ТОПУЗЯН АРТУР РОБЕРТОВИЧ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА МОРАЛЬНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується вибір теми, вказується її зв’язок з планами наукових досліджень, визначається мета й задачі дослідження, його об’єкт, предмет та методи, наводиться нормативна та емпірична база дослідження, розкриваються положення, які складають наукову новизну, відмічається теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості щодо апробації матеріалів дисертації, її структури й обсягу.
Розділ 1 «Соціально-юридичні передумови, підстави та принципи кримінально-правової охорони моральності неповнолітніх» вміщує два підрозділи та присвячений аналізу підстав і принципів криміналізації посягань на моральність неповнолітніх, міжнародним стандартам їх захисту.
У підрозділі 1.1 «Підстави та принципи криміналізації посягань на моральність неповнолітніх» встановлено, надано науковий опис та пояснення таким підставам криміналізації посягань на моральність неповнолітніх як їх суспільна небезпечність, недостатність інших, альтернативних кримінально - правовим, засобів для ефективної протидії їх відтворенню та необхідність кримінально-правової гарантії охорони прав неповнолітніх.
На підставі аналізу даних офіційної державної статистичної звітності, а також експертних оцінок, відстоюється думка про дотримання законодавцем при криміналізації суспільно небезпечних діянь, передбачених статтями 150, 150-1 та 304 КК України, таких принципів як врахування відносної поширеності відповідних діянь, процесуальна здійсненність кримінального переслідування, достатній рівень правосвідомості. Водночас, принцип визначеності та єдності термінології дотриманий не в повній мірі, що проявилося у семантичних, формально-логічних вадах окремих законодавчих категорій і їх зв’язків («експлуатація», «використання праці», «втягнення», «злочинна діяльність», «жебрацтво», «пияцтво» - поняття, що не мають однозначної інтерпретації), недоліках конструкції відповідних складів злочинів. Також встановлено порушення принципу економії кримінальної репресії, що виражається у низькій ефективності покарань за злочини, передбачені статтями 150, 150-1 та 304 КК України. Це є наслідком нестачі у відповідних санкціях елементів гнучкості, соціальної адаптивності.
У підрозділі 1.2 «Міжнародні стандарти захисту моральності неповнолітніх» здійснено аналіз відповідності законодавства України існуючій міжнародній практиці захисту прав неповнолітніх від економічної експлуатації та втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність засвідчив, що Україна в основному виконує свої міжнародні зобов’язання. Разом з тим, незважаючи на рекомендації міжнародного співтовариства, Україною ще не був використаний потенціал заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб для боротьби зі злочинами, пов’язаними з економічною експлуатацією неповнолітніх та втягненням їх у злочинну та іншу діяльність.
Відстоюється думка про доцільність подальшого удосконалення законодавства України щодо недопущення економічної експлуатації дітей на основі положень Директив Ради Європейського Союзу.
Розділ 2 «Об’єкт злочинів у сфері охорони моральності неповнолітніх (статті 150, 150-1, 304 КК України)» містить два підрозділи, в яких запропоновано аналіз об’єкта злочинів у сфері охорони моральності неповнолітніх та потерпілого від даної групи злочинів.
У підрозділі 2.1 «Моральність неповнолітніх як об’єкт кримінально- правової охорони» відстоюється думка, що під об’єктом злочинів, що посягають на моральність неповнолітніх, доцільно визнати суспільні відносини, які забезпечують належний моральний розвиток неповнолітніх. Предметом цих суспільних відносин є моральний розвиток неповнолітніх. Моральний і фізичний розвиток у неповнолітніх тісно пов’язані, що унеможливлює посягання на одну сферу, не заподіюючи шкоди іншій.
Суб’єктами цих відносин є, насамперед, самі неповнолітні, а також інші фізичні й юридичні особи, які зобов’язані своєю активною (застосування права, виконання обов’язку) чи пасивною (дотримання прав) поведінкою забезпечити належне соціальне функціонування моральності неповнолітніх як предмета вказаних відносин. Соціальний зв’язок проявляється у реалізації й застосуванні прав, свобод, виконанні юридичних обов’язків, що виникають, діють, змінюються, припиняються у зв’язку з правовим регулюванням сфери моральності неповнолітніх.
У підрозділі 2.2 «Потерпілий від злочинів проти моральності неповнолітніх» запропоновано визнавати потерпілим від експлуатації дітей (ст. 150 КК України) фізичну особу, яка залучається до праці, не досягши 16-річного віку (за винятком випадків та з дотриманням умов, коли законодавством дозволяється працевлаштування з 14 та 15 років), а також особу, яка не досягла 18-річного віку й використовується для виконання робіт з особливими умовами праці, щодо яких законодавством встановлені вікові обмеження (важкі, шкідливі, підземні, нічні роботи, а також щодо підіймання і переміщенні речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми). Друга категорія потерпілих притаманна кваліфікованому складу експлуатації дітей.
Наведено додаткові аргументи на користь позиції, згідно з якою потерпілим від злочину, передбаченого ст. 150-1 КК України, може бути тільки малолітня дитина, тобто дитина, яка не досягла 14-річного віку. Доведено, що зміст інтелектуального моменту участі малолітньої дитини у жебрацтві (в межах її злочинного використання) значення для кваліфікації дій винного не має.
Потерпілим від злочину, передбаченого ч. 1 ст. 304 КК України, є неповнолітня особа, а ч. 2 цієї ж статті - малолітня дитина.
Розділ 3 «Об’єктивна сторона злочинів у сфері охорони моральності неповнолітніх (статті 150, 150-1, 304 КК України)» складається з двох підрозділів, якими репрезентовано юридичний аналіз ознак об’єктивної сторони складів злочинів, що посягають на моральність неповнолітніх в Україні.
У підрозділі 3.1 «Характеристика суспільно небезпечних діянь як ознак складів злочинів, передбачених статтями 150, 150-1 та 304 КК України» встановлено, що спільною рисою суспільно небезпечних діянь як ознак складів злочинів, передбачених статтями 150, 150-1, 304 КК України, що виражає їх соціально-правову сутність, є відношення до неповнолітнього не як до суб’єкта суспільних відносин, що має самостійну та найвищу (у рівності з іншими людьми) соціальну цінність, а як до об’єкта, предмета. Це виражається в аморальному користуванні дітьми, їх фактичному уречевленні, переведенні до розряду функції в певній системі соціальної діяльності - трудової, кримінальної, іншої антигромадської.
Акцентовано увагу на тому, що зміст суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 150 КК України, передбачає лише трудову експлуатацію як суть привласнення одним суб’єктом результатів праці іншого суб’єкта. Внаслідок такої експлуатації відбувається відчуження результатів праці, що є фактором соціальної несправедливості та заподіює шкоду моральності неповнолітніх.
Під використанням дитини як змістом суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 150-1 КК України, запропоновано розуміти вплив на малолітню дитину, внаслідок якого особа, яка здійснює такий вплив, отримує бажаний для себе результат, користь. Акцентовано увагу на тому, що об’єктом використання є саме дитина як така, а не її праця.
Наведено додаткові аргументи на користь розуміння змісту втягнення як суспільно небезпечної дії, передбаченої ст. 304 КК України, відповідно до якого ним є безпосередній чи опосередкований вплив на неповнолітнього. Встановлено, надано опис та пояснення ознак такого впливу.
У підрозділі 3.2 «Характеристика суспільно небезпечних наслідків та причинних зв’язків як ознак складів злочинів, передбачених статтями 150, 150-1 та 304 КК України» встановлено, що склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 150 КК України, - матеріальний, представлений трьома альтернативними
різновидами суспільно небезпечних наслідків: 1) істотна шкода для здоров’я; 2) істотна шкода для фізичного розвитку; 3) істотна шкода для освітнього рівня.
Здійснено розмежування суспільно небезпечних наслідків у виді шкоди здоров’ю, що стали результатом фізичного насильства над потерпілим із тією шкодою, що має ненасильницьке походження.
Під істотною шкодою для здоров’я дитини як суспільно небезпечним наслідком експлуатації дитини запропоновано розуміти середньої тяжкості або тяжкі, не пов’язані з насильством, тілесні ушкодження або суттєве зниження функцій загального чи місцевого імунітету, розвиток (поява) хронічного захворювання, суттєве загострення хвороби чи хворобливого стану, а так само моральне страждання дитини чи інше суттєве психологічне порушення.
Акцентовано увагу на тому, що смерть дитини, яка настала внаслідок її експлуатації, не охоплюється поняттям істотної шкоди для її здоров’я, адже страждає інший об’єкт - життя людини. Водночас таке заподіяння смерті не є насильницьким, що виключає можливість її кваліфікації за сукупністю таких злочинів, як експлуатація дитини та вбивство. На цій підставі висловлено пропозицію доповнити ст. 150 КК України, виділивши в ній de lege ferenda ч. 5 такого змісту: «Трудова експлуатація дитини, що спричинила її смерть».
Під істотною шкодою для освітнього рівня дитини як суспільно небезпечним наслідком її експлуатації запропоновано розуміти такий обсяг відставання освітнього рівня від нормативних показників, що характеризується повною або частковою відсутністю у неї знань з обов’язкових для вивчення навчальних дисциплін зі складу освітньої програми для середніх загальноосвітніх та спеціальних професійно-технічних навчальних закладів, яка об’єктивно не дозволяє дитині закінчити у встановлені строки відповідний річний курс навчання за умов нормальної навчальної діяльності.
Обґрунтовано, що втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність є злочином із матеріальним складом. Він є закінченим з моменту вчинення неповнолітнім хоча б одного злочину, що є свідченням негативних змін у його особистості, проекція яких з об’єктивною необхідністю відбивається на сфері моральності неповнолітніх.
Розділ 4 «Суб’єктивні ознаки складів злочинів у сфері охорони моральності неповнолітніх (статті 150, 150-1, 304 КК України)» складається з двох підрозділів, які присвячено характеристиці суб’єктивної сторони та суб’єктів відповідних злочинів.
У підрозділі 4.1 «Характеристика суб’єктивної сторони складів злочинів, передбачених статтями 150, 150-1 та 304 КК України» доведено, що експлуатація дитини можлива не тільки з прямим, а й із непрямим умислом. Наведено додаткові аргументи на користь теоретичної допустимості і практичної можливості вчинення з непрямим умислом злочину, що характеризується формальним складом.
Єдиною обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони юридичного складу використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом є вина у формі умислу. Останній може бути як прямим, так і не прямим.
Втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність може бути вчинене як із прямим, так і непрямим умислом. У зв’язку з цим обґрунтовується необхідність внесення відповідних змін до положень абз. 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 27.02.2004 року шляхом видалення вказівки на виключно прямий умисел вчинення цього злочину.
Наголошено на тому, що умисел при вчиненні злочину, передбаченому ст. 304 КК України, є конкретизованим. Винний має чітко усвідомлювати й локалізувати з невизначеного кола осіб конкретного неповнолітнього, якого він втягуватиме до відповідного виду діяльності. Крім того, втягнення відбувається до вчинення конкретного злочину, а не до злочинної діяльності взагалі.
Мотив та мета є факультативними ознаками суб’єктивної сторони складів злочинів, передбаченого статтями 150, 150-1, 304 КК України.
У підрозділі 4.2 «Характеристика суб’єктів злочинів, передбачених статтями. 150, 150-1 та 304 КК України» наведено додаткові аргументи на користь позиції щодо неможливості визнання юридичної особи суб’єктом злочину взагалі та проти моральності неповнолітніх зокрема. Водночас здійснений аналіз судової практики засвідчив поширеність випадків вчинення експлуатації дітей на об’єктах, що належать юридичним особам та/або в процесі й у межах їх господарської діяльності. У зв’язку з цим запропоновано доповнити п. 4 ч. 1 ст. 96-3 КК України положенням, відповідно до якого підставою для застосування до юридичної особи заходів кримінально - правового характеру також є і вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи злочину, передбаченого ст. 150 КК України.
Встановлено, що суб’єкт злочину, передбаченого ст. 150 КК України, - загальний - фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Наведено низку контраргументів щодо позиції про підвищений вік кримінальної відповідальності за цей злочин, які ґрунтуються на відмінностях у ступені сформованості інтелектуальних і вольових якостей різних вікових груп, навіть в межах неповноліття.
Визначено, що, виходячи з чинної законодавчої конструкції складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 150-1 КК України, його суб’єкт - спеціальний. Ним є батьки або особи, які їх замінюють. Суб’єктом же злочину, передбаченого ч. 2 ст. 150-1 КК України, - будь-які інші особи, крім батьків та осіб, які їх замінюють, а передбаченого ч. 3 цієї статті - будь-які особи з ознаками загального суб’єкта злочину. Доводиться необґрунтованість такого законодавчого підходу.
З’ясовано, що поруч із ознаками загального суб’єкта, суб’єкт втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність характеризується підвищеним, 18- річним, віком кримінальної відповідальності. Відстоюється думка про те, що повнолітній вік є юридично значущою ознакою в контексті складу злочину, передбаченого ст. 304 КК України, лише в тому випадку, коли він використовується винним як інструмент втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, іманентними якостями якого є психологічна перевага над потерпілим, зумовлена саме віковою різницею.
Розділ 5 «Покарання за злочини у сфері охорони моральності неповнолітніх (статті 150, 150-1, 304 КК України)» складається з двох підрозділів, в яких здійснено аналіз видів та міри покарання за злочини проти моральності неповнолітніх як в Україні, так і в низці зарубіжних країн.
У підрозділі 5.1 «Види та межі покарань за злочини у сфері охорони моральності неповнолітніх за КК України» встановлено, що у ст. 150 КК України законодавцем порушено принцип юридичної рівності. Запропоновано відповідні зміни до санкцій ст. 150 КК України з метою забезпечення юридичної рівності різних категорій винних, а також доповнення можливих видів покарань штрафом, що відповідає економічній природі трудової експлуатації та особистісним рисам суб’єктів цих злочинів.
Надано характеристику покаранням, передбаченим ст. 150-1 КК України. Визначено, що санкція ч. 3 ст. 150-1 КК України - відносно визначена, передбачає виключно позбавлення волі. Відстоюється думка про те, що ч. 1 ст. 150-1 КК України має містити санкцію, властиву для злочину невеликої тяжкості, ч. 2 - середньої тяжкості, ч. 3 - тяжкого. Встановлено та пояснено, що наявний у ч. 1 ст. 150-1 КК України розрив між мінімальною межею найменш суворого та максимальною межею найбільш суворого покарання є невиправдано великим для вельми формалізованого опису ознак складу відповідного злочину у диспозиції ч. 1 вказаної статті. Запропоновано відповідні зміни до закону про кримінальну відповідальність.
Наведено додаткові аргументи на користь обґрунтованості встановленої законодавцем у санкції ч. 1 ст. 304 КК України верхньої межі покарання у виді позбавлення волі встановити на рівні 7 років позбавлення волі. Визначення втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність як злочину тяжкого забезпечує адекватність системно-правових зв’язків між санкціями ст. 304 КК України та спеціальними видами втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, передбачених ч. 3 ст. 300, ч. 4 ст. 301, ч. 3 ст. 302, ч. 4 ст. 303, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309 та ч. 2 ст. 317 КК України.
Відстоюється думка про необхідність передбачити як додаткове покарання штраф у санкціях і ч. 1 і ч. 2 ст. 304 КК України.
У підрозділі 5.2 «Перспективи вдосконалення покарань за злочини у сфері охорони моральності неповнолітніх з урахуванням досвіду зарубіжних країн» встановлені та описані відмінності у підходах до визначення таких покарань у законодавстві двох блоків країн: 1) постсоціалістичних; 2) інших країнах континентальної, а також англосаксонської, змішаної, далекосхідної та традиційної правових сімей. У кримінальних законах другої групи в основному превалює підхід до охорони вказаного об’єкта або як частини інституту сім’ї, або як складової особистої волі; використовуються, як правило, загальні кримінально-правові норми про заборону торгівлі людьми, в яких здебільшого передбачене додаткове покарання у виді штрафу.
Предметний аналіз кримінально-правових норм з кримінальних кодексів постсоціалістичних країн виявив, що на відміну від КК України, менш вираженою є диференціація за спеціальними складами втягнення залежно від виду антигромадської діяльності. У жодній із постсоціалістичних країн ані втягнення у злочинну діяльність, ані втягнення в іншу антигромадську діяльність, на противагу КК України, не визнаються тяжкими злочинами. Зроблено висновок про доцільність розширення переліку альтернативних покарань за злочини проти моральності неповнолітніх в Україні шляхом включення до нього штрафу та громадських робіт.