ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ГУМАНІТАРНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ДО РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ СТАРШОКЛАСНИКАМИ



Назва:
ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ГУМАНІТАРНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ДО РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ СТАРШОКЛАСНИКАМИ
Тип: Автореферат
Короткий зміст:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, представлено зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначено об’єкт, предмет і мету, сформульовано завдання дослідження, визначено теоретико-методологічні засади та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію результатів дослідження та впровадження їх у практику, наведено інформацію про публікації, структуру і обсяг дисертації.

У першому розділі "Теорія і практика підготовки майбутніх учителів до здійснення професійної діяльності" здійснено аналіз психолого–педагогічних джерел з теми дослідження, висвітлено сучасний стан розробленості проблеми; з’ясовано взаємозв’язок ключових дефініцій дослідження: "професійна готовність майбутнього вчителя", "професійна компетентність" та "професійна діяльність". У процесі наукового пошуку з’ясовано, що поняття "професійна готовність" та "професійна компетентність" схожі за змістом і структурою, при цьому, перше характеризує результативну складову підготовки, друге – змістову складову.

Аналіз джерельної бази дослідження дозволив констатувати, що на сьогодні не існує єдиного усталеного визначення поняття "професійна готовність майбутнього вчителя", що пояснюється різними концептуальними підходами до встановлення його змісту, спробами охарактеризувати його на різних етапах підготовки (загальноосвітньої школи, вищої школи). За змістом це поняття розглядається у двох аспектах: функціональному – як особливий психічний стан індивіда та особистісному – як інтегративна якість людини.

Ґрунтуючись на результатах психолого-педагогічних досліджень, професійну готовність майбутнього вчителя визначено як інтегральне особистісне утворення, репрезентоване системою професійно значущих якостей особистості, сукупністю знань та умінь, способів і прийомів діяльності, синтез яких дозволяє проектувати та реалізовувати будь-які завдання педагогічної діяльності і забезпечує перехід із системи загальноосвітньої підготовки через систему вищої освіти до професійної діяльності учителя.

Допрофесійну підготовку майбутнього вчителя охарактеризовано як процес формування професійної готовності, який відбувається у теоретичній і практичній площинах, і забезпечує оволодіння професійно необхідними знаннями та вміннями, формування і розвиток професійно важливих рис, якостей і здібностей, набуття предметного досвіду.

Вивчення змісту і структури дефініції "професійна готовність майбутнього вчителя гуманітарної спеціальності до роботи з обдарованими старшокласниками" дало підстави стверджувати:

– зміст професійної готовності вчителя будь-якого фаху у змістовому та процесуальному аспектах детермінується вимогами Державного освітнього стандарту вищої освіти та освітніх професійно-кваліфікаційних характеристик;

– структура професійної готовності визначається за принципом єдності особистісної та фахово-практичної частин цілісного процесу професійного самовизначення, передбачає взаємозв’язок допрофесійного та професійного етапів підготовки, враховує їх наступність і причинно-наслідковий характер;

– процес допрофесійної підготовки здійснюється у мотиваційному, когнітивному,  та операційному аспектах і супроводжується формуванням у суб’єкта підготовки особистісних новоутворень стосовно професійно-педагогічної діяльності;

– у процесі професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів до роботи з обдарованими учнями перевага має надаватися розвитку інтелектуальної сфери та формуванню творчого компоненту особистості;

– успішність підготовки до роботи із зазначеною категорією учнів забезпечується налагодженням суб’єкт-об’єктної взаємодії у ланцюжку "учень – вчитель – студент", і організацією інтелектуально-предметних заходів, зокрема.

Система професійної підготовки вчителів, яка склалася на сьогодні в Україні, є ступеневою і становить досить широку мережу вищих (університети та академії, педагогічні інститути та педагогічні університети) і середніх спеціальних навчальних закладів (педагогічні коледжі і колегіуми), і включає окремі трансформовані елементи системи допрофесійної підготовки кінця ХХ століття. Встановлено, що більшість попередньо налагоджених зв’язків "загальноосвітній навчальний заклад – вища школа" сьогодні втрачено, тому система допрофесійної підготовки вчителів потребує відновлення.

У системі роботи загальноосвітніх навчальних закладів (ліцеїв і гімназій, спеціалізованих шкіл) підготовка до вибору і набуття майбутньої професії здійснюється у межах профорієнтаційної роботи, у системі взаємодії "загальноосвітні навчальні заклади – вищі навчальні заклади" збережено спільне проведення професійно-орієнтованих заходів (наукових конференцій, тижнів факультетів, методичних засідань тощо), систему педагогічної практики. Разом з цим, реформування вітчизняної системи педагогічної освіти, зумовлене підписанням Україною Болонської угоди, вимагає пошуку нових  форм, технологій і методів пролонгованої професійно-педагогічної підготовки учнівської молоді.

У процесі дослідження встановлено, що підготовка майбутніх учителів до професійної діяльності на допрофесійному етапі потребує модернізації за такими напрямами:

– інтелектуальним (формування стилю мислення з ознаками системності, гнучкості, динамізму, концептуальності);

– духовним (виховання толерантності, прагнення до співробітництва і конструктивізму);

– предметним (опредмечування теоретичних знань, інтеграція життєвого досвіду з дослідною діяльністю);

– творчим (засвоєння ефективних стратегій і тактик самореалізації).

У другому розділі "Особливості професійної підготовки учнівської молоді на допрофесійному етапі" проаналізовано особливості виявлення і розвитку обдарованості учнів у підлітковому віці, змодельовано систему підготовки майбутніх учителів до професійно-педагогічної діяльності з таким учнями.

Аналіз психолого-педагогічних джерел показав, що проблемам виявлення, навчання, виховання і розвитку обдарованих учнів приділяється значна увага з боку науковців, методистів та педагогів-практиків. Встановлене розмежування понять "обдарована дитина" та "дитяча обдарованість" і з’ясована різниця у теоретичних, тестологічних та практичних підходах до визначення обдарованості, дали підстави трактувати поняття "обдарованість учнів старших класів" як складне психофізіологічне утворення, що проявляється у предметно–інтелектуальній та творчій діяльності, і обумовлюється особистісними якостями індивіда, його взаємодією із суб’єктно-об’єктним середовищем навчального закладу та суспільства в цілому.

Констатовано, що різноманітність підходів до визначення  обдарованості і характеристик обдарованих учнів відображається в існуванні кількох класифікацій обдарованих учнів: за рівнем розвитку інтелекту, діапазоном спеціальних здібностей, сутністю і гетерогенністю прояву інтелектуальних здібностей та креативності. На основі узагальнення підходів вітчизняних і зарубіжних психологів, обдарованим учнем старшої школи визначено особистість, яка завдяки своїм здібностям виділяється високими досягненнями в інтелектуально–предметній діяльності, що визначаються стандартизованими тестовими методами. Встановлено, що обдаровані старшокласники характери­зуються високим рівнем активності, самостійності, креативності, зануренням у справу, емоційною вразливістю.

У процесі дослідження встановлено роль інтелекту і мислення у розвитку обдарованості, академічної та інтелектуальної зокрема. Встанов­лено, що у навчальній діяльності важливу роль відіграє вербальний інтелект – відносно самостійна, динамічна структура пізнавальних якостей особистості, котра формується і виявляється в інтелектуально-предметній і мовленнєвій видах діяльності; обумовлена середовищними умовами і забезпечує адекватну взаємодію з навколишньою дійсністю.

Структурний аналіз доробків із лінгвопсихології дав можливість окреслити перелік умов, необхідних для розвитку обдарованості у гуманітарній сфері: словниковий запас, асоціативне мислення, внутрішнє мовлення, чуття мови.

Шляхом порівняння теоретичних підходів та їх реалізації на практиці з’ясовано, що формування готовності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей буде ефективним, якщо цей процес реалізується як система взаємодії когнітивного, діяльнісного та особистісного компонентів, що передбачає взаємопроникнення і взаємодоповнення цілеспрямованих та опосередкованих впливів на особистість, організаційне і методичне забезпечення яких спрямоване на предметно–інтелектуальне збагачення професійно-орієнтованої діяльності.

З метою пошуку найбільш ефективних шляхів формування професійної готовності майбутніх учителів розроблено модель цього процесу (рис. 1), яка поєднує змістові та функціональні елементи підготовки.

На основі системного підходу встановлено, що розроблена модель є упорядкованою, відкритою педагогічною системою, що характеризується психолого-педагогічним та соціально-адміністративним аспектами, які реалізуються у просторі "предметних дій" (організованому середовищі) через форми і методи професійно орієнтованої освіти.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, позначені * обов'язкові для заповнення:


Заказчик:


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины