ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА СТРАТЕГІЯ США та РФ щодо КНР

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі дисертації “Концептуально-методологічна і джерельно-документальна база дослідження” обґрунтовано концепцію наукової проблеми, проаналізовано концептуальні засади наукових підходів до її аналізу, виокремлено основні етапи та напрямки досліджень. Він складається з трьох взаємопов’язаних між собою підрозділів: “Історіографія проблеми”, “Джерельна база дослідження” та “Теоретико-методологічна основа роботи”.

Історіографію проблеми дослідження автор класифікує на основі географічної та концептуально-політичної приналежності за 4 групами: дослідження українських науковців, аналітичні розробки та розвідки російських політологів, колективні та індивідуальні роботи американських фахівців-міжнародників, аналітичні розвідки китайських політологів. Роботи з теми умовно поділено на 5 тематичних підгруп: 1) узагальнюючі праці, в яких розкривається зовнішня політика США в АТР в цілому; 2) праці, присвячені формуванню та реалізації зовнішньополітичної стратегії РФ у період постбіполярності; 3) дослідження, в яких висвітлюється концептуальне підґрунтя зовнішньої політики США, РФ щодо КНР; 4) наукова література, присвячена ролі США, РФ та КНР у формуванні регіональних безпекових механізмів; 5) наукові роботи, що відображають інтереси та політику США, РФ, КНР у врегулюванні конфліктогенних проблем Азійсько-Тихоокеанського регіону. Окрему групу становлять праці з політичного, економічного розвитку КНР.

Українська історіографія. Вітчизняними науковцями “проблема Китаю” в зовнішньополітичній стратегії США та РФ на рубежі ХХ-ХХІ ст. є мало дослідженою. Серед монографічних робіт українських політологів, у яких окремим напрямом аналітичного аналізу є реалізація настанов зовнішньополітичного курсу США на політико-географічному просторі АТР, потрібно відзначити праці А. В. Дашкевича, Є. Є. Камінського, Б. М. Гончара, С. В. Проня. Важливе значення мають праці І. А. Храбана, В. О. Гречанінова, Є. Є. Камінського, В. І. Головченка, П. М. Ігнатієва, І. Д. Дудко, в яких досліджуються характер модернізації основних вимірів глобальної системи міжнародних відносин і системи регіональної взаємодії в АТР, національні інтереси та зовнішня політика США в постбіполярному світі, аналізуються відносини Вашингтона з азійськими союзниками. Характер та тенденції реалізації зовнішньополітичної стратегії США в нових геополітичних умовах аналізуються політологами О. А. Корнієвським та В. А. Шиманським, В. Ф. Смолянюком. Серед робіт, в яких розглядається специфіка трансформації елементів безпеки АТР, що безпосередньо залежить від ролі центросилових держав регіону, насамперед США, необхідно виокремити праці С. О. Шергіна. Конфліктогенні, а відповідно, і дестабілізуючі чинники системи міжнародних відносин Азійсько-Тихоокеанського регіону (“тайванська проблема”, “корейська проблема” тощо) розглядаються вітчизняними фахівцями: А. Ю. Сомовим, В. Матвійчуком, В. Фуркало, М. Куліничем, Л. О. Лещенком, І. С. Погорєловою, С. М. Федоренком, М. А. Тараном. Реалізація національних інтересів КНР на політико-географічному просторі АТР аналізується в роботах В. В. Сєднєва, Є. В. Марцун, П. П. Коломійця, В. В. Величка, С. О. Нікішенка.

Російська історіографія. Вивчення проблем формування зовнішньополітичних стратегій США та РФ щодо КНР, визначення місця кожної з держав у системі регіональних взаємовідносин є важливим напрямком дослідження російських науковців. Серед аналітичних розробок російських політологів можна виокремити три основні напрямки дослідження. Перший – вивчення та прогнозування можливих меж та перспектив російсько-американської співпраці як у глобальному масштабі, так і на регіональному рівні і впливу цих відносин на характер взаємодії з КНР. Другий – дослідження динаміки американо-китайських відносин та їх детермінуючого впливу на характер взаємин РФ з США та КНР. Третій – прогнозування майбутньої ролі КНР у системі зовнішньополітичних пріоритетів РФ в АТР, вивчення факторів зближення та розділення щодо російсько-китайського стратегічного співробітництва.

Аналіз і оцінки ідейно-політичних дискусій щодо формування глобальної стратегії США в 1990-ті роки представлений у колективних монографіях авторитетних російських фахівців-міжнародників: “Росія і США після закінчення холодної війни” (відп. ред. В. А. Кременюк), “США на межі століть” (відп. ред. С. М. Рогов та М. Г. Носов), “США в новому світі: межі могутності” (відп. ред. В. І. Кривожиха), “Політика США в світі, що змінюється” (відп. ред. П. Т. Подлєсний). Зовнішньополітичній стратегії США в нових геополітичних реаліях присвячені роботи А. І. Уткіна, В. І. Кривожихи, М. А. Троїцького, Н. Е. Сорокіна, А. А. Кокошина, Е. П. Бажанова, А. О. Аріна, Е. В. Альохіна, К. С. Гаджиєва, Т. О. Шаклеіної, В. С. Ковалкіна. Можна виділити аналітичну розвідку, розроблену в межах проекту “Зовнішні умови розвитку Російської Федерації в 2007-2017 рр.”, яка реалізується Радою з зовнішньої і оборонної політики РФ. Керівником проекту виступив відомий російський фахівець-міжнародник С. А. Караганов.

Питання політики США щодо КНР та її впливу на динаміку взаємовідносин РФ з США в постбіполярний період розглядаються в працях провідних російських сходознавців та теоретиків міжнародних відносин А. О. Аріна, А. Д. Богатурова, Ю. М. Галеновича, Е. Д. Лозанського, А. М. Хазанова, В. В. Міхєєва, А. Г. Ларіна, А. Блінова, Д. В. Треніна, С. М. Труша. Виділимо колективні монографії за редакцією В. Л. Лі та Г. Д. Агафонова, в яких здійснений цілісний аналіз сучасного положення США та КНР у системі координат внутрішньорегіональних взаємовідносин та перспектив їх взаємодії з РФ як на двосторонній, так і багатосторонній основі.

Китайська історіографія. Дисертантом було проаналізовано і роботи китайських авторів, що дозволило більш об’єктивно охарактеризувати проблематику дослідження. Проте слід зазначити, що автор не мав змоги ознайомитися з роботами на китайській мові. Тому враховані лише ті праці, які були перекладені на європейські мови. Зростаючий китайський потенціал, з точки зору китайських дослідників, повинен мати стабілізуючий вплив на російсько-китайські відносини, на різних рівнях та в різних сферах взаємодії. Ця точку зору відображена в працях професора Цзилінського університету, декана факультету міжнародних відносин Лю Цинцая, доцента Державного Уханського університету Лю Цзайци, завідувача відділу історії партії при ЦК КПК Чжан Байцзя. Аналіз відносин КНР – РФ на рівні стратегічного партнерства представлений у наукових розробках заступника голови Китайської організації міжнародних дружніх зв’язків Лі Чаншуня, члена Вченої ради Інституту нової історії АН КНР Сюе Сяньтяня, заступника голови Відділу зовнішніх відносин Китаю Інституту нової історії АН КНР Луань Цзинхе. В контексті глобалізаційних процесів розглядаються взаємини КНР – РФ дослідниками Гао Шуцинь, членом Постійного Комітету Всекитайської асоціації промисловців і торгівців Сюй Чжиміном тощо. Разом з тим, праці китайських дослідників розглядають існуючі проблеми в китайсько-російських та китайсько-американських відносинах з точки зору офіційного Пекіна, тому в них присутній достатньо значний ступінь “однобічності”. Проте це забезпечує можливість більш детально дослідити еволюцію підходів КНР щодо змістовного наповнення відносин КНР як з Вашингтоном, так і з Москвою, а також простежити еволюцію політики Китаю щодо врегулювання “конфліктних вузлів” політичного та територіального характеру.

Американська історіографія. Вагомий внесок у розроблення політики США на китайському напрямі вносять представники різних шкіл сучасної американської політології, які тяжіють до тих чи інших політикоформуючих кіл або груп, але при цьому вони віддають традиційну данину фундаментальним основам геополітики.

Визначальні принципи стратегії національної безпеки і підходи розв’язання проблем міжнародної безпеки складалися протягом формування зовнішньополітичної стратегії США як на глобальному, так і на регіональному рівнях. З одного боку, в США існує достатньо потужний напрям, представники якого виступають за всебічний розвиток американо-китайських відносин. Не заперечуючи існування між країнами суттєвих суперечностей, американські фахівці-міжнародники вважають їх значною мірою перебільшеними і обґрунтовують шляхи їх подолання. Разом з тим, розробка теоретичного підґрунтя щодо динамічного розвитку відносин США – КНР є складовою частиною концепцій глобального лідерства Сполучених Штатів Америки, з урахуванням ролі “російського фактора” в американо-китайських відносинах, і динаміки американо-російських відносин на глобальному рівні. Цей напрямок представлений роботами американських політологів Зб. Бжезинського, Г. Кіссінджера, Д. Ебшайра, Х. Брауна, Д. Брінклі, Р. Кейгана, С. Хантінгтона, Дж. Айкенберрі, М. Макфола, M. Менделбаума, Н. Подгореця, Б. Поузена. З близьких позицій оцінюють характер та перспективи взаємовідносин між США та КНР у нових геополітичних умовах і відомі американські політологи Е. Натан, Ч. Фрімен, Б. Гордон, Д. Загорія, Е. Фейгенбаум, У. Лорд, Дж. Гілбой, С. Босфорд, К. Джексон тощо.

Враховуючи той факт, що всі вище зазначені американські дослідники, виступаючи за розвиток партнерських відносин з КНР, при цьому свої теоретичні моделі обґрунтовують виходячи з цілей і засобів, характерних для концепції політичного реалізму, зміст якої визначається захистом національних інтересів, забезпеченням безпеки держави військово-політичними засобами і підтриманням балансу сил, видається доцільним охарактеризувати їх позицію як “реалістичне залучення”.

Другим напрямком американської історіографії є течія, яка, виходячи з фундаментальних принципів політичного реалізму, стверджує тезу щодо необхідності стримування Китаю як полюса сили, що народжується, і дозволяє охарактеризувати її як “реалістичне стримування”. Поштовхом до розвитку цього напрямку певною мірою стала книга Р. Бернштайна і Р. Мунро “Майбутній конфлікт з Китаєм”. До прихильників теорії “китайської загрози” відносяться роботи професора Хадсонівського інституту, колишнього експерта з міжнародних питань конгресу США К. Менгеса. Один з представників цього напряму Д. Рекорд стверджує, що витоками коренів агресивності КНР не є ідеологічні засади, оскільки навіть перемога демократії в Китаї не зніме з порядку денного проблем безпеки. В аналогічному контексті витримані публікації співробітників фонду “Спадщина” – провідного аналітичного центру республіканської партії та близьких до нього експертів.

Представників ліберально-ідеалістичної парадигми в американській історіографії також можна розділити на основі дихотомії стримування/залучення на прихильників “ідеалістичного залучення” і “ідеалістичного стримування”.

Представники першого напряму С. Бергер, Д. Шамбо, Н. Такер, І. Блюм, У. Коен, Т. Робінсон, Дж. Хоенберг, Р. Еллінг та Е. Оксен, П. Брекен, С. Уолт, Дж. Сігал, Т. Карон відстоюють ідею американо-китайського співробітництва, оскільки вбачають у ній можливість впливати на політичний розвиток Китаю завдяки розвитку взаємної економічної зацікавленості і підтримки демократичного руху всередині Китаю.

Необхідно відзначити, що, на відміну від прихильників “реалістичного стримування”, представники цього напряму завжди намагались не застосовувати щодо свого підходу термін “стримування” як такий.

На початку ХХІ ст., користуючись незаперечною перевагою США на рівні глобальних взаємовідносин і зважаючи на те, що використання силового тиску на КНР не матиме позитивних наслідків, теоретично обґрунтованим в американській політології є концепт щодо потреби активного залучення Китаю до різноманітних за рівнем і характером організацій регіонального та світового масштабу за домінуючої ролі Вашингтона в них, що зробить поведінку Пекіна на міжнародній арені більш прогнозованою і контрольованою з боку США. Ці тези представлені в розробках авторитетних американських політологів М. Уокера, А. Ф. Тернау та У. Р. Девідсона, Дж. Кларка, М. Медіша, Ж. Розмана, К. Холсті, Р. Макнамари, Ш. Гарнетта, Д. Йєргіна та Т. Густафсона, Т. Крістенсена, М. Ріса, М. Мея, Д. Лемптона, Ф. Фукуями, Т. Карпентера, М. Абрамовича та С. Босфорда, С. Дюка, колективній монографії за редакцією Я. Х. Каліцкі та Д. Л. Голдуіна тощо.

Джерельна база дослідження. У дисертації широко застосовуються документальні джерела, значна частина з яких уперше стала об’єктом спеціального наукового дослідження в українській міжнародно-політичній науці. Проблематика дослідження зумовила опрацювання широкого комплексу джерельних матеріалів, який становлять:

1) офіційні документи адміністрацій американських президентів, насамперед адміністрації У. Клінтона та Дж. Буша-мол. (щорічні звернення президентів США, заяви президентів та членів адміністрації з питань безпеки, зовнішньої політики і відносин з РФ та КНР; документи щодо зовнішньополітичної стратегії і стратегії національної безпеки США);

2) матеріали слухань у Конгресі США з проблем безпеки (проблема поширення ядерної зброї, врегулювання конфліктів: проблема Тайваню та “корейська” проблема) і виступи президента, членів адміністрації і окремих експертів у конгресі США;

3) окремі документи Ради Національної Безпеки США і Республіканської та Демократичної партії (передвиборчі платформи);

4) матеріали засідань Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй та нарад Ради Безпеки ООН;

5) матеріали основного фонду архіву МЗС України;

6) матеріали провідних періодичних видань США та РФ, які можуть бути віднесені до числа джерел (інтерв’ю, заяви, витяги з виступів президентів США і РФ та інших офіційних політичних діячів);

7) опубліковані праці політичних діячів США, РФ, КНР;

8) тематичні збірники документів і матеріалів з питань здійснення зовнішньополітичної стратегії США та РФ;

9) аналітичні довідки і доповіді, розроблені науковими організаціями, оборонними і зовнішньополітичними відомствами Росії і США щодо проблем формування зовнішньополітичної стратегії відносно КНР, а також структур колективної безпеки в АТР;

10) мемуари американських та російських політичних діячів;

11) джерела, отримані за допомогою мережі Інтернет (документи в електронному вигляді на офіційних сайтах Білого дому, Держдепартаменту, Конгресу США; офіційних сайтах президента РФ, МЗС РФ та інших відомств, офіційному сайті МЗС КНР).

Теоретично-методологічна основа дослідження. Специфіка дисертаційного дослідження обумовила застосування відповідної методології та наукових методів. Автор керувався вимогами сучасної політичної науки, а також традиційними методологічними принципами політології. Основними використаними методами стали аналіз і синтез, узагальнення, аналогія тощо. Прикладні методи включають контент-аналіз, фактор-аналіз та інвент-аналіз, порівняльний аналіз документальних джерел.

Основною концептуальною ідеєю роботи є розробка і обґрунтування концепції багатовимірної системи, яка дозволяє проводити аналіз динаміки і спадковості щодо зовнішньополітичних стратегій держав, виявляти їх спільні та відмінні риси. Цей підхід не лише забезпечує можливість розглядати в комплексному взаємозв’язку політичні і економічні проблеми, питання безпеки і військово-політичних потенціалів, але і надає цьому взаємозв’язку нові виміри, тобто дає можливість врахувати соціальні і культурні фактори, аналізуючи могутність держави, проаналізувати взаємозв’язок безпеки і економіки, і низку інших поєднань факторів розвитку. Пропонований концептуальний підхід надає можливість простежити взаємну динаміку різноманітних факторів, які є детермінантами формування та реалізації зовнішньополітичної стратегії держави. Прагнення зрозуміти динаміку формування та реалізації зовнішньополітичної стратегії держави за допомогою концепції багатовимірної системи стимулює цілісний аналіз; системний та синергетичний підходи при визначенні специфіки еволюції та функціонування зовнішньополітичних стратегій США та РФ щодо КНР як систем та розробці авторської концепції багатовимірної системи; методи системно-структурного, системно-функціонального, системно-ситуаційного та системно-змістовного аналізу при дослідженні системи безпеки в АТР та моделей і механізмів врегулювання регіональних “вузлів суперечностей”, апробованих регіональними акторами; неоінституціональний підхід, системно-функціональний, проблемно-історичний та порівняльний методи при вивченні сутнісних ознак та специфіки моделей зовнішньополітичних стратегій Москви та Вашингтона щодо КНР, їх трансформації у часовому вимірі. Комплексне застосування різноманітних методів і підходів забезпечило, з одного боку, цілісне сприйняття об’єкта дослідження у всій системі його зв’язків і взаємозалежностей, а з іншого – адекватний аналіз моделей та механізмів реалізації стратегічних зовнішньополітичних настанов США та РФ на “китайському напрямі”.

Другий розділ “Руйнація біполярної системи міжнародних відносин та нові стратегічні імперативи зовнішньополітичного курсу США і РФ щодо КНР” спрямовується на з’ясування детермінуючих чинників еволюції “китайського фактора” у геостратегічному суперництві між США та СРСР у період “холодної війни”, визначення характеру трансформації концептуального обґрунтування політичної стратегії США щодо КНР у кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст.; дослідження російсько-китайських взаємовідносин у новій системі геополітичних координат.

Перший підрозділ другого розділу – “Китайський фактор” у геостратегічному суперництві в період “холодної війни” – присвячений науковому аналізу процесу формування єдиної геополітичної системи в Азійсько-Тихоокеанському регіоні у повоєнний період, який ознаменувався формуванням нового механізму міжнародних відносин, започаткуванням утворення його чисельних підсистем – нових державних утворень, їхньої тісної взаємодії та протидії. Використання системного та проблемно-хронологічного аналізу дозволило автору стверджувати, що нові системи виявили себе низкою специфічних векторів розвитку, котрі визначають напрями свого функціонування, виходячи із сутнісного спрямування системи. Становленню конструкції зовнішньополітичних відносин, що базуються на ідеологічному протиборстві, сприяло розповсюдження стану “холодної війни” на регіональний та субрегіональний рівні. Період кінця 40-х – початку 50-х рр. ХХ ст. був етапом формування механізму геополітичних відносин у АТР, становлення специфічної структури регіональних дво- та багатосторонніх відносин.

У другому підрозділі другого розділу – “Трансформація концептуального обґрунтування політичної стратегії США щодо КНР в кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст.” – автор доводить, що розпад СРСР і закінчення “холодної війни” змінили рівень американо-китайських відносин з переважно двосторонніх і регіональних (хоча і особливих) на рівень фактично глобального впливу на розвиток міжнародної системи. “Вихід” Радянського Союзу з глобального стратегічного трикутника СРСР – США – КНР, сформованого в першій половині 70-х рр. ХХ ст., переніс акцент на Китай і США як ключові і системоутворюючі елементи перехідної системи міжнародних відносин. Саме США і Китай постали на міжнародній арені як держави найбільше, хоча і не повністю, пропорційні за потенціалом зовнішньополітичного впливу і одночасно конкуруючі з багатьох геостратегічних і зовнішньополітичних інтересів.

Таким чином, питома вага сторін “трикутника” суттєво змінилась: якщо в період біполярності об’єктом впливу США та РФ був Китай, то початок постбіполярності характеризувався зниженням впливу РФ і трансформацією її статусу до рівня регіональної держави; в свою чергу, КНР поступово з регіональної держави перетворювалася на потенційний глобальний центр впливу. З урахуванням основних концептуально-теоретичних розробок провідних політологічних шкіл США та впровадженням у практику відповідних рекомендацій президентськими адміністраціями в американо-китайських відносинах у повоєнний період можна виокремити шість етапів.

Перший етап – 1949-1968 рр. – характеризувався розвитком протистояння між США та КНР, формуванням основних засад концепції “стримування” Китаю. Нижня межа – проголошення Китайської Народної Республіки в 1949 р., верхня – погіршення радянсько-китайських відносин у 1968-1969 рр.

Другий етап охоплює 1968-1972 рр. – час спроб налагодження контактів між КНР та США в умовах біполярності, перші спроби на практиці використати потенціал “дипломатії трикутника”.

Третій етап – 1972-1979 рр. – пошук шляхів нормалізації відносин між Пекіном та Вашингтоном, спрямування поліпшення двосторонніх відносин на противагу СРСР.

Четвертий етап – 1980-1989 рр. – певна стабілізація моделі взаємовідносин США – КНР на рівні конкурентного протистояння, продовження політики підтримки тайванського режиму Вашингтоном.

П’ятий період – 1989-1992 рр. – подолання кризових характеристик у взаємовідносинах після подій на площі Тяньаньмень. Вперше порушено питання щодо взаємозалежності надання КНР режиму найбільшого сприяння в торгівлі з проблемою дотримання прав людини.

Шостий етап – 1993-2000 рр. – використання на практиці США концепції “залучення” КНР до участі у різноманітних міжнародних проектах різного характеру з метою більшої контрольованості поведінки Пекіна на міжнародній арені.

Третій підрозділ другого розділу “Російсько-китайські взаємовідносини в новій системі геополітичних координат” присвячено аналізу російсько-китайських відносин та прогнозуванню завдань зовнішньополітичної стратегії РФ у нових геополітичних реаліях на азійському напрямі загалом і китайському зокрема. Використання фактор-аналізу, контент-аналізу та логічно-аналітичного методу дозволяє спрогнозувати, що подальший розвиток взаємодії між Москвою та Пекіном може мати три варіанти сценарію.

Перший сценарій. РФ і КНР, ґрунтуючись на фундаменті стійких торгово-економічних та інших зв’язків, які мають тенденцію до сталого поступального розвитку, піднімають партнерські політичні відносини до рівня військово-політичних, тобто союзницьких відносин. У системі міжнародних відносин регіону і світу в цілому виникає новий надпотужний центр сили, що протистоїть об’єктивно інтересам лідируючої на сучасному етапі наддержави – США. За такого варіанту регіональний і глобальний стратегічний баланс сил може стати більш рівноважним. Разом з тим, творення російсько-китайського військово-політичного союзу уможливлює дестабілізацію стану міжнародних відносин. Тому подібний сценарій не може бути оцінений як конструктивний та творчий.

Другий сценарій ґрунтується на припущенні можливості подальшого зростання детермінуючого впливу Китаю на російський Далекий Схід. Ця тенденція може призвести до більш високого рівня прямого освоєння китайською еміграцією території Далекого Сходу, що знаходиться в межах державних кордонів РФ. Подібний розвиток подій цілком вірогідно погіршить стан відносин між Росією та Китаєм, ослабить їх спільні позиції в АТР. В цьому випадку двосторонні російсько-китайські відносини втратять значення регіональної позаблокової взаємодії.

Третій сценарій. Кожна із сторін діє як самостійний центр регіональної і глобальної сили, що цілком реально для Росії за умови стабільного зростання її економіки. Тоді двосторонні відносини між Москвою та Пекіном можуть конструктивно розвиватися без необхідності перетворення їх у новий військовий союз. Саме ця модель може більш ефективно сприяти формуванню стійкого регіонального і глобального багатополюсного балансу. Цей сценарій більшою мірою відповідає в середньостроковій перспективі (10-15 років) національним інтересам і Росії, і Китаю, сприяючи їхньому поступовому врівноваженню стратегічного потенціалу США як на регіональному, так і глобальному рівнях.

Зміст третього розділу “Китайський “центр сили” у взаємовідносинах РФ і США в постбіполярну епоху” логічно розкриває концептуальні засади і реалізацію політики США щодо КНР, а також ключові чинники впливу на формування політики США та РФ щодо КНР.

Перший підрозділ третього розділу “Концептуальні засади і політика США щодо КНР” висуває за мету аналіз глобальних та регіональних детермінант зовнішньополітичної стратегії США щодо КНР. Застосування комплексного підходу та системного методу як раціональних інструментів дослідження дозволяє стверджувати, що динаміка модернізації механізму міжнародної взаємодії в АТР визначатиметься: по-перше, радикальною зміною парадигми регіонального розвитку шляхом зниження ролі фактора сили як основного регулятора міжнародних відносин. Ця перспектива пов’язана зі зміною традиційної ролі держави як суб’єкта міжнародної діяльності, лібералізацією кордонів, митних бар’єрів тощо. Разом з тим, хоча глобалізація і становлення наднаціональних інститутів поступово “розмивають” державний суверенітет, перспектива реалізації цього напряму займе тривалий історичний період. Тому в зовнішньополітичній стратегії більшості держав достатньо тривалий час зберігатиметься як комплекс традиційних, так і нових форм дипломатії; по-друге, реальністю є економічне зростання країн регіону. Економічне піднесення сприятиме зміцненню всіх аспектів національно-державного потенціалу; по-третє, на початку ХХІ ст. в американській політичній науці і практиці відбувається ґрунтовний перегляд теоретичних основ формування як глобальної, так і регіональної зовнішньополітичної стратегії. Протягом ХХ ст. наріжним каменем концептуальних побудов американських експертів та політологів були настанови політичного реалізму, що сприяло творенню архітектоніки глобальної та регіональних систем взаємовідносин на основі балансу сил, сталого балансу загроз і чітко визначеною моделлю миру і безпеки. Сучасні ж доктрини ґрунтуються на концепті розширення та регіоналізації загроз, стратегічній непередбачуваності міжнародного середовища. Виходячи з цього, змістовне наповнення зовнішньополітичної стратегії США на “китайському” напрямі може бути охарактеризоване як “стримування через залучення”.

У другому підрозділі третього розділу “Ключові чинники впливу на формування політики США та РФ щодо КНР” на основі застосування структурно-функціонального та порівняльного аналізу документальних джерел доводиться, що зміни міжнародного середовища статусного існування держав актуалізували питання щодо ключових чинників впливу на політику США та РФ щодо КНР. Тісне переплетення інтересів США, РФ та КНР в АТР визначає, що формуючий вплив на характер відносин як Вашингтона з Пекіном, так і Москви з Пекіном, мають двосторонні відносини США – КНР, США – РФ, а також зміст та характер відносин США – РФ. Зберігає свій детермінуючий вплив щодо зовнішньополітичної стратегії і динаміка внутрішньополітичних процесів у цих державах. Фактично в АТР зберігається “трикутникова” дипломатія, але в модернізованому варіанті. Разом з тим, у трикутнику РФ – США – КНР найбільша необхідність вибору – в Росії. Регіональні інтереси РФ і КНР у середньостроковій перспективі співпадатимуть. Співробітництво Росії і Китаю в Центральній Азії не є аналогією військово-політичному союзу в “холодній війні”, коли основою співробітництва був політико-ідеологічний фактор; на сьогодні основою співробітництва є геополітичні і геоекономічні фактори і фактор глобальних загроз. Основними чинниками, які перешкоджають розбудові відносин стратегічного партнерства, є як геополітичний вимір щодо пріоритетності відносин кожної зі сторін із США, так і нерівність на сучасному етапі розвитку потенціалів сторін.

У четвертому розділі “Геополітичні виміри азійсько-тихоокеанської безпеки у відносинах США – КНР – РФ” доводиться значимість КНР як чинника регіональної безпеки, аналізуються регіональні проблеми та їх дестабілізуючий вплив на стан механізму взаємовідносин США – КНР – РФ.

Перший підрозділ четвертого розділу “КНР як чинник регіональної безпеки: американські і російські оцінки” орієнтований на з’ясування концептуально-теоретичного підґрунтя оцінки провідними представниками академічних та політичних кіл США та РФ формуючого впливу Пекіна на структурування регіональної системи безпеки. Розгляд ідейних засад американської та російської політологічних шкіл на основі застосування системного й історико-типологічного методу дозволив констатувати, що новітні обґрунтування зовнішньополітичних стратегій США та РФ щодо КНР та їх практичне втілення мають генетичний зв’язок з попередніми періодами розвитку дво- та тристоронніх відносин. Виходячи з цього автор доходить висновку: військовий потенціал КНР, тенденції його динаміки і оцінка спрямованості військового будівництва Китаю викликають найбільший інтерес як у США, так і РФ. Спільною є оцінка КНР як держави, яка внаслідок форсованої модернізації військового потенціалу матиме всі можливості кинути виклик інтересам Вашингтона та Москви в регіоні. Разом з тим, потрібно відзначити, що в американських та російських оцінках “китайського” чинника існує диспропорція. Так, у середовищі американської політичної науки переважає точка зору щодо безпосередньої загрози американським інтересам, у російській політико-міжнародній науці домінує позиція щодо віддаленості в часі перетворення КНР на реального конкурента Росії у військовій сфері. Зважаючи на це, характер та потреба розбудови відносин з КНР оцінюються з точки зору відповідності національним інтересам США та РФ. Найоптимальнішою моделлю взаємодії США з КНР переважною більшістю американських політологів визначається “стримування через залучення”, тобто розширення участі КНР в різнорівневих політичних та економічних регіональних проектах, що зробить поведінку Пекіна більш прогнозованою і контрольованою завдяки підвищенню його статусу як відповідального члена міжнародного співтовариства. Окрім того, встановлені “правила гри” в багатосторонніх міжнародних інституціях виступатимуть для США додатковим важелем впливу на модернізацію ролі та місця Китаю в регіональних та глобальних міжнародних процесах. Особливо важливим є для експертів США, використовуючи формулу “стримування через залучення”, не допустити перетворення російсько-китайського співробітництва в антиамериканський союз. Підходи російських політологів до оцінки розвитку відносин стратегічного партнерства між РФ та КНР засвідчують, що він, з одного боку, є економічно вигідним для Росії, а з іншого – виступає як противага посиленню американського глобального та регіонального впливу.

Другий підрозділ четвертого розділу “Регіональні проблеми АТР у взаємовідносинах США – КНР – РФ” орієнтовано на з’ясування детермінуючого впливу конфліктогенних регіональних проблем на стан та еволюцію механізму міжнародних відносин в АТР та інституційні зміни регіональних безпекових механізмів. Ґрунтуючись на застосуванні ретроспективного аналізу та проблемно-хронологічного методу, доводиться, що субрегіон Північно-Східної Азії є одним з найбільш конфліктогенних субрегіонів АТР. Його політичний простір характеризується наявністю цілої низки двосторонніх протиріч (КНДР – РК, КНР – Тайвань), у цілого ряду країн накопичені істотні арсенали озброєнь, окрім того, наявна суттєва різниця рівнів економічної спроможності держав – членів субрегіону. Факт долученості до проблем ПСА центросилових держав – РФ, США і КНР – і те, що навіть при цьому більшість проблем залишаються неврегульованими, свідчить про істотність суперечностей та їх потенційну небезпеку як для регіону, так і для світу в цілому.

Під впливом зовнішньополітичної стратегії КНР відбуваються зміни в системі міжнародної безпеки і в підсистемі регіональних взаємозв’язків. Одним із аспектів зіткнення інтересів США і Китаю на регіональному рівні залишається протистояння щодо тайванської проблеми. Небезпека можливого китайсько-тайванського конфлікту полягає в тому, що, розпочавшись як локальний, він, за умови підключення альянсу США – Японія, неминуче переросте в масштабний регіональний конфлікт. Зоною можливого регіонального конфлікту за участю КНР є і протистояння на Корейському півострові, яке перетворилося у серйозну проблему американо-китайських відносин у сфері міжнародної безпеки. В перспективі можливе об’єднання КНДР і РК синонімічно для КНР розширенню сфери американо-японського впливу. Зовнішньополітична стратегія КНР у перспективі може становити загрозу і національній безпеці РФ. Східні регіони РФ вже фактично перетворилися в сировинну базу китайської економіки, а також плацдарм для проникнення громадян КНР на територію Росії.