Цимбаленко Олена Олександрівна Психологічні особливості формування здатності до комунікативної взаємодії у дітей з порушеннями спілкування : Цимбаленко Елена Александровна Психологические особенности формирования способности к коммуникативного взаимодействия у детей с нарушениями общения Tsymbalenko Olena Oleksandrivna Psychological features of formation of ability to communicative interaction in children with communication disorders

Короткий опис

Цимбаленко Олена Олександрівна, директор ГО «Центр АВА-терапії». Назва дисертації: «Психологічні особливості формування здатності до комунікативної взаємодії у дітей з порушеннями спілкування». Шифр та назва спеціальності 19.00.07 педагогічна та вікова психологія. Спецрада Д26.453.02 Інституту психології імені Г.С. Костюка

НАЦІОНАЛЬНА АКА ДЕМІЯ ПЕ ДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ імені Г. С. КОСТЮКА
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ЦИМБАЛЕНКО ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 376.015.31+159.922.76]-056.4:616.896:316.772.4(043.5)
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЗДАТНОСТІ
ДО КОМУНІКАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ
СПІЛКУВАННЯ
19.00.07 - педагогічна та вікова психологія
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело О. О. Цимбаленко
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий керівник: Кондратенко Лариса Олександрівна, доктор психологічних наук, старший науковий співробітник
Київ - 2021

ЗМІСТ
ВСТУП 16
РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ СПІЛКУВАННЯ
1.1. Сучасний погляд на причини та існуючі шляхи психолого-
педагогічної корекції порушення спілкування в дітей 24
1.2. Особливості мотиваційної системи дітей із порушеннями
спілкування 54
Висновки до першого розділу 68
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ СПІЛКУВАННЯ
2.1. Мета та завдання констатувального етапу дослідження 71
2.2. Загальна характеристика груп досліджуваних 72
2.3. Обґрунтування вибору методик 75
2.4. Організація та умови проведення дослідження 77
2.5. Аналіз та результати вивчення особливостей поведінки дітей
із порушеннями спілкування 77
Висновки до другого розділу 109
РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ ЗДАТНОСТІ ДО КОМУНІКАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ СПІЛКУВАННЯ
3.1. Основні психологічні чинники формування здатності
до комунікативної взаємодії в дітей із порушеннями спілкування 111
3.2. Методика формування здатності до комунікативної взаємодії в дітей
із порушеннями спілкування 116
3.3. Методика формування початків вокального мовлення в дітей
із порушеннями спілкування 125
3.4. Застосування індивідуальних корекційних програм для формування
здатності до комунікативної взаємодії в дітей із порушеннями спілкування та аналіз їхньої ефективності 136
Висновки до третього розділу 158
ВИСНОВКИ 159
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 162
ДОДАТКИ 181

Список літератури

ВИСНОВКИ
Теоретичний аналіз наукових джерел та результати експериментального дослідження формування здатності до комунікативної взаємодії в дітей із порушеннями спілкування дали підстави для таких висновків.
1. Існують значні розбіжності наукових поглядів психологів та дефектологів на розуміння причин появи феномена блокування розвитку комунікативної взаємодії в дітей. Вирізняються два основні напрями пояснення проблеми: теорії дефіцитарності, які вбачають причини порушень спілкування в дітей у вроджених фізичних вадах, і теорії порушення дитячо-батьківських відносин, які шукають витоки проблеми порушень спілкування в несприятливому середовищі, зокрема в специфічних дитячо-батьківських стосунках, внаслідок яких припиняється соціальний та емоційний розвиток дитини.
2. Важливим чинником блокування здатності до комунікативної взаємодії виступає відсутність у дітей із порушеннями спілкування мотивів із потужною смислоутворювальною складовою, які формують здатність долати перешкоди та докладати необхідних зусиль для залучення до комунікативної взаємодії. Така взаємодія передбачає налаштованість дитини на виконання прохання/вимоги дорослого. З’ясовано, що ймовірною причиною відмови від докладання мотивованих зусиль до побудови взаємодії є відсутність авторитету в значущих дорослих.
3. Розроблено корекційну методику, яка передбачає формування авторитету значущих дорослих (батьків і педагогів) та органічно вбудовує заходи з формування авторитету в низку інших заходів, спрямованих на формування комунікативної взаємодії. Впроваджено поняття емоційно значущої взаємодії зі значущим дорослим як необхідного етапу формування авторитету. Визначено послідовність корекційних заходів із формування комунікативної взаємодії в дітей із порушеннями спілкування:
- встановлення керівного контролю з боку значущого дорослого (педагога, батьків);
- залучення дитини до емоційно значущої взаємодії зі значущим дорослим;
- встановлення авторитету значущого дорослого (педагога, батьків) та утвердження його як референтної особи для дитини з порушенням спілкування;
- формування в дитини потреби в спілкуванні з авторитетним дорослим і трансформація її в провідний мотив із потужною смислоутворювальною складовою;
- формування комунікативної взаємодії, що автоматично посилюється завдяки задоволенню від спілкування з авторитетним дорослим;
- узагальнення навички комунікативної взаємодії та поширення її на більш широке коло дорослих (педагогів, батьків, членів родини) й однолітків;
- розвиток вокального мовлення.
4. Позитивні результати корекційної роботи за запропонованою автором корекційною методикою підтверджені кількісним та якісним аналізом результатів структурованого спостереження, а також кількісним аналізом даних тестування за методикою АТЕС. Внаслідок застосування запропонованих індивідуальних корекційних програм у поведінці дітей із порушеннями спілкування відбулися суттєві зміни, а саме: значно збільшилась кількість випадків активної взаємодії, які замінили випадки взаємодії під тиском; з’явилися випадки ініціювання взаємодії з боку дітей; більше ніж у шість разів знизилась кількість випадків відмови від взаємодії з боку дітей. Отримані позитивні результати свідчать про доцільність використання запропонованої методики для підвищення ефективності психолого-педагогічних корекційних заходів. Вони можуть використовуватися не лише психолого-педагогічним складом навчальних та спеціалізованих закладів, а й батьками як основними значущими дорослими в житті дитини з порушеннями спілкування.
Перспективи подальших досліджень ми вбачаємо в детальному вивченні особливостей формування такого важливого суспільного та психологічного явища, як авторитет значущого дорослого, його ролі та механізмів у розвитку
комунікаційних здатностей дітей із порушеннями спілкування, науковому обґрунтуванні та розробці методик роботи батьків із такими дітьми