ГОРБАНЬ Наталія Сергіївна ПРИНЦИПИ НОТАРІАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

ОСТАННІ НОВИНИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ОСТАННІ ВІДГУКИ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Назва:
ГОРБАНЬ Наталія Сергіївна ПРИНЦИПИ НОТАРІАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ
Альтернативное Название: ГОРБАНЬ Наталья Сергеевна принципы НОТАРИАЛЬНОГО ПРОЦЕССА В УКРАИНЕ
Тип: Автореферат
Короткий зміст: У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету та завдання, об’єкт і предмет, висвітлено методологічну та науково-теоретичну основи дослідження, сформульовано наукову новизну та практичне значення роботи, зазначено її структуру й обсяг, апробацію результатів і публікації за темою дисертації.
Розділ І. «Поняття, правова природа, класифікація та значення принципів нотаріального процесу» містить чотири підрозділи, присвячені аналізові розвитку наукових досліджень у зазначеній сфері, визначенню поняття правової природи, класифікації та значення принципів нотаріального процесу, дослідженню законодавства, що регулює нотаріальні процесуальні відносини.
У підрозділі 1.1. «Роль та місце нотаріату в юридичному механізмі охорони прав фізичних, юридичних осіб та держави» на основі наявних доктринальних підходів до розуміння юридичної природи таких правових категорій, як «охорона» та «захист» прав й інтересів фізичних, юридичних осіб і держави, виділено аспекти розвитку наукових досліджень у зазначеній сфері. На підставі проведеного аналізу сучасних науково-практичних досліджень зроблено висновок про те, що нинішній рівень наукового осмислення та застосування нотаріату як складової механізму охорони й захисту прав фізичних, юридичних осіб і держави не відповідає реальному його потенціалу.
Для чіткої кваліфікації правопорушень, які виникають із договору на підставі безспірних доказів є необхідним комплексний (спільний) аналіз функцій нотаріату з охорони й захисту прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави. Такий аналіз уможливить сформулювати висновок про належне або неналежне (неповне, невчасне) виконання встановлених за договором обов’язків. Необхідним є також проведення нових науково-правових досліджень у згаданій сфері, оскільки рівень вивчення зазначених проблем у вітчизняній правовій науці є недостатнім.
Вважаємо, що з огляду на виконувані повноваження, державних нотаріусів необхідно зарахувати до працівників правоохоронних органів і доповнити цим положенням Закон України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів».
Для убезпечення права сторін у договірних відносинах існує потреба регламентувати у договорі навіть випадки можливого самозахисту, зокрема шляхом притримання речі. Ці положення мають конкретизувати нотаріуси. Переконані в тому, що запровадження в цивільному праві поняття «самозахист» із тим змістом, який визначено у ст. 19 ЦК, створює певну небезпеку для суб’єктів правовідносин. У частині 1 ст. 19 ЦК дозволено здійснювати самозахист власних прав і прав іншої особи без будь-яких уточнень, хоча мусить існувати обмеження щодо вступу в правовідносини «сторонніх осіб». Тому в цій нормі необхідно конкретизувати, що особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань і на захист її прав можуть виступити уповноважені особи.
У підрозділі 1.2. «Нотаріальний процес та його функції» досліджено положення законодавства України, наукова юридична література; проаналізовано такі загальні категорії: «функція», «нотаріальний процес»; доведено, що публічна функція нотаріату як організаційної структури полягає в тому, що всіх суб’єктів, які вчиняють нотаріальні провадження, мають об’єднувати конкретні правові зв’язки. Кожен заповіт, посвідчений нотаріусом чи іншими, уповноваженими на це законом, суб’єктами, повинен бути зареєстрований і переданий до нотаріального архіву, а в разі необхідності вжиття заходів до охорони спадкового майна, навіть у маленькому селі вимогу нотаріуса про вчинення такого провадження повинен належно виконати представник органів місцевого самоврядування. Встановлено необхідність переосмислити ті функції, які нині зобов’язаний виконувати нотаріат і відповідно спростувати не властиві для нього функції (державного реєстратора, суб’єкта фінансового моніторингу) та водночас розширити коло нотаріальних дій з урахуванням змін у розвитку договірних і спадкових відносин, виконання яких є безпосередньою функцією нотаріату, тобто говорити саме про глобалізацію нотаріальної функції.
Розпорошення функцій нотаріату не відповідає таким його принципам: верховенство права, професійної компетентності нотаріуса та морально-етичних стандартів, нотаріальна таємниця. Штучне нав’язування нотаріату чужих функцій, без узгодження із властивими йому принципами, нівелює саму нотаріальну функцію, яка і є метою нотаріальної діяльності. Пропонуємо до переліку суб'єктів, які мають право отримувати інформацію від нотаріусів включити спеціально уповноважені органи, визначені в Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму».
У випадку уповноваження приватних нотаріусів новими функціями, виконання яких не передбачає отримання оплати від осіб, що звертаються за вчиненням нотаріальних дій, і потребує підвищення компетентності нотаріусів, держава в особі органів, зацікавлених у виконанні нотаріусами таких функцій, має здійснювати фінансування заходів підготовки нотаріусів до виконання таких функцій із бюджету відповідних органів.
Зважаючи на виконувані нотаріусом функції, обґрунтовано доцільність запровадження у КК України кримінальної відповідальності осіб за перешкоджання нотаріусу у професійній діяльності, за погрози на його адресу, пошкодження його майна (зокрема про це йдеться у ст. 397–400 КК), для забезпечення гарантії належного й незалежного виконання ним професійних прав та обов’язків.
У підрозділі 1.3. «Поняття принципів нотаріального процесу та їх значення» здійснено аналітичний огляд теоретичних поглядів на природу принципів нотаріального процесу.
Джерелами формування принципів нотаріального процесу є: нотаріальна практика; узагальнення передового досвіду нотаріусів; вплив законодавства про нотаріат країн-членів Міжнародного союзу нотаріату; судова практика; комплексні розробки та пропозиції науковців щодо урегулювання не охоплених наявним правовим простором правовідносин у сфері приватного права.
Принципи та правові норми слугують регуляторами правовідносин у нотаріальному процесі. Удосконалення змісту норм, що регулюють нотаріальний процес, потребує глибоких наукових знань матеріальної та процесуальної природи нотаріальних правовідносин і формування відповідних принципів. Принципам нотаріального процесу властиві такі ознаки: відображають об’єктивні закономірності суспільного життя; виступають невід'ємною складовою цілісної системи нотаріально-процесуальних правовідносин, спрямованих на реалізацію, охорону й захист прав і свобод осіб; мають враховувати принципи, закріплені в приватному праві, і повинні відповідати цим принципам; є рівнозначними та становлять певну ієрархію, діють системно, де недотримання одного принципу спричиняє порушення іншого (ієрархія принципів нотаріального процесу не вказує на вищу юридичну силу одних принципів і нижчу інших, проте певні доктринальні ідеї відображають загальну спрямованість розвитку теорії нотаріального процесу, а інші мають більш конкретизовану спрямованість щодо здійснення нотаріального процесу); закріплені в нормах права або випливають із ряду правових норм; діють на всіх етапах процесу.
Встановлено, що необхідність комплексного аналізу принципів нотаріального процесу зумовлена їхнім особливим значенням, оскільки принципи визначають структуру та суттєві риси нотаріального процесу, його загальний зміст, природу, способи здійснення уповноваженими особами покладених на них функцій. Дослідження зазначених складових дозволило запропонувати авторське визначення принципів нотаріального процесу.
Аргументовано, що доктрина принципів нотаріального процесу має стати джерелом для Закону України «Про нотаріат», де принципи мають бути закріплені у відповідній статті, присвяченій принципам нотаріальної діяльності.
У підрозділі 1.4. «Система принципів нотаріального процесу, їх класифікація» доведено необхідність теоретичного визначення системи принципів нотаріального процесу. Здійснено аналіз наукових підходів до встановлення системи принципів нотаріального процесу, що дозволило запропонувати авторське визначення системи принципів нотаріального процесу. Проаналізовано класифікації принципів нотаріального процесу, здійснено за такими критеріями: форма нормативного закріплення; сфера розповсюдження; роль у регулюванні процесуально-правового становища суб'єктів правовідносин; предмет регулювання; актуальність і значимість.
Доведено, що існуючі класифікації принципів нотаріального процесу доволі умовні, оскільки серед принципів, запропонованих науковцями, деякі підпадають під різні критерії, а окремі принципи, визначені науковцями як такі, що ніби закріплені в законодавстві, а на думку інших, не можуть бути визнані принципами нотаріального процесу.
Принципам права притаманні ознаки права загалом, як регулятора суспільних відносин (нормативність; об’єктивність; зумовленість; фіксація в зовнішніх формах права; забезпеченість), і власні ознаки, що відображають їхню специфіку як особливої юридичної категорії (засадничість; сконцентрованість; високий ступінь абстрагування; внутрішня єдність; стабільність; примат щодо норм права; зворотна дія в часі).
Обґрунтовано, що основні напрями та перспективи розвитку нотаріального процесу скеровані саме принципами, які є основним критерієм оцінки обґрунтованості пропозицій про зміну й доповнення законодавства щодо нотаріального процесу та про нотаріат загалом.
Встановлено, що поділ принципів за роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб’єктів правовідносин є найбільш дискусійним для вчених, оскільки в сучасному нотаріальному процесі, зокрема в Законі «Про нотаріат», не регламентовано процесуальні права й обов’язки осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні, крім нотаріуса (ст. 4, 5 Закону).
Визначену на доктринальному рівні ієрархію принципів нотаріального процесу, що становить теоретичну модель системи принципів нотаріального процесу, з урахуванням новітніх тенденцій розвитку суспільних відносин, пропонуємо розглядати через ознаку актуальності та значимості.
Розділ ІІ. «Характеристика окремих принципів нотаріального процесу та особливості їх реалізації» включає п’ять підрозділів, у яких подано характеристику окремих принципів системи принципів нотаріального процесу, виділених за ознакою актуальності та значимості; проаналізовано особливості їхнього застосування в нотаріальних процесуальних правовідносинах.
У підрозділі 2.1. «Принцип верховенства права у нотаріальному процесі» визначено, що сучасна концепція поняття «верховенство права» – це не проста ієрархія нормативних актів, яку закладено у ст. 8 Конституції України. Поняття «верховенство права» має бути регламентоване у ст. 3 Конституції, із якою пов’язують його основний зміст.
Нотаріуси мають діяти відповідно до волі осіб, яка не може суперечити вимогам законодавства, а тому, можна стверджувати, що нотаріуси так само можуть діяти в цих межах. З огляду на зазначене, редакція пункту 14 ст. 92 Конституції України викладена не точно: діяльність нотаріуса не повинні визначати винятково закони України, оскільки це прояв нормативістського підходу до його діяльності, яка за своєю суттю є творчою, що підтверджується можливістю нотаріуса діяти в межах аналогії закону чи права.
Привертає увагу те, що в Законі України «Про нотаріат» не визначено імперативних норм, оскільки формула регламентації діяльності нотаріату доволі демократична, про що свідчать такі положення закону: «правовою основою діяльності нотаріату», «повинні керуватися законами України», а не суворо їх дотримуватися, «вирішувати питання» – і доводять певну свободу нотаріусів при вчиненні провадження й допускає можливість застосування аналогії права та звернення до принципів права.
Нині принцип верховенства права не тільки не відображено в Законі України «Про нотаріат», на жаль він не має застосування у практиці нотаріусів, що, безумовно, негативно позначається на правах громадян і юридичних осіб. Доведено, що в нотаріальному процесі право особи на звернення до нотаріуса має бути абсолютним. Щодо обов’язку нотаріуса, то вчинення нотаріального провадження (процесуальний порядок реалізації права на вчинення нотаріального провадження) залежатиме від конкретних умов (як суб’єктивних, так і об’єктивних) такого звернення. Це положення необхідно відобразити в Законі України «Про нотаріат». Вибір особою нотаріуса, до якого вона може звернутися, є її абсолютним правом, за винятком випадків, передбачених у Законі, наприклад, територіальна компетенція.
Запропоновано відтворити в Законі України «Про нотаріат» принцип верховенства права як принцип організації та здійснення нотаріальної діяльності з такими застереженнями, які відтворюють демократичні та ліберальні засади здійснення нотаріальної діяльності.
Необхідно також змінити положення законодавства з формального вчинення нотаріального провадження за конкретною заявою особи на з’ясування вдалого способу реалізації прав такої особи за конкретних обставин. Отже, запропоновано відійти від суто формального посвідчення договору, зокрема, дарування майна осіб похилого віку, яким хтось порадив посвідчити такий правочин, на з’ясування підстав або того інтересу, який спонукав особу звернутися до нотаріуса за посвідченням саме такого договору. Тому не можна абсолютизувати принцип законності, оскільки його дія формальна, а результат, очікуваний від нотаріуса, – найкращий законний спосіб реалізації прав особи, який і потрібно посвідчувати в нотаріальному порядку.
Реалізація принципів, що входять до системи принципів нотаріального процесу, має узгоджуватися зі специфікою реалізації принципу верховенства права.
Верховенство права слід розглядати не лише як принцип, але і як загальну характеристику нотаріального процесу. При цьому, елементами принципу верховенства права є:
- право особи на звернення до нотаріуса, й інших, уповноважених на вчинення нотаріальних дій посадових осіб, за посвідченням безспірного права та фактів і вчинення інших нотаріальних дій із метою надання їм юридичної вірогідності, якому кореспондує обов’язок нотаріуса вчинити нотаріальну дію відповідно до передбаченої законом процедури;
- виняткове право особи визначити нотаріуса, до якого вона має намір звернутися, для вчинення лише юридично значимої дії у формі безспірної юрисдикції, якому кореспондує обов’язок нотаріуса роз’яснити причини, у разі відмови у вчиненні нотаріальної дії (ст. 49 Закону);
- дотримання правил визначення дійсного волевиявлення осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальної дії;
- відсутність формальних перешкод для звернення до нотаріуса та порушення нотаріального провадження;
- користування засобами охорони й захисту, встановленими законом;
- наявність стадій нотаріального процесу і специфіки можливостей на кожній із стадій;
- оптимальні строки виконання нотаріальних дій і тривалості нотаріального провадження;
- можливість судового контролю щодо законності дій нотаріуса та відповідності нотаріального акту вимогам закону.
У підрозділі 2.2. «Принцип професійної компетентності нотаріуса та морально-етичних стандартів» обґрунтовано необхідність надання Закону України «Про нотаріат» відповідності іншим нормативним актам щодо вимог до нотаріуса про наявність повної вищої юридичної освіти, здобутої в Україні за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра права. Встановлено, що вимоги до осіб, які мають намір стати нотаріусами, повинні бути об’єктивно сприятливими для набуття професійних знань і навичок фахівців, а також враховувати тенденції сучасної вищої освіти у спеціалізації навчання за певним фахом.
Доцільно в Законі України «Про нотаріат» змінити вимоги до осіб, які мають намір здобути статус нотаріуса, а саме: скасувати вимогу про наявність стажу роботи у сфері права 6 років і зобов’язати пройти стажування в досвідчених нотаріусів протягом 2 років, оскільки протягом тривалого часу ґрунтовні знання, отримані під час навчання у вищих закладах освіти, можуть бути втрачені через їх незастосування.
Встановлено, що для належного забезпечення компетентності нотаріусів має бути запроваджена нова система підвищення кваліфікації нотаріусів, яка повинна бути комплексною, висококваліфікованою й контрольованою Міністерством юстиції України. Крім того, згідно з Болонською системою навчання та досвідом іноземних країн, курси підвищення кваліфікації нотаріусів в Україні мають бути при вищих навчальних закладах. Необхідно створити систему опитування щодо змісту лекцій, проблемних питань, які висвітлюватимуться під час проходження курсів підвищення кваліфікації, запрошувати викладачів із-поміж найбільш досвідчених на вимогу переважної більшості тих нотаріусів, які мають пройти навчання.
Основним критерієм встановлення рівня професійної компетентності нотаріуса є кількість звернень користувачів нотаріальних послуг зі скаргами на дії нотаріуса до Міністерства юстиції, а також до суду з позовами на неправильно вчинену нотаріальну дію або відмову у її вчиненні. Саме такі звернення громадян мають бути сигналом для органів контролю нотаріату та підставою для підвищення кваліфікації нотаріуса, а у випадку постійних або грубих порушень законодавства – підставою для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.
У підрозділі 2.3. «Принцип комплексності нотаріального процесу» йдеться про те, що, хоча дебати щодо існування та самостійності деяких процесуальних галузей права (серед них нотаріального процесу) тривають, не можна заперечувати аксіому, що між нормами матеріального та процесуального права існує тісний взаємозв’язок між цивільним, сімейним та іншими галузями приватного права й нотаріальним процесом, за допомогою якого факти набуття, зміни і припинення майнових та особистих немайнових прав фізичних, юридичних осіб, держави через нотаріальне посвідчення отримують юридичну вірогідність. Цей зв'язок зумовлений обов’язком нотаріального посвідчення правочинів (ст. 209 ЦК). Встановлено, що комплексність нотаріального процесу виявляється у таких загальних аспектах: єдність публічно-правових та приватноправових начал; реалізація норм матеріального права за допомогою нотаріальної процедури; статика та динаміка процесуальних норм законодавства про нотаріат.
Від нотаріуса навіть під час вчинення одного нотаріального провадження можна очікувати комплексного підходу до прав осіб. Наприклад, якщо до нотаріуса звернулася особа щодо вжиття заходів з охорони спадкового майна, то він зобов’язаний відкрити спадкову справу і на цій підставі повинен видати свідоцтво про право на спадщину, а також вчиняти інші нотаріальні дії, пов’язані зі спадковими відносинами: видавати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, свідоцтво виконавцю заповіту тощо. Паралельне вчинення вказаних нотаріальних проваджень свідчить про необхідність запровадження в Закон норм, які регламентують процедуру об’єднання й роз’єднання нотаріальних проваджень. Останнє положення ілюструє комплексність у наданні правової допомоги нотаріусом.
У підрозділі 2.4. «Принцип мови нотаріального процесу» визначено необхідність створення принципових підходів до застосування мови в конкретному нотаріальному процесі й загальних положень про застосування тієї чи іншої мови. Дотримання принципу мови в нотаріальному процесі є конституційним правом й одночасно обов’язком особи, від якої залежить належне вчинення нотаріальної дії, а також реальний захист та охорона безспірних прав суб’єктів нотаріального процесу. Проте питання, яку саме мову має застосовувати особа, що вчиняє нотаріальну дію, у тих чи інших правовідносинах, залишається не розв'язаним. Встановлено, що для правильної реалізації положень Закону України «Про засади державної мовної політики» щодо мов, які можуть бути застосовані в нотаріальному процесі необхідно визначитися із сутністю декількох термінів, зокрема, «державна мова», «регіональна мова або мова меншин», «рідна мова». Вважаємо, що потрібні статистичні дані щодо кількості громадян, які вважають рідною мовою не українську. Така інформація надасть можливість визначити регіональну мову та мову меншин. Відповідно органи місцевої влади мають сприяти тому, щоб статус нотаріусів отримували особи, які володіють не тільки державною мовою, а й мовою національних меншин.
Доведено необхідність обов’язкової участі в нотаріальному процесі перекладача, якщо у вчиненні нотаріальної дії бере участь іноземна особа або особа без громадянства, громадянин України іноземного походження, біженець та інші особи, які достатньо не володіють українською мовою. Відмова від послуг перекладача має бути належно зафіксована нотаріусом, щоб запобігти можливому оскарженню нотаріально посвідченого документа.
Для розвитку концепції про посвідчення секретних заповітів запропоновано з’ясовувати в заповідача, якою мовою написаний заповіт і за необхідності на конверті із секретним заповітом робити застереження, що він може бути відкритий і виголошений лише у присутності перекладача.
У тексті правочину ім’я іноземця має бути зазначено українською, а також іноземною мовою з українською фонетичною транскрипцією, оскільки неправильне відтворення імені особи в нотаріально посвідченому документі може призвести до негативних наслідків, зокрема до неможливості особою розпорядитися своїм правом.
У підрозділі 2.5. «Принцип нотаріальної таємниці» досліджено специфіку охорони відомостей, що становлять нотаріальну таємницю. Принцип нотаріальної таємниці є базовим для нотаріального процесу та зумовлює дію інших його принципів, оскільки нотаріальна таємниця є галузевою особливістю й характерною ознакою нотаріальної діяльності.
Доведено, що обов’язок «зберігати в таємниці» повинен бути поширений на всі відомості, які стають відомими нотаріусу під час виконання ним його професійних повноважень, за винятком виявлених невідповідностей і порушень вимог законодавства. Присяга нотаріуса (ст. 6 Закону) передбачає обов’язок зберігати професійну таємницю, проте визначення професійної таємниці в Законі немає. Пропонуємо розглядати нотаріальну таємницю як різновид професійної таємниці, обов’язок дотримання якої покладено на нотаріуса у зв’язку з виконанням ним професійної діяльності.
Відсутність юридичної відповідальності за втручання в нотаріальну діяльність є недоліком і потребує правового урегулювання. У частині 2 ст. 8–1 Закону України «Про нотаріат» передбачено «відповідальність відповідно до законодавства», у разі недотримання вищезазначеного положення щодо гарантії нотаріальної діяльності, але її не конкретизовано.
З аналізу чинного законодавства встановлено, що «нотаріальна таємниця» – це своєрідне закріплення конституційних положень у відповідних нормах галузевого законодавства, що підкреслюють приватноправовий зміст нотаріального провадження; законодавче закріплення нотаріальної таємниці передбачає гарантії її реалізації та юридичну відповідальність за її недотримання; нотаріальна таємниця є принципом, який характеризує нотаріат, як орган безспірної юрисдикції, який потрібно розуміти як вимогу, що поширюється як на організацію органів, уповноважених державою виконувати нотаріальну функцію, а також їхню процесуальну діяльність (нотаріальний процес).
У Висновках подано результати проведеного дослідження, як новий комплексний підхід до вирішення проблем формування принципів нотаріального процесу. Основним здобутком дослідження, передусім, є пропозиції, спрямовані на зростання ролі та значення принципів у теорії нотаріального процесу, у законотворчій і правозастосовній діяльностях. До них, окрім наведених вище, потрібно зарахувати те, що без дотримання нотаріусом правил професійної етики не може йтися про висококваліфікованого фахівця. Зловживання нотаріусом його професійними обов’язками може завдавати значної шкоди не тільки конкретним суб’єктам, чиї права він посвідчує, а й нотаріальному співтовариству, оскільки інформація про випадки правопорушень нотаріусів, а тим паче вчинення ними злочинних дій, формує недовіру до всіх нотаріусів. Тому вважаємо, що одним із обов’язкових критеріїв компетентності нотаріуса має бути професійна етика, яка не дозволить нотаріусу використовувати свої знання та досвід на шкоду інтересам колег і клієнтів.
Дотримання принципів – це така форма їхньої реалізації, яка полягає в утриманні суб’єктів нотаріального процесу від здійснення заборонених правом (законом) дій, наприклад, нотаріус не має права розголошувати нотаріальну таємницю. Виконання принципів – це форма реалізації принципів, що вимагає активної поведінки суб’єктів нотаріального процесу у здійсненні покладених на них обов’язків, зокрема нотаріус не може без поважних причин відмовити особі у вчиненні нотаріальної дії, а особа зобов’язана для вчинення нотаріальних дій подати всі необхідні докази (принцип обґрунтованості нотаріального акту). Використання принципів – це така форма їхньої реалізації, коли учасники нотаріальних процесуальних правовідносин на свій розсуд реалізують належні їм процесуальні права (принцип диспозитивності), наприклад, право залучити до посвідчення договору свідків, право мати представника, крім випадків, чітко визначених у законі. Застосування принципів – це така форма їхньої реалізації, яку здійснює держава в особі нотаріусів під час здійснення ними юрисдикційної функції щодо посвідчення безспірних прав і фактів, що мають юридичне значення з метою надання їм юридичної вірогідності, наприклад, реалізація принципу державної мови.
Сформульовано критерії та розкрито суть поняття «нотаріальна таємниця»: 1) обсяг відомостей; 2) джерела походження відомостей; 3) статус відомостей; 4) форма отримання відомостей. Обсяг відомостей це необхідні й достатні для безпосереднього вчинення нотаріальної дії відомості або інші відомості, які не мають відношення до вчинюваної нотаріальної дії, але стали відомі нотаріусу як під час вчинення нотаріальної дії, так і під час надання консультації правового характеру.
Аналізуючи ст. 14 Закону України «Про нотаріат» у контексті нотаріальної діяльності, яка, як і судова, є юрисдикційною, зроблено висновок про те, що перебіг процесу вчинення нотаріальної дії, роз’яснення нотаріусом прав та обов’язків учасникам нотаріального процесу, роз’яснення суті правочину й наслідків його вчинення, перевірка волевиявлення може відбуватися як державною, так і регіональною мовою або мовою меншин за умов, передбачених у ст. 7 Закону.
Подано авторське визначення поняття «компетентність нотаріуса» – це володіння спеціальними теоретичними та практичними знаннями, уміннями й навичками, які дають нотаріусу змогу професійно реалізовувати компетенцію, якісно й кваліфіковано здійснювати повноваження щодо вчинення нотаріальних дій.
Набула розвитку пропозиція Є. І. Білозерської про необхідність запровадження в нотаріальний процес інституту відводу нотаріуса. Обґрунтовано, що для запобігання зловживанню нотаріусами їхніх повноважень доцільно не тільки застосовувати обмеження, визначені у ст. 9 Закону України «Про нотаріат», і реалізовувати право на оскарження дій або бездіяльності нотаріуса, а й наділити заінтересованих осіб правом заявляти нотаріусу відвід (наприклад, при вчиненні такого нотаріального провадження, як видача свідоцтва про право на спадщину).
У роботі запропоновано й зміни до законодавства. Зокрема, доведено неточність редакції пункту 14 ст. 92 Конституції України, оскільки діяльність нотаріату не повинна визначатися винятково в законах України, оскільки це прояв нормативістського підходу до нотаріальної діяльності, зміст якої має творчий характер, підтверджений можливістю нотаріуса при вчиненні нотаріальної дії застосовувати аналогію закону чи права. З огляду на це запропоновано внести зміни до пункту 14 ст. 92 Конституції України і подати його в такій редакції:
«14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація й діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності нотаріату й адвокатури;».
Запропоновано назву ст. 18 ЦК і такий її текст:
Стаття 18. «Охорона і захист прав та інтересів нотаріусом»
1. Охорону безспірних цивільних прав нотаріус здійснює шляхом посвідчення реального волевиявлення особи, її безспірних прав і фактів, що мають юридичне значення, із метою надання їм юридичної вірогідності (достовірності).
2. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом учинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених у законі.
У роботі доведено необхідність доповнити ст. 5 «Обов’язки нотаріуса»: обов’язком нотаріуса вислухати заявника до вчинення нотаріального провадження для відповідного сприйняття його волі, встановлення стану, у якому перебуває заявник, вияву найкращого способу реалізації його волі тощо. Визначено необхідність узгодження між собою положень пункту 3 частини 1 ст. 5 Закону України «Про нотаріат» і частини 1 ст. 8 Закону для усунення неоднозначностей у розумінні нотаріальної таємниці й обов’язків нотаріуса. Пункт 3 частини 1 ст. 5 Закону пропонуємо подати в такій редакції «…зберігати в таємниці відомості, одержані ним під час вчинення нотаріальних дій або звернення зацікавленої особи для отримання консультації правового характеру чи з інших джерел, зокрема про особу, її майно, особисті майнові права та обов’язки тощо…».
З аналізу сучасної нотаріальної практики зроблено висновок про необхідність її переорієнтації на відповідність принципу верховенства права. Для цього потрібно внести зміни до законодавства про нотаріат шляхом відходу від формального вчинення нотаріальної дії лише на підставі звернення особи до нотаріуса до з’ясування нотаріусом у заявника остаточної мети, для досягнення якої має бути вчинено нотаріальне провадження та вибір (за згодою заявника) найкращого способу реалізації права такої особи з урахуванням конкретних обставин.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, позначені * обов'язкові для заповнення:


Заказчик:


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины