ПРОФЕСІЙНЕ САМОВДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ У РЕСУРСНИХ ЦЕНТРАХ



Назва:
ПРОФЕСІЙНЕ САМОВДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ У РЕСУРСНИХ ЦЕНТРАХ
Тип: Автореферат
Короткий зміст:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтовано актуальність, доцільність теоретико-експериментального вивчення та ступінь розробленості проблеми професійного самовдосконалення соціальних працівників у ресурсних центрах; зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, задачі, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; подано інформацію про апробацію і впровадження результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі „Теоретичні засади професійного самовдосконалення соціальних працівників у ресурсних центрах” – розкрито сутність професійного самовдосконалення соціальних працівників, охарактеризовано його складові (професійне самопізнання, професійне самовизначення, професійна самоорганізація, професійна самореалізація); визначено зміст поняття „ресурсний центр”, здійснено ретроспективний аналіз діяльності ресурсних центрів у вітчизняній та зарубіжній практиці, проаналізовано напрями їхньої діяльності; представлено класифікацію ресурсних центрів, компоненти та показники професійного самовдосконалення соціальних працівників у ресурсних центрах.

Аналіз джерельної бази свідчить, що проблема самовдосконалення особистості широко вивчається у філософській, соціально-педагогічній та психологічній літературі. Поняття „самовдосконалення як філософська категорія відображає процес діалектичного переходу від одного рівня розвитку до іншого, взаємоперетворення протилежних і, разом із тим, взаємопов’язаних його аспектів: виникнення нового на основі постійної мінливості структур і систем матеріального світу.

З’ясовано, що у педагогічній науці наявна полісемія щодо сутності поняття “професійне самовдосконалення”. Воно трактується як: процес, у якому відображається рівень обізнаності фахівця; діяльність, яка спрямована на розвиток професійних якостей, навичок, умінь; засіб підготовки до інноваційної діяльності. Вивчення і узагальнення наукових поглядів (А. Вербицький, О. Демінський,
В. Семиченко, Л.
 Х’єлл, О. Шиян) засвідчило, що серед фахівців немає єдиного бачення сутності професійного самовдосконалення, а відповідно, чіткого визначення його складових, що не сприяє ефективній організації цього процесу. Ґрунтуючись на теоретичних підходах К. Бакланова, Н. Кузьміної, Ю. Кулюткіна, Л. Мітіної,
В. Століна, Н. Пряжникова,Н. Грішакової, Н. Суханової, С. Чистякової, О. Філатової, В. Горюнко, О. Дубасенюк, Н. Дуднік, С. Морозова, Т. Новаченко, В. Філоненко, М. Гінзбурга, Л. Когана, О. Асмолова, виокремлено та проаналізовано такі його складові: професійне самопізнання (усвідомлення особистістю самої себе у професійній діяльності, розмаїття та особливостей своїх професійних якостей, можливостей, здібностей), професійне самовизначення (процес та результат формування ставлення особистості до себе як суб'єкта професійної діяльності), професійна самоорганізація (здатність самостійно визначати мету й першочергові завдання, організовувати їх поетапне вирішення, контролювати цей процес та аналізувати одержані результати з метою подальшого розвитку, удосконалення професійно необхідних умінь, якостей та здібностей) та професійна самореалізація (розкриття якостей, можливостей, здібностей та досягнення максимуму потенціалу в професійній діяльності).

Професійне самовдосконалення соціальних працівників визначено як процес розвитку професійно-значущих якостей, підвищення рівня професіоналізму, основою якого є професійні самопізнання, самовизначення, самоорганізація та самореалізація фахівця.

Ґрунтуючись на працях Т. Азарової, Л. Абрамова, О. Безпалько,
М. Головатого, Н. Григор’євої, Н. Заверико, І. Звєрєвої, Т. Лях, М. Нікітіна,
Г. Радчук, А. Савінової, І.
 Ткач, К. Шендеровського, визначаємо ресурсний центр як спеціалізоване формування певної соціальної інституції, діяльність якого спрямована на надання комплексу інформаційно-консультаційних, просвітницьких, посередницьких та інших видів послуг соціальним працівникам.

Основними принципами діяльності ресурсних центрів є: цілеспрямованість, демократизм, стимулювання, персоніфікація, партнерське спілкування, моніторинг та оцінка. Виокремлено пріоритетні напрями їхньої діяльності: інформаційно-консультаційний, просвітницький та посередницький.

Розроблено авторську класифікацію ресурсних центрів за такими ознаками: інституційний підрозділ (ресурсні центри державних установ, ресурсні центри вищих навчальних закладів, ресурсні центри громадських організацій, ресурсні центри релігійних організацій, ресурсні центри, створені у партнерстві державної і громадської організацій), цільова група користувачів (ресурсні центри для спеціалістів політичної сфери, ресурсні центри для спеціалістів економічної сфери, ресурсні центри для спеціалістів екологічної сфери, ресурсні центри для спеціалістів соціальної сфери, ресурсні центри для спеціалістів правової сфери, багатопрофільні), форма власності (державні, недержавні, приватні), специфіка діяльності (віртуальний, мобільний, стаціонарний), територіальна приналежність (національний ресурсний центр, регіональний ресурсний центр, обласний ресурсний центр, міський ресурсний центр, районний ресурсний центр, ресурсні центри локального рівня (районний у місті, селищний тощо).

На підставі аналізу праць О. Кочетова, О. Латишева, С. Лобанова, В. Меснікова, Я. Мусіна, В. Слєпова визначено компоненти професійного самовдосконалення соціальних працівників у ресурсних центрах як сукупність взаємопов’язаних мотиваційних, когнітивних та операційних детермінант неперервного професійного зростання соціального працівника, що забезпечують оптимальні професійне самопізнання, професійне самовизначення, професійну самоорганізацію та професійну самореалізацію.

Вивчення й узагальнення згаданих наукових досліджень, багаторічний досвід роботи автора у ресурсному центрі дозволили виокремити такі компоненти професійного самовдосконалення соціальних працівників у ресурсних центрах: мотиваційний (головний спонукальний чинник активізації професійного самовдосконалення соціального працівника, який забезпечує позитивну спрямованість особистісно-професійних перетворень; сукупність стійких мотивів, що визначають зміст, спрямованість і характер професійного самовдосконалення; формується в результаті інтеграції окремих мотивів самовдосконалення та проявляється в стійкому позитивному ставленні до професії й особистісного професійного самовдосконалення; корелює з такою складовою професійного самовдосконалення, як професійне самопізнання); когнітивний (обізнаність у галузі професійного самовдосконалення, про його основні форми та ознаки, етапи реалізації та умови ефективності; корелює з такою складовою професійного самовдосконалення, як професійне самовизначення); операційний (вправність та креативність фахівця; обумовлює високу результативність та творчий характер дій щодо професійного самовдосконалення та професійної діяльності; корелює з такими складовими професійного самовдосконалення, як професійна самоорганізація та професійна самореалізація).

Показниками мотиваційного компонента є бажання самовдосконалюватися; прагнення досягти професійних успіхів; необхідність визнання власних здобутків; когнітивного – усвідомлення значущості інформації професійного характеру; знання про способи професійного самовдосконалення; операційного – уміння самоорганізації у професійній діяльності; навички активного пошуку інформації; добір оптимальних форм професійного самовдосконалення.

Під час констатувального етапу експерименту за розробленою авторською анкетою “Використання потенціалу ресурсних центрів у процесі професійного самовдосконалення соціальних працівників” проводилось опитування соціальних працівників із метою вивчення їхньої спрямованості на професійне самовдосконалення. За результатами анкетування встановлено, що професійне самовдосконалення як один із найважливіших аспектів у професійній діяльності соціального працівника розглядають 30,25 % респондентів контрольної та 35,6 % експериментальної груп. Водночас, 75% респондентів обох груп відзначили недостатню власну обізнаність щодо процесу професійного самовдосконалення, форм та методів його організації.

Аналіз відповідей дозволив відзначити, що і в контрольній, і в експериментальній групах соціальні працівники спосіб професійного самовдосконалення виокремлювали, як переважно, опрацювання спеціалізованої літератури (ЕГ – 89,47%, КГ – 88,89%), участь у семінарах (ЕГ – 80,70%, КГ – 66,67%) та тренінгах (ЕГ – 74,56%, КГ – 67,52%). Респонденти обох груп відзначили, що з метою професійного самовдосконалення використовують інформаційні, консультаційні, посередницькі, просвітницькі послуги ресурсних центрів та відчувають потребу у постійному інформуванні про нові надходження та просвітницькі заходи (КГ – 15,38%, ЕГ – 51,75%), майстер-класи (КГ – 18,8%, ЕГ – 18,18%), допомозі у налагодженні зв’язків з іншими організаціями (КГ – 35,9 %, ЕГ – 31,60 %) та робочих зустрічах з обміну досвідом (КГ – 18,8 %, ЕГ – 23,81 %). При цьому 42,3% респондентів контрольної та 40,4% експериментальної груп вважають, що в умовах ресурсного центру професійне самовдосконалення можливе лише за участі у спеціально організованих заходах.

У другому розділі „Експериментальна перевірка організаційно-педагогічних умов професійного самовдосконалення соціальних працівників у ресурсних центрах” – обґрунтовано організаційно-педагогічні умови професійного самовдосконалення соціальних працівників у ресурсних центрах; розкрито процедуру формувального етапу експерименту; перевірено ефективність визначених організаційно-педагогічних умов професійного самовдосконалення соціальних працівників у ресурсних центрах; представлено результати експериментальної роботи.

На підставі аналізу теоретичних положень щодо професійного самовдосконалення та результатів констатувального етапу експерименту визначено організаційно-педагогічні умови професійного самовдосконалення соціальних працівників у ресурсних центрах як сукупність зовнішніх і внутрішніх чинників, які зумовлюють результативність процесу професійного самовдосконалення соціальних працівників у ресурсних центрах.

Перша організаційно-педагогічна умова – урахування інформаційно-методичних потреб соціальних працівників – розглядається як необхідність отримання інформації, що зменшує міру невизначеності об’єкта діяльності, заявлена у формі усного чи письмового запиту. Основними принципами задоволення інформаційно-методичних потреб соціальних працівників у ресурсних центрах є: системність та систематичність; доступність; оперативність та мобільність; цільовий підхід; достовірність, об’єктивність, повнота інформації; оптимальне поєднання різних організаційних форм роботи.

Умова сприяння партнерській взаємодії соціальних працівників з представниками державних та неурядових організацій спрямована на встановлення зв’язку між ними на основі взаємної поінформованості, узгодженості дій, взаємодопомоги. Її реалізація забезпечується шляхом дотримання ряду положень: усвідомлення та розуміння необхідності взаємодії; наявність єдиного інформаційного простору; спільність розуміння проблеми, наявність єдиної мети; можливість навчатися один в одного, взаємоповага, професіоналізм фахівців; розроблення та затвердження правил дій і прийняття рішень; відповідальність за ухвалені рішення та досягнуті результати.

Третя організаційно-педагогічна умова полягає у здійсненні методичного супроводу соціальних працівників у ресурсних центрах. Під час дослідження було визначено, що методичний супровід, організований на основі комплексного та індивідуально-орієнтованого підходів, став головним чинником успішності професійного самовдосконалення соціальних працівників у ресурсних центрах. Він визначається як надання спеціалістами ресурсного центру комплексу інформаційних, консультаційних та просвітницьких послуг, які спрямовані на здобуття та покращення знань, умінь, навичок та підвищення рівня професіоналізму соціальних працівників.

Виокремлено три основні напрями здійснення методичного супроводу соціальних працівників у ресурсних центрах: консультування, у процесі якого задовольняються інформаційні потреби соціальних працівників; інформування відповідно до потреб соціальних працівників та характеру проблем, які вони вирішують; просвітницька робота, спрямована на оволодіння та засвоєння певних знань та навичок з метою сприяння професійному самовдосконаленню.

Здійснено авторську класифікацію консультацій соціальних працівників у ресурсних центрах у процесі методичного супроводу за такими ознаками: кількість учасників (індивідуальна, групова); форма звернення (очна (за особистим зверненням до ресурсного центру, на базі замовника послуги); дистанційна (через мережу Iнтернет, поштове, телефонне звернення); кількість отриманих послуг (разова, епізодична, багаторазова).

Програма формувального етапу експерименту передбачала поступове впровадження організаційно-педагогічних умов професійного самовдосконалення соціальних працівників у ресурсних центрах.

Насамперед здійснювалася підготовка фахівців ресурсних центрів до організації професійного вдосконалення соціальних працівників. Було підготовлено та проведено семінар “Роль ресурсних центрів у професійному самовдосконаленні соціальних працівників” для підвищення рівня обізнаності фахівців, які організовують та скеровують роботу соціальних працівників з професійного самовдосконалення у ресурсних центрах. Семінар складався з п’яти тематичних блоків: проблема професійного самовдосконалення соціальних працівників; роль ресурсних центрів у сприянні професійному самовдосконаленню соціальних працівників; організація методичного супроводу соціальних працівників в умовах ресурсного центру; функціонування ресурсного центру (управління, фонди, ресурсне забезпечення); особливості впровадження технології професійного самовдосконалення соціальних працівників у ресурсних центрах.

Наступним кроком у реалізації формувального етапу експерименту, спільно із підготовленими фахівцями, стало впровадження обґрунтованих нами організаційно-педагогічних умов через технологію професійного самовдосконалення соціальних працівників у ресурсних центрах. У дослідженні зазначена технологія розглядається як сукупність та послідовність реалізації форм, методів, прийомів професійного самовдосконалення, які спрямовані на професійний та особистий розвиток фахівця. Алгоритм авторської технології представлено на рисунку 1.

Запропонована технологія професійного самовдосконалення соціальних працівників у ресурсних центрах складалася з трьох етапів (підготовчий, основний, підсумковий) та передбачала впровадження сукупності форм (круглий стіл, консультація, майстер-клас, просвітницький тренінг) та методів (анкетування, супервізію, інтервізію, співбесіду).

Авторська анкета “Оцінка потреб соціальних працівників” передбачала дослідження стану задоволеності соціальними працівниками знаннями, уміннями та навичками, необхідними для роботи з певною категорією клієнтів. Метод співбесіди дозволяє фахівцю ресурсного центру спільно із соціальним працівником розробити індивідуальну програму професійного самовдосконалення.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, позначені * обов'язкові для заповнення:


Заказчик:


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины