Материнська ідентифікація жінок з психогенною гіпогалактією: клініко-психологічний аспект

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, вказано об’єкт, предмет, мету та завдання роботи, сформульовано припущення і завдання наукового пошуку, презентовано базові теоретико-методологічні положення та методи дослідження, висвітлено його наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, подано дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

Перший розділ – «Теоретичні аспекти дослідження материнської ідентифікації у випадку гіпогалактії» ‑ присвячено теоретичному осмисленню механізму ідентифікації як раннього інтерналізаційного феномену і його інтрапсихічних та міжособистісних функцій в житті дорослої людини. Також в розділі відстежується, яким чином ідентифікаційні процеси задіюються і займають центральну позицію в ментальному функціонуванні породіллі, зумовлюючи взаємні стосунки прив’язаності в діаді, і як захисні аспекти ідентифікації формують нарцисичне ставлення матері до немовляти, порушуючи чутливість до його реальних потреб, зокрема в сфері тілесної взаємодії (вигодовування).

Ідентифікацію розглянуто з двох перспектив – психодинамічної та когнітивно-психологічної. Згідно з першою, ідентифікація відноситься до ранніх комунікаційних процесів в діаді, коли ще мати слугує «другим Я» дитини, здійснюючи замість неї окремі регуляторні функції. Ідентифікаційна реакція матері на рівні погляду, жесту, вокалізації спрацьовує як ментальна рамка для того, щоб зареєструвати недиференційоване збудження дитини, розпізнати його як певного роду переживання і утримати його наростання в допустимих межах (Г.Левальд, Г.Когут, Ф.Пайн, Д.Стерн, Б.Беттелгейм, Б.Бібі, Ф.Лахман). У цьому сенсі концепт ідентифікації суміжний з концептом взаємної імітації (А.Мелтцофф, M.Мур, У.Найсер, Г.Папоузек) і вивчається когнітивістами через феномен передбачених співпадінь, коли немовля пов’язує, передбачає, а, відтак, провокує реакцію матері як відповідь на власний сигнал (Дж.Гевіртц, М.Вотсон). Чутливість матері (як здатність адекватно розпізнавати сигнал дитини і формувати емоційний відгук) набуває при цьому вирішального значення. Її прямим наслідком є здобуття немовлям комплементарних репрезентацій Я та іншого, сфокусованих довкола взаємних впливів, дій і очікувань з виразним емоційним контекстом. Ці перші процедури визначають базову стратегію саморегуляції людини за принципом здійснення материнського ставлення до самої себе, а також задають інтерперсональні траєкторії стосунків (Р.Кліман, E.Тронік, M.Ейнсворт).

У рамках когнітивізму інтерналізація досвіду тлумачиться як становлення різних видів пам’яті (процедурної та декларативної). Її репрезентаційний матеріал є фундаментом для когнітивного Я дитини і в нормі інтегрується між собою завдяки рефлексії (П.Фонагі, M.Mейн). Психоаналітичні теорії також реконструюють початки Я в репрезентуванні дитиною свого найпершого зв’язку з материнським об’єктом у формі фантазій, тілесних вражень та емоцій (З.Фройд, M.Кляйн, Х.Гартманн, M.Малєр, Х.Kогут). Вони описують фрагментарну, ірраціональну, афективно-поляризовану природу перших репрезентацій, а також досліджують ідентифікацію як центральний механізм їх творення і впорядкування, внаслідок чого репрезентації консолідуються, диференціюються по осі Я-об’єкт, набувають константності, стають ієрархічною системою і опановують центральну позицію в психіці дитини як регулятори афектів, думок та поведінки в стосунках з іншими людьми (Дж.Якобсон, O.Кернберг, Дж.Сандлер, Р.Шафер, Дж.Геллер, Ф.Тайсон, A.Бергман, МакДевітт, Дж.Moран, С.Фрайберг, E.Берберіх). Стійка наявність репрезентацій об’єктних стосунків називається ідентифікацією.

У роботі розглянуті також теоретичні погляди вітчизняних і пострадянських вчених, які співставляються з психодинамічними ідеями про ідентифікацію. Мова йде про емпатійну функцію ідентифікації (Е.Я.Басін, Н.І.Сарджвеладзе), ідентифікаційну механіку міжособистісного сприймання (О.О.Бодальов, М.П.Зажирко, С.Д.Максименко, А.А.Налчаджян, Я.І.Український, Т.С.Яценко), становлення суб’єкт-суб’єктного стосунку в процесі розділеної діяльності матері та немовляти (Н.Н.Авдєєва, Е.О.Смірнова, С.Ю.Мещерякова, Г.Х.Мазітова, Н.Я.Кушнір, А.І.Сорокіна), наслідувальну активність дитини в зоні найближчого розвитку під патронатом дорослого (Н.Н.Авдєєва, Г.С.Абрамова, Л.Ф.Обухова, Р.В.Овчарова, Г.В.Скобло, Г.Філліпова), а також ідентифікаційні зсуви в комунікації (гіперідентифікація - відособлення) (М.В.Колоскова, Т.А.Гурьянова, В.І.Брутман, Н.В.Даниленко, М.А.Нечаєва, К.В.Солоєд).

Психопатологічний фокус згаданих психодинамічних теорій дає можливість зрозуміти, як відбувається регресія репрезентаційної системи в умовах інтенсивної афективно зарядженої комунікації, які форми репрезентацій при цьому актуалізуються і як виглядають подальші ідентифікаційні траєкторії в стосунках (Дж.Сандлер). В цьому сенсі можна розглядати також материнську ідентифікацію, оскільки вона здійснюється на фоні нормативної регресії (Д.Віннікотт). Регресивна ідентифікація виникає завдяки дзеркальному резонансу від безпосереднього споглядання поведінки дитини, а також провокується тілесними змінами під час вагітності-пологів-лактації (A.Балінт, Х.Дойч, П.Бернштейн, M.Донован, Дж.Джордан, A.Kaплан, M.Клаус, Н.Ньютон, K.Увнас-Моберг). Ідентифікація жінки з немовлям означає інтеграцію його образу в простір материнських ментальних репрезентацій та розгортається як актуалізація імпліцитних спогадів про власні материнсько-дитячі стосунки і їх переоформлення в контакті з немовлям (Н.Чодороу, M.Кляйн, С.Фрайберг, Д.Пайнз, Ф.Пайн). Нездатність матері оволодіти своїми інфантильними переживаннями, так само як нездатність прокомунікувати їх дитині через ідентифікацію збіднює чутливість до дитячих запитів. Індикатором зрілої материнської позиції постає здатність жінки конструювати реалістичний образ немовляти в щоденній комунікації (Г.Г.Філліпова, А.І.Захаров, Т.Н.Пушкарьова, К.Н.Белогай), тобто розпізнавати в дитячій поведінці сигнали, які свідчать про поточні потреби, вірно оцінювати компетентність дитини до саморегуляції в даному стані, а, відтак, в когнітивному, емоційному та поведінковому плані займати позицію, адекватну до її залежного статусу (T.Барадон, A.Джойс, Б.Крамер, A.Слейд).

Наприкінці розділу в контексті становлення материнської ідентифікації порушено проблему лактації. Зроблено висновок, що психологічний аспект грудного вигодовування зводиться до якості переживання жінкою свого зв’язку з немовлям (E.Сурер, С.Фрайберг, Х.Дойч). В клінічних ревю описується фактор індивідуальної материнської психопатології, який формує ставлення жінки до вигодовування та впливає на здатність дати дитині належну тілесну сатисфакцію (Д.Meнделл, Л.Фурман, Д.Віннікотт, М.Мідделмор, T.Бенедек). В них також описується типовий при лактаційних розладах образ ненаситної дитини, що конструюється з материнських проекцій. Експериментальні дослідження в царині психології харчування, наведені в оглядах M.Арімонд та В.Руел, Р.МакІннес та I.Чатур, засвідчують, що практика годування вибудовується як інтеграція матір’ю реальних сигналів голоду немовляти та суб’єктивних уявлень про його апетит, що є здебільшого проекцією її власного емоційного стану. Таким чином теоретично обґрунтовується гіпотеза дослідження. Ймовірно, саме нездатність жінки вийти за межі негативної нарцисичної ідентифікації з немовлям може спричинити психосоматичні розлади взаємної регуляції в діаді, зокрема гіпогалактію, оскільки лактаційний рефлекс спрацьовує як рефлекс вдалого емоційного резонансу.

У другому розділі – «Методологічне забезпечення дослідження материнської ідентифікації жінки у випадку гіпогалактії» – побудовано алгоритм дослідження материнської ідентифікації як можливого психічного регулятора лактаційної функції. Насамперед розроблено теоретичну модель материнської ідентифікації, придатну для операціоналізації в поняттях, що є коректними для емпіричного дослідження. Далі описано методичний інструментарій для дослідження материнської ідентифікації та показано спосіб формування і поділу групи досліджуваних за критерієм гіпогалактії, а також наведено принцип аналітичного опрацювання емпіричного матеріалу.

Запропонована модель материнської ідентифікації втілює глибинно-психологічну ідею про те, що емоційний зв'язок з немовлям, турбота і розуміння його запитів завжди починаються з відвертого материнського нарцисизму, коли жінка позасвідомо сприймає дитину як своє продовження. На інтрапсихічному рівні материнську ідентифікацію можна схематизувати за допомогою двох осей координат: перша стосується репрезентацій процедурного циклу сигнал-відгук в парі жінка-немовля, друга описує ментальну сферу матері та репрезентує той самий цикл інтерактивного обміну між її дитячим Я та (материнським) об’єктом (див. рис.1). Це дозволяє зрозуміти, за рахунок яких структурно-динамічних інтрапсихічних процесів забезпечується материнська чутливість, тобто ментальне приєднання матері до дитячого афекту і його модуляція. Материнська ідентифікація виявляє себе в кожний момент поточної взаємодії з немовлям як злиття репрезентацій на перетині горизонтальної та вертикальної осей, насичуючи сприймання матір’ю актуальної взаємодії з дитиною імпліцитним матеріалом пам’яті про її власний материнсько-дочірній зв’язок та фрагментами її ранніх об’єктних стосунків.