СОЦІАЛЬНО – ГЕОГРАФІЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЇ ПЕРЕХОДУ УКРАЇНИ НА МОДЕЛЬ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ : СОЦИАЛЬНО - географические ОСНОВЫ СТРАТЕГИИ ПЕРЕХОДА УКРАИНЫ НА МОДЕЛЬ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Кафедра економічної і соціальної географії

На правах рукопису

НЄМЕЦЬ Людмила Миколаївна
УДК 911.3:30:504.03(477)

СОЦІАЛЬНО ГЕОГРАФІЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЇ ПЕРЕХОДУ УКРАЇНИ
НА МОДЕЛЬ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ

11.00.02. Економічна та соціальна географія

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
географічних наук

Науковий консультант
ОЛІЙНИК Ярослав Богданович, доктор
економічних наук, професор, Заслужений
діяч науки і техніки України, член корес-
пондент АПН України

Київ - 2003

ЗМІСТ

Найменування розділу

стор

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

6

Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЇ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ

16

1.1

Загальні положення

16

1.1.1.

Основні поняття і визначення

16

1.1.2.

Обгрунтування постановки досліджень

19

1.2.

Природокористування як взаємодія соціальної і природної складових соціогеосистем

21

1.2.1.

Системний підхід у природокористуванні

26

1.2.2.

Розвиток природних систем

31

1.2.3.

Актогенез в соціогеосистемі

33

1.3.

Особливості кризи сучасної цивілізації

55

1.3.1.

Геоекологічні кризи в історії людства

59

1.3.2.

Глобалізація як головна особливість сучасної соціально екологічної кризи

65

1.4.

Стійкий розвиток як вихід з сучасної кризи цивілізації

73

1.4.1.

Виникнення і розвиток концепції стійкого розвитку

73

1.4.2.

Індикатори стійкого розвитку

80

1.4.3.

Соціально географічні основи ноосферного розвитку

83

Висновки до розділу 1

88

Розділ 2

РОЛЬ І МІСЦЕ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ У РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ

92

2.1.

Аналіз історії розвитку соціальної географії

92

2.2

Уточнення об’єкту і предмету соціальної географії в сучасних умовах

107

2.3.

Реалізація функцій соціальної географії на сучасному етапі

134

2.4.

Стійкий розвиток як один з можливих станів соціально географічного процесу

143

2.5.

Ноосферна орієнтація інтегрального менталітету соціуму як необхідна умова стійкого розвитку

146

2.6.

Синергетичні основи вивчення та управління розвитком соціально географічного процесу

153

2.7.

Математична модель соціально географічного процесу

162

2.8.

Управління соціально географічним процесом

163

2.8.1.

Загальні положення

163

2.8.2.

Культурологічний рівень управління

167

2.8.3.

Науково інформаційний рівень управління

168

2.8.4.

Технологічний і технічний рівні управління

181

2.9.

Проблеми розвитку сучасної соціальної географії

186

Висновки до розділу 2

190

Розділ 3

ФОРМУВАННЯ ІНТЕГРАЛЬНОГО МЕНТАЛІТЕТУ СОЦІУМУ ЯК РЕАЛІЗАЦІЯ НООСФЕРНО СВІТОГЛЯДНОЇ ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

193

3.1.

Система ноосферної орієнтації соціуму як необхідна складова еволюції соціально географічного процесу

193

3.2.

Формування соціального запиту на зміну менталітету

202

3.2.1.

Соціально економічний розвиток суспільства і зміна принципів природокористування

202

3.2.2.

Механізми формування соціального запиту на освіту у галузі навколишнього природного середовища

213

3.3.

Парадигми освіти у галузі довкілля як відображення принципів природокористування

216

3.4.

Ноосферна парадигма освіти як невід’ємна складова стійкого розвитку сучасної цивілізації

229

Висновки до розділу 3

235

Розділ 4

РЕАЛІЗАЦІЯ ТЕОРЕТИКО ПІЗНАВАЛЬНОЇ ТА НООСФЕРНО СВІТОГЛЯДНОЇ ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

237

4.1.

Соціально географічні основи освіти для стійкого розвитку

241

4.2.

Теоретичне обгрунтування реалізації теоретико - пізнавальної і ноосферно світоглядної функцій соціальної географії

260

4.3.

Особистісно - орієнтована модель освіти в галузі навколишнього середовища і умови її реалізації

270

4.4.

Досвід реалізації теоретико пізнавальної і ноосферно - світоглядної функцій соціальної географії у навчальних закладах різного рівня

279

4.4.1

Організація творчої пізнавальної діяльності у довкіллі на прикладі загальноосвітньої школи

280

4.4.2.

Реалізація теоретико пізнавальної і ноосферно - світоглядної функцій соціальної географії у вищій школі

282

Висновки до розділу 4

292

Розділ 5

ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО ГЕОГРАФІЧНИМ ПРОЦЕСОМ ЯК ОСНОВА ПЕРЕХОДУ ДО СТІЙКОГО РОЗВИТКУ

294

5.1.

Особливості формування менталітету українців як передумови переходу до стійкого розвитку

294

5.2.

Загальні особливості і проблеми регіонального розвитку в Україні

305

5.3.

Дослідження розвитку соціально географічного процесу в регіонах України

347

5.3.1.

Методика досліджень і вихідні дані

347

5.3.2.

Результати досліджень по ранжуванню регіонів

359

5.3.3.

Асоціативний аналіз регіонів

382

5.3.4.

Аналіз траєкторії розвитку регіонів

386

Висновки до розділу 5

395

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

399

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

405

ДОДАТКИ

445

Додаток А

Перелік показників соціально географічного процесу для побудови математичної моделі

446

Додаток Б

Графіки середніх і сумарних індексів регіонів за різними показниками

451

Додаток В

Картосхеми розподілу середніх індексів регіонів

467

Додаток Г

Дендрограми групування регіонів за різними показниками

482

Додаток Д

Діаграми показників динаміки розвитку регіонів

488

Додаток Е

Графіки змін середніх індексів регіонів

501

ВСТУП
Актуальність теми. Остання чверть ХХ початок ХХI сторіччя увійде в історію сучасної цивілізації як період зародження і загострення ГСГЕК. Напружена екологічна ситуація у багатьох регіонах планети, швидке зростання кількості екологічних катастроф, загострення і ескалація соціальних конфліктів, міжетнічні сутички з використанням військової сили, міжнародний тероризм, порушення основних прав людини у багатьох країнах, духовний занепад, руйнування загальнолюдських цінностей, розвиток морального, інтелектуального, економічного і культурного хаосу, безробіття, втрата впевненості у завтрашньому дні ось далеко не повний перелік незгод, з якими зіткнулося людство на початку третього тисячоліття. Пересічному мешканцю планети Земля стає все важче жити і навіть виживати в умовах, коли біосфера деградує і не встигає пристосовуватися до надкритичного зростання антропогенного навантаження. Природні і природно техногенні екологічні системи вже знаходяться на межі вичерпання власних можливостей протистояти натиску цивілізації. Якщо впродовж історії людства такі ситуації виникали спонтанно лише в окремих точках планети і завдяки величезним ресурсам саморозвитку і самозахисту біосфери мали локальний короткочасний характер, то зараз екологічна криза набуває рис комплексної і ГСГЕК, яка вже загрожує існуванню її творця - людини. Людська діяльність у всіх напрямках ПК поступово набуває глобального масштабу і, приносячи задоволення соціальних потреб людства, виснажує природні ресурси. Таким чином, наслідки глобалізації у взаємовідносинах суспільства і НПС мають двояке значення: з одного боку задоволення сьогочасних потреб, які вже давно перетнули межу необхідності і раціональності, а з іншого зародження і розвиток ГСГЕК.
Особливістю сучасної ГСГЕК є те, що вона вийшла за межі природного оточення і поступово охоплює соціум. Виявилося, що соціальні проблеми тісно пов’язані зі станом НПС, тобто, їх корені знаходяться у природному довкіллі. Людство з перших кроків у ПК привласнило собі роль підкорювача природи, що обумовило формування і ствердження антропоцентричного підходу у взаємовідносинах з природним оточенням практично протягом усієї історії цивілізації. У середині ХХ сторіччя, коли технічні і технологічні можливості людини стали порівнянні з силами природи, почали відчутно проявлятися негативні наслідки антропоцентричної стратегії ПК. Вже тоді прогресивні вчені світу, об’єднавшись під егідою Римського клубу, почали аналізувати ситуацію і застерігати людство від надмірного тиску на природне оточення. Але головною причиною можливої кризи визнавались людські якості антропоцентризм, недосконалі ментальні установки, які виправдовували застосування сили у міжетнічних конфліктах, нетерпимість до інших рас, націоналізм тощо. Зараз, майже через 50 років після перших відомих доповідей Римського клубу широкий світовий загал починає розуміти, що вихід із ГСГЕК полягає у трансформації людської свідомості у зміні менталітету і переході від антропоцентризму до природоцентризму, який проголошує паритет життєвих інтересів усіх представників біосфери.
Загострення ГСГЕК дозволяє стверджувати, що траєкторія розвитку глобальної СГС, можливо, наближається до точки біфуркації, у якій можливий перехід до зони притягання іншого атрактору, в якій людині, як біологічному виду, просто не знайдеться місця. Отже, для врятування сучасної цивілізації необхідно терміново знайти шляхи зміни менталітету соціуму і реалізувати глобальну стратегію відновлення рівноваги біосфери. Як можливий варіант такої стратегії міжнародною спільнотою прийнята концепція СР. Ідея СР має стати не самоціллю сучасної цивілізації, а може бути лише проміжним етапом до більш зрілого ноосферного розвитку. Стратегія виживання людства повинна забезпечити сумісну адаптацію суспільства та природи у відповідності з основними законами розвитку біосфери. Складність і глобальність задач, які стоять перед сучасною цивілізацією, потребує зміни поглядів на навколишній світ природи і людей. Підвищується роль, значення і відповідальність наук, які вивчають навколишнє природне середовище, його організацію і функціонування, речовинний склад і закономірності його зміни, а також наук про суспільство, його особливості, поведінкові якості тощо. Враховуючи, що поставлене завдання має багато просторово часових аспектів, які коректно описуються з позицій географічного підходу, доцільно і необхідно, щоб координуючу роль у цьому складному процесі відігравала географія, точніше її наймолодша галузь СГ.
Зв’язки роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов’язане з науково дослідними роботами, що проводяться у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі економічної та соціальної географії, зокрема, з темами: «Суспільно географічні аспекти регіонального природокористування» (№0101U001568), «Географічна наука: понятійно термінологічний апарат» (№0102U000606); автор також виконувала дослідження за тематикою Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна при виконанні науково дослідної роботи № 11-21-01 „Соціально економічна стратегія формування в Україні нової моделі економічного розвитку” (№0101U002800), за тематикою Українського НДІ екологічних проблем в рамках бюджетної наукової теми № 2.1-707 „Розробка територіальної структури і моделей планування стійкого еколого економічного розвитку Єврорегіону «Слобожанщина» с метою підвищення якості природного середовища трансграничних ділянок річних басейнів і залучення інвестицій”, за завданням Міністерства освіти і науки України при розробці концепції географічної освіти в Україні.
Метою дослідження є теоретико - методологічне обгрунтування СГ як науки, здатної інтегрувати дослідження і управляти розвитком СГП на етапі переходу до стійкого розвитку, а також з’ясу­вання особливостей просторової організації і динаміки СГП в Україні для обгрунтування переходу до стратегії СР.
Для досягнення мети вирішувалися такі теоретико методологічні та прикладні задачі:
- з’ясування з позицій СГ особливостей соціально екологічної кризи сучасної цивілізації як відображення протиріч між живою те неживою природою, у біосфері в цілому, між соціумом і навколишнім природним середовищем;
- розробка соціально географічного аспекту сутності концепції СР та її ролі у виході сучасного соціуму із ГСГЕК;
- розкриття соціально географічної сутності поняття "стійкий розвиток" і його визначення з позиції СГ;
- поглиблення використання системного підходу в соціально - географічних дослідженнях обґрунтування, визначення та поглиблення понять „соціально - географічний процес”, "соціально географічна система" з метою розширення об’єктно - предметної області і вдосконалення понятійного апарату СГ;
- розкриття соціально географічної сутності менталітету як морально духовної основи і управляючого елементу переходу соціуму до СР;
- обгрунтування визначення поняття "менталітет" з позицій СГ;
- обґрунтування та формулювання завдань нових функцій СГ у відповідності до нового соціального запиту і розширення предмету її дослідження, зокрема, для управління формуванням НОІМС;
- дослідження процесу ПК з позицій теорії актогенезу і СГ;
- розробка концепції управління СГП;
- соціально географічний аналіз парадигм освіти у галузі НПС;
- виявлення часово - просторових закономірностей СГП в Україні на основі багатомірної факторної моделі;
- визначення перспективних напрямків переходу України на модель СР.
Об’єктом дослідження є СГП у СГС різних ієрархічних рівнів, зокрема, як таких, що знаходяться у стані ГСГЕК і потребують переходу на модель СР.
Предметом дослідження є методологічні, методичні і прикладні основи просторово часових закономірностей і аспектів СГП, які забезпечують формування НОІМС і перехід СГС на модель СР.
Методологічною основою дисертаційної роботи стали основні положення сучасної суспільної географії щодо вивчення часово просторових аспектів взаємодії і взаємного впливу суспільства і природи, соціально географічного регіонального розвитку, а також праці вітчизняних та зарубіжних вчених різних галузей знань (географії, геополітики, соціології, економіки, етногенезу тощо), в яких висвітлено проблеми цивілізаційного розвитку, різні аспекти взаємодії суспільства і природи, шляхи подолання ГСГЕК і негативних наслідків глобалізації, проблеми зміни людських якостей тощо. Великий вклад у вирішення цих проблем внесли: Е.Б. Алаєв, В.А. Анучін, А.Д. Арманд, М.В. Багров, П.Я. Бакланов, Г.В. Балабанов, Г.О. Бачинський, В.О. Боков, М.І. Будико, А.П. Голіков, М.Д. Гродзинський, С.І. Дорогунцов, І.М. Дудник, С.І. Іщук, В.О. Колосов, С.Б. Лавров, В.П. Максаковский, О.М. Маринич, М.С. Мироненко, М.Г. Нікітіна, Я.Б. Олійник, М.М. Паламарчук, Є.М. Перцик, М.Д. Пістун, В.С. Преображенский, М.Ф. Реймерс, Б.Б. Родоман, В.П. Руденко, Л.Г. Руденко, С. Рудницький, Ю.Г. Саушкін А.В. Степаненко, О.Г. Топчієв, І.Г. Черваньов, О.І. Шаблій, Г.І. Швебс, Л.Т. Шевчук, П.Г. Шищенко та зарубіжні вчені - Х. Боссель, А. Геттнер, Дж. Голд, П. Джеймс, Дж. Мартин, Р. Дж. Джонстон, З.Е. Дзенис, Д. Маркович, А. Маслоу, С.Я. Ниммик, П.Г. Олдак, Ф. Ратцель, А.Н. Тетіор, А. Дж. Тойнбі, Г. Уайт, П. Хаггет, Дж. Харвей, Р. Хартшоу та інші.
Принципи дослідження територіальності, комплексності, регіональної цілісності, системності, екологічності.
Методи дослідження. У проведеному дослідженні використовувались такі наукові методи індексний, діалектичний, системно структурний, системно функціональний, монографічний, статистичний, соціально - географічного районування, регіонального аналізу, картографічний, класифікації, історичний, порівняльний, математичного моделювання.
Інформаційну базу дослідження складають закони України, нормативно правові акти та матеріали законодавчих і виконавчих органів влади України, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, інших міністерств і відомств з проблем стійкого розвитку.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:
- на основі аналізу з позицій СГ особливостей ГСГЕК з’ясовано, що протиріччя між соціальними і природними складовими СГС носять антагоністичний характер і обумовлені антропоцентричним підходом у ПК;
- на основі соціально географічного аналізу концепції стійкого розвитку показано, що стратегія стійкого розвитку є єдиним шляхом виходу людства із стану ГСГЕК;
- обгрунтована сутність поняття „стійкий розвиток” з позицій СГ як одного із можливих станів СГП, а саме як поступального розвитку СГП у заданих параметрах, що виключають можливість виникнення катастрофічних і небезпечних явищ у СГС при управлінні їх соціальними складовими на основі НОІМС для забезпечення гармонійного та оптимального розвитку соціальних і природних підсистем з метою збереження умов життєдіяльності нинішнього і майбутніх поколінь і переходу в подальшому до стану ноосфери;
- поглиблено теоретико методологічні основи системного підходу в соціально - географічних дослідженнях, уточнено об’єкт СГ, вперше визначено поняття „соціально географічний процес” як послідовну закономірну зміну ситуацій у розвитку різних соціумів в історичному і географічному контексті, або зміну соціальних складових соціогеосистем у просторово &n

Список литературы

Загальні висновки:
У дисертації теоретично обґрунтовано уточнення об’єкту соціальної географії і розширення її предмету, що дає можливість стверджувати про зростання її ролі і значення для суспільства у процесі переходу соціогеосистем різних рівнів до стійкого розвитку. Виявлені закономірності природокористування і можливості управління формуванням ноосферно орієнтованого інтегрального менталітету соціуму складають теоретико методологічну соціально географічну основу розробки і реалізації програм переходу соціогеосистем до стійкого розвитку з урахуванням, з одного боку, загальних вимог і соціально географічних умов, а з іншого - конкретних особливостей кожного соціуму. Таким чином, в дисертації дано теоретичне обгрунтування соціальної географії як науки, здатної, завдяки особливостям наукового апарату, інтегрувати дослідження соціально географічного процесу у соціогеосистемах різних рівнів з метою науково інформаційного забезпечення переходу суспільства до стійкого розвитку.
1. Об’єктом соціальної географії є соціально географічний процес у соціогеосистемах, а предметом його просторово часові закономірності. Зокрема, предметна область соціальної географії включає дослідження менталітету, як форми суспільної свідомості у конкретних природно географічних умовах, розробку стратегії, цілей і ідеології управління формуванням менталітету соціуму, обгрунтування і впровадження системи соціально географічного моніторингу. Вперше визначені ключові поняття „соціально географічний процес” і „соціогеосистема” з позицій соціальної географії:
соціально - географічний процес - послідовна закономірна зміна ситуацій у розвитку різних соціумів в історичному і географічному контексті.
Інше формулювання цього поняття: соціально географічний процес це зміни соціальних складових соціогеосистем у просторово часовому географічному континуумі;
соціогеосистема розглядається як гетерогенна система, яка містить різні за рівнем узагальнення та ієрархії соціальні елементи або підсистеми, а також техногенні, кісні та біогенні елементи (підсистеми), що зна­ходяться у взаємодії через потоки речовини, енергії та інформації в географічному просторово часовому континуумі.
2. З урахуванням соціального запиту і нових завдань соціальної географії пропонуються менталітетоформуюча і ноосферно світоглядна функції, які мають забезпечити перехід до ноосферного принципу природокористування через формування ноосферно орієнтованого інтегрального менталітету соціуму.
Завдання менталітетоформуючої функції соціальної географії наступні:
- формування ієрархічної системи цілей с урахуванням регіональних, етнічних, природних, економічних та інших особливостей соціумів;
- вибір механізмів трансформації менталітету (засоби досягнення цілі);
- вибір технологій трансформації менталітету (методи досягнення цілі);
- визначення оптимальних умов трансформації менталітету (умов досягнення цілі);
- організація контролю над трансформацією менталітету через систему соціального моніторингу;
- організація контролю над змінами стану соціально географічних систем через систему соціально географічного моніторингу;
- своєчасне корегування засобів і методів досягнення цілі у відповідності до результатів поточного контролю;
Ноосферно світоглядна функція соціальної географії повинна забезпечити через формування ноосферного світогляду:
- оптимальне управління соціально географічними системами на основі глибоких знань про закономірності функціонування їх компонентів;
- багатовимірний прогноз всіх без виключення наслідків кожного акту природокористування;
- передбачення можливих ускладнень, біфуркацій і виникнення неконтрольованих ситуацій;
- оперативну і ефективну реакцію на відхилення від розрахункової траєкторії розвитку соціально географічних систем тощо.
3. Глобальна соціально геоекологічна криза сучасної цивілізації є проявом протиріч між живою та неживою природою, загальних протиріч біосфери і суперечностей між соціумом і навколишнім природним середовищем. Протиріччя між суспільством і природою мають антагоністичний характер і обумовлені антропоцентричною орієнтацією соціуму у природокористуванні; природоцентричний підхід до взаємодії з природним середовищем спроможний зняти антагонізм цих протиріч.
4. Стратегія стійкого розвитку є єдиною реальною можливістю подолання глобальної соціально геоекологічної кризи і негативних наслідків глобалізації. З точки зору соціальної географії стійкий розвиток це один із множини станів соціально географічного процесу, параметри якого визначаються природно географічними умовами та іншими особливостями конкретного соціуму (країни, регіону тощо). Звідси випливає, що перехід окремих країн чи регіонів до стійкого розвитку повинен здійснюватись за власною „соціально - індивідуальною” траєкторією, узгодженою з траєкторіями розвитку інших країн чи соціумів з урахуванням принципу несуперечності цілей.
5. Соціально географічна сутність та інтерпретація стійкого розвитку наступна: стійкий розвиток - поступальний розвиток соціально географічного процесу у заданих параметрах, що виключають можливість виникнення катастрофічних і небезпечних явищ у соціально географічних системах при управлінні їх соціальними складовими на основі ноосферно орієнтованого інтегрального менталітету соціуму для забезпечення гармонійного та оптимального розвитку соціальних і природних підсистем з метою збереження умов життєдіяльності нинішнього і майбутніх поколінь і переходу в подальшому до стану ноосфери.
6. Загальні соціально географічні умови переходу до стійкого розвитку відображають соціально географічний аспект концепції стійкого розвитку, визначають можливість узгодження траєкторій розвитку різних соціально географічних систем і є необхідними для створення національних і регіональних програм переходу на стратегію стійкого розвитку:
- відносне вирівнювання соціально економічного стану всіх країн світу;
- ліквідація антагоністичних протиріч між соціумами та всередині них;
- вироблення єдиного підходу в формуванні ноосферно орієнтованого інтегрального менталітету соціуму;
- перехід системи освіти всіх країн на новітні технології, які забезпечують максимально швидку зміну ментальних установок соціума;
- формування єдиного світового освітнього простору для досягнення інваріантних цілей освіти;
- розробка ноосферних принципів природокористування, які засновані на ноосферно орієнтованого інтегрального менталітету соціуму.
7. Соціально географічна сутність менталітету полягає в тому, що він є найважливішим елементом соціально географічного процесу. Його визначення з позиції соціальної географії:
менталітет - критеріальна основа особистісної та суспільної свідомості, яка формується у певному часово просторовому континуумі, є складовим і управляючим елементом соціально географічного процесу, основою управління природокористуванням і ноосферним розвитком цивілізації.
8. Головна умова переходу до стійкого розвитку - формування ноосферно орієнтованого інтегрального менталітету соціуму, на основі якого можливо змінити антропоцентричний підхід в природокористуванні на природоцентричний. Технологічним засобом формування ноосферного менталітету повинна стати реформована система освіти, яка реалізується у єдиному світовому просторі із застосуванням новітніх освітніх технологій і підходів, зокрема, особистісно орієнтованої моделі освіти. Її найважливішою ланкою є освіта в галузі навколишнього середовища, яка вже пройшла низку перетворень і зараз виходить на рівень освіти для стійкого розвитку. Парадигми освіти в галузі навколишнього середовища відображають принципи природокористування і рівень розвитку суспільства. Послідовна зміна природоохоронної і екологічної парадигм забезпечила нарощування знань і навичок діяльності в природному середовищі. Однак, вони не орієнтували суспільство на природоцентричні принципи природокористування. Тому особливої актуальності набуває питання про реалізацію енвайронментальної парадигми, яка здатна ідейно і методично забезпечити трансформування суспільної і особистісної свідомості з метою формування природоцентричної позиції. Для формування ноосферного менталітету необхідна ноосферна парадигма освіти у галузі навколишнього природного середовища.
9. Між різними рівнями соціогенних потреб соціуму існують наступні протиріччя:
а) по мірі зниження рівня узагальненості потреб відбувається їх конкретизація;
б) між різними рівнями узагальненості потреб існують протиріччя;
в) по мірі зниження рівня узагальненості потреб зменшується їх зміст та збільшується кількість обмежень, які вносяться глобальними (більш загальними) рівнями.
Ці протиріччя відображаються у системі цілей і визначають варіативність всіх ланок природокористування.
Соціально географічна інтерпретація поняття «природокористування»: це процес взаємодії соціуму і навколишнього природного середовища, який управляється менталітетом соціуму і в залежності від орієнтації останнього може мати антропоцентричний або природоцентричний (ноосферний) характер.
Системи потреб і цілей при корпоративному розвитку соціально географічних систем повинні відповідати принципу несуперечності, сформульованому у дисертації будь - яка система цілей (потреб) є ефективною і такою, що реалізується, якщо в ній відсутні від’ємні проекції векторів цілей на траєкторію руху соціально географічної системи , для якої дана система цілей є актуальною.
10. Конструктивна схема управління соціально географічним процесом основана на таких положеннях:
- оптимізація соціальних потреб;
- природоцентричні пріоритети;
- природосумісні технології і технічні засоби природокористування;
- компетентність, професіоналізм у підготовці, прийнятті і реалізації рішень;
- міждисциплінарний підхід в обробці інформації;
- функціонування ефективної системи соціально географічного моніторингу.
Конструктивна схема управління соціально географічним процесом передбачає низку заходів у культурологічній, науково інформаційній, технологічній і технічній ланках управління для забезпечення переходу до стійкого розвитку. Важливе значення в ній має система освіти, як технологічна основа формування ноосферного менталітету особистості і суспільства. Існує відповідність принципів природокористування, парадигм і рівнів освіти у галузі навколишнього природного середовища.
11. Регіони суттєво відрізняються за темпами і рівнями розвитку. Їхня неоднорідність зростає у часі за рахунок підвищення темпів розвитку лідируючих регіонів. За результатами ранжування розроблено і виконано класифікацію регіонів України з виділенням груп лідерів, аутсайдерів, прогресуючих, регресуючих регіонів і регіонів без чітко виражених тенденцій розвитку за період 1990 2002 роки.
Результати математичного моделювання соціально географічного процесу в регіонах України шляхом побудови поверхонь розподілу середнього індексу соціального розвитку як функції середніх індексів економічного розвитку і екологічного стану показали, що між соціально економічним розвитком і екологічним станом існує від’ємний зв’язок регіони з кращими соціально економічними показниками характеризуються гіршим екологічним станом. Ця залежність зберігається у часі.
За результатами асоціативного аналізу (за схемою кластер аналізу) регіонів видно, що вони утворюють досить стійкі у часі угрупування за різними блоками показників. Це доводить подібність умов розвитку регіонів, що опинилися в одній групі. Результати ранжування і асоціативного аналізу, в основному, співпадають.
Аналіз траєкторії розвитку регіонів показав, що темпи їх розвитку суттєво відрізняються, більшість регіонів не досягли рівня 1990 року, а напрям траєкторії їх розвитку поступово наближається до напрямку оптимальної траєкторії.
12. Основні напрямки переходу України до СР передбачають наступне:
а) забезпечити ефективну підтримку регресуючих і відстаючих регіонів з метою виведення їх на деякий середній рівень соціально економічного розвитку;
б) забезпечити приблизно однакові темпи розвитку регіонів, при цьому найбільшою небезпекою для досягнення переходу до СР є наявність саме відстаючих за темпами розвитку регіонів.
в) враховуючи неоднорідність ментальних настанов населення різних регіонів, їх соціально економічного розвитку, екологічного стану тощо, розробити національну програму переходу на стратегію СР, яка повинна забезпечити і передбачити:
- глобальні (в масштабах України і світової спільноти) орієнтири для розробки відповідних регіональних програм;
- розробку і реалізацію механізмів виключення суперечних складових векторів регіонального розвитку відносно національної програми;
- реформування системи освіти, всіх суспільних інститутів (пропаганда, законотворчість, правові відносини тощо) з метою перебудови особистісної і суспільної свідомості, переходу до принципів природоцентризму, формування ноосферно орієнтованого інтегрального менталітету української нації з урахуванням культурних, релігійних, історичних та інших особливостей регіонів;
- рівномірний соціально економічний розвиток регіонів;
- оптимальний розподіл ресурсів, необхідних для переходу на СР;
- розвиток науково інформаційного супроводження і забезпечення переходу до СР;
- розробку природосумісних технологій і технічних засобів ПК;
- ефективне вирішення і попередження екологічних проблем тощо.
Цей неповний перелік організаційних заходів і завдань показує, що всю проблему в цілому переходу України до СР можна вирішити лише загалом - із залученням представників всіх наук, політичних сил, державних діячів, громадських організацій тощо.
Проведене соціально географічне дослідження не претендує на повноту охоплення проблем переходу України до стійкого розвитку. Залишаються питання, які потребують додаткових досліджень у цьому напрямку. Зокрема, це стосується методики соціально географічного районування, як основи розробки соціальної політики в Україні; картографування особливостей і чинників формування менталітету українського соціуму, що є важливим для зняття соціальної напруги в суспільстві; визначення пріоритетів і напрямків розвитку освіти для стійкого розвитку; проведення подібних досліджень по кожному регіону тощо.

Список літератури.
1. Абрамов В.С. Об основных понятиях экономико географического процесса //Изв. ВГО. 1986. т. 118. - Вып. 1. С. 38-43.
2. Агафонов Н.Т. О сущности и основных задачах советской социальной географии //Изв. ВГО. 1986. т. 116. - Вып. 31. С. 205-211.
3. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно - терминологический словарь. М.: Мысль, 1983. 350 с.
4. Александрова А.Ю. Географические аспекты эволюции международного туризма //Вестн. Моск. Ун-та. Сер. 5. География. 2002. - № 5. - С. 14-19.
5. Алексеев А.И., Ковалев С.А. Социально-географические исследования в современный период ускорения развития страны //Вестник Моск. ун-та. - Сер. 5, География. 1987. - № 3. - с. 112-121.
6. Алексеев А.И., Мироненко Н.С. Территориальная организация и интеграция в мировое хозяйство России на рубеже веков //Изв. АН. Сер. географическая. 2000. - № 8. - С. 15-23.
7. Алексеев Н.А. Стихийные явления в природе. - М.: Мысль, 1998. 254 с.
8. Алиев М.Г. Культура согласия как эффективный фактор глобализации //Социальные исследования. 2003. - №6. - С. 21-28.
9. Алисов Н.В., Хореев Б.С. Экономическая и социальная география мира (общий обзор). - М.: Гардарики, 2000. 704 с.
10. Анохин П.К. Философские аспекты теории функциональной системы//Вопросы философии. 1971. - №3. С. 25-37.
11. Анучин В.А. Географический фактор в развитии общества //Науч. ред. В.И. Куликов. М.: Мысль, 1982. 334 с.
12. Анучин В.А. Теоретические основы географии. - М.: Мысль, 1972. 430 с.
13. Армад А.Д. Механизмы устойчивости геосистем //Факторы и механизмы устойчивости геосистем. М.: Б.И., 1989. С. 81-92.
14. Арманд А.Д. География информационного века //Изв. АН. Сер. географическая. 2002. - № 1. - С. 10-14.
15. Арманд А.Д. Самоорганизация и саморегулирование географических систем. М.: Наука, 1988. 264 с.
16. Арманд А.Д. Устойчивость (гомеостатичность) географических систем к различным типам внешних воздействий //Устойчивость геосистем. М.: Наука, 1983. - С. 14-30.
17. Арсеєнко А. Глобалізація: соціальні зміни і наслідки напередодні ХХI століття //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1999. - №1. - С. 42-56.
18. Артеменко В.Б. Інтегральні індикатори якості життя населення в управлінні регіональним розвитком //Соціальна економіка. 2001. - № 3 4. - С. 78-87.
19. Артеменко В.Б. Математичне і комп’ютерне моделювання соціально - економічного розвитку регіонів обласного рівня //Регіональна економіка. 2000. -№ 4. - С. 118-124.
20. Афанасьєва Л., Лисак Н. До визначення однорідності регіонів України за рівнем економічного розвитку та галузевою структурою економіки //Економіст, - 2003. - №2. - С. 30-32.
21. Бабосов Е.М. Катастрофы: социологический анализ. - Минск: Наука и техника, 1995. - 472 с.
22. Бабурин В.Л., Мазуров Ю.Л. Географические основы управления: Курс лекций по экономической и политической географии. Учеб. пособие. М.: Дело, 2000. 288 с.
23. Багров М.В., Боков В.О., Черваньов І.Г. Загальне землезнавство. К.: Либідь, 2000. 464 с.
24. Багров Н.В. Каким быть Крыму в ХХ1 веке? - Симферополь, 1997.
25. Багров Н.В. Региональная геополитика устойчивого развития. - Київ, Либідь, 2002. 256 с.
26. Бадрак А., Шостак Л. Цели и приоритеты устойчивого развития Украины // Экономика Украины. - 2002. - № 10. - С. 30-38.
27. Бакланов П.Я. Проблемы безопасного устойчивого развития приграничных районов России //Географические проблемы стратегии устойчивого развития природной среды и общества. - М.: Науч. совет по фунд. геогр. пробл. РАН, 1999. - С. 220-229.
28. Бакланов П.Я. Пространственные системы производства (микроструктурный уровень анализа и управления). - М.: Наука, 1986. 150 с.
29. Бакланов П.Я. Устойчивое развитие приграничных территорий России и проблемы природопользования //Географические аспекты проблемы перехода к устойчивому развитию стран Содружества Независимых Государств. - Киев-Москва.: Объед. науч. совет по фунд. геогр. пробл. РАН. 1999. - С. 77-92.
30. Балабанов Г.В. Сучасні територіально-галузеві пропорції економіки України //Український географічний журнал. 2001. - № 1. С. 3-8.
31. Балабанов А.С., Балабанова Е.С. Социальное неравенство: факторы углубления депривации //Социологические исследования. 2003. - № 7. - С. 34-43.
32. Барановський А.М. Роль суспільної географії у вирішенні регіональних проблем //Україна та глобальні процеси: географічний вимір: Зб. наук. праць. В 3-х т. Київ - Луцьк, 2000. Т. 1. - С. 237-239.
33. Барановський В., Пироженко К., Шевченко В. Медико - екологічний атлас України (випуск перший). - К.: Вид-во газети «Зелений світ» та Інституту географії НАН України. - 1995. - 32 с.
34. Баранский Н.Н. Избранные труды. Научные принципы географии /Редкол.: В.А. Анучин и др. М.: Мысль, 1980. 239 с.
35. Баранцев Р.Г. Синергетика в современном естествознании. М.: Едиториал УРСС, 2003. 144 с.
36. Бачинский Г.А. Социоэкология: теоретические и прикладные аспекты. К.: Наукова думка, 1991. 151 с.
37. Бевзенко Л.Д. Социальная самоорганизация (Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций). К., 2002. - 187 с.
38. Бевзенко Л.Д. Соціальні зміни у дзеркалі самоорганізаційного моделювання //Вісн. НАН України. 2002. - № 9. - С. 22-28.
39. Безопасность и международное сотрудничество в поясе нових границ России /Под ред. Л.Б Вардомского, С.В. Голунова. М. Волгоград, 2002. 573 с.
40. Бейдик О.О. Рекреаційно - туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування: Монографія. К.: Видавничо - поліграфічний центр «Київський університет», 2001. 395 с.
41. Берг Л.С. География и ее положение в ряду других наук //Вопросы страноведения. М.; Л., 1925. - С. 3-19.
42. Бескид Й.М. Фінансовий механізм вищої школи в умовах ринку //Фінанси України. - 2003. - № 2. - С. 103 - 111.
43. Бєгун А.В., Бондаренко І.Г. Вплив деяких факторів на стан інвестиційних ресурсів України //Статистика України. 2001. - №3. - С. 9-16.
44. Биосфера мысли и наброски. Сборник научных работ В. И. Вернадского. М., Издательский Дом «Ноосфера» - 2001. - 244 с.
45. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. М.: Наука, 1973. 270 с.
46. Богиня Д., Волынский Г. Структурная перестройка экономики в условиях глобализации и информатизации //Экономика Украины. 2003. -№ 7. - С. 19-28.
47. Боков В.А., Ена А. В., Ена В. Г. и др. Геоэкология. Научно методическая книга по экологии. Симферополь: Таврия, 1996. 382 с.
48. Боков В.А., Лущик А.В. Основы экологической безопасности. - Симферополь: СОНАТ, 1998. 224 с.
49. Борейко В.Е. Прорыв в экологическую этику. К.: Киевский эколого - культурный центр, 1999. 126 с.
50. Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогика. Учебник для вузов. СПб: Питер, 2000. 304 с.
51. Бороноев А.О., Смирнов П.И. О понятиях «общество» и «социальное» //Социологические исследования. 2003. - № 8. - С. 3-11.
52. Боссель Х. Показатели устойчивого развития: Теория, метод, практическое использование. Отчет, представленный на рассмотрение Балатонской группы. Пер. с англ. - Тюмень, 2001. 214 с.
53. Бугай С., Лендьел М., Кіш Є., Ілько І., Ткачук А., Варцаба А., Зелюк В. Агентства регіонального розвитку в Україні. Становлення та перспективи /Київ, центр Ін-ту Схід-Захід. К.: Вид-во Міленіум, 2002. 302 с.
54. Будыко М.И. Эволюция биосферы. Л., 1984. 488 с.
55. Буравльов Є.П., Стогній В.С. Важелі екологічно безпечної політики //Вісн. НАН України. 2002. - № 9. - С. 11-18.
56. Бутрим О.В. Ідентифікація потенційно небезпечних виробництв і економічні механізми захисту від надзвичайних ситуацій техногенного характеру //Регіональна економіка. 2000. - № 3. - С. 140-146.
57. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач. і гол. ред. В.Т. Бесул. К.: Ірпінь: ВТФ Перун”, 2001. 1440 с.
58. Величко А.А. Хроно спектральный анализ геосистем //Факторы и механизмы устойчивости геосистем. М.: Б.и., 1989. С. 8-17.
59. Венда В.Ф. Системы гибридного интеллекта: Эволюция, психология, информатика. М.: Машиностроение, 1990. 446 с.
60. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. М.: Наука, 1988. 520 с.
61. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. М.: Наука, 1989. 262 с.
62. Вильчек Г.Е. Устойчивость тундровых экосистем и прогнозирование последствий их антропогенной трансформации //Изв. РАН. - Сер. география. 1995. -№3. - С. 59-69.
63. Воблий К.Г. Економічна географія УРСР. Харків Київ, 1930.
64. Волков Ю.Г. В поисках новой идеологической парадигмы //Социально-гуманитарное знание. 2003. - № 2. - С. 80-100.
65. Волошин В.В., Трегобчук В.М. Концептуальні засади сталого розвитку регіонів України //Регіональна економіка. 2002. - № 1. - С. 7-22.
66. Волошин В.В., Горленко І.О., Кухар В.П., Руденко Л.Г., Шевчук В.Я. Підходи до концепції стійкого розвитку та її інтерпретації стосовно України //Український географічний журнал. 1995. - №3. - С. 3-9.
67. Вольська С.Ю., Маргаф О., Руденко Л.Г. Геоінформаційна технологія: етапи розвитку, стан в Україні //Український географічний журнал. 1993. - №4. - С.6-13.
68. Галеева Г.А., Курок М.Я. Мето