Очкасова М.П. Особливості розвитку приватної вищої освіти в Україні: соціологічний аналіз

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження; характеризується ступінь розробленості проблеми; ставиться мета і завдання дослідження; визначаються об'єкт і предмет, методологічні засади дослідницької роботи; визначається наукова новизна отриманих результатів, їхнє теоретичне і практичне значення; характеризуються форми апробації матеріалів дослідження.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження приватної вищої освіти як соціального інституту” аналізується ступінь розробленості даної проблеми, визначені ключові поняття, теоретико-методологічні переваги в дослідженні основних питань, також подається обґрунтування підбору комплексу соціологічних критеріїв, які дозволяють визначити характер і рівень процесу інституціоналізації приватної вищої школи.

У роботi аналiзуються рiзнi визначення інституціоналізації, висвітлюються різні аспекти цього процесу, які відбивають різноманіття соціальних інститутів і факторів, що впливають на згаданий вище процес. Звернення до історико-соціологічного матеріалу, зокрема до концепції М.Вебера, сприяло актуалізації ціннісних параметрів інституціоналізації, які є особливо вагомими для вищої освіти, бо найважливіша функція цього інституту – включення індивідів у духовну культуру суспільства.

Виходячи з обґрунтування й вибору теоретико-методологічних підходів, виникнення й розвиток приватної вищої освіти можна вважати  одним з аспектів самоорганізації вищої школи як соціального інституту. Саме цей аспект синергетичної моделі реалізується в дисертаційному дослідженні. Розгляд проблем розвитку приватної вищої освіти України в координатах зазначених методологічних підходів дозволяє виявити додаткові функції цього соціального феномена, зокрема функцію самоорганізації по відношенню до вищої освіти в цілому.

Розгляд особливостей структурно-функціонального й соціокомунікативного підходів до аналізу проблем розвитку сучасної вищої школи дозволив обґрунтувати можливості їх співвіднесення при побудові загальної дослідницької концепції проблем приватної вищої освіти.

Соціокомунікативний підхід сприяє виходу на критерії інституціоналізації завдяки вивченню специфіки приватних закладів вищої освіти як специфічних організацій, що мають власні характеристики і як освітні установи, і як приватні навчальні заклади. Звернення до соціокомунікативного підходу пов'язане як зі світовими тенденціями розвитку сучасного суспільства, яке наукова соціологічна література розглядає як інформаційне (чим актуалізується соціокомунікативний аспект будь-яких соціальних взаємодій), так і з особливостями аналізу приватної вищої освіти з точки зору проблем інституціоналізації організацій.

Звернення до парадигми нового інституціоналізму дозволяє розглядати закономірності інституціонального розвитку приватної вищої школи в Україні на стику моделей мікро- й макрорівнів: мікросвіт функціонування системи приватної вищої освіти й моделі розвитку вищої освіти країни в цілому взаємопов'язані, а їх розвиток зазнає обопільного впливу. Також актуалізована необхідність розгляду даного інституту як форми капіталу з метою виявлення особливостей впливу на індивідуальну і групову діяльність ряду загальних норм, які є сполучною ланкою між інституціональними моделями макро- й мікрорівнів.

На базі аналізу в діяльнісному аспекті проблеми інституціоналізації організацій через призму методології П. Бергера і Т. Лукмана на перший план висувається проблема забезпечення інтегративних значень і смислового універсуму. Обґрунтована можливість включення до інтегративної моделі інституціоналізації приватної вищої освіти критеріїв типізації та легітимації інституціональної діяльності одного типу діячів стосовно інших.

На основі проведеного аналізу різних підходів до визначення понять соціального інституту, інституціоналізації, а також до визначень освіти і вищої школи як соціальних інститутів показано, що одним із найсуттєвіших факторів при розгляді проблем розвитку вищої освіти є ступінь диференціації функцій державної та приватної освіти стосовно суспільства в цілому та його інститутів зокрема. Ступінь специфічності цих функцій дозволяє судити про рівень інституціоналізації.

Доведено, що ціннісні критерії є інтегруючими й набувають особливого значення для інституту приватної вищої освіти, що пов'язано з такою важливою функцією вищої школи, як включення індивідів у духовну культуру суспільства.

У другому розділі “Становлення й розвиток приватної вищої школи у формі інституціоналізації організацій” теоретично обґрунтована необхідність розгляду процесу інституціоналізації приватної вищої школи як інституціоналізації організацій, а також емпірично підтверджена наявність низки характеристик, які визначають розвиток даної освітньої сфери у формі інституціоналізації організацій.

Розглянуто етапи інституціоналізації приватної освіти з метою з'ясування: на якому з етапів розвитку знаходиться приватна освіта в Україні в кінці ХХ – на початку ХХІ століття. Для цього застосовується модель дослідження інституціональних змін С.С.Фролова.

Яскравим прикладом інституціоналізації організацій є досвід виникнення, функціонування й розвитку одного з найактивніших приватних вузів – Харківського гуманітарного інституту “Народна українська академія”. Тут наявна ціла низка характеристик інституціоналізації організації: власні традиції, специфічна ідеологія ВНЗ, високий рівень формування корпоративної культури тощо. Як відмінну особливість даного вузу слід відзначити також насиченість горизонтальних і вертикальних комунікацій всередині організації, що характеризує й розвиток більшості приватних ВНЗ України.

Соціокомунікативний аналіз приватної вищої освіти показав наявність у приватних навчальних закладів характеристик, згідно з якими ми можемо визначити тип цих установ як “організацій, що вчаться”.

Доведено, що деякі характеристики інституціоналізації виявляються в приватній вищій освіті України не стільки на рівні суспільства в цілому, скільки на рівні приватних освітніх закладів як специфічних організацій, які підтримують власну внутрішню стабільність і сталість існування в суспільстві за рахунок інституціоналізації як організацій: у ряді таких закладів проявляються типові ознаки інституціоналізації організацій.

Розглядання приватної вищої освіти як цінності культури, яка сприймається диференційовано від вищої школи або ж як така, що має свої характерні прояви, є важливим фактором і критерієм інституціоналізації. Ця диференціація фіксується насамперед через сукупність додаткових функцій, виконуваних приватною вищою освітою стосовно суспільства взагалі. Аналіз розвитку приватної вищої школи в Україні кінця 90-х років ХХ століття дозволив обґрунтувати наявність ряду специфічних функцій цієї галузі в країні, а саме:

- створення приватною вищою школою конкурентного середовища у сфері вищої освіти в цілому;

- додаткові можливості оновлення її ідеології через інституціоналізацію організацій;

- розвиток особливих механізмів організації індивідуалізованого навчально-виховного процесу;

- можливості оперативної апробації інноваційних педагогічних технологій.

Наявність цих функцій – один із показників чітко виражених інституціональних тенденцій розвитку приватної вищої школи, процес інституціоналізації якої в Україні відбувається здебільшого як інституціоналізація організацій.

Визначені на основі аналізу концепції розвитку приватної вищої освіти України ціннісно-нормативні характеристики підтверджують, що в Україні відбувається інституціоналізація приватної вищої освіти як соціальної організації.

Третій розділ “Характеристики становлення приватної вищої школи в сучасному світі: компаративний аналіз” присвячено виявленню специфіки процесу інституціоналізації вищої освіти в Україні й зарубіжних країнах. Тут проводиться порівняльний аналіз різних освітніх систем.

Доведено, що недержавна вища школа розвинених зарубіжних країн є не випадковим явищем в освітянській сфері, а навпаки – невід'ємним, активно діючим елементом системи освіти й усього суспільства в цілому. Дуалізм природи такої освіти, який виявляється насамперед у її діяльності на стику різних соціальних практик (підприємництво і діяльність освітнього закладу), повністю змінює основні її властивості, характеристики і потенційні можливості. Недержавна вища школа має якості й інституційні ознаки як інституту духовної культури, яким вважається в соціологічній традиції освіта (особливі функції, обмін і приращення соціальної інформації, здійснювані тут; творчий характер діяльності тощо), так й економічного інституту суспільства (надання програмам підготовки фахівців товарного характеру; формування ринку освітніх послуг, що створює ситуацію попиту і пропозиції на пропоновані вищими навчальними закладами освітні програми). Усе це дозволяє визнати якісну специфіку даного явища.

Інтеграція різних соціальних практик у межах цього інституту забезпечує недержавній освіті більшу соціальну ефективність і робить її більш могутнім інструментом соціальних інновацій.

Поряд з окресленими характеристиками розвитку недержавної освіти розвинених країн зарубіжжя як процесу макрорівня можна виділити такі характеристики “середнього рівня”, які визначають тенденції її розвитку як інституціоналізації організацій. Насамперед це функціонування приватної освіти в соціумі як інституту, що має певне навантаження й доцільність у своїй діяльності, яка користується соціальним попитом. Ідеологія приватної елітарної освіти, спрямована на формування особливого корпоративного духу, посилює відчуття унікальності й особистісної спрямованості освіти, підкреслює її інституціональний статус.

Аналізуючи досвід зарубіжної вищої школи щодо відносин з державними й громадськими освітніми структурами у питаннях регулювання освітньої діяльності, можна відзначити, що уряди деяких зарубіжних країн переважно намагаються сполучати фінансове регулювання з тим чи іншим видом адміністративного втручання в справи вищих навчальних закладів. У найжорсткішій формі такі стосунки існують у вищій школі Німеччини. Найбільш м'яке поєднання форм контролю – в Японії, де уряд субсидує приватні заклади вищої освіти, надаючи їм фінансову допомогу; що ж до адміністративних функцій – лише візує призначення керівництва закладів і зміни організаційної структури. Однією з найважливіших функцій недержавної освіти країн Заходу і Японії є виховання якісно нової, нетрадиційно мислячої еліти – меритократії, здатної генерувати і втілювати у життя соціальні зміни. Цією галуззю набуті специфічні функціональні елементи; вони змогли довести свою необхідність для соціуму і сформувати свій діяльнісний сегмент на царині соціальних практик суспільств, у яких функціонують. Маючи особливі функції, що безпосередньо пов'язані з потребами даного соціуму, традиціями, звичаями та історичними умовами його розвитку, недержавна вища школа розвинених країн Заходу та Японії постає необхідним елементом системи освіти і соціальної структури у цілому, здійснює у відповідності до кожної соціальної системи покладені на неї обов'язки.

Також розглянуто особливості становлення і функціонування приватної освіти в Україні, визначено аналогії та відмінності українських і зарубіжних освітніх моделей.

Процес становлення приватної вищої освіти в Україні ускладнюється цілим комплексом явищ практично на всіх рівнях нашого суспільства – від соцієтального до проявів індівідуальної психології членів суспільства, а також на рівні міжінституціональних взаємовідносин. Але саме поява приватної освіти в Україні стала прямим наслідком оновлення освітньої системи: вона відповідає сучасним соціальним потребам, породжує конкуренцію серед виробників освітніх послуг, що сприяє зростанню якості освіти і є стимулюючим фактором розвитку обох альтернативних систем – державної і приватної. Приватний сектор сучасної вищої школи України, який знаходиться у стадії розвитку, максимальною мірою відповідає потребам конкурентної ринкової економіки. Малі студентськи контингенти (згідно із західним досвідом) дозволяють з найбільшою ефективністю здійснювати не тільки професійну підготовку, але й духовне, національне виховання, а також впливати на формування особистості і свідомості громадянина. Приватна вища школа, що характеризується більшою гнучкістю і маневреністю, з притаманними їй такими якостями, як мобільність в організації навчальної роботи, впровадження інноваційних методів навчання, авторських програм, концепцій виховного впливу, орієнтованість на ринок, може стати каталізатором позитивних змін у системі освіти України.

Приватна освіта України ще не є усталеним соціальним інститутом, процес інституціоналізації триває. Комплекс окреслених характеристик становлення в нашій державі приватної вищої освіти свідчить про її розвиток у формі інституціоналізації організацій.

У четвертому розділі “Експертні оцінки розвитку приватної вищої освіти в Україні (за матеріалами конкретно-соціологічних досліджень)” визначаються і обґрунтовуються оптимальні шляхи соціологічного дослідження процесу інституціоналізації приватної вищої школи в Україні із застосуванням поряд з кількісними також і якісних методів. Крім того, викладені основні принципи й описані ключові елементи програми соціологічного вивчення центральних проблем дисертаційної роботи, а також інтерпретовані емпіричні дані, отримані в результаті соціологічного дослідження процесу інституціоналізації приватної вищої освіти України – експертного опитування, при розробці інструментарію якого були враховані основні критерії та показники інституціоналізації (з акцентом на ціннісно-нормативних показниках як найбільш вагомих). Це дозволило вийти на розгляд основних тенденцій розвитку й визначити рівень інституціоналізації приватної вищої освіти.

Комплекс виявлених на основі емпіричних даних характеристик свідчить про розвиток приватної вищої освіти у формі інституціоналізації організацій. На основі результатів експертного опитування виявлена наявність ряду характеристик, що підтверджують інституціональні тенденції розвитку недержавної вищої освіти, цілу низку характеристик позаінституціональних тенденцій, а також ряд характеристик, які відбивають наявність обох тенденцій одночасно – і інституціональних, і позаінституціональних. Серед них:

·      наявність особливих груп зі специфічними соціальними ролями (за формою однакові групи, що характеризують основні соціальні взаємодії всередині системи як державної, так і приватної вищої освіти; але за механізмом реалізації й характером виконання соціальних ролей студентами й викладачами в межах державної та приватної вищої освіти фіксується ряд відмінностей);

·      інтерналізація індивідами нових соціальних норм і цінностей, формування на їх основі системи потреб особистості, ціннісних орієнтацій та очікувань: тут фіксується як подібність, так і відмінність (наприклад, подібність у системі цінностей студентів державних і приватних закладів освіти й відмінності в механізмах її формування);

·      суперечність у самоідентифікації виявлено на основі даних експертного опитування керівників приватних навчальних закладів: у загальних характеристиках підкреслюється наявність відмінностей і бажання розмежувати державні та приватні навчальні заклади, у конкретних – подібність і прагнення до подальшої інтеграції.

У розділі “Висновки” узагальнено результати проведеного дослідження.

Зважаючи на двоїсту природу освіти, яка є одночасно соціальним інститутом і соціальною організацією, процес інституціоналізації вищої школи в Україні можна розглядати як “інституціоналізацію організацій”.

Об'єктивні тенденції розвитку економіко-правової бази, трансформація правових норм, яка формує тенденцію до інтеграції правового поля державної і приватної освіти, не дозволяють однозначно говорити про становлення приватної освіти в цілому як соціального інституту суспільства, проте можна говорити про процесс інституціоналізації організацій приватної вищої освіти, тобто окремих приватних освітніх закладів, які можна розглядати як інституції. Таким чином, становлення цих інституцій впливає на інституціоналізацію приватної вищої освіти в цілому і характеризує її спрямованість від соціальних систем нижчого порядку до соціальних систем вищого порядку –  якщо використовувати методологічне бачення Т. Парсонса.

Нерівномірність інституціоналізації всередині інституту приватної освіти– це внутрішня суперечність системи цієї освіти, а в одночасній інтеграції правових норм і диференціації функцій державної освіти – суперечність між державною та приватною освітами як системами.

Проведене дисертаційне дослідження дозволило виявити наявність таких тенденцій розвитку приватної вищої школи України:

– інституціональних (наявність специфічних соціальних функцій, виконуваних приватною освітою в суспільстві; виникнення приватних навчальних закладів відповідно до об'єктивних потреб суспільства в цілому; розвиток специфічних організаційних структур і пов'язаних з ними соціальних норм і регуляторів соціальної поведінки тощо);

– позаінституціональних (тенденція інтеграції ряду правових норм, що регулюють діяльність державної і приватної вищої школи; спільність і нерозривність низки ключових функцій обох освітніх систем, що реалізуються як функції вищої школи взагалі (як основна функція – формування інтелектуального потенціалу суспільства) тощо.

Відзначається також наявність проміжних факторів, які відбивають одночасно наявність інституціональних і позаінституціональних тенденцій.

У цілому становлення приватної вищої освіти характеризується суперечністю, і ситуація невизначеності, яка виявляється за декількома параметрами оцінювання, обумовлює можливість вибору різних, у тому числі альтернативних, сценаріїв розвитку приватної вищої школи, серед яких можна виділити три основних: інституціональний і позаінституціональний як альтернативні, а також інституціоналізації організацій як компромісний.

У висновках характеризуються переваги інституціонального шляху розвитку приватної вищої освіти України. Відзначається, що вибір шляху інституціоналізації організацій може спричинити становлення приватної освіти в Україні як соціального інституту в цілому, і такий варіант розвитку дозволить чіткіше впорядковувати й регулювати процеси всередині системи приватної вищої школи, але при цьому залишати свободу для природного формування “зовнішнього контуру” соціального інституту у відповідності до об'єктивних потреб розвитку суспільства в цілому.