Розділ 1.Основний зміст ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, зв’язок роботи з науковими програмами, наведено інформацію про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні основи макроекономічного регулювання банківської діяльності» узагальнено та розвинуто теоретичні підходи до визначення сутності макроекономічного регулювання діяльності банків, його складових, обґрунтовано необхідність впровадження макропруденційного регулювання та нагляду.

Визначено, що необхідність у регулюванні банківської діяльності полягає у забезпеченні умов для грошового обігу в економіці, головною з яких є ефективний контроль за зберіганням трансформаційних властивостей фінансових потоків. Банкам із високою питомою вагою запозичених коштів притаманна стимуляція процесів накопичення надмірних ризиків без урахування загроз виникнення системного ризику, асиметричність інформації, що призводить до нездатності вкладників та інвесторів проконтролювати ризики ліквідності й платоспроможності банків, а норми регулювання повинні оптимізувати ці процеси. Макроекономічне регулювання необхідне в умовах розвитку процесів фінансової інтеграції та глобалізації для реалізації потенціалу відкритих фінансових ринків та мінімізації можливих збитків.

Доведено, що метою макроекономічного регулювання банківської системи є підтримка стійкості національної банківської системи, запобігання банкрутству окремих банків, підтримка конкуренції в банківській сфері, задоволення потреб суспільства та клієнтів банків у отриманні якісних банківських послуг.

У дослідженні уточнено поняття «макроекономічне регулювання банківської діяльності», яке пропонується визначати як комплекс заходів у сфері грошового обігу і кредиту, що реалізуються в межах загальної економічної політики держави та направлені на досягнення стійких фінансових позицій банківської діяльності, що в кінцевому підсумку є основою для вирішення соціально-економічних проблем держави.

Враховуючи сучасні проблеми банківської діяльності та необхідність впровадження нових концептуальних підходів та інструментів макрорегулювання, запропоновано процеси регулювання розглядати на чотирьох рівнях: міжнародному, державному, рівні регулювання центральним банком та рівні саморегулювання окремою банківською установою.

У роботі доведено, що регулювання діяльності банків в умовах циклічного розвитку економіки, без урахування системних ризиків, неефективне. Тому використання норм макропруденційного регулювання стає все більш актуальною проблемою, вирішення якої потребує розробки та впровадження концепції макрорегулювання для організації належного регулювання функціонування фінансового ринку.

Для забезпечення умов стабільності функціонування банківської системи запропоновано концептуальні засади макроекономічного регулювання, пріоритетним завданням яких має стати реформа нормативно-правового регулювання. Визначено мету, завдання, функції, принципи, об’єкти та суб’єкти, інструменти й методи макрорегулювання банківської діяльності (рис. 1).

Встановлено, що особливу увагу в процесі макрорегулювання слід приділити: розробці та вдосконаленню методології аналізу стабільності банків на загальноекономічному рівні з врахуванням подальшого розвитку банківського регулювання та нагляду на макрорівні; вдосконаленню методів аналізу та оцінки взаємного впливу мікро- і макрофакторів на діяльність банків з метою підтримки стабільного оптимального зростання та розвитку кожної банківської установи, банківського сектора й економіки країни в цілому.

Визначено, що сутність і мета взаємодії банківських установ з органами пруденційного фінансового нагляду зводяться до забезпечення виконання банками законодавства України, у тому числі з формування фінансової політики країни, забезпечення виходу банків на світові фінансові ринки й досягнення стабільності вітчизняної банківської системи усередині країни й у світі.

У дисертації визначено , що підвищення ролі макропруденційного нагляду, як складової макрорегулювання, полягає у комплексному аналізі та оцінці (в тому числі на основі сценарного підходу) взаємозв'язків і взаємозалежності банківського, громадського, корпоративного та приватного секторів з урахуванням рівня їх розвитку та сучасного стану, особливостей державного регулювання економіки.