Галецька, Юлія Вячеславівна. Формування соціально-побутових навичок у дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю



Назва:
Галецька, Юлія Вячеславівна. Формування соціально-побутових навичок у дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю
Альтернативное Название: Галецкая, Юлия Вячеславовна. Формирование социально-бытовых навыков у детей с умеренной и тяжелой умственной отсталостью
Тип: Автореферат
Короткий зміст: У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету, завдання, визначено об’єкт, предмет, розкриті теоретико-методологічні основи, методи, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію і впровадження результатів дослідження, кількість публікацій, подано структуру та обсяг дисертації. У першому розділі «Формування соціально-побутових навичок як психолого-педагогічна проблема» – проаналізовано та узагальнено праці вчених, у яких висвітлено концептуальні положення з проблеми дослідження; досліджено проблему формування соціально-побутових навичок у дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю у практиці корекційно-реабілітаційної допомоги. У спеціальній педагогіці проблема засвоєння соціально-побутових навичок розглядається, насамперед, як один з етапів соціально-трудової адаптації дитини (В. Бондар, О. Гаврилов, І. Дмитрієва, Л. Дробот, Г. Дульнєв, С. Конопляста, О. Маллер, О. Мамічева, Г. Мерсіянова, С. Миронова, В. Синьов, С. Федоренко, О. Хохліна та ін.). Аналіз науково-теоретичних джерел з проблеми дослідження дозволив уточнити поняття «соціально-побутові навички», під яким розуміється оволодіння навичками самообслуговування і правилами поведінки в побуті, а саме: гігієнічними навичками щодо дотримання чистоти тіла, навичками культури прийому їжі, навичками охайного і дбайливого користування особистими речами, культурної поведінки і ввічливих взаємин, підтримання чистоти й порядку тощо. Стосовно розумово відсталих школярів проблема формування соціально-побутових навичок частково розглядалася у поєднанні з вивченням морального виховання, корекції соціальної поведінки (А. Висоцька, О. Вержиховська, Г. Дульнєв, В. Мачіхіна, В. Синьов та ін.), методики природознавства (В. Ісаєнко, Л. Стожок, С. Трикоз, К. Ягодовський та ін.), викладання «Соціально-побутового орієнтування» (Л. Дробот, С. Конопляста, Г. Мерсіянова, Н. Павлова, А. Раку, Г. Савіцька та ін.), особливостей формування навичок самообслуговування та здорового способу життя (І. Вдовиченко, О. Коган, О. Мамічева та ін.), розвитку просторового орієнтування (Т. Головіна, І. Омельянович, Н. Соколова та ін.).
З’ясовано, що в Україні такими вченими, як С. Конопляста та Г. Мерсіянова, було досліджено виховання готовності до господарсько-побутової праці розумово відсталих дітей, створено кабінети соціально-побутового орієнтування у спеціальних загальноосвітніх закладах. Вчені
8
дійшли висновку, що результативність у цьому процесі досягається дотриманням спеціальних психолого-педагогічних умов. Самообслуговування передусім впливає на самооцінку дитини, є важливим кроком на шляху до її соціалізації. Недостатня сформованість соціально-побутових навичок розумово відсталої дитини може негативно вплинути на її соціальну адаптацію та подальшу трудову діяльність (В. Бондар, А. Висоцька, І. Єременко, Ю. Івашина, Н. Назарова та ін.). Стосовно дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю питання засвоєння навичок самообслуговування вивчались у зв’язку із формуванням соціальної поведінки, трудових операцій (О. Гаврилов, Ю. Кислякова, Т. Лісовська, М. Попадич, Л. Шипіцина та ін.). Визначено (Ю. Кислякова, Т. Лісовська, Л. Шипіцина та ін.), що успішність формування побутової самостійності у дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю визначається дотриманням таких умов: визначення актуального рівня потреб дитини; постійне педагогічне вивчення вихованця, вдосконалення змісту роботи з ним; словесний супровід дій, що виконуються; використання різноманітної наочності, активізація пізнавальної діяльності дітей у процесі сприйняття та засвоєння матеріалу; формування позитивного ставлення до побутової діяльності; позитивне підкріплення; співпраця педагогів і обслуговуючого персоналу; поступове послаблення контролю з метою підвищення самостійності та активності дитини тощо. Аналіз програмних вимог до формування соціально-побутових навичок у дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю засвідчив, що існуюча програма з соціально-побутового орієнтування для цієї категорії дітей є застарілою, потребує нового обґрунтування та врахування сучасних умов життя та вимог суспільства. Вивчення науково-теоретичних джерел з проблеми дослідження показало, що система корекційно-виховної роботи включає в себе три етапи, які враховують вік вихованців та послідовність засвоєння ними соціально-побутових навичок (О. Гаврилов, О. Маллер, Г. Цикото та ін.). Проте у практиці роботи спеціальних дитячих будинків-інтернатів відсутня система цілеспрямованого керівництва процесом формування соціально-побутових навичок, внаслідок чого здійснюється недостатній корекційний вплив на їхній розвиток. Це підтверджує необхідність розробки науково обґрунтованої методики обстеження та формування соціально-побутових навичок у дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю. У другому розділі «Експериментальне визначення стану сформованості соціально-побутових навичок у дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю» представлено методику констатувального етапу дослідження; з’ясовано стан сформованості соціально-побутових навичок у дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю; проаналізовано результати констатувального експерименту.
Дослідженням були охоплені 168 вихованців молодшого шкільного віку (6/7–10/11років) з помірною та важкою розумовою відсталістю спеціальних
9
дитячих будинків-інтернатів Тернопільської області та центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів Івано-Франківської області, 74 учня 1-4 класів спеціальних загальноосвітніх шкіл Хмельницької, Тернопільської та Чернівецької областей. Вибір віку досліджуваної групи дітей обумовлений тим, що вихованці на початок навчання у спеціальному закладі не володіють самостійно і в повному обсязі необхідними соціально-побутовими навичками, що пояснюється недостатнім корекційним впливом в більш ранньому віці, відсутністю батьківського піклування. Всі ці фактори вимагають активного педагогічного втручання у процес формування соціально-побутових навичок у дітей під час навчання в спеціальному дитячому будинку-інтернаті. У дослідженні брали участь діти з помірною та важкою розумовою відсталістю. Це обумовлено тим, що ці діти знаходяться в одному освітньому просторі; виховуються разом у спеціальних дитячих будинках-інтернатах та центрах соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Традиційна класифікація передбачала об’єднання помірної та важкої розумової відсталості в одну навчальну групу – імбецильність; клінічна картина та психічний розвиток дітей з важкою розумовою відсталістю наближені до розвитку дітей з помірною розумовою відсталістю, проте у них спостерігаються більш значні порушення мовлення, моторики. Діти з важкою розумовою відсталістю склали 20,83% від загальної кількості досліджуваних дітей. Для них ми створювали спеціальні умови та застосовували особливі прийоми роботи, зокрема, спрощення завдань, адаптацію діагностичного матеріалу до можливостей дітей, більшу кількість повторень, створення на заняттях ігрових ситуацій, надання різних видів допомоги тощо. З метою вивчення сформованості соціально-побутових навичок у дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю нами було проведено констатувальний експеримент, який включав в себе: опитування (відповіді на питання ми отримували шляхом бесід з вихованцями щодо знань частин тіла, засобів гігієни, видів одягу та послідовності одягання, елементарних правил безпеки, поведінки в громадських місцях, грошових знаків тощо); бесіди з вихователями; аналіз занять; спостереження за дітьми під час режимних моментів і занять з соціально-побутового орієнтування (спостереження на цьому етапі дослідження проводилося під час навчальної і позакласної діяльності вихованців дитячого будинку); створення відповідних ситуацій у повсякденній діяльності; використання спеціальної методики, розробленої нами на основі методики Х. Гюнцбурга «Соціограма» та адаптованої до завдань дослідження. Методика дослідження відповідала можливостям цієї категорії дітей, включала 40 тверджень з 4 напрямків: навички прийому їжі, навички особистої гігієни, навички одягання, навички роботи в побуті.
Методика констатувального дослідження передбачала підбір завдань, спрямованих на визначення рівня знань про частини тіла, засоби гігієни, частини одягу, порядок одягання, спілкування в умовах закладу та в громадських місцях тощо (когнітивно-комунікативний компонент); відтворення навичок прийому їжі, особистої гігієни, одягання та побутових
10
навичок у повсякденній діяльності (практично-діяльнісний компонент). Аналіз результатів дослідження сформованості соціально-побутових навичок у дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю молодшого шкільного віку засвідчив, що найкраще у вихованців сформовані навички особистої гігієни (вмивання, чищення зубів, користування туалетом тощо) – 54,49% дітей; навички одягання (вміння одягатися, роздягатися, складати одяг, застібати ґудзики, зав’язувати шнурівки тощо) сформовані у 52,33% дітей; навички прийому їжі (користування ложкою, виделкою, вміння налити щось попити, адекватна поведінка за столом, намазування хліба тощо) сформовані у 32,8% вихованців. Найбільш низькі результати спостерігалися за такими навичками, як надання допомоги іншим, виконання доручень, роботи у домі тощо; ці навички сформовані у 22,8% дітей. У процесі констатувального дослідження були розроблені критерії та показники рівнів сформованості соціально-побутових навичок у дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю. Критеріями розвитку соціально-побутових навичок є: психоемоційний, операційний та контрольно-оцінювальний. Показниками психоемоційного критерію є: отримання позитивних емоцій від самостійного виконання дій, адекватне сприймання допомоги; операційного критерію: наявність прагнення самостійно виконувати дії, відповідна етапність виконання дій; контрольно-оцінювального критерію: необхідність контролю дорослого, самостійна перевірка правильності виконання дій. Аналіз результатів констатувального експерименту за описаними вище критеріями та показниками дав підстави для визначення трьох рівнів сформованості соціально-побутових навичок у дітей з помірною та важкою розумовою відсталістю. Достатній: самостійно володіє навичками особистої гігієни (вмивання, чищення зубів, відвідування туалету, приймання душу тощо); уміє обслуговувати себе за столом, користуватися столовими приборами; не потребує допомоги при одяганні й роздяганні; виконує доручення та нескладну роботу без нагляду, бере на себе деякі зобов’язання. Середній: частково володіє навичками особистої гігієни, не завжди послідовно й чітко виконує самообслуговуючі дії; необхідна стороння допомога під час їжі, одягання та роздягання; при виконанні доручень і нескладної роботи іноді потребує контролю. Низький: відсутність самостійності у володінні навичками особистої гігієни; потребує постійної допомоги під час їжі, одягання та роздягання; не виконує доручень без нагляду, не допомагає у побуті; потребує постійного стимулювання з боку дорослого.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, позначені * обов'язкові для заповнення:


Заказчик:


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины