КОВАЛЬЧУК Михайло Анатолійович ВІЙНА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ЗІ ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ ПІВДНЯ РОСІЇ (ОСІНЬ 1919 р.) : КОВАЛЬЧУК Михаил Анатольевич ВОЙНА УКРАИНСКОЙ НАРОДНОЙ РЕСПУБЛИКИ с вооруженными силами ЮГА РОССИИ (ОСЕНЬ 1919) KOVALCHUK Mykhailo Anatoliiovych WAR OF THE UKRAINIAN PEOPLE\'S REPUBLIC WITH THE ARMED FORCES OF SOUTHERN RUSSIA (AUTUMN 1919)
КОВАЛЬЧУК Михаил Анатольевич ВОЙНА УКРАИНСКОЙ НАРОДНОЙ РЕСПУБЛИКИ с вооруженными силами ЮГА РОССИИ (ОСЕНЬ 1919) KOVALCHUK Mykhailo Anatoliiovych WAR OF THE UKRAINIAN PEOPLE\'S REPUBLIC WITH THE ARMED FORCES OF SOUTHERN RUSSIA (AUTUMN 1919)
Тип:
Автореферат
Короткий зміст:
У вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність, наукову новизну, визначено об`єкт, предмет, хронологічні рамки, мету і завдання, методологію, практичне значення дослідження. У першому розділі "Історіографія та джерела" аналізується стан наукової розробки теми, а також джерельна база дисертації. Збройна боротьба Української Народної Республіки з денікінським режимом не була об`єктом повноцінного історичного дослідження. В СРСР ця тема ретельно замовчувалась або ж усіляко фальсифікувалась. Радянська історична наука з самого початку свого існування активно формувала стереотипи про спільність та класову спорідненість всіх “контрреволюційних” (антибільшовицьких) сил у роки громадянської війни. Війна УНР з Денікіним ретельно замовчувалась, а будь-які згадки про неї здебільшого супроводжувались фальсифікаціями.Таке становище продовжувало існувати навіть в часи десталінізації . Лише в окремих працях радянські автори в досить обережній формі визнали масштабність бойових дій між військами УНР та білогвардійцями. Теза про те, що збройне протистояння між УНР і ЗСПР “ослаблювало і Денікіна, і Петлюру, і, навпаки, полегшувало становище Червоної Армії”, домінувала і в колективній праці “Українська РСР в період громадянської війни 1917 – 1920 рр.” Та незважаючи на це, ставлення у радянській історіографії до теми українсько-білогвардійської війни не змінилося і упродовж 1970-х – 80-х рр. Вона продовжувала замовчуватись або ж фальсифікуватись. Не займалася дослідженням війни між УНР та ЗСПР і російська історична наука на еміграції. Певна інформація з ціієї теми міститься у роботі А. Денікіна . Розповідаючи про збройний конфлікт з УНР, колишній головнокомандуючий ЗСПР подає схематичні відомості про перебіг основних військових операцій на українсько-білогвардійському фронті. У його роботі, як і в працях інших білоемігрантських авторів, присвячених історії громадянської війни та білого руху, головна увага приділяється насамперед різноманітним аспектам антибільшовицької боротьби, встановлення тоталітарного комуністичного режиму в Росії. „Українську” тематику громадянської війни у Росії, в тому числі й війну між УНР та ЗСПР, російською еміграційною історіографією було фактично проігноровано. На важливе значення взаємовідносин між російським білим рухом та новоутвореними національними державами, неодноразово вказували західні історики. У 1960-х – 70-х рр. на Заході вийшли друком дослідження В. Розенберга, Н. Стеттена та ін., в яких розглядалася проблема ставлення білого руху до національних державних утворень на теренах колишньої Російської імперії, роль “національного чинника” в громадянській війні у Росії тощо . Автори були одностайні в тому, що конфлікти з державами-лімітрофами, передусім з Україною, надзвичайно ускладнили становище Денікіна і стали суттєвим чинником його поразки. Відомий німецький історик Дж. Штокль вважав, що важливу роль у поразці Денікіна відіграла його шовіністична національна політика . Цю думку поділяв американський вчений Дж. Бредлі, вказуючи, що Україна для Денікіна “стала справжнім каменем спотикання” . Дослідник П. Кенез взагалі вважав національну політику ЗСПР найголовнішим чинником їх катастрофи . Значний внесок у дослідження доби національно-визвольних змагань 1917 – 1921 рр. зробили науковці української діаспори. Проте, дослідженням українсько-білогвардійської війни 1919 р. вони не займалися, оскільки була відсутня необхідна джерельна база. Спроба схематично окреслити перебіг українсько-білогвардійської війни, виділити основні етапи й головні військові операції було зроблена у “Історії українського війська” . Упродовж 1930-х рр. певна інформація про події українсько-білогвардійської війни з`явилася на сторінках спеціальних військово-історичних досліджень, присвячених окремим частинам Армії УНР та УГА . Переважна більшість сучасних російських вчених у працях з історії громадянської війни та білого руху обмежуються лише короткими згадками про українсько-білогвардійську війну. Характерно, що навіть визнаючи значення українсько-білогвардійської війни, російські історики не наголошують на потребі її дослідження. Ця сторінка громадянської війни у Росії, пов`язана з боротьбою збройних сил білого руху проти української націнальної державності, й сьогодні залишається невисвітленою в сучасній російській історіографії . У вітчизняній історіографії проблема війни між Українською Народною Республікою та Збройними Силами Півдня Росії також не знайшла достатнього вивчення. Короткий аналіз військових операцій УГА проти білогвардійських військ міститься у праці М. Литвина й К. Науменка “Історія ЗУНР”. Зокрема автори звертають увагу на драматичні події, пов`язані з переходом УГА на бік ЗСПР . Частково тема українсько-білогвардійської війни розглядається у публікації Д. Табачника, в якій чи не вперше в сучасній українській історіографії було розглянуто відносини між Українською державою та російським білим рухом в 1917 – 1921 рр. . У 2001 р. побачила світ монографія В. Яблонського, присвячена добі Директорії . Автор констатує, що восени 1919 р. білогвардійська Добровольча армія “ставила собі завдання розколоти, а потім і знищити Українську армію, особливо Наддніпрянську її частину. В умовах нового наступу більшовиків, коли українські армії опинилися між двома значно більшими силами, це завдання Денікін частково виконав” . Отже, українсько-білогвардійська війна 1919 р. вже понад вісімдесят років лишається своєрідною “білою плямою” у вітчизняній і зарубіжній історіографії та у зв`язку з цим потребує комплексного й об`єктивного дослідження. Джерельну базу дисертації можна умовно поділити на декілька груп: опубліковані документи, архівні матеріали, матеріали тогочасної преси та спогади сучасників. Багато суттєвої інформації було знайдено в збірниках документів, виданих науковцями української діаспори. Важливе значення для дослідження теми має бойовий щоденник командування Української Галицької армії, що в цілому дозволяє відтворити загальний перебіг операцій УГА восени 1919 р. на білогвардійському фронті . Певні відомості почерпнуто з документів, опубліковані на сторінках російських білоемігрантських та радянських наукових видань . Найбільш цінний джерельний матеріал автор почерпнув з фондів архівів України та Росії. У Центральному Державному Архіві Вищих органів влади та управління (ЦДАВО) України опрацьовано документи і матеріали 19 фондів (118 справ). Головний масив документів з теми дослідження виявлено у фондах Головного управління Генерального штабу Армії УНР (ф. 1078) та Української Галицької армії (ф. 2188). Здебільшого це оперативні звіти командирів з`єднань та частин Армії УНР й УГА, повідомлення про становище на фронті. Важливу інформацію містять накази та розпорядження штабу Дієвої армії УНР, директиви Штабу Головного отамана.