Регіональні системи розселення: демогеографічний аналіз (на прикладі Західного регіону України) : Региональные системы расселения: демогеографичний анализ (на примере Западного региона Украины)



  • Название:
  • Регіональні системи розселення: демогеографічний аналіз (на прикладі Західного регіону України)
  • Альтернативное название:
  • Региональные системы расселения: демогеографичний анализ (на примере Западного региона Украины)
  • Кол-во страниц:
  • 398
  • ВУЗ:
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка
  • Год защиты:
  • 2003
  • Краткое описание:
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка

    На правах рукопису

    Джаман Василь Олексійович

    УДК 911. 3 : 314 (477.8)

    Регіональні системи розселення: демогеографічний аналіз
    (на прикладі Західного регіону України)

    11.00.02 економічна та соціальна географія

    Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук



    Науковий консультант:
    Іщук Степан Іванович, доктор географічних наук, професор





    Київ 2003







    ЗМІСТ
    ВСТУП................................................................................................................ 5
    РОЗДІЛ 1
    НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ РОЗСЕЛЕННЯ.................................................................................................. 16
    1.1. Методологічні засади дослідження систем розселення............................ 16
    1.2. Регіональні системи розселення: особливості формування та організації 28
    1.3. Методика дослідження систем розселення на регіональному рівні........ 34
    Висновки до розділу 1...................................................................................... 48
    РОЗДІЛ 2
    ПРИРОДНО-РЕСУРСНІ МОЖЛИВОСТІ ТЕРИТОРІЇ ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ РОЗСЕЛЕННЯ............................. 51
    2.1. Оцінювання впливу природних умов і ресурсів території на особливості розселення........................................................................................................................... 51
    2.2. Регіональне розселення як функція природно-ресурсних можливостей території 63
    2.3. Територіально-часова диференціація демографічного навантаження на природно-ресурсні можливості території......................................................................... 76
    2.4. Природні умови і ресурси складова розселенської місткості території Західного регіону України................................................................................................. 84
    2.4.1. Оцінка впливу природно-ресурсних можливостей території на розселення в регіоні............................................................................................................................ 84
    2.4.2. Взаємозв’язок компонентів природно-ресурсного потенціалу та заселеності території............................................................................................................ 94
    2.4.3. Демографічне навантаження на природно-ресурсні можливості території............................................................................................................................ 99
    Висновки до розділу 2.................................................................................... 103
    РОЗДІЛ 3
    СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ЧИННИКІВ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ РОЗСЕЛЕННЯ.................... 108
    3.1. Суспільно-географічне положення, історичні умови формування розселення 108
    3.2. Розвиток виробничого комплексу та його значення у формуванні розселення 119
    3.3. Системоутворююче значення соціального комплексу у формуванні розселення 132
    3.4. Відповідність систем розселення територіальній структурі суспільно-географічних комплексів....................................................................................................... 141
    3.5. Вплив екологічної ситуації на функціонування регіональних систем розселення 145
    Висновки до розділу 3.................................................................................... 153
    РОЗДІЛ 4
    ЗАХІДНА РЕГІОНАЛЬНА СИСТЕМА РОЗСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ: РОЗСЕЛЕНСЬКА ХАРАКТЕРИСТИКА..................................................................................... 156
    4.1. Функціонально-компонентна і функціонально-територіальна структура суспільно-географічного комплексу основа формування і розвитку регіональної системи розселення....................................................................................................... 157
    4.2. Особливості процесу урбанізації в регіоні............................................. 166
    4.3. Субурбанізаційні процеси в регіоні........................................................ 175
    4.4. Сільське розселення регіону................................................................... 184
    4.5. Структура та рівень сформованості Західної регіональної системи розселення й особливості її взаємозв’язків з суспільно-географічним комплексом.......... 196
    Висновки до розділу 4.................................................................................... 215
    РОЗДІЛ 5
    ДЕМОГЕОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ РОЗСЕЛЕННЯ............................................................................... 219
    5.1. Територіально-часова диференціація природного руху населення...... 219
    5.1.1. Регіональні відміни динаміки природного руху населення................ 219
    5.1.2. Регіональні особливості сучасного природного руху населення....... 228
    5.2. Статево-вікова структура населення та її регіональні відміни.............. 235
    5.3. Регіональні особливості демогеографічної ситуації............................... 240
    5.4. Демогеографічна ситуація Західної регіональної системи розселення України 251
    5.4.1. Динаміка чисельності населення.......................................................... 251
    5.4.2. Територіальні особливості природного руху населення.................... 255
    5.4.3. Статево-вікова структура населення та її територіальні відміни....... 266
    5.4.4. Етногеографічні особливості системи розселення.............................. 276
    Висновки до розділу 5.................................................................................... 296
    РОЗДІЛ 6
    МІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У ФОРМУВАННІ ДЕМОГРАФІЧНОГО І ПОСЕЛЕНСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ................................................................................................ 300
    6.1. Динаміка міграційних процесів............................................................... 300
    6.2. Масштаби і напрямки сучасних міграційних потоків............................ 307
    6.3. Структура мігрантів та її вплив на формування демографічного і поселенського потенціалу....................................................................................................... 320
    6.4. Міграції населення та їх вплив на формування структури розселення Західного регіону України............................................................................................... 326
    6.4.1. Особливості географії міграцій населення.......................................... 326
    6.4.2. Міждержавні міграції у формуванні населення регіону..................... 333
    6.4.3. Географія міграцій населення в умовах переходу до нових ринкових відносин. 343
    Висновки до розділу 6.................................................................................... 353
    ВИСНОВКИ.................................................................................................... 356
    Література.................................................................................................. 365
    ДОДАТКИ....................................................................................................... 399








    ВСТУП

    Актуальність теми. Перебудова соціально-економічного розвитку країни у нових ринкових умовах передбачає реконструкцію і вдосконалення територіальної організації суспільства. При розробці нової соціально-економічної політики важливе місце займає проблема визначення ефективних шляхів перспективного розселення, його регулювання і прогнозування, враховуючи специфіку регіонів країни.
    Потреби вдосконалення територіальної організації продуктивних сил на певному етапі свого розвитку окреслюють коло проблем, які вимагають наукового дослідження. Впродовж 50-70-х років ХХ століття вітчизняна географічна наука при розробці проблем розселення головну увагу приділяла вивченню окремих міст, зокрема обмеженню росту великих, активізації росту середніх і малих міст. Інтеграційні процеси в економіці, формування територіально-виробничих комплексів об’єктивно зумовили розвиток інтеграції в розселенні, формування групових систем міських поселень. Це зумовило у 70-80-х роках новий напрям у дослідженні міського розселення вивчення проблем розвитку і планувальної організації міських агломерацій та формування територіальних систем розселення. Проблеми сільської місцевості (за 70-і роки внаслідок міграцій сільське населення України зменшилося на 2 млн. 448 тис. осіб, адміністративно-територіальних перетворень на 418 тис. осіб, з 1979 р. розпочалась депопуляція по країні загалом, а в окремих регіонах значно раніше) привернули до себе увагу і з 80-х років виходять фундаментальні праці з проблем сільського розселення та соціального розвитку села. Посилення взаємозв’язків між міськими і сільськими населеними пунктами визначило новий науковий підхід міське і сільське розселення почали розглядати як єдину територіальну систему розселення.
    Нові соціально-економічні умови розвитку країни позначилися на розселенських процесах. Урбанізаційні процеси за глибокої економічної кризи
    змінилися на протилежні деурбанізаційні. За 1993-2000 роки міське населення України зменшилося на 1 млн. 934 тис. осіб. За таких умов важливе значення належить розробці принципів територіальної організації систем розселення різних таксономічних рангів, зокрема на регіональному рівні. Наукове пояснення системності розселення, його прив’язки з територіальними системами виробничої та соціальної сфер має безпосередньо практичне значення, оскільки в Конституції України” вказано на необхідність збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій” (розділ ІХ, стаття 132).
    Вивчення географії населення та розселення в Україні по окремих регіонах особливо актуальне в останнє десятиріччя, коли демогеографічна ситуація в нашій державі кардинально змінилася. Характерною особливістю природного руху населення України за 1960-1990 рр. був приріст при помітному його скороченні, а з 1991 р. Україну охопила депопуляція населення, масштаби якої з кожним роком зростають. Про важливість цієї проблеми свідчить той факт, що 21 травня 2003 р. відбулися Парламентські слухання на тему Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки”. У процесі обговорення зазначалося, що за останнє десятиліття населення в Україні зменшилося на 4,5 млн. осіб, рівень народжуваності знизився на 38,5%, смертність зросла на 26,5%, а демографічна криза загрожує національній безпеці України.
    Змінилася і ситуація з міграцією населення. Україна в 60-80-х роках вирізнялася переважанням іммігрантів над емігрантами, а з 1994 р. міграційний відтік став переважати над прибулими. Міграція населення, міграційні процеси, міграційні переміщення, міграційний простір, еміграція, імміграція, депортація, репатріація, біженці ці поняття дедалі частіше входять до наукового обігу та практичного вжитку, відображаючи складні проблеми сьогодення. Міграції населення виступають своєрідним діагнозом” політичної, економічної, соціальної, екологічної ситуацій, міжетнічних, міжконфесійних відносин. Саме тому міграційні процеси перебувають у центрі уваги світового та європейського співтовариств, керівництва держав. Проблемами міграції населення займаються Міжнародна організація з міграції (МОМ), Державний Комітет України у справах національностей та міграції, Центр Досліджень Проблем Міграції, Центр вивчення проблем вимушеної міграції в СНД, благодійний фонд Міграція”, Український Центр Прав Людини, Центр вивчення проблем народонаселення та ін. У грудні 2000 року Президент України Л.Д. Кучма дав Прем’єр-міністру Доручення з метою упорядкування і вдосконалення правового регулювання процесів трудової еміграції”. Про багатогранність проблем і потребу в міждисциплінарних дослідженнях міграцій населення засвідчує уже сам склад редакційної ради і редакційної колегії Українського інформаційно-аналітичного журналу Проблеми Міграції”, заснованого в 1996 році Центром Досліджень Проблем Міграції. Проблеми міграції населення України були завжди актуальними. Та особливу увагу вони стали привертати з кінця 80-х початку 90-х років ХХ століття, оскільки розпад СРСР, глибока економічна криза, екологічна ситуація тощо різко змінили обсяги і напрямки міграційних потоків, з одного боку, та причини і склад мігрантів з іншого.
    Необхідність дослідження систем розселення і регулювання просторових особливостей та динаміки демографічних і міграційних процесів в Україні на регіональному рівні таким чином стала нагальною потребою суспільства.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з тематикою науково-дослідницьких робіт кафедри економічної і соціальної географії Київського національного університету імені Тараса Шевченка і кафедри географії і картографії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, в яких автор приймав безпосередню участь:
    1) „Суспільно-географічні основи регіонального природо­користування”, номер державної реєстрації 0101U002601;
    2) „Складання карт „Атласу народногосподарського комплексу Чернівецької області”, номер державної реєстрації 0189U023850;
    3) „Географічні особливості краєзнавчого картографування України”, номер державної реєстрації 0193U027
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    Процес розселення, розвиток окремих населених пунктів і формування їх територіальних систем безпосередньо пов’язані з природними умовами і ресурсами території, розвитком і розміщенням продуктивних сил. Системи розселення різних ієрархічних рівнів динамічні і відкриті. У якості однієї з основних передумов формування поселенської мережі є комплекс природних умов і ресурсів. Встановлено, що рівень відповідності розселення природно-ресурсним можливостям території високий. Аналіз впливу компонентної структури природно-ресурсного потенціалу на розселення засвідчує про найвищу залежність кількості населення від сумарного ПРП території. Отже, не один окремо взятий природний компонент визначає особливості розселення, а весь природний комплекс. Серед окремих компонентів ПРП найбільший вплив на розселення в Україні мають рекреаційні, мінеральні та поєднання земельних і водних ресурсів.
    Економічною основою регіональних систем розселення виступають господарські комплекси економічних районів. Водночас регіональні системи поселень являють собою каркас просторової організації регіональних (районних) суспільних комплексів, будучи однією з основних функціонально-структурних підсистем. Умовою для взаємозв’язку обох систем виступає визначеність розселення розміщенням виробництва і, діюча як зворотна, вторинна залежність розміщення виробництва від територіального розподілу населення. Тісний взаємозв’язок територіально-виробничих комплексів і систем розселення зумовлений подвійною функцією населених пунктів у соціально-економічному розвитку суспільства як центрів виробництва і локалізації населення. Просторові особливості розміщення господарських центрів вищих ієрархічних рангів і розвиток транспортних зв’язків між ними формують системоутворюючий каркас розселення. Територіальна структура осей організації виробництва і розселення Західної регіональної системи України радіально-концентрична, що є найоптимальнішим варіантом просторової композиції осей суспільного каркасу регіонів. Її ядро місто Львів займає центральне положення у системі. Обласні (субрегіональні) системи розселення, які входять до складу Західної регіональної системи, мають чітко виражені територіальні структури осей розселення: радіально-кільцеву (Львівська), лінійну (Івано-Франківська, Тернопільська, Рівненська, Закарпатська), трикутну (Волинська) і моноцентрично-радіальну (Чернівецька).
    Обласні центри формують найбільші в області міжрайонні локальні системи розселення, які виступають ядрами субрегіональних систем розселення. До головних опорних центрів обласних систем розселення належать міста з розвинутими функціями міжрайонного значення, а основними ланками територіальної структури розселення в областях є міжрайонні локальні системи. Від їх розвинутості й охопленості ними території області залежить рівень сформованості обласної системи розселення. А рівень розвинутості обласних систем визначає ступінь сформованості регіональної системи розселення. За ступенем розвинутості обласних систем розселення у Західному регіоні України виділяється Львівська, середній рівень сформованості в Івано-Франківській та Чернівецькій, нижчий у Волинській, Рівненській, Тернопільській та Закарпатській.
    У структурі головних центрів і підцентрів Західної регіональної системи розселення України характерний значний розрив у послідовності їх категорій за величиною як між регіональним центром і центрами обласних систем, так і між обласними та міжрайонними центрами. Для вдосконалення територіальної структури регіональної системи розселення необхідно: а) нарощувати потенціал міжрайонних і районних центрів; б) надати міжрайонним центрам статус міст обласного значення; в) збільшити мережу міжрайонних центрів і охопити зонами їх впливу периферійні чистини областей.
    Регіональні системи розселення складні поєднання функціонально взаємозв’язаних і взаємодіючих ієрархічно підпорядкованих населених пунктів. При цьому проявляються такі особливості їх територіальної організації: 1) центри і підцентри систем розселення виконують декілька системоорганізуючих функцій різних ієрархічних рангів (принцип функціональної двоїстості ядер систем розселення [341, c 148]), коли центри систем розселення вищого таксономічного рангу слугують центрами систем розселення нижчого рангу; 2) населені пункти розміщені в зонах впливу двох і більше міст центрів систем розселення, коли зони їх впливу перекриваються; 3) необов’язкове пряме включення локальних систем розселення у системи розселення вищого на один ступінь таксономічного рангу; 4) можливість поділу населених пунктів одного адміністративного району до різних міжрайонних систем розселення.
    Західний регіон виділяється на державному тлі низьким рівнем урбанізованості. Великими містами є тільки обласні центри, які значно перевищують другі за людністю міста. Середні міста відсутні у трьох із семи областей регіону. Розміщення нових підприємств тривалий період орієнтувалося на великі та середні міста з урахуванням інфраструктури, що склалася, і наявності трудових ресурсів. Це посилило їх роль як опорних центрів розселення. Людність цієї групи міст зростала найшвидше, випереджаючи загальні темпи приросту рівня урбанізованості. Натомість малі міста (87,3% загальної кількості міст Західного регіону) розвивалися повільно. Зростаючий попит обласних центрів і середніх міст на робочу силу при високій густоті сільського населення, надлишку трудових ресурсів у сільській місцевості, добре розвинутій мережі шляхів сполучення вплинули на значний розвиток маятникових трудових поїздок до центрів прикладання праці з передмість, а також із віддаленіших частин зон їх впливу.
    На етапі інтенсивного зростання містоформуючих і містообслуговуючих функцій міста притягують до себе мігрантів із оточуючої приміської зони (величина міста визначає радіус впливу). Відбувається процес територіального перерозподілу населення: ріст людності міст і зменшення населення у передмістях. На першому етапі процесу урбанізації міграційний приріст населення у містах значно перевищує природний показник. Подальший ріст міст веде до зміни структури господарського комплексу приміських зон. Середні та великі міста формують навколо себе інфраструктурне забезпечення, удосконалюють структуру сільськогосподарського виробництва, у передмістях (особливо великих, крупних і міст-мільйонерів) створюються промислові підприємства по забезпеченню потреб центральних міст, виносяться за межі центральних міст цехи окремих підприємств виникають і розвиваються міста-супутники, створюються об’єкти рекреації для відпочинку та оздоровлення міських жителів і т. ін. Збільшується територіальна мобільність населення приміських зон: маятникові трудові й соціально-культурно-побутові поїздки. У приміських зонах виникає нова категорія поселень спальні”. Відбувається концентрація населення поблизу великих міст. Другий етап урбанізації породжує субурбанізацію.
    Малі міста (у тому числі дрібні більше третини міст Західного регіону мають людність до 10 тис. осіб, що не відповідає сьогоднішнім критеріям визначення статусу міста) й селища міського типу за умови малої кількості великих і середніх міст, а також значної густоти сільських населених пунктів виступають місцевими системоутворюючими центрами локальних районних і кущових (вінутрішньорайонних) систем розселення. На одне міське поселення у Рівненській області пересічно припадає 37 сіл, у Волинській 32 села, а в найурбанізованішій Донецькій тільки 6 сіл, Луганській 5. Тому системоутворююче значення малих міських поселень слабоурбанізованого Західного регіону значно більше, ніж в урбанізованому Донбасі. Ступінь розвиненості функцій центрів кущових систем розселення західних областей України засвідчує, що у них є промислові підприємства, які сприяють розвитку виробничих і трудових зв’язків між цими центрами і оточуючими сільськими населеними пунктами. Заклади сфери послуг кущових центрів задовольняють періодичні запити населення цих локальних систем розселення.
    Актуальна на сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства і проблема сільського розселення. За останні 40 років ХХ століття кількість сільських населених пунктів України скоротилася майже на третину, зменшилася й пересічна їх людність (з 1979 р. майже на 100 осіб, що становить 15%). Сільське розселення Західного регіону, яке зазнало меншого натиску урбанізації, збереглося краще. Пересічна густота сільського населення Західноукраїнського регіону в 1,7 раза перевищує загальнодержавний показник, пересічна людність села на 35% більша, частка дрібних поселень (до 200 осіб) майже вдвічі менша. Рівень соціального забезпечення сільського населення місцевими закладами й установами прямо залежить від людності сільських поселень, їх функціональних типів та суспільно-географічного положення. Територіальна організація соціального комплексу проявляється через формування систем міжпоселенного обслуговування, в основі яких принцип ступеневого підходу та виділення ієрархічних центрів обслуговування.
    Явище депопуляції населення, яке розпочалося в Україні у 1991 році, має постійну тенденцію до зростання. Відносні показники депопуляції становили: від 0,8 ‰ у 1991 р. через 5,8 ‰ у 1995р. до 7,5 ‰ у 2000 р. Депопуляційні процеси охопили сільську місцевість з 1979 р., міські поселення з 1992 р.
    Показники природного руху населення помітно диференційовані в часі та по території України. Впродовж останніх 60 років змінювалися не тільки загальні показники, що характеризують демографічну ситуацію, але відбулися й значні територіальні зміни. У 1940 р. коефіцієнт природного приросту населення становив +13,0 ‰, найбільшим він був в областях промислового Придніпров’я, Центру та Півдня України. До 1960 р. загальноукраїнські показники природного приросту населення зросли й становили +13,6 ‰, це відбулося завдяки значному зменшенню смертності (у 2,1 раза) при зниженні показників народжуваності (на 25%). Найвищі відносні показники природного приросту населення уже стали характерними для західних областей України. У 1980 р. на друге місце за відносними показниками природного приросту населення після Західного регіону виступив Південь, абсолютний приріст забезпечували, в першу чергу, Західний демографічний регіон (36,3%) і Східний (31,4%), а явище депопуляції охопило всі північно-східні області та частину центральних. Після цього депопуляція населення швидкими темпами поширилась на інші регіони України. І якщо природний приріст населення у 1989 р. був характерним для 18 областей і м. Києва, а Західний регіон забезпечував уже більше половини (55,1 %) природного приросту населення країни, то у 1993-1994 роках він залишився додатним тільки в 6 західних областях України, у 2000 р. в 1 області.
    Аналіз демографічних показників середини і другої половини 90-х років дає підстави виділити 5 регіонів за подібністю демографічної ситуації: Західний, Центрально-Північний, Північно-Східний, Східний, Південний. Окремо виділена столиця України м. Київ. За своїми демографічними показниками Київ різко відрізняється від оточуючих областей, тут відображаються тенденції демопроцесів найбільших міст, на які накладають свій відбиток і столичні функції. За загальним підсумком рейтингового аналізу, демографічна ситуація найсприятливіша у Західному регіоні. Наближена до середньодержавної демографічна ситуація у Південному регіоні, Північній зоні Центрально-Північного регіону і Придніпровській зоні Східного регіону. Найгірша демографічна ситуація склалася у Північно-Східному регіоні, Центральній зоні Центрально-Північного регіону та Донбаській і Харківській зонах Східного регіону. Демографічна ситуація у Києві сприятливіша, ніж у країні загалом.
    Хоча демографічна ситуація в Західному регіоні на межі ІІ і ІІІ тисячоліть є кращою, ніж в інших регіонах України, аналіз динаміки засвідчує про її погіршення. Це виражається у зниженні показників народжуваності особливо з середини 80-х років. Для областей Західного регіону, як і для України загалом, характерний процес старіння населення, що певною мірою впливає на ріст показників смертності. Зміни коефіцієнтів народжуваності й смертності відобразилися на показниках природного приросту населення Західний регіон з 1995 року вступив у фазу депопуляції населення. Сучасна демографічна ситуація в Західному регіоні України має свої територіальні відмінності. При цьому пересічні показники, які відображають демографічну ситуацію адміністративних районів у межах однієї області, значно більше відрізняються між собою, ніж пересічнообласні.
    На демографічні процеси впливають статева і вікова структура населення. На початку ІІІ тисячоліття перевага жінок над чоловіками (на 3,5 млн.) склалася за рахунок старших вікових груп, а співвідношення двох статей у віці до 48 років по Україні вирівнялося (у Західному регіоні до 59 років). Спостерігаються значні територіальні відмінності у співвідношенні жінок і чоловіків. Найкраще воно у західних областях, найгірше і північно-східних і центральних. На стан і динаміку вікової структури населення безпосередньо впливають народжуваність, смертність і міграційні процеси. Неухильне зменшення народжуваності прискорює демографічне постаріння населення. За шкалою ООН населення країни з часткою осіб у віці 65 років і старші 7% від загальної чисельності вважається старим. У західних областях України ця частка сягає 13,6%, по країні загалом 14,0%. За шкалою Е.Россета рівень демографічної старості населення Західного регіону і України оцінюється як дуже високий.
    Сучасна статево-вікова структура населення та особливості демографічних процесів сформувалися під впливом багатьох історичних і соціально-економічних змін у суспільстві й тому через них простежується як минуле, так і демографічне майбутнє. У першій половині ХХ століття населення України пережило три демографічні кризи, а їх наслідки відчувалися впродовж другої половини століття. З середини 80-х років відбувається нова демографічна криза: статево-вікова піраміда населення інтенсивно звужується до своєї основи, постаріння населення результат дії стрімкого зниження народжуваності при збільшенні рівня смертності, тривалість життя зменшується. Вікова структура населення відмінна у різних категоріях поселень. Найсприятливіша вона у великих містах, які виділялися значно більшим притоком мігрантів. У великих містах вища частка населення працездатного віку і відповідно менша питома вага населення у віці молодшому і старшому за працездатний. Особливо складна демографічна ситуація у дрібних селах, які найбільш уражені процесами старіння населення, депопуляції, деградації.
    Міграції населення досить точний індикатор” рівня економічного і соціального становища, політичної та екологічної ситуації, міжетнічних і релігійних відносин тощо. Особливо ця проблема актуальна для нових пострадянських країн, у тому числі й України. Сучасна географія міграцій населення в Україні зумовлена дією факторів, органічно пов’язаних із теперішніми реаліями життя українського суспільства. Різкі зміни економічної, політичної, соціальної, екологічної, психологічної та ін. ситуацій кардинально вплинули на напрямки і масштаби як зовнішніх, так і внутрішніх міграційних потоків. Змінилися вектори міждержавних міграцій, а сальдо зовнішньої міграції стало від’ємним (особливо через еміграцію до країн далекого зарубіжжя). Поглиблення економічної кризи в Україні, ріст безробіття, зростання кількості працівників, які перебували в умовах вимушеної неповної зайнятості, заборгованість з виплати заробітної плати та інші фактори активізували трудову еміграцію з України. Змінилися напрямки місцевих (внутрішньообласних) міграцій. Якщо раніше міграції були джерелом збільшення населення міських поселень, то у 2000 р. в 21 області України потоки місто село” переважали зворотні.
    Міграції змінюють не тільки кількість населення, але й якісні його параметри. Аналіз вікової структури мігрантів різних напрямків засвідчує, що вони відчутно відрізняються. У внутрішньорегіональних і міжрегіональних міграціях найактивнішою є молодь у віці 15-24 роки. За кордон найчастіше виїжджає населення віком 25-29 років, а частка емігрантів у віці 30-75 років значно перевищує аналогічний показник у двох названих внутрідержавних напрямках міграції населення. Населення України кількісно зменшується за обома статями в усіх вікових групах, при цьому у від’ємному сальдо зовнішньої міграції найактивніше працездатне населення у віці 20-44 роки становить 40,0%. Висока частка припадає й на молоду генерацію. Все це як прямо, так і опосередковано негативно відіб’ється на демографічному і поселенському потенціалі країни. У процесі міждержавного обміну населення змінюється його освітній та професійний склад. Україну залишають активні, підприємливі, професійно підготовлені спеціалісти, які мають фізичні, інтелектуальні та матеріальні можливості для здійснення переїзду.
    Розселення, демографічна ситуація та міграційні процеси складні соціально-економічні процеси і явища, які виступають складовими частинами розвитку та територіальної організації суспільства. Тому вдосконалити їх структуру і напрямки розвитку можна за умови покращення соціально-економічної ситуації в країні та її регіонах.







    Література

    1. Агафонов Н.Т., Лавров С.Б. Главные теоретические проблемы географии населения // Доклады к ХХII международному географическому конгрессу. Ленинград: Изд. ВГО СССР, 1972. С. 11-22.
    2. Агафонов Н.Т., Лавров С.Б., Павчинский Б.Р., Трубе Л.Л. Территориально-отраслевая структура хозяйства и формирование внутриобластных систем расселения // Проблемы урбанизации и расселения. М.: Мысль, 1976. С. 122-129.
    3. Аксельрод С.М., Листенгурт Ф.М. Методы оценки социально-культурного потенциала крупных городов // Географическое изучение территориальной организации сферы обслуживания. М.: Московский филиал ГО СССР, 1976. С. 75-78.
    4. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. М.: Мысль, 1983. 350 с.
    5. Алымов А.Н., Заставный Ф.Д. Региональные проблемы экономического и социального развития. К.: Наукова думка, 1982. 299 с.
    6. Анісимова Г.М., Максимова Є.М. Особливості розвитку територіальних систем розселення в Західному регіоні України // Проблеми соціально-економічної географії Західного регіону України. К.: ІСДО, 1993. С. 66-77.
    7. Анисимова Г.Н., Максимова Е.Н., Шевчук Л.Т. Территориальные системы расселения в западной части УССР // Пространственное развитие урбанизации общие закономерности и региональные особенности. М.: Ин-т географии АН СССР, 1991. С. 184-191.
    8. Багров М.В. Регіональна геополітика і сталий розвиток (концептуальні підходи на прикладі Криму) // Український географічний журнал. 2001. № 4. С. 4-10.
    9. Балабанов Г.В. Сучасні територіально-галузеві пропорції економіки України // Український географічний журнал. 2001. № 1. С. 3-8.
    10. Баранов А.В. Социально-демографическое развитие крупного города. М.: Финансы и статистика, 1981. 191 с.
    11. Барановський А.М. Основні напрями плану розвитку народного господарства Української РСР у шостій п’ятирічці і завдання науки по комплексному вивченню економічних районів республіки // Вісник АН УРСР. 1956. № 5. С. 3-19.
    12. Барановський В.А. Екологічна географія і екологічна картографія. К.: Фітосоціоцентр, 2001. 252 с.
    13. Барановський В., Пироженко К., Шевченко В. Медико-екологічний атлас України (випуск перший). К.: Вид-во газети „Зелений Світ” та Інституту географії НАН України, 1995. 32 с.
    14. Барановський В.А., Руденко Л.Г., Горленко І.О., Разов В.П. Україна. Екологічна ситуація. Масштаб 1: 2000000. К.: Укргеодезкартографія, 1996.
    15. Баранский Н.Н. Экономическая география. Экономическая картография. М.: Гос. изд-во географической литературы, 1956. 366 с.
    16. Баранский Н.Н. Избранные труды: Становление советской экономической географии / Ред. кол.: В.А.Анучин и др. М.: Мысль, 1980. 287 с.
    17. Беленький В., Польский С. Урбанизация села и мобильность населения // Рост городов и система расселения. М.: Статистика, 1975. С. 45-53.
    18. Белоусов В.Н., Листенгурт Ф.М., Ходжаев Д.Г., Хорев Б.С. Единая система расселения: теория, методология, практика использования в генеральной схеме расселения на территории СССР и в проектных документах // Научно-практические задачи советской географии. Ленинград: Изд-во ГО СССР, 1985. С. 21-28.
    19. Блажко Н.И., Григорьев С.В., Заботин Я.И. Математико-географические методы исследования городских поселений. Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1970. 147 с.
    20. Богаенко В.А., Ищук С.И., Степаненко А.В. Комплексное планирование социально-экономического развития города (разработка и реализация плана). К.: Вища школа. Изд-во при КГУ, 1980. 112 с.
    21. Бугай М.Ф. «За повідомленням НКВС СРСР, були переселені...» Про депортацію населення з України у 30-40-і роки. К.: Вид-во т-ва «Знання» України, 1992. 48 с.
    22. Буличева Т.В. Особливості формування і розвитку Київської регіональної системи розселення. Автореферат дис. ... канд. геогр. наук. К., 1998. 19 с.
    23. Бурьян А.П. Количественная оценка пространственного развития систем расселения // География и природные ресурсы. 1980. № 4. С. 148-153.
    24. Бурьян А.П., Ильченко В.И., Шилоносова С.В. О взаимодействии параметров производства и расселения в локальных системах // Территориальные системы производства, расселения, инфраструктуры Урала. Вып. 2. Пермь: Пермский гос. ун-т. Ученые записки № 328. 1976. С. 88-95.
    25. Вайтекунас С.К. Опыт выделения зон миграционного тяготения городов в Литовской ССР // Вестн. Моск. ун-та. Серия 5. География. 1973. № 2. С. 62-66.
    26. Варламов В.С. О количественной оценке экономико-географического положения городов // Города мира. Вопросы географии. Вып. 66. М.: Мысль, 1965. С. 130-140.
    27. Ващенко А.Т., Анисимова Г.Н., Максимова Е.Н. Исследование проблем расселения в Западном регионе Украинской ССР // Региональное расселение в СССР. М.: Ин-т географии АН СССР, 1984. С. 80-91.
    28. Владимиров В.В. Расселение и окружающая среда. М.: Стройиздат, 1982. 228 с.
    29. Владимиров В.В. Расселение и экология. М.: Стройиздат, 1996. 392 с.
    30. Владимиров В.В., Микулина Е.М., Яргина З.Н. Город и ландшафт (проблемы, конструктивные задачи и решения). М.: Мысль, 1986. 238 с.
    31. Влияние социально-экономических факторов на демографические процессы / Отв. ред. Жученко В.С., Стешенко В.С. К.: Наук. думка, 1972. 234 с.
    32. Войтенко В.П. Факторы смертности и продолжительности жизни. К.: Здоров’я, 1987. 144 с.
    33. Волобой П.В., Поповкін В.А. Поєднання територіального і галузевого аспектів планування на сучасному етапі. К.: Знання, 1980. 48 с.
    34. Географічна енциклопедія України: В 3-х т. К.: УРЕ, 1989 1993.
    35. Географія Української РСР / За ред. М.Д.Пістуна і Є.Й.Шиповича. К.: Вища школа, 1982. 303 с.
    36. Гнибіденко І. Проблеми трудової міграції в Україні та їх вирішення // Економіка України. 2001. № 4. С. 19-22.
    37. Голиков А.П. Введение в экономическую и социальную географию. Харьков: ХГУ, 1992. 81 с.
    38. Голиков А.П., Черванев И.Г. Математический аппарат в географии и его использование в пространственных исследованиях. Харьков: ХГУ, 1977. 132 с.
    39. Гольц Г.А. Транспорт и расселение. М.: Наука, 1981. 248 с.
    40. Гольц Г.А., Филина В.Н. Региональные особенности развития маятниковой миграции в СССР // Региональное расселение в СССР. М., 1984. С. 92-102.
    41. Горленко І.О., Тарангул Л.Л. Регіональна політика України: зміст і напрями реалізації // Український географічний журнал. 1999. № 3. С. 10-16.
    42. Гричук А.В. Некоторые методологические и методические вопросы экономико-географического изучения систем сельского расселения // Территориальная организация производства и расселения. К., 1982. С. 48-60.
    43. Гродзинський М.Д., Шищенко П.Г. Збереження та відтворення ландшафтного різноманіття в контексті сталого розвитку // Проблеми сталого розвитку. К.: НАН України, 1998. С. 194-211.
    44. Громыко Г.Л. Статистика. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. 408 с.
    45. Давидович В.Г. Планировка городов и районов. Инженерно-экономические основы. Изд. 2-е. М.: Стройиздат, 1964. 326 с.
    46. Давидович В.Г. Расселение в пригородных зонах (количественные закономерности) // Вопросы географии. 1971. № 87. С. 5-43.
    47. Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С., Коваль Я.В., Новоторов О.С., Паламарчук М.М. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. К.: РВПС України, 1999. 716 с.
    48. Джаман В.А. Картографическое моделирование регулирования маятниковых трудовых поездок // Картографическое обеспечение основных направлений экономического и социального развития Украинской ССР и ее регионов: Тез. докл. VІ респ. научн. конф., Черновцы, 17-18 сент. 1987. Черновцы, 1987. С. 131-132.
    49. Джаман В.А. Картографическое обеспечение исследования маятниково-миграционного процесса трудовых ресурсов // Картография и научно-технический прогресс: Тез. докл. ІХ Всесоюзн. конф. по тематическому картографированию (кн.1), Харьков, сент. 1988. Ленинград: Изд-во ГО СССР, 1988. С. 50-51.
    50. Джаман В.А. Совершенствование внутрирегионального перераспределения рабочей силы с использованием маятниковых трудовых миграций // Направления становления и развития социалистического хозайственного механизма в условиях экономической самостоятельности региона: Тез. докл. и выступл. научно-практ. конф. Часть ІІ. Черновцы, 1990. С. 96-100.
    51. Джаман В.А. Совершенствование территориальной структуры и улучшение экологической ситуации экономического узла // Проблемы рационального использования и охраны природной среды: Тез. докл., Минск, 10-12 апр. 1990 г. Минск, 1990. С. 99.
    52. Джаман В.О. Природно-ресурсний потенціал розселення Карпатського регіону // Еколого-географічні проблеми дослідження природно-ресурсного потенціалу регіону. К.: НМК ВО, 1992. С. 95-104.
    53. Джаман В.О. Населення і населені пункти // Географія Чернівецької області: Навчальний посібник / За ред. проф. Я.І.Жупанського. Чернівці, 1993. С. 98-129.
    54. Джаман В.О. Проблема оздоровлення оточуючого середовища різних типів міст // Навколишнє середовище і здоров‘я: Тези доп. Міжнар. наук. конф., Чернівці, 23-25 лист. 1993 р. Чернівці, 1993. С. 273.
    55. Джаман В.О. Карти полів особливий вид моделей територіального перерозподілу трудових ресурсів // VІІ з‘їзд Українського географічного товариства: Тези доп., Київ, 30 трав. 1 черв. 1995 р. Київ, 1995. С. 335-336.
    56. Джаман В.О. Карти полів особливий вид моделей маятникових трудових міграцій // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 19: Географія. Чернівці: ЧДУ, 1997. С. 185-189.
    57. Джаман В.О. До проблеми територіальних особливостей демографічних процесів в Україні // Український географічний журнал. 1998. № 3. С. 13-18.
    58. Джаман В.О. Курси і спецкурси населенської тематики у підготовці фахівців з географії України // Матеріали Всеукраїнського науково-практ. семінару з питань змісту та методичного забезпечення викладання географічних українознавчих дисциплін у вищій школі (2-3 грудня 1997 р.). Тернопіль, 1998. С. 31-33.
    59. Джаман В.О. Міграції та їх вплив на динаміку структури населення (на прикладі Чернівецької області) // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 31: Географія. Чернівці: ЧДУ, 1998. С. 90-108.
    60. Джаман В. Вивчення демографічної ситуації населення України як складової частини географічного краєзнавства // Матеріали першого міжнародного семінару з теорії і практики регіонального географічного краєзнавства, Тернопіль, 6-7 жовтня 1999 р. Тернопіль, 1999. С. 89-90.
    61. Джаман В.О. Територіально-часова диференціація демографічної ситуації в Україні // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 49: Географія. Чернівці: ЧДУ, 1999. С. 68-85.
    62. Джаман В.О. Територіальні відміни динаміки природного руху населення в Україні // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 80: Географія. Чернівці: ЧНУ, 2000. С. 56-64.
    63. Джаман В.О. Рейтинговий аналіз динаміки природного руху населення України // Проблеми раціонального використання, охорони і відтворення природно-ресурсного потенціалу України: Тези доп. ІІ всеукр. науково-метод. конф., Чернівці, 24-26 квітня 2000 р. Чернівці: Рута, 2000. С. 109-112.
    64. Джаман В.О. Нові тенденції в географії міграцій населення України (зміни напрямків та масштабів) // Географічна наука та освіта в Україні. К.: Фітосоціоцентр, 2000. С. 31.
    65. Джаман В. Українська географія складова частина географічної науки // Історія української географії: Всеукраїнський часопис. Тернопіл
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины