ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ В ІННОВАЦІЙНІ ПРОЕКТИ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ



Назва:
ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ В ІННОВАЦІЙНІ ПРОЕКТИ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ
Тип: Автореферат
Короткий зміст:

 

-                     ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У першому розділі – “Економічна теорія інноваційного розвитку підприємства” – розкрито еволюцію теорії інноваційного розвитку суспільства, теорії економічного зростання та сталого розвитку підприємства, визначено проблеми й перспективи інноваційного розвитку підприємства.

Результатом інноваційного розвитку матеріального виробництва є нова якість економічного зростання. У роботі розкрито сутність теорії економічного зростання, яка набула розвитку під впливом науково-технічних нововведень. Прихильники теорії дійшли висновків про зв’язок інноваційної діяльності й підприємництва, про високу віддачу інвестицій в інноваційну сферу, про необхідність державного сприяння інноваційному розвитку підприємств та суспільства. Сучасна економічна теорія визначає особливу роль знання в економічному розвитку, вважає конкуренцію на основі інновацій головним фактором економічної динаміки.

В останній період сформувалась теорія сталого економічного розвитку підприємства. Вона передбачає збалансоване функціонування економічної, екологічної та соціальної підсистем підприємства. Узагальнено результати зарубіжних і вітчизняних теоретичних розробок з питань сталого розвитку суспільства та підприємства. Визначено, що не існує загальноприйнятого підходу щодо показників і критеріїв сталого розвитку підприємства. З’ясовано, що система забезпечення стійкого економічного розвитку підприємства має охоплювати рух організації по всьому життєвому циклу, який включає п’ять стадій: віолент, патієнт, експлерент, комутант, леталент. На останній стадії розвиток передбачається шляхом інновацій.

Виконано аналіз методів діагностики стійкого розвитку підприємств. З’ясовано, що сьогодні для реалізації цієї мети в основному використовують: фінансовий аналіз, аналіз грошового потоку, експрес-аналіз найбільш важливих показників, Z-моделі Е. Альтмана.

Оскільки сталий економічний розвиток підприємства передбачає довготривале економічне зростання, як індикатори розвитку запропоновано взяти узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва продукції кожного виду та економічної ефективності господарської діяльності підприємства. Ці показники характеризують збільшення обсягів виробництва в розрахунку на одиницю витрат живої та уречевленої праці в новому періоді порівняно з базисним. Для діагностики економічної ефективності виробництва запропоновано використати чотирифакторну модель як суму показників, обернених амортизаціовіддачі, матеріаловіддачі, зарплатовіддачі, нормативній прибутковіддачі. Сума цих показників у новому періоді має бути меншою, ніж сума показників базисного періоду. При діагностиці більше ніж двох варіантів розвитку кращий варіант вибирається за мінімальною сумою показників. Для діагностики сталого економічного розвитку підприємства запропоновано також використати двофакторну модель, яка має мінімальну суму показників, що включають фондоємність необоротних (Фє.н.і) й оборотних використаних (Фє.об.ві) активів і-го періоду (згідно з коефіцієнтами середньозваженої норми амортизації (Наі) і річної кількості оборотів оборотних активів підприємства (nоб.ві)):

                                                                            (1)

Визначено, що за основу вибору кращого інноваційного проекту треба взяти дію закону економії часу. Наслідком дії закону економії часу є закони зростання продуктивності праці, підвищення економічної ефективності виробництва, підвищення економічної ефективності господарської діяльності, підвищення економічної ефективності реальних інвестицій.

Встановлено, що треба розмежовувати поняття “нововведення” та “інноваційний проект”. Інноваційний проект визначають як систему організаційно-правових і фінансово-економічних документів, необхідних для здійснення нововведення на конкретному підприємстві чи їх комплексі. На основі синтезу пропозицій дослідників запропоновано класифікацію інноваційних проектів, що враховує особливості машинобудівного виробництва. Запропонована класифікація відрізняється виділенням таких ознак, як: величина економічного ефекту, рівень управління, джерело інвестування, суб’єкти інноваційної діяльності, форма власності, стадія прояву нових параметрів, показники якості.

Запропоновано, крім принципів організації інноваційної діяльності, які розглянуто в економічній літературі, додатково врахувати ще такі: орієнтація інноваційної діяльності на досягнення місії підприємства; захист інноваційної діяльності державою; свобода інноваційної діяльності підприємства в рамках, передбачених законами; забезпечення інноваційною діяльністю соціальних стандартів, екологічних норм, безпеки суспільства та держави.

Дія організаційно-економічного механізму регулювання інноваційної діяльності промислових підприємств відбувається за рахунок дії механізму державного регулювання та стимулювання. Формулювання стратегії держави щодо регулювання інноваційної діяльності містить такі складові: економічне зростання, повна зайнятість, економічна ефективність, стабільний рівень цін, економічна свобода, справедливий розподіл доходів, економічна забезпеченість, збалансованість зовнішньоекономічних відносин.

Згідно із зарубіжним досвідом організації інноваційного процесу наукові й інноваційні організації класифіковані залежно від сфери діяльності: державне управління, підприємницька діяльність, вища освіта і наука, некомерційна.

Більшість зарубіжних компаній вкладають гроші в такі інноваційні проекти, які гарантують одержання прибутку. Серед інноваційних структур важлива роль відводиться малим фірмам. У США приблизно 90% усіх інноваційних компаній становлять малі фірми. Великі компанії в основному орієнтовані на вдосконалення інновацій. У США, Японії, країнах Західної Європи в малому інноваційному бізнесі задіяні венчурні фірми (фірми ризикового капіталу) та фірми спін-офф (організовуються при вищих навчальних закладах, спеціальних лабораторіях і державних дослідницьких центрах).

У другому розділі – “Теоретичні основи інвестування інноваційних проектів” – узагальнено основи теорії інвестування інноваційної діяльності, визначено власні, залучені й позикові джерела інвестування проектів.

Встановлено, що інвестиції в інноваційні проекти ототожнюють з процесом вкладення коштів в основні засоби й оборотні кошти. Такий підхід не враховує, що: основні засоби та оборотні кошти мають різний період оборотності; оборотні кошти можуть бути не тільки авансованими, а й використаними. Перші обслуговують процес здійснення матеріальних витрат і оплату праці, другі – матеріальних витрат, витрат на оплату праці та витрат, джерелом яких є валовий прибуток підприємства.

Визначено сутність понять “капітальні інвестиції”, “основні фонди”, “основні засоби”. З огляду на те, що об’єктом капітального інвестування є основні засоби й нематеріальні активи, під капітальними інвестиціями розумітемемо витрати на необоротні активи підприємства. Автором приймається точка зору, що основні фонди – це знаряддя й засоби праці, представлені в натуральній формі. Основні фонди в грошовому вираженні є основними засобами.

Запропоновано доповнити класифікацію інвестицій в інноваційні проекти ознаками: залежно від особливостей кругообороту основних засобів і оборотних коштів (споживані, застосовані, кумулятивні); залежно від початку інвестування (авансовані, використані).

Здійснено аналіз джерел фінансування наукових і науково-технічних робіт по Україні та Запорізькій області. Він показує, що частка обсягів фінансування від ВВП протягом 1991–2008 рр. зменшилася з 2,4 до 0,96%. По Запорізькій області за 2000–2008 рр. обсяг фінансування інноваційної діяльності збільшився з 155,9 до 166,3 млн грн.

Визначено відмінність між поняттями “фінансування”, “інвестування” та “кредитування”. Подано порівняльні характеристики цих понять. Розглянуто систему джерел інвестування інноваційної діяльності підприємств. Запропоновано аналіз цих джерел здійснювати на основі пасиву балансу підприємства з розподілом їх на внутрішні й зовнішні джерела. За правом власності інвестиції розподіляються на власні, залучені та позикові. Запропоновано авторське визначення фінансових ресурсів підприємства як основного джерела інвестування інноваційних проектів з урахуванням того, на що будуть спрямовані фінансові ресурси. Під “фінансовими ресурсами підприємства” розуміємо “грошові кошти, вкладені в необоротні й оборотні активи для здійснення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності”.

Уточнено склад власних джерел інвестування інноваційних проектів підприємства. На відміну від існуючих підходів, у цій роботі при виборі джерел інвестування в основу покладено Положення (стандарти) бухгалтерського обліку: “Баланс” (ф. № 1), “Звіт про рух грошових коштів” (ф. № 3), “Звіт про власний капітал” (ф. № 4). Це дасть можливість реалізувати внутрішні резерви інвестування інноваційної діяльності підприємства. Запропоновано методи визначення амортизаційних відрахувань, які, на відміну від існуючих, враховують дію фактора часу на вартість основних засобів. Це дасть можливість розрахувати реальні показники амортизації засобів праці.

Узагальнено джерела власних, позикових і залучених коштів інвестування інноваційних проектів. До власних джерел треба віднести: прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов’язкових платежів; амортизаційні відрахування; раніше виконані довгострокові фінансові вкладення, строк сплати яких закінчується в поточному періоді; реінвестований прибуток шляхом продажу частини основних фондів; страхова сума відшкодування збитків, викликаних втратою майна; частку зайвих оборотних активів, що іммобілізується в інвестиції; гранти. Позикові кошти, спрямовані на інвестування інноваційних проектів, передбачають їх повернення з відповідними відсотками. До позикових джерел треба віднести: довгострокове кредитування; цільовий державний кредит; інвестиційний податковий кредит; інвестиційний лізинг; інвестиційний селенг; венчурне інвестування; інвестування за рахунок облігацій підприємства; інвестування за рахунок міжнародних фінансових організацій; інвестування із залученням коштів іноземних суб’єктів; інвестування у спеціальних (вільних) економічних зонах. Для інвестування інноваційних проектів використовують залучені кошти. Емісія акцій підприємства передбачає залучення нових інвесторів, які потребують частки прибутку та участі в управлінні підприємством. Інші суб’єкти також бажають одержати вигоду у вигляді прибутку або участі в управлінні підприємством. До залучених джерел відносять: емісію акцій підприємства; емісію інвестиційних сертифікатів (інвестиційних фондів і компаній); внесок сторонніх вітчизняних та зарубіжних інвесторів у статутний фонд; безкоштовне цільове інвестування, що надається державними органами, комерційними структурами й комунальними установами; податкові та митні пільги.

У третьому розділі “Оцінювання економічної ефективності інвестицій в інноваційні проекти підприємств” – узагальнено досвід визначення економічної ефективності інноваційних проектів та методи аналізу їх ризику і надійності, сформовано принципи оцінювання економічної ефективності інвестицій в інноваційні проекти, обґрунтовано методологію дослідження економічної ефективності інвестицій в інноваційні проекти.

Узагальнено методи, які використовувалися в централізованій економіці для обґрунтування економічної ефективності інвестицій у інноваційні проекти. На той час до обов’язкового використання були прийняті “Методика (основні положення) визначення економічної ефективності використання в народному господарстві нової техніки, винаходів і раціоналізаторських пропозицій” (Методика 1977 р.), “Типова методика визначення економічної ефективності капітальних вкладень” (Методика 1981 р.) та “Методичні рекомендації з комплексної оцінки ефективності заходів, спрямованих на прискорення науково-технічного прогресу” (Методичні рекомендації 1988 р.).

Подано критичний аналіз методів оцінювання економічної ефективності інноваційних проектів, застосовуваних у доринковий період. До недоліків Методик 1977 р. і 1981 р. віднесено таке: як показник результату віддачі від капітальних вкладень використовується прибуток. Це положення суперечить сучасній економічній теорії, що розглядає прибуток як складову економічних витрат виробництва; не витримано умови зіставності порівнюваних варіантів на стадії експлуатації проекту. Крім фактора часу, кількості продукції і строку служби, треба враховувати й інші фактори якості продукції: умови й безпеку праці, надійність, ергономічні, екологічні й естетичні фактори; за період повернення капітальних вкладень (термін окупності) взято період, за який за рахунок прибутку буде нагромаджена величина, що дорівнює капітальним вкладенням. Випускається з уваги та обставина, що повернення інвестицій здійснюється шляхом амортизації. За рахунок прибутку відшкодовуються тільки процентні платежі за вкладені інвестиції; відсутня єдність підходу до визначення економічної ефективності на рівні національного господарства, галузей, підприємства. На рівні національного господарства як результат взято національний дохід, галузей – чиста продукція, підприємства – прибуток. Тут відбувається підміна понять “результати” і “витрати”. Продукція є результатом, а прибуток – це частина витрат живої праці; показник економічної ефективності не задовольняє основні принципи, зокрема, принцип відповідності результатів і витрат. Прибуток вимірюється в грн/рік. За цей самий період основні засоби обернуться, наприклад, на 0,1 частини, якщо термін їхньої служби буде 10 років (умовно). За цей же період оборотні кошти обернуться 12 разів (при тривалості одного обороту 30 днів); випускається з уваги, що економічний зміст має тільки добуток (Ен × К), як нормативний прибуток, виражений у частках від капітальних вкладень. У показнику рентабельності, що порівнюється з нормативним значенням, відбувається відрив Ен від К. Економічний зміст добутку загублено. Аналогічне явище відбувається, коли приведені витрати подаються як сума капітальних вкладень плюс добуток (Тн ´ С). Останній добуток не має економічного змісту. Математичні перетворення у формулі приведених річних витрат, при підстановці значення Ен = 1/Тн приводять до розриву добутку (Ен ´ К), викривлення економічного змісту приведених витрат; не враховується, що результати й витрати можуть бути нерівномірними по роках; розрахунок показника абсолютної ефективності передбачає використання як результату зростання прибутку, зниження собівартості. Отже, мова йде про порівняння варіантів. Розглядаються варіанти виробництва до і після внесення капітальних вкладень. Однак як результати при визначенні абсолютної й порівняльної ефективності беруться різні показники: прибуток і продукція; як витрати – капітальні вкладення і приведені річні витрати. Таким чином, у методиці закладені суперечності, різночитання; не враховуються джерела фінансування інвестицій: власні, залучені й позикові інвестиційні ресурси. Залежно від джерела фінансування будуть змінюватися процентні ставки.

До недоліків Методичних рекомендацій 1988 р. віднесено таке: варіанти заходів НТП не приводяться до зіставного вигляду; оцінка соціальних та економічних результатів передбачена тільки у вартісному вигляді, що ускладнює їх розрахунок; не враховуються такі якісні показники результату споживача, як показники призначення, ергономічності, екологічності, безпеки, естетичності, надійності. Рекомендації передбачають розрахунок витрат виробника і споживача як суми поточних (без амортизаційних відрахувань) й одноразових річних витрат з вирахуванням річної вартості основних фондів, які вибувають з експлуатації. Але в Рекомендаціях також використовуються приведені річні витрати, які дорівнюють сумі поточних витрат і нормативного прибутку, представленого добутком нормативу ефективності (Ен = 0,1) і капітальних витрат. Рекомендації 1988 р. враховують тільки грошовий вигляд результату, але на рівні основних структурних підрозділів підприємства та робочих місць відсутні ціни на продукцію, яка є проміжною щодо продукції, що реалізується і є кінцевим результатом підприємства; Методичні рекомендації передбачають розрахунок витрат на реалізацію заходів НТП за розрахунковий період як на стадії виробництва засобів праці, так і на стадії їх використання. Тут закладена методична неточність. У розрахунках треба враховувати два різних періоди. На стадії виробництва треба брати період виробництва засобу праці, тобто тривалість життєвого циклу його випуску. На стадії використання засобу праці – його строк служби.

Узагальнено методи, які використовують для економічного обґрунтування інвестицій в інноваційні проекти в ринковому середовищі. На сьогодні в європейських країнах, США, Росії та Україні керуються методами, які покладені в основу оцінювання ефективності інвестиційних проектів. Критичний аналіз методів обґрунтування інноваційних проектів, заснований на зарубіжних методах оцінювання ефективності інноваційних проектів, дає можливість зробити такі зауваження: індекс дохідності, який відносять до показника економічної ефективності проекту, побудований з порушенням принципу, що результати проекту повинні відповідати витратам на нього. Ми вважаємо спірним віднесення нагромадженого грошового потоку до результату проекту. Згідно із сучасною економічною теорією, прибуток як складова грошового потоку є частиною витрат живої праці. Другу складову грошового потоку – амортизаційні відрахування – також не можна віднести до результатів проекту. Отже, індекс дохідності не є показником економічної ефективності; необґрунтованим є вибір як критерію індексу дохідності перевищення нагромадженого грошового потоку над інвестиціями в інноваційний проект; недостатньо обґрунтованим є трактування строку окупності інноваційного проекту як періоду, за який за рахунок грошового потоку будуть повернені інвестиції в інноваційний проект. Відшкодування інвестицій залежить від джерел фінансування інноваційного проекту (власних – нерозподілений прибуток плюс амортизація, залучених і позикових – кредити). Ми вважаємо, що повернення інвестицій здійснюється за рахунок реалізованої продукції. Методи, що використовуються в зарубіжній теорії і практиці, не дають можливості дотримати умови зіставності порівнюваних варіантів за кількістю і якістю продукції.

Методи, використовувані для оцінювання економічної ефективності інвестиційних проектів, не повною мірою підходять для оцінювання ефективності інновацій. Це зумовлено тим, що у створенні й використанні інновацій задіяно ширше коло учасників порівняно з інвестиційним проектом. Досягнення кінцевого результату інноваційного процесу пов’язано також з більш високими ризиками.

Додатково до сформованих принципів пропонуємо врахувати: принцип економії; принцип соціально-економічної ефективності; відображення як інвестицій споживаних, застосованих і кумулятивних ресурсів, врахування їх розподілу на авансовані та використані; врахування особливостей оборотності необоротних і оборотних активів, вкладених в інноваційний проект; врахування дії фактора часу на результати й витрати інноваційного проекту; врахування залежності результатів інноваційного проекту від кругообороту витрат на нього; врахування термінів життєвого циклу інноваційного проекту; врахування у проекті нестабільності факторів зовнішнього середовища, їх невизначеності в часі; врахування рівня управління, на якому діє інноваційний проект.

Узагальнено методи кількісного аналізу ризику надійності інноваційних проектів. Для аналізу ризику використовують: методику корегування ризику, метод визначення основної достовірної інформації, метод еквівалентних грошових потоків, метод побудови дерева рішень, метод сценаріїв, аналіз чутливості критеріїв ефективності, імітаційне моделювання.

Удосконалено визначення інтегральної надійності інноваційного проекту як здатності зберегти його ефективність на стадії використання в заданих межах. Це визначення, на відміну від існуючих, передбачає, що надійність проекту повинна бути спрямована на досягнення основної мети його створення – випуск споживачам продукції потрібної якості й кількості та дає можливість урахувати ризик проекту як складову надійності.

У четвертому розділі – “Методи визначення економічної ефективності інвестицій в інноваційні проекти підприємств” – удосконалено методи вимірювання результатів та інвестицій в інноваційні проекти, методи визначення абсолютної й порівняльної ефективності інвестицій з виробництва та використання нових довготривалих засобів праці.

Запропоновано класифікацію інвестицій в інноваційні проекти. Вона представлена у вигляді споживаних, застосованих і кумулятивних інвестицій. Кожні з них поділяються на авансовані та використані.

Удосконалено методи розрахунку авансованих та використаних споживаних і застосованих інвестицій на рівні підприємства, структурних підрозділів та робочих місць. Авансовані споживані інвестиції пропонується визначати сумою необоротних активів (вартості основних засобів) й авансованих оборотних активів (оборотних коштів). Використані споживані інвестиції – сумою необоротних активів (вартості основних засобів) і використаних оборотних активів (оборотних коштів). Авансовані застосовані інвестиції пропонується визначити сумою собівартості реалізованої продукції (виробничої собівартості продукції), використані застосовані інвестиції – сумою собівартості реалізованої продукції й валового прибутку (виробничої собівартості продукції та умовного прибутку).

У табл. 1 подано методи розрахунку споживаних і застосованих інвестицій.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, позначені * обов'язкові для заповнення:


Заказчик:


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины