Грінченко Гелінада Геннадіївна Українські остарбайтери в системі примусової праці Третього райху проблеми історичної пам’яті : Гринченко Гелинада Геннадьевна Украинские остарбайтеры в системе принудительного труда Третьего рейха проблемы исторической памяти Grinchenko Helinada Gennadiyivna Ukrainian Ostarbeiters in the System of Forced Labor of the Third Reich Problems of Historical Memory

ОСТАННІ НОВИНИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ОСТАННІ ВІДГУКИ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Назва:
  • Грінченко Гелінада Геннадіївна Українські остарбайтери в системі примусової праці Третього райху проблеми історичної пам’яті
  • Альтернативное название:
  • Гринченко Гелинада Геннадьевна Украинские остарбайтеры в системе принудительного труда Третьего рейха проблемы исторической памяти Grinchenko Helinada Gennadiyivna Ukrainian Ostarbeiters in the System of Forced Labor of the Third Reich Problems of Historical Memory
  • Кількість сторінок:
  • 449
  • ВНЗ:
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА
  • Рік захисту:
  • 2010
  • Короткий опис:
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ




    На правах рукопису





    Грінченко Гелінада Геннадіївна



    УДК 930.2:343.813-054.74(=161.2) "1941/1945"





    Українські остарбайтери в системі примусової праці

    Третього райху: проблеми історичної пам’яті








    07.00.06 історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни



    Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук








    Науковий консультант:

    Кравченко Володимир Васильович,

    доктор історичних наук, професор





    Харків 2010


    ЗМІСТ









    Вступ .


    4-19
















    Розділ 1. Історіографія, джерельна база та методологія







    дослідження проблем історичної пам’яті про примусових







    робітників Третього райху ..


    20-97




    1.1.


    Історіографія та джерельна база дослідження .


    20-77




    1.2.


    Методологія дослідження ...


    77-97
















    Розділ 2. Примусова праця в нацистській Німеччині в







    історичній пам’яті та історіографії ФРН .


    98-191




    2.1. Від «робітника-іноземця» до «переміщеної особи»: примусові







    робітники Третього райху в колективній пам’яті німецького







    суспільства перших повоєнних років


    99-120




    2.2. Пам’ять про примусових робітників у контексті історичних







    «дебатів про провину» та вшановування німецьких жертв війни







    (кін. 1940-х 1950-ті рр.)


    120-144




    2.3. Проблема відповідальності за примусове притягнення до







    праці в рамках загальноісторичного переосмислення доби







    націонал-соціалізму (1960-ті сер. 1980-х рр.) .


    144-171




    2.4. Примусова праця в нацистській Німеччині в історіографії та







    компенсаційному дискурсі (сер. 1980-х 2000-ні рр.) .....................


    171-191







    3







    Розділ 3. Примусова праця в нацистській Німеччині в







    радянській історичній пам’яті та історіографії


    192-282




    3.1. Від поневолення до закінчення репатріації: мобілізаційна







    стереотипізація та упорядкування уявлень про примусових







    робітників .


    194-219




    3.2. Документальна та історіографічна база радянської історичної







    пам’яті про примусових робітників нацистської Німеччини ..


    219-255




    3.3. Радянська поезія та проза як джерело формування історичної







    пам’яті про примусову працю в нацистській Німеччині ..


    255-282













    Розділ 4. (Від)творення уявлень про примусову працю часів







    Другої світової війни в історичній пам’яті сучасного







    українського суспільства ..


    283-356




    4.1. Примусова праця в нацистській Німеччині в публічному







    просторі та науковому дискурсі .


    284-313




    4.2. Усні історії остарбайтерів як головне джерело з (від)творення







    пам’яті про примусову працю в нацистській Німеччині .


    313-336




    4.3. Конструювання ідентичності й моделі самопрезентацій в







    усних історіях українських остарбайтерів .


    336-356




    Висновки


    357-367
  • Список літератури:
  • 357

    ВИСНОВКИ





    Після закінчення «холодної війни» та краху комуністичних режимів (від)творення пам’яті про примусових робітників доби націонал-соціалізму та пов’язаний з цим процесом пошук шляхів компенсаційного врегулювання вступили в заключну стадію свого розвитку завдяки включенню в орбіту виплат багатомільйонній групі колишніх примусових робітників з країн Східної Європи та розпочатому в цих країнах активному конструюванню власного «простору пам’яті» цієї категорії жертв нацистських переслідувань. Фінальною крапкою в питанні компенсаційних виплат стала діяльність Загальнонімецького фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє», створеного 2000 р., проте її основні передумови було сформовано тривалою дискусією щодо відповідальності за злочинний характер притягнення до примусової праці та практикою відшкодувань, здійснених під час «холодної війни». З огляду на це, на нашу думку, можна говорити про континуальність процесу колективного усвідомлення німецьким суспільством провини за скоєний у роки Другої світової війни злочин щодо примусових робітників, який розпочався під час «холодної війни» та набув своєї концептуалізації наприкінці минулого сторіччя. Цей процес був невід’ємною складовою ширшого суспільно-політичного руху у ФРН, що полягав у формуванні критичного, відповідального, побудованого в термінах колективної провини за історичну несправедливість ставлення до цього періоду і що згодом дістав назву «подолання» нацистського минулого.

    Загалом, упродовж усього існування ФРН офіційній політиці та самопрезентації країни були притаманні дві риси: заперечення нацизму та чітке політичне відмежовування від минулого режиму. Однак перші спроби осмислення злочинної природи нацизму закінчилися дуже швидко внаслідок комбінації внутрішніх та зовнішніх обставин: у приватній сфері наполяганням на власній жертовності населення, а у міжнародній політиці



    358

    переакцентуванням уваги на боротьбу з комунізмом. Проголошену союзниками позицію, відповідно до якої Німеччину окупували не з метою визволення, а як переможену ворожу країну, було змінено з початком «холодної війни», коли західні держави почали вважати «свою» частину Німеччини захисним бастіоном проти Радянського Союзу. Усвідомлення колективної провини та відповідальності за злочини націонал-соціалізму в цих умовах практично повністю були поглинуті акцентуацією на власному стражданні німців. Індивідуальні спогади пересічних німців, які у той час набули відчутного суспільного значення, об’єднувало те, що німці розглядали й презентували себе не як винуватців злочинів, а як переможених у війни та жертв її перебігу й наслідків, насамперед нищівних бомбардувань, примусового переселення та брутального вигнання з територій постійного мешкання, свавілля й ґвалтування тощо. При цьому на початку 1950-х рр. зображення страждань німців значно частіше пов’язувалося з наслідками наступу Червоної армії, ніж з руйнівними бомбардуваннями англійських та американських пілотів: звинувачення СРСР набагато більшою мірою відповідали настроям періоду розгортання «холодної війни», ніж згадування про «недружні» вчинки нових «друзів».

    У ФРН (від)творення пам’яті про примусових робітників реалізовувалася як у межах наукового, так і публічного звернення до минулого й пам’яті. У цьому (від)творенні можна виділити три етапи, які, з одного боку, збігалися із загальною динамікою політики подолання нацистського минулого, а з іншого знаходили свою актуалізацію в рамках дискусій щодо компенсаційного врегулювання вимог жертв нацистських переслідувань. Йдеться про період поступового витискування цієї пам’яті на

    «узбіччя» компенсаційних дискусій та колективних меморіальних ініціатив наприкінці 1940-х та впродовж 1950-х рр., коли відомі «дебати про провину», ледве почавшись, були поглинуті ініціативами з вшановування й увічнення німецьких жертв війни, а можливе відшкодування примусовим робітникам перестало розглядатися як окремий пункт компенсаційних вимог; про



    359

    повільний процес поступового усвідомлення відповідальності за примусове притягнення до праці, що виникло в контексті загальноісторичного переосмислення доби націонал-соціалізму та не в останню чергу було детерміноване черговими компенсаційними переговорами та укладеними угодами (1960-ті середина 1980-х рр.); а також про остаточне (друга половина 1980 початок 2000-х рр.) врегулювання компенсаційних вимог, а

    в межах колективної пам’яті усвідомлення примусової праці окремим видом нацистських злочинів, а примусових робітників жертвами нацистських переслідувань.

    Таким чином, від сприйняття примусових робітників як бандитів та мародерів, через усвідомлення «нормальності» примусової праці як невід’ємного супровідного явища війни та певне «витискування» цієї проблеми на «узбіччя» суспільно-політичних дискусій, (від)творення пам’яті про цю групу людей до кінця «холодної війни» остаточно утвердилося в рамках визнання відповідальності за скоєний щодо них злочин. Проте безпосередній зв’язок між усвідомленням цієї несправедливості стосовно примусових робітників і визнанням провини, насамперед у вигляді грошової компенсації, призвів до певної монетаризації пам’яті, що передувала вибудовуванню символічного простору пам’яті про цю групу жертв нацизму.

    На відміну від континуальності процесу колективного усвідомлення німецьким суспільством відповідальності за злочинні та протиправні дії щодо робітників примусової праці, а також поступового, розпочатого під час

    «холодної війни» (від)творення та вшановування пам’яті про цю категорію жертв нацистських переслідувань, конструювання «простору пам’яті» колишніх примусових робітників та уведення цієї проблематики в поле пострадянських суспільно-політичних і наукових дискусій характеризуються дисконтинуальністю, розривом та «забуванням» тієї версії пам’яті про примусових робітників, що склалася за радянських часів. Більше того, з початку 1990-х рр. у пострадянській (у тому числі вітчизняній) публіцистичній і науковій літературі була сформована та набула



    360

    нормативного значення теза про «викреслені» історію, творчість і пам’ять цієї групи населення з офіційної радянської версії війни. Спростуванню цієї тези було присвячено окрему частину даного дослідження, в якій було проаналізовано особливості наукової, публіцистичної та художньої презентації образів примусових робітників, схарактеризовано динаміку цієї презентації, виділено етапи та характерні ознаки використання «примусово-невільницької» риторики у рамках офіційної радянської історичної пам’яті про Велику Вітчизняну війну.

    Так, головною особливістю (від)творення проблеми примусової праці в нацистській Німеччині за радянських часів було те, що впродовж усієї повоєнної історії Радянського Союзу ця тема була представленою як у публічному, так і науковому дискурсах, являючи собою певну дискурсивну периферію: сукупність героїв, сюжетів та їхніх характеристик вбирали основні значення та засоби легітимації владного простору пам’яті та за їх допомогою окреслювали офіційну «границю» цього простору. Головними семантичними межами цих значень стало перебування впродовж війни на території ворожої країни, а основними характерними ознаками утвореного у цих межах образу ознаки туги й протесту. Образне втілення феномен примусової праці знайшов у постатях дівчини-полонянки та борця антифашистського опору, пік дискурсивного експлуатування яких припав на 1942 сер. 1950-х рр. та кін. 1950-х 1970-ті рр. відповідно. Своєю чергою, кінець 1970 поч. 1980-х рр. у рамках офіційного радянського (від)творення пам’яті про примусових робітників позначилися певним розширенням значеннєвих контекстів за рахунок уведення до публічного простору пам’яті теми страждань цивільного населення, зокрема остарбайтерів. Ніколи не «витиснута», тема примусової праці та образ примусового робітника впевнено посіли особливе місце як в офіційному публічному дискурсі про війну, так і у пантеоні радянських героїв та учасників війни, місце периферійне, однак репрезентативне.



    361

    Так, перший етап використання «примусово-невільницької» риторики у рамках офіційної радянської історичної пам’яті про Велику Вітчизняну війну, що охоплював 1942 сер. 1950-х рр., розпочався практично одразу після початку масової депортації населення до Німеччини й тривав до закінчення процесу репатріації та повернення основної маси вивезеного на примусові роботи населення у СРСР. У цей період особливо запитаними постали такі джерела з (від)творення пам’яті про примусових робітників, які виконували чіткі мобілізаційні та «роз’яснювальні» функції, а їх використання було спрямоване спочатку на консолідацію всього суспільства на боротьбу з поневолювачами, а з початком повернення до СРСР основної маси репатріантів на пропагандистську підтримку процесу репатріації та найскорішу інтеграцію колишніх поневолених «рабів» у повоєнне радянське суспільство. Цими джерелами стали видання публіцистичного та агітаційно-пропагандистського характеру (у тому числі плакати), опубліковані листи, спогади та фольклорна творчість примусових робітників, поетичні та прозові твори радянських письменників, художні та документальні фільми тощо. Уведені в публічний простір за допомогою цих джерел «невільницькі» сюжети, своєю чергою, визначали певні рамки пригадування та упорядковували як колективні уявлення суспільства, так і спогади самих примусових робітників переважно у семантичних межах уярмлення та рабської праці. Ця інтенція зі стереотипізації уявлень та окреслення чітких меж (від)творюваного феномену примусової праці була також характерною і для тематичних пріоритетів відібраних до публікації та введених до наукового та науково-популярного обігу документів й матеріалів з історії примусу до праці цивільного населення СРСР. Цими незмінюваними впродовж усього радянського часу тематичними пріоритетами з 1943 р. стали планування використання примусової робочої сили, здійснюване керівництвом нацистської держави; практика примусового вербування та транспортування до Німеччини, впроваджена й реалізована окупаційною адміністрацією; досвід перебування на примусових роботах радянських



    362

    цивільних осіб; опір радянського населення мобілізаційним заходам на окупованій території та примусовій праці на території Німеччини.

    Другий етап (від)творення пам’яті про примусових робітників Третього райху в колективних історичних уявленнях радянського суспільства припадає на кін. 1950-х 1970-ті рр. та характеризується передусім збагаченням дискурсу примусової праці риторикою героїчної та організованої боротьби «в’язнів трудових таборів» та введенням до цього дискурсу образу борця антифашистського опору, який певною мірою потіснив образ дівчини-полонянки з характерною для нього семантикою поневолення та жертовності. Загалом, антифашистська боротьба радянських людей у фашистській Німеччині, у тому числі вивезених на примусові роботи, стала однією з перших контекстуально-ідеологічних настанов, що з кінця 1950-х рр. концептуалізувалі наукові дослідження феномену примусової праці. Іншими контекстуальними рамками цих досліджень стали викриття злочинів нацистів та їхніх «буржуазно-націоналістичних поплічників» на окупованих територіях (у тому числі з організації примусової депортації), героїчна боротьба населення проти окупаційного режиму (у тому числі проти насильницького вивезення до Німеччини), доведення грабіжницько-імперіалістичної сутності німецьких монополій (у тому числі з планування, організації та використання примусової робочої сили).

    Своєю чергою, оприлюднення наприкінці 1970 на поч. 1980-х рр. не традиційних для трансльованих образів примусових робітників сатиричних та інтимно-ліричних текстів (насамперед, фольклорних), а також публікація розгорнутих оповідей про життя та розвиток особистості за умов примусу до праці у формі найпопулярнішого літературного жанру роману дає підстави стверджувати про розпочате в цей час певне «розширення» образу примусових робітників та вихід за рамки усталених на той час постатей невільника та героя з чітко визначеними семантичними рисами туги та протесту процес, який утілився здебільшого у «художній» площині



    363

    радянської версії пам’яті про примусових робітників Третього райху та який окреслив межі третього етапу використання «примусово-невільницької» риторики в офіційній радянській історичній пам’яті про Велику Вітчизняну війну.

    Проте, на відміну від трьох етапів (від)творення пам’яті про примусову працю та примусових робітників Третього райху в колективній пам’яті ФРН, які характеризувалися зміною змістовного наповнення трансльованих образів

    у контексті суспільно-політичних та компенсаційних дискусій, у даному разі йдеться, головним чином, про ступінь експлуатації теми примусової праці,

    що була більш інтенсивно запитаною впродовж терміну перебування та повернення з Німеччини радянських примусових робітників, а з кінця 1950-х рр. опинилася на «узбіччі» загального дискурсу героїв та жертв війни.

    У публічному просторі пострадянської України тема примусової праці остарбайтерів стала актуальною та запитаною з початку 1990-х рр. передусім на державному і громадському рівнях. Поряд із законодавчим врегулюванням соціально-правового статусу колишніх примусових робітників, що засвідчив політичне визнання українських остарбайтерів,

    початок меморіального вшановування досвіду та увічнення пам’яті про цю групу жертв нацистських переслідувань унаочнили гуманітарні, культурно-просвітницькі та дослідницькі ініціативи, до яких долучилися журналісти та кінематографісти, співробітники музеїв та театрів, члени молодіжних організацій та об’єднань жертв нацизму, школярі та студенти, науковці та представники благодійних фундацій, неурядових організацій та фондів. Головний вектор їхньої діяльності був спрямований на вивчення та популяризацію історії та досвіду примусу до праці як невід’ємної, проте «забутої» та «репресованої» за радянських часів компоненти пам’яті суспільства про трагічні події Другої світової війни.

    На наш погляд, появу цієї тези про «забутість», «репресованість», «викресленість» історії, творчості і пам’яті про примусових робітників Третього райху з офіційної радянської версії війни можна пояснити такими



    364

    причинами. Перша пов’язана з тією монетаризацією пам’яті, що виникла в контексті компенсаційного дискурсу, за якою введення в публічний простір пострадянських країн теми (а згодом і практики) відшкодування втрат колишнім примусовим робітникам як окремій категорії жертв нацистських переслідувань призвело до штучного витискування попередньої радянської версії пам’яті про примусову працю та примусових робітників як спрощеної, однобічної й такої, що не відповідала жорстким реаліям примусової праці, котрі потребували на матеріальне відшкодування. Виплати лише цій категорії жертв за невирішеності питання компенсацій, наприклад військовополоненим, а також на тлі скрутного становища та мізерних пенсій інших громадян, які пережили війну, потребували такого введення компенсаційної тематики в публічне поле, яке, попри всю обґрунтованість справедливого характеру компенсації за примусову працю, запобігало б можливому невдоволенню з боку тих, хто не підпадав під компенсаційне врегулювання. Звідси, на нашу думку, й бере походження пострадянське конструювання такого образу примусових робітників Третього райху, який поєднав моральні та фізичні випробування впродовж війни зі стражданням від «витісненої пам’яті» за радянських часів.

    Друга причина, на наш погляд, випливає із загального ідеологічного контексту заперечення та відмежовування від радянської спадщини, характерного для початку 1990-х рр., за якого «забування» радянського минулого, якщо скористатися класифікацією форм забування П. Коннертона, набуло конститутивного характеру задля формування нової ідентичності та надання «життєвого простору» новим проектам, у тому числі з (від)творення історичної пам’яті про Другу світову війну. За цих умов «структурна амнезія» репрезентованої в перші пострадянські роки пам’яті про примусову працю в нацистській Німеччині як такої, що була позбавлена можливості існування за радянських часів, відповідала загальним суспільним настроям і соціальним потребам. У той же час і за формами оприлюднення, і за головними значеннєвими наголосами та семантикою відтворюваних образів



    365

    жертви та героя сучасний дискурс примусової праці має багато спільного з тим, що вельми специфічним, проте репрезентативним для свого часу чином був представлений у радянському публічному просторі.

    Але, на відміну від периферійного статусу за радянських часів, (від)творення історичної пам’яті про примусових робітників у публічному полі сучасної України характеризує, по-перше, «вписування» трагедії примусових робітників Третього райху у загальний контекст випробувань, спричинених війною, та презентація їхнього досвіду як складової частини спільного для всіх учасників війни та жертв нацизму меморіального простору, по-друге формування власної «території пам’яті» остарбайтерів, з унікальним, характерним тільки для цієї групи меморіальним змістом, зумовленим розумінням остарбайтерів як жертв двох тоталітарних країн гітлерівської Німеччини та сталінського СРСР. В українській історіографії ці значеннєві категорії, об’єднані в рамках формули «„Остарбайтери України: раби Гітлера, ізгої Сталіна», до наукового обігу вперше були введені наприкінці 1990-х рр. в роботах М. Коваля, й саме вони у подальшому постали головним змістовим вектором (від)творення пам’яті про примусових робітників як у суспільному просторі, так і науковому дискурсі пострадянської України.

    Що стосується головних тенденцій наукового осмислення проблеми примусової праці в сучасній українській історіографії, то якщо їх розглядати

    з перспективи загальної методології дослідження, з точки зору тематичних пріоритетів та особливостей джерельної бази, можна говорити, по-перше, про появу тенденції з поєднання політично-подієвої та соціальної історії примусу до праці з явним наголосом саме на останній: на соціальних мережах взаємозв’язків і взаємодій примусових робітників у приватному й

    «виробничому» житті в Німеччині, на повсякденних практиках існування як

    у неволі, так і після повернення додому, на суб’єктивному ставленні до набутого досвіду з боку безпосередніх учасників явища, що вивчається,

    українських остарбайтерів. По-друге, тематичні пріоритети в дослідженні



    366

    феномену примусової праці охоплюють такі її компоненти, як планування й практика вивезення цивільного населення та опір цьому вивезенню на окупованих територіях України, умови безпосереднього перебування на примусових роботах (що охоплюють аналіз їх регламентації та практичної реалізації, дослідження стратегій адаптації та подолання незвичних ситуацій, міжособистісних та міжгрупових відносин, у тому числі з організації та здійснення опору), репатріація та реінтеграція у повоєнне радянське суспільство тощо. Й, насамкінець, визначальною рисою джерельної бази дослідження феномену примусу до праці в сучасній українській історіографії є її розширення як за рахунок недоступних за радянських часів документів (насамперед фільтраційних справ, листів, робочих карток остарбайтерів), так

    і новостворених усноісторичних джерел записів біографічних та тематичних інтерв’
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины