ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ СИСТЕМИ ОСВІТИ УКРАЇНИ



Назва:
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ СИСТЕМИ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Тип: Автореферат
Короткий зміст:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність і доцільність дослідження; визначено проблему, об’єкт, предмет, мету; викладено концептуальні ідеї дослідження, загальну гіпотезу, основні завдання та методологічні і теоретичні основи; розкрито наукову новизну отриманих результатів та їх теоретичне і практичне значення; визначено етапи і методи дослідження; окреслено джерельну базу.

У першому розділі «Проблеми управління інноваційними освітніми процесами в сучасній теорії і практиці» охарактеризовано теоретичні й методичні засади інноваційного розвитку національної системи освіти України та управління нею; уточнено поняття «управління інноваційним розвитком національної системи освіти»; охарактеризовано основні напрями інноваційного розвитку національних систем освіти країн «Великої вісімки»; виокремлено тенденції управління інноваційним розвитком національної системи освіти; визначено показники оцінювання рівня управління інноваційними процесами в освіті; розроблено технологію визначення рівня управління інноваційним розвитком національної системи освіти.

У ході теоретичного аналізу психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження з’ясовано, що сучасний стан розвитку національної системи освіти в Україні характеризується докорінними змінами, які відбуваються в усіх сферах життя нашого суспільства, ознаками яких є творчий пошук інноваційних технологій в педагогічній та психологічній науці і практиці.

Даний етап розвитку суспільства і національної системи освіти характеризується освітніми інноваціями (нововведеннями), спрямованими на збереження досягнень минулого й, водночас, на модернізацію системи освіти, відповідно до вимог часу, новітніх надбань науки, культури і соціальної практики.

Інновації в освіті розглядаються в теорії як носії духовної й інтелектуальної перспективи розвитку України, як нові знання і вміння, в основі яких лежать прогресивні наукові ідеї, пов’язані з реформами; інноваційний розвиток системи освіти – як механізм сприяння активному пошуку нових форм і методів управління, забезпечення приєднання держав до високотехнологічних країн світу та підтримки процесів випереджувального характеру в усіх галузях її життєдіяльності.

На основі освітніх інновацій ґрунтуються наукові засади менеджменту інновацій в освіті, охарактеризовані в працях Л. І. Даниленко; інноваційного менеджменту – в працях І. Т. Балабанова і Н. В. Краснокутської; управління інноваційними процесами в регіональній системі освіти – у працях Л. М. Ващенко; інноваційних технологій – у працях І. М. Дичківської.

У ході аналізу даних наукових праць, а також робіт А. С. Гальчинського, В. М. Геєця, А. К. Кінаха, В. П. Семиноженка, нами уточнено, що управління інноваційним розвитком національної системи освіти є процесом впливу суб’єктів управління (керівників відповідних підрозділів Міністерства освіти і науки України) на об’єкти управління (системне впровадження якісних змін (інновацій) у кожну з її складових – дошкільну, позашкільну, загальноосвітню, професійно-технічну, вищу, післядипломну освіту), а також процесом швидко змінюваного системного впливу на освіту з метою її впорядкування, збереження якісної специфіки, вдосконалення та розвитку.

Управління інноваційним розвитком системи національної освіти ґрунтується на сукупності наукових підходів: системному, синергетичному, ситуаційному, глобалістичному (цілісному), аксіологічному, еволюційно-цивілізаційному, антропологічному, екзестенційному, гносеологічному, структоралістичному, діяльнісному, соціокультурному та принципів. Провідними принципами такого управління є принципи демократизму й інноваційності, кожний з яких характеризується відповідними процесами.

Нами проаналізовано сучасні нормативно-правові акти, що сприяють інноваційному розвитку держави й освіти: закони України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про авторське право і суміжні права», «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», «Про науково-технічну інформацію», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про інноваційну діяльність», Державні освітні програми «Школа майбутнього», «Інформатизація освіти» тощо, в яких визнано державний курс на інноваційний розвиток.

У ході теоретичного аналізу вітчизняної (В. І. Бондар, В. І. Маслов,
Г. В. Єльникова, Г. А. Дмитренко, В. С. Пікельна, Є. М. Павлютенков,
Ф. Хміль, В. Ф. Паламарчук, О. В. Попова та ін.) і зарубіжної (М. Петрі,
П. Карстаньє, Ф. Хедоурі, М. Х. Мескон, М. М. Поташнік та ін.) теорій управління й інноваційних процесів в освіті виокремлено ряд тенденцій.
Зокрема, в теорії управління – дві основні тенденції: перша – для зарубіжних систем освіти, яка полягає в тому, що сучасна теорія управління соціально-педагогічними системами має гуманістично спрямований вектор розвитку (від авторитарних моделей управління до гуманістичних); друга – для вітчизняних систем полягає в тому, що вектор розвитку теорії управління спрямовано на поглиблення знань про наукові основи управлінських процесів, у т.ч. управління інноваційними процесами.

У теорії управління інноваційним розвитком системи національної освіти виокремлено три групи тенденцій для навчального, виховного й управлінського процесів, що відбуваються в закладах і установах систем вищої, професійно-технічної, загальноосвітньої, дошкільної і позашкільної освіти. Зокрема:

А. В управлінні навчальним процесом спостерігається:

·     поява нових навчальних систем (кредитно-трансферної, кредитно-модульної, ступеневої, розвивальної, профільної та ін.);

·     зростання інноваційного компонента у змісті, формах і методах навчання (нові навчальні модулі, спецкурси, теми; дистанційна форма навчання; інтерактивні методи навчання, у т.ч. комп’ютерні і комунікаційні);

·     поява педагогічних інновацій, які якісно змінюють методи навчання (від передачі знань до розвитку навчальних і соціальних компетенцій дітей, учнів і студентів) і методи спілкування (від суб’єкт-об’єктних відносин на суб’єкт-суб’єктні, від монологу до діалогу);

·     зростання ролі комп’ютерних і телекомунікаційних технологій в управлінні навчальним процесом (ведення різних баз даних – дидактичних, методичних, організаційних).

Б. В управлінні виховним процесом:

·     поява нових концепцій виховання молоді (особистісного розвитку, особистісно-орієнтованого виховання, національного виховання, родинного виховання, розвитку творчого потенціалу та ін.);

·     оновлення змісту, форм і методів виховання (поява таких тем для обговорення, як гендерність, рівність, духовність тощо; поява проектних форм організації виховних заходів; актуалізація методів колективного, індивідуального, родинного і сімейного впливів; наявність комп’ютерних і комунікаційних засобів, спілкування, освітянських засобів масової інформації та ін.);

·     поява педагогічних інновацій, які якісно змінюють рівень вихованості (від культури споживання до культури співпраці і співучасті);

·     відхід від колективних форм і методів виховання до особистісно-орієнтованих;

·     зростання кількості освітньо-культурних і освітньо-оздоровчих закладів, побудованих інвесторами;

·     підвищення рівня усвідомленості молоді про необхідність формування здорового способу життя;

·     підвищення рівня відповідальності батьків (із числа середнього класу) за безперервність освіти їх дітей.

В. В управлінській діяльності керівників закладів і установ освіти:

·     зростання кількості інноваційних освітніх структур (заклади «нового типу» – ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації, «школа – дитяча дошкільна установа», школа І ступеня, вище професійне училище, технопарк, технополіс тощо);

·     зростання кількості інноваційних структур всередині освітніх організацій (моніторингові, консалтингові, маркетингові центри тощо);

·     відхід від стихійної інноваційної діяльності до управління нею;

·     зростання ролі і значення педагогічної інноватики та нових галузей управління, таких як: педагогічний менеджмент, менеджмент освітніх інновацій, управління інноваційними процесами, адаптивне управління, стратегічне управління, цільове управління та ін.;

·     заміна адміністративних методів управління на методи економічного стимулювання діяльності працівників закладів і установ системи освіти (науково-педагогічних, інженерно-педагогічних, педагогічних, методичних, державних службовців та ін.);

·     зростання рівня інвестиційного фінансування освітніх організацій;

·     зростання кількості проектних груп з розробки освітніх інновацій в освітніх організаціях;

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, позначені * обов'язкові для заповнення:


Заказчик:


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины