ПРОКУРАТУРА І ОРГАНИ ПОЗАВІДОМЧОГО КОНТРОЛЮ: НАГЛЯД І ВЗАЄМОДІЯ :

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. РОЛЬ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ І ПОЗАВІДОМЧОГО
КОНТРОЛЮ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРАВОПОРЯДКУ
1.1. Співвідношення прокурорського нагляду і позавідомчого
контролю 11
1.2. Завдання прокуратури із здійснення нагляду за додержанням
і застосуванням законів органами позавідомчого контролю 29
РОЗДІЛ 2. ВИЯВЛЕННЯ ПРОКУРОРОМ ПОРУШЕНЬ ЗАКОННОСТІ
В ОРГАНАХ ПОЗАВІДОМЧОГО КОНТРОЛЮ: ШЛЯХИ
ВДОСКОНАЛЕННЯ
2.1. Проблеми організації прокурорського нагляду за додержанням
і застосуванням законів органами позавідомчого контролю
та способи їх вирішення 38
2.2. Вдосконалення методичних і тактичних прийомів перевірок
виконання законів в органах позавідомчого контролю 60
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РЕАГУВАННЯ
ПРОКУРОРА НА ВИЯВЛЕНІ ПОРУШЕННЯ ЗАКОННОСТІ
В ОРГАНАХ ПОЗАВІДОМЧОГО КОНТРОЛЮ
3.1. Застосування заходів прокурорського нагляду для усунення
правопорушень і запобігання їм 94
3.2. Запобігання підміни прокуратурою органів позавідомчого
контролю при здійсненні нагляду за додержанням і застосуван-
ням законів 108
3.3. Актуальні питання застосування прокуратурою Закону
України «Про боротьбу з корупцією» і нагляду за додержанням
законодавства у цій сфері 115

РОЗДІЛ 4. ВЗАЄМОДІЯ ПРОКУРАТУРИ ТА КОНТРОЛЮЮЧИХ
ОРГАНІВ
4.1. Поняття, завдання і принципи взаємодії прокуратури та
органів позавідомчого контролю 126
4.2. Форми координації і взаємодії прокуратури і правоохоронних
та контролюючих органів 145
4.3. Взаємодія прокуратури і органів громадського контролю 173
ВИСНОВКИ 182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 191
АНКЕТА 212

ВСТУП

Актуальність теми. Відповідно до п.9 Перехідних положень Конституції України і статей 19-28 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура здійснює нагляд за додержанням і застосуванням законів – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів по контролю за додержанням законів. Дія цих положень не обмежена в часі, і тому існують перспективи подальшого існування цієї функції прокуратури, тим більше, що її ліквідація не сприяла б стабілізації обстановки у країні і зміцненню правопорядку.
Отже, на сьогодні не втрачають актуальності питання вдосконалення прокурорського нагляду, а в умовах трансформації українського суспільства виникають нові проблеми, які вимагають теоретичного осмислення і практичного вирішення. Окремі з цих проблем існували і раніше, але завдяки інертності керівництва Прокуратури Союзу РСР і Генеральної прокуратури України тривалий час не вирішувались. Однією з них є проблема взаємовідносин між прокуратурою і численними владними структурами, які здійснюють контроль за додержанням різних правових норм і правил у господарській, соціальній та інших сферах життя суспільства. У прокурорському середовищі давно визріла ідея перенести «центр тяжіння» при здійсненні нагляду на те, як ці контрольні структури виконують покладені на них законом обов’язки. Це дозволило б кардинально вирішити іншу важливу проблему – усунення фактів підміни і дублювання прокуратурою контролюючих органів.
Питання прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів протягом десятиріч були предметом уваги низки науковців. В Україні ними займались такі учені, як Д.Бакаєв, Л.Давиденко, Ю.Грошевий, В.Долежан, В.Зеленецький, І.Марочкін, М.Мичко, М.Косюта, О.Михайленко, Ю.Полян-ський, Д.Постовий, М.Руденко, М.Штефан, Ю.Шемшученко, В.Фінько та інші.
В Російській Федерації ці проблеми у різний час розробляли такі вчені, як С.Березовська, О.Берензон, К.Бурмістров, Ю.Винокуров, Т.Добровольська, С.Ємельянов, В.Ломовський, М.Маршунов, В.Розенфельд, В.Рябцев, В.Сави-цький, В.Скворцов, К.Чернова та інші.
Діяльність органів позавідомчого контролю висвітлювали такі фахівці з адміністративного права і державного управління України та Росії, як О.Андрійко, А.Альохін, О.Агєєва, В.Авер’янов, В.Бессарабов, Г.Васильєв, Є.Додін, М.Кучерявенко, Н.Коваленко, М.Мельник, Н.Нижник, М.Хавронюк, О.Сушинський, І.Шахов, М.Якимчук та інші.
Попри значний вклад цих науковців у розроблення проблем прокурорського нагляду за додержанням законів органами позавідомчого контролю їх роботи, як правило, не виходили за межі журнальних публікацій або невеликих структурних елементів монографій. Видана у 1975 році монографія О.Берензона та Ю.Гудковича «Прокурорский надзор за соблюдением законов органами вневедомственного контроля и взаимодействия прокуроров с ними при осуществлении общего надзора» (1975) в основному складається з переліку контролюючих органів та їх повноважень. У ґрунтовних монографіях В.Бессарабова «Прокуратура и контрольные органы России» (1999) і В.Рохліна «Прокурорский надзор и государственный контроль» (2003) розділи, присвячені органам прокуратури і органам контролю, не взаємопов’язані між собою.
Наведені обставини і обумовили інтерес автора до проблем як нагляду прокуратури за додержанням законів органами позавідомчого контролю, так і форм взаємодії між ними при здійсненні їх повноважень, що і обумовило обрання теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Одеської національної юридичної академії. Обраний напрям дисертаційного дослідження тісно пов’язаний з планами науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії відповідно до Державної цільової комплексної програми «Проблеми удосконалення організації і діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави (державна реєстрація № 186.0.09931).
Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослід-ження є розробка теоретичних і практичних положень, що визначають основи взаємовідносин між органами прокуратури сучасної України і численними органами позавідомчого контролю у межах здійснення прокурорського нагляду і взаємодії між ними у боротьбі зі злочинами та іншими правопорушеннями. Поставлена мета обумовила потребу у вирішенні таких основних завдань:
– визначити місце і роль органів прокуратури та органів позавідомчого контролю у зміцненні правопорядку шляхом порівняльного аналізу їх правового статусу;
– дати теоретичне обґрунтування потреби «перенесення» центру тяжіння при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів на органи позавідомчого контролю, сформулювати основні завдання, які визначають суть нагляду у цій сфері;
– проаналізувати зміст окремих елементів організації прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів органами позавідомчого контролю;
– з врахуванням специфіки нагляду сформулювати загальні методичні рекомендації з проведення перевірок виконання законів в органах позавідомчого контролю загальної компетенції і спеціальної компетенції;
– окреслити шляхи підвищення ефективності засобів прокурорського реагування на виявлені порушення законів;
– внести рекомендації щодо запобігання підміни прокуратурою контролюючих органів при здійсненні нагляду;
– розкрити особливості застосування прокуратурою положень Закону України «Про боротьбу з корупцією» при здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів органами позавідомчого контролю;
– обґрунтувати необхідність і визначити форми взаємодії прокуратури, державних органів позавідомчого контролю і громадських організацій.
Об’єктом дослідження є прокурорсько-наглядові відносини між прокуратурою та контролюючими органами і управлінські відносини, пов’язані з їх взаємодією.
Предметом дослідження є теоретичні і прикладні аспекти прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів органами позавідомчого контролю і взаємодії з цими органами.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження у дисертації використані загальнонаукові і спеціальні методи дослідження.
При вивченні процесів, пов’язаних із взаємовідносинами між прокуратурою і контролюючими органами, автор керувався універсальним діалектичним методом, розглядаючи питання теми в їх складності і суперечливості. За допомогою історичного методу досліджено процеси, пов’язані з розвитком прокурорського нагляду і діяльності органів контролю у різні історичні періоди. Методом порівняльно-правового аналізу зіставляються найважливіші аспекти діяльності прокуратури і контролюючих органів. Формально-юридичним методом проаналізовано зміст законодавчих та інших нормативно-правових актів про діяльність прокуратури і контролюючих органів. Детально вивчені статистичні показники прокурорського нагляду, організовано проведення соціологічних досліджень.
Теоретичну основу дисертації складають положення наук теорії держави і права, конституційного права, прокурорського нагляду, адміністративного права, викладені у монографічних дослідженнях і юридичній періодиці.
Нормативно-правову базу дисертаційної роботи складають Конституція України, закони і деякі підзаконні акти, що регулюють діяльність прокуратури і контролюючих органів, у тому числі накази Генерального прокурора України.
Емпіричною базою дослідження є матеріали практики прокурорського нагляду і взаємодії між прокуратурою і контролюючими органами: матеріали перевірок виконання законів, акти прокурорського реагування, узагальнення прокурорської практики, матеріали координаційних та міжвідомчих нарад тощо, результати опитування 120 прокурорів областей, міських і районних прокурорів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у незалежній Україні на монографічному рівні досліджені загальні теоретичні і практичні аспекти організації і методики прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів органами позавідомчого контролю, а також взаємодії і координації їх діяльності.
На підставі проведеного дослідження сформульовано такі висновки і пропозиції, що виносяться на захист.
1. Обґрунтовано потребу у перенесенні «центру тяжіння» при здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів на діяльність органів позавідомчого контролю як на вирішення стратегічного завдання підвищення ефективності наглядової діяльності прокуратури.
2. Запропоновано авторські визначення: прокурорського нагляду; взаємодії прокуратури і контролюючих органів.
3. Висловлено власні міркування щодо змісту понять «державний контроль», «державний нагляд», «відомчий контроль», «зовнішній контроль» і «внутрішній контроль», а також щодо співвідношення контрольної і правоохоронної діяльності, прокурорського нагляду і державного контролю (нагляду).
4. Запропонована класифікація нормативно-правових актів, що регулюють діяльність контролюючих органів, додержання яких з’ясовується при здійсненні прокурорського нагляду; обґрунтовано потребу правового регулювання їх діяльності виключно законами України, як цього вимагають положення Конституції України.
5. Запропоновано внести зміни до Закону України «Про прокуратуру»:
– змінити редакцію ст.4 Закону щодо мети і завдань прокуратури відповідно до вимог Конституції України;
– включити взаємодію прокуратури з іншими державними органами і громадськими організаціями до ст.6 Закону як один з принципів її діяльності;
– назву ст.9 Закону викласти у такій редакції: «Участь прокурора у засіданнях колегіальних органів державної влади і місцевого самоврядування»;
– друге речення у ч.2 ст.19 Закону виділити у самостійну частину, виклавши її у такій редакції: «При здійсненні своїх функцій прокуратура не повинна підмінювати інші органи, які здійснюють державне управління і контроль, а також органи місцевого самоврядування, не має права втручатись в оперативно-господарську та іншу оперативно-управлінську діяльність, якщо така діяльність є правомірною».
6. Доповнити Указ Президента України «Про деякі заходи щодо дерегулювання підприємницької діяльності», передбачивши як привід до проведення перевірок діяльності суб’єктів підприємництва контролюючими органами заяви і скарги громадян на порушення порядку заняття цією діяльністю.
7. Прийняти Закон «Про засади контрольної діяльності місцевих державних адміністрацій».
8. Виключити із Закону «Про боротьбу з корупцією» статтю 11 про відповідальність працівників правоохоронних органів за нескладання протоколів про корупцію. Натомість передбачити у Законі відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, яке не спричинило істотної шкоди.
9. Обґрунтовано потребу розширення джерел інформації для проведення перевірок виконання законів контролюючими органами (економіко-правовий аналіз, вивчення громадської думки тощо).
10. Запропоновано розгорнуті програми проведення перевірок виконання законів в органах контролю загальної компетенції; у спеціалізованих органах державного контролю.
11. Внесено пропозиції щодо визначення напрямків, стадій та форм взаємодії прокуратури з органами позавідомчого контролю і координації діяльності правоохоронних органів, а також взаємодії з громадськими об’єднаннями.
У роботі містяться також інші висновки і пропозиції.
Практичне значення одержаних результатів дослідження.
Результати дослідження можна використати:
у правотворчій сфері – для вдосконалення законодавства про прокурорський нагляд, наказів Генерального прокурора України, а також адміністративного законодавства;
у науково-дослідній сфері – для подальшого розроблення проблем правового регулювання прокурорського нагляду і позавідомчого контролю;
у правозастосовчій сфері – для вдосконалення організації прокурорського нагляду за додержанням законів контролюючими органами і налагодження ділової взаємодії з ними;
у навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін «Адміністративне право» і «Прокуратура в Україні».
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри організації судових та правоохоронних органів Одеської національної юридичної академії.
Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися автором на шостій і сьомій звітних конференціях викладачів та аспірантів Одеської національної юридичної академії (квітень 2003 р., квітень 2004 р.), на конференції «Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування» (Одеса, липень 2003 р.), а також на засіданнях Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією при Президенті України.
Публікації. Положення роботи викладені дисертантом в чотирьох статтях у фахових наукових виданнях.
Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань, предмета й логіки дослідження дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, десяти підрозділів, висновків і списку використаної літератури (289 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 214 сторінок, обсяг основного тексту – 190 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Складність соціально-економічних та інших відносин у сучасному суспільстві викликає потребу в існуванні і вдосконаленні інститутів суспільної регуляції, до складу яких входять структури, що здійснюють соціальний контроль.
До числа суб’єктів такого контролю, поряд з контрольними механізмами громадянського суспільства, відносяться органи держави – складові частини державного апарату, наділені владно-розпорядчими повноваженнями.
Державний контроль являє собою відслідковування уповноваженими на це державними органами правопорушень, їх причин та умов, що їм сприяють, у різних сферах життя держави і суспільства, проведення перевірок та інших контрольних заходів з метою виявлення та усунення негативних явищ і запобігання їм, а також притягнення винуватців до встановленої законом відповідальності; для забезпечення прав і свобод людини і громадянина та інтересів держави.
Державний контроль здійснюється органами загальної компетенції (Кабмін України, місцеві державні адміністрації) і спеціалізованими (позавідомчими) органами контролю, які діють у межах окремих правових сфер. Функція контролю у діяльності цих органів носить підпорядкований характер стосовно функції управління. На відміну від державних органів, які здійснюють зовнішній контроль, органи внутрішнього контролю функціонують всередині окремих відомств, оцінюючи діяльність тих чи інших служб і посадових осіб не лише з точки зору її правомірності, але й доцільності та ефективності.
Різновидом органів позавідомчого контролю, переважна більшість яких відноситься до виконавчої влади, є правоохоронні органи. Їх основним завданням є припинення злочинних проявів і запобігання їм, а також проступків, поширеність яких сприяє зростанню злочинності. Вони наділені повноваженнями та іншими атрибутами, які дають підстави називати їх «силовими структурами». Посадові особи цих органів наділені правом порушувати кримінальне переслідування.
За завданнями і характером повноважень державні органи позавідомчого контролю і державного нагляду практично не відрізняються, а тому доцільно уніфікувати їх назви.
Потрібно усунути розпорошеність у визначенні суб’єктів нормотворчості в частині визначення правового статусу органів позавідомчого контролю з тим, щоб відповідно до п.12 ч.1 ст.92 Конституції України їх діяльність регулювалась виключно законами України.
Важливою формою соціального контролю у сучасних умовах продовжує залишатись прокурорський нагляд – вид державної діяльності, спрямований на забезпечення законності і зміцнення правопорядку, здійснюваний у вигляді функцій, закріплених у Конституції України та у межах повноважень, передбачених законом. В умовах незавершеності соціально-економічних і політичних реформ в Україні існування прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів є об’єктивно необхідним як однієї з найважливіших гарантій забезпечення правопорядку.
У роботі виділено десять відмінностей правового статусу прокуратури і органів позавідомчого контролю. Найважливішим з них є такі: прокуратура і ці органи належать до різних гілок влади; органи прокуратури складають єдину, централізовану лише за вертикаллю систему, можуть здійснювати нагляд лише за додержанням законів, а не підзаконних актів, у тому числі, органами позавідомчого контролю; на відміну від них, прокурорський нагляд поширюється не на окремі правові сфери, а на увесь комплекс проблем забезпечення правопорядку.
У взаєминах між прокуратурою і органами позавідомчого контролю давно визрівала потреба перенесення «центра тяжіння» на здійснення прокуратурою нагляду за тим, як ці органи виконують покладені на них законом обов’язки. Зараз вирішення цього питання є стратегічним завданням прокуратури.
Основними завданнями, які визначають суть нагляду у цій сфері, є: активізація діяльності цих органів по забезпеченню законності на об’єктах, які підконтрольні їм, та сприяння їх нормальній життєдіяльності; припинення протиправних дій і протиправної бездіяльності цих органів та їх посадових осіб, з перевищенням визначеної законом компетенції; захист і відновлення порушених прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб внаслідок незаконних дій і бездіяльності контролюючих органів та їх посадових осіб; викорінення правового нігілізму із свідомості співробітників контролюючих, у тому числі, правоохоронних органів.
Автор приєднується до думки тих дослідників, які вважають, що організація прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів включає у себе інформаційне забезпечення нагляду, планування наглядових і пов’язаних з ними заходів, взаємодію прокуратури з іншими органами у боротьбі з правопорушеннями.
Запропоновано для вживання розширений перелік джерел інформації для перевірок додержання і застосування законів органами позавідомчого контролю: матеріали економіко-правового аналізу; матеріали вивчення громадської думки про стан законності; матеріали практики прокурорського нагляду, інформації про стан законності і заходи з її забезпечення, витребувані на підставі п.2 ч.1 ст.20 Закону про прокуратуру; матеріали перевірок за зверненнями громадян та юридичних осіб; розглянуті судами справи різних категорій, закриті справи і матеріали про відмову у порушенні кримінальних справ; акти взаємозвірок з контролюючими органами про передані ними матеріали органам розслідування; участь прокурора у засіданнях колегіальних органів.
Аналітичні документи з цих питань повинні складатись із таких частин: короткого огляду стану законності і поширеності правопорушень у тій чи іншій сфері; ролі органів контролю у запобіганні правопорушенням та їх усуненні; відомостей про діяльність органів прокуратури в аналізованій сфері відносин; аналізі позитивних аспектів і характерних недоліків прокурорської діяльності; пропонованих організаційних і наглядових заходів для підвищення ефективності наглядової діяльності.
Велике значення для оцінки стану законності в органах позавідомчого контролю є відповідність чи невідповідність закону правових актів, що ними видаються. У зв’язку з цим є доцільним запровадження порядку, за яким нормативні та індивідуальні акти, що видаються головами місцевих державних адміністрацій і самоврядними органами та їх головами, повинні перевірятись на предмет додержання закону при їх виданні систематично, незалежно від сигналів про правопорушення. Правові акти органів державного контролю спеціалізованої компетенції мають перевірятись у процесі перевірок виконання законів, або за сигналами по конкретних порушеннях.
Підставами для перевірок виконання законів органами позавідомчого контролю (цільових чи комплексних) можуть бути не лише конкретні відомості про порушення закону в їх діяльності, але й неблагополучний стан законності у тій сфері господарських, соціальних, екологічних та інших відносин, у яких здійснюється контроль. Це пов’язано з науково обгрунтованим прогнозуванням суспільних процесів. Поряд з перевірками в контролюючих органах можливі також перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, зокрема, при розгляді сигналів про злочинні порушення і для виявлення фактів бездіяльності з боку органів контролю.
Перевірки застосування законів можуть проводитись лише у владних структурах, оскільки лише органи влади та їх посадові особи застосовують норми права. Перевірка виконання законів контролюючими органами спрямована на виявлення фактів їх бездіяльності при здійсненні контролю, а додержання законів – фактів порушення законів у формі дій, перевищення повноважень. У зв’язку з цим термін «перевірка виконання законів» носить узагальнюючий характер. При оцінці прокуратурою законності їх діяльності застосовується принцип: «дозволено лише те, що передбачено законом», який дістав відображення у ч.2 ст.19 Конституції України.
При перевірках виконання законів у місцевих державних адміністраціях прокурор з’ясовує повноту і законність реалізації ними контрольних повноважень, визначених Законом про місцеві державні адміністрації. З огляду на декларативність і неповноту багатьох положень цього закону доцільно прийняти Закон «Про засади контрольної діяльності місцевих державних адміністрацій».
У роботі містяться детальні методичні рекомендації з методики перевірок виконання законодавства про контрольну діяльність обласних і районних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Одним з найважливіших питань є з’ясування прокурором наявності підстав для проведення контролюючими органами відповідних контрольних заходів з врахуванням положень Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності». У цьому плані пропонується встановити єдині для всіх відомств, що здійснюють контроль, підстави і порядок проведення перевірок та їх види, подолати розбіжності з цих питань, які існують у відомчих нормативних актах.
До числа пріоритетних питань, що підлягають з’ясуванню при перевірках у контролюючих органах, відносяться також повнота виявлення правопорушень, вичерпність і законність заходів реагування за ними, зокрема, притягнення винуватців до адміністративної відповідальності і застосування різного роду санкцій до юридичних осіб, передачу матеріалів про злочинні правопорушення у слідчі органи; достовірність статистичної звітності про результати контрольної діяльності.
Для заходів прокурорського реагування на порушення законів органами позавідомчого контролю властиві такі риси: максимально чітко виражений публічно-правовий характер реагування, оскільки йдеться про усунення порушень всередині владних структур; учасниками прокурорсько-наглядових відносин завжди виступають прокурори та органи й посадові особи публічної влади; при здійсненні нагляду найвиразніше проявляється його ініціативність; діяльність прокурора спрямована на стимулювання активності органів позавідомчого контролю у боротьбі з правопорушеннями.
На основі аналізу прокурорської практики у роботі відзначені такі основні недоліки актів прокурорського реагування, що вносяться керівникам контролюючих органів: гонитва за кількістю документів прокурорського реагування і пов’язаний з цим формалізм при їх внесенні; внесення письмових документів за малозначними порушеннями, коли можна було б обмежитись усним реагуванням; обрання засобів реагування, неадекватних характеру виявлених порушень; неконкретність заключних (резолютивних) частин протестів, подань і приписів. Основними причинами цих недоліків є поверховість перевірок виконання законів і відсутність у прокурорів достатніх методичних навичок для підготовки документів реагування.
Для підвищення якості прокурорських актів потрібні додаткові організаційні заходи з боку Генпрокуратури. Доцільно встановити порядок відкликання незаконних і необґрунтованих прокурорських актів прокурорами вищого рівня, а також запровадити витребування ними з підпорядкованих прокуратур поряд з копіями цих актів також копій повідомлень про результати їх розгляду.
Потрібні також додаткові організаційно-правові заходи для запобігання підміни прокуратурою органів контролю. Для цього, насамперед, слід покінчити з протиправним втручанням прокурорів в оперативно-господарську та іншу оперативно-розпорядницьку діяльність, оскільки ці негативні явища тісно взаємопов’язані. Друге речення у ч.2 ст.19 Закону про прокуратуру пропонується виділити у самостійну частину, виклавши її у такій редакції «При здійсненні своїх функцій прокуратура не повинна підміняти інші органи, які здійснюють державне управління і контроль, а також органи місцевого самоврядування, не має права втручатись в оперативно-господарську та іншу оперативно-управлінську діяльність, якщо така діяльність є правомірною».
На основі матеріалів практики робиться висновок, що така підміна проявляється не в окремих випадках, а являє собою певний стиль роботи прокурорів, що вироблявся впродовж ряду десятиріч. Підміна контролюючих органів може бути поєднана з дублюванням прокуратурою їх контрольних заходів, пов’язана з переписуванням актів цих органів під виглядом документів прокурорського реагування. В основі такої практики лежить в основному піклування про кількісні показники роботи.
Для поступового викорінення такої практики необхідно, щоб з боку керівництва прокуратур вищого рівня нехтування прокурорами вимог закону у цій частині і пов’язані з цим фальсифікації розглядались як діяння, що межують з посадовими злочинами, з відповідним ставленням до порушників.
Своєрідними формами прокурорського реагування є заходи, що вживаються у зв’язку з порушеннями Закону України «Про боротьбу з корупцією». З одного боку, прокуратура при здійсненні нагляду сама виявляє корупційні прояви, а, з другого – здійснює нагляд за виконанням Закону іншими органами, які здійснюють державний контроль, передусім правоохоронними.
Аналіз практики застосування Закону про боротьбу з корупцією свідчить, що основними її недоліками є: притягнення осіб до відповідальності за протиправні діяння, які не підпадають під дію Закону; накладення стягнень за відсутності будь-яких правопорушень (наприклад, державних службовців, які займались викладацькою діяльністю за сумісництвом; за нескладення протоколів про адміністративні правопорушення при відсутності відомостей про умисний характер цих діянь, процесуальне спрощонецтво тощо).
У зв’язку з цим потрібно уточнити деякі положення Закону про боротьбу з корупцією, зокрема, передбачити в ньому відповідальність за дрібне хабарництво і за зловживання службовим становищем, що не потягло за собою істотної шкоди, виключити з Закону статтю 11 щодо адміністративної відповідальності посадових осіб за нескладення, невчасне складення або несвоєчасне подання до суду протоколу про корупційне діяння або діяння, пов’язане з корупцією, яка практично не застосовується.
Взаємодія між прокуратурою і контролюючими органами є корисною, оскільки вона спрямована на досягнення позитивних результатів у зміцненні правопорядку. Вона може носити як двосторонній, так і багатосторонній характер, процесуальний і управлінський характер. Різновидом взаємодії є координація, яка поширюється на правоохоронні органи.
Координаційна діяльність прокуратури поки що не має під собою міцної нормативної основи, хоча у загальних рисах вона передбачена у ст.10 Конституції України. У зв’язку з цим є потреба у прийнятті Закону України «Про координацію діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями».
Взаємодія прокуратури з контролюючими органами – це «організаційно-управлінська діяльність прокурорів, спрямована на встановлення ділових контактів з іншими державними органами загальної і спеціальної компетенції, які виконують контрольні функції у різних сферах життя суспільства, і проведення з ними спільних заходів, спрямованих на зміцнення правопорядку. Використання можливостей взаємодії сприяє більш ефективній реалізації конституційних функцій прокуратури.
На відміну від координаційної діяльності, де прокурор виступає як її лідируючій учасник, у відносинах взаємодії він не перебирає на себе якихось особливих організаційних повноважень, хоча найчастіше виступає у ролі ініціатора взаємодії.
Як стадії координації прокуратурою діяльності правоохоронних органів у роботі визначені: осмислення проблем боротьби зі злочинністю, вироблення конкретних пропозицій щодо порядку денного координаційних нарад (1); визначення кола питань, які слід винести на найближчу координаційну нараду (2); засідання координаційної наради з прийняттям відповідного рішення (3); реалізація рішень наради шляхом здійснення скоординованих заходів (4).
Учасників координаційних нарад можна поділити на постійних і факультативних – останні беруть участь в окремих координаційних нарадах з врахуванням порядку денного.
Стан злочинності, передусім організованої, визначає напрямки і форми координаційної діяльності.
Проведеним аналізом визначені найхарактерніші недоліки практики проведення координаційних нарад. Ними є надто обмежена кількість учасників; формалізм в оцінці стану злочинності і заходів протистояння їй; відображення в аналітичних довідках переважно позитивних сторін діяльності правоохоронних органів; неконкретність постанов або наявність в них положень, що не мають відношення до характеру обговорюваних проблем; відсутність чіткого поділу відповідальності між виконавцями.
Взаємодія прокуратури з іншими органами державного контролю може здійснюватись як у плановому порядку з обговоренням проектів планів спільних заходів на міжвідомчих нарадах, так і в оперативному порядку шляхом встановлення контактів з окремими контролюючими органами. Форми взаємодії можуть бути процесуальними і непроцесуальними.
До числа процесуальних форм взаємодії відносяться: а) витребування прокурором інформації про стан законності і заходи щодо її забезпечення; б)проведення контролюючими органами на вимогу прокуратури перевірок і ревізій на окремих об’єктах; в) участь представників органів позавідомчого контролю у перевірках виконання законів, що проводяться прокуратурою; г) проведення на вимогу прокурора позавідомчих експертиз; д) участь прокурора у засіданнях органів державної влади і управління; е) використання прокурорами права невідкладного прийому керівниками і посадовими особами.
До непроцесуальних форм взаємодії відносяться: а) взаємний обмін інформацією; б) підготовка спільних узагальнень практики прокурорської і контрольної діяльності; в) доповіді прокурорів на засіданнях колегіальних органів; г) взаємне ознайомлення прокуратури та органів загального і спеціального контролю з планами роботи і заходами; д) спільні заходи з інформування громадськості про діяльність прокуратури і контролюючих органів; д) спільні заходи з підвищення ділової кваліфікації; е) участь у розробленні разом з органами позавідомчого контролю заходів запобігання правопорушенням; є) спільне проведення перевірок виконання законів.
Для посилення ефективності прокурорського нагляду доцільно обрати взаємоприйнятні форми взаємодії з органами масової інформації, громадськими екологічними і правозахисними об’єднаннями, політичними партіями та їх осередками на місцях; відновити практику залучення представників громадськості для співробітництва з прокуратурою як громадських помічників прокурорів.
Серед принципів діяльності прокуратури у ст.6 Закону про прокуратуру (або іншій нормі у майбутньому Законі) слід закріпити принцип взаємодії з державними і громадськими органами і організаціям.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Муравьев Н.В. Прокурорский надзор в его устройстве и деятельности: Пособие для прокурорской службы.– М.: 1889. – 552 с.
2. Мурашин Г.О. Прокуратура України // Юридична енциклопедія. – Т. 5. – К.: 1993. – С.160–161.
3. Шалумов М. Прокуратура в правовой системе государства // Законность. – 1993. – № 7. – С. 14-17.
4. Шумський П. Прокуратура – її місце та роль в державі // Право України. – 1997. – № 8. – С. 40-43.
5. Маслюков П.С. Судебная власть в системе разделения властей в свете Конституции Российской Федерации // Проблемы деятельности прокуратуры: Сб. науч. трудов.– М.: НИИ при Ген.прокуроре РФ. – С. 49-56.
6. Яровиков К. Надзорная функция прокуратуры: история и проблемы развития // Гос. и право. – 1999. – № 11. – С. 68-72.
7. Точиловский В.Н. О месте прокуратуры в системе государственной власти // Закон Украины «О прокуратуре»: теория и практика его применения: Кратк.тезисы научн.-практ. конф. – Харьков, 1992. – С. 7-8.
8. Становление правового государства и функции прокуратуры. «Круглый стол» // Законность. – 1994. – № 6. – С. 29.
9. Клочков В. Прокуратура и разделение властей в государстве // Юридический вестник. – 1996. – № 4. – С. 89-91.
10. Грошевий Ю.М. Органи конституційного контролю і нагляду (Контрольно-наглядова влада) // Акт. проблеми гос. и права: Сб. Науч. трудов юрид. ин-та ОГУ им. И.И.Мечникова. – Вип. 3. – Одесса, 1996. – С. 3-9.
11. Тацій В.Я. Роль і місце прокуратури в системі правоохоронних органів України // Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави. – Ген. прокуратура України: Матеріали наук.-практ. конф. – К., 1996. – С. 15-19.
12. Лисенков С.Л., Боршуляк І.І. Місце прокуратури в системі поділу державної влади і її вплив на забезпечення прав людини і громадянина в Україні // Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні. – К., 2000. – С. 37-42.
13. Шморгун О. Яка модель влади потрібна для України // Розбудова держави. – 1999. – № 7. – С. 12-15.
14. Сушинський О. Контрольна влада України: конституційний статус // Вісник УАДУ. – 2001. – № 4. – С. 328-341.
15. Мельников Н.В. Прокурорская власть // Гос. и право. – 2000. – № 2. – С. 14-20.
16. Белкин А.А. Вопросы конституционности в деятельности прокуратуры // Конституционная законность и прокурорский надзор: Сб.статей. – М., 1997. – С. 31-47.
17. Рудейчук В. До питання про прокурорську владу // Вісник прокуратури. – 2003. – № 12. – С.30-35.
18. Косюта М.В. Прокурорська система України в умовах демократичного суспільства. – Одеса: Юрид. літ-ра, 2002. – 376 с.
19. Мурашин Г.О., Михайленко О.Р. Прокурорський нагляд // Юридична енциклопедія. – Т. 5. – К., 2003. – С. 162-163.
20. Руденко Н.В. Соотношение прокурорского надзора и государственного контроля // Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави... – С.41-45.
21. Тацій В., Грошевий Ю. Прокуратура в системі поділу влади // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 1. – С. 61-69.
22. Грошевий Ю.М., Давиденко Л.М., Зеленецький В.С. та ін. Новий Закон «Про прокуратуру»: Яким йому бути? // Питання конституційно-правового статусу прокуратури та удосконалення її діяльності: Зб.наук.праць. – Харків: ІПК Генпрокуратури України, 1999. – № 3. – С. 4-13.
23. Полянский Ю.Е., Аракелян М.Р. Актуальные вопросы совершенствования прокурорского надзора // Актуальные проблемы государства и права. – Вып. 6. – Одесса: 1996. – С. 286-295.
24. Лісовий М. Прокуратура повинна виконувати функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів // Вісник прокуратури. – 2001. – № 4.– С. 29-31.
25. Бандурка О. Прокуратура: думки про її реорганізацію // Право України. – 1995. – № 8. – С. 40-43.
26. Михайленко А.Р. Правовое регулирование деятельности прокуратуры Украины по обеспечению законности // Правоведение. – 1994. – № 1. – С. 87-93.
27. Селіванов А. Конституційна реформа не може оминути прокуратуру // Вісник прокуратури. – 2003. – № 8. – С. 11-15.
28. Фесенко Є. Проблеми визначення функцій прокуратури // Вісник прокуратури. – 2001. – № 1. – С. 12-16.
29. Якимчук М.К. До питання про місце і роль прокуратури в системі державних органів України // Правова держава. – Вип. 11. – К., 2000. –С. 232-237.
30. Васильєв Г. Роль прокуратури особлива // Юридичний вісник України. – № 48. – 2003. – С. 5.
31. Васильєв Г. Прокуратура як гарант законності в державі // Вісник прокуратури. – 2003. – № 12. – С. 3-6.
32. Косюта М. Конституційна реформа і майбутнє прокуратури // Урядовий кур’єр. – 2004. – 14 бер.
33. Басков В.И. Федеральный Закон «О прокуратуре Российской Федерации» вступил в действие // Вестн. Моск. ун–та. – Серия 11: Право. – 1996. – № 3. – С. 11-25.
34. Кореневский Ю. Отменять общий надзор прокуратуры преждевременно // Рос. юстиция. – 1995. – № 4. – С. 38-39.
35. Костенко Н. Место прокуратуры в государственном механизме // Правоведение. – 1995. – № 11. – С. 9-21.
36. Кутафин О.Е. Прокуратура и российская демократия // Прокурорская и следственная практика. – 1997. – № 2. – С. 34-40.
37. Протопопов А.Л. Функции прокуратуры // Правоведение. – 2000. –№ 6. – С. 169-178.
38. Рохлин В.И., Стуканов А.П. Прокурорский надзор в Российской Федерации: проблемы и перспективы // Правоведение. – 2000. – № 5. – С. 154-163.
39. Новий тлумачний словник української мови. –К.: Аконіт, 2003. – Т. 1. – 928 с.
40. Шорина Е.В. Теоретические проблемы контроля за деятельностью органов управления в СССР: Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – М., 1978. –32 с.
41. Шахов И.Б. Контроль как разновидность правовой формы деятельности органов советского государства: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Харьков, 1983. – 17 с.
42. Нижник Н., Машков О., Носов С. Контроль у сфері державного управління // Вісник УАДУ. – 1998. – № 2. – С. 23-30.
43. Адміністративне право: Підручник. – Одеса: Юрид. літ–ра, 2003. – 896 с.
44. Орзих М.Ф., Черкес М.Е., Васильєв А.С. Правовая охрана Конституции в Советском государстве // Сов. гос. и право. – 1988. – № 6. – С. 3-10.
45. 3алюбовська І.К. Організаційно-правові засади державного контролю в Україні: Навч.-метод. пос. – Одеса: Юрид. літ-ра, 2003. – 104 с.
46. Иллиев И. Контроль в системе способов обеспечения законности и целесообразности в деятельности государственного управления // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 12. – Одеса: 2001. – С. 141-146.
47. Андрійко О.Ф. Контроль // Юридична енциклопедія. – Т. 3. – К., 2001. – 782 с.
48. Андрійко О.Ф. Державний контроль // Юридична енциклопедія. – Т. 2. – К., 1999. – 744 с.
49. Рохлин В.П. Прокурорский надзор и государственный контроль: история, развитие, понятия, соотношение. – СПб.: Юр.центр Пресс, 2003. – 303 с.
50. Шалумов М.С. Прокурорский надзор и государственный контроль за исполнением законов: разграничение компетенции и ответственности //Государство и право. – 1999. – № 1. – С. 79-85.
51. Бурмистров К. Прокурорский надзор и контрольно-надзорные органы // Соц. законность. – 1973. – № 3. – С. 53-55.
52. Голиченков А.К. Правовые основы санитарного надзора в области защиты окружающей среды // Вестник Моск. ун-та. – 1980. – № 3. – С. 75-78.
53. Мелкумов В.Г. Советская прокуратура и проблемы общего надзора. –Душанбе: Ирфон, 1970. – 244 с.
54. Бессарабов В.Г. Прокуратура в системе государственного контроля Российской Федерации: Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – М., 2001. – 46 с.
55. Андреев Б.В., Бессарабов В.Г. Прокуратура в политической системе современной России (состояние, проблемы и перспективы). – М.: НИИ при Генпрокуратуре РФ, 1999. – 65 с.
56. Андрійко О.Ф. Державний нагляд // Юридична енциклопедія. – 1999. – Т. 1. – С. 742.
57. Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 19-20. – Ст. 190.
58. Лукашевич В.Г., Негоденко О.В. Місце і роль правоохоронних органів у системі державної влади та системі місцевого самоврядування // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1997. – № 1. – С. 17-22.
59. Лихова С. Про визначення поняття «правоохоронні органи» // Радянське право. – 1984. – № 11. – С. 74-76.
60. Солов’євич І.В. Державна влада в Україні і місце в ній правоохоронної діяльності: конституційно-правові аспекти: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Харків, 1997. – 16 с.
61. Сажнєв І.В. До питання щодо визначення поняття «правоохоронна функція держави» // Вісник Запорізького юридичного інституту. – Вип. 12. – 2001. – С. 62-71.
62. Кудинов А.Д. Система правоохранительных органов: Учеб.пос. – Волгоград: Высш.школа МВД РФ, 1999. –196 с.
63. Осадчий В. Правоохоронні органи як суб’єкти кримінально-правового захисту // Право України. – 1997. – № 11. – С. 71-75.
64. Андрійко О. Роль і тенденції розвитку державного контролю у сфері державного управління // Юридичний вісник. – 1994. – № 4. – С. 33-35.
65. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации. – М.: Зерцало Теис, 1996. – 612 с.
66. Андреев В.И. Новое качество прокурорского надзора // Соц. законность. – 1990. – № 1. – С. 14-18.
67. Скуратов Ю. Концептуальные вопросы развития прокуратуры в Российской Федерации // Прокуратура в правовом государстве. – М., 1996. – С. 8-20.
68. Якимчук М.К. Прокурорський нагляд за виконанням законів контролюючими органами та поліпшення взаємодії з ними // Актуальні проблеми вдосконалення прокурорського нагляду: Зб. наук. статей. – Чернівці, 1991. – С. 21-26.
69. Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 90.
70. Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 43. – Ст. 212 .
71. Відомості Верховної Ради України. – №. – Ст.
72. Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 5. – Ст. 17.
73. Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27 .– Ст. 218.
74. Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 5. – Ст. 21.
75. Офіційний вісник України. – 2002. – № 34. – Ст. 1564.
76. Офіційний вісник України. – 2003. – № 12. – Ст. 529.
77. Офіційний вісник України. – 2000. – № 18. – Ст. 744.
78. Офіційний вісник України. – 2003. – № 23. – Ст. 1037.
79. Офіційний вісник України. – 2001. – № 1–2. – Ст. 420.
80. Офіційний вісник України. – 2001. – № 15. – Ст. 249.
81. Николаева А.А. Соотношение прокурорского надзора и государственного контроля // Вопросы теории и практики прокурорского надзора: Сб. науч. трудов. – М., 1975. – Ч. 1. – С. 160-169.
82. Шемякін О.М. Державний нагляд та безпека торговельного мореплавства // Правова держава: щорічник наук. праць. – К., 1997. – С. 145-149.
83. Ястребов В.Б. Общий надзор прокуратуры: проблемы и перспективы развития научных исследований // Науч. инф. по вопр. борьбы с преступностью. – М., 1989. – № 115. – С. 3-13.
84. Красноокий С. Ще раз про співвідношення державного контролю і прокурорського нагляду // Право України. – 1998. – № 3. – С. 88-90.
85. Руденко М. Щодо усунення підміни прокуратурою інститутів контролю і нагляду в сфері управління // Право України. – 1996. – № 9. – С. 58-62.
86. Гусаров В., Руденко М. Контролюючі органи і прокурорський нагляд // Право України. – 1995. – № 1. – С. 17-19.
87. Рабінович П.М. Верховенство закону // Юридична енциклопедія. – Т. 1. – К., 1999. – С. 341.
88. Рабінович П.М. Верховенство права // Юридична енциклопедія. – Т. 1. – К., 1999. – С. 341.
89. Кони А.Ф. Собрание сочинений: В 4-х т. – М., 1967. – Т. 4. – 420 с.
90. Кони А.Ф. Избранные произведения. – М., 1980.
91. Бессарабов В.Г. Советская прокуратура (1922–1991 г.г.) // М.: Право и политика. – № 7. – С. 131-141.
92. Фалькович И.Д. Очередные задачи административного надзора прокуратуры // Вестник советской юстиции (Украина). – 1925. – № 6. – С. 227-231.
93. Республиканское совещание по общему надзору // Соц. законность. –1941. – № 5. – С. 34-48.
94. Всесоюзное совещание руководящих работников прокуратуры // Соц. законность. –1948. – № 6. – С. 31-41.
95. Туманов А. О задачах и методах общенадзорной работы // Соц. законность. – 1953. – № 6. – С. 57-69.
96. О концепции прокурорского надзора в условиях перестройки // Науч. инф. по вопросам борьбы с преступностью. – М., 1989. – № 114. – 114 с.
97. Проблемы правового регулирования организации и деятельности прокуратуры в содружестве независимых государств // Науч. инф. по вопросам борьбы с преступностью. – М., 1992. – № 136. – 100 с.
98. Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян та інтересів держави: Наказ Генерального прокурора України від 15 квітня 2004 р. № 6 гн. – К., 2004. –7 с.
99. Бессарабов В.Г. Прокуратура и контрольные органы России. – М.: НИИ при Генпрокуратуре РФ. – 1999. – 195 с.
100. Організація роботи в органах прокуратури: Навч. посібник. / Марочкін І.Є., Каркач П.М., Червякова О.Б. та ін. – X: Національна юридична академія України ім. Я.Мудрого, 2002. – 196 с.
101. Организация работы городской (районной) прокуратуры / Под ред. М.П.Маля-рова. – М.: НИИ Прокуратуры Союза ССР, 1974. – 180 с.
102. Берензон А.Д., Мелкумов В.Г. Работа прокурора по общему надзору (Вопросы общей методики). – М.: Юрид. лит., 1974. – 144 с.
103. Берензон А.Д., Гудкович Ю.Д. Прокурорский надзор за исполнением законов органами вневедомственного контроля и взаимодействие прокуроров с ними при осуществлении общего надзора. – М.: Юрид. лит., 1976. – 212 с.
104. Коробейников Б.В. Основные понятия общего надзора // Вопросы теории и практики прокурорского надзора. – М.: НИИ Прокуратуры Союза ССР, 1975. – Ч. 2. – С. 22-33.
105. Мелкумов В.Г. Деятельность прокуратуры: функции, задачи, основные направления, стадии // Прокурорский надзор и укрепление социалистической законности в Советском государстве. – Свердловск, 1981. – С. 55-56.
106. Ломовский В.Д. Стадии прокурорского надзора: понятие, значение, система // Прокурорский надзор и укрепление социалистической законности в Советском государстве. – С. 61-67.
107. Долежан В.В. Проблемы компетенции прокуратуры: Автореф. дис... д-ра юрид.наук. – М.: НИИ Прокуратуры Союза ССР, 1991. – 48 с.
108. Протасов В.Н. Процессуальный механизм в правовом регулировании общественных отношений // Сов.гос. и право. – 1983. – № 3. – С. 120-125.
109. Руководство для прокуроров по общему надзору: Метод. пособие / Чермен-ский И.В., Аснис С.И., Байдаков И.И. и др. – М.: Мет. Совет Прокуратуры Союза ССР, 1975. – 204 с.
110. Долежан В.В., Тарнавский Г.С. Прокурорский надзор за соблюдением законов в сельском хозяйстве. – М.: Юрид.лит., 1986. – 112 с.
111. Долежан В.В., Руденко Н.В. Прокурорский надзор за исполнением законов о борьбе с бесхозяйственным использованием вторичных материальных ресурсов в народном хозяйстве: Уч. пособие. – Филиал Ин-та повыш. квалиф. Прокуратуры Союза ССР. – Харьков, 1988. – 72 с.
112. Алиев Х.О. Теоретические и методические основы выявления, устранения и предупреждения бесхозяйственности в сфере агропромышленного комплекса средствами общего надзора прокуратуры: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – М., 1999. – 24 с.
113. Косюта М.В. Додержання законів у сфері економіки України. Актуальні проблеми прокурорського нагляду. – Одеса: Юрид. літ-ра, 2000. – 264 с.
114. Червякова О.Б., Субботін Є.А. Організація та методика перевірок у міських, районних та міжрайонних прокуратурах виконання наказу Генерального прокурора України № 8 від 02.04.1997 р «Про посилення прокурорського нагляду за додержанням законів щодо охорони навколишнього природного середовища»: Навч.-метод. посібник. – Харків: ІПК Генпрокуратури України, 1999. – 22 с.
115. Каркач П.М. Проблемы общенадзорной деятельности прокуратуры за исполнением законов, направленных на борьбу с бесхозяйственностью в промышленности: Автореф.дис... канд. юрид. наук. – Харьков: Юрид. ин-т им. Ф.Дзержинского, 1999. – 23 с.
116. Берензон А.Д., Давыденко Л.М., Долежан В.В., Кенжаев С.К. Анализ районным (городским) прокурором правонарушений непреступного характера. – Харьков, 1981. – 80 с.
117. Тарнавский Г.С. Роль общего надзора прокуратуры в борьбе с нарушениями государственной дисциплины в народном хозяйстве // Сов. гос. и право. – 1984. – № 11. – С. 12-20.
118. Долежан В.В. Прокуратура в борьбе с хищениями. – Харьков, 1989. – 108 с.
119. Долежан В.В., Найденов В.В. Актуальные задачи общего надзора // Соц. законность. – 1985. – № 9. – С. 5-10.
120. О коренной перестройке общего надзора и повышении его роли в укреплении законности и правопорядка: Приказ Генерального прокурора СССР № 66 от 19 сентября 1989 г. – М., 1989. – 10 с.
121. Закон України «Про прокуратуру»: Науково-практичний коментар / Д.М.Бака-єв, Ю.М.Грошевий, В.В.Долежан та ін. – Харків: «Рита», 1993. – 175 с.
122. «Мертвые души» от районного ГАИ // Вечерние вести. – 2004, 24 июня. – С. 8.
123. Прокуратура в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2000. – № 4. – С. 206.
124. Збірник інформаційних листів Генеральної прокуратури України, прокуратур АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя про позитивний досвід роботи та орієнтувального характеру. – К., 2003. – 262 с.
125. Новий тлумачний словник української мови. – К.: Аконіт, 2003. – Т.З. – 862 с.
126. Березовекая С.Г. Прокурорский надзор за законностью правовых актов органов управления в СССР. – М.: Госюриздат, 1959. – 136 с.
127. Вишневецкая Н. Усилить надзор за законностью правовых актов в министерствах и ведомствах // Соц. законность. – 1965. – № 10. – С. 38-43.
128. Кубанков Е. Прокурорский надзор за законностью правовых актов органов управления местной промышленности: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – М., 1982. – 16 с.
129. Заплотинский И., Кампо В., Козлов Г. Надзор за законностью актов исполкомов местных Советов // Соц.законность. – 1989. – № 9. – С. 12-13.
130. О мерах по усилению надзора за законностью правовых актов, издаваемых министерствами, ведомствами, исполнительными и распорядительными органами местных Советов народных депутатов, другими органами управления: Указание Генерального прокурора СССР № 96/7 от 30.09.86 г. – М., 1986. – 3 с.
131. Об организации прокурорского надзора за соблюдением прав и свобод человека и гражданина: Приказ Генерального прокурора Российской Федерации № 30 от 22 мая 1996 г. – М., 1996. – 6 с.
132. Зубков П.П. Загальний нагляд як основа вищого державного нагляду за додержанням законів в Україні // Питання конституційно-правового статусу прокуратури України та удосконалення її діяльності: 3б. наук. праць. – Харків: ІПК Генпрокуратури України, 1999. – С. 46-52.
133. Інформаційний лист про позитивний досвід роботи прокуратури Олександрівського району щодо здійснення нагляду за відповідністю законам України правових актів, що видаються органами місцевого самоврядування та виконавчої влади // Збірник інформаційних л