У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету і задачі дослідження, визначено наукову новизну та практичну цінність отриманих результатів та висновків.
У першому розділі наведено результати аналізу сучасного стану наукових досліджень з питань реконструкції історичного одягу, який проведено в історичному та інженерному аспектах.
Розглядаючи історію костюма як історичну дисципліну, слід зазначити, що істориками костюма зібрано значний матеріал, необхідний для відтворення конструкції одягу певних історичних періодів. При цьому використовуються два основних методи: реконструкція одягу за зразками (в матеріалі та кресленнях на основі музейних експонатів і кравецьких книг) та за творами образотворчого мистецтва. На сьогоднішній день костюмологія переживає період становлення, коли здійснюється перехід від етапу накопичення емпіричного знання до його теоретичного узагальнення. Однак, на даному етапі не існує науково обґрунтованої універсальної методики реконструкції історичного костюма. Практично відсутні спільні розробки істориків та технологів стосовно проблеми реконструкції історичного крою взагалі, зокрема українського костюма XVII - XIX століть.
Театр за всіх часів був збирачем та інтерпретатором історичних форм костюма та мистецтва пошиття. Костюмні фонди сучасних театрів і кіностудій найчастіше являють собою найцінніші колекції, які ще чекають своїх дослідників. Досвід, накопичений у театральній практиці, багатий, але носить випадковий характер. Звідси і головні проблеми вітчизняних видовищних заходів - недостовірність та одноманітність конструктивних рішень видовищного одягу. Виготовлення моделей для нових постановок виконується, головним чином, за допомогою методу базових конструкцій і, як правило, не передбачає серйозних попередніх наукових досліджень.
Вивчення селянського костюма, особливості його конструкції та класифікація – це тема вітчизняної етнографії, яка має багато наукових напрацювань. В українських музеях зібраний багатий матеріал по всіх компонентах національного костюма і регіональних комплексах. Встановленим є той факт, що в селянському середовищі протягом XVII-XIX століть відбувалася акумуляція найбільш цінного досвіду в області крою одягу. З огляду на це, варто вважати за можливе використання зразків селянського одягу для дослідження як допоміжного матеріалу.
Важливим моментом на початковому етапі дослідження було вивчення еволюції методів конструювання одягу в європейській традиції. Від безлекального крою до лекального, від ретельного зберігання секретів ремесла до новітніх технологій обміну інформацією - окремі досягнення на цьому шляху є актуальними і сьогодні. Окремою частиною цього етапу роботи став порівняльний аналіз історичних та сучасних методик конструювання одягу. Результатом такого аналізу стало визначення придатних для цілей реконструкції історичного одягу раціональних принципів і засобів, які були накопичені в класичному конструюванні.
Проведений аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду в галузі відтворення історичного одягу дозволив конкретизувати мету та визначити завдання подальшого дослідження
Другий розділ дисертації присвячено розробці інформаційної системи, яка презентує особливості конструктивного устрою українського історичного одягу означеного асортименту і складається з таких елементів:
класифікація конструктивних рішень ФВО в українському чоловічому костюмі XVII - XIX століть;
каталог модельних конструкцій ФВО;
база даних конструкцій ФВО.
В якості основних джерел для дослідження українського історичного костюма були використані пам’ятки образотворчого мистецтва, наукові та літературні праці, музейні зразки автентичного одягу, архівні матеріали. Результати аналізу дозволили сформувати чітке уявлення про загальні принципи побудови ансамблю українського історичного одягу XVII - XIX століть та фактори, що вплинули на його форму-вання. Дослідження історії костюма періоду формування європейських етнографічних комплексів становить великий інтерес для істориків моди, оскільки відкриває шляхи для розуміння суті національної самоідентифікації, дає можливість простежити механізми взаємовпливів у ході цього процесу. Виявлено, що основною зоною експериментів в галузі крою в той час, безумовно, був чоловічий костюм, тоді як жіноче вбрання – це, головним чином, еволюція сукні, різноманітної за рахунок декорування, але досить консервативної з точки зору змін в принципах конструювання.
Найбільш різноманітною і важливою, з точки зору композиційного та образного рішення, була група плечового одягу, а одяг типу жупана (каптана), а пізніше - сюртука став основним формотворним елементом усього ансамблю. Сучасними аналогами досліджуваного асортименту є пальто та піджак, які являють собою певний еволюційний підсумок аналізованої групи виробів. Тому дослідження саме цього типу одягу, його варіацій та еволюції є важливим для сучасного дизайну костюма.
Дослідження різноманітних джерел надало можливість зробити висновок, що в українському костюмі XVII - XIX століть спостерігалося розмивання чіткості межі між різними формами одягу, а разом з цим відбувався зсув у використанні різних термінів. Але традиційною була присутність трьох шарів верхнього одягу. Тому, для досліджень запропоновано умовне позначення цих шарів як «жупан», «кунтуш» та «опанча».
В розділі викладене також обґрунтування вибірки та послідовність розробки класифікації конструктивних рішень історичних ФВО в чоловічому костюмі, а також надано опис створеної бази даних. Розробці класифікації передує аналіз сучасного погляду на наукові основи класифікування та вивчення традицій створення класифікації в різних галузях знань, зокрема в легкій промисловості. Розглянуто питання можливостей адаптації розробленої класифікації ФВО до існуючих систем автоматизованого проектування одягу.
На основі дослідження великої кількості конструкцій одягу було розроблено зведені таблиці кількісних та номінальних ознак, каталог модельних конструкцій та класифікаційні схеми. Схема, яка містить узагальнення форми та конструкції одягу і представляє собою картину стану досліджуваного об'єкта у вигляді дендрограми, представлена на рис.1. Класифікаційні рівні модифікації базових конструкцій наведені на рис.2.
До вибірки ввійшли вироби, що відповідали таким вимогам: наявність достовірної інформації щодо конструкції виробу (схема крою, креслення або автентичний виріб); часовий фактор, тобто підтвердження, що дана конструкція могла бути у використанні в XVII - XIX століттях; територіальний фактор: кордони сучасної України та найближчі території. Класифікування проводилося в два етапи. На першому етапі були виділені основні базові конструкції (БК), на другому – основні модельні конструкції (МК). На першому етапі класифікування за головну ознаку була прийнята форма виробу, площинним вираженням якої є силует. Головною ознакою на другому етапі класифікування став характер конструкції.
