ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ПРАВА НА ПРАЦЮ ТА ПРАВА НА ВІДПОЧИНОК ЗА ТРУДОВИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ :



  • Назва:
  • ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ПРАВА НА ПРАЦЮ ТА ПРАВА НА ВІДПОЧИНОК ЗА ТРУДОВИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
  • Кількість сторінок:
  • 222
  • ВНЗ:
  • Хмельницький університет управління та права
  • Рік захисту:
  • 2008
  • Короткий опис:
  • Зміст

    Перелік умовних скорочень 3

    Вступ 4

    Розділ 1. Поняття та класифікація юридичних гарантій у трудовому праві 11
    1.1. Поняття юридичних гарантій у трудовому праві 11
    1.2. Класифікація юридичних гарантій у трудовому праві 41
    Висновки до Розділу 1. 54

    Розділ 2. Юридичні гарантії права на працю за трудовим законодавством України 56
    2.1. Поняття права на працю 56
    2.2. Юридичні гарантії права на працю при виникненні трудових правовідносин. 66
    2.3. Юридичні гарантії права на працю при зміні та припиненні трудових правовідносин. 100
    Висновки до Розділу 2. 134

    Розділ 3. Юридичні гарантії права на відпочинок за трудовим законодавством України 139
    3.1. Поняття права на відпочинок 139
    3.2. Юридичні гарантії права на відпочинок 148
    Висновки до Розділу 3. 175

    Висновки 178

    Список використаних джерел 191

    Вступ

    Актуальність теми. Питання вдосконалення юридичних гарантій, що закріплені у вітчизняному трудовому законодавстві, стає надзвичайно актуальним з огляду на суспільні перетворення, які сьогодні відбуваються в Україні. Юридичні гарантії є тими правовими засобами, на які покладається завдання забезпечити кожному безперешкодну реалізацію всього комплексу наданих йому трудових прав. Без створення системи ефективних юридичних гарантій, права, проголошені в Конституції України, можуть стати лише декларативними. Серед закріплених в Основному Законі соціально-економічних прав є право на працю (ст. 43) та право на відпочинок (ст. 45). Цінність цих прав пов’язана із сутністю людини, яка розвивається у праці, але після якої вона потребує відпочинку для відновлення сил. Важливість права на працю та права на відпочинок обумовлюється й тим, що вони є передумовою реалізації всіх інших соціально-економічних прав, є необхідними умовами влаштування життя людини в цивілізованому суспільстві. Для безперешкодної реалізації та захисту цих прав держава повинна створити ефективні засоби – юридичні гарантії, закріплені у трудовому законодавстві. З огляду на це, визначення поняття та функцій юридичних гарантій у трудовому праві, розробка положень щодо посилення юридичних гарантій трудових прав, у тому числі – юридичних гарантій права на працю та права на відпочинок є одним із найважливіших теоретичних завдань науки трудового права в сучасних умовах.
    Актуальність обраної теми зумовлюється також тим, що трудове право – одна з галузей вітчизняного права, яка сьогодні перебуває у стані реформування. При вирішенні питання, яким бути новому Трудовому кодексу України, не слід забувати, що цей нормативний акт повинен бути соціально спрямованим щодо працівника та забезпечувати можливість реалізації ним своїх трудових прав, у тому числі й права на працю та права на відпочинок. Водночас юридичні гарантії права на працю та права на відпочинок не повинні обмежувати прав роботодавця та порушувати його інтересів щодо забезпечення високопрофесійного штату працівників, розвитку господарської діяльності та отримання прибутку. Побудова сучасної системи юридичних гарантій трудових прав повинна будуватися на принципі гармонійного поєднання інтересів обох сторін трудового договору.
    На сьогодні питання прав і свобод людини та громадянина, гарантій їх реалізації є важливим напрямом численних наукових досліджень. У науці трудового права ця проблема стала одною з найбільш актуальних, про що свідчить значна кількість наукових праць, присвячених питанням реалізації трудових прав та їх юридичних гарантій. Вагомий внесок у дослідження проблем юридичних гарантій трудових прав зробили М. Й. Бару, Н. Б. Болотіна, В. Я. Бурак, В. С. Венедіктов, В. М. Венедіктова, Л. П. Гаращенко, Г. С. Гончарова, В. В. Єгоров, В. В. Жернаков, І. В. Зуб, М. І. Іншин, Р. І. Кондратьєв, В. В. Лазор, Л. І. Лазор, Д. Р. Лещух, А. Р. Мацюк, Т. В. Парпан, П. Д. Пилипенко, С. М. Прилипко, В. І. Прокопенко, О. І. Процевський, О. В. Прудивус, М. М. Пурей, В. Г. Ротань, С. О. Сільченко, В. М. Скобєлкін, О. В. Смірнов, Н. М. Хуторян, Г. І. Чанишева, В. І. Щербина, А. М. Юшко, О. М. Ярошенко та інші.
    Разом з тим, проблема посилення юридичних гарантій трудових прав на сьогодні не тільки не втратила своєї актуальності, а ще більше загострилася. Зокрема, дискусійною залишається низка загальнотеоретичних і практичних питань, пов’язаних із розумінням поняття юридичних гарантій у трудовому праві, визначення критеріїв їх класифікації. Потребує подальшого дослідження питання ефективності форм, у яких закріплюються юридичні гарантії трудових прав.
    Вищенаведене обумовлює актуальність обраної теми, визначає потребу внесення пропозицій щодо посилення юридичних гарантій у вітчизняному трудовому законодавстві.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідної роботи Хмельницького університету управління та права „Правові і управлінські засади розбудови Української держави та забезпечення прав громадян” на 2004-2008 роки (державний реєстраційний номер 0104U004239).
    Мета і завдання дослідження. Метою роботи є виявлення та вирішення теоретичних і практичних проблем юридичних гарантій права на працю та права на відпочинок у трудовому законодавстві задля удосконалення їх правової регламентації, що забезпечить більш повну та ефективну реалізацію працівниками своїх прав.
    Для досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження було поставлено такі завдання:
     проаналізувати наукові підходи щодо визначення поняття юридичних гарантій у трудовому праві та з’ясувати їх специфічні ознаки;
     визначити критерії класифікації юридичних гарантій у трудовому праві;
     дати правову характеристику юридичних гарантій права на працю та права на відпочинок, закріплених у трудовому законодавстві України, проаналізувати ефективність дії цих гарантій щодо забезпечення реалізації і захисту цих прав;
     розробити пропозиції та рекомендації щодо посилення системи юридичних гарантій права на працю та права на відпочинок у трудовому законодавстві України.
    Об’єктом дослідження є юридичні гарантії як категорія науки трудового права України.
    Предметом дослідження виступають юридичні гарантії права на працю та права на відпочинок, закріплені у трудовому законодавстві України.
    Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в процесі роботи над дисертацією використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ.
    Методи індукції та дедукції дозволили виокремити загальні та особливі ознаки, притаманні юридичним гарантіям, дали змогу визначити належність тих чи інших норм до юридичних гарантій. Використання методу аналізу та синтезу дозволило здійснити науково обґрунтовану класифікацію юридичних гарантій у трудовому праві. Системний метод надав можливість відобразити функціональну взаємодію та взаємозв’язок юридичних гарантій. За допомогою догматичного методу проаналізовано зміст норм чинного вітчизняного, міжнародного та зарубіжного законодавства, виявлено їх колізії і прогалини. Формально-логічний метод використано як спосіб аргументації наукових висновків та пропозицій щодо удосконалення чинного трудового законодавства. Теоретико-прогностичний метод дав можливість сформулювати зміст окремих юридичних гарантій у трудовому законодавстві України. Порівняльно-правовий (компаративістський) метод було застосовано при аналізі норм чинного трудового законодавства та норм проекту Трудового кодексу України, які закріплюють юридичні гарантії права на працю та права на відпочинок, а також при аналізі юридичних гарантій цих прав у вітчизняному та зарубіжному трудовому законодавстві.
    Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційне дослідження є одним із перших комплексних, системних досліджень системи та класифікації юридичних гарантій у трудовому праві, на основі висновків якого аналізуються юридичні гарантії права на працю та права на відпочинок, закріплених у вітчизняному трудовому законодавстві. За результатами проведеного дисертаційного дослідження сформульовано та обґрунтовано такі наукові положення та висновки, які виносяться на захист:
    Уперше:
    • запропоновано багаторівневу класифікацію юридичних гарантій в трудовому праві, яка дозволяє охопити якнайбільше коло юридичних гарантій, виявити закономірні зв’язки між ними, виробити відповідні рекомендації щодо подальшого вдосконалення законодавства. До критеріїв цієї класифікації юридичних гарантій віднесено: а) юридичну силу: міжнародні, конституційні та галузеві; б) ступінь конкретизації: універсальні та спеціальні; в) сфера дії: загальні та додаткові; г) форма вираження юридичних гарантій: гарантії-обов’язки, гарантії-заборони, гарантії-обмеження, гарантії-санкції, рекомендаційні норми-гарантії, альтернативні норми-гарантії);
    • обґрунтовано, що у разі простою, викликаного невідворотною силою або іншими надзвичайними обставинами, які не можна заздалегідь передбачити, працівник може бути переведений без його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою з оплатою праці за виконану роботу з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). Даний вид переведення може застосовуватися до вагітних жінок, жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років, до осіб віком до вісімнадцяти років та інвалідів лише за їх письмовою згодою;
    • визначено необхідність закріплення у новому Трудовому кодексі України серед підстав припинення трудового договору, які не залежать від волі сторін, визнання працівника недієздатним за рішенням суду;
    • аргументовано недоцільність запровадження у новому Трудовому кодексі України обов’язку однієї із сторін строкового трудового договору письмово повідомляти в тижневий термін іншу сторону про рішення припинити цей договір у зв’язку із закінчення строку його чинності;
    • запропоновано закріпити гарантію-обов’язок, якою передбачити чотиритижневу тривалість мінімальної щорічної основної відпустки, з метою приведення вітчизняного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів;
    • обґрунтовано необхідність закріплення гарантії-заборони залучати одного працівника до роботи у вихідні дні більше 12 разів протягом робочого року.
    Дістало подальший розвиток:
    • положення про необхідність передбачити у законодавстві щорічної додаткової відпустки за тривалий трудовий стаж в одного роботодавця. Запропоновано надавати за кожні три роки безперервної роботи в одного роботодавця один день додаткової відпустки;
    • твердження про доцільність закріплення за роботодавцем гарантії-обов’язку відшкодувати працівнику всі матеріальні витрати, пов’язані із від’їздом його з місця відпочинку у зв’язку з відкликанням із щорічної відпустки; визначено категорії працівників, яких заборонено відкликати із щорічної відпустки: неповнолітніх працівників, вагітних жінок, працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та (або) небезпечними умовами праці.
    Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність дисертації полягає у можливості використання її загальних висновків, пропозицій та окремих положень: у законотворчій діяльності (при розробці нових і зміні чинних нормативно-правових актів); у науковій роботі (для подальших теоретичних розробок проблем правової регламентації юридичних гарантій трудових прав); у навчально-методичній роботі (при викладанні навчальної дисципліни „Трудове право України” та підготовці навчально-методичної літератури з цієї дисципліни).
    Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри теорії та історії держави і права Хмельницького університету управління та права.
    Окремі результати дисертаційного дослідження було оприлюднено на Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених „Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 року); Международной научно-практической конференции “Современные проблемы трудового прав и права социального обеспечения” (г. Минск, 22-23 июня 2006 г.); Міжнародній науково-практичній конференції „Гарантії прав суб’єктів трудових правовідносин в умовах ринкової економіки” (м. Хмельницький, 29-30 вересня 2006 року); Міжнародній науково-практичній конференції „Другі Прибузькі юридичні читання” (м. Миколаїв, 24-25 листопада 2006 року); Науково-практичній конференції „Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин” (м. Чернігів, 31 травня-02 червня 2007 року); IV Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 1-2 червня 2007 року); Міжнародній науковій конференції „Шості осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 року).
    Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту всього опубліковано 7 статей у періодичних виданнях, які входять до переліку наукових фахових видань, затвердженого ВАК України; тези 7 доповідей на науково-практичних конференціях та інших наукових заходах.
    Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 190 сторінок. Список використаних джерел нараховує 309 найменувань і займає 32 сторінок.
  • Список літератури:
  • Висновки
    Забезпечення безперешкодної реалізації кожною людиною закріплених за нею прав, у тому числі, у сфері трудових відносин залежить від наявності дієвих юридичних гарантій, які встановлюються державою. Право на працю та право на відпочинок є одними з найважливіших соціально-економічних прав, а тому питання закріплення юридичних гарантій їх реалізації та захисту заслуговують глибокого теоретичного аналізу. Забезпечення реалізації трудових прав працівників можливе лише при максимальному врахуванні інтересів обох сторін трудових правовідносин: і працівника, і роботодавця. Підводячи підсумок здійсненого (проведеного) дослідження, ми можемо визначити (зробити) такі висновки:
    1. В умовах ринкових відносин норми трудового права мають передбачати таку систему юридичних гарантій, які забезпечать працівникам реальну можливість використання наданих їм права на працю та права на відпочинок. Гарантування трудових прав працівників здійснюється завдяки правовим нормам, в яких гарантії знаходять нормативно-правову основу і стають юридичними гарантіями. Юридичні гарантії у роботі визначено як систему правових норм, передбачених трудовим законодавством, що спрямовані на забезпечення безперешкодної реалізації та захисту трудових прав.
    2. Визначено, що основними функціями юридичних гарантій є реалізація та захист трудових прав працівників. Реалізація прав є визначальною функцією юридичних гарантій, оскільки полягає у забезпеченні досягнення певного результату, а саме – втілення в життя конкретного трудового права. Захисна функція юридичних гарантій проявляється в нормах, що передбачають санкції, які, в свою чергу, спрямовані на усунення перешкод та правопорушень, що виникли на шляху реалізації суб’єктивних прав працівників.
    3. Окрім загальних ознак юридичних гарантій (нормативність, системність, комплексність, постійний характер, юридична надійність, реальність та загальність) в роботі виділено специфічні ознаки юридичних гарантій в трудовому праві: обмежена сфера дії; поетапність дії; можливість припинення дії з різних підстав; спеціальне призначення – забезпечення реалізації та захисту трудових прав.
    4. Обґрунтовано, що юридичні гарантії трудових прав закріплюються у нормах-обов’язках, нормах-заборонах, нормах-обмеженнях, нормах-дозволах, нормах-санкціях, рекомендаційних нормах та альтернативних нормах.
    5. Право на судовий захист є важливою юридичною гарантією, за допомогою якої працівники можуть домогтися відновлення порушеного чи визнання оспорюваного трудового права. При цьому, особа може захищати свої трудові права як до вступу в трудові правовідносини (наприклад, оскарження необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу), так і після вступу в ці правовідносини (оскарження незаконних переведень, незаконних звільнень, ненадання відпустки, неправомірного залучення до роботи у вихідні дні тощо).
    6. У роботі зроблено висновок, що критеріями класифікації юридичних гарантій є: 1) юридична сила (міжнародні, конституційні та галузеві); 2) ступінь конкретизації (універсальні та спеціальні); 3) сфера дії (загальні та додаткові); 4) форма вираження (гарантії-обов’язки, гарантії-заборони, гарантії-обмеження, гарантії-дозволи, норми-санкції, рекомендаційні норми-гарантії, альтернативні норми-гарантії). На основі узагальнення цих критеріїв запропоновано багаторівневу класифікацію юридичних гарантій, яка охоплює якнайбільше коло юридичних гарантій, що закріплені у трудовому законодавстві, дозволяє краще й глибше прослідкувати та розкрити ці гарантії, виявити закономірні зв’язки між ними, вказати на їх ефективність чи неефективність, переваги чи недоліки, зробити відповідні рекомендації щодо їх формулювання у нормативно-правових актах, сприяє науковому аналізу. Створення такої класифікації має не лише науково-теоретичне, а й практичне значення. Вона дає можливість виявити та детально проаналізувати юридичні гарантії в цілому та кожну з них, зокрема, сприяє визначенню тих юридичних гарантій, які мають бути деталізовані на галузевому рівні або які потребують свого посилення за рахунок розширення сфери дії або зміни форми їхнього вираження. Так на основі цієї класифікації проведено аналіз міжнародної рекомендаційної норми-гарантії, закріпленої у п. 14 (b) Рекомендації МОП № 162 щодо літніх працівників, та зроблено висновок про доцільність закріплення у вітчизняному трудовому законодавстві обов’язку роботодавця встановлювати для працівників похилого віку, на їхнє прохання, скорочений робочий день – не більше 36 годин на тиждень..
    7. У результаті аналізу правового закріплення права на працю в ч. 1 ст. 43 Конституції та ч. 1 ст. 2 КЗпП зроблено висновок, що зміст цих норм різниться у визначенні кола осіб, які мають право на працю. Якщо Конституція України передбачає право на працю для кожного, то в Кодексі мова йде лише про громадян України. Не викликає сумнівів те, що право на працю повинні мати всі особи, які на законних підставах перебувають на території України. З огляду на це наведена норма ст. 2 КЗпП має бути приведена у відповідність до Основного Закону.
    8. Право на працю, відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України, є елементом трудової правоздатності. Право на працю може розглядатися як суб’єктивне право лише в тих випадках, коли укладення трудового договору є правовим обов’язком роботодавця. Як суб’єктивне право воно реалізується в конкретних правовідносинах, у які вступає конкретний суб’єкт.
    9. Автор приєднується до думки тих авторів, які вважають, що сучасний розвиток трудових правовідносин вимагає закріплення винятково письмової форми трудового договору. Така форма трудового договору забезпечує більш чітку фіксацію прав та обов’язків як роботодавця, так і працівника, що захищає останнього від можливих порушень з боку іншої сторони договору. Письмова форма трудового договору сприяє максимальній стабільності та підтверджує існування конкретних трудових правовідносин, запобігає виникненню конфліктів між працівником та роботодавцем.
    10. З метою посилення юридичних гарантій на етапі оформлення трудового договору, вважаємо за необхідне закріпити гарантію-обов’язок роботодавця оголосити працівнику під розписку наказ чи розпорядження про зарахування його на роботу в семиденний термін з дня укладення трудового договору.
    11. Заборона дискримінації є загальною юридичною гарантією, тобто забезпечує реалізацію всіх трудових прав. Правова регламентація даного питання здійснюється значною кількістю міжнародних нормативних актів. Конвенція МОП № 111 Про дискримінацію в галузі праці та занять дає визначення дискримінації та перелік дискримінаційних ознак, який, є базовим: кожна країна може доповнювати його новими ознаками на власний розсуд. У роботі обґрунтовано, що при визначенні поняття “дискримінація у сфері праці“ слід закріпити вичерпний перелік ознак, які слід вважати дискримінаційними, що виключить можливість необґрунтовано широкого тлумачення даного поняття.
    Від дискримінаційних переваг та обмежень слід відмежовувати ті, що встановлюються у зв’язку зі специфічними вимогами певної роботи або для посилення соціального та правового захисту окремих категорій осіб. Встановлення переваг та обмежень у другому випадку є самостійним видом додаткових юридичних гарантій реалізації трудових прав для таких категорій працівників як жінки, неповнолітні та інваліди. З огляду на це обґрунтовано доцільність ратифікації Верховною Радою України Конвенції МОП № 171 „Про нічну працю” від 6 червня 1990 року, якою у ст. 7 проголошено гарантію-заборону залучати до нічних робіт вагітних жінок та жінок, які мають дітей певного віку, визначеного законодавством конкретної країни. Це унеможливить втілити в життя наміри авторів проекту ТКУ дозволити залучати ці категорії жінок до нічної праці (ст. 288).
    12. Проаналізовано стан нормативного регулювання порядку проведення роботодавцем добору та перевірки осіб при прийомі на роботу. Зроблено висновок, про необхідність прийняття норм, які б закріплювали юридичні гарантії права на працю при доборі роботодавцем працівників, при проведенні перевірки ділових і професійних якостей осіб на основі тестувань й співбесід. Внесено ряд пропозицій щодо посилення юридичних гарантій на цьому етапі, зокрема запропоновано передбачити таку гарантію-санкцію: якщо оголошення (реклама) про прийом на роботу містило вимоги дискримінаційного характеру, а особі, яка звернулася за цим оголошенням (рекламою) до роботодавця про надання роботи і яка підпадає під ці ознаки, було відмовлено, то презюмується той факт, що відмову було здійснено з дискримінаційних ознак і, відповідно, вона є незаконною.
    13. Під необґрунтованою відмовою при прийомі на роботу слід розуміти незаконну відмову, тобто таку що не базуються на законі. Не можна вважати необґрунтованою відмову, мотиви якої не пов’язані з обставинами, що не відносяться до ділових якостей особи. В сучасних умовах визначення ділових якостей того чи іншого працівника є виключною прерогативою роботодавця, оскільки саме він вправі підбирати тих працівників, які на його думку будуть найкраще виконувати доручену роботу.
    14. Умова про встановлення випробування повинна бути закріплена як у письмово оформленому трудовому договорі, так і в наказі про прийом на роботу. З огляду на це, якщо в трудовому договорі така умова зазначена, а в наказі про прийом на роботу вона відсутня, то слід вважати, що роботодавець в односторонньому порядку відмовився від встановлення випробування працівнику. В роботі звертається увага на те, що умова про випробувальний термін не може встановлюватись після фактичного допуску працівника до роботи.
    15. Важливою юридичною гарантією є заборона примусової праці, під якою слід розуміти заборону вимагати під загрозою будь-якого покарання від особи роботи чи служби, для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг. Під покаранням у даному випадку слід розуміти не лише насильницький вплив, але й використання інших засобів, у тому числі звільнення, позбавлення премії тощо. Від примусової праці слід відмежовувати ті види робіт, які, на відміну від першої, мають беззастережно виконуватися працівниками.
    16. З метою посилення юридичної гарантії, яка полягає в обов’язку роботодавця отримати згоду працівника на його переведення на іншу постійну роботу (посаду), пропонується встановити термін чинності такої згоди один місяць, протягом якого одностороння відмова від переведення не допускається.
    17. Робота під час простою, викликаного невідворотною силою або іншими обставинами, не є примусовою працею, а тому не потребує згоди працівника на його переведення. Дане твердження витікає зі змісту п. 4 ч. 2 ст. 2 Конвенції МОП № 29 про примусову чи обов’язкову працю, який не відносить до примусової праці роботу в умовах надзвичайних обставин (пожежі, повені, голоду, землетрусу, сильних епідемій чи епізоотій, навали шкідливих тварин, комах чи паразитів рослин і взагалі обставини, що ставлять під загрозу або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови всього або частини населення). З огляду на це запропоновано закріпити у трудовому законодавстві можливість роботодавця у разі простою, викликаного невідворотною силою або іншими надзвичайними обставинами, які не можна заздалегідь передбачити, переводити працівника без його згоди на іншу роботу. Юридичними гарантіями трудових прав працівників при такому переведенні слід закріпити обов’язок роботодавця оплатити працю працівника з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу) та обов’язок отримати письмову згоду на таке переведення у вагітних жінок, жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років, осіб віком до вісімнадцяти років та інвалідів.
    18. Запропоновано у проекті Трудового кодексу України доповнити перелік підстав припинення трудового договору, які не залежать від волі сторін, такою підставою як факт визнання працівника недієздатним, що підтверджується рішенням суду.
    19. Аргументовано недоцільність запровадження у новому Трудовому кодексі України обов’язку однієї із сторін строкового трудового договору письмово повідомляти в тижневий термін іншу сторону про рішення припинити цей договір у зв’язку із закінчення строку його чинності. Беручи до уваги природу строкового трудового договору, більш логічним було б повідомляти про намір продовжити відносини, що виникають на основі цього договору між сторонами, а не про їх припинення. Адже ще при укладенні строкового трудового договору сторони наперед визначають за взаємною згодою строк його дії, а, відповідно, обумовлюють і час його припинення.
    20. Обов’язок роботодавця отримати попередню згоду виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації на звільнення працівника є важливою юридичною гарантією права на працю. Закріплення такого обов’язку в законодавстві відображає специфіку трудового права, що полягає у забезпеченні захисту працівників як найбільш слабкої сторони трудових правовідносин. Натомість, беручи до уваги сучасний розвиток ринкових відносин, зацікавленість роботодавця в ефективній та прибутковій діяльності підприємства, підборі кваліфікованих працівників, необхідно внести певні зміни до усталеного порядку звільнення працівників з ініціативи роботодавця. З метою збереження захисту прав працівників і врахування інтересів роботодавця, запропоновано відмовитися від закріплення обов’язку роботодавця отримувати згоду профспілки при звільненні працівників з таких підстав: при виявленні невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовженню даної роботи (п. 2 ст. 40 КЗпП), а також за п.п. 3, 5, 7 ст. 40 та п. 2 ст. 41 КЗпП.
    21. Поняття часу відпочинку визначено як час, протягом якого працівники згідно із законом та локальними нормативно-правовими актами повинні бути вільні від виконання своїх трудових обов’язків і можуть використовувати його на власний розсуд. Обґрунтовано, що до загальновизнаних видів часу відпочинку відноситься також щорічна додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів, що надається жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку.
    22. З метою приведення національного законодавства у відповідність з існуючими міжнародно-правовими стандартами та задля посилення юридичних гарантій права на відпочинок пропонуємо закріпити гарантію-обов’язок, що полягає у встановленні чотиритижневої тривалості (28 календарних днів) мінімальної щорічної основної відпустки.
    23. Обґрунтовано, що в Законі має визначатись мінімальна, а не максимальна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці працівників з ненормованим робочим днем, а саме - не менше трьох календарних днів.
    24. Обґрунтовано доцільність розширення сфери надання щорічної додаткової відпустки за тривалий трудовий стаж в одного роботодавця. Зокрема запропоновано надавати за кожні три роки безперервної роботи в одного роботодавця один день додаткової відпустки.
    25. З метою забезпечення працівникам використання належних їм вихідних днів, а, відповідно, – реалізації права на відпочинок, запропоновано закріпити гарантію-заборону залучати до роботи у вихідні дні одного працівника більше 12 разів протягом робочого року.
    26. Усталений порядок відкликання працівників із щорічної відпустки суттєво знижує рівень реалізації права на відпочинок, що вимагає закріплення у трудовому законодавстві таких нових юридичних гарантій:
    а) обов’язку роботодавця відшкодувати працівнику матеріальні витрати, пов’язані з від’їздом останнього з місця відпочинку з причини його відкликання із щорічної відпустки до місця роботи (якщо місце роботи та місце проведення відпустки знаходяться у різних населених пунктах), які підтверджуються відповідними документами (наприклад, проїзним квитком);
    б) заборони відкликати із щорічної відпустки неповнолітніх працівників, вагітних жінок, працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та (або) небезпечними умовами праці.

    На підставі викладених висновків пропонуються наступні зміни та доповнення до законодавства.
    І) У Кодексі законів про працю України:
    1) У статті 24:
    а) частину першу викласти в такій редакції: „Трудовий договір укладається в письмовій формі у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу”;
    в) доповнити частину третю після слів “на роботу.“ реченням такого змісту: “Наказ чи розпорядження оголошується працівнику під розписку в семиденний строк з дня укладення трудового договору“.
    2) Статтю 32 доповнити частиною другою в такій редакції: „При переведенні працівника на іншу роботу роботодавець зобов’язаний ознайомити його з новими умовами праці. Згода працівника на переведення є дійсною протягом місяця з дня її підписання. Одностороння відмова від переведення протягом цього місячного терміну не допускається”.
    3) Статтю 34 доповнити частинами третьою та четвертою в такій редакції:
    „У випадку простою, викликаного невідворотною силою або іншими надзвичайними обставинами, які не можна заздалегідь передбачити, працівник може бути переведений без його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою з оплатою праці з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).
    Тимчасове переведення на іншу роботу, передбачене в частині третій цієї статті, вагітних жінок, жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років, а також осіб віком до вісімнадцяти років та інвалідів дозволяється тільки за їх письмовою згодою”.
    4) Частину першу статті 43 викласти в новій редакції: „Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 (при виявленні невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, який перешкоджає продовженню даної роботи), 4 статті 40, пунктом 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник”.
    5) Доповнити статтю 71 частиною четвертою такого змісту: „Забороняється залучати до роботи у вихідні дні одного працівника більше 12 разів протягом робочого року”.
    6) У частині першій статті 75 цифру “24“ замінити цифрою “28“.
    ІІ) У Законі України „Про відпустки”:
    1) Пункт перший частини першої статті 4 доповнити словами “додаткова відпустка за тривалий трудовий стаж на одному підприємстві (стаття 81).
    2) У частині першій статті 6 цифри „24” замінити цифрами „28”.
    3) У пункті другому частини першої статті 8 слова „до 7 календарних днів” замінити словами „не менше трьох календарних днів”.
    4) Доповнити статтею 81 наступного змісту: “Стаття 81. Щорічна додаткова відпустка за тривалий трудовий стаж на підприємстві. За кожних три роки безперервної роботи на підприємстві, в установі, організації працівник має право на 1 день додаткової відпустки”.
    5) Статтю 12 після частини третьої доповнити новими частинами четвертою та п’ятою такого змісту:
    “Працівнику повинні бути відшкодовані матеріальні витрати, пов’язані з від’їздом з місця відпочинку з причини відкликання його із щорічної відпустки до місця роботи (якщо місце роботи та місце проведення відпустки знаходяться в різних населених пунктах), які підтверджуються відповідними документами (наприклад, проїзний квиток).
    Забороняється відкликати із щорічної відпустки неповнолітніх працівників, вагітних жінок, працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та (або) небезпечними умовами праці”.
    ІІІ) У проекті Трудового кодексу України:
    1) У частині першій статті 4 виключити слова „або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання”.
    2) Доповнити статтю 30 частиною третьою такого змісту: „Якщо оголошення (реклама) про прийом на роботу містило вимоги дискримінаційного характеру й особі, яка звернулася за цим оголошенням (рекламою) до роботодавця про надання роботи і яка підпадає під ці ознаки, було відмовлено, то презюмується факт, що відмову було здійснено з дискримінаційних ознак і, відповідно, вона є незаконною”.
    3) Перше речення частини першої статті 41 викласти в такій редакції: „Трудовий договір укладається в письмовій формі у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу”.
    4) Доповнити статтю 79 частиною третьою такого змісту: „При переведенні працівника на іншу роботу роботодавець зобов’язаний ознайомити його з новими умовами праці. Згода працівника на переведення є дійсною протягом місяця з дня її підписання. Одностороння відмова від переведення протягом цього місячного терміну не допускається”.
    5) Статтю 81 доповнити частинами третьою та четвертою у такій редакції:
    „У випадку простою, викликаного невідворотною силою або іншими надзвичайними обставинами, які не можна заздалегідь передбачити, працівник може бути переведений без його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою з оплатою праці з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).
    Тимчасове переведення на іншу роботу, передбачене в частині третій цієї статті, вагітних жінок, жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років, а також осіб віком до вісімнадцяти років та інвалідів дозволяється тільки за їх письмовою згодою”.
    6) У частині першій статті 93 виключити слова “, про що роботодавець попереджає працівника за три дні до дати його припинення“.
    7) Доповнити статтею 1141 в такій редакції: „Стаття 1141. Припинення трудових відносин у разі визнання працівника недієздатним. 1. Трудові відносини припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання працівника недієздатним ”.
    8) Статтю 121 викласти в такій редакції:
    „1. Розірвання трудового договору з підстав, передбачених статтею 98, пунктами 2, 5, 6 частини першої та пунктом 5 частини другої статті 104, пунктом 1 частини 1 статті 105 допускається після попереднього погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що діє на підприємстві, членом якої є працівник”.
    9) Статтю 155 викласти в такій редакції:
    „Стаття 155. Поняття та види часу відпочинку.
    1. Час відпочинку – це час, протягом якого працівники згідно із законом та локальними нормативно-правовими актами повинні бути вільні від виконання своїх трудових обов’язків і можуть використовувати його на власний розсуд.
    2. Час відпочинку включає: 1) перерву для відпочинку і харчування; 2) щоденний (міжзмінний) відпочинок; вихідні дні (щотижневий безперервний відпочинок); дні державних і релігійних свят; щорічні трудові відпустки та соціальну відпустку працівникам із сімейними обов’язками, які мають дітей”.
    10) Статтю 160 доповнити частиною шостою такого змісту: „6. „Забороняється залучати до роботи у вихідні дні одного працівника більше 12 разів протягом робочого року”.
    11) У частині першій статті 171 цифри „24” замінити цифрами „28”
    12) У частині першій статті 176 слова „до 7 календарних днів” замінити словами „не менше трьох календарних днів”.
    13) Статтю 177 доповнити частиною першою у такій редакції: „1. За кожних три роки безперервної роботи в одного роботодавця працівник має право на 1 день щорічної додаткової трудової відпустки”.
    14) Статтю 187 доповнити новою частиною четвертою наступного змісту: „4. Забороняється відкликати із щорічної відпустки неповнолітніх працівників, вагітних жінок, працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та (або) небезпечними умовами праці”.



    Список використаних джерел
    1. Конституція України від 28 червня 1996 року (із змінами, внесеними Законом України від 08 грудня 2004 року № 2222-IV) // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 43; Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст. 44.
    2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел]. — К.: Ірпінь, ВТФ “Перун”, 2004. — 1140 с.
    3. Словник іншомовних слів / [уклад.: С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута]. — К.: Наукова думка, 2000. — 680 с.
    4. Сиренко В. Ф. Реальность прав советских граждан / В. Ф. Сиренко. — К.: Наукова думка, 1983. — 139 с.
    5. Регушевський Е. Є. Конституційно-правові гарантії політичних прав і свобод людини і громадянина в Україні: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Регушевський Едуард Євгенович. — К., 2004. — 230 с.
    6. Волинка К. Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. / Волинка Катерина Григорівна. — К., 2000. — 177 с.
    7. Конституционное право. Энциклопедический словарь / [отв. ред. и руковод. авт. коллектива д.ю.н., проф. С. С. Авакьян]. — М.: Изд-во Норма (Изд. группа Норма-Инфра-М), 2001. — 688 с.
    8. Юридична енциклопедія: В 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. ]. — К.: Укр. енц., 1998. — Т. 1.: Г-П. — 672 с.
    9. Скобелкин В. Н. Юридические гарантии трудовых прав рабочих и служащих / В. Н. Скобелкин. — М.: Юрид. лит, 1969. — 184 с.
    10. Теория государства и права. Курс лекций / [под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько]. — 2-е изд., пер. и доп. — М.: Юристъ, 2002. — 776 с.
    11. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / О. Ф. Скакун. — Національний ун-т внутрішніх справ. — 2-ге вид. — Х. : Консум, 2005. — 656 с.
    12. Баиева Н. А. Понятие и виды юридически гарантий социального государства / Н. А. Баиева // Сборник научных трудов юридического факультета СевКавГТУ. — Выпуск 5 [Електронний ресурс] — Режим доступу: 2004.http://science.ncstu.ru/articles/law/index.htm.
    13. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов / [под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова]. — М.: Изд. Группа Норма-Инфра-М, 1998. — 570 с.
    14. Малеин Н. С. Повышение роли закона в охране личных и имущественных прав граждан / Н. С. Малеин // Советское государство и право. — 1974. — № 6. — С. 40 — 49.
    15. Іншин М. Юридичні гарантії як фактор стабільності та підвищення ефективності службово-трудової діяльності державних службовців / М. Іншин // Право України. — 2004. — № 5. — С. 83 — 87.
    16. Магновський І. Й. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в праві України (теоретико-правовий аспект): Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.. юрид. наук: 12.00.01: “Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень” / І. Й. Магновський. — К., 2003. — 20 с.
    17. Волкова О.Н . Юридические гарантии трудовых прав граждан СССР при приеме на работу в качестве рабочих и служащих: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. / Волкова Ольга Николаевна. — М., 1979. — 212 с.
    18. Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації / І. Бородін // Право України. — 2001. — № 12. — С. 32 — 34.
    19. Скобелкин В. Н. О видах гарантий трудовых прав рабочих и служащих / В. Н. Скобелкин // Правоведение. — 1969. — № 6. — С. 45 — 51.
    20. Абдулаев М. И. Права человека и закон: Историко-теоретические аспекты / М. И. Абдулаев. — СПб: Юрид. центр Пресс, 2004. — 322 с.
    21. Чхиквадзе В. М. Социалистический гуманизм и права человека. (Ленинские идеи и современность) / В. М. Чхиквадзе. — М.: Наука, 1978. — 303 с.
    22. Юридические гарантии конституционных прав и свобод личности в социалистическом обществе / [Л. Д. Воеводин, Ю. М. Козлов, А. Д. Зайкин и др.]; Под ред. Л. Д. Воеводина. — М.: Изд-во МГУ, 1987. — 342 с.
    23. Смолін Г. В. Право на працю радянських громадян / Г. В. Смолін. — К., 1983. — 47 с.
    24. Приходько С. Здійснення громадянами права на соціальний захист та гарантії його забезпечення / Приходько С. // Право України. — 2000. — № 2. — С. 19 — 22.
    25. Волкова О. Н. Юридические гарантии трудовых прав граждан СССР при приеме на работу в качестве рабочих и служащих: Автореф. дисс. на соискание научной степени канд. юрид. наук: 12.00.05: «Трудовое право; право социального обеспечения» / О. Н. Волкова. — Всесоюзный юридический заочный институт. — М., 1979. — 23 c.
    26. Кондратьев А. А. Гарантии охраны трудовых прав рабочих и служащих: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / А. А. Кондратьев. — М., 1985. — 160 с.
    27. Маркіна Т. Г. Право громадян на зайнятість та форми його реалізація в умовах становлення ринкової економіки: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / Маркіна Тетяна Георгіївна. — Х., 1999. — 177 с.
    28. Скобелкин В. Н. Трудовые правоотношения / В. Н. Скобелкин. — М.: Вердикт-1М, 1999. — 372 с.
    29. Уржинский К. П. Гарантии права на труд. / К. П. Уржинский. — М.: Юр. лит., 1984. — 200 с.
    30. Кушніренко О. Г. Права і свободи людини і громадянина: Навчальний посібник / О. Г. Кушніренко, Т. М. Слінько. — Х.: Факт, 2001. — 440 с.
    31. Паршевски К. Политические права граждан и их гарантии в социалистическом обществе (на опыте СССР и ПНР): Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / К. Паршевски. — М.,1979. — 151 c.
    32. Патюлин В. А. Государство и личность в СССР (правовые аспекты взаимоотношений) / В. А. Патюлин. — М.: Наука, 1974. — 246 с.
    33. Комментарий к Конституции Российской Федерации / [Общ. ред. Ю. В. Кудрявцева]. — М.: Фонд «Правовая культура», 1996. — 552 с.
    34. Пересунько В. С. Юридичні гарантії при укладенні трудового договору: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.05: “Трудове право; право соціального забезпечення” / В. С. Пересунько. — К., 2002. — 20 с.
    35. Недбайло П. Е. Система юридических гарантий применения советских правовых норм / П. Е. Недбайло // Правоведение. — 1971. — № 3. — С. 44 — 53.
    36. Матузов Н. И. Субъективные права граждан СССР / Н. И. Матузов. — Саратов: Приволжское книжное издание, 1966. — 190 с.
    37. Мицкевич А. В. О гарантиях прав и свобод советских граждан в общенародном социалистическом обществе / А. В. Мицкевич // Советское государство и право. — 1963. — № 8. — С. 24 — 33.
    38. Тихонова Б. Ю. Субъективные права советских граждан, их охрана и защита: Автореф. дис. на соискание научной степени канд. юрид. наук: 12.00.01 «Теория и история государства и права» / Б. Ю. Тихонов. — М., 1972. — 22 с.
    39. Боброва Н. А. Гарантии реализации государственно-правовых норм / Н. А. Боброва. — Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1984. — 163 с.
    40. Лысенков С. Л. Гарантии прав и свобод личности в советском обществе: Автореф. дис. на соискание научной степени канд. юрид. наук: 12.00.02 «Государственное право и управление, административное и финансовое право; прокурорский надзор, советское строительство» / С. Л. Лысенков. — К., 1976. — 23 с.
    41. Погорілко В. Ф. Права та свободи людини і громадянина в Україні / В. Ф. Погорілко, В. В. Головченко, В. І. Сірий. — К.: Ін Юре, 1997. — 51 с.
    42. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VII // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1971. — Додаток до № 50. — Ст. 375.
    43. Суровська Л. І. Удосконалення юридичних гарантій при притягненні працівників до матеріальної відповідальності: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.05: “Трудове право; право соціального забезпечення”. — Х., 2000. — 19 с.
    44. Мурашко М. С. Судебная защита субъективных гражданских прав: Автореф. дисс. на соискание научной степени канд. юрид. наук: 12.00.03 «Гражданское право; Семейное право; Гражданский процесс; Международное частное право» / М. С. Мурашко. — Санкт-Петербург., 2000. — 19 с.
    45. Недбайло П. Е. Советские социалистические правовые нормы / П. Е. Недбайло. — Львов: Изд-во Львовского университета, 1959. — 169 с.
    46. Заворотченко Т. М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.02. «Конституційне право» / Т. М. Заворотченко. — К., 2002. — 18 с.
    47. Магновський І. Й. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в праві України (теоретико-правовий аспект): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Магновський Ігор Йосифович. — К., 2003. — 221 с.
    48. Шахов В. Д. К вопросу о понятии юридических гарантий в трудовом праве / В. Д. Шахов // Сборник ученых трудов: Новая кодификация законодательства и развитие трудового права. Выпуск 35. — Свердловск. — Свердловский юридический институт, 1974. — С. 78 — 82.
    49. Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в России. Учебное пособие / Л. Д. Воеводин. — М.: Изд-во МГУ, Изд. группа ИНФРА М-НОРМА, 1997. — 304 с.
    50. Смирнов О. В. Совершенствование гарантий права на труд в СССР / Смирнов О. В. // Проблемы трудового права / [oтв. ред. В. И. Смолярчук]. — М.: Юрид. лит., 1968. — С. 50 — 76.
    51. Савенко М. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина та їх захист органами конституційної юрисдикції / М. Савенко // Право України. — 1999. — № 2. — C. 3 — 9.
    52. Проект Трудового кодексу України від 4 грудня 2007 р. № 1108 [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=30947.
    53. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-IV // Офіційний вісник України. — 2004. — № 16. — Ст. 1088.
    54. Ванеева Л. А. Реализация конституционного права граждан СССР на судебную защиту в гражданском судопроизводстве / Л. А. Ванеева. — Владивосток: Изд-во Дальневост. гос. ун-та, 1988. — 151 с.
    55. У справі за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води): Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 1. — Ст.. 169.
    56. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. — № 11.
    57. Про державне мито: Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13. — Ст. 113.
    58. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1963. — № 30. — Ст. 464.
    59. Общая теория прав человека / [под ред. Е. А. Лукашова]. — М.: Норма, 1996. — 520 с.
    60. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 року № 803-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 14. — Ст. 170.
    61. Братко А. Г. Запреты в советском праве / А. Г. Братко [под ред. Н. И. Матузова]. — Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1979. — 92 с.
    62. Рабінович П. М. Права людини і громадянина: Навчальний посібник / П. М. Рабінович, М. І. Хавронюк. — К.: Атіка, 2004. — 464 с.
    63. Егоров В.В. Содержание и гарантии права на труд рабочих и служащих в СССР: Автореф. дисс. на соискание научной степени канд. юрид. наук: 12.00.05: «Трудовое право; право социального обеспечения» / В. В. Егоров. — М., 1981. — 16 с.
    64. Семенюта Н. Н. Запреты и ограничения в правовом регулировании трудовых отношений в Российской Федерации: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.05: «Трудовое право; Право социального обеспечения» / Н. Н. Семенюта. — Екатеринбург. — 2000. — 26 с.
    65. Шахов В. Д. Юридические гарантии в трудовом праве и их эффективность: Автореф. дисс. на соискание научной степени канд. юрид. наук: 12.00.05: «Трудовое право; Право социального обеспечения» / В. Д. Шахов. — Свердловский юридический институт. — Свердловск. — 1975. — 23 с.
    66. Щербина В. Юридичний інструментарій охоронної функції трудового права / В. Щербина // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 3. — С. 69 — 72.
    67. Малько А. В. Стимулы и ограничения в праве / А. В. Малько. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Юристъ, 2003. — 250 с.
    68. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах / [под ред. проф. М. Н. Марченко]. — М.: Зерцало, 1998. — Т. 2. — 640 с.
    69. Фаткуллин Ф. Н. Проблемы теории государства и права. Курс лекций / Ф. Н. Фаткуллин. — Казань: Издательство Казанского университета, 1987. — 336 с.
    70. Лейст О. Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы) / О. Э. Лейст. — М.: Изд-во МГУ, 1981. — 240 с.
    71. Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / Н. В. Витрук. — М.: Наука, 1979. — 229 с.
    72. Толкунова В. Н. Право женщин на труд и его гарантии / В. Н. Толкунова. — М.: Юрид. лит., 1967. — 191 с.
    73. Смирнов О. В. Природа и сущность права на труд в СССР / О. В. Смирнов. — М.: Юр. лит., 1969. — 210 с.
    74. Исаков В. Б. Юридические факты в советском праве / В. Б. Исаков. — М.: Юр. лит., 1984. — 144 с.
    75. Сагаев С. М. Конституционное право на труд граждан СССР: дис… к.ю.н.: 12.00.02 / С. М. Сагаев. — М., 1985. — 156 с.
    76. Астрахань А. А. Гарантии и пределы осуществления конституционных прав и свобод советских граждан: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Астрахань Андрей Александрович — М., 1986. — 221 с.
    77. Єрьоменко В. В. Підстави виникнення трудових правовідносин: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / Єрьоменко Володимир Вікторович. — Х., 1998. — 195 с.
    78. Солодовник Л. В. Юридичні факти в трудовому праві України: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.05: «Трудове право; право с
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины