ЯРМОЛ ЛІЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ ТА ПРОБЛЕМИ ЮРИДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)



Назва:
ЯРМОЛ ЛІЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ ТА ПРОБЛЕМИ ЮРИДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)
Альтернативное Название: Ярмола ЛИЛИЯ ВЛАДИМИРОВНА свободы слова И ПРОБЛЕМЫ ЮРИДИЧЕСКОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ ЕЕ РЕАЛИЗАЦИИ В УКРАИНЕ (общетеоретическое исследование)
Тип: Автореферат
Короткий зміст: У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і завдання роботи, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, оха-рактеризовано об’єкт, предмет та методологічну основу дослідження, сформу-льовано наукову новизну одержаних результатів, висвітлено практичне значення й апробацію результатів дослідження, наведено кількість публікацій за темою дисертації, обсяг і структуру дисертації.
Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Методологічні підходи і методи дослідження» проана-лізовано концептуальні підходи, загальнонаукові і спеціально-юридичні мето¬ди та способи дослідження теоретико-правових аспектів свободи вираження по-глядів і юридичного забезпечення її реалізації в Україні. Обґрунтовано поло-ження про те, що методологія зазначеного дослідження має міждисциплінар¬ний, комплексний характер, тому потребує використання методологічного ін-струментарію значної кількості наук, насамперед загальної теорії держави та права, міжнародного права, галузевих юридичних дисциплін, філософії, логіки, психології, релігієзнавства, культурології, соціології тощо.
Констатовано, що фундаментальну методологічну основу дослідження становлять такі філософсько-правові (концептуальні) підходи: антропологіч¬ний, ідеалістичний, діалектичний, системний, потребовий, комунікативний, які визначили саму стратегію дослідження, його загальну спрямованість, зумовили характер і зміст оцінювання одержаних результатів.
У підрозділі 1.2 «Характеристика джерел дослідження» проаналізова¬но групу джерел, що становлять теоретико-методологічну основу дисертації. Виокремлено дев’ять груп джерел: 1) міжнародні документи з прав людини, насамперед всесвітні та європейські, в яких проголошується свобода ви¬раження поглядів, розкривається її зміст і структура; 2) історичні джерела права України ХІХ-ХХ ст., в яких закріплено свободу вираження поглядів; 3) чинні нормативно-правові акти України, зарубіжних держав, проекти зако¬нів України, присвячені свободі вираження поглядів та іншим можливостям, з якими вона пов’язана - свободі віросповідання, праву на мирні зібрання, юри-дичним гарантіям їх забезпечення. Обґрунтовано висновок про необхідність удосконалення нормативно-правових актів України з питань свободи вираження поглядів, узгодження їх з міжнародними документами з прав людини; 4) наукові праці з питань загальної теорії держави і права, філософії права, в яких до¬сліджуються права людини, а також юридичний механізм їх забезпечення - вони становлять фундамент теоретико-правового дослідження; 5) наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених-класиків та сучасників з філософії, логіки, психології, релігієзнавства, культурології, в яких висвітлюються питання сво-боди вираження поглядів та поглядів як елемента свідомості людини; 6) дже¬рела, в яких висвітлено питання міжнародно-правових гарантій забезпечення свободи вираження поглядів та її окремих можливостей. Наголошено, що серед них особливо виділяються розвідки вітчизняних та зарубіжних дослідників з питань захисту свободи вираження поглядів ЄСПЛ; 7) наукові праці вітчизня¬них і зарубіжних науковців, в яких розкриваються теоретико-правові, галузеві аспекти свободи вираження поглядів, її юридичного забезпечення в Україні та в інших державах; 8) правові періодичні видання, інтернет-видання, в яких ви-світлюються окремі правові аспекти свободи вираження поглядів, а також на-водяться соціологічні та статистичні дані; 9) матеріали юридичної практики, які сприяли обґрунтуванню теоретико-правових положень дослідження та під-кріпленню їх практичними аспектами.
Зроблено висновок про те, що у вітчизняній юриспруденції наразі немає комплексних досліджень, в яких було б розглянуто теоретико-правові аспекти свободи вираження поглядів як одного з природних, невідчужуваних прав людини.
Розділ 2 «Свобода вираження поглядів: природно-правова інтерпре¬тація» складається з двох підрозділів.
Підрозділ 2.1 «Погляди як антропний феномен: поняття, сутність, ви¬ди та їх співвідношення з суміжними явищами» поділений на шість пунктів.
У пункті 2.1.1 «Поняття, сутність, види поглядів як феномена свідо¬мості» на основі аналізу філософських, психологічних, лінгвістичних, куль¬турологічних, релігієзнавчих і правових досліджень розкрито зміст, значення, елементи, види поглядів як обов’язкового складника свідомості людини. О᬴рунтовано висновок, що погляди людини є обов’язковим елементом різних форм свідомості, зокрема правосвідомості, який неодмінно повинен бути відо¬бражений при визначенні їх поняття.
Сформульовано визначення поняття поглядів як антропного феномена, зміст якого становлять судження ймовірнісного характеру про будь-які тепе-рішні, минулі чи майбутні явища, події, факти, процеси дійсності та судження про цінність предмета. Здійснено класифікацію поглядів за різними критерія¬ми. Виокремлено основні елементи поглядів людини: суб’єкт, предмет, зміст, підстави.
У пункті 2.1.2 «Світогляд та погляди: їх співвідношення» узагальнено поняття світогляду, наведеного в наукових джерелах з філософії, логіки, пси-хології, культурології, як системи низки компонентів, «елементів» свідомості людини (знань, поглядів, переконань, віри, принципів, норм поведінки, ідеалів, цінностей тощо), котрі становлять духовно-практичне утворення і визначають місце людини в суспільстві, її ставлення до світу і до самої себе. Розкрито струк-туру і види світогляду. Обґрунтовано висновок, що погляди становлять цент-ральний, але не єдиний елемент світогляду людини, відповідно, феномен світо-гляду є ширшим від феномена поглядів.
У пункті 2.1.3 «Співвідношення поглядів та думок» на підставі аналізу філософських, психологічних, лінгвістичних джерел обґрунтовано положення, що думка - це основна одиниця мислення, його результат, яка охоплює такі його форми (види), як судження, поняття, умовивід. Зроблено висновок, що погляд, будучи судженням, не є тотожним із думкою. Думка - явище ширше, ніж по¬гляди. Погляди людини як судження є різновидом думки.
У пункті 2.1.4 «Співвідношення переконань та поглядів» на підставі аналізу філософських, психологічних, культурологічних, правових джерел роз¬глянуто поняття, елементи, види переконань та їх взаємозв’язок із поглядами. Виокремлено дві сторони переконань: об’єктивну (її елементи - знання, по¬гляди, уявлення, ідеї тощо) та суб’єктивну (її елемент - тверда впевненість щодо них та їх важливості). Зроблено висновок, що переконання людини є ширшим явищем, ніж її погляди. Обґрунтовано положення про те, що пере¬конання містять більший ступінь впевненості, ніж погляди, які допускають на¬явність інших точок зору, альтернатив тощо.
У пункті 2.1.5 «Співвідношення уявлень та поглядів» на підставі аналізу філософських, психологічних джерел розглянуто поняття, значення, види уяв-лень як обов’язкового складника свідомості людини та їх взаємозв’язок із по-глядами. Щодо співвідношення уявлень і поглядів констатовано, що перші є одним із тих «матеріалів», за допомогою яких людина формує свої погляди. Обґрунтовано висновок про те, що уявлення більшою мірою властиві внут-рішньому світу людини, ніж погляди. Погляди формуються передовсім для того, щоб їх донести, виразити назовні для інших суб’єктів. Зазначено, що уявлення часто зумовлюється потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу.
У пункті 2.1.6 «Співвідношення віри та поглядів» на підставі аналізу нау-кових джерел з філософії, психології, релігієзнавства тощо розкрито поняття, значення, різновиди віри. Обґрунтовано такі положення щодо співвідношення та взаємозв’язку віри й поглядів: 1) віра містить обов’язковий інтелектуальний елемент, складовою якого є і погляди, зокрема релігійні; 2) як об’єкт віри, так і предмет поглядів викликають у людини зацікавлення, яке реалізується в її емоційній та інтелектуальній сферах; водночас віра, особливо релігійна, на від-міну від поглядів, викликає значно сильніші емоції та почуття; 3) віра немож-лива без особистої оцінки свого об’єкта, що зближує її з таким різновидом поглядів, як погляди-оцінки; 4) для вираження поглядів і для сповідування віри важливе значення має вольовий аспект; 5) віра передбачає активне особисте ставлення до свого об’єкта, що визначає поведінку людини. Вираження ж по-глядів людини може і не зумовлювати її активної поведінки.
Обґрунтовано висновок, що віра людини, на відміну від поглядів, є більш комплексним утворенням у її свідомості, неодмінною передумовою осо¬бистішого її самовизначення.
Підрозділ 2.2 «Свобода вираження поглядів як природне право людини» складається з двох пунктів.
У пункті 2.2.1 «Поняття свободи вираження поглядів як природного пра¬ва людини, його структура» розглянуто свободу вираження поглядів як не¬від’ємну, невідчужену можливість людини, властиву їй від народження, за¬кладену в її природі Богом, незалежну від волі держави. Сформульовано ав¬торське визначення поняття свободи вираження поглядів як природного права людини. Запропоновано класифікацію зазначеної свободи за декількома кри¬теріями.
На основі аналізу світових та регіональних міжнародно-правових актів з прав людини виокремлено структурні елементи (можливості) свободи вира-ження поглядів як природного права людини та розглянуто взаємозв’язки між ними. На підставі дослідження змісту і структури свободи вираження поглядів як природного права людини обґрунтовано висновок про необхідність проголо-шення в основних міжнародних документах з прав людини не тільки свободи вираження поглядів, а й свободи їх формування.
У пункті 2.2.2 «Співвідношення свободи вираження поглядів з іншими суміжними природними правами» розкрито взаємозв’язок свободи вираження поглядів зі свободою вираження світогляду, свободою вираження думки, сво-бодою віросповідання.
Обґрунтовано положення про те, що свобода вираження світогляду як комплексне право складається з кількох компонентів: можливостей (свобод) вираження віри, поглядів, думок, переконань тощо. Відповідно свобода вира-ження світогляду охоплює свободу вираження поглядів людини. Наголошуєть¬ся, що юридичне право регулює лише зовнішні прояви світогляду людини, які можуть стосуватись усіх сфер суспільного життя і, відповідно, будь-якого права людини. Зауважується, що в міжнародних документах з прав людини свобода світогляду людини загалом не проголошена, у них відображено тільки можливості щодо вираження окремих елементів світогляду людини - віри, переконань, думок, поглядів.
На підставі дослідження загальнотеоретичних аспектів феноменів думки та поглядів обґрунтовано положення про те, що свобода вираження думки є ширшим поняттям, ніж свобода вираження поглядів, оскільки проявляється у вираженні суджень, які є і в основі знання, і в основі поглядів, а також у вираженні понять, умовиводів. Наголошено, що в основних міжнародних до-кументах всесвітнього і європейського значення та конституціях окремих держав світу свобода вираження думки проголошується в поєднанні зі свобо¬дою совісті, релігії, переконань, окремо від свободи вираження поглядів.
Щодо співвідношення свободи віросповідання та свободи вираження поглядів констатовано, що зазначені свободи є обов’язковими складовими особистісного самовизначення людини. Зазначено, що свобода віросповідання тісно пов’язана зі свободою вираження релігійних поглядів. Зроблено висно¬вок, що свобода вираження поглядів - важлива гарантія для реалізації свободи віросповідання людини.
Розділ 3 «Форми та способи вираження поглядів» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Значення, види форм та способів вираження поглядів» на підставі аналізу наукових джерел, міжнародних документів з прав людини, практики ЄСПЛ виокремлено основні форми вираження поглядів людини (вербальна, невербальна, комбінована) та основні способи їх прояву (письмова, друкована продукція, форма одягу, аудіовізуальні засоби вираження тощо). Обґрунтовано положення про те, що свобода слова людини (правильніше - свобода вираження слова) є можливістю людини проявляти думки, погляди, переконання у вербальній формі. Наголошується на важливій ролі невербаль- ної форми вираження поглядів у процесі комунікації суб’єктів, зокрема під час мирних зібрань.
Стверджується, що в Конституції України закріплено тільки способи (усний, письмовий та ін.) збирання, зберігання, використання та поширення інформації (ч. 2 ст. 34), а форм, способів вираження поглядів (ч. 1 ст. 34) не кон-кретизовано. З огляду на це, запропоновано в Основному Законі України про-голосити, що кожен має право на свободу вираження поглядів (а також їх фор-мування) у будь-якій формі та в будь-який спосіб.
Підрозділ 3.2 «Засоби масової інформації як спосіб реалізації свободи вираження поглядів» складається з трьох пунктів.
У пункті 3.2.1 «Загальні положення» розкрито значення ЗМІ (друко¬ваних та аудіовізуальних) для здійснення й захисту свободи вираження погля¬дів. Обґрунтовано висновок про те, що за допомогою ЗМІ, які є найефективні¬шим способом реалізації свободи вираження поглядів, суб’єкти можуть: вира¬жати свої погляди та погляди інших учасників суспільства; знаходити, отри¬мувати інформацію про погляди різних суб’єктів; формувати свої погляди; впливати на формування поглядів членів суспільства; змінювати свої погляди; відмовлятися від своїх поглядів, спростовувати їх тощо.
Проаналізовано принцип про заборону цензури, проголошений у міжна-родних документах та нормативно-правових актах багатьох держав, зокрема України. Констатовано, що однією з проблем в Україні у сфері реалізації свободи вираження поглядів за допомогою ЗМІ є наявність цензури. Підтри¬мано пропозицію науковців щодо встановлення кримінальної відповідальності за цензуру в Україні.
Залежно від видів ЗМІ, за допомогою яких може реалізуватися свобода вираження поглядів, виокремлено такі її види: свобода вираження поглядів у друкованих ЗМІ (пресі) та свобода вираження поглядів в аудіовізуальних ЗМІ.
У пункті 3.2.2 «Друковані засоби масової інформації як спосіб здійснен¬ня свободи вираження поглядів» обґрунтовано важливість реалізації свободи ви-раження поглядів за допомогою друкованих ЗМІ (преси). Зазначено, що сво¬бода вираження поглядів у друкованих ЗМІ тісно пов’язана зі свободою преси, є її складовою.
Розглянуто основні проблеми у сфері реалізації свободи вираження по-глядів за допомогою друкованих ЗМІ в Україні: зменшення кількості друкова¬них ЗМІ; недостатня кількість та обсяг випуску їх українською мовою та офі¬ційними мовами Європейського Союзу (далі - ЄС); наявність дозвільної сис¬теми реєстрації друкованих ЗМІ; неефективні механізми їх роздержавлення; неефективні правові механізми визначення реальних їхніх власників; недостат¬ній рівень дотримання професійних журналістських стандартів ЗМІ, особливо стандартів достовірності, відокремлення фактів від коментарів. Сформульо¬вано пропозиції щодо удосконалення правового механізму здійснення свободи вираження поглядів за допомогою друкованих ЗМІ.
У пункті 3.2.3 «Аудіовізуальні засоби масової інформації як спосіб реа¬лізації свободи вираження поглядів» проаналізовано правові аспекти діяльності аудіовізуальних ЗМІ в Україні. Відзначено позитивні тенденції у сфері право¬вого забезпечення реалізації свободи вираження поглядів за допомогою аудіо-візуальних ЗМІ в Україні (підтримка, розвиток національного аудіовізуального продукту; зменшення кількості державних телерадіоорганізацій та суб’єктів інформаційної діяльності; впровадження цифрового телебачення на більшості території України).
Розглянуто основні проблеми в зазначеній сфері та сформульовано про-позиції щодо їх вирішення: 1) неефективні правові механізми визначення ре-альних власників та засновників аудіовізуальних ЗМІ. Обґрунтовано пропо-зицію щодо посилення юридичної відповідальності за подання неправдивої ін-формації з зазначених питань чи ухилення від її подачі; 2) неефективні правові, організаційно-технічні й інші засоби, спрямовані на поширення мовлення вітчизняних телерадіокомпаній на тимчасово окупованих територіях України в Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополь; на території здійснення заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях. Обґрунтовано пропозицію щодо удосконалення зазначених засобів. Передусім важливо, щоб була політична воля держави для вирішення цих питань, відтак, із цією метою держава має збільшувати обсяги та кількість матеріальних й інших ресурсів.
Розділ 4 «Міжнародно-правові гарантії забезпечення свободи вира¬ження поглядів» складається з двох підрозділів.
Підрозділ 4.1 «Світові міжнародно-правові гарантії забезпечення сво¬боди вираження поглядів» ділиться на два пункти.
У пункті 4.1.1 «Поняття та класифікація світових гарантій» обґрун¬товано важливу роль ООН та її спеціалізованої установи ЮНЕСКО в забез¬печенні свободи вираження поглядів та інформаційних прав як її складової.
Розкрито поняття й види світових міжнародно-правових гарантій забезпечення свободи вираження поглядів; наведено їх загальну характеристику.
Обґрунтовано висновок про те, що ООН загалом сформувала належну правову документальну основу для забезпечення свободи вираження поглядів людини. Водночас зазначено, що серед документів ООН, присвячених свободі вираження поглядів та її складовим, є багато рекомендаційних актів і немає нормативного (обов’язкового) документа, тому сформульовано пропозицію про необхідність його прийняття ООН.
У пункті 4.1.2 «Інституційно-діяльнісні світові гарантії» визначено по¬няття світових інституційно-діяльнісних гарантій забезпечення свободи вира¬ження поглядів, розкрито їх значення. Наведено загальну характеристику ді¬яльності щодо забезпечення свободи вираження поглядів Комітету з інформації ООН, Спеціального доповідача з питань заохочення і захисту права на свободу поглядів та їх вираження Ради з прав людини ООН, Комітету ООН з прав людини. Відзначено цінність висновків та рекомендацій вказаних структур ООН для її держав-членів, зокрема України, щодо сприяння реалізації та за¬хисту свободи вираження поглядів, удосконалення законодавства України з питань розглядуваної свободи.
Підрозділ 4.2 «Європейські міжнародно-правові гарантії забезпечення свободи вираження поглядів» складається з двох пунктів.
У пункті 4.2.1 «Поняття та види європейських гарантій» розкрито зміст, значення, види європейських правових гарантій забезпечення свободи вира-ження поглядів, наведено їх загальну характеристику. На підставі аналізу положень письмових європейських гарантій забезпечення свободи вираження поглядів обґрунтовано висновок про те, що найповніше зміст і структура цієї свободи відображені в документах Ради Європи. Сформульовано пропозицію про необхідність прийняття спеціального європейського документа обов’язко¬вого характеру, присвяченого свободі вираження поглядів.
Визначено поняття європейських інституційно-діяльнісних правових га-рантій свободи вираження поглядів як діяльності європейських міжурядових організацій, спрямованої на забезпечення (реалізацію, охорону, захист) сво¬боди вираження поглядів та її складових - окремих можливостей. Наголошено, що основною європейською гарантією захисту свободи вираження поглядів є діяльність ЄСПЛ.
У пункті 4.2.2 «Захист свободи вираження поглядів Європейським су¬дом з прав людини» зауважено, що за період свого функціонування ЄСПЛ роз¬глянув значну кількість справ щодо захисту свободи вираження поглядів (ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Євро- конвенція) (Рада Європи, 1950 р.), зокрема проти України. На підставі кон¬кретних рішень ЄСПЛ проаналізовано сформульовані ним принципи тлумачен¬ня положень Євроконвенції щодо свободи вираження поглядів та їх відобра¬ження в законодавстві України. Обґрунтовано висновок про необхідність вра¬хування зазначених принципів при удосконаленні нормативно-правових актів
України з питань свободи вираження поглядів і у правозастосовній діяльності судових та інших державних органів України.
Розділ 5 «Свобода вираження поглядів як суб’єктивне юридичне право. Механізм його юридичного забезпечення в Україні» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 5.1 «Поняття та структура суб ’єктивного юридичного пра¬ва на свободу вираження поглядів» досліджено значення, зміст, елементи (мож¬ливості) свободи вираження поглядів людини як суб’єктивного юридичного права, закріпленого в законодавстві України. На підставі аналізу законодавства України з питань свободи вираження поглядів виокремлено елементи (можли-вості) цього суб’єктивного права: дотримуватися своїх поглядів; вільно вира-жати погляди (це право охоплює такі свободи: збирати, шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, поширювати, передавати, використовувати інформацію та ідеї - крім випадків, визначених законом).
Обґрунтовано висновок, що структура свободи вираження поглядів, ві-дображена в законодавстві України, потребує уточнення: 1) право дотримува-тися своїх поглядів не підпадає під дію юридичного права, оскільки стосується внутрішньої сфери особи; 2) можливості збирати, шукати, одержувати, фіксу-вати, зберігати, поширювати, передавати, використовувати інформацію та ідеї саме як структурні елементи суб’єктивного юридичного права на свободу ви-раження поглядів у Конституції України не відображені, тому пропонуємо закріпити їх у такому статусі; 3) інформаційні права людини як елементи свободи вираження поглядів мають подвійне підпорядкування - вони належать і до права на формування її поглядів (це можливості пошуку, доступу, отри¬мання, фіксування, зберігання інформації та ідей), і до права на їх вираження (це можливості поширення, передачі, використання інформації та ідей). З огляду на це, пропонується в Конституції України проголосити не тільки сво¬боду вираження поглядів, а й свободу їх формування. Запропоновано також розглядувану свободу людини проголосити як особисте немайнове право в Ци-вільному кодексі України (2003 р.).
За результатами порівняння елементів свободи вираження поглядів як природного права і як суб’єктивного юридичного права, закріпленого в зако-нодавстві України, обґрунтовано висновок про те, що елементи (можливості) свободи вираження поглядів як природного права загалом у законодавстві України відображені. Однак структуру свободи вираження поглядів як суб’єк-тивного юридичного права людини необхідно доповнити такими можливос¬тями: змінювати свої погляди, відмовлятися від них та не виражати їх. Сфор¬мульовано пропозицію встановити адміністративну відповідальність за примус до вираження поглядів та примус щодо відмови від них.
На підставі аналізу структури свободи вираження поглядів людини як суб’єктивного юридичного права поняття цього права визначено як можливість людини, закріплена в юридичних нормах та забезпечувана державою, вільно ви-ражати погляди, збирати, шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, поширюва-ти, передавати і використовувати інформацію та ідеї усно, письмово або в будь- якій іншій формі та в будь-який спосіб, крім випадків, визначених законом.
Підрозділ 5.2 «Механізм юридичного забезпечення свободи вираження поглядів» складається з трьох пунктів.
У пункті 5.2.1 «Поняття, структура механізму юридичного забезпе¬чення свободи вираження поглядів» досліджено загальнотеоретичні аспекти юри¬дичного механізму забезпечення свободи вираження поглядів. Наголошується, що свобода вираження поглядів, окрім її проголошення, потребує встановлення юридичних засобів реалізації, охорони та захисту, які сукупно становлять юри¬дичний механізм її забезпечення в Україні. Констатовано, що основою такого механізму є національне законодавство (зокрема чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України), в якому про¬голошується свобода вираження поглядів та окремі її можливості, встанов¬люються юридичні гарантії їх забезпечення. Юридичні засоби реалізації, охо¬рони й захисту свободи вираження поглядів є обов’язковими структурними елементами юридичного механізму забезпечення цієї свободи.
Окреслено позитивні та негативні тенденції у сфері юридичного забез-печення свободи вираження поглядів в Україні.
У пункті 5.2.2 «Юридичні засоби реалізації свободи вираження погля¬дів» досліджено загальнотеоретичні аспекти механізму здійснення свободи ви¬раження поглядів людини. На підставі аналізу наукових джерел визначено поняття меж реалізації свободи вираження поглядів як системи усіх явищ, які окреслюють її зміст та обсяг. Виокремлено міжнародно-правові та внут¬рішньодержавні підстави обмежування свободи вираження поглядів, наведено їх характеристику.
Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення положень законодав¬ства України з питань обмеження свободи вираження поглядів (ч. 3 ст. 34 Кон¬ституції України, ч. 2 ст. 5, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про інформацію») шляхом приведення їх у відповідність до вимог міжнародно-правових норм (ч. 2 ст. 10 Євроконвенції; ч. 3 ст. 19, ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і полі-тичні права (ООН, 1966 р.).
Задля удосконалення механізму здійснення свободи вираження поглядів обґрунтовано висновок про необхідність прийняття Закону України «Про ін-формаційну безпеку», в якому пропонується визначити поняття інформаційної безпеки; передбачити види організаційно-правових заходів її забезпечення, зокрема тих, які спрямовані на правомірне обмеження свободи вираження по-глядів та порядок їх застосування.
У пункті 5.2.3 «Юридичні засоби охорони та захисту свободи виражен¬ня поглядів» розкрито поняття, значення, види юридичних гарантій охорони свободи вираження поглядів, які спрямовані на запобігання порушенням цієї свободи. Виокремлено юридичні засоби охорони свободи вираження поглядів залежно від місця у правовій системі та від найближчої мети правоохоронного впливу на суб’єкта.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, позначені * обов'язкові для заповнення:


Заказчик:


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины