ПСИХОДІАГНОСТИКА ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ДОВІРИ В СИСТЕМІ ВЗАЄМИН «ЛІКАР – ПАЦІЄНТ»

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі «Сучасний стан проблеми довіри у взаєминах між лікарем та пацієнтом» проведено теоретичний аналіз наукових досліджень, присвячених вивченню феномену довіри, а також ролі цього конструкту в процесі формування міжособистісних взаємин. Проаналізовано сучасний стан проблеми терапевтичного альянсу між лікарем і хворим.

У наш час дослідження феномену довіри є однією з найбільш актуальних проблем психологічної науки. Це положення значною мірою зумовлене тим, що останнім часом істотно зросла потреба психологічної та соціально-психологічної практики у наукових знаннях щодо цього конструкту, які б дали змогу не лише його описувати, але і пояснювати, прогнозувати та впливати на нього (А. Л. Журавльов, 2008; А. Б. Купрейченко, 2008). На сьогодні в психології не існує єдиного концептуального підходу до вивчення проблеми довіри. В різних дослідженнях це поняття розглядається як очікування, установка, ставлення, стан, почуття, процес соціального обміну, особистісна та групова властивість та ін. (Е. Еріксон, 1966; Т. П. Скрипкіна, 2000; В. П. Зінченко, 2001; А. Б. Купрейченко, 2001; Ю. В. Веселов, 2004; І. В. Антоненко, 2002; L. Weber, 2002). Слід зазначити, що самостійним предметом дослідження у психології довіра стала лише в останні роки. Найбільша увага цій проблемі приділялась в контексті вивчення її ролі у формуванні особистості та міжособистісних взаємин між людьми (Т. П. Скрипкіна, 2002; А. Б. Купрейченко, 2008; R. J. Lewicky, 1997).

Терапевтичний альянс є вагомим компонентом лікувально-реабілітаційного процесу і значною мірою визначає його ефективність (В. А. Ташликов, 1984; М. М. Кабанов, 2001; Б. Д. Карвасарський, 2002; Б. В. Михайлов, 2002; В. А. Абрамов, 2004; С. Д. Максименко, 2005; Л. Ф. Шестопалова, 2006, 2012; В. C. Підкоритов, 2007; Н. Ф. Шевченко, 2007; Т. Б. Хомуленко, 2009; O. Kompman, 1999). У дослідженнях останніх років цей конструкт розглядається як складна динамічна система міжособистісних відносин і взаємодій між лікарем та пацієнтом, що формується, розвивається і функціонує в процесі лікування та впливає на ефективність лікувально-реабілітаційних заходів (Л. Ф. Шестопалова, 2006). Багато дослідників, які розглядали психологічні аспекти лікувального процесу вказували на те, що довіра в діаді «лікар – пацієнт» має істотне значення в процесі формування їх міжособистісних взаємин (Л. М. Бердин, 1988; І. В. Силуянова, 2000; Б. Любан-Плоцца, 2001; Б. Д. Карвасарський, 2002; R. Chaplin, 2007 та ін.). Однак, детальний аналіз цього феномену як самостійного явища майже не проводився.

Незважаючи на теоретичну і практичну значущість вивчення довіри в системі взаємин «лікар – пацієнт», на цей час немає чіткого уявлення щодо сутності цього конструкту, механізмів його формування та функціонування, тієї ролі, яку він відіграє в процесі встановлення ТА між лікарем та хворим тощо.

У другому розділі «Загальна характеристика груп обстежених та методів дослідження» описано основні соціально-демографічні особливості респондентів, які взяли участь у дослідженні, надано клінічні характеристики хворих, а також методичні принципи дослідження, використані методи і методики.

Для реалізації мети і задач дисертаційної роботи проводилося комплексне психодіагностичне дослідження, на різних етапах якого було обстежено 378 осіб. На принципах анонімності та добровільності в дослідженні взяли участь 30 лікарів: 14 неврологів та 16 психіатрів. Було обстежено 103 хворих на неврологічні (НР) та психічні (ПР) розлади, які перебували на лікуванні у неврологічних та психіатричних стаціонарах ДУ ІНПН НАМН. 54 пацієнти з НР: 34 хворих із різними формами судинних захворювань головного мозку (СЗГМ) та 20 пацієнтів із розсіяним склерозом (РС). 49 пацієнтів з ПР: 29 хворих на шизофренію та шизотипові розлади та 20 пацієнтів із рекурентним депресивним розладом легкого та помірного ступенів тяжкості. Хворі були ознайомлені з метою та особливостями проведення психодіагностичного дослідження і дали поінформовану згоду на участь у ньому. В процесі створення нових психодіагностичних методик було обстежено 210 психічно здорових осіб, що мали досвід стаціонарного лікування різноманітних соматичних захворювань в умовах стаціонару. Також в дослідженні взяли участь 35 лікарів загальної медичної практики.

Застосовувались такі психодіагностичні методики: 1) для визначення особливостей довіри та інших параметрів взаємин «лікар – пацієнт»: «Методика оцінки довіри/недовіри в системі відносин «лікар – пацієнт» (варіант для пацієнтів)» (Л. Ф. Шестопалова, В. А. Кожевнікова, О. О. Бородавко, 2011), «Методика оцінки довіри/недовіри в системі відносин «лікар – пацієнт» (варіант для лікарів)» (Л. Ф. Шестопалова, В. А. Кожевнікова, О. О. Бородавко, 2011), «Методика діагностики відносин лікаря та пацієнта (варіант для пацієнтів)» (Л. Ф. Шестопалова, О. О. Бородавко, 2011), «Методика діагностики відносин лікаря та пацієнта (варіант для лікарів)» (Л. Ф. Шестопалова, О. О. Бородавко, 2011);

2) для дослідження особистісних та емоційно-комунікативних характеристик медичних спеціалістів та хворих: 16-факторний опитувальник Р. Кеттелла (16 PF) (форма С) (адаптація І. М. Палея, А. Н. Капустіної, Л. В. Мургулець та ін. 1972), опитувальник «WCQ» для визначення копінг-стратегій (адаптація Т. Л. Крюкової, Є. В. Куфтяк, 2007), методики «Рівень суб’єктивного контролю» (РСК) (Є. Ф. Бажин, Є. А. Голинкіна, О. М. Еткінд, 1984), «Емоційний інтелект» (Д. В. Люсін, 2009), «Діагностика рівня емпатійних здібностей» (В. В. Бойко, 1996), «Спрямованість особистості у спілкуванні» (С. Л. Братченко, 1997), «Тип ставлення до хвороби» (А. Є. Личко, Л. Й. Вассерман, Б. В. Іовлєв, 1987).

Статистична обробка емпіричних даних здійснювалась за допомогою методу встановлення вірогідності відмінностей вибірок (за критерієм U-Манна-Уітні,
φ-Фішера, критерієм достовірно значущої різниці (ДЗР) Тьюкі, λ-Колмогорова-Смирнова); методу Кронбаха (α-коефіцієнт); а також методів багатомірної статистики: кореляційного, факторного та кластерного аналізу.

У третьому розділі «Розробка психодіагностичних методик для оцінки довіри в системі взаємин «лікар – пацієнт» та дослідження їх психометричних характеристик» наведено методологічні засади та алгоритм розробки психодіагностичних методик, спрямованих на вивчення довіри та інших параметрів взаємин між лікарем та хворим, описано їх основні психометричні характеристики.

1) Методика оцінки довіри/недовіри в системі відносин «лікар-пацієнт» (варіант для пацієнтів) містить 27 тверджень та дозволяє визначити такі параметри довіри/недовіри хворих до лікаря, як обізнаність пацієнтів щодо професійних та особистісних якостей лікаря, уявлення хворих щодо професійної компетентності медичного спеціаліста, конвергентність спрямованості світогляду, позитивне емоційне ставлення до лікаря, рольові очікування, уявлення щодо професійних недоліків медичного спеціаліста та рівень довіри до нього в цілому.

2) Методика оцінки довіри/недовіри в системі відносин «лікар-пацієнт» (варіант для лікарів) складається з 22 тверджень та дає змогу дослідити такі параметри довіри/недовіри лікаря до пацієнта, як уявлення щодо особистісних якостей та типової поведінки хворого, оцінка його комплайєнтності, конвергентність спрямованості світогляду, позитивне емоційне ставлення до нього, уявлення щодо недоліків пацієнта та рівень довіри до нього в цілому.

3) Методика дослідження міжособистісних відносин лікаря і пацієнта (варіант для пацієнтів) включає 39 тверджень. Опитувальник дозволяє визначити такі параметри взаємин хворих з медичним спеціалістом, як емоційний комфорт при спілкуванні з лікарем, готовність до співпраці з ним, готовність розуміти позицію та переживання лікаря, рівень відкритості, конгруентності та відповідальності хворого в процесі взаємодії з медичним спеціалістом, а також уявлення пацієнтів щодо відповідальності лікаря за результати лікування.

4) Методика діагностики відносин лікаря і пацієнта (варіант для лікарів) складається з 23 тверджень і дає можливість дослідити такі характеристики взаємин медичних спеціалістів із хворими, як готовність до співпраці з пацієнтом, рівень емпатійності лікаря в процесі спілкування та взаємодії з хворим, ступінь формальності взаємин лікаря і пацієнта під час лікування, рівень відкритості, конгруентності та відповідальності лікаря в процесі взаємодії з пацієнтом, а також уявлення медичного спеціаліста щодо відповідальності хворого за результат лікування.