ковалев С.А. О системе прогнозных моделей в географии населения // Вестник Моск. ун-та. Серия география. 1974. №3. С.31-36.
78. Ковалев С.А., Ковальская Н.Я. География населения СССР: Учебн.пособ. М.: Изд-во Моск.ун-та, 1980. 287 с.
79. Колотиевский А.М. Вопросы теории и методики экономического районирования (в связи с общей теорией экономической географии). Рига: Зинатне, 1967. 246 с.
80. Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения. М.: Экономика, 2002. 766 с.
81. Кошкарев А.В., Каракин В.П. Региональные геоинформационные системы / Отв. ред П.Я.Бакланов. М.: Наука, 1987. 126 с.
82. Кравченко В.М. Место прогнозирования в системе географических наук // Вестник Моск. ун-та. Серия 5. География. 1971. №5. С.18‑23.
83. Крылов М.П. Современная региональная идентичность в европейской России: Север Юг // Известия РАН. Серия географическая. 2005. №5. С.51-60.
84. Лаппо Г.М. География городов: Учебн.пособ. М.: ВЛАДОС, 1997. 480с.
85. Лейзерович Е.Е. Экономические микрорайоны России (сетка и типология). М.: Трилобит, 2004. 128 с.
86. Леонов С.Н. Типология проблемных регионов на основе оценки межрегиональных социально-экономических и финансовых различий // Известия РАН. Серия географическая. 2005. №2. С.68-76.
87. ЛипецЮ.Г. Анализ неустойчивостей в глобальной социально-экономической системе // Страны и регионы на пути к сбалансированному развитию. К.: Академперіодика, 2003. С.126‑127.
88. ЛипецЮ.Г. Некоторые вопросы экономико-географического прогнози-рования // Теоретическая география. М.: Мысль, 1971. С.164-171.
89. Лісовський С.А. Економіко-географічні засади збалансованого розвитку України: Автореф. дис. ... д-ра геогр. наук: 11.00.02 / Ін-тут географії НАНУ. К., 2004. 38 с.
90. Мандельброт Б. Фракталы, случай и финансы (1959-1997) / Пер.с франц. М.-Ижевск: R&CDynamics, 2004. 255 с.
91. Масловська Л.Ц. Оцінка внутрішньорегіональних відмінностей соціально-економічного розвитку як основа диференційованої регіональної політики на мезорівні // Регіональна політика. 2002. №2. С.163-168.
92. Масловська Л.Ц. Сталий розвиток продуктивних сил регіонів: теорія, методологія, практика: Монографія. К.: Вид-во КНТЕУ, 2003. 365 с.
93. Матвиенко В.Я. Прогностика. Прогнозирование социальных и экономических процессов. Теория, методика, практика. — К.: Українські пропілеї, 2000. 518 с.
94. Медведков Ю.В. Приложения математики в географии населения // Научные проблемы географии населения. М.: Изд-во Моск.ун-та, 1967. С. 225-237.
95. Мезенцев К.В. Визначення ядер районоутворення: математико-картографічний підхід // Картографія і вища школа. 2005. Вип.10. С.130-137.
96. Мезенцев К.В. Геоінформаційний підхід до регіонального прогнозування соціально-економічного розвитку // Картографія та вища школа. 2004. Вип. 9. С. 47-56.
97. Мезенцев К.В. Історія та методологія суспільно-географічного прогнозування // Вісник Київського ун-ту. Географія. 2003. Вип.9. С.50-54.
98. Мезенцев К.В. Методика бі