ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ В УНІВЕРСИТЕТАХ ФІНЛЯНДІЇ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються мета дослідження та його завдання, наукова новизна; проаналізовано джерельну базу, вказано практичне і теоретичне значення дисертаційного дослідження, вірогідність результатів, їхню апробацію, подано дані про структуру дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи становлення та розвитку системи освіти Фінляндії» проаналізовано наукову зарубіжну й вітчизняну літературу з проблеми дослідження; здійснено теоретико-методологічний аналіз становлення і розвитку національної системи освіти Фінляндії; виявлено характерні риси та фактори успіху фінської системи освіти на міжнародній арені; досліджено головні тенденції розвитку системи освіти Фінляндії як невід’ємної складової світової системи освіти; проведено ретроспективне дослідження розвитку педагогічної освіти у Фінляндії; класифіковано засоби втілення загальноєвропейської лінгвістичної політики у світовому освітньому просторі та охарактеризовано принципи функціонування фінської мовної політики на початку ХХІ ст.

Вагомим, у зрізі нашого дослідження, є науково-практичний доробок Фінляндії, оскільки завдяки високій компетентності робочої сили, розвиненій освіті, сучасній інфраструктурі та великим інвестиціям в розвиток науки і техніки Фінляндію наразі вважають однією з найпрогресивніших і передових країн у Європі та однією з найбільш конкурентоспроможних країн світу. Вона зайняла п’яте місце серед країн з високим рівнем індексу розвитку освіти (доповідь ЮНЕСКО «Імператив якості» 2005 року) та отримала міжнародне визнання як експерт у різних галузях знань за результатами міжнародних досліджень PIRLS (Progress in Inte
ational Reading Literacy Study), PISA (Programme for Inte
ational Student Assessment) від 2000, 2003, 2006 та 2009 років, які визначають рейтинг найрозвиненіших країн за цим показником. Сучасна Фінляндія також займає лідируючі позиції у світі за рівнем функціональної грамотності (93% населення) та зарахуванням молоді до середніх і вищих навчальних закладів (103 на 1 тис. жителів). У 2010 році американський журнал «Newsweek» назвав Фінляндію кращою країною у світі за якістю освіти. Експерти Євросоюзу наразі вважають, що освітня система Фінляндії повинна стати ядром загальноєвропейської освіти.

Вивчення фінських наукових джерел показало, що на сучасному етапі реалізація змісту сучасної освіти у Фінляндії та світу у цілому ґрунтується на ліберальній освітній парадигмі в умовах інтернаціоналізації ринку освітніх послуг, яка у контексті глобалізаційних викликів та під впливом інтеграційних процесів, технологічного прогресу, суспільно-політичних факторів, діяльності міжнародних організацій вибудовує єдину стратегію розвитку наднаціональної освіти. Незважаючи на стрімкі глобалізаційні процеси, які мають місце у сучасному світі, Фінляндія тяжіє до елементів ціннісних орієнтацій своєї власної змістовної парадигми освіти – педоцентризму та натуралізму.

Ефективність фінської освіти та чинники її успіху ґрунтуються на таких концептуальних принципах, як: специфіка шкільної програми; забезпечення педагогічної автономії; надання батькам права здійснювати вільний вибір школи згідно власних педагогічних та дидактичних принципів; стратегія «політики вирівнювання» − забезпечення рівності освітніх можливостей та широкого доступу до освіти; підтримка високого рівня розвитку педагогічної науки, зацікавленості учнів, організації відпочинку, структури системи освіти, практичної діяльності шкіл та фінської культури; висококваліфіковані педагоги; наявність інклюзивної освіти та освіти для дітей з певними потребами; заохочення евалюацій на національному та міжнародному рівнях; тісна співпраця та партнерство на усіх рівнях освітнього процесу; принцип індивідуалізації.

Успіх шкільної освіти фінів та високі результати учнів у міжнародних дослідженнях обумовлені соціокультурними факторами (національні традиції та соціальні умови функціонування фінської системи освіти) та інституціональними факторами (система підготовки педагогічного персоналу та вдале реформування освітньої галузі).

Державне управління освітньої галузі фінів сьогодні включає систему центральних адміністративних органів – Міністерство освіти Фінляндії і Фінську державну раду з освіти Фінляндії та недержавних підпорядкованих структур в галузі освіти – фінський відділ ENIC/NARIC, Фінська рада оцінки вищої освіти, Національна академія Фінляндії, Центр міжнародної мобільності CIMO. Їх співпраця спрямована на розвиток освітньої, наукової, культурної, спортивної і молодіжної політики та міжнародної співпраці у даній галузі, на здійснення політики так званого «вирівнювання» системи освіти, на пошук нових моделей розвитку національної освіти у контексті єдиного освітнього простору. Принципи управління освітою визначаються Парламентом Фінляндії, а Уряд в особі Міністерства освіти Фінляндії формулює та здійснює освітню політику і окреслює план освітнього розвитку.

Освітня галузь Фінляндії на шляху свого становлення зазнала трьох етапів реформування: перший етап – створення інтегрованої системи базової освіти (1960-і роки), другий – об’єднання загальної та професійної освіти старшої школи (1980-1990 роки), третій – перехід до бінарної системи вищої освіти (з 1990-х років). За роки реформ в освітній галузі Фінляндії відбулися наступі зміни: перехід від централізованої до децентралізованої системи управління освітою; відміна поділу загальноосвітньої школи на початкову і середню школи; узгодженість дошкільної і шкільної освіти; встановлення колаборації між школою, сім’єю та роботодавцями; уведення міжпредметних курсів. Реформи були спрямовані на перегляд ядра стандартів та програм навчання, збільшення учбового часу, зменшення курсів за вибором, створення рівних умов для отримання базової освіти, зменшення гендерної сегрегації, створення національної системи оцінки якості освіти, посилення уваги до підготовки та перепідготовки вчителів. Головна ідея реформування освітньої галузі полягала у створенні надійної основи на муніципальному рівні, який відповідає за організацію навчального процесу на місцях, та у скороченні різниці у наданні якісних освітніх послуг в різних регіонах країни.

Сучасні структурні складові системи освіти Фінляндії утворюють так звану «північноєвропейську освітню модель» з її характерними рисами: рівним доступом до освіти; однорідністю результатів навчання; соціальною орієнтацією вузів та їх «місією надання послуг суспільству»; відсутністю інституціональних бар’єрів; високим ступенем внутрішньої інтеграції системи освіти; підвищенням інноваційності процесу навчання та наукової обґрунтованості освітньої політики і впровадженням сучасних стандартів у всі види діяльності учасників освітнього процесу.

Відмінними рисами фінської національної системи освіти виступають: сильний внутрішній зв’язок сегментів освіти; слабка внутрішня диференціація; підвищення «соціальної відповідальності» вузів; слабка інституціональна автономія навчальних закладів; високий мобілізаційний потенціал системи освіти.

Зародження педагогічного сектору цілісної системи освіти Фінляндії датується 1864 р., коли вперше було проведено семінар для навчання учителів народної школи. У 1970-х роках ХХ ст. законодавчо закріплено за вищими навчальними закладами відповідальність за підготовку вчителів початкової та середньої школи. За проведеною шкільною реформою у вищих навчальних закладах почали готувати вихователів дитячих садків, класних учителів, учителів-предметників, вчителів професійної освіти та вчителів з науковими званнями. У 1990-х рр. відбувся перехід до «децентралізації» управління, яке сприяло закріпленню за вузами автономії у виборі навчальних програм підготовки вчителів.

У галузі іншомовної освіти внутрішня політика Фінляндії співвідноситься та узгоджується із розробленими Єврокомісією загальноєвропейськими принципами та рекомендаціями щодо впровадження мовної освіти на європейському просторі, головною метою яких є стимулювання мультилінгвізму та полікультурності Європи.

Для досягнення поставленої мети структурні одиниці Ради Європи з мовної політики у тісній співпраці з Єврокомісією та державами-членами Євросоюзу впроваджують низку перехресних лінгвістичних проектів та здійснюють ряд заходів щодо імплементації іншомовної освіти на європейській арені. Фінляндія, як одна з провідних країн Європи та держава-член Європейського Союзу, приймає активну участь у впровадженні іншомовної освіти на європейському континенті і постійно шукає шляхів удосконалення іншомовної освіти в межах власної освітньої галузі, зокрема, активно впроваджує та заохочує вивчення іноземних мов усіма суб’єктами навчального процесу при допомозі національних мовних проектів: KIEPO, KIELO та CLIL і широко пропагує наразі веб-навчання.

У другому розділі «Зміст, структура та організація професійної підготовки вчителів іноземних мов в університетах Фінляндії» було проаналізовано загальноєвропейські принципи професії педагога, на основі яких було внесено зміни до програм підготовки вчителів та процедури регулювання професійної діяльності педагогів у країнах-членах Євросоюзу, а саме: виключне володіння ступенем магістра претендента на викладацьку професію; проходження педагогічної практики впродовж професійної підготовки за фахом; високий професіоналізм; регулювання забезпеченості педагогічними кадрами освітньої галузі; освітня мобільність та закріплення за професією педагога статусу «професія безперервного розвитку».

Професія педагога є однією з високоповажних, престижних та цінованих професій у Фінляндії з надзвичайно селективною системою професійного відбору – так зване «триступінчасте тестування» упродовж всього процесу підготовки майбутніх фахівців: тестування претендентів на національному рівні (матрикуляційний іспит) – оцінка загального інтелектуального рівня; оціночні тести (перевірка загальної академічної компетентності та грамотності), співбесіда (перевірка придатності до викладацької професії) та групова робота (дозволяє оцінити комунікативні навички, стиль міжособистісної взаємодії) здійснюються університетами; остання фаза тестування – тестування на місці майбутньої роботи, яке здійснюється безпосередньо роботодавцями.

Цілісна підготовка вчителів передбачає єдність трьох складових: фундаментальної підготовки, проходження педагогічної практики та забезпечення безперервності професійного зростання вчителів. Для здійснення педагогічної діяльності у закладах освіти вимагається обов’язкове володіння ступенем магістра. Об’єм кредитів з опанування педагогічними дисциплінами повинен складати не менше 60, з метою отримання права працювати у загальноосвітній школі.

У Фінляндії підготовка вчителів іноземних мов здійснюється виключно на базі університетів за бюджетні кошти, кафедрами освіти чи педагогіки та кафедрами базової академічної дисципліни за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра (180 кредитів) та магістра (300 чи 350 кредитів) та має два принципово відмінні шляхи організації навчального процесу: т.з. «послідовна модель» профпідготовки та т. з. «паралельна модель».

Університети готують наступні категорії вчителів: вихователів дитячих садків, класних вчителів, вчителів-предметників, вчителів для дітей зі спеціальними потребами, консультантів. Ступінь бакалавра є валідною лише для вихователів дитсадків. На рівні бакалаврату підготовка вчителя іноземних мов триває 3 роки, на рівні магістрату – протягом 2 років.

Сучасні педагоги трактуються фінами як менеджери метазнання навчального процесу. Вони обізнані з останніми науковими розробками та досягненнями за своїм фахом, здатні організувати вивчення предметної дисципліни задля користі учнів різного рівня; ті, що закладають основу до створення відповідних засад, які допомагають учням/студентам у проектуванні власного навчання впродовж життя. Фінські учителі – наставники, порадники, експерти, відповідальні та гармонійні особистості; ті, що володіють цілковитим розумінням людського розвитку і вдосконалення; вони володіють власними успішними стратегіями роботи у полікультурній аудиторії та аудиторіях різного соціального рівня. Учителі – це, першочергово, науковці у системі педагогічної освіти Фінляндії.

Головні елементи професійної підготовки вчителя іноземної мови у Фінляндії визначені основною національною програмою (ОНП), яка максимально окреслює процес, вимоги, зміст та структуру певної навчальної дисципліни. Загальними принципами та рекомендаціями ОНП користуються усі без винятку фінські університети, однак при цьому вони володіють високим ступенем автономії щодо розробки власних програм підготовки вчителів іноземних мов та підбору підручників. Таким чином, фінська система професійної підготовки вчителів характеризується відсутністю єдиного стандарту професійної підготовки вчителів та автономією у виборі методів, форм та принципів фахової підготовки.

До складу програми з підготовки вчителів входять: академічні дисципліни; написання бакалаврської та магістерської робіт; педагогічні дисципліни, які є обов’язковими для усіх категорій учителів і які включають педагогічну практику; мовну та комунікативну компетенції і ІКТ технології; портфоліо студента та дисципліни за вибором. Проходження педагогічної практики та постійне професійне зростання дипломованого фахівця – це обов’язкові умови цілісного процесу фахової підготовки майбутніх вчителів.

У Фінляндії 2/3 педагогічної практики відбувається у педагогічних школах, 1/3 – в муніципальних школах. Загальний обсяг практичних дисциплін складає 20-30 кредитів (540-810 годин). Форма практичних дисциплін може відрізнятися незначно залежно від університету. Практикуми включають: практикум вступної фази (еволюціонування знань про учнів та викладацьке середовище), практикум допоміжних дисциплін (зосередження на обмеженій кількості навчальних дисциплін та дидактичних навичках); практикум головних навчальних дисциплін (всебічне застосування теорій викладання).

Тривалість практики складає два 6-8 тижневі періоди. Кожен студент-практикант зобов’язаний виконувати обов’язки учителя та провести 8-10 занять з іноземної мови протягом кожного періоду та підготувати до кінця практики власне портфоліо, яке відображає інтегровані теоретичні і практичні знання навчального процесу та оцінювання навчального процесу; план розвитку навчального процесу і бажано план експериментальної роботи.

Педагогічні школи у Фінляндії є не лише основним джерелом впровадження педагогічної практики, проте і професійного зростання вчителів, оскільки вони: є частиною університетів і мають доступ до новітніх знань навчального процесу, викладання та змісту навчальної програми; беруть участь у наукових дослідженнях та національних проектах; мають високо компетентний викладацький та менторський персонал; мають широку мережу можливостей на національному та місцевому рівнях; мають сучасне матеріально-технічне забезпечення.

Професійне зростання вчителя іноземної мови у фінському суспільстві, передбачає розробку власного професійного плану розвитку, проходження курсів підвищення кваліфікації (не менше трьох днів щорічно), плану розвитку школи та стратегії розвитку і надання освітніх послуг муніципалітетами. Курси підвищення кваліфікації проходять у формі навчальних курсів, семінарів чи консультаційних зібрань. Короткострокові курси та програми організовуються різними урядовими організаціями (Міністерство освіти, Національна рада з освіти) та місцевою владою. Кожен університет має центр з розвитку безперервної освіти та літній університет, який також здійснює професійне зростання вчителів іноземних мов.

У процесі професійної підготовки вчителів іноземних мов фінські педагоги широко застосовують інноваційні методики, не применшуючи ваги традиційних форм організації навчання.

Процес профпідготовки вчителя іноземних мов спрямовано на формування восьми видів умінь та ряду компетенцій, що складають стрижень професійної готовності майбутнього вчителя іноземної мови до професійної діяльності. До восьми видів умінь відносимо: 1) проектувальні (вміння спроектувати, спланувати будь-який вид роботи); 2) адаптаційні (вміння застосовувати свій план у конкретних навчальних умовах); 3) організаційні (вміння організовувати будь-який вид роботи); 4) мотиваційні (вміння мотивувати студентів до навчальної діяльності); 5) комунікативні (вміння спілкуватися на уроці і поза ним); 6) уміння контролю і самоконтролю; 7) пізнавальні (вміння вести дослідницьку діяльність); 8) допоміжні (вміння співати, малювати, грати на музичному інструменті тощо).

Означені вище уміння дають змогу сформувати вимоги професіограми майбутнього вчителя іноземної мови у Фінляндії, яка включає: 1) спеціальну професійну компетентність; 2) загальну освітню компетентність; 3) дидактичну і психо-дидактичну компетентність; 4) діагностичну і посередницьку компетентність; 5) соціальну, психо-соціологічну і комунікативну компетентність; 6) управлінську і нормативну компетентність та 7) професійну компетентність.

У цілому процес професійної підготовки спрямовано на формування належного рівня професійної готовності майбутнього вчителя іноземної мови до професійної діяльності.

У третьому розділі «Порівняльний аналіз професійної підготовки вчителів іноземних мов у вищих навчальних закладах Фінляндії та України» було здійснено порівняльний аналіз системи професійної підготовки вчителів іноземних мов у Фінляндії та Україні, розроблено теоретичну модель професійної підготовки вчителя іноземної мови в Україні та запропоновано методичні рекомендації щодо професійної підготовки вчителів іноземних мов у системі вищої професійної освіти нашої країни.

Запропонована теоретична модель (рис. 1) передбачає інтегрування взаємопов’язаних та взаємообумовлених складових, які утворюють цілісну структуру, у якій відображено чинники формування вчителя іноземної мови; цільовий блок, змістовий та організаційний блоки; методологічні підходи; принципи; педагогічні умови, у разі здійснення яких можна підвищити ефективність і рівень професійної підготовки майбутніх вчителів іноземних у вищих навчальних закладах України.

Під час побудови теоретичної педагогічної моделі професійної підготовки майбутніх вчителів іноземної мови нами було визначено такі принципи: гуманізму і демократизму; системності; професійної спрямованості; діалогізації; оптимізації; індивідуалізації та диференціації.

Цільовий блок представлено наступними складовими: системою відбору до професії, етапами, змістом, формами організації і контролю, методами навчання іноземних мов та визначається метою – професійна підготовка майбутнього вчителя іноземної мови з урахуванням кращих надбань фінського досвіду відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр», «магістр».

До педагогічних умов віднесено: 1) посилення єдності теоретичної і практичної підготовки; 2) підвищення якості психолого-педагогічної підготовки; 3) стимулювання науково-дослідницького характеру професійної підготовки майбутнього фахівця. Сукупність означених педагогічних умов у навчальному процесі сприятиме формуванню фахівця належного рівня професійної підготовки та забезпечить підвищення ефективності і якість процесу підготовки вчителів іноземних мов у системі вищої професійної освіти нашої країни, бо обраний інструментальний засіб моделювання підготовки вчителя іноземних мов поєднує теоретичне та ґрунтовне практичне навчання і широкий розвиток самостійної наукової і практичної діяльності студентів. Усі складові розробленої моделі спрямовані на формування майбутнього вчителя іноземної мови належного рівня професійної підготовки для системи вищої освіти України.

Організаційний блок моделі професійної підготовки майбутніх фахівців з іноземної мови містить етапи, зміст підготовки, методи навчання та викладання іноземних мов, форми організації професійної підготовки майбутніх вчителів іноземних мов та форми контролю. Складові компоненти організації процесу підготовки учителів утворюють її структуру, характеризуючись вертикальними та горизонтальними зв’язками.

До етапів професійної підготовки майбутніх учителів-мовників належать: мотиваційно-адаптаційний, теоретико-практичний, контрольно-оцінювальний.

Зміст підготовки вчителів іноземних мов складають: фундаментальна підготовка (набуття та розвиток професійних умінь та знань; педагогічних здібностей), практична педагогічно-професійна підготовка (розвиток професійних умінь та якостей і педагогічних здібностей), професійне зростання вчителів іноземних мов (проходження курсів підвищення кваліфікації та залучення до науково-дослідницької роботи), залучення до безперервної освіти або освіти впродовж життя (систематичне самовдосконалення та самонавчання, розвиток науково-дослідницької роботи). Вищезазначені складові передбачають взаємообумовленість один одного та утворюють цілісну систему процесу навчання.

Ефективному вирішенню завдань професійної підготовки майбутніх вчителів іноземних мов сприяють такі форми організації та самоорганізації навчального процесу: традиційні (лекція, семінар, практичне заняття, консультація, самостійна робота, практика); широке застосування інноваційних методів навчання та викладання (проблемне заняття; проектна діяльність; наукові конференції; круглі столи; дискусії; науково-дослідна робота; групова робота, навчальна ділова гра).

Згідно з проведеним науковим дослідженням щодо методики навчання і викладання іноземних мов у процесі професійної підготовки майбутніх вчителів іноземних мов та запропонованою теоретичною моделлю, широкого використання у ході підготовки означених фахівців повинні набути альтернативні методи (метод повної фізичної реакції; сугестивний метод; драматико-педагогічний; мовчазний метод; груповий метод, конструктивістський метод) та інноваційні методи (метод сценарію; метод каруселі; метод навчання за станціями; метод групових пазлів; метод рольової гри; метод «кейс-стаді»; метод поліекрану) зі збереженням базового традиційного методу – комунікативного.

Формами контролю, у свою чергу, виступають за розробленою моделлю наступні: поточний контроль (усні та письмові опитування, самоконтроль, рефлексія); рубіжний контроль (письмові роботи та звіти, захист проектів, захист практики, написання студентами власного плану розвитку освітньої галузі за фахом, семінари); підсумковий контроль («книжковий» іспит, портфоліо студента, написання бакалаврської/магістерської робіт).

Методологічну основу дослідження проблеми професійної підготовки майбутнього вчителя до викладання іноземних мов у системі вищої освіти України складають системний, компетентнісний, діяльнісний, особистісно-орієнтований і гуманістичний підходи, завдяки специфічності кожного з них та їх поєднанню у контексті даного дослідження забезпечуватиметься ефективність успішного навчання, виховання та розвитку сучасного фахівця.