П Е Д А Г О Г І Ч Н І У М О В И Р О З В И Т К У П І З Н А В А Л Ь Н О Ї А К Т И В Н О С Т І С Т У Д Е Н Т І В ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ (на матеріалі вивчення іноземної мови)

Краткое содержание

У вступі обґрунтований вибір теми та її актуальність; визначено об’єкт, предмет і мету дослідження; сформульовано гіпотезу і визначено завдання дослідження; викладена теоретико-методологічна основа; охарактеризовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи та вірогідність одержаних результатів,  представлено дані про їхню апробацію та впровадження; наведено дані про структуру дисертації.

У першому розділі  „Розвиток пізнавальної активності студентів як педагогічна проблема” була проаналізована проблема розмежування понять пізнавальної активності та пізнавальної діяльності, розглянуті теоретико-методологічні основи проблеми розвитку пізнавальної активності студентів, розкрито роль самостійної роботи у розвитку пізнавальної активності студентів та представлена концептуально нова методика формування умінь та навичок самостійної роботи з іноземної мови, проаналізовано значення мовної підготовки у розвитку пізнавальної активності студентів у світлі структурної лінгвістики і представлено  теоретичне обґрунтування якісно нового мінімаксного підходу до  навчання англійської мови.

     Розмежування понять “ пізнавальна діяльність“ та “пізнавальна активність “ має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Якщо активність і діяльність розглядати як явища і поняття тотожні, то в цьому випадку проблема активізації навчання розв’язується сама по собі, оскільки будь-яка діяльність буде розглядатись як активна діяльність, але, як засвідчує практика, це далеко не так.

     Пізнавальна активність не може зводитись до пізнавальної діяльності. Пізнавальна діяльність – це психічні процеси, які відбуваються у центрах інтелекту у результаті діяльності механізму сприйняття, мислення і поведінки. А пізнавальна активність - це психічний стан пізнаючого суб’єкта, це його особистісне утворення, яке виражає відношення до процесу пізнання. Пізнавальна активність як властивість особистості виявляється і формується в діяльності. Пізнавальна активність обумовлює інтенсивність і характер проходження навчання. Вона формується і виявляється у пізнавальній діяльності і ці поняття не тотожні.

Ми поділяємо думку К.А. Абульханової – Славської і вважаємо, що принципова відмінність діяльності й активності полягає у тому, що діяльність виходить із потреби у предметі, а активність – із потреби у діяльності. Активність – є якісною характеристикою діяльності, надає їй відмінного відтінку, визначає діяльність через ставлення суб’єкта до процесу діяльності. Отже, був вироблений єдиний підхід до визначення поняття активності особистості у пізнавальній діяльності. Це дало змогу розглядати активність і як мету діяльності, і як засіб досягнення мети, і як результат або наслідок діяльності. Пізнавальна діяльність виступає як явище по відношенню до пізнавальної активності. Таким чином, пізнавальна активність студента – це те ставлення, яке він виявляє до навчально-пізнавальної діяльності, яке характеризується прагненням досягти наміченої мети.

     Активність слід розглядати в двох різних, але взаємопов’язаних, аспектах: активність як вираження ставлення до пізнання у конкретній учбовій ситуації (у зв’язку з конкретною ціллю) і активність як якість особистості соціального значення. Перша бере участь у формуванні другої. Тільки певне ставлення студента до учбово-пізнавальної діяльності, яке складається від ситуації до ситуації у ході навчання, сприяє поступовому перетворенню цього ставлення в усталену рису, яка характеризує якість особистості. За цим перетворенням стоїть ускладнення структури потребнісно - мотиваційної сфери, зміст рівня самостійності і свідомості особистості. Між рівнем навчально-пізнавальної діяльності і рівнем активності кореляція не обов’язкова, оскільки рівень активності і рівень діяльності задаються різними факторами. Діяльність може бути творчою, але проходити кволо, при низькій активності, а відтворююча – відрізнятись високою активністю і репродуктивністю. Тому немає підстави рівні активності, у розумінні ступеня її вияву, “прив’язувати” до рівнів навчально-пізнавальної діяльності. Термін “творча активність” ми повинні розуміти як активність студента у творчій діяльності, а не як рівень його активності.

Спираючись на методологію цілісного підходу до діяльності, був зроблений висновок, що мірилом активності як у репродуктивній, так і в навчально-творчій пізнавальній діяльності являється її результативність у межах заданого (запланованого) часу діяльності, відповідність її пізнавальним можливостям студента на певний момент.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що саме вкладається у поняття “пізнавальна активність” і “активізація навчання”. Одні науковці розглядають пізнавальну активність як діяльність, інші  - як рису особистості. Ми вважаємо, що ці підходи не можна відокремлювати один від одного. Використання їх у діалектичній єдності дозволяє відпрацювати єдину точку зору на поняття “пізнавальна активність”, яку слід розглядати як мету діяльності, як засіб її досягнення і як результат. Виходячи з цього, активізацію навчання слід розуміти як мобілізацію викладачем інтелектуальних, вольових і фізичних сил студентів для досягнення конкретних навчальних цілей. Іншими словами, активізація навчання є процес і результат стимулювання активності студентів у пізнавальній діяльності. А пізнавальна активність – це результат активної пізнавальної діяльності. В активній пізнавальній діяльності відбувається не тільки засвоєння знань, вмінь та навичок, але й виробляється емоційно-оціночне ставлення до процесу і результатів пізнання. У цьому і є сутність пізнавальної активності. Отже, пізнавальна активність - це властивість особистості, що виявляється і формується у діяльності.

     Для успішного підвищення пізнавальної активності студентів, важливо визначити особливості її структурної організації. У роботі окреслена чітка структура пізнавальної активності, яку утворюють три компоненти: мотиваційний, операційний, особистісний. До операційного компонента належать підрозділи: мислительні операції та розумові вміння; властивості мислення; мовно-розумова діяльність. Мотиваційному компонентові пізнавальної активності притаманні такі психологічні утворення: загальна спрямованість студента на пізнання, навчальну діяльність; позитивне ставлення до пізнавальної діяльності; сформованість пізнавальної потреби як відчуття внутрішньої необхідності в навчально-пізнавальній діяльності. Особистісному компонентові пізнавальної активності властиві допитливість, вдумливість, самовдосконалення.

      Пізнавальна активність - це складне психологічне утворення, що є процесом ініціативного перетворення студентом предмета або явища з метою його глибшого пізнання, вдосконалення,  вияву “Я” особистості у пізнавальній діяльності.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показав, якщо не повну відсутність критеріїв сформованості пізнавальної активності, то досить розмиті положення. Матеріали дослідження дали можливість виділити такі критерії: а) кількість та якість виконаного завдання (завдання виконуються завжди, інколи, ніколи); б) сформованість пізнавального інтересу (питання студентів, їх характер і спрямованість, міра участі у дискусіях, повнота відповідей, ставлення до додаткового завдання); в) сформованість прийомів пізнавальної діяльності; г) місце студента у групі, згідно з рівнем підготовки до навчання; д) кількість джерел, які використовуються під час виконання домашнього завдання. Пізнавальна активність характеризується рядом ознак, які у поведінці студента знаходять конкретний вияв у таких показниках: наявність у пізнавальній діяльності цінних життєвих орієнтирів, спрямованість особистості на засвоєння знань, умінь і навичок; потреба у знаннях як найважливіший мотив пізнавальної діяльності; інтерес безпосередньо до процесу пізнання, самостійність, відповідальність, творче ставлення до розв’язання  пізнавальних завдань, прагнення знайти свій підхід до нового завдання, виявити ініціативу у процесі навчання; володіння засобами пізнавальної діяльності, вміння самостійно мислити, виділяти головне, аналізувати; прагнення до поглиблення і розширення знань та засобів їх засвоєння; уміння застосувати на практиці засвоєні знання. Теоретично встановлено, що самостійність, як і активність, правомірно розглядати у двох різних, але взаємопов’язаних аспектах: як характеристику діяльності студента у конкретній навчальній ситуації і як рису особистості.

  На відміну від рівня активності рівень самостійності з фактором часу не пов’язаний. Діяльність студента може бути кваліфікована як самостійна, незалежно від того, скільки часу вона продовжувалась. Ця відмінність є суттєвою і поділяє активність і самостійність студентів у навчанні на два окремих дидактичних принципи.

Методику формування умінь та навичок самостійної роботи слід  розкласти на більш вузькі поняття: методика встановлення мети;  методика виявлення та аналізу вихідних даних;  методика розробки способу досягнення мети;  методика виконання дії; методика проведення самоконтролю; методика коректування способу досягнення мети; методика скоректованого виконання дії. Таким чином, створення методики самостійної роботи студентів з конкретних предметів і спеціальностей є важливою проблемою вузівської педагогіки. Відповідно до вищенаведеного алгоритму необхідно обумовити кожен з них, ураховуючи вивчення предмету іноземної мови.

В розділі робиться висновок про те, що рівень пізнавальної активності підвищується за умов правильної організації самостійної роботи на заняттях і поза ними, за рахунок правильного добору навчальних вправ, які дають змогу підвищувати рівень мимовільного запам’ятовування, і цей вид пам’яті стає керованим і ефективним у навчанні, це можливо, дякуючи, складеному граматичному словнику з мови, що дозволило викладання за мінімаксом: мінімум діяльності викладача і максимум самостійної роботи студентів.