ПСИХОЛОГІЯ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ У СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ГУМАНІТАРНОГО ПРОФІЛЮ : ПСИХОЛОГИЯ РАЗВИТИЯ ЭМОЦИОНАЛЬНОГО ИНТЕЛЛЕКТА В СИСТЕМЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ПОДГОТОВКИ СПЕЦИАЛИСТОВ ГУМАНИТАРНОГО ПРОФИЛЯ



  • Назва:
  • ПСИХОЛОГІЯ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ У СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ГУМАНІТАРНОГО ПРОФІЛЮ
  • Альтернативное название:
  • ПСИХОЛОГИЯ РАЗВИТИЯ ЭМОЦИОНАЛЬНОГО ИНТЕЛЛЕКТА В СИСТЕМЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ПОДГОТОВКИ СПЕЦИАЛИСТОВ ГУМАНИТАРНОГО ПРОФИЛЯ
  • Кількість сторінок:
  • 513
  • ВНЗ:
  • КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • Рік захисту:
  • 2012
  • Короткий опис:
  • КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ




    На правах рукопису

    УДК 371.134:009:159.925 (043.3)


    ЗАРИЦЬКА ВАЛЕНТИНА ВАСИЛІВНА



    ПСИХОЛОГІЯ РОЗВИТКУ
    ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ У СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ
    ФАХІВЦІВ ГУМАНІТАРНОГО ПРОФІЛЮ



    19.00.07 – педагогічна та вікова психологія



    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня
    доктора психологічних наук



    Науковий консультант

    Бочелюк Віталій Йосипович
    доктор психологічних наук,
    професор





    Запоріжжя – 2012
    ЗМІСТ

    ВСТУП 4
    РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ,
    СУТНОСТІ І СТРУКТУРИ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ 27
    1.1. Розвиток уявлень про взаємозв’язок афекту та інтелекту
    у наукових теоріях 27
    1.2. Наукові підходи до розкриття сутності
    емоційного інтелекту 51
    1.3. Аналіз поглядів вчених на структуру емоційного інтелекту 80
    Висновки до розділу 1 109
    РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСНОВНИХ
    СКЛАДОВИХЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ 114
    2.1. Розуміння особистістю власних емоцій в структурі емоційного інтелекту 114
    2.2. Самоконтроль і саморегуляція емоцій в структурі емоційного інтелекту 128
    2.3. Розуміння особистістю емоцій інших людей в структурі
    емоційного інтелекту 151
    2.4. Використання емоцій у діяльності і спілкуванні як структурний компонент емоційного інтелекту 170
    Висновки до розділу 2 187
    РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ РІВНІВ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ СТУДЕНТІВ ГУМАНІТАРНОГО ПРОФІЛЮ 192
    3.1. Організація дослідження 192
    3.2. Рівень розвитку розуміння особистістю власних емоцій 204
    3.3. Рівень розвитку самоконтролю і саморегуляції емоцій 215
    3.4. Рівень розвитку розуміння особистістю емоцій інших 226
    3.5. Рівень здатності студентів використовувати емоції у діяльності і спілкуванні 238
    Висновки до розділу 3 246
    РОЗДІЛ 4. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ФАХІВЦІВ ГУМАНІТАРНОГО ПРОФІЛЮ 252
    4.1. Біологічні передумови розвитку емоційного інтелекту 252
    4.2. Соціальні передумови розвитку емоційного інтелекту 267
    4.3. Вікові передумови розвитку емоційного інтелекту 280
    4.4. Професійно-формувальні передумови розвитку емоційного інтелекту фахівців гуманітарного профілю 317
    Висновки до розділу 4 336
    РОЗДІЛ 5. ПРОЦЕС РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ СТУДЕНТІВ ГУМАНІТАРНОГО ПРОФІЛЮ 347
    5.1. Необхідність розвитку емоційного інтелекту студентів гуманітарного профілю у системі професійної підготовки 347
    5.2. Спеціальний інструментарій цілеспрямованого розвитку емоційного інтелекту та його використання
    у навчальному процесі 362
    5.3. Технологія розвитку емоційного інтелекту фахівців гуманітарного профілю у системі професійної підготовки 376
    Висновки до розділу 5 392
    РОЗДІЛ 6. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ФАХІВЦІВ ГУМАНІТАРНОГО ПРОФІЛЮ 395
    6.1 Аналіз результатів розвитку емоційного інтелекту студентів у навчальному процесі 395
    6.2. Доведення ефективності розвитку емоційного інтелекту у
    системі професійної підготовки фахівців гуманітарного профілю 404
    Висновки до розділу 6 411
    ВИСНОВКИ 414
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 420
    ДОДАТКИ 461





    ВСТУП


    Актуальність теми. Проблема особистості одна із найважливіших в психології, бо змінюються часи і люди, форми і методи навчання, зміст навчальних предметів, їх кількість у вищому навчальному закладі, але завжди стоїть завдання входження людини у суспільство, зокрема, через власну професійну діяльність. А в епоху кардинальних змін у суспільстві проблема особистості як суб’єкта власного життя виходить на перший план.
    Процес вибору життєвого і професійного шляху стає дуже складним, а для молоді, яка не готова правильно реагувати на навколишні події, керувати своїми емоціями, оцінювати свій особистісний потенціал, не готова долати труднощі, викликані змінами у суспільстві, стає проблемою, яку вони часто не в змозі розв’язати.
    Соціальні зміни, які здійснюються у суспільстві на рівні глобальних процесів більш рельєфні і доступні спогляданню, ніж процеси, які відбуваються у свідомості, психіці, внутрішньому стані індивіда.
    Подальший перебіг суспільних трансформацій значною, а інколи вирішальною мірою визначається, з одного боку, тим, наскільки кожна особистість інтеріоризує нові умови середовища, а з іншого – наскільки вона глибоко і адекватно оцінює себе в цих умовах і як це впливає на міру її життєдіяльності, самопочутті, життєвій активності. Під впливом, у даному випадку, розуміється процес і результат зміни особистістю поведінки, установок, намірів, оцінок, уявлень та інших психічних станів і процесів при взаємодії з іншими людьми у різних життєвих ситуаціях та професійній підготовці.
    Психологічний вплив оточуючого середовища багато в чому обумовлює характер спілкування і діяльності, процеси адаптації, засоби і методи життєвизначеності особистості, спричинені особливостями емоційного сприймання цього впливу та здатністю особистістю адекватно реагувати на нього завдяки умінню контролювати та регулювати власні емоції. З огляду на це проблема емоційної культури людини була актуальною на протязі всієї історії розвитку людського суспільства. Основою емоційної культури є емоційний інтелект, який, зокрема, І. Андрєєва визначає як здатність розуміти стосунки особистості, репрезентовані в емоціях, і керувати емоційною сферою на основі інтелектуального аналізу та синтезу [13, c. 282].
    Розумність дій людини в конкретній ситуації залежить не тільки від її характеристик, але й від того, як людина ставиться до цієї ситуації, тобто від її суб’єктивного входження в ситуацію і, звичайно, від її емоційного стану при цьому та активності і продуктивності роботи інтелекту, стверджує О. Бодальов [47, с. 128], наскільки в неї розвинені емоційно-вольові здатності: емоційно-позитивне сприйняття стосунків з іншими; свідоме оцінювання реальної життєвої ситуації і здатність відповідно діяти; долати хвилювання; протидіяти життєвим ускладненням тощо [149, с. 88], наскільки в неї сформована в цілому емоційна культура [345, с. 145].
    Якщо людина наділена здатністю мобілізувати розум, почуття, волю в конкретній ситуації, то вона розсудливо себе веде у будь-якій емоційно напруженій ситуації, тобто емоційно розумно діє у кожному конкретному випадку.
    У зв’язку з цим останнім часом зростає зацікавленість науковців проблемою співвідношення емоцій і розуму, їх взаємодії і взаємовпливу.
    В сучасних психологічних дослідженнях підкреслюється значущість для життя і діяльності людини виховання почуттів; стверджується, що поряд із загальною орієнтацією у світовому просторі необхідна і емоційна орієнтація, яка полягає у здатності безпосередньо розпізнавати емоційні стани інших і будувати свої емоційні стосунки з ними [10, с. 17].
    У зв’язку з цим, можна стверджувати, що існує чітка залежність успішності функціонування індивіда від точності його орієнтації, в тому числі і емоційної, яка особливо важлива в період складного і багатогранного функціонування сучасного суспільства як динамічного соціального організму зі все зростаючими у ньому системними змінами, що обумовлює гостру потребу розвитку потенціалу емоційного інтелекту людини задля її ефективної соціальної адаптації та успішної самореалізації.
    Все більше в останні роки прослідковується тенденція, коли хороші розумові здібності, високі показники коефіцієнта інтелекту не є гарантією успішності людини у житті, у кар’єрному зростанні. Виходить, що високий рівень інтелекту є важливою умовою самореалізації особистості у житті, але недостатньою, бо не менше значення, як показує практика і дослідження багатьох зарубіжних і вітчизняних вчених, має здатність будувати позитивні стосунки з іншими людьми, враховуючи їх внутрішній стан, особливості його прояву в емоціях, переживаннях; уміння протистояти стресам і залишатися оптимістом, працювати в команді, незважаючи на окремі невдачі чи перешкоди. Сучасні роботодавці все більше схильні брати на роботу тих спеціалістів, які швидко орієнтуються в життєвих ситуаціях, професійних проблемах, здатні проявляти активність, брати ініціативу в свої руки, оптимістично налаштовані на можливості досягати успіху, сміливо і виважено підходять до планування і здійснення роботи, здатні довести справу до логічного завершення, перебудовуватись, якщо того вимагає справа.
    Актуальність проблеми зумовлена ще й тим, що емоційний інтелект є однією з головних складових у досягненні особистості успіху в особистому житті та професійній діяльності.
    Ще стародавні філософи звертали увагу на емоції людини та їх значущість у життєдіяльності. Так, ще до нашої ери Публій Сір [9] говорив про те, що людині необхідно керувати своїми емоціями, а то емоції будуть керувати людиною. Набагато пізніше К. Юнг відмічав сильний вплив емоцій на стан індивіда в цілому [389].
    Услід за стародавніми мислителями вченими все частіше підкреслюється актуальність проблеми розвитку емоційної сфери людини, її
    відкритості у своїх емоційних переживаннях [202, с. 23], пов’язуючи її можливості з гармонійною взаємодією серця і розуму, афекту та інтелекту.
    Одним із перших у психологічній науці зробив спробу показати, що провідну роль у ініціації мислення грають не тільки пізнавальні, але й емоційні інтереси, був Г. Майєр. Він створив концепцію «емоційного мислення», згідно якої існує два види мислення – мислення, що судить, і мислення емоційне. Мислення, що судить, спонукається пізнавальним інтересом, а емоційне - потребами почуття та волі. Принциповим є, на його думку, взаємозв’язок між емоціями та пізнанням, згідно якого емоції та пізнання одне без одного не існують [417].
    Л. Виготський [70, с. 21] дійшов висновку про існування динамічної смислової системи, яка являє собою єдність афективних та інтелектуальних процесів. Він стверджував, що відрив інтелектуальної сторони нашої свідомості від її афективної, вольової сторони є одним із головних і корінних недоліків усієї традиційної психології. На думку Л. Виготського, єдність афекту і інтелекту виявляється:
    – по-перше, у взаємозв’язку і взаємовпливі цих сторін психіки на всіх ступенях розвитку;
    – по-друге, в тому, що цей зв’язок є динамічним, причому кожному ступеню розвитку мислення відповідає свій ступінь розвитку афекту.
    Однак намічені підходи Л. Виготського та інших вчених до розуміння єдності афекту та інтелекту в процесі розвитку людини поки що не отримали належної розробки. На це звертали увагу В. Вілюнас [75], Д. Ельконін [190], Г. Кравцов [190], Е. Носенко [251], С. Рубінштейн [323], та інші, які стверджували, що суттєвим недоліком розгляду психічного розвитку людини є розрив між процесами розумового розвитку і емоційного.
    У свій час К. Ушинський [16] підкреслював глибокий соціальний зміст емоцій і стверджував, що суспільство, яке турбується про навчання тільки розуму, робить велику помилку, бо людина більше людина в тому, як вона відчуває, ніж як вона думає. Дійсно, реальне життя показує, що культ раціональності і високий освітній рівень безпосередньо ще не забезпечують гуманістичний світогляд і емоційну культуру людини.
    На думку О. Яковлєвої [393], усвідомлення власної індивідуальності людиною є не що інше як усвідомлення власних емоційних реакцій і станів, які вказують на індивідуальне ставлення до того, що відбувається.
    У сучасному суспільстві проблема розуміння і прояву емоцій стоїть досить гостро, оскільки в ньому штучно насаджується культ раціонального ставлення до життя як еталону, в якому немає місця емоціям.
    Відомо, що заборона емоцій веде до їх витіснення із свідомості людини. В свою чергу, неможливість психологічної переробки емоцій сприяє розростанню їх фізіологічного компоненту, що призводить до неврозів. З особливою силою і чіткістю емоційні проблеми проявляються у людей з низьким рівнем самоконтролю. Звільнившись з-під контролю свідомості, емоції перешкоджають здійсненню намірів, порушують міжособистісні стосунки, не дозволяють належним чином виконувати службові і сімейні обов’язки, утруднюють відпочинок, погіршують здоров’я [60; 264; 367].
    Для розв’язання проблеми емоційних і психологічних розладів необхідна, на думку багатьох дослідників (І. Андрєєва [9; 21], Д. Бек [35], Л. Бурлачук [57], Х. Вайсбах і У. Дакс [60], Р. Вудвортс [437], Д. Гоулман [408–410], М. Жидко [57], Н. Коврига та Е. Носенко [251], О. Кочарян [57], Г. Майєр [419; 226; 430], Г. Орме [264], О. Петровський [280], П. Селовей [226; 430], Я. Рейковський [314], А. Чеботар [378], О. Яковлєва [393], та інші), цілеспрямована робота з розвитку емоційної мудрості, тієї здатності, яка в сучасних дослідженнях називається емоційним інтелектом.
    Емоційний інтелект, наприклад, Дж. Майєр і П. Селовей визначають як здатність людини сприймати, виражати і розуміти емоції та управляти ними. Вони доводять, що емоційно інтелектуальні люди відзначаються високим ступенем самосвідомості. Вони справляються з життям, не дозволяючи своїм емоціям шкодити їм через дисфункціональну депресію, тривожність чи гнів [226, с. 41]. Вони, намагаючись досягти довгострокової винагороди, можуть відкласти одержання винагороди зараз, не діють імпульсивно, орієнтуючись на ситуативні успіхи. Вони, як правило, емпатійні. Ця їхня здатність дозволяє їм читати емоції оточуючих і вміло реагувати на них, вони знають, що сказати другу, у якого горе, як підбадьорити колегу, як розв’язати конфлікт та інше. Вони емоційно мудрі, тому часто більш успішні у професійній діяльності, у кар’єрному зростанні, в сімейних стосунках, батьківських обов’язках, ніж ті, хто розумніший з академічної точки зору, але слабо володіє емоційним інтелектом.
    Д. Бек [35, с. 121] зазначає, що емоції знаходяться в центрі уваги когнітивних процесів (когнітивної терапії), бо вони допомагають людині звільнитися від симптомів дисфункційного мислення і тим самим покращити емоційний стан.
    А. Петровський [280, с. 441] доводить, що емоційно високоінтелектуальні члени групи здатні будувати стосунки на високому рівні розвитку, тому що завдяки цій їхній здатності створюються умови для формування внутрігрупових норм таких, як: не ухилятися від відповідальності; не перекладати вину на іншу особу; не приписувати собі успіху, знижуючи значущість роботи інших для його досягнення; не шукати пояснення недоліків в роботі об’єктивними обставинами та інше, чого не можна домогтися з членами групи, у яких низький рівень розвитку емоційного інтелекту.
    Л. Бурлачук, М. Жидко, О. Кочарян [57, с. 397], досліджуючи проблеми психотерапії, вказують на пряму залежність і взаємообумовленість когнітивних, емоційних і поведінкових процесів: порушені когнітивні процеси супроводжуються емоційними і поведінковими проблемами, а емоційна неврівноваженість людини заважає правильному протіканню когнітивних процесів.
    Актуальність проблеми емоційного інтелекту досить чітко представлена у працях українських вчених Н. Ковриги і Е. Носенко [251, с. 6–7] у теоретичному, соціальному і педагогічному аспектах. Вони зазначають, що:
    – в теоретичному плані ця проблема недостатньо розроблена як зарубіжними, так і вітчизняними вченими, що є наслідком недостатньої уваги до вивчення глибинних витоків, особливостей детермінації та форм вираження й перебігу емоційних виявів особистості;
    – у соціальному плані не розробленість цієї проблеми загрожує тому, що людська цивілізація може опинитись у стані саморуйнування, якщо емоції і надалі протиставлятимуться розуму, вважатимуться неконтрольованими і нерегульованими;
    – у педагогічному плані не розроблені наукові підходи до цілеспрямованого формування в процесі навчання та виховання емоційної розумності суб’єктів навчання на основі експериментального вивчення особливостей перебігу емоційних процесів і станів та стійких властивостей особистості.
    Слід зазначити, що проблема під назвою «емоційний інтелект» стає все більш популярною у науковому і бізнесовому світі, хоча в науці ще не існує чіткого і однозначного визначення цього поняття. Різні тлумачення аспектів цього поняття мали місце в усі часи при вивченні проблеми емоційної культури людини, суспільства.
    На даний час у психологічній науці не тільки не існує єдиного тлумачення поняття «емоційний інтелект», а й ставлення до цього поняття вчених неоднозначне. У традиційній західній психології емоція розглядається деякими вченими як втручання, яке настільки дезорганізує і руйнує розумову активність, що їх слід контролювати, і вважають, що сам термін «емоційний інтелект» є суперечливим.
    Вчені, які критично ставляться до концепції емоційного інтелекту, наприклад, Р. Бак та інші [397, с. 424], обґрунтовують свою позицію таким чином:
    – по-перше, інтелект в даному випадку є недоречною метаморфозою, яку, на їх думку, доцільно замінити терміном «компетентність»;
    – по-друге, інтелект визначається як здатність і ніяких унікальних здібностей, пов’язаних з емоціями, не існує;
    – по-третє, в уявленнях про емоційний інтелект емоції підміняються інтелектом;
    – по-четверте, емоції розглядаються як феномен, обумовлений втратою інтелектуального контролю і відсутністю свідомої мети.
    Інша частина зарубіжних вчених, навпаки, доводять необхідність і можливість не тільки існування в психології феномену «емоційний інтелект», а й розвитку його як важливої якості сучасної людини. Особливо широкого розголосу набуло це поняття в зарубіжній психології завдяки книзі Д. Гоулмана [88] «Emotional Intelligence», яка була опублікована у 1995 році. Д. Гоулман за останні роки опублікував ряд бестселерів, у яких стверджується важливість емоційного фактору для успішної діяльності людини, розвинувши тим самим ідею емоційного інтелекту як доповнення, а іноді і противаги інтелекту раціональному.
    Висновки ним робляться на основі аналізу прикладів з життя у сфері бізнесу та їх асоціативних зв’язків з принципами, які він декларує. Ці приклади наочно демонструють важливість розуміння людиною власних емоцій та емоцій інших людей, а також уміння контролювати свої почуття і будувати позитивні стосунки з людьми. У своїх дослідженнях він показав, що коефіцієнт інтелекту впливає на успішність людини від 4% до 25% і пояснює це тим, що для того, наприклад, щоб стати менеджером, необхідно мати певний рівень коефіцієнта інтелекту, а щоб стати успішним менеджером, необхідно додатково володіти ще й здібностями іншого роду, а саме здібностями, пов’язаними з розумінням і керуванням емоціями. У зв’язку з цим серед менеджерів став популярним вислів про те, що завдяки відповідному рівню коефіцієнта інтелекту людина влаштовується на роботу, а завдяки емоційному інтелекту – робить кар’єру. Таким чином, Д. Гоулман впевнено доводить, що найбільш успішні у своїй діяльності ті люди, які вміло поєднують розум і емоції. Саме люди з високим емоційним інтелектом, наголошує він, швидше приймають рішення, ефективніше діють у критичних ситуаціях, краще керують своїми підлеглими, що відповідно і сприяє їх кар’єрному зростанню і процвітанню тієї структури, у якій вони працюють. У зв’язку з цим Д. Гоулман [88, с. 11] зазначав: «Якими б стали наші школи (і діти), якби в програму освіти входив розвиток емоційного інтелекту, здатного викликати в інших людей живий відгук? І, звичайно, будь-який роботодавець був би щасливий прийняти в ряди своїх співробітників таких людей, тих, хто непогано володіє цими ключовими для життя навичками. Це принесло б користь і самим людям, що виразилось би у частковому позбавленні від соціальних недугів – таких, як прояв насильства, зловживання алкоголем чи наркотиками, – що є результатом недоліку врівноваженості і самоконтролю. Від цього виграло б суспільство в цілому – благом для нього став би більш високий рівень толерантності, турботи і особистої відповідальності». У зв’язку з тим, що саме таких якостей часто не вистачає на ту чи іншу посаду, Д. Гоулман [88, с. 11] вважає необхідним, щоб університети і професійні школи включали у свої навчальні програми основи знань в галузі емоційного інтелекту. Він виразив надію, що прогресивні викладачі скоро усвідомлять значення емоційного інтелекту у вищій освіті і це допоможе їх випускникам стати дійсно цінними спеціалістами, лідерами не тільки на виробництві, а у будь-якій сфері життя, тому що поглиблення здібностей в галузі емоційного інтелекту, як засвідчують керівники компаній, що відвідують такі спеціальні заняття, позитивно впливає не тільки на професійну діяльність, а й на особисте життя: в сім’ї вони демонструють більш високий рівень врівноваженості, самоаналізу, розуміння почуттів інших, в результаті чого складаються більш гармонійні стосунки в сім’ї.
    Таким чином, теорія емоційного інтелекту спростовує одну із ідей психології ХХ століття про те, що для успіху в роботі немає місця емоціям.
    На сьогодні проблемою емоційного інтелекту займаються спеціалісти у всьому світі. Серед них можна назвати таких як: І. Андрєєва [6–24], Р. Бар-Он [16], Г. Березюк [38], Х. Вайсбах [60], Г. Гарднер [83; 406], Д. Гоулман [87; 88; 408–410], У. Дакс [60], С. Дерев’янко [100–102], Є. Ільїн [162–164], Н. Коврига [250–255], Г. Кравцов [190], Д. Люсін [222–223], Дж. Майєр [16; 226; 418–421; 430], Е. Носенко [251–255], Г. Орме [264], П. Селовей [16; 430], С. Спасибенко [349], Дж. Стайн [357], Н. Старостіна [353], О. Філатова [365], А. Чеботар [255] та інші. Їх дослідження однозначно показують, що успіх у значній мірі залежить від розумного володіння емоціями, тобто емоційним інтелектом (EQ). Якраз ним і визначається характер і рівень сприйняття людиною світу, подій, окремих людей, а також реакція на все, яка в свою чергу впливає на ефективність її дій. З цього приводу, наприклад, Є. Ільїн [88, с. 243] писав, що маленькі діти часто неадекватно сприймають емоції інших; ця здібність розвивається в процесі формування особистості, але не однаково по відношенню до різних емоцій, тому розумінню емоцій треба вчитися. Це наштовхує вчених на думку, що існує спеціальний вид інтелекту – емоційний.
    Не дивлячись на те, що, як і кожна особливість людини, емоційний інтелект у певній мірі передбачений генетично і основа для повного використання цього потенціалу закладається у дитинстві, значна кількість необхідних здатностей, якостей людини може бути розвинена. Особливої важливості розвиток емоційного інтелекту починає набувати у студентському віці, оскільки саме в цей період відбувається активне емоційне ставлення особистості до себе та до інших, викликане навчальною діяльністю, відбувається процес удосконалення самосвідомості, здатність до рефлексії і децентралізації (уміння стати на позицію одногрупника чи викладача, враховувати їх потреби, почуття).
    Студентський період життя відрізняється високою сенситивністю і гнучкістю усіх психічних процесів, а також глибоким інтересом до свого внутрішнього світу.
    Процес розвитку емоційного інтелекту має свої особливості у кожний віковий період життя, проте основні структурні елементи емоційного інтелекту починають розвиватися у молодшому шкільному віці і з віком у дитини не зникають, а удосконалюються упродовж всього шкільного навчання і особливого значення набувають у процесі професійної підготовки, щоб у професійній діяльності бути здатним організовувати позитивне спілкування з новими людьми у нових соціальних умовах, включатися у різні соціальні зв’язки в процесі практичної діяльності з людьми різного віку, майнового та соціального стану.
    Розвиток емоційного інтелекту у студентський період не просто важливий і бажаний, для цього є об’єктивні спонукальні фактори, доводять Н. Коврига і Е. Носенко [251, с. 120–166] і називають серед них такі.
    Перший фактор полягає в тому, що в останнє десятиліття значно вдосконалився інструментарій вивчення емоцій завдяки розробці інноваційних методів дослідження, впровадженню методів резонансної томографії мозку та інше. Дослідники емоційного інтелекту уже навчилися розпізнавати переживання певних почуттів людиною, її уявлень, мрій; визначати, наскільки ці почуття викликають сльозу, гнів або радість. Розуміння нейрофізіологічних механізмів функціонування емоцій дає можливість сконцентрувати увагу на виявленні нових засобів для подолання емоційних криз людини чи всього людства. Дослідники цієї проблеми зауважують, що останнім часом місце почуттів у ментальному житті людини значно применшувалося вченими, залишаючи емоції значною мірою «недослідженим компонентом» [251, с. 7] у науковій психології. Вони вважають, що нині психологія має змогу досить авторитетно відповісти на складні запитання щодо появи емоцій та можливих форм їх свідомого регулювання [251, с. 8].
    Другий фактор полягає в тому, що у вітчизняній психології уже існують певні теоретичні основи вивчення складної детермінації психічної діяльності людини, на які спиралися і спираються дослідники проблеми емоційного інтелекту.
    Серед них, зокрема, такі, як: К. Абульханова-Славська [2], Б. Ананьев [5], О. Асмолов [30], Ф. Василюк [62], Л. Виготський [70], В. Вілюнас [74; 75], Д. Леонтьєв [217], О. Леонтьєв [215; 216], С. Рубінштейн [323–327] та інші.
    На основі цих матеріалів є можливість конкретизувати стан вивчення емоційного інтелекту і механізмів його розвитку, хоч слід зазначити, що існуючі тести визначення рівня розвитку емоційного інтелекту недосконалі. Є потреба у розробці більш удосконалених методик дослідження цього феномену.
    Отже, об’єктивні спонукальні фактори є, також є можливість розвивати емоційний інтелект у шкільний та студентський періоди життя особистості, хоча і існує ряд протиріч, які необхідно розв’язати у студентський період, коли відбувається уже усвідомлене соціальне і професійне становлення особистості.
    Разом з тим, аналіз досліджень проблеми розвитку емоційного інтелекту, а також матеріали науково-практичних конференцій, проведених останнім часом з цієї проблеми, дозволяють констатувати наявність ряду протиріч, які потрібно долати практичним працівникам у кожному конкретному випадку.
    Найбільш серйозними є протиріччя:
    - між високим рівнем інтелекту і низькими показниками успішності людини у житті, у професійній діяльності;
    - між усталеним традиційним трактуванням значущості інтелектуальних можливостей людини і недооцінкою значущості її емоційного стану;
    - між об’єктивною необхідністю розвитку емоційного інтелекту і переважанням суб’єкт-обєктної орієнтації у взаємодії учасників цього процесу;
    - між зовнішньою оцінкою значущості емоцій у прийнятті конструктивних рішень і самооцінкою цієї значущості;
    - між емоційним станом людини та її здатністю до прийняття обґрунтованих рішень;
    - між високим рівнем інтелектуального розвитку і нездатністю адаптуватися до нових умов у конкретному мікросоціумі;
    - між зростаючою потребою підвищення рівня розвитку емоційного інтелекту і недостатньою розробленістю механізмів і технологій здійснення цього процесу;
    - між усвідомленням необхідності розвивати емоційний інтелект студентів і відсутністю належної уваги учасників освітньо-виховного процесу у ВНЗ до його розвитку у студентів.
    Подолання вище означених протиріч завдяки підвищенню значущості емоційного інтелекту не тільки позитивно впливає на життєдіяльність людини взагалі і її професійну діяльність, зокрема, її взаємодію з іншими людьми у суспільстві, але й збагатить психологічну науку новими ідеями, підходами у подальшій розробці проблеми розвитку емоційного інтелекту як суттєвої складової становлення особистості ХХІ століття. Проте це істотно залежить не тільки від наявності об’єктивних факторів, а й від створення психологічних умов в освітньому закладі, наявності методичного забезпечення (механізмів, методичних матеріалів, технологій, діагностик та інше), готовності учасників освітнього процесу до здійснення цієї роботи [131, с. 63–64].
    Необхідні передумови для подальшого дослідження проблеми розвитку емоційного інтелекту у відповідності до вимог сучасного суспільства створюють певні групи досліджень.
    Першу групу складають дослідження, в яких розглядаються теоретико-методологічні основи інтелекту, емоцій та зв’язку між ними:
    – поняття «інтелект» та його сутність досліджували: А. Біне, Л. Виготський [64–71], В. Вілюнас [73], Г. Вудроу, Ф. Гальтон, Б. Додонов [108], В. Дружинін [113; 114], Дж. Кеттел, Е. Клапаред, С. Колвін, Г. Костюк [185], О. Леонтьєв
    [216–218], Дж. Петерсон, Ж. Піаже, Л. Полані [286], С. Рубінштейн [324], Ч. Спірмен, Р. Стернберг [291; 299; 433], Л. Термен, Л. Терстоун, Р. Торндайк, М. Холодна [368–371], В. Штерн, К. Юнг [389], В. Юркевич [391] та інші;
    – поняття «емоції» та їх сутність досліджували: П. Анохін [26], О. Баколенко [32], Н. Билкіна [59], Л. Виготський [67], В. Вілюнас [73; 74; 75; 301], В. Вундт, Г. Гарднер [406], Н. Гараньян [367], Л. Голдберг [407], M. Гоффман [411], Н. Грог [73], Р. Девід, У. Джемс [73], Б. Додонов [108], В. Дружинін [113], Н. Ендлер [402], Н. Єжова [118], Є. Ільїн [162], Д. Карузо та П. Селовей [400; 416], Е. Клапaрeд [413], Д. Корольов [183], Л. Костіна [184], М. Кузнецов [193], Д. Кун [200], П. Куттер [204], Г. Ланге [73], П. Лафренье [211], О. Леонтьєв [218], П. Лопес [415; 416], Р. Нємов [245], Т. Рібо [319], Є. Рогов [322], С. Рубінштейн [324], С. Стейн [434], О. Тостов [361], Н. Фруйда [404; 405], А. Холмогоров, О. Хухлаєва [374], В. Шапарь [383], В. Юркевич [391], П. Якобсон [392], та інші;
    – взаємозв’язок інтелекту та емоцій, роль емоцій у когнітивному процесі досліджували: М. Арнольд [161], Р. Бак, Н. Бордовська, K. Грогман [397], Л. Бурлачук, О. Кочарян і М. Жидко [57], Л. Виготський [69], В. Вілюнас [72; 73], Л. Виноградова [76], Н. Данилова [164], Д. Ельконін [387], В. Єремєєва, П. Жане і Т. Рібо [164], К. Ізард [161], Є. Кульчицька [199], Г. Кравцов [190],
    Р. Лазарус [414; 209], О. Маурер [72], В. Мясищев [311], Н. Оліфірович [259], Ж. Піаже [272], О. Радугін [309], А. Реан, С. Розум [311], Н. Рябонєдєля [331], Б. Спіноза [351], Д. Юм [72], Л. Фестінгер [73], Т. Хризман Т. Лоскутова [373], С. Шехтер й І. Зінгер [161] та інші.
    Другу групу складають дослідження психологів, які безпосередньо стосуються дослідження емоційного інтелекту:
    – феномен «емоційний інтелект», його сутність досліджували: І. Андрєєва [6–22], Г. Березюк [38], О. Бодальов [47], Н. Волкова [78], Г. Гарскова [84], Д. Гоулман [87; 88; 408; 409; 410], С. Дерев’янко [100], М. Зиков [157], В. Калошин [168], Т. Кириленко [173], Д. Люсін [223], Дж. Майєр, П. Селовей і Д. Карузо [420], Е. Носенко [250–255], Г. Орме [264], Т. Пашко [271], Т.П. Рєпнова [316; 317], Р. Робертс [320], В. Русалов [328–330], К. Саарні [429], Д. Стайн [352], І. Філіппова [365], А. Чебикін [376; 377], Ю. Черножук [380] та інші;
    – власні підходи до побудови структури емоційного інтелекту, виділення головних його компонентів та їх характеристику досліджували: І. Андрєєва [16], Г. Гарднер [83], Д. Гоулман [16], С. Дерев’янко [100; 101], В. Дружинін [113], Н. Коврига і Е. Носенко [250–255], І. Корнієнко [181], Дж. Майєр
    [16; 226], П. Селовей [16] та інші;
    – шляхи розвитку емоційного інтелекту досліджували: І. Андрєєва
    [8; 20; 21], Д. Бек [35], О. Блінов [46], Н. Волкова [78], Д. Гоулман, Р. Бояцис і Е. Маккі [88], Л. Грачова [90], А. Грецов [93], С. Дерев’янко [102], Є. Доценко [110], В. Калошин [164], У. Кирєєва [172], Є. Кульчицька [199], П. Лафренье [211], Л. Новікова [248], Е. Носенко [255], В.М. Писаренко [275], Т. Рєпнова [316; 317], Р. Робертс [320], Є. Семенова [340], А. Чеботар [378], Л. Чуніхіна [381], Є. Яковлєва [393] та інші.
    Проведений автором аналіз вище перерахованих джерел показує, що на даному етапі досить глибоко вивчені теоретико-методологічні основи інтелекту, емоцій та зв’язку між ними; досліджено емоційний інтелект як окремий психологічний феномен, розкрита його сутність, структура, окремі шляхи розвитку, але концепції розвитку емоційного інтелекту в системі професійної підготовки фахівців гуманітарного профілю ще не досліджено ні на теоретичному ні на практичному рівні. Не напрацьовано і методології розвивального та вимірювального інструментарію, шляхів превентивного втручання (інтервенцій) в індивідуальну практику розвитку емоційного інтелекту фахівців, зміст роботи яких передбачає розумне використання емоційного потенціалу у професійній діяльності.
    Тим часом, невирішеність теоретичних питань психології розвитку емоційного інтелекту особистості, недостатність практики і засобів вимірювання рівнів його розвитку в системі професійної підготовки фахівців гуманітарного профілю гальмує якість такої підготовки, хоча на державному рівні вимоги до неї надто швидко зростають.
    Актуальність проблеми і фахового впливу в межах психологічної науки, з одного боку, а з другого – очевидна неопрацьованість психологічного втручання в якість професійної підготовки фахівців гуманітарного профілю на рівні концептуалізації проблеми пояснює вибір автором дисертаційного дослідження теми: «Психологія розвитку емоційного інтелекту у системі професійної підготовки фахівців гуманітарного профілю».
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри практичної психології Інституту інформаційних і соціальних технологій Класичного приватного університету і є складовою теми «Соціально-психологічні та педагогічні засади самоорганізації особистості» (Державний реєстраційний номер 0108U002324). Тема дисертації затверджена Координаційною Радою з психолого-педагогічних досліджень НАПН України (протокол № 7 від 27.09.2011 року).
    Мета і задачі дослідження. Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально виявити засоби розвитку складових емоційного інтелекту у системі професійної підготовки фахівців гуманітарного профілю.
    Відповідно до зазначеної мети поставлено такі завдання:
    1. Здійснити теоретичний та історико-психологічний аналіз досвіду наукового осмислення природи емоційного інтелекту в різних психологічних підходах.
    2. Розкрити поняття емоційного інтелекту шляхом порівняльного аналізу спільних ознак і відмінностей наукових підходів до його структури і змісту.
    3. Розробити і обґрунтувати концепцію структури емоційного інтелекту і виділити її складові.
    4. Обґрунтувати необхідність розвитку емоційного інтелекту шляхом доведення наявності об’єктивних передумов.
    5. Розробити авторську методику визначення рівнів розвитку емоційного інтелекту особистості у системі професійної підготовки.
    6. Експериментально довести ефективність розвитку емоційного інтелекту особистості у системі професійної підготовки шляхом застосування технології, яка ґрунтується на складових його структури та реалізується при вивченні навчальної дисципліни.
    Об’єкт дослідження – емоційний інтелект майбутніх фахівців гуманітарного профілю.
    Предмет дослідження – розвиток емоційного інтелекту у системі професійної підготовки фахівців гуманітарного профілю.
    Методи дослідження:
    – теоретичний аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми для виявлення ступеню розробки проблеми;
    – метод типізації для групування досліджуваних явищ за певними ознаками;
    – емпіричний метод для одержання достовірної інформації про рівень розвитку емоційного інтелекту шляхом діагностування студентів різних факультетів у системі їх професійної підготовки;
    – метод аналізу експериментальних даних з метою систематизації одержаних результатів для формулювання висновків і розробки шляхів удосконалення розвитку досліджуваного феномену;
    – формувальний експеримент (на прикладі викладання «Конфліктології та теорії переговорів» і «Конфліктології» у різних спеціальностей ВНЗ);
    – математичні методи обробки даних та оцінки ефективності розробленого нами психологічного інструментарію для розвитку емоційного інтелекту студентів у системі їх професійної підготовки.
    Дослідження виконано в межах діяльнісного (Л. Виготський, С. Рубінштейн), системного (Л. Виготський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Б. Ломов, С. Максименко, А. Петровський, М. Ярошевський та ін.) наукових підходів та спирається на такі принципи: детермінізму (А. Петровський, С. Рубінштейн, М. Ярошевський та ін.); системності (Л. Виготський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Б. Ломов, О. Лурія, С. Максименко, А. Петровський, М. Ярошевський та ін.); розвитку (Л. Виготський, Г. Костюк, С. Максименко, А. Петровський, М. Ярошевський та ін.); єдності свідомості і діяльності (О. Леонтьєв, В. Петровський, С. Рубінштейн та ін.).
    Теоретико-методологічною основою дослідження стали:
    1. На філософському та загально-психологічному рівні: філософська концепція про наявність емоційних явищ у процесі пізнання (Арістотель, Платон); положення про роль емоцій у когнітивному процесі (П. Жане, Т. Рібо); концепція про те, що емоції є важливим фактором регуляції процесів пізнання (Б. Спіноза); положення про здатність однієї емоції породжувати інші емоції в процесі пізнання (Д. Юм); положення двофакторної теорії научування, де емоції виконують роль посередника між пізнавальними процесами (О. Маурер); положення про можливість передування емоцій когнітивним операціям (В. Вундт, Н. Грог); положення теорії когнітивного дисонансу (Л. Фестінгер); положення про емоцію як функцію розуму (М. Арнольд); положення про нерозділь
  • Список літератури:
  • ВИСНОВКИ


    Проведене дослідження дало змогу теоретично обґрунтувати та експериментально виявити засоби розвитку складових емоційного інтелекту в системі професійної підготовки фахівців гуманітарного профілю. За його результатами можна сформулювати такі висновки:
    1. Теоретичний та історико-психологічний аналіз досвіду наукового осмислення природи емоційного інтелекту в різних психологічних підходах засвідчив, що не існує єдиної точки зору на цей психологічний феномен. Взаємозв’язок афекту й інтелекту засвідчували ще стародавні філософи, а пізніше досліджували психологи. Існує три точки зору на зв’язок емоцій і пізнання: одні вважають, що емоції первинні, а пізнавальні процеси вторинні, другі – навпаки, а треті вважають, що емоції жодного впливу на пізнавальні процеси не здійснюють. Незважаючи на розбіжності в поглядах взаємозв’язок афекту й інтелекту полягає в тому, що по-перше, емоції викликають не зовнішні події самі по собі, а ставлення до них людини; по-друге, оцінки, що даються людьми, досить відносні, суб’єктивні. Емоції як значущий стимул виконують три основні функції: як джерело мисленнєвої діяльності; як регулятор самого пізнавального процесу; як компонент оцінки досягнутого результату.
    Виділено основні ознаки, які доводять правомірність виділення емоційного інтелекту в окремий вид: наявність реакцій в особистості на предмети, об’єкти, ситуації, з якими стикається особистість у процесі життєдіяльності, які можуть бути адекватними чи неадекватними; оцінка особистістю реакцій на предмети, об’єкти, ситуації інших людей; здатність визначати роль емоцій у житті людини; здатність виявляти емоції відповідно до ситуації або всупереч їй; здатність особистості контролювати свої емоції; здатність особистості розпізнавати й управляти емоціями інших людей; здатність особистості використовувати емоції для досягнення поставленої мети; рівень розвитку емоційної сфери можна вимірювати за конкретними методиками, про що свідчать експериментально перевірені психологічні дослідження; сам факт виділення в психологічній науці емоцій як особливого класу суб’єктивних переживань, відчуттів приємного чи неприємного ставлення людини до світу і до людей, до процесу і результату її практичної діяльності.
    Емоційний інтелект визначено як інтегральну властивість особистості, яка виявляється у здатності розуміти, контролювати, регулювати власні емоції та емоції інших і використовувати емоції у діяльності та спілкуванні.
    2. Розроблено й обґрунтовано концепцію чотирикомпонентної структури емоційного інтелекту, виділено її складові: розуміння власних емоцій, самоконтроль і саморегуляція емоцій, розуміння емоцій інших, використання емоцій у діяльності та спілкуванні.
    Розуміння власних емоцій – це здатність особистості розпізнавати, оцінювати, визначати причини, пояснювати значення своїх емоцій, позитивно сприймати оцінку своїх емоцій іншими.
    Самоконтроль і саморегуляція емоцій означає здатність стримувати емоції, виявляти їх відповідно до ситуації, контролювати і регулювати їх прояв, зберігати спокій у складних ситуаціях.
    Розуміння емоцій інших означає здатність розпізнавати емоційні стани інших, розуміти невисловлені емоції, проявляти емпатію, позитивно впливати на їх емоційні стани, передбачати їх силу, тривалість, наслідки.
    Використання емоцій у діяльності та спілкуванні означає здатність бути емоційно стійким, гнучко проявляти емоції у діяльності та спілкуванні, бути спрямованим на взаємодію і спілкування, домінування в особистості позитивних емоцій, здатність зближуватися з людьми на емоційній основі.
    3. Експериментальне вивчення рівнів розвитку емоційного інтелекту в контексті розробленої нами структури емоційного інтелекту засвідчило, що існуючі методики дослідження цього феномену не відображають рівень його розвитку в необхідному для нашого дослідження обсязі. Тому використано 14 методик, які в сукупності дали змогу виявити рівень розвитку виділених здатностей.
    Результати діагностування студентів різних факультетів за обраними нами методиками показали, що рівень розвитку розуміння власних емоцій студентами залежить від рівня загальної емоційності, яка зумовлена рівнем тривожності, фрустраційності і визначає рівень адекватності у ставленні до себе, до людей, до справи, до обґрунтованості прийнятих рішень, до успіхів і невдач, до критики і самокритики.
    Діагностування рівня розвитку самоконтролю та саморегуляції емоцій дали змогу встановити, що високий рівень розвитку цього компонента емоційного інтелекту демонструють ті студенти, які здатні стримувати емоції у разі необхідності, контролювати і регулювати їх, виявляти емоції відповідно до ситуації, зберігати спокій у складних ситуаціях.
    За результатами діагностування рівня розуміння особистістю емоцій інших людей встановлено, що для забезпечення високого рівня розвитку цього компонента емоційного інтелекту необхідно володіти такими основними якостями, як: здатність розпізнавати емоції інших людей, розпізнавати невисловлені емоції іншими людьми, визначати причини емоцій інших, можливі наслідки прояву ними тих чи інших емоцій, проявляти емпатію.
    За результатами діагностування рівня здатності до використання емоцій у діяльності та спілкуванні як важливого компонента емоційного інтелекту встановлено, що високий рівень цієї здатності демонструють студенти, які мають високий рівень емоційної стійкості, схильні до екстраверсії, гнучко проявляють емоції, у них домінують позитивні емоції, вони здатні зближуватися з людьми на емоційній основі.
    4. Існують об’єктивні передумови розвитку емоційного інтелекту, серед яких виділено такі: біологічні (правопівкульовий тип мислення; особливості розвитку нервової системи, властивості темпераменту, особливості переробки інформації), соціальні (синтонічність у дитячому віці; розвиток раціональності у міру дорослішання; рівень розвитку самостійності; емоційно-сприятливі стосунки з батьками, рівень освіти батьків і сімейний добробут; гендерні особливості виховання; андрогінність; зовнішній локус контролю; релігійність), вікові (гнучкість мислення, індивідуальний стиль розумової діяльності, система еталонів самооцінювання, самоконтроль слів і вчинків, неузгодженість рівня інтелектуального розвитку з біологічною зрілістю, взаємозалежність інтелектуального, емоційного й особистісного розвитку, формування професійної Я-концепції), професійно-формувальні (знання про підходи, закономірності, ознаки, компоненти професійної діяльності та наявність об’єктивних проблем її здійснення; стресові та конфліктні ситуації, втрата рівноваги та незнання способів запобігання їй і подолання, неусвідомлення цілей професійної підготовки і ставлення до обраної професії).
    5. Створено авторську методику для визначення рівнів розвитку емоційного інтелекту, яка має задовільні характеристики за показниками надійності і валідності. Методика включає чотири шкали (розуміння власних емоцій; самоконтроль і саморегуляція емоцій; розуміння емоцій інших; використання емоцій у діяльності та спілкуванні) та дає змогу визначити розвиток емоційного інтелекту за рівнями (високий, достатній, середній, низький).
    Високий рівень розвитку емоційного інтелекту характеризується здатністю особистості розпізнавати власні емоції, оцінювати свій емоційний стан, визначати причини і пояснювати значення своїх емоцій, позитивно сприймати власні емоції та емоції інших людей, стримувати власні емоції, проявляти емоції відповідно до ситуації, контролювати та регулювати свої емоції й емоції інших, бути емпатійним, емоційно стійким, гнучким у прояві емоцій, схильним до екстраверсії; орієнтуватись на позитивні емоції і зближуватися з людьми на емоційній основі.
    Достатній рівень розвитку емоційного інтелекту характеризується тим, що особистість: здатна розпізнавати, оцінювати, визначати причини і пояснювати значення емоцій, але не завжди позитивно сприймає емоції інших людей; намагається контролювати і регулювати свої емоції та емоції інших, бути емпатійною, гнучкою у прояві емоцій, має схильність до екстраверсії, до домінування позитивних емоцій, намагається бути емоційно стійкою і зближуватися з людьми на емоційній основі, розумно використовувати емоції.
    Середній рівень розвитку емоційного інтелекту характеризується тим, що особистість: здатна певним чином розпізнавати, оцінювати, визначати причини, пояснювати значення своїх емоцій та емоцій інших, але не завжди стримує власні емоції, виявляє адекватне ставлення до оцінки власних емоцій іншими, недостатньо гнучка у прояві емоцій, схильна до інтроверсії, домінують позитивні емоції, але не завжди здатна будувати позитивні стосунки з людьми, використовуючи свій емоційно-інтелектуальний потенціал.
    Низький рівень емоційного інтелекту характеризується тим, що особистість не до кінця усвідомлює значущість емоцій у житті людини, відсутнє намагання розпізнавати, оцінювати, виявляти причини і значення своїх емоцій та емоцій інших людей, тому проявляє неадекватну реакцію на прояви емоцій іншими, не здатна стримувати власні емоції, інтровертна, має низький рівень критичного мислення, нездатна сприймати критику адекватно до вчинків і будувати стосунки з людьми на позитивній емоційній основі.
    6. Експериментально доведено ефективність розвитку емоційного інтелекту особистості в системі професійної підготовки шляхом застосування технології, яка ґрунтується на складових його структури, реалізується при вивченні навчальної дисципліни з використанням відповідного інструментарію.
    Технологія розвитку емоційного інтелекту включає: засвоєння необхідного теоретичного матеріалу і практичних завдань, вправ, самодіагностик; орієнтацію на соціально-професійне середовище і позитивні переживання; врахування трьох основних аспектів діяльності (когнітивного, емоційного, поведінкового); компоненти емоційного інтелекту (розуміння власних емоцій; самоконтроль і саморегуляція емоцій; розуміння емоцій інших людей; використання емоцій у діяльності та спілкуванні) та конкретні показники розвитку кожного з названих вище компонентів.
    Технологія розвитку емоційного інтелекту реалізована в процесі вивчення навчальної дисципліни (на прикладі курсу “Конфліктологія та теорія переговорів”) з використанням відповідного інструментарію (програма курсу, навчальний посібник, методика визначення рівнів емоційного інтелекту).
    Теоретичний матеріал у цьому навчальному курсі доповнений знаннями з теорії емоційного інтелекту (поняття, сутність, зміст, структура, шляхи розвитку, значущість для професійної діяльності) та практичними завданнями, вправами, конфліктними ситуаціями, які передбачають для їх вирішення або запобігання використання здатностей розпізнавати, контролювати, регулювати власні емоції та емоції інших, використовувати емоції у діяльності та спілкуванні. Створена авторська методика дослідження рівнів розвитку емоційного інтелекту дала змогу довести ефективність цього процесу, що підтверджено статистичною оцінкою істотності відмінностей у рівнях розвитку емоційного інтелекту в експериментальних і контрольних групах за допомогою математичної обробки узагальнених середніх показників, запропонованих П. Воловиком, і становить 7,78 3. Це означає, що якісне зміщення величини досліджуваної ознаки досить суттєве.
    Таким чином, розроблено методологічні засади розвитку емоційного інтелекту в системі професійної підготовки фахівців гуманітарного профілю. Показано, що емоційний інтелект як складова професійної підготовки може бути успішно розвинутий на належному рівні в процесі вивчення конкретних дисциплін, якщо їх програму і зміст доповнити знаннями і практичними завданнями, спрямованими на його розвиток. Основними напрямами цієї роботи є поєднання теоретичної бази і практичних дій самих студентів з напрацювання досвіду розвитку та використання емоційного інтелекту для вирішення конкретних завдань. Механізмом розвитку емоційного інтелекту особистості виступає запропонована технологія, яка спирається на спеціально розроблену програму і навчальний посібник, створює умови для ефективного його розвитку, чим забезпечує більш якісну професійну підготовку фахівців гуманітарного профілю.





    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    1. Аболин Л.М. Психологические механизмы эмоциональной устойчивости человека / Л.М. Аболин. – Казань, 1987. – 179 с.
    2. Абульханова-Славская К.А. Личность в процессе деятельности и общения / К.А. Абульханова-Славская // Психология личности. – Самара, 1999. – Т. 2: Хрестоматия. – С. 301–331.
    3. Акмеология : учеб. пособ. / А. Деркач, В. Зазыкин. – СПб. : Питер, 2003. – 256 с.
    4. Александров А.А. Психотерапия : учеб. пособ. / А.А. Александров. – СПб. : Питер, 2004. – 480 с.
    5. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания / Б.Г. Ананьев. – СПб. : Питер, 2001. – 288 с.
    6. Андреева И.Н. Биологические и социальные предпосылки развития эмоционального интеллекта / И.Н. Андреева // Когнитивная психология : сб. ст. / [под ред. А.П. Лобанова, Н.П. Радчиковой]. – Минск : БГПУ, 2006. – С. 7–11.
    7. Андреева И.Н. Взаимосвязь эмоционального интеллекта и индивидуальных проявлений самоактуализации / И.Н. Андреева // Л.С. Выготский и современная культурно-историческая психология: проблемы онтогенеза морального сознания и поведения : матер. ІІІ Междунар. науч. конф. (18–19 октября 2006 г.) / [науч. ред. А.А. Лытко, И.В. Сильченко]. – Гомель : ГГУ им. Ф. Скорины, 2006. – С. 128–131.
    8. Андреева И.Н. Возможности развития эмоционального интеллекта в процессе психологического тренинга / И.Н. Андреева // Психология и современное общество : взаимодействие как путь взаиморазвития : матер. ІV Междунар. науч.-практ. конф. (10–11 апреля 2009 г., г. Санкт-Петербург). – СПб. : СПбУиП, 2009. – Ч. 1. –
    С. 24–26.
    9. Андреева И.Н. Взаимосвязь эмоционального интеллекта и личностной тревожности в подростковом возрасте / И.Н. Андреева // Психологическое здоровье в контексте развития личности : матер. республ. науч.-практ. конф. (30–31 января 2004 г., г. Брест). – Брест, 2004. –
    С. 12–13.
    10. Андреева И.Н. Взаимосвязь эмоционального интеллекта и тезауруса эмоциональных переживаний в юношеском возрасте / И.Н. Андреева // Психология и современное общество: взаимодействие как путь взаиморазвития : матер. Междунар. науч.-практ. конф. (28–29 апреля 2006 г., г. Санкт-Петербург). – СПб., 2006. – Ч. 1. – С. 17–21.
    11. Андреева И.Н. Взаимосвязь социальной компетентности и эмоционального интеллекта у подростков / И.Н. Андреева // Женщина. Образование. Демократия : матер. V Междунар. междисциплин. науч.-практ. конф. (6–7 ноября 2002 г., г. Минск). – Минск, 2003. – С. 194–196.
    12. Андреева И.Н. Гендерные различия в выражености компонентов эмоционального интеллекта / И.Н. Андреева // Психологический журнал. – 2008. – № 1. – С. 39–43.
    13. Андреева И.Н. Гендерные различия в структуре эмоционального интеллекта у студентов / И.Н. Андреева // Женщина. Образование. Демократия : материалы VII Междунар. науч.-практ. конф. (10–11 декабря 2004 г., г. Минск). – Минск, 2004. – С. 282–285.
    14. Андреева И.Н. Гендерные различия в сфере эмоционального интеллекта / И.Н. Андреева // Женщина. Образование. Демократия : матер. V Междунар. междисциплин. науч.-практ. конф. (19–20 декабря 2003 г., г. Минск). – Минск, 2004. – С. 147–149.
    15. Андреева И.Н. Эмоциональная компетентность в работе учителя / И.Н. Андреева // Народное образование. – 2006. – № 2. – С. 216–223.
    16. Андреева И.Н. Эмоциональный интеллект: исследование феномена / И.Н. Андреева // Вопросы психологии. – 2006. – № 3. –
    С. 78–86.
    17. Андреева И.Н. Эмоциональный интеллект: непонимание, приводящее к «исчезновению»? / И.Н. Андреева // Психологический журнал. – Минск, 2006. – № 1. – С. 28–32.
    18. Андреева И.Н. Эмоциональные особенности творческой личности / И.Н. Андреева // Психология. – 2003. – № 1. – С. 51–60.
    19. Андреева И.Н. Когнитивные стратегии эмоциональной саморегуляции в педагогической деятельности / И.Н. Андреева // Вести БДПУ. – 2008. – № 4. – С. 31–35.
    20. Андреева И.Н. Предпосылки развития эмоционального интеллекта / И.Н. Андреева // Вопросы психологии. – 2007. – № 5. –
    С. 57–65.
    21. Андреева И.Н. Развитие эмоциональной компетентности педагогов / И.Н. Андреева // Психология образования сегодня: теория и практика : матер. Междунар. науч.-практ. конф. – Минск, 2003. –
    С. 166–168.
    22. Андреева И.Н. Синдром эмоционального выгорания у студентов педагогических и юридических специальностей / И.Н. Андреева // Феномен человека в психологических исследованиях и в социальной практике : матер. I Междунар. науч.-практ. конф. (31 октября – 1 ноября 2003 г., г. Смоленск). – Смоленск : СГПУ, 2003. – С. 5–7.
    23. Андреева Г.М. Социальная психология / Г.М. Андреева. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1998. – 416 с.
    24. Андреева И.Н. Черты темперамента как биологические предпосылки эмоционального интеллекта / И.Н. Андреева // Наука і освіта. – 2007. –№ 8–9. – С. 4–8.
    25. Анікеєнко М.І. Аналітичний погляд на проблему діагностики рівня емоційної стійкості / М.І. Анікеєнко // Вісник ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія: Психологія. – Х. : ХНПУ, 2007. – Вип. 25. – С. 5–11.
    26. Анохин П. Эмоции / П. Анохин, В. Вилюнас // Психология эмоций. – СПб. : Питер, 2007. – С. 268–275.
    27. Анциферова Л.И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысливание, преобразование ситуаций и психологическая защита // Психол. журн. – 1994. – Т. 15. – № 1. – С. 3–18.
    28. Анциферова Л.И. Развитие личности специалиста как субъекта своей профессиональной жизни / Л.И. Анциферова // Психологические исследования проблемы формирования личности профессионала / [под ред. В.А. Бодалева]. – М. : Ин-т психологии АН СССР, 1991. – С. 27–42.
    29. Анцупов А.Я. Введение. Как предупреждать и разрешать межличностные конфликты : учеб. пособ. / А.Я. Анцупов, А.А. Малышев. – К. : МАУП, 1996. – 104 с.
    30. Асмолов А.Г. Движущие силы и условия развития личности / А.Г. Асмолов // Психология личности. – Самара, 1999. – Т. 2: Хрестоматия. – С. 345–384.
    31. Бабаева Ю.Д. Эмоции и проблемы классификации видов мышления / Ю.Д. Бабаева // Вестн. МГУ. Сер. 14. Психология. – 1999. – № 2. – С. 91–96.
    32. Бакаленко О.А. Евристична функція емоційного переживання (філософсько-методологічний аналіз) : автореф. дис. … канд. філос. наук : спец. 09.00.01 «Онтологія, гносеологія, феноменологія» / О.А. Бакаленко. – Х., 2007. – 18 с.
    33. Бандурка А.В. Конфликтология : учеб. пособ. для вузов / А.В. Бандурка, В.А. Друзь. – Харьков : Ун-т внутр. дел, 1997. – 356 с.
    34. Барабанщиков В.А. Исследование восприятия эмоционального состояния человека по выражению лица / В.А. Барабанщиков, Т.Н. Малкова // Проблема общения в психологии. – М., 1981. – С. 121–132.
    35. Бек Д.С. Когнитивная терапия: полное руководство / Д.С. Бек. – М. : Вильямс, 2006. – 400 с.
    36. Белкина В.Н. Психология раннего и дошкольного детства : учеб. пособ. / В.Н. Белкина. – Ярославль, 1998. – 234 с.
    37. Березовська Л.І. Соціально-психологічні умови виникнення внутрішньо-особистісних конфліктів / Л.І. Березовська // Перспективні педагогічні технології в системі неперервної освіти : матер. Всеукр. наук.-пошук. конф. : у 2 ч. / [за ред. І.Г. Єрмакова, С.В. Рудаківської]. – К. : КиМУ, 2005. – Ч. 2. – С. 106–114.
    38. Березюк Г. Емоційний інтелект як детермінанта внутрішньої свободи особистості / Г. Березюк // Психологічні студії Львівського ун-ту. – 2007. – С. 20–23.
    39. Берк Л. Развитие ребенка / Л. Берк. – 6-е изд. – СПб. : Питер, 2006. – 1056 с.
    40. Бертон Р. Агрессия / Р. Бертон, Д. Ричардсон. – СПб : Питер, 1994. – С. 78.
    41. Бех І.Д. Виховання особистості : у 2 кн. / І.Д. Бех. – К. : Либідь, 2003. – Кн. 1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. – 280 с.
    42. Бех І.Д. Виховання особистості : у 2 кн. / І.Д. Бех. – К. : Либідь, 2003. – Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади. – 344 с.
    43. Би Х. Развитие ребенка / Х. Би. – 9-е изд. – СПб. : Питер, 2004. – 768 с.
    44. Біла книга національної освіти України / Акад. пед. наук України ; [за ред. В.Г. Кременя]. – К., 2009. – Ч. 1. – 189 с.
    45. Біла книга (Сили змін та вектору руху до нової освіти України) [упор. Віктор Громовий]. – К. : Україна – 3000, 2009. – 130 с.
    46. Блінов О.А. Формування емоційної стійкості у військовослужбовців аеромобільних військ під час повітряно-десантної підготовки : автореф. дис. … канд. психол. наук / О.А. Блінов. – К., 1999. – 20 с.
    47. Бодалев А.А. О человеке в экстримальной ситуации (эмоциональная и интеллектуальная составляющие отношения в выборе поведения / А.А. Бодалев // Мир психологии. – 2002. – № 4. – С. 127–134.
    48. Бодров В.А. Современные исследования фундаментальных и прикладных проблем психологии профессиональной деятельности / В.А. Бодров // Психологический журнал. – 2008. – Т. 29. – № 6. – Ч. 2. – С. 66–74.
    49. Бодров В.А. Современные исследования фундаментальних и прикладных проблем психологии профессиональной деятельности / В.А. Бодров // Психологический журнал. – 2008. – Т 29. – № 5. – Ч. 1. –
    С. 83–90.
    50. Большая психологическая энциклопедия. – М. : ЭКСМО, 2007. – 544 с.
    51. Борев Ю.Б. Эстетика : учеб. пособ. : в 2 т. / Ю.Б. Борев. – Смоленск : Русич, 1997. – Т. 1. – 576 с.
    52. Борисова А.А. Восприятие эмоционального состояния человека по интонационному рисунку речи / А.А. Борисова // Вопросы психологии. – 1989. – № 1. – С. 23–26.
    53. Борисова А.А. Эмоциональный облик человека и психологическая проницательность / А.А. Борисова // Особенности познания и общения в процессе обучения. – Ярославль, 1982. – С. 92–96.
    54. Бороздина Г.В. Психология делового общения : учебник / Г.В. Бороздина. – М. : ИНФРА-М, 2007. – 295 с.
    55. Бочелюк В.Й. Психологічні особливості управління інноваційними процесами в школі : монографія / В.Й. Бочелюк. – Дн., 2003. – 343 с.
    56. Бубличенко М.М. Научись общаться! – 2: руководство для хорошего собеседника / М.М. Бубличенко. – Ростов н/Д : Феникс, 2008. – 220 с.
    57. Бурлачук Л.Ф. Психотерапия : учебник для вузов / Л.Ф. Бурлачук, А.С. Кочарян, М.Е. Жидко. – СПб. : Питер, 2007. – 480 с.
    58. Бьюзен Т. Могущество социального интеллекта / Т. Бьюзен. – Минск : Попурри, 2004. – 208 с.
    59. Былкина Н.Д. Развитие представлений детей об эмоциях в онтогенезе / Н.Д. Былкина, Д.В. Люсин // Вопросы психологии. – 2000. – № 1. – С. 38–48.
    60. Вайсбах Х. Эмоциональный интеллект / Х. Вайсбах, У. Дакс. – М. : Лик Пресс, 1998. – 289 с.
    61. Васильев Н.Н. Тренинг преодоления конфликтов / Н.Н. Васильев. – СПб. : Речь, 2007. – 174 с.
    62. Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций) / Ф.Е. Василюк. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 200 с.
    63. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь : Перун, 2002. – 1440 с.
    64. Выготский Л.С. Избранные психологические исследования / Л.С. Выготский. – М. : Наука, 1956. – С. 448.
    65. Выготский Л.С. Лекции по психологии / Л.С. Выготский. – СПб. : Союз, 2006. – 144 с.
    66. Выготский Л.С. О природе эгоцентрической речи / Л.С. Выготский // Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления / [под ред. Ю.Б. Гипенрейтер, В.В. Петухова]. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1981. – С. 176–183.
    67. Выготский Л.С. О двух направлениях в понимании природы эмоций в зарубежной психологи в начале ХХ века / Л.С. Выготский // Вопросы психологии. – 1968. – № 2. – С. 157–159.
    68. Выготский Л.С. О психологических системах / Л.С. Выготский // Собрание сочинений : в 6 т. – М. : Педагогика, 1982. – Т. 1. – С. 109–131.
    69. Выготский Л.С. Собрание сочинений : в 6 т. / Л.С. Выготский. – М. : Педагогика, 1982–1984. – Т. 5. – С. 251.
    70. Выготский Л.С. Собрание сочинений : в 6 т. / Л.С. Выготский. –М. : Педагогика, 1982. – Т. 2. – 344 с.
    71. Выготский Л.С. Собрание сочинений : в 6 т. / Л.С. Выготский. – М. : Просвещение, 1982. – Т. 2. – С. 247.
    72. Вилюнас В. Психология развития мотивации / В. Вилюнас. – СПб. : Речь, 2006. – 458 с.
    73. Вилюнас В. Психология эмоций / В. Вилюнас. – СПб. : Питер, 2007. – 496 с.
    74. Вилюнас В.К. Эмпирические характеристики эмоциональной жизни / В.К. Вилюнас // Психологический журнал. – 1997. – № 3. –
    С. 26–34.
    75. Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений / В.К. Вилюнас. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1976. – 142 с.
    76. Виноградова Л.В. Интеллектуальный контроль как способ интерпретации эмоционально-трудных жизненных ситуаций / Л.В. Виноградова // Психологический журнал. – 2004. – № 6. – С. 21–28.
    77. Власова О.І. Психологія соціальних здібностей: структура, динаміка, чинники розвитку : монографія / О.І. Власова. – К. : Київський університет, 2005. – 308 с.
    78. Волкова Н.П. Емоційний інтелект як інтегральна властивість, що забезпечує компетентність майбутнього вчителя в здійсненні професійно-педагогічної комунікації / Н.П. Волкова / Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки : зб. наук. пр. / [редкол. Т.І. Сущенко та ін.]. – Запоріжжя, 2007. – Вип. 41. – 388 с.
    79. Воловик П.М. Теорія ймовірностей і математична статистика в педагогіці / П.М. Воловик. – К. : Радянська школа, 1969. – 224 с.
    80. Габдреев Р.В. Методология, теория, психологические резервы инженерной подготовки / Р.В. Габдреев. – М. : Наука, 2001. – 167 с.
    81. Гаврилькевич В.К. Емоційна саморегуляція: систематизація базових понять на підставі їх семантико-етимологічного аналізу / В.К. Гаврилькевич // Актуальні проблеми психології / [за ред. акад. С.Д. Максименка]. – К. : Главник, 2008. – Т. Х. – Ч. 5. – С. 108–115.
    82. Гальперин П.Я. К учению об интериоризации / П.Я. Гальперин // Вопросы психологии. – 1966. – № 6. – С. 25–33.
    83. Гарднер Г. Структура разума: теория множественного интеллекта / Г. Гарднер. – М. : Вильямс, 2007. – 512 с.
    84. Гарскова Г.Г. Введение понятия «эмоциональный интеллект» в психологическую теорию / Г.Г. Гарскова // Ананьевские чтения – 99 : тезисы науч.-практ. конф. – СПб., 1999. – С. 25–26.
    85. Гибсон Д. Обучение людей жестокости в условиях государственного террора / Д. Гибсон // Иностранная психология. – 1993. – № 1. – С. 29.
    86. Горбатков А.А. «Информационная» и «энергетическая» модели влияния результатов деятельности на эмоции / А.А. Горбатков // Психологический журнал. – 2004. – Т. 25. – № 4. – С. 41–55.
    87. Гоулман Д. Эмоциональный интеллект / Дэниел Гоулман ; [пер. с англ. А.П. Исаевой]. – М. : АСТ : АСТ МОСКВА : ХРАНИТЕЛЬ, 2008. – 478 с.
    88. Гоулман Д. Эмоциональное лидерство: Искусство управления людьми на основе эмоционального интеллекта / Дэниел Гоулман, Ричард Бояцис, Энни Макки. – М. : Альбина Бизнес Букс, 2007. – 301 с.
    89. Гранская Ю.В. Профессиональные особенности оценивания эмоциональных состояний по выражению лица / Ю.В. Гранская // Ананьевские чтения – 2004 : матер. науч.-практ. конф. – СПб., 2004. – С. 127–133.
    90. Грачева Л.В. Эмоциональный тренинг: искусство властвовать собой. Самоиндукция эмоций, упражнения актерского тренинга, исследования / Л.В. Грачева. – СПб. : Речь, 2004. – 120 с.
    91. Гребенщикова Э.А. Саморегуляция личности в индивидуальном стиле жизнедеятельности : автореф. дис. … канд. психол. наук : 19.00.05 / Э.А. Гребенщикова / Рос. акад. гос. службы при президенте Рос. Фед., каф. соц. психологии. – М., 1995. – 20 с.
    92. Греков Б.А. Образование и переделка речевого стереотипа у лиц старше 70 лет / Б.А. Греков // Процессы естественного и патологического старения. – М., 1964. – 176 с.
    93. Грецов А. Тренинг уверенного поведения для старшеклассников и студентов / А. Грецов. – СПб. : Питер, 2008. – 192 с.
    94. Гришина Н.В. Я и другие: общение в трудовом коллективе / Н.В. Гришина. – Л. : Политиздат, 1990. – 278 с.
    95. Гройсман А.Л. Самовнушение и психическая саморегуляция / А.Л. Гройсман // Практична психологія та соціальна робота. –2008. – № 7. – С. 27–36.
    96. Гросс Э. Смущение и анализ ролевых требований / Э. Гросс, Г. Стоун // Психология межличностного общения : хрестоматия. – СПб., 2001. – С. 195–216.
    97. Гуменюк О.Є. Психологія впливу : монографія / О.Є Гуменюк. – Тернопіль : Економічна думка, 2003. – 304 с.
    98. Гура О.І. Психолого-педагогічна компетентність викладача вищого навчального закладу: теоретико-методологічний аспект : монографія. – Запоріжжя : ГУ «ЗІДМУ», 2006. – 332 с.
    99. Данилова Н.Н. Психофизиология : учебник для вузов / Н.Н. Данилова. – М., 2000. – 256 с.
    100. Дерев’янко С.П. Емоційний інтелект як чинник соціально-психологічної адаптації особистості до студентського середовища : автореф. дис. … канд. психол. наук / С.П. Дерев’янко. – К., 2009. – 20 с.
    101. Деревянко С.П. Развитие эмоционального интеллекта в тренинговых группах / С.П. Деревянко // Психологический журнал. – 2008. – № 2. – С. 79–84.
    102. Деревянко С.П. Эмоциональный интеллект: проблемы категориальности / С.П. Деревянко // Психология в современном информационном пространстве : матер. междунар. науч. конф. / Смол. гос. ун-т. – Смоленск : Изд-во Смол ГУ, 2007. – Ч. 1. – С. 108–112.
    103. Деркач А.А. Модель социально-перцептивной компетентности современного руководителя / А.А. Деркач // Развитие социально-перцептивной компетентности личности : матер. науч. сессии, посвященной 45-летию академика А.А. Бодалева / [под общ. ред. А.А. Деркача]. – М. : Луч, 1998. – 248 с.
    104. Деркач Л.М. Психологічні основи самоконтролю студентів у процесі засвоєння знань / Л.М. Деркач, В.М. Резанко. – К., Наукова думка, 1999. – С. 26 – 44.
    105. Дидато С.В. Большая книга личностных тестов / Сальвадор В. Дидато. – М. : АСТ : Астрель, 2006. – 244 с.
    106. Дженикс Х. Человеческое в человеке / Х. Дженикс // Методы эффективной психокоррекции : хрестоматия / [сост. К.В. Сельченок]. – Мн. : Харвест, 1999. – С. 392–434.
    107. Дмитриев А.В. Конфликтология : учеб пособ. / А.В. Дмитриев. – М. : Гардарики, 2003. – 320 с.
    108. Додонов Б.И. В мире эмоций / Б.И. Додонов. – Киев, 1987. – 288 с.
    109. Дорфман Л.Я. Индивидуальный эмоциональный стиль / Л.Я. Дорфман // Вопросы психологии. – 1989. – № 5. – С. 88–95.
    110. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномен, механизмы и защита / Е.Л. Доценко. – М. : ЧеРо, МГУ, 2000. – 344 с.
    111. Дружилов С.А. Становление профессионализма человека как реализации индивидуального ресурса профессионального развития / С.А. Дружилов. – Новокузнецк : Изд-во ИПК, 2002. – 242 с.
    112. Дружинин В.В. Введение в теорию конфликта / В.В. Дружинин, А.С. Конторов, М.Д. Конторов. – М. : Радио и связь, 1989. – 287 с.
    113. Дружинин В.Н. Метафорические модели интеллекта / В.Н. Дружинин // Психологический журнал. – 1999. – Т. 20. – № 6. –
    С. 44–52.
    114. Дружинин В.Н. Психология общих способностей / В.Н. Дружинин. – СПб. : Питер, 2007. – 368 с.
    115. Дубчак Г.М. Аналіз внутрішньо-особистісних переживань студентів у період навчання у вузі / Г.М. Дубчак / Перспективні педагогічні технології в системі неперервної освіти : матер. Всеукр. наук.-пошук. конф. : у 2 ч. / [за ред. І.Г. Єрмакова, С.В. Рудаківської]. – К. : КиМУ, 2005. – Ч. 2. – С. 356–362.
    116. Дусавицкий А.К. 2 х 2 = Х? / А.К. Дусавицкий. – Харьков, 2002. – 172 с.
    117. Дьяченко М.И. О подходах к изучению эмоциональной устойчивости / М.И. Дьяченко, В.А. Пономаренко // Вопросы психологии. – 1990. – № 1. – С. 106–113.
    118. Ежова Н.Н. Рабочая книга практического психолога / Н.Н. Ежова. – 5-е изд. – Ростов н/Д : Феникс, 2007. – 315 с.
    119. Елисеева И.М. Соотношение субъективных и объективных показателей эмоционального возбуждения до экзамена и после него / И.М. Елисеева, Е.П. Ильин, Н.А. Качанова // Психофизическое изучение учебной и спортивной деятельности. – Л., 1981. – С. 82–85.
    120. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии / С.М. Емельянов. – СПб. : Питер, 2001. – 400 с.
    121. Ермолаева Е.П. Профессиональная идентичность и маргинализм: концепция и реальность / Е.П. Ермолаева // Психологический журнал. – 2001. – Т. 22. – № 4. – С. 51–59.
    122. Ермолаева М.В. Психология развития. – М. : Изд-во Московского психолого-социального ин-та ; Воронеж : МОДЭК, 2006. – 376 с.
    123. Ермолин А.В. Возрастно-половые и типические особенности представленности в сознании структуры мотива : автореф. дис. … канд. психол. наук / А.В. Ермолин. – СПб., 1996. – 20 с.
    124. Ерчак Н.Т. Общая психология. Тестовые задания / Н.Т. Ерчак. – Мн. : Новое знание, 2005. – 272 с.
    125. Заброцький М.М. Вікова психологія : навч. посіб. / М.М. Заброцький. – К. : МАУП, 1998. – 92 с.
    126. Закон України «Про освіту» // Голос України. – 1991. –
    26 червня.
    127. Зарицька В.В. Виділення необхідної і достатньої сукупності ключових компетенцій як передумова формування здатності до самореалізації / В.В. Зарицька / Социальные технологи: Актуальне проблемы теории и практики / [под ред. О.Л. Скидина]. – Киев ; М. ; Одеса ; Запорожье, 2004. – Вып. 23. – С. 99–107.
    128. Зарицька В.В. Взаємозв’язок афекту та інтелекту в наукових психологічних теоріях / В.В. Зарицька // Социальные технологии: акутальные проблемы теории и практики : Междунар. межвуз. сб. науч. работ. – Киев ; М. ; Одеса ; Запорожье, 2008. – Вып. 37. – С. 135–141.
    129. Зарицька В.В. Використання емоцій у діяльності та спілкуванні / В.В. Зарицька // Социальные технологии: актуальне проблемы теории и практики : междунар. межвуз. сб. науч. трудов. – Киев ; М. ; Одеса ; Запорожье, 2008. – Вып. 38. – С. 177–188.
    130. Зарицька В.В. Дослідження готовності старшокласників до вибору професії / В.В. Зарицька // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки : зб. наук. пр. / [редкол. Т.І. Сущенко (відп. ред.) та ін.]. – К. ; Запоріжжя, 2002. – Вип. 25. – С. 140–144.
    131. Зарицька В.В. Емоційний інтелект: актуальність проблеми / В.В. Зарицька // Вісник ХНПУ ім. Сковороди. Психологія. – Х. : ХНПУ, 2008. – Вип. 24. – С. 56–65.
    132. Зарицька В.В. Модель формування у старшокласників здатності до самореалізації / В.В. Зарицька // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. – Х., 2006. – С. 36–42.
    133. Зарицька В.В. Передумови розвитку емоційного інтелекту / В.В. Зарицька / Дні науки : зб. тез доп. : у 3 т. / Гуманітарний університет «ЗІДМУ» (11–12 жовтня 2007 р.) ; [редкол. В.М. Огаренко та ін.]. – Запоріжжя : ГУ «ЗІДМУ», 2007. – Т. 3. – С. 219–220.
    134. Зарицька В.В. Професійно-формувальні передумови розвитку емоційного інтелекту / В.В. Зарицька // Вісник ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. – Х. : ХНПУ, 2010. – Вип. 33. – С. 101–108.
    135. Зарицька В.В. Психологічна підтримка учнів у їх соціальному і професійному самовизначенні / В.В. Зарицька // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки : зб. наук. пр. / [редкол. Т.І. Сущенко (відп. ред.) та ін.]. – К. ; Запоріжжя, 2002. – Вип. 24. –
    С. 112–115.
    136. Зарицька В.В. Розроблення комплексної програми формування у старшокласників здатності до самореалізації та результати її впровадження / В.В. Зарицька // Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. пр.. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / [за ред. С.Д. Максименка]. – К., 2004. – Т. VI. – Вип. 8. – С. 120–128.
    137. Зарицька В.В. Розуміння особистістю власних емоцій / В.В. Зарицька // Актуальні проблеми психології / [за ред. акад. С.Д. Максименка]. – К. : Главник, 2008. – Т. Х. – Ч. 5. – С. 208–217.
    138. Зарицька В.В. Розуміння особистістю емоцій інших в структурі емоційного інтелекту /В.В. Зарицька // Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України / [за ред. С.Д. Максименка]. – К., 2010. – Т. ХІІ. – Ч. 6. – С. 154–160.
    139. Зарицька В.В. Роль емоцій в теорії множинності інтелекту Г. Гарднера / В.В. Зарицька // Вісник ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. – Х. : ХНПУ, 2010. – Вип. 33. – С. 101–108.
    140. Зарицька В.В. Самоконтроль емоцій у структурі емоційного інтелекту / В.В. Зарицька // Вісник Одеського національного університету. Серія: Психологія. – 2010. – Т. 15. – Вип. 9. – С. 43–52.
    141. Зарицька В.В. Саморегуляція емоцій в структурі емоційного інтелекту / В.В. Зарицька // Вісник ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. – Х. : ХНПУ, 2010. – Вип. 35. – С. 66–77.
    142. Зарицька В.В. Соціальні передумови розвитку емоційного інтелекту / В.В. Зарицька // Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / [за ред. С.Д. Максименка]. – К., 2007. – Т. IX. – Ч. 6. – С. 154–160.
    143. Зарицька В.В. Старший шкільний вік як найдоцільніша вікова категорія для формування здатності до самореалізації / В.В. Зарицька // Актуальні проблеми психології : зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / [за ред. С.Д. Максименка]. – К., 2004. – Т. 7. – Вип. 3. – С. 311–321.
    144. Зарицька В.В. Структура емоційного інтелекту: аналітичний огляд зарубіжних теорій / В.В. Зарицька // Вісник ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. – Х. : ХНПУ, 2007. – Вип. 25. –С. 76–89.
    145. Зарицька В.В. Теоретико-методологічні підходи до вивчення самореалізації особистості у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі / В.В. Зарицька // Соціально-психологічні особливості самореалізації особистості в сучасному суспільстві : монографія / [В.Й. Бочелюк, С.А. Білоусов, Т.А. Гришина та ін. ; за ред. В.Й. Бочелюка]. – Запоріжжя : КПУ, 2009. – С. 71–90.
    146. Зарицька В.В. Теоретичний аналіз наукових підходів до визначення поняття «емоційний інтелект» / В.В. Зарицька // Социальные технологии: актуальне проблемы теории и практики : Междунар. межвуз. сб. науч. работ. – Киев ; М. ; Одеса ; Запорожье, 2007. – Вып. 36. – С. 100–107.
    147. Зарицкая В.В. Проблемы развития эмоционального интеллекта студентов в учебном процессе / В.В. Зарицкая // Сучасна психологія: актуальні проблеми й тенденції розвитку : матер. Міжрегіон. наук.-практ. конф. / [за ред. В.Й. Бочелюка]. – Запоріжжя : КПУ, 2011. – С. 101–102.
    148. Зарицька В.В. Біологічні передумови розвитку емоційного інтелекту / В.В.Зарицька / Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України / [за ред. С.Д. Максименка]. – К., 2010. – Т. ХІІ. – Ч. 7. – С. 185–197.
    149. Зарицька В.В. Вікові передумови розвитку емоційного інтелекту особистості (дошкільний і шкільний періоди) / В.В. Зарицька // Вісник
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины