Шурміньска Ганна Юріївна Рецепція історичного та фольклорно-міфологічного матеріалу у творчості письменників угруповання „Зевонія” : Шурминьска Анна Юрьевна Рецепция исторического и фольклорно-мифологического материала в творчестве писателей группировки "Зевония" Shurminska Anna Yuriyivna Reception of historical and folklore-mythological material in the works of writers of the group "Zevonia"

Короткий опис

Шурміньска Ганна Юріївна, молодший науковий співробітник Міжнародної школи україністики НАН України. Назва дисертації: «Рецепція історичного та фольклорно-міфологічного матеріалу у творчості письменників угруповання „Зевонія”». Шифр та назва спеціальності 10.01.03 література слов’янських народів. Спецрада Д26.001.39 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ШУРМІНЬСКА ГАННА ЮРІЇВНА
УДК 821.162.1’05.09:[82.02:061.23(=16)]"Зевонія"
ДИСЕРТАЦІЯ
РЕЦЕПЦІЯ ІСТОРИЧНОГО ТА ФОЛЬКЛОРНО-МІФОЛОГІЧНОГО
МАТЕРІАЛУ У ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКІВ УГРУПОВАННЯ
«ЗЕВОНІЯ»
10.01.03 – література слов’янських народів
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне
джерело _________________ Г.Ю. Шурміньска.
Науковий керівник Радишевський Ростислав Петрович, членкореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор
КИЇВ – 2020

ЗМІСТ
ВСТУП .................................................................................................. 15
РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ І ЛІТЕРАТУРНИЙ
КОНТЕКСТ ЗАРОДЖЕННЯ І ДІЯЛЬНОСТІ ЛЬВІВСЬКОЇ ГРУПИ
«ЗЕВОНІЯ»..................................................................................................... 21
1.1. Слов’янофільські тенденції в польській літературі першої
половини ХІХ століття.......................................................................... 21
1.2. Альманах «Зевонія» – літературно-естетичний маніфест групи..... 33
1.3. Переклад як втілення уявлень «зевончиків» про художній
універсалізм письменника......................................................................49
РОЗДІЛ 2. РОЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ У СТАНОВЛЕННІ
ЕСТЕТИЧНОГО КРЕДО ГРУПИ................................................................60
2.1. «Зевончики» – дослідники національної історії України
та Польщі.....................................................................................................60
2.2. Народна основа історичних пісень «Зевонії».................................. 77
2.3. Трансформація історичної прози та драми ..................................... 98
РОЗДІЛ 3. ТРАНСФОРМАЦІЯ ФОЛЬКЛОРНОМІФОЛОГІЧНОГО МАТЕРІАЛУ............................................................. 121
3.1. Місце фольклору та етнографії у науковому доробку
«зевончиків»......................................................................................... 121
3.2. Поетика жанру пісні («Слов’янські пісні» Юзефа ДунінаБорковського) ................................................................................................ 142
3.3. Образно-поетична символіка дум і думок («Думки» Августа
Бельовського та Луціана Семенського)....................................................... ..158
ВИСНОВКИ........................................................................................ 184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................... ..195
15
ВСТУП
Після 1830 року роль культурного центру поляків виконувала Східна
Галичина, яка в той час знаходилася під владою Австрії. Листопадове
повстання закінчилося поразкою, тож на сході згромаджувались
конспіратори, змовники та емісари, які переховувалися від російських
жандармів. За цих обставин у Львові виникла літературна група «Зевонія»
(«Ziewonia»), яка підкреслювала цінність фольклорного багатства
слов’янських народів і їх національних традицій. На цей період припадає
діяльність «оссолінців». Учені та поети збиралися й обговорювали
фольклорні та етнографічні матеріали українсько-польського пограниччя.
Польські романтики зробили спробу створити слов’янську народну
модель літератури, оскільки їхні попередники – від Я. Кохановського до
Ю. Красіцького – виражали які завгодно думки і почуття (французькі,
римські, німецькі), тільки не польські, на що вказував Вацлав з Олеська. При
цьому романтична ідея відновлення національного духу стала конгломератом
багатьох народів у межах єдиної Речі Посполитої. На цих літературних
традиціях виховано не одне покоління поляків. Так, Т. Конвіцький
зауважував, що на Віленщині романтична освіта була обов’язковою до
1945 року, а його самого формували як особистість та митця «у кігтях
романтизму» [283].
Знаковою стала діяльність в 1832–1838 рр. львівської групи
літераторів-романтиків, яка виходила поза межі культури, підтримуючи ідеї
відновлення польської незалежності. Її ініціювали творці того самого
покоління, об’єднані спільною суспільно-політичною ситуацією, творчою
програмою, культурно-літературними цінностями. «Приятельські зв’язки
і стосунки тут не були найголовнішими, бо романтичні літературні групи –
це часто групи з дуже довільною структурою, які підлягають постійним
16
змінам та модифікаціям. Це є свого роду відповідь на важкі умови життя
у поневоленій країні» [77, 91].
Існування та діяльність романтичних літературних груп залежали від
політичних ситуацій у часи неволі. Після Листопадового повстання долі
існуючих і новостворених літературних середовищ формувалися по-різному.
До групи «Зевонія» належали такі письменники, як Август Бельовський
(редактор альманаху), Северин Гощинський, Луціан Семенський, КазимирВладислав Вуйціцький, Домінік Магнушевський, Юзеф Дунін-Борковський,
Александер Лешек Дунін-Борковський, Людвік Яблоновський. Для творчості
цих поетів характерний білінгвізм – паралельне використання польської,
української, білоруської, литовської, грецької, російської мов, що додатково
простежуємо у літературній спадщині Тимка Падури, Болеслава Лесьмяна,
Владислава Сирокомлі, Вацлава Серошевського та ін. Вони визначили
напрям діяльності галицького літературного середовища на все ХІХ ст.,
надали йому народницького характеру.
Своєю літературною та перекладацькою діяльністю митці групи
«Зевонія» протистояли проросійським поглядам панславістів, адаптували на
художньому ґрунті теорію З. Доленги-Ходаковського про цінності
праслов’янщини, внесли значний вклад у боротьбу поляків за національне
визволення, сприяли збереженню українськї народної спадщини, якій
загрожувало забуття.
Актуальність роботи зумовлена потребою цілісного вивчення
польської літератури першої половини ХІХ ст. у світлі слов’янофільських
ідей та інспірацій, що особливим чином виявилося у творчому доробку
представників львівського літературного угруповання «Зевонія», який
хронологічно охоплює період між Листопадовим та Січневим
антиросійськими повстаннями.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано на кафедрі полоністики Київського національного
17
університету імені Тараса Шевченка в рамках комплексного плану «Мови
та літератури народів світу: взаємодія та самобутність» (11 БФ 044-01;
2011–2015), науковий керівник – член-кореспондент НАН України, доктор
філологічних наук, професор Р. П. Радишевський. Тему дисертації
затверджено (протокол № 6 від 24 грудня 2009 р.) на засіданні вченої ради
Інституту філології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка. Праця відповідає напряму наукових досліджень «Київських
полоністичних студій», тематично відповідає напрямку діяльності
Інституту літературних досліджень Польської академії наук у Варшаві.
Мета дисертації – провести комплексне дослідження
слов’янофільських ідей у творах письменників літературного угруповання
«Зевонія» на основі аналізу історичних та фольклорно-міфологічних
мотивів.
Досягнення мети передбачає реалізацію комплексу завдань:
– обґрунтувати зв’язок слов’янофільської концепції З. ДоленгиХодаковського з творчістю письменників групи «Зевонія»;
– визначити відмінність слов’янофільства «зевончиків» від
панславізму в польській літературі першої половини ХІХ ст.;
– систематизувати спільні риси слов’янофільства та українофільства
у творчості представників «Зевонії»;
– проаналізувати перекладну спадщину письменників
слов’янофільського напряму;
– окреслити особливості історичного контексту в творах
А. Бельовського, Ю. Дуніна-Борковського, А.Л.Дуніна-Борковського,
С. Гощинського, Л. Семенського, Д. Магнушевського та інших
романтиків-слов’янофілів;
– визначити основні риси переспівів українських народних дум і думок
у польській літературі раннього романтизму;
– охарактеризувати неоелліністичні мотиви творчості «зевончиків»;
18
– накреслити перспективи подальших досліджень творчого доробку
«Зевонії».
Об’єкт дослідження – оригінальні та перекладні твори польських
письменників-слов’янофілів львівського угруповання «Зевонія».
Предмет дослідження – історичні та фольклорно-міфологічні
мотиви творчості письменників групи «Зевонія».
Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи
наукового дослідження: типологічний, порівняльно-історичний,
біографічний, міфологічний методи літературознавчого дослідження,
загальнонаукові принципи історизму, моделювання, системності,
цілісності та об’єктивності, метод дослідження історії ідей і метод аналізу
дискурсу. Принагідно застосовано рецептивний та соціокультурний аналіз.
Окрему увагу звернено на авторську парадигму як тип психологічної
інтерпретації.
Теоретико-методологічне підґрунтя наукового дослідження
опрацьоване в публікацях таких учених, як Ю. Бахуж [77; 78], А. БелікРобсон [83], Р. Валіцький [274], Г. Гербільський [6], А. Горячко-Борковська
[134–136], С. Гродзіський [150], В. Завадський [287; 288], А. Зелінский [291],
М. Інглот [155; 156], М. Каліновська [172], Р. Кирчів [26–29], З. Кларнерівна
[177], С. Колбушевський [179], Т. Конвіцький [283], О. Купчинський [36],
Я. Лавський [189], Ю. Маслянка [202–204], В. Мокрий [209–212], З. Недзеля
[217], С. Пігонь [225–227], К. Поклевська [231], Т. Пулхлопек [233–235],
Р. Рущинська [241–245], О. Сироїд [50], О. Шалак [66; 67], В. Юзвенко [70],
М. Юнкерт [171], М. Яньон [160–168], М. Ясінська [169], та ін., однак
історичні та фольклорно-міфологічні чинники слов’янофільської творчості
письменників групи «Зевонія» потребують комплексного дослідження.
Наукова новизна дослідження зумовлена актуальністю, метою
й завданнями та полягає в тому, що вперше у вітчизняній полоністиці
зроблено спробу комплексного опрацювання творчого доробку
19
письменників львівської групи «Зевонія». На основі систематизації
фольклорних та історичних ремінісценцій оригінального та перекладного
доробку «зевончиків» визначено ідейні, образні та стилістичні особливості
їхніх творів.
Практичне значення роботи полягає у використанні
літературознавчих спостережень і висновків під час подальшого вивчення
цілісного блоку слов’янофільської літератури ХІХ ст. на польськоукраїнському пограниччі. Аналіз поетичної, прозової та драматургійної
спадщини цього літературного руху покладено в основу класифікації
жанрів та проблем раннього польського романтизму. Здійснене
дослідження слугуватиме основою для оновлення курсу вузівських лекцій
з історії польської літератури, проведення спецкурсів і спецсемінарів,
написання підручників з історії польського письменства.
Пропонована дисертація покликана заповнити значну інформаційну та
аналітичну прогалини, які виникли у літературознавстві стосовно
польської слов’янофільської літератури першої половини ХІХ ст, зокрема,
в її регіональному вимірі.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження
є самостійною роботою. Усі результати отримані безпосередньо автором,
а наукові праці виконано без участі співавторів. Уперше у творах
представників літературної групи «Зевонія» зіставлено українофільські та
слов’янофільські мотиви і визначено їхні спільні та відмінні риси.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати
дисертаційного дослідження обговорено на засіданнях кафедри полоністики
Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, на міжнародних та
всеукраїнських наукових конференціях: «Універсум Юзефа Ігнація
Крашевського» (Київ–Житомир, 12–15 жовтня 2012 р.); Міжнародній
інтердисциплінарній науковій конференції з нагоди 15-річчя кафедри
полоністики «Традиція – сучасність пограниччя: письменство, освіта,
20
історія» (21–24 вересня 2015 року, Інститут філології КНУ імені Тараса
Шевченка); Міжнародній інтердисциплінарній науковій конференції «Іван
Франко і польська культура» (3–15 жовтня 2016 року, Інститут філології
КНУ імені Тараса Шевченка); Міжнародній науково-практичній конференції
до 202-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка, «Всесвіт Тараса
Шевченка» (10 березня 2016 року, Інститут філології КНУ імені Тараса
Шевченка); Міжнародній інтердисциплінарній науковій конференції
«Emigracja niepodległościowa ukraińska i polska w wieku XX: Tradycje –
Osobowości – Idee – Retoryka» (Інститут філології КНУ імені Тараса
Шевченка, травень 2018 року).
Публікації. Основні положення і результати дослідження висвітлено
у чотирьох статтях українською та польською мовами у вітчизняних
фахових виданнях, одній науковій публікації польською мовою
у зарубіжному виданні, двох тезах доповідей на конференціях і семінарах
та двох додаткових публікаціях.
Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження.
Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (кожен містить кілька
підрозділів), висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг
роботи – 219 сторінок, із них – 180 сторінок основного тексту. Список
використаних джерел містить 298 бібліографічних позицій, до яких
належать художні твори і збірники літературної групи «Зевонія»,
літературно-критичні статті і дослідження українською та іноземними
мовами.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Творчий доробок «Зевонії», який хронологічно охоплює часопростір
між двома польськими визвольними повстаннями ХІХ ст., можна
охарактеризувати як спробу сформулювати альтернативну програму
раннього польського романтизму. Постулати цієї програми мали чітку
слов’янофільську та народницьку орієнтацію. Найяскравіше вона виражена
у творах С. Гощинського, Ю. Дуніна-Борковського, А. Л. ДунінаБорковського, Д. Магнушевського, Л. Семенського, К. Вуйціцького,
Л. Набеляка і редактора альманаху «Зевонія» А. Бельовського.
Схематично динаміка розвитку групи охоплює такі ключові дати:
початки діяльності нового слов’янофільського угруповання (1832 р.) –
залучення Л. Семенського (1833 р.) – видання першого тому альманаху
«Зевонія», арешт А. Бельовського і виїзд К.-В. Вуйціцького з Галичини
(1834 р.) – арешт Л. Яблоновського (1835 р.) – еміграція С. Гощинського та
Л. Семенського, видання другого тому «Зевонії» в Празі та його вилучення
цензурою (1838 р.) – друге видання празького тому «Зевонії» в Страсбурзі,
діяльність «зевончиків» у еміграції та в умовах цензурних обмежень
(1839–1842 рр.) – смерть Ю. Дуніна-Борковського (1843 р.) – видання
«Альбому для погорільців» (1844 р.) – смерть Д. Магнушевського
(1845 р.). У цьому часопросторі основна хвиля діяльності «Зевонії»
припадає на 1833–1839 рр., коли формувались її світоглядні та художньоестетичні засади та видавався програмний альманах.
В основу слов’янофільської концепції літературного угруповання
«Зевонія» покладено погляди З. Доленги-Ходаковського, який одночасно
з науковим дослідженням етнографічних джерел поставив «ходіння
в народ» задля поглибленого вивчення і зібрання призабутих зразків усної
народної творчості. У його праці «Про слов’янство до християнства»
висвітлено головні положення пошуків праслов’янського коріння,
187
наявного в системі давніх безстанових спільнот – гмін, які відкидали
чужинські впливи.
Ми виділили такі ідентифікаційні риси ретроспективної утопії
З.Доленги-Ходаковського:
– архаїчність та консерватизм;
– відновлення складу спільнот за зразком давніх гмін як
прообразу демократичних поглядів;
– заперечення західної та католицької традицій;
– збереження моральних і естетичних засад язичництва за
посередництвом праслов’янської народної творчості;
– критика монархічного устрою та шляхетського стану Речі
Посполитої.
Натомість представниками панславістської течії, яка в центрі уваги
мала здобутки російської культури і навколо якої мали об’єднуватися інші
слов’янські нації, були В. Мацейовський, І.-Б. Раковецький,
П. Дубровський та ін. У львівському середовищі її підтримували В. Поль,
Л. Зелінський, С. Яшовський, які виразно протистояли діяльності
«Зевонії».
Попри це протистояння, слов’янофільські ідеї галичан не існували
в герметичному просторі – вони перегукувалися з тенденціями розвитку
варшавського, краківського, віленського, познанського і пулавського
літературних середовищ.
До програмних творів становлення слов’янофільської концепції
«зевончиків» відносимо «Нову епоху польської поезії» С. Гощинського та
вступи А. Бельовського до двох томів часопису «Зевонія» та «Львівських
різноманітностей». Необхідно зауважити, що суспільно-мистецька позиція
А. Бельовського була знаковою для всієї епохи, оскільки він стояв біля
витоків багатьох львівських польськомовних видань.
188
Найближчим до теорії З. Доленги-Ходаковського виявився
Д. Магнушевський, який вважав шкідливим прищеплення на
слов’янському ґрунті християнських цінностей, західної літератури, ідеї
європейської інтеграції тощо. У інших його соратників засвоєння
концепції З. Доленги-Ходаковського мало фрагментарний або частковий
характер. Так, «зевончики» гідно оцінили європейський романтизм,
переклавши деякі твори їхніх сучасників на польську мову. На цьому тлі
суперечливою виглядає дискусія цих авторів з Адамом Міцкевичем, якого
звинувачено в надмірному культурному заглибленні в західний
культурний простір. Підтвердженням цього радикального підходу в
співвідношенні «слов’янство – культура Заходу» стали індивідуально
інтерпретовані ними історичні мотиви, розглянуті у світлі історіософії
Й.-Г. Гердера.
Польська історія у творах галицьких письменників-слов’янофілів
охоплює такі основні тематичні блоки: героїзм і поразки польських
володарів, роль шляхти у розвитку національної культури і культ лицарясармата, ключова роль селянства у збереженні територіальної
цілісносності народу і скарбів його усної творчості, вартісність
регіональної історії.
У жанровому співвідношенні першість належала авторським
історичним пісням. Причиною їх виникнення було прагнення «зевончиків»
піднести патріотизм у польському поневоленому чужинцями суспільстві та
доповнити малу кількість народних історичних пісень власними поезіями.
До найпопулярніших творів цього ґатунку належали такі поезії: «Пісня про
Генрика Побожного» і «За Німан нам геть» А. Бельовського, «Варненська
потреба» і «Труби в Дніпрі» Л. Семенського, «Волощина»
Д. Магнушевського. Ретроспективні картини в цих піснях сповнені
образами битв, побоїщ, чарів, віщих снів, кривавого бенкету, круків тощо.
189
Регіональні історичні мотиви присутні в усіх без винятку
представників галицького слов’янофільського руху, проте найбільше їх
у творчому доробку С. Гощинського («Костелище», «Щоденник подорожі
до Татр» та ін.). Найхарактернішими народними образами цього виду
літератури були Довбуш (Добош), Янош-Гараш (Яносік), сплячі лицарі
Татр (військо королеви Ядвіги), легенди та перекази про яких почерпнуті
з польського та українського фольклору.
Серед історичних мотивів польської прози та драматургії
«зевончиків» ми виділили три основні групи: регіонально-фольклорні,
власне історичні та соціально-побутові з елементами історизму. Для всіх
творів цього типу характерна перевага опису над сюжетними діями.
Основні прозові збірники історичного циклу слов’янофілів – «Оповідання,
перекази і повісті польського народу» та «Старі гутірки й образи», у яких
поєднані різні типи нарації. Серед найвидатніших прозових писань –
«Сади і поети», «Два посвячення», «Село Серби», «Пригоди
подорожнього», «Монастир» Л. Семенського; «Буркут», «Надпруття»,
«Гуцули» К.-В. Вуйціцького; «Канівський пан», «Поєдинок пана судді»,
«Кривавий хрест» Д. Магнушевського. Серед найпоширеніших жанрових
різновидів – щоденник подорожі, оповідання, гутірка, новела,
літературний нарис тощо. У процесі дослідження виявлено явище
жанрової трансформації, оскільки часто елементи одного виду прози
вписувалися в рамки іншого (Наприклад, у «Варшавській перекупці»
К.-В. Вуйціцького).
Виокремлено драматургійний доробок історичного спрямування,
автором якого передусім був Д. Магнушевський, який створив новий тип
драми, відмінної від романтично-сентиментальної. Маємо на увазі його
твори «Барбара ще Гаштольдова дружина», «Радзейовські», «Владислав
Білий» та ін. У кожній із цих сценічних інтепретацій польської історії
виражені радикальні погляди утопічного характеру на суспільство та
190
культуру, максимально наближені до теорії З. Доленги-Ходаковського, що
викликало значну критику в галицькому середовищі.
На основі проаналізованого матеріалу зроблено висновки про головні
історичні імперативи «Зевонії», до яких відносимо:
– тенденційність і відмову від чужинських впливів;
– маніфестацію регіонального патріотизму та піднесення
художньо-естетичної ролі регіональних мотивів;
– розвиток народного історизму на основі опрацювання
праслов’янського фольклорного матеріалу;
– уведення в історичні оповіді літописних і романтичних мотивів
та елементів вальтерскоттизму;
– неоднозначність у представленні історичної місії шляхти,
польських монархів і магнатів;
– козакофільство як різновид романтичної естетики,
прихильність до українофільських ідей;
– неоеллінізм у типологічному представленні національновизвольної боротьби;
– повернення до язичницьких історичних подій і наголошення на
негативній ролі цивілізації;
– повчальну функцію історичних поразок польської та інших
слов’янських націй як шлях до майбутніх перемог.
Серед ідейних пошуків галицької групи важливе місце відведено
історизму, який був діалогом з минулим та спробою проєкції майбутнього,
чому слугували політичні пророцтва та віщування. Опозицію «свій –
чужий» на історичному та національному тлі «зевончики» розглядали як
заперечення шляхетської традиції, хоча не менш важливими залишалися
для них національно-визвольні імперативи.
На прикладі історичних мотивів поетичних і прозових текстів
доведено, що «зевончикам» вдалося частково відкинути романтичний
191
історизм і завдяки використанню народних джерел у всіх жанрових
іпостасях вийти на рівень реалізму в межах народного історизму.
Ретроспективні картини з історії Польщі, України, Греції, Молдавії
слугували тлом, на якому висвітлювалися основні проблеми тогочасної
доби – національне пригноблення, втрата моральних та суспільних
цінностей, занепад патріотизму, негативний вплив західної цивілізації, що
призводило до втрати народних культурних джерел. У цьому ключі
формувались суспільно-естетичні виклики галицької слов’янофільської
літератури.
Українська тематика відображена у творчості галицьких
слов’янофілів передусім у вигляді козакофільства. Навіть неоднозначні
сторінки в історії українсько-польських стосунків, такі як війна проти
Польщі під проводом Б. Хмельницького чи Коліївщина, не стали для
«зевончиків» приводом для відмови від ідеалу козацтва. Психологізм їхніх
творів сприяв тому, що образ козака поставав перед читачем у повноті
емоцій – від гніву та образи до захоплення та слізного зворушення. Козак,
як символ свободи, незалежності та захисту від турецько-татарських навал,
залишався в історичному контексті головним і був прообразом польського
лицаря-сармата та основою пропагованого «Зевонією» слов’янського
братерства.
Початкова ідея братерської слов’янської єдності, яка ґрунтувалась на
спільній історичній долі, виявилася нездійсненною, тому в останній період
розвитку «Зевонії» вона поступово набрала полоноцентричних рис, що
особливо простежуємо в творчості А. Бельовського. За своєю суттю
полонофільські ідеї «зевончиків» не були новими, оскільки їх виклав
К. Бродзінський у праці «Мова про національність поляків». На противагу
панславізму, це стало іншою крайністю, до якої привели галицьких
слов’янофілів пошуки слов’янського єднання. Однак їхня полонофільська
позиція, по-перше, не була до кінця окресленою, а по-друге, була
192
позбавлена шовіністичних виявів, що не протиставляло митців «Зевонії»
галицьким українофілам.
На нашу думку, образ козака у творах львівських письменників
першої половини ХІХ ст. більшою мірою виконував художньо-естетичну
функцію, аніж був предметом ідейних суперечок. Таку ж політичну
поміркованість простежуємо в творчості А. Міцкевича та інших польських
романтиків.
До особливих досягнень представників групи «Зевонія» потрібно
віднести генологічні та мовно-стилістичні експерименти. При цьому варто
назвати творчість Д. Магнушевського, який створив нові естетичні
пропозиції для сцени, що виділялися на тлі розвитку тогочасної польської
драматургії. Окрім цього, новаторством позначені драми А. Л. ДунінаБорковського на ранньому етапі творчості, видані перед Листопадовим
повстанням, коли програма «Зевонії» ще не була сформульована.
На формування польської та української літератури мали вплив
видані у той час фольклорні збірники М. Максимовича, Вацлава з Олеська
(В. Залеського), Івана Вагилевича, Жеготи Паулі, Григорія Чубинського,
Якова Головацького, Володимира Гнатюка та ін.
Окремим об’єктом дослідження стала поетична збірка «Думки», до
якої входили тридцять три стилізовані під старовину думи і думки, які
видали А. Бельовський (шістнадцять творів) та Л. Семенський (сімнадцять
творів). Статистика тому і якість виданих творів указують на практично
однаковий вклад цих митців у новостворену книжку переспівів народної
музи.
Проаналізувавши цей тип лірики, можна зробити висновок про те,
що авторські думи, як і їх народні відповідники, на відміну від думок,
мали вагоміше історичне тло, де першість надавалася зображенню
видатних історичних подій та осіб. Довільна побудова тексту, відсутність
поділу на строфи, нерівномірний розмір рядків, виключно граматична
193
рима – усі ці риси характерні для народного жанру думи. «Зевончики»
внесли певні корективи в ці зразки, використавши у своїх поезіях парну
риму, поділивши їх на строфи та скоротивши розмір віршованих рядків. До
найвідоміших стилізованих дум відносимо твори «Сава», «Утеча трьох
братів з Азова», «Добош» А. Бельовського, «Конання козака»
Л.Семенського.
Натомість думки мали менший розмір, були позбавлені історичних
елементів, вирізнялися мелодійністю. У текстах цього ґатунку розставлені
регулярні акценти і використано короткі віршовані розміри, що сприяло
перевазі сентиментального стилю. Відомий їх поділ на три основні групи –
любовні, родинні й побутові. У творчості «зевончиків» зустрічаються всі
три різновиди.
До найвідоміших слов’янофільських думок належать «Татарська
бранка» і «Зозуля» Л. Семенського, «Тризілля», «Чотири броди»,
«Русалка», «Чайка», «Сивий коник» А. Бельовського. Особливістю жанру
думки в інтерпретації «зевончиків» стало його значне наближення до
генологічних характеристик дум та історичних пісень, що виявляло їх
фольклорну співоснову. Для усіх цих поетичних творів властиве довільне
використання народних джерел.
Для авторів збірки «Думки» поділ на думи і думки не був
принциповим. У художньо-образній спорідненості цих творів ми виділили
такі риси авторської інтерпретації:
– психологізм у зображенні персонажів;
– виваженість дій головних героїв і трагічність їхніх доль;
– постійна атмосфера загрози;
– зосередження на патріотичних інтенціях;
– версифікація народної пісенної творчості.
Подібні особливості авторського стилю виявлено у «Слов’янських
піснях» Ю. Дуніна-Борковського. Їхнє фольклорно-міфологічне підґрунтя,
194
разом з історичною спрямованістю, стало основним чинником розвитку
галицької слов’янофільської літератури.