Прядко Володимир Васильович. Економічна ефективність виробництва товарів народного споживання: методологія і практика управління (на прикладі харчової і легкої промисловості)

Короткий опис

Прядко Володимир Васильович. Економічна ефективність виробництва товарів народного споживання: методологія і практика управління (на прикладі харчової і легкої промисловості): дис... д-ра екон. наук: 08.07.01 / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України. - К., 2005

Прядко В.В. Економічна ефективність виробництва товарів народного споживання: методологія і практика управління (на прикладі харчової і легкої промисловості): Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.01 економіка промисловості. Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. Київ, 2005.
У дисертації вдосконалено теоретико-методологічні підходи до визначення економічної ефективності виробництва; доповнено інструментарій економічної науки дослідженням взаємозв’язку категорій ефективності і продуктивності управління, зовнішніх і внутрішніх факторів ефективності виробництва; вперше обґрунтовано доцільність використання системи збалансованих показників ефективності; вперше здійснено оцінку стану розвитку виробництва товарів народного споживання в умовах перехідної економіки; визначено місце і роль державного регулювання у підвищенні ефективності виробництва товарів народного споживання та запропоновано відповідну систему заходів; розроблено стратегічні альтернативи розвитку галузей, що займаються виробництвом товарів народного споживання; розроблено методику вимірювання ефективності виробництва товарів народного споживання; розроблено методику управління ефективністю виробництва у галузях промисловості, що випускають товари народного споживання.

Проведене дисертаційне дослідження проблем теорії й практики управління ефективністю виробництва товарів народного споживання в Україні дозволило дійти наступних висновків.
1. Ринкова ефективність виробництва будь-якої економічної системи охоплює результативність господарської діяльності як усередині самої системи економічну ефективність, так і ефективність ринкової адаптації господарської системи. Така точка відліку значно розширює межі теоретико-методологічного аналізу проблеми ефективності виробництва, наближаючи його до реальних умов економічної дійсності і даючи можливість розглядати певну господарську систему в постійному взаємозв’язку та взаємодії з оточуючим ринковим середовищем. Тому необхідним завданням визначення та оцінки ефективного функціонування економічної системи стає виділення факторів, які впливають на динаміку змін ефективності виробництва, не лише контрольованих з боку самої виробничої системи, а також неконтрольованих, до яких вона може лише пристосуватися.
2. Зіставлення та порівняння існуючих наукових трактувань факторів виробничого процесу дозволяє зробити висновок про те, що дискусійність та різноманіття розроблених наукових положень визначається надмірною узагальненістю підходів до розуміння факторів виробництва, в яких бракує розкриття їх конкретних функцій та сутнісних ознак в економічному розвиткові. Формування нового підходу до угруповання та визначення факторів виробництва дозволить більш конкретно та повно обґрунтувати їх розподіл та визначити класифікаційні ознаки. Найбільш обґрунтованим є представлення факторів управління ефективністю виробництва в межах повноважень і відповідальності управлінського персоналу підприємств, оскільки саме він забезпечує той рівень ефективності виробництва, який може дозволити собі організація за існуючих організаційних обмежень.
3. Фактори управління ефективністю виробництва товарів народного споживання необхідно розглядати у комплексі умов функціонування економічної системи і одночасно через дію та вплив факторів, які безпосередньо детермінують формування рівня ефективності кожної сфери діяльності організації: виробництва, сфери маркетингу, сфери фінансів; сфери використання людського капіталу та сфери забезпечення взаємодії із зовнішнім середовищем. В основі запропонованого розподілу лежить горизонтальний поділ праці. В цьому разі управління ефективністю здійснюється через функціональних керівників та керівників підрозділів.
4. При визначенні ефективності виробництва товарів народного споживання доцільно керуватися системою збалансованих показників (СЗП), яка дає абсолютно новий інструмент управління, який переводить розвиток організації та її стратегію в набір взаємопов’язаних збалансованих показників, що оцінюють критичні фактори не лише поточного, але й майбутнього розвитку організації. СЗП інструмент реалізації управління ефективністю за цілями. Система показників ефективності повинна включати набір показників, де збалансовані як короткотермінові, так і довготермінові цілі, фінансові та нефінансові показники, внутрішні та зовнішні чинники впливу на організаційну ефективність.
5. Для підприємств, які випускають товари народного споживання, найбільш доцільно використовувати систему показників ефективності, яка побудована на комбінуванні трьох концепцій її вимірювання: АВС, EVA та BSC.
Ключові показники ефективності функціонування галузі матимуть свої особливості, які пов’язані із тим, що ефективність функціонування галузі не складається із сукупної ефективності діяльності окремих підприємств оскільки: кожне підприємство має обмежений доступ до певного виду ресурсів, що обмежує його ефективність; кожне підприємство має свої критерії ефективності; розподіл окремих підприємств в галузі за їх ефективністю може бути описаний крайовим розподілом. Ефективність на рівні галузі буде визначатись: ступенем задоволення потреб споживачів у продукції, що випускається; інтенсивністю конкурентної боротьби на ринку; ступенем завантаженості потужностей; ступенем доступу до ринку нових підприємств; доступністю інновацій; мірою легалізації галузевого ринку; рівнем конкурентоспроможності товарів відносно зарубіжних аналогів.
6. Методологічну основу побудови нової системи управління ефективністю при виробництві товарів народного споживання складають принципи, згідно з якими стратегічний розвиток галузі повинен: відповідати характеру та рівню соціального розвитку країни; відбивати й найбільш повно реалізовувати цілі розвитку виробництва товарів народного споживання; інтегрувати різні економічні інтереси всіх учасників процесу виробництва та споживання товарів народного споживання в економічну поведінку; виражати всі вартісні категорії виробництва в грошовій формі як кінцевій економічній формі процесу відтворення; оптимізувати комбінацію факторів виробництва та забезпечувати ефективність їх використання на всіх етапах процесувиробництво розподіл; забезпечувати високу мотивацію ринкових суб’єктів та співробітників. Запропонована методологія управління ефективністю може бути адаптована до умов діяльності підприємства або галузі з урахуванням індивідуальних особливостей (ресурсних обмежень, правової форми господарювання, конкурентного стану, стратегічних цілей тощо).
7. Модель управління ефективністю організації повинна найбільш повно відповідати цілям організації, її ресурсам, стану ринку тощо. Основними елементами управління ефективністю виступають чотири взаємозалежних елементи: орієнтація на досягнення цілей; система контролю; управління результатами (методологічні підходи, процедури та інструменти, які використовуються для оцінки результатів діяльності та зворотного впливу з метою їх покращення); система управління ефективністю (досягнення максимальних результатів) учасників.
8. Харчова промисловість за сучасних умов не зможе ефективно функціонувати без протекціоністських заходів з боку держави. Конче необхідна державна програма з модернізації виробництва та забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, яка повинна реалізовуватися за рахунок коштів митних зборів, податкових відрахувань від продажу відповідної продукції, вкладів виробників та коштів приватних інвесторів. З метою скорочення втрат сільськогосподарської продукції і підвищення стимулювання комплексної переробки сировини на підприємствах харчової промисловості та перероблення сільськогосподарської продукції, доцільно звільнити від податку на додану вартість, або ж мінімізувати його, для всіх видів продукції, яка виробляється з вторинної сировини.
9. Реструктуризація галузей харчової промисловості, яка призведе до підвищення ефективності функціонування, повинна відбуватися за наступними напрямами: удосконалення розміщення переробних підприємств з метою формування спеціалізованих зон перероблення сільськогосподарської сировини та виробництва продуктів харчування; пріоритетна підтримка галузей, які виробляють хліб та хлібобулочні вироби; цукор-пісок, м'ясні та молочні продукти повсякденного споживання та ряду інших; підсилення державного контролю за діяльністю спиртових заводів та заводів, які виробляють продукти дитячого харчування; створення умов для продажу підприємств-боржників вітчизняним інвесторам, які бажають придбати дані підприємства за умови надання їм податкових або кредитних пільг з боку держави.
10. Головною проблемою зниження ефективності виробництва товарів легкої промисловості залишається значна питома вага на ринку товарів невідомого походження та таких, які ввезені в Україну нелегальним шляхом. Тому збільшення питомої ваги присутності на споживчому ринку України вітчизняних товарів та розвиток експортного потенціалу повинен стати основною стратегічною метою діяльності та головним пріоритетом розвитку легкої промисловості. Протекціоністські дії держави в цьому напрямі повинні призвести до вирівнювання ситуації в галузі.
11. Особливу роль у підвищенні ефективності виробництва товарів народного споживання відіграє держава. Нею повинен здійснюватися контроль того, в якій мірі всі члени суспільства мають доступ до благ, що забезпечують мінімально необхідний рівень соціальної захищеності і у разі потреби здійснювати перерозподіл доходів у суспільстві.
Значний рівень тінізації ринку товарів народного споживання робить державне регулювання одним із основних інструментів зростання ефективності. Основними заходами держави у боротьбі із тіньовим сектором повинні стати: підсилення контролю за надходженням на територію України товарів закордонного виробництва; обов’язкова сертифікація продукції, яку виробляють на території України; створення реєстру сертифікованих виробників продукції, які мають право на випуск певного виду продукції, особливо це стосується виробників продовольчих товарів; зниження податкового тиску на підприємства, що працюють легально; обов’язкове запровадження системи контролю товарів народного споживання щодо дотримання встановлених стандартів; перегляд переліку документів, які дозволяють випуск харчових продуктів.
12. Перспективи та ефективність виробництва товарів народного споживання напряму залежать від таких головних чинників, як можливості розвитку сировинної бази й тенденції розвитку попиту. Обсяг пропозиції за умов низької купівельної спроможності населення обмежується, в першу чергу, саме попитом. Тому із зазначених вище чинників найбільш суттєвий вплив на обсяги ринку товарів народного споживання здійснює саме платоспроможний попит населення, оскільки саме він найбільшою мірою визначає обсяги та ефективність роботи галузей промисловості, які займаються випуском товарів народного споживання. Створення ефективного попиту можливе за рахунок впровадження державної політики соціального захисту населення.