НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сутність, стан дослідження наукової проблеми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт, предмет, методологічні засади та методи дослідження, сформульовано концептуальні положення проблеми, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, характер апробації, подано загальну характеристику роботи.

У Розділі 1 „Теоретико-методологічні засади дослідження стратегій зовнішньої політики США” – обґрунтовується концепція наукової проблеми, класифікуються теоретичні і методологічні підходи до аналізу головних стратегій США у ретроспективі та перспективі здійснення зовнішньої політики у сучасній системі міжнародних відносин, з’ясовується еволюція наукової думки, окреслюється визначення процесів, явищ і понять, що характеризують зазначену проблему.

Аналіз зарубіжної і вітчизняної наукової думки, багатовимірні прояви та дискусійний характер впливу головних стратегій США на систему міжнародних відносин подані у наукових працях Дж.Л.Геддіса, Дж.Міершаймера, Н.Дж.Спікмена, Р.Хааса, Р.Штрауса-Х’юпе, К.Уолтца, Е.Луттвака, Р.Джервіса, П.Кеннеді, Б.Розена, Р.Кеохейна, Дж.Ная, С.Уолта, Дж.Ікенберрі, Е.Моравчика, Р.Арта, С.Ван Евері, Т.Шаклеїної, О.Картунова, О.Богатурова, О.Уткіна, С.Караганова, В.Кременюка, вітчизняних розвідках з проблем геополітики міжнародних відносин, стратегічного планування зовнішньої політики та міжнародного співробітництва у сучасній архітектурі глобального світу А.Шлепакова, Г.Цвєткова, Ю.Пахомова, А.Дашкевича, Ю.Павленка, О.Потєхіна, Є.Камінського, Б.Канцелярука, О.Зернецької, С.Шергіна, Л.Лещенка, І.Хижняка, С.Юрченка, А.Круглашова, І.Коваля, А.Веселовського, Б.Гончара, С.Галаки та інших дозволяє зробити висновки про пріоритетність головних стратегій США для національних і міжнародних інститутів, процедур прийняття рішень.

У розділі показано, що після розпаду СРСР Сполучені Штати Америки стали єдиною світовою наддержавою, яка у сучасній світ-системі за характером глобальних впливів, статусом і роллю у розробці, прийнятті й реалізації універсально значимих рішень та відповідальністю за перебіг подій на міжнародній арені позбавлена серйозних суперників у традиційному воєнно-політичному аспекті, а також здійснено авторські уточнення і формулювання понять базових, головних, операційних (поточних) стратегій США.

Категоріальний підхід до міжнародно-політичних стратегій США визначається розумінням американських особливостей стратегічного планування, які полягають в тому, що всі значимі для держави елементи її діяльності на міжнародній арені (політичні, економічні, енергетичні, екологічні, гуманітарні) є складовими безпекових стратегій.

У розділі запропоновано авторський підхід до визначення всіх версій міжнародно-політичних стратегій Америки, проте до категорії головних віднесено тільки дві з них – стратегії стримування і глобальної демократизації, які заперечують ізоляціоністську політику на підставі базової стратегії ліберального інтернаціоналізму (воєнно-політичного інтервенціонізму). За умови перенесення ліберально-демократичної цільової парадигми на сучасну міжнародно-політичну стратегію США можна обґрунтувати, що вона включає нав’язування ліберальних цінностей всім акторам міжнародної системи, збереження енергетичного балансу, подолання тероризму та інших глобальних проблем сучасності, тобто в стратегіях завжди присутній синтез двох традицій – ліберального інтернаціоналізму та політичного реалізму.

Застосований шестивимірний методичний підхід У.Трохіма (визначення і деталізація проблеми, яка досліджується; встановлення критерію оцінки; ідентифікація можливості альтернативного підходу; оцінювання альтернативних політичних ідей і проектів; виявлення розходжень між політичними альтернативами; політичний моніторинг реалізованих політичних дій і проектів) дає підстави стверджувати, що у хронологічно зазначений період міжнародні стратегії США базувалися на ідеях ліберального інтернаціоналізму у поєднання з політико-ідеологічними принципами реалістської парадигми.

Перший розділ постановкою проблеми, аналізом та обґрунтованими висновками доводить, що ідея демократичних впливів об’єднує базові і головні стратегії зовнішньої політики США, є вирішальним чинником комплексної системи стратегічного планування.

Розділ 2 „Геополітичні чинники формування та реалізації міжнародних стратегій сполучених штатів америки” – присвячено таким особливостям зовнішньої політики держави, як географічне поширення політико-системних цінностей з метою уніфікації міжнародної системи на засадах її вестернізації. Формулювання авторських положень і висновків базується на політологічній конструкції, згідно з якою національні інтереси поділяються на відповідні категорії за показниками „типу (захист батьківщини; економічний добробут; сприятливий світовий порядок; поширення американських цінностей за кордоном) та інтенсивності (варіативне визначення поточного інтересу і формування нового підходу до стратегічного планування)”.

Геополітичне переосмислення причин і наслідків “холодної війни” уможливлює поглиблений аналіз завершальної фази біполярності, яке полягає у фактичному визнанні, що в епоху системного протистояння Америка насправді мала за геополітичну мету демократизацію, а не руйнацію СРСР. Критична геополітика має свої переваги саме з точки зору актуалізованого розуміння  зовнішньої політики США, показуючи, що географічні або просторові уяви стають другорядними, а на зміну їм приходить уніфікація політичних систем і режимів на глобальних просторах як базова мета  геополітичних стратегій США. Геополітична особливість американських головних стратегій полягає в тому, що від колишнього „обов’язку” захищати держави Заходу та їхніх союзників в Азії, Африці та Латинській Америці Сполучені Штати перейшли до реалізації принципу  глобальної відповідальності за ситуацію у всіх регіонах і державах світу.

Геополітичній думці США притаманний постійний наголос на тому, що військові й технологічні переваги не гарантують повної безпеки, оскільки поняття „безпека” вбирає в себе не тільки територіальну цілісність і політичну незалежність, але й життєздатність економіки, захист навколишнього середовища, сферу енергетичного забезпечення, єдність суспільства, якість і стабільність існуючих альянсів тощо. Сумнівною складовою сучасної головної стратегії США в рамках поєднання класичної (війна з елементами експансіонізму) і критичної (нав’язування демократії) геополітики, залишається віра в необмеженість можливостей держави-гегемона. У розділі розглядаються різні версії і варіанти геополітичного наповнення головних стратегій США, зокрема, зазначається, що відносини США з іншими великим акторами міжнародних відносин, вірогідно, включатимуть у себе відомі з доби стримування три різновиди головної стратегії, а саме – приховування, збалансування і зв’язування, які аналізуються в роботі на рівні уточнень і актуалізації.

Американський варіант стратегічного планування на засадах гегемоністської стабільності має багатовимірні, подекуди суперечливі наслідки з огляду на повернення адміністрацій Білого дому до односторонніх форм прийняття рішень з питань визначення суті викликів і загроз від окремих держав та їх альянсів.

Здійснений науковий аналіз геополітичних чинників формування та реалізації міжнародних стратегій сша підтверджує авторську концепцію геополітичної моделі зовнішньополітичного курсу держави, яка визначається ступенем збалансованості доктрин і стратегій зовнішньої політики залежно від інструментів забезпечення її цілей та дипломатії Америки.

Зміст Розділу 3 „Імперативи міжнародно-політичних стратегій США в повоєнний період” – логічно розкриває сутність фундаментальних елементів всіх головних стратегій США, які у своїх витоках і поступовій еволюції зумовлені: особливостями становлення американської незалежності; територіальною віддаленістю як чинником формування американської винятковості; економічними та демократичними пріоритетами; пацифістськими чинниками світосприйняття європейських поселенців, що проявилися у засадах і принципах доктрини Монро. Актуальним для сучасності елементом доктрини Монро у контексті її майбутніх проявів і версій реалізації слід вважати підтримку нею принципу самоврядування і поваги національної незалежності.

На середину 1947 року в офіційному Вашингтоні кристалізуються чотири доктринальних підходи до стратегічного планування зовнішньої політики: приховування, тобто ізоляціонізм, обмежений воєнно-політичними складовими; зв’язування, тобто максимальне обмеження можливостей застосування сили ключовим ворогом; збалансування, тобто засіб протидії агресії та мінімізації спроможності країн, що не входять до кола ринкових демократій; домінування, тобто явна перевага Заходу як цілісності у всіх сферах, що визначають могутність держави, вихід на такий рівень світ-системи, в якому б були усунуті інші варіанти її сутнісного наповнення, окрім вестернізації.

У розділі також досліджено Доктрину Трумена, яка відкривала шлях до інтервенціонізму мирних часів, оскільки безпосереднє застосування збройних агресій передбачалася тільки у випадку руйнації балансу між США й СРСР та конкретних небезпек для життєвих інтересів Америки. Повоєнна американська зовнішня політика стримування й тогочасна структура альянсів загалом представляли реалізацію (свідому чи ні) принципів теорії Спікмена про вирішальну природу окраїнних земель.

Далі у розділі аналізуються такі ключові виміри головних стратегій США, як: мотиваційний (визначення і закріплення в державному акті пріоритетних інтересів і цілей); когнітивний (встановлення найбільших загроз і можливостей); операційний (визначення й застосування оптимальних у своїй ефективності засобів досягнення поставлених цілей). Окремо обґрунтовується висновок, що вони залежать від волі державного лідера США більшою мірою, ніж від реальної оцінки ситуації, запропонованої науковцями та експертами.

Як показує аналіз, з початком втручання в Азії (1950 р.) американський істеблішмент переходить до односторонніх рішень; окреслюється еволюція стратегії стримування, для якої характерні наступальність та спрямованість проти поширення радянської ідеології на інші держави і континенти світу; акцентується увага Америки до держав Азії; односторонні рішення застосовуються адміністраціями США у випадку загрози для американізованої міжнародної системи; СРСР демонструє готовність діяти як політико-системна противага поширенню євро-американських цінностей на інші регіони світу; глобальний світ стає базовим об’єктом активного американського інтересу та наступальності при розробці й реалізації головних зовнішньополітичних стратегій США.

У Розділі 4 „Формування глобальної стратегії сША після розпаду СРСР” – розкривається сутність формування глобальної стратегії сША після розпаду СРСР і аргументується, що головна стратегія держави після „холодної війни” зберегла свою доктринальну основу – збереження і адаптування до нової системи міжнародних відносин, глобального поширення демократії механізмами зовнішньої політики та, відповідно, глобальної відповідальності за стан безпеки на євразійських, євроатлантичних і планетарних просторах.

Досліджено, що міжнародно-політична стратегія адміністрації Б.Клінтона формувалася на чіткому поділі акторів міжнародної системи на три категорії: демократичне „ядро” (Захід), транзитивні держави, що наближаються до застосування західних цінностей, і країни-парії, щодо яких застосовано позицію „подвійного стримування”, тобто застосування силових та інших форм примусу до зміни політичних систем через первинне повалення політичних режимів. Для одних транзитивних держав темою переговорного процесу одразу було запропоновано поетапне входження в європейські і євроатлантичні структури, для інших – ідея впровадження євро-американських принципів ринкових відносин і суспільної демократії. У такій ситуації чітко викристалізувалося поєднання доктринальних засад стримування із складовими збалансування залежно від того, до якої категорії відносилися ті чи інші держави.

Зміни в глибинній суті стратегій були викликані більше відчуттям реальної переломності подій в Євразії, ніж попереднім аналізом і прогнозуванням. Адміністрація Клінтона побудував стратегію на пріоритеті безпеки, визначивши чотири ключові припущення щодо вимог до неї у нову добу: 1) наявність „нового комплексу загроз і ще менш стабільного світу”; 2) зростання значення „економічної могутності” та зниження жорсткого розподілу між зовнішньою та внутрішньою політикою; 3) становлення інформаційної ери, „в якій править нездоланна сила ідей”; 4) „визначення безпеки має включати в себе загрози, що є спільними для всіх народів світу”. У концептуальному сенсі нова глобальна стратегія зовнішньої політики визначала Америку домінуючою державою світу.

Фундаментальний підхід Дж.Буша-молодшого формально базується на концепті критичної геополітики, оскільки у першу чергу включає в себе використання всіх відомих форм впливу для зміни політичних і економічних систем у державах, на які він спрямовується. Основними засобами реалізації стратегії визнано: відмову від ізоляціонізму і протекціонізму; курс на лідерство як альтернативу ізоляціонізмові; вільна і чесна торгівля та відкриті ринки на противагу протекціонізмові; формування нового світу; превентивний вплив на події. Політична практика останніх років переконує в тому, що воєнна потуга кладеться в основу зовнішньої політики США, коли йдеться про „країни-парії”.

В дисертації представлено деталізований політичний аналіз всіх елементів головної – демократизаційної – стратегії США, а також операційних (поточних) стратегій, включно з енергетичною та екологічною, що у близькій перспективі можуть здійснювати вирішальний вплив на світ-систему, особливості міжнародних відносин, збереження миру на планеті.

Враховуючи реалізацію головних стратегій США, зазначимо, що позиція сучасних американських стратегій щодо України така: 1) Україна має стати членом НАТО, а Сполучені Штати сприятимуть вирішенню цього питання; 2) необхідна протидія домінуванню Росії в політичному житті України; 3) наявність загрози російської експансії для реалізації євроатлантичної та євроінтеграційної стратегії України ; 4) ескалація економічної та енергетичної війни Росії 2005-2006 років, спрямованої на дестабілізацію української економіки і політичної поразки „помаранчевої” влади; 5) штучно організовані політичні кризи з використанням економічних важелів впливу на Україну та її громадян.

Враховуючи аргументацію американських дослідників, а також виходячи з прагматичних інтересів української держави, зроблено висновки про стратегічну значимість для зовнішньої політики України максимально точного уявлення про глобальну політику Америки на осяжну історичну перспективу.