ОБЛІК І АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ПІДПРИЄМСВТВАХ ВОДОПОСТАЧАННЯ І ВОДОВІДВЕДЕННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито зв’язок дисертації з науковими темами, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет, методи та інформаційну базу дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У розділі 1 «Теоретичні основи обліку основних засобів на підприємствах водопостачання і водовідведення» досліджено економічну сутність понять «основні засоби», «амортизація», «знос», «зношення»; проаналізовано порядок їх визнання в бухгалтерському обліку та в податкових розрахунках; здійснено критичну оцінку амортизаційної політики в Україні та в розвинених країнах світу; удосконалено класифікацію основних засобів на підприємствах водопостачання і водовідведення; обґрунтовано вплив правових і технологічних особливостей підприємств водопостачання та водовідведення на організацію обліку основних засобів.

При дослідженні сутності основних засобів як складової капіталу з’ясовано, що основні засоби – це абстракція натурально-речової форми засобів праці, виражена у грошовому вимірнику. Оскільки засоби праці призначені забезпечувати виробничі, адміністративні й соціально-культурні аспекти господарської діяльності підприємства, то всі їх види необхідно визнавати об’єктами основних засобів і в бухгалтерському обліку, і у податкових розрахунках. Такий підхід дасть можливість забезпечити взаємозв’язок натурально-речового і вартісного аспектів обліку та оподаткування основних засобів у процесі створення, розподілу і перерозподілу вартості.

Узагальнення результатів досліджень попередників дало змогу зробити висновок, що критерії визнання основних засобів у бухгалтерському обліку, передбачені п. 6 П(С)БО 7 «Основні засоби», є достатніми і надмірна їх деталізація недоцільна. Однак необхідним є доповнення Податкового кодексу України двома важливими пунктами, а саме: 1) основні засоби мають потенційну властивість створювати дохід незалежно від поділу їх за призначенням; 2) об’єкти належать до основних засобів незалежно від сфери їх застосування, оскільки прямо або опосередковано забезпечують господарську діяльність.

З огляду на це у дисертації запропоновано об’єкти соціально-культурного призначення (гуртожитки, дитячі садки і табори, бази відпочинку тощо) включати до складу основних засобів у податкових розрахунках і нараховувати на них амортизацію з метою подальшого оновлення. Такий підхід матиме позитивний ефект як на макроекономічному рівні – забезпечить реалізацію права кожного громадянина «на належні, безпечні і здорові умови праці» (ст. 43 Конституції України), так і на мікроекономічному рівні – стимулюватиме власників не тільки створювати належні умови для праці, але й заохочувати працівників. Для підприємств водопостачання і водовідведенні ця проблема є особливо актуальною, оскільки частка об’єктів соціально-культурного призначення у складі основних засобів становить  близько 10 %, а джерела їх оновлення відсутні.

При дослідженні сутності понять «знос» і «амортизація» встановлено, що знос – це втрата основними засобами своїх первісних фізичних, хімічних, соціальних властивостей та якостей під впливом конкретних причин (пошкодження, деформація, руйнування, підвищення екологічних і соціальних вимог та науково-технічного прогресу). Отже, даний термін доцільно застосовувати лише при характеристиці натуральних показників. Для вартісної оцінки зносу запропоновано використовувати поняття «зношення».

При цьому доведено, що за умов збиткової діяльності амортизація не може бути фінансовим ресурсом оновлення основних засобів. Тому застосування рахунку 09 «Амортизаційні відрахування» збитковими підприємствами та відповідне відображення його даних у «Примітках до річної фінансової звітності» та схожих розділах статистичної звітності не має економічного сенсу. З огляду на це автором розроблено пропозицію регламентувати його використання лише підприємствами, що працюють прибутково.

У ході критичної оцінки амортизаційної політики в Україні та розвинених країнах світу – США, Німеччини, Австрії, Швейцарії та Російської Федерації дисертантом обґрунтовано необхідність: для будинків і споруд чітко регламентувати застосування прямолінійного методу нарахування амортизації; використовувати на державному рівні додаткові інструменти та важелі впливу, а саме: підвищуючі коефіцієнти, амортизаційні вирахування з урахуванням пріоритетності галузей економіки тощо. Це дасть змогу підвищити інвестиційний фактор розвитку вітчизняних підприємств, у тому числі і підприємств водопостачання та водовідведення.

Важливе методологічне значення для організації обліку основних засобів має їх класифікація. Проте проведене дослідження засвідчило, що сучасні підходи до класифікації основних засобів не відповідають вимогам організації їх обліку на підприємствах водопостачання і водовідведення. Аналіз наукової літератури, нормативних документів і власних спостережень дали змогу авторові удосконалити класифікацію основних засобів підприємств водопостачання і водовідведення. У дисертації доведено, що лише систематизація найсуттєвіших ознак класифікації основних засобів відповідно до потреб управління сприятиме ефективній організації їх обліку і аналізу. У цьому контексті автором уточнено перелік класифікаційних ознак основних засобів та обґрунтовано, що для підприємств водопостачання і водовідведення найбільш суттєвими є групування основних засобів за правом власності, за джерелами оновлення, за функціональним призначенням, за дільницями виробничих процесів і послуг, за місцем розташування (рис. 1).