ЮРЧЕНКО ВІКТОРІЯ ВАЛЕНТИНІВНА МАТЕРІАЛИ ЦЕНЗУРНИХ УСТАНОВ У М. КИЄВІ ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО (1838–1917 рр.) : Юрченко ВИКТОРИЯ ВАЛЕНТИНОВНА МАТЕРИАЛЫ цензурным УЧРЕЖДЕНИЙ В Г. КИЕВЕ как исторический источник (1838-1917 гг.) YURCHENKO VICTORIA VALENTYNIVNA MATERIALS OF CENSORSHIP INSTITUTIONS IN KYIV AS A HISTORICAL SOURCE (1838–1917)

ОСТАННІ НОВИНИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ОСТАННІ ВІДГУКИ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Назва:
  • ЮРЧЕНКО ВІКТОРІЯ ВАЛЕНТИНІВНА МАТЕРІАЛИ ЦЕНЗУРНИХ УСТАНОВ У М. КИЄВІ ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО (1838–1917 рр.)
  • Альтернативное название:
  • Юрченко ВИКТОРИЯ ВАЛЕНТИНОВНА МАТЕРИАЛЫ цензурным УЧРЕЖДЕНИЙ В Г. КИЕВЕ как исторический источник (1838-1917 гг.) YURCHENKO VICTORIA VALENTYNIVNA MATERIALS OF CENSORSHIP INSTITUTIONS IN KYIV AS A HISTORICAL SOURCE (1838–1917)
  • Кількість сторінок:
  • 215
  • ВНЗ:
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка
  • Рік захисту:
  • 2010
  • Короткий опис:
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка


    На правах рукопису

    ЮРЧЕНКО ВІКТОРІЯ ВАЛЕНТИНІВНА

    УДК 94 (477) (093) 1838/1917”


    МАТЕРІАЛИ ЦЕНЗУРНИХ УСТАНОВ У М. КИЄВІ
    ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО (18381917 рр.)


    07. 00. 06 історіографія, джерелознавство
    та спеціальні історичні дисципліни


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата історичних наук



    Науковий керівник
    Щербак Микола Григорович
    доктор історичних наук, професор


    Київ 2010

    ЗМІСТ

    Вступ...................................................................................................................................3
    Розділ 1. Історіографія, джерельна база та методика дослідження..8
    1.1. Історіографія проблеми....8
    1.2. Джерельна база та методика дослідження.25
    Розділ 2. Система цензурних установ у Російській імперії та специфіка їх функціонування у Києві (18381917 рр.)..39
    2.1. Зародження цензури у Російській імперії та в Києві (18381865 рр.)...39
    2.2. Цензурні установи Києва у 18651906 рр.......59
    2.3 Діяльність Київського тимчасового комітету у справах друку
    (19061917 рр.)...... 80
    Розділ 3. Типологізація документів цензурних установ міста Києва та
    їхній джерельний потенціал92
    3.1. Управлінська документація...92
    3.2. Службове листування цензурних установ..140
    3.3. Справи видавничої діяльності.151
    3.4. Документи з особового складу цензурних комітетів....159
    Висновки.172
    Додатки...178
    Список використаних джерел та літератури...188









    ВСТУП

    Актуальність теми. Після проголошення незалежності України історична наука поступово скидає з себе ідеологічні нашарування, а вітчизняні історики мають можливість об’єктивно дослідити і критично осмислити свою історію. Цей процес здійснюється як шляхом розширення тематики наукових досліджень, так і введенням до наукового обігу нових комплексів історичних джерел. В останні роки українська історична наука почала збагачуватися цілими комплексами джерел, які раніше мало використовувалися в історичних дослідженнях. Зокрема, це стосується матеріалів цензурних установ періоду Російської імперії. У радянські часи історія і діяльність цих установ практично не були предметом спеціальних досліджень, а їхні матеріали, як і документи місцевих адміністративних, судових та жандармсько-поліцейських установ, мало використовувалися як джерела для вивчення актуальних питань історії України. У результаті практично не дослідженими залишались діяльність українських політичних партій, українська періодична преса, національна політика царизму в українських губерніях. З проголошенням незалежності України, вітчизняні історики почали досліджувати українську пресу, але з матеріалів цензурних установ використовувалися лише окремі документи. Комплексно ж документи цензурних установ не досліджувалися, як і не було здійснено їх джерелознавчого аналізу. Все це спонукало автора даної дисертації звернутися до історії та діяльності цензурних установ ХІХ поч. ХХ ст. у Києві; дослідження їх документів, що збереглися у фондах ЦДІАК України, з метою визначення їх інформативних можливостей та привернення уваги дослідників історії України до цих матеріалів, як до важливого історичного джерела.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках науково-дослідної теми Історія української державності нової та новітньої доби” (державний реєстраційний номер 06БФ046-01), яка включена до тематичного плану історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

    Мета дисертаційної роботи: показати історію та діяльність цензурних установ Києва ХІХ поч. ХХ ст.; здійснити джерелознавчий аналіз матеріалів, що виникли в результаті функціонування названих установ; визначити ступінь збереженості та інформативні можливості цих матеріалів.
    Завданням роботи є:
    - з’ясувати стан і ступінь наукової розробки проблеми, визначити шляхи її подальшого дослідження;
    - проаналізувати джерельну базу дослідження;
    - показати систему цензурних установ Російської імперії ХІХ поч. ХХ ст., їх історію, специфіку функціонування та діяльність в українських губерніях;
    - проаналізувати основні законодавчі акти (цензурні статути), які регламентували функції та діяльність цих установ;
    - виявити і привернути увагу дослідників до документів з фондів цензурних установ, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві, систематизувати та класифікувати їх;
    - здійснити джерелознавчий аналіз цензурних документів, показати їх достовірність, основні місця зберігання, ступінь збереженості і використання;
    - проаналізувати зміст цих документів із метою визначення їх інформативних можливостей.
    Поставлені завдання та їх вирішення визначають наукову новизну дослідження.
    Об’єктом дослідження є цензурні установи в Києві ХІХ поч. ХХ ст. та комплекс документів, що відклався в результаті їх діяльності.
    Предметом даного дослідження є процес формування комплексу документів, створених у ході діяльності цензурних установ, та їх інформаційний потенціал.
    Методологічну основу дисертації формує комплекс принципів застосування яких дозволило глибоко проникнути у специфіку конкретного історичного джерела та з’ясувати інформативні особливості кожної групи джерел . Основоположними стали принципи об’єктивності та історизму. Серед методів слід відзначити джерелознавчі, історичні та загальнонаукові методи наукового дослідження.
    Джерелознавчі методи (евристичний, критичний, джерелознавчого аналізу та синтезу) дозволили всебічно опрацювати цензурні матеріали , визначити ступінь їх збереження, репрезентативність та інформативні можливості, виявити низку напрямків історичної науки, де можливе використання матеріалів цензурних установ. Метод джерелознавчого аналізу дозволив вивчити особливості багатьох типів документів цензурних установ. Аналіз змісту цих матеріалів дозволив визначити наукову цінність, ступінь інформативної насиченості даного джерела та репрезентативності інформації. Враховуючи низький ступінь наукового вивчення даної джерельної групи дослідниками, не завжди добрий стан збереженості матеріалів та їх обмежену кількість з окремих тем, було застосовано критичний метод роботи з ними.
    З історичних методів застосовано історико порівняльний, типологічний і проблемно-хронологічний. Перший дозволив проаналізувати широку палітру документів для встановлення їхніх особливостей. Щодо типологічного, то за його допомогою проведено класифікацію різноманітних документів за спільними ознаками.
    Із загальнонаукових методів (аналітичний, синтетичний та системного підходу) особливу увагу було приділено аналітичному, який дозволив встановити ступінь об’єктивності низки документів, що у свою чергу сприяло визначенню наукової цінності даного джерела.
    Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 18381917 рр., від моменту створення Київського цензурного комітету і до Лютневої революції 1917 р., коли була ліквідована система цензурних установ Російської імперії.
    Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українській історіографії здійснено спеціальне комплексне дослідження функцій та діяльності цензурних установ Києва ХІХ поч. ХХ ст., проаналізовано інформативний потенціал документів, що виникли у результаті діяльності цих установ; класифіковано та систематизовано виявлені матеріали; з’ясовано ступінь їх збереженості; введено до наукового обігу малозадіяний досі істориками комплекс історичних джерел.
    Практичне значення результатів дослідження. Отримані в результаті проведеного дослідження висновки дають цілісну уяву про комплекс документів, що виникли у процесі діяльності цензурних установ, розкривають інформативний потенціал цього історичного джерела. Матеріали дисертації розширюють джерельну базу історичних досліджень. Зокрема, при вивченні історії та діяльності державних установ, перш за все цензурних; історії видавничої справи в цілому та окремих газет, журналів, видавництв; історії духовної культури, національно-визвольного руху та видань українських політичних партій; національної політики царизму в Україні; джерелознавчому аналізі документів інших державних установ.
    Основні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу Джерелознавство” та Історія України”. Результати роботи також можуть бути використані для подальшого наукового дослідження даної проблеми.
    Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки та результати дисертаційного дослідження, оприлюднені автором у виступах на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених День науки історичного факультету”, присвяченій 90-річчю Гетьманату Павла Скоропадського (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 23 квітня 2008 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених Дні науки історичного факультету 2009”, присвяченій 175-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 23-24 квітня 2009 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених Дні науки історичного факультету 2010”, присвяченій 65-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 22-23 квітня 2010 р.), Шостій Міжнародній науково практичній конференції молодих учених Шевченківська весна. Історія” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 20-21 березня 2008 р.), Міжнародній науково практичній конференції молодих учених Шевченківські дні 2009” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 9-10 березня 2009 р.), наукових конференціях: Дев’яті джерелознавчі читання” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка,16 грудня 2008 р.), Десяті джерелознавчі читання”, присвяченій 65-річчю з дня заснування кафедри архівознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 23 грудня 2009 р.).
    Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у 6 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України у галузі історичні науки.
  • Список літератури:
  • ВИСНОВКИ

    Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки:
    Історіографію досліджуваної теми можна розділити на дві групи: а) Праці з історії цензурних установ; б) Праці по джерелознавству. Історіографічний огляд свідчить, що діяльність цензурних органів Російської імперії в українських губерніях, не одержала належного висвітлення. Є лише окремі статті про діяльність цензурних установ Києва на початку ХХ ст.
    Що стосується джерелознавчих праць дорадянського періоду то у них більше уваги приділялося теоретичному джерелознавству.
    У радянські часи джерелознавцями аналізувалися переважно історико-партійні матеріали. Проте приділялася увага дослідників і теоретичним та методологічним питанням історичного джерелознавства. Предметом джерелознавчого дослідження також були законодавчі матеріали, офіційне діловодство, матеріали соціально-економічної та земської статистики, судово-слідчі матеріали тощо.
    З проголошенням незалежності України історична наука поступово скидає з себе ідеологічні нашарування і стає на шлях об’єктивності. У цей період з’являються нові роботи українських та зарубіжних істориків, у тому числі з різних проблем історичного джерелознавства. Але, незважаючи на постійно зростаючий інтерес з боку істориків, матеріали цензурних установ в якості історичного джерела практично не досліджувалися і рідко використовувалися. Самі ж ці установи лише згадуються у роботах окремих дослідників історії України, як правило у контексті висвітлення історії преси та журналістики. Фактично ці установи та їх матеріали ще не були предметом окремого наукового дослідження.
    Таким чином, не дивлячись на достатній рівень розробки питань теоретичного джерелознавства, методики роботи з документацією державних установ дореволюційного періоду, матеріали цензурних установ поки що не стали предметом спеціального джерелознавчого дослідження.
    Дана дисертація має заповнити цю прогалину.
    Джерельною базою при дослідженні цієї проблематики стали документи самих цензурних комітетів, що зберігаються в їх архівних фондах у Центральному державному історичному архіві у м. Києві, де нараховується близько двох тисяч справ; законодавчі та підзаконні акти, що визначали функції, діяльність і діловодство цензурних установ; документи особового походження (щоденники та спогади) цензорів, редакторів та видавців. На нашу думку, цих джерел цілком достатньо для розкриття досліджуваної проблеми.
    Робота з документами цензурних установ, як і з іншими історичними джерелами, вимагає застосування певної методики їх використання. Частина методів роботи з цими документами співпадає з загальноприйнятими методами дослідження будь-яких історичних джерел. Але є і специфічні завдання, необхідні для успішного використання цих документів.
    Неможливе дослідження діяльності цензурних установ та джерелознавчий аналіз їх документів без знання законодавства того періоду, яке містить інформацію про час виникнення цензурної установи, її структуру, функції та діловодство.
    Важливе значення для всебічного використання цензурних матеріалів як історичного джерела має знання діловодства державних установ Російської імперії, яке було уніфікованим. Тобто, документи цензурних установ по формі не відрізнялись від документів адміністративних, судових чи жандармських установ.
    Відбір документів для науково дослідної роботи нерозривно пов’язаний з їх синтезом. Синтез, як прийом дослідження взагалі, має своїм призначенням з’ясування зв’язків між різними сторонами досліджуваного цілого, між його елементами, для того, щоб розкрити і передати внутрішню взаємообумовленість, сутність, закон явищ. Застосовуючи у своєму дослідженні синтез, як прийом дослідження, ми використовували не лише документи цензурних установ та спогади цензорів, а й матеріали представників преси, які по-іншому оцінювали діяльність цензури.
    Наша дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом. Встановлення періодів діяльності цензурних установ вимагає визначення їх критеріїв. За основу ми брали принцип діяльності цензури. Перший період діяльності охоплює 18381865 рр., коли діяла лише попередня цензура, яка переглядала усі матеріали до їх друку. Другий період 18651906 рр. діяли і попередня (для периферійних видань) і наступна цензура (для столичних видань).
    Третій період 19061917 рр. діяла лише наступна цензура. Покарання на видавців та редакторів могли бути накладені лише в судовому порядку.
    Слід зазначити, що дослідження історії та діяльності цензурних установ і визначення інформативних можливостей матеріалів, що виникли в результаті їх функціонування, потребує раціонального використання цілого комплексу методів дослідження, оскільки жоден з них не є універсальним.
    Дослідження системи цензурних установ Російської імперії ХІХ поч. ХХ ст. показало, що перші цензурні установи в Україні з’явилися в 1796 р. в міжнародному порту Одесі та на Радзивілівській митниці на Волині і повинні були стояти на заваді проникненню ідей Великої французької революції у межі Російської імперії. З 1804 по 1862 р. цензура в Росії знаходилася у віданні Міністерства народної освіти, а потім (з 14 січня 1863 р.) Міністерства внутрішніх справ. Цензура в Росії поділялася на внутрішню (розглядала видання, які виходили на території Російської імперії на будь яких мовах) і іноземну (її контролю підлягала друкована продукція, завезена із-за кордону).
    Цензурний комітет у Києві було утворено у 1838 р. У його функції входило: попередній перегляд рукописів і книг, які повторно видавалися, та видача білетів на випуск книг у продаж . У 1852 р. функції Київського цензурного комітету були розширені, покладенням на нього обов’язків з цензури іноземних видань. Він діяв до 1865 р., коли був замінений Канцелярією Київського окремого цензора.
    Канцелярія проіснувала до 1906 р. і в результаті революції та цензурної реформи була перетворена на Київський Тимчасовий комітет у справах друку. Принциповою різницею в їх діяльності було те, що попередній перегляд друкованих видань було замінено на наступний, а покарання на редакторів газет і журналів могли накладатися лише у судовому порядку. Специфікою діяльності цензурних установ в українських губерніях було те, що після видання Валуєвського циркуляру та Емського указу при цензуруванні творів на першому місці був не їх зміст, а мова написання. Крім звичайної цензури, діяли духовна цензура, підпорядкована Синоду, двірцева, підпорядкована міністерству імператорського двору, та військова, підпорядкована військовому міністру. Остаточно цензура у Російській імперії була ліквідована Тимчасовим урядом у квітні 1917 р.
    Законодавчо мету і функції цензурних установ було закріплено цензурними статутами 1804 р., 1826 р., 1828 р., і Тимчасовими правилами 1862 р., 1865 р., 1882 р., та 1905-1906 рр. Зміст і спрямування кожного з них залежали від загальної обстановки в країні, що і показано в дисертації. Крім загального цензурного законодавства, існувало безліч таємних циркулярів, указів, розпоряджень. Особливо багато шкоди українському друкованому слову було завдано Валуєвським циркуляром 1863 р. та Емським указом 1876 р., про які редактори і видавці навіть не знали.
    У процесі роботи з матеріалами фондів цензурних установ, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві, було виявлено великий комплекс (близько 2 тисяч) документів, які з’явилися у результаті діяльності досліджуваних установ. Матеріли цензурних установ відносяться до діловодної документації. Умовно вони були поділені нами на 4 основні групи документів: 1) Управлінська документація; 2) Службове листування цензурних установ; 3) Справи видавничої діяльності; 4) Документи з особового складу цензурних комітетів. Вони дають можливість дослідити повсякденну діяльність та особовий склад цензурних комітетів, взаємовідносини цензури і преси взагалі та ставлення цензорів до різних періодичних видань у залежності від їх політичного спрямування, мови видання та зв’язків редакторів з впливовими посадовими особами.
    Джерелознавчий аналіз матеріалів цензурних комітетів показав, що більшість документи цих установ написані і надруковані на бланках, завірені підписами і печатками, що свідчить про їх оригінальність. Тому в роботі з ними на перший план виходять питання внутрішньої критики. Відомості, які містяться в цих джерелах, могли бути невірними з двох причин: по-перше, під впливом певних інтересів автор міг свідомо перекрутити відомі йому факти, щоб показати ситуацію у вигідному для нього світлі. По-друге, ці відомості, могли бути невірними і проти волі їх авторів, які не мали більш точних даних. Це стосується звітів та інших узагальнюючих документів. Але переважна кількість досліджуваних джерел створювались для внутрішнього використання. Тому їх автори були досить відвертими і не намагалися приховати дійсний стан речей. Рівень вірогідності інформації, що в них міститься, досить високий.
    Весь комплекс документів київських цензурних установ зосереджений у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві. Ступінь збереженості документів у фондах не однаковий. Найбільше справ (983) за 1838-1865 рр. зберігається у фонді Київського цензурного комітету, найменше справ (459) за 1865-1906 рр. зберігається у фонді Канцелярії київського окремого цензора. Справи, за деякими виключеннями, збереглися добре і в повному обсязі. Але аналіз їх використання свідчить, що дослідники мало уваги приділяють матеріалам цензурних установ і використовують лише окремі документи, що стосуються певних періодичних видань.
    У результаті аналізу матеріалів цензурних установ була визначена основна проблематика їх змісту. Це переліки тем, які заборонялося висвітлювати у пресі (твори антирелігійного, аморального змісту, ті, що підривали повагу до влади та її установ, закликали до боротьби між класами, пропагували ідеї соціалізму та комунізму і т.п.), документи про особовий склад чиновників цензурного відомства, їх походження, освітній та майновий стан, відомості про періодичні видання, їх тиражі, політичну спрямованість, дані про редакторів та видавців, про стан видавничої справи у тому чи іншому місті.
    Документи цензурних установ доцільно використовувати як історичне джерело при вивченні:
    - історії та діяльності державних установ, перш за все цензурних;
    - історії видавничої справи в цілому та окремих газет, журналів, видавництв;
    - історії духовної культури, національно-визвольного руху та видань українських політичних партій;
    - національної політики царизму в Україні.
    Ми вважаємо, що дане джерело потребує подальшого вивчення і ширшого використання для більш повного і всебічного дослідження багатьох питань суспільно-політичної історії України, адже матеріали цензурних установ містять багато інформації про різні сторони життя в Україні в ХІХ на поч. ХХ ст.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины