Скоробагатько Андрій Васильович Єдність та диференціація правового регулювання пенсійного забезпечення в Україні : Скоробогатько Андрей Васильевич Единство и дифференциация правового регулирования пенсионного обеспечения в Украине Skorobahatko Andriy Vasyliovych Unity and differentiation of legal regulation of pension provision in Ukraine



  • Назва:
  • Скоробагатько Андрій Васильович Єдність та диференціація правового регулювання пенсійного забезпечення в Україні
  • Альтернативное название:
  • Скоробогатько Андрей Васильевич Единство и дифференциация правового регулирования пенсионного обеспечения в Украине Skorobahatko Andriy Vasyliovych Unity and differentiation of legal regulation of pension provision in Ukraine
  • Кількість сторінок:
  • 479
  • ВНЗ:
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка
  • Рік захисту:
  • 2020
  • Короткий опис:
  • Скоробагатько Андрій Васильович, завідувач кафедри загальноправових дисциплін Національного університету «Одеська морська академія». Назва дисертації «Єдність та диференціація правового регулювання пенсійного забезпечення в Україні» Шифр та назва спеціальності 12.00.05 трудове право; право соціального забезпечення. Шифр спеціалізованої ради Д 26.001.46 Київський національний університет імені Тараса Шевченка





    МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
    НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
    ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО
    Кваліфікаційна наукова
    праця на правах рукопису
    УДК З69.542.331.25(477)
    СКОРОБАГАТЬКО АНДРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
    ЄДНІСТЬ ТА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
    ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
    В УКРАЇНІ
    Спеціальність 12.00.05 – трудове право; право соціального
    забезпечення
    Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
    Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
    результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
    _____________________А. В. Скоробагатько
    Науковий консультант
    доктор юридичних наук, професор,
    член-кореспондент НАПрН України,
    заслужений діяч науки і техніки
    України
    ХУТОРЯН Наталія Миколаївна
    Київ – 2020




    ЗМІСТ
    ВСТУП................................................................................................................... 31
    РОЗДІЛ І. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ГЕНЕЗА
    ТЕОРЕТИЧНОЇ ДУМКИ ЩОДО ЄДНОСТІ ТА ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ
    ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.......... 47
    1.1. Методологічні засади досліджень єдності та диференціації правового
    регулювання пенсійного забезпечення .............................................................. 47
    1.2. Ґенеза теоретичної думки щодо єдності та диференціації правового
    регулювання пенсійного забезпечення .............................................................. 78
    Висновки до Розділу І........................................................................................ 109
    РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ЄДНОСТІ ТА ДИФЕРЕНЦІАЦІІ
    ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:
    ПОНЯТТЯ, ВЗАЄМОДІЯ, МОТИВИ І ЦІЛІ, КРИТЕРІЇ ............................ 112
    2.1. Поняття та взаємодія єдності та диференціації правового регулювання
    пенсійного забезпечення................................................................................... 112
    2.2. Мотиви і цілі єдності та диференціації правового регулювання пенсійного
    забезпечення...................................................................................................... 138
    2.3. Критерії диференціації правового регулювання пенсійного
    забезпечення...................................................................................................... 162
    Висновки до Розділу ІІ....................................................................................... 188
    3.1. Поняття та класифікація видів пенсій....................................................... 191
    3.2. Єдність та диференціація правового регулювання пенсійного
    забезпечення у трирівневій системі пенсійного забезпечення України ........ 212
    3.3. Проблемні аспекти єдності та диференціації правового регулювання
    пенсійного віку та страхового стажу в пенсійному забезпеченні .................. 242
    3.4. Єдність та диференціація правового регулювання окремих видів
    спеціальних страхових пенсій .......................................................................... 277
    30
    Висновки до Розділу ІІІ..................................................................................... 317
    РОЗДІЛ IV. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЄДНОСТИ ТА ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ
    ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЕСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:
    ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ...................................................................... 322
    4.1. Сучасна соціально-правова політика держави та єдність і диференціація
    правового регулювання пенсійного забезпечення .......................................... 322
    4.2. Тенденції єдності та диференціації у пенсійному законодавстві в умовах
    пенсійної реформи ............................................................................................ 355
    Висновки до Розділу ІV ..................................................................................... 395
    ВИСНОВКИ........................................................................................................ 399
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................................... 414
    ДОДАТКИ ........................................................................................................... 468
  • Список літератури:
  • ВИСНОВКИ
    Пенсійне забезпечення непрацездатних осіб зародилося і
    вдосконалювалося еволюційно, поетапно в залежності від розвитку суспільства,
    від проголошуваних політичних цілей і економічних можливостей держави і
    пройшло шлях від забезпечення пенсіями окремих категорій осіб до утворення
    загальнодержавної системи пенсійного забезпечення. Пенсійне забезпечення –
    категорія змінна, на яке суттєво впливає суспільний устрій, економічний та
    соціальний розвиток держави.
    Провівши комплексне дослідження нормативних актів і практики їх
    реалізації, проаналізувавши численні наукові праці, автором сформульовано
    низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на визначення ролі
    єдності та диференціації у правовому регулюванні пенсійного забезпечення,
    впливу цих правових категорій на формування пенсійного законодавства та
    побудову нової пенсійної системи. Основні з них такі:
    1. Методологія дослідження взаємодії єдності і диференціації у
    регулюванні пенсійного забезпечення визначається як багаторівнева система,
    що ґрунтується на сучасній парадигмі правового пізнання. Для досягнення
    поставленої мети в роботі застосовані такі рівні пізнання: рівень парадигм,
    рівень підходів, рівень методів та принципів. Загалом же дослідження на
    сучасному етапі проблем пенсійного забезпечення по суті своїй є
    міждисциплінарним питанням – розуміння його специфіки неможливе без
    застосування методології та результатів соціології, демографії, психології та
    інших наук, що зобов’язало автора звертатися до узагальнень і висновків, а
    також емпіричних даних, запропонованих неюридичними науками. Визначено,
    що використані методи і підходи, перебуваючи між собою у тісному
    взаємозв’язку, утворюють цілісну систему – методологію дослідження
    правових категорій єдність та диференціація. Комплексність дослідження
    правової природи категорій єдність та диференціація сприяла обґрунтуванню їх
    місця і ролі в регулюванні пенсійного забезпечення, у формуванні пенсійного
    законодавства та побудові нової пенсійної системи.
    400
    Сформульоване авторське визначення методології юридичної науки – це
    система підходів, методів і прийомів пізнання правової реальності, що
    забезпечують отримання нової, об’єктивної, всебічної і систематизованої
    інформації про досліджувані процеси та явища.
    2. Диференціація в праві соціального забезпечення є багатогранною
    категорією і в сучасних умовах розцінюється автором як позитивне явище.
    Диференціація в широкому розумінні – це будь-яке розходження в нормах, що
    залежить від тих або інших умов. До її завдання входить індивідуалізація
    загальної правової норми відносно окремих категорій працівників, яким
    притаманні різні фізіологічні особливості або коли вони працюють у різних
    умовах. Диференціація базується на певних принципах, вироблених як теорією,
    так і практикою, а саме: соціальної обумовленості, наукової обґрунтованості,
    демократичності й гуманності, справедливості, погодженості інтересів особи і
    держави, пріоритетності прав людини, відповідності міжнародним стандартам,
    прозорості й гласності. Диференціація: а) сприяє вирівнюванню стартових
    можливостей громадян у набутті пенсійних прав; б) застосовується з метою
    захисту прав осіб, які особливо потребують соціального захисту держави; в)
    встановлюється з метою забезпечення охорони здоров'я громадян.
    Під диференціацією пенсійного забезпечення необхідно розуміти
    відмінності в правовому регулюванні пенсійного забезпечення за
    встановленими стійкими критеріями. Це затверджені державою в нормативних
    актах (порівняно з загальними нормами) відмінності у змісті й обсязі прав, які
    витікають із особливостей правового статусу суб’єктів пенсійного забезпечення
    і проявляються через правові обмеження й пільги.
    3. Диференціація вдосконалює процес правового регулювання, підвищує
    його ефективність. Застосування диференціації у пенсійному забезпеченні має
    вагоме значення, оскільки вона, закріплюючи переваги чи встановлюючи певні
    обмеження, забезпечує рівність при реалізації права на пенсію тим категоріям
    громадян, хто працював у шкідливих умовах, чи працював більше і краще, чи
    тим, хто за станом здоров’я взагалі не міг працювати. Застосування
    401
    обґрунтованої диференціації у пенсійному законодавстві дає можливість
    державі забезпечити рівність захисту інтересів усіх членів суспільства.
    Диференціація в пенсійному забезпеченні проявляється через пільги та
    певні обмеження. Пільги виступають як особливі підстави диференціації
    правового регулювання, що виражається в наділенні окремих категорій
    громадян правом на одержання пенсійного забезпечення на кращих умовах у
    порівнянні із загальними. Пільги у праві соціального забезпечення – це
    переваги (додаткові права) для визначених у законодавстві осіб, виділених за
    певними ознаками, які дають підстави для їх додаткового соціального захисту.
    В пенсійному забезпеченні правові пільги виконують стимулюючу, компенсаційну
    та мотивуючу функції.
    4. Вперше в галузевій науці права соціального забезпечення визначені
    мотиви і цілі диференціації. До основних цілей диференціації відносяться:
    1) забезпечення рівності суб’єктів пенсійних правовідносин, які відносяться до
    однієї категорії (групи) працівників; 2) надання додаткового захисту деяким
    категоріям громадян, що потребують підвищеного соціального захисту (тобто
    врахування суб'єктних особливостей особи), в тому числі й захисту від ризику
    втрати професійної працездатності внаслідок впливу негативних виробничих
    факторів; 3) врахування природно-кліматичних умов і техногенних факторів
    для окремих категорій працівників; 4) визнання особливих заслуг перед
    суспільством і державою.
    До мотивів диференціації в пенсійному забезпеченні необхідно віднести:
    правове спонукання до дій, спрямованих на ефективну поведінку, на високу
    результативність дій; підвищення зацікавленості виконувати ту роботу, яка
    корисна і необхідна суспільству й державі в конкретний період їх розвитку;
    сприяти добровільності вибору тої чи іншої роботи залежно від волі самих
    громадян (у даному випадку під мотивацією розуміється внутрішня рушійна
    сила, що спонукає людину до дії або певного типу поведінки). Мотиви
    диференціації в пенсійному забезпеченні проявляються через пільги
    (стимулююча, компенсаційна і мотивуюча функції пільг), які закріплюються в
    402
    спеціальних, диференційованих нормах. Пільги спонукають (підштовхують)
    певні групи населення чи окремих осіб заради них робити вибір.
    5. Диференціації характерні такі особливості: по-перше, диференціація як
    правова категорія приводиться в дію завдяки законодавчому закріпленню; подруге, диференціація в деяких окремих випадках за своїм змістом тісно
    пов’язана з поняттям позитивної дискримінації, утім встановлення пільг сприяє
    зрівнянню прав різних категорій осіб, настанню справедливості та, як наслідок,
    гармонізації соціальної сфери; по-третє, диференціація не може бути
    розглянута окремо від єдності, оскільки ці поняття взаємодіють при
    регулюванні відносин з пенсійного забезпечення. Саме термін взаємодія
    єдності і диференціації й відображає той стан, в якому знаходяться ці правові
    категорії відносно одна одної.
    Диференціація у пенсійному забезпеченні повинна мати певні межі,
    інакше вона не досягатиме поставленої мети і призведе до накопичення
    негативних тенденцій у цій сфері, до порушення інших принципів права. Межі
    диференціації – це такі допустимі відмінності, виключення, переваги чи
    обмеження прав громадян, що визначаються винятково законами і які не є
    дискримінаційними до інших осіб. Спеціальне законодавство, що стосується
    окремих категорій працюючих, не може бути відділене і протиставлене
    загальному законодавству.
    6. Єдність правового регулювання у пенсійному забезпеченні
    проявляється через загальні норми, які приймаються законодавчим органом
    держави з метою встановлення єдиних підходів регулювання цієї сфери.
    Єдність, будучи однією з важливих рис сучасного національного пенсійного
    забезпечення, проявляється у загальності та обов’язковості для всіх видів
    пенсійних виплат та означає встановлення єдиних умов пенсійного
    забезпечення для всіх громадян. Єдність у пенсійному забезпеченні (якщо мати
    на увазі її юридичні ознаки) характеризується встановленням загальних цілей і
    завдань правового регулювання, єдністю юридичних способів впливу на
    суспільні відносини, які становлять предмет регулювання, рівністю основних
    403
    прав і обов'язків громадян, спільністю способів їхньої реалізації. У пенсійному
    законодавстві єдність проявляється у загальних нормах, які поширюються на
    всі категорії громадян, забезпечують єдність умов призначення пенсій
    незалежно від особливостей професії, спеціальності чи кваліфікації особи,
    місця й характеру їх попередньої роботи, галузі економіки, території, на якій
    перебуває організація, форми оплати праці.
    7. Дано авторське визначення критеріїв диференціації. Під критеріями
    диференціації пенсійного забезпечення необхідно розуміти об'єктивно існуючі,
    стійкі, науково обґрунтовані, визнані законодавцем суспільно-значимими
    обставини, що спричиняють необхідність встановлення відмінностей у
    правовому регулюванні призначення пенсій шляхом встановлення пільг чи
    обмежень, які застосовуються лише щодо окремих категорій працівників (осіб).
    Визначені та охарактеризовані критерії диференціації, які суттєво
    впливають на формування пенсійного законодавства України. Це такі
    критерії:
    – характер та умови праці;
    – особливість території, де проходила трудова діяльність;
    – тривалість страхового (трудового) стажу чи спеціального стажу
    (вислуги років);
    – суб'єктивні властивості особи та її сім'ї;
    – специфіка професії працівників;
    – правовий статус громадян;
    – група інвалідності та причини її настання;
    – розмір попереднього заробітку та розмір внесків до Пенсійного фонду
    України.
    Встановлено, що всі критерії диференціації правового регулювання
    пенсійних відносин розділяються на дві групи: 1) обумовлені об'єктивними
    умовами, тобто обставинами, пов'язаними із зовнішніми об'єктивними
    факторами процесу праці (об'єктивна диференціація); 2) обумовлені
    404
    суб'єктивними особливостями, що враховують властивості, які характеризують
    суб'єктів пенсійного забезпечення (суб'єктивна диференціація).
    8. Сформульовано авторське визначення категорії – пенсія. Пенсія – це
    регулярна щомісячна грошова виплата, яка є одним із основних джерел
    існування особи-пенсіонера, що надається на загальних, пільгових чи
    спеціальних підставах, у розмірах і порядку, передбачених законом,
    фінансується за рахунок коштів Пенсійного фонду України, бюджетів інших
    страхових фондів і коштів, асигнованих державою та виступає важливою
    гарантією реалізації соціальної функції держави. Запропонована класифікація
    пенсій, визначено, що первинно всі пенсії поділяються на державні і
    недержавні пенсії. У свою чергу, державні пенсії діляться на три родові групи:
    загальні страхові пенсії, спеціальні страхові пенсії і накопичувальні страхові
    пенсії.
    Поряд із універсальним визначенням пенсії обґрунтована доцільність
    законодавчого закріплення у ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове
    державне пенсійне страхування» видових визначень пенсії, а саме: «пенсія за
    віком», «пенсія за вислугу років», «пенсія по інвалідності», «пенсія у зв’язку з
    втратою годувальника». з наступним перенесенням уже визначених дефініцій
    до Пенсійного кодексу України.
    9. Доведено, що право на пенсію по старості обумовлено двома
    головними юридичними фактами: по-перше, досягненням пенсійного віку; подруге, наявністю необхідного страхового стажу. Страховий (трудовий) стаж для
    пенсій (за віком; по інвалідності внаслідок загального захворювання або
    каліцтва, не пов'язаного з роботою; у зв'язку з втратою годувальника) поряд з
    пенсійним віком, інвалідністю, втратою годувальника є головним юридичним
    фактом.
    Визначено, що головною умовою (головним правоутворюючим
    юридичним фактом) для призначення пільгових пенсій за віком і пенсій за
    вислугу років нарівні з втратою професійної працездатності є наявність
    встановленої законом тривалості спеціального стажу (вислуги років).
    405
    Ці юридичні факти одночасно є правоутворюючими юридичними
    підставами для виникнення пенсійних правовідносин і визначають суб’єктивне
    право на одержання пенсії.
    10. Зроблено висновок про доцільність поділу пенсійного віку на:
    загальний і спеціальний. У свою чергу, спеціальний пенсійний вік ділиться
    на два підвиди: пільговий і гнучкий пенсійний вік. Аргументовано
    доцільність більш широкого впровадження гнучкого пенсійного віку в
    пенсійному забезпеченні.
    Наведені аргументи щодо подальшого підвищення пенсійного віку.
    Доцільно це питання вирішувати в два етапи: на першому етапі відповідно
    до законодавчих змін завершити збільшення віку виходу на пенсію для
    жінок до 60 років. А на другому етапі необхідно підвищити вік виходу на
    пенсію для жінок до 63 років, а для чоловіків до – 65 років. На цьому етапі
    підвищення віку виходу на пенсію повинне зайняти більш тривалий час,
    для жінок – 12 років, для чоловіків – 20 років, а темпи збільшення
    пенсійного віку встановити не більше трьох місяців на рік. Враховуючи
    складну демографічну ситуацію в державі, при підвищенні пенсійного віку
    жінкам необхідно його диференціювати з урахуванням кількості
    народжених та вихованих дітей. Жінкам, які мають 5 і більше дітей,
    знизити вік виходу на пенсію на 10 років, відповідно, тим, які мають 4
    дітей – на 8 років, 3 дітей – на 6 років, 2 дітей – на 3 роки.
    11. Обґрунтовано, що стаж роботи (трудовий стаж) поділяється на такі
    види: загальний, страховий і спеціальний. Вислуга років є різновидністю
    спеціального стажу. Вислуга років – це тривалий період часу з виконання
    певної професійної діяльності, яка відповідно до чинного законодавства дає
    підстави для призначення і виплати пенсій за вислугу років.
    12. Внесена пропозиція щодо зміни структури пенсійної системи. В
    уточненому варіанті елементи структури системи пенсійного забезпечення
    можуть бути визначені у ч. 1 ст. 2 Закону України «Про загальнообов’язкове
    державне пенсійне страхування» таким чином:
    406
    Перший рівень – солідарна система загальнообов'язкового державного
    пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та
    здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів
    Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.
    Другий рівень – система спеціального страхового пенсійного
    забезпечення, що базується на засадах солідарності і субсидування та
    здійснення виплати пенсій за рахунок коштів Пенсійного фонду, Державного
    бюджету України та додаткових джерел фінансування на умовах та в порядку,
    передбачених окремими законами України.
    Третій рівень – накопичувальна система загальнообов'язкового
    державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення
    коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних
    недержавних пенсійних фондах – суб'єктах другого рівня системи пенсійного
    забезпечення та здійснення фінансування витрат на оплату договорів
    страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку,
    передбачених законом.
    Четвертий рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, що
    базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань
    у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами
    пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про
    недержавне пенсійне забезпечення.
    Така структура системи пенсійного забезпечення є цілісною системою,
    яка охоплює всі види пенсій, що призначаються в Україні.
    13. Запропоновано авторське розуміння соціальної політики і правової
    політики у соціальній сфері.
    Соціальна політика – це діяльність держави у соціальній сфері,
    спрямована на об’єднання зусиль всіх її структур з метою вирішення
    соціальних питань. Це комплекс норм, заходів, соціальних програм,
    спрямованих на реалізацію загальнодержавних інтересів, підтримку галузей
    соціальної сфери, сприяння зайнятості, забезпечення доходів, підвищення рівня
    407
    життя населення, запобігання соціальних конфліктів. Саме в межах соціальної
    політики створюються і задовольняються потреби в благах, необхідних для
    самореалізації творчого потенціалу людини і суспільства.
    Під правовою політикою необхідно розуміти сукупність ідей, завдань,
    програм, методів стосовно становлення та розвитку регулювання та охорони
    суспільних відносин за допомогою права. Її концептуальне призначення – це
    формування ефективно діючого механізму реалізації прав і свобод громадян та
    найбільш повне їх забезпечення; зміцнення дисципліни, законності й
    правопорядку; виховання свідомості та правової культури населення;
    націленість на досягнення позитивних результатів.
    Підтримано домінанту, що в сучасних умовах такі характеристики
    держави, як «правова держава» і «соціальна держава» є нероздільними, що дає
    підстави стверджувати про єдину соціально-правову політику держави у
    пенсійному забезпеченні. Доведено доцільність використання терміну
    соціально-правова політика держави.
    Основою соціально-правової політики має стати захист соціальновразливих прошарків населення, захист слабких, непристосованих груп, які не
    мають достатніх коштів для існування, необхідно надавати допомогу тим, хто її
    дійсно потребує. Стратегією соціально-правової політики має стати створення
    гарантій та умов для працездатного населення, які за рахунок власних зусиль
    піднімуть свій соціальний рівень, в тому числі й належний рівень свого
    пенсійного забезпечення.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины