Кулик Р.М. Оптимізація системи використання лучних травостоїв в умовах північного Лісостепу України

Краткое содержание

РОЗДІЛ 1. РОЛЬ СПОСОБІВ ВИКОРИСТАННЯ ТА УДОБРЕННЯ У

ФОРМУВАННІ ВИСОКОПРОДУКТИВНИХ ЛУКОПАСОВИЩНИХ УГІДЬ

(ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

В огляді літератури наведено аналіз результатів досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених, які стосуються значення природних та сіяних лукопасовищних угідь у зміцненні кормової бази, роль та місце багаторічних трав у створенні цієї бази; вплив мінерального живлення та режимів використання на продуктивність, видовий і хімічний склад травостоїв. Обґрунтовано необхідність оптимізації системи використання сіяних і природних травостоїв. Показано невирішені питання із зазначеного напрямку досліджень та обґрунтовано вибір теми дисертаційної роботи.

РОЗДІЛ 2. УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Вирішення поставлених у дисертації задач здійснено у трьох дослідах, два з яких проведено в дослідному господарстві “Чабани” Інституту землеробства (Києво-Святошинський район Київської області). Ґрунт на дослідних ділянках темно-сірий опідзолений крупнопилувато легкосуглинковий, у шарі 0-20 см на 100 г сухого ґрунту містить 2,7% гумусу, 9,5 мг лужногідролізованого азоту, 19,8 мг Р₂О₅, 19,5 мг К₂О, рН (сольовий) – 5,9.

Дослід 1 “Вплив режимів використання та удобрення на продуктивність люцерно-злакових травостоїв” проведено на фонах без добрив і Р₆₀К₁₂₀. Розмір ділянки 20 м², облікової - 15 м², повторність чотириразова (схема подана в табл..1).

Дослід 2 “Динаміка урожайності та якісних показників рослинної маси люцерно-злакового травостою в осінній період за різних строків початку від-ростання отав” проведено на фоні Р₆₀К₁₂₀. Розмір посівної та облікової ділянки 10 м², повторність чотириразова (схема подана в табл..3).

Бобово-злакова травосумішка висіяна у квітні 2000 року під покрив пажитниці багатоквіткової сорту Еней, яка складалася з люцерни посівної Ольга, стоколосу безостого Вишгородський, тимофіївки лучної Аргента і костриці   лучної Евола.

Дослід 3 “Вплив режимів використання та удобрення на продуктивність тривалозаливних природних різнотравно-лучнотонконогових травостоїв” закладено навесні 2000 року в державному сільськогосподарському підприємстві “Дніпровське” (Бориспільського району Київської області) у заплаві Дніпра з тривалістю весняного затоплення повеневими водами протягом 30-40 діб. Ґрунти лучні крупнопилувато легкосуглинкові, у шарі 0-20 см на 100 г сухого ґрунту містять 4,5% гумусу; 16,5 мг лужногідролізованого азоту, 6,8 мг Р₂О₅, 9,0 мг К₂О, рН (сольовий) – 4,8. Дослід проведено на таких фонах: без добрив, N₉₅Р₆₀К₁₂₀ і N₁₃₅Р₆₀К₁₂₀. Розмір ділянки 20 м², облікової - 15 м², повторність чотириразова (схема подана в табл..1).

Фосфорні добрива вносили в один строк - навесні; калійні і азотні рівними частинами – в два строки: навесні і після першого відчуження травостою.

Погодні умови в роки проведення досліджень були різними: 2000 рік за температурою повітря та зволоженням був близький до норми, з посухою в серпні; 2001 – теплий з недостатньою кількістю опадів в період вегетації; 2002 – жаркий з надмірною кількістю опадів у червні і серпні та посухою в липні; 2003 рік - дуже теплим з недостатньою кількістю опадів з квітня до липня. Зимовий період 2002-2003 рр. був несприятливим для перезимівлі ряду сіяних бобових трав, що призвело до пригнічення люцерни посівної і зниження продуктивності травостою з її участю, особливо в першій половині вегетаційного періоду.

З метою встановлення характеру змін видового складу сіяних і природних фітоценозів під впливом різних режимів використання та удобрення перед кож-ним укосом і по окремих етапах відростання рослин проводили геоботанічний опис травостоїв за методичними розробками Т.А.Работнова (1961;1966), Л.Г.Раменського (1929;1971), І.П.Мініної (1961) з послідуючим визначенням ролі окремих видів рослин у формуванні травостоїв.

Облік урожаю зеленої маси в дослідах проводили укісним методом зі всієї площі дослідної ділянки за методикою ВІК (1971), шляхом скошування травостою мотокосаркою МФ-70 на висоті 5-6 см. Вміст сухої речовини в урожаї визначали термостатно-ваговим методом.

Математичну обробку одержаних урожайних даних виконували методом дисперсійного аналізу за Б.О.Доспєховим (1979).

Облік маси коріння проведено в кінці вегетаційного періоду на третьому році використання травостою рамковим методом за Станковим.

Хімічний склад надземної і підземної маси визначали методом спектрометрії на інфрачервоному аналізаторі N I Р Sustems 4500.

Вихід кормових одиниць розраховували за фактичними даними хімічного складу корму з використанням довідникових коефіцієнтів перетравності та продуктивної дії поживних речовин за Ф.І.Очеретько (1964).

На початку та в кінці досліджень у ґрунті визначали: вміст гумусу за Тюріним, лужногідролізований азот - за Корнфілдом, рухомий фосфор і калій - за Чіріковим, рН сольової витяжки - потенціометричним методом.

Економічну оцінку досліджуваних заходів розраховували згідно з технологічними картами за методикою ВІК (1971), енергетичний аналіз проводили за О. К. Медведовським та П. І. Іваненко (1988).

РОЗДІЛ 3. БОТАНІЧНИЙ СКЛАД СІЯНИХ ТА ПРИРОДНИХ ТРАВОСТОЇВ ЗАЛЕЖНО ВІД РЕЖИМІВ ВИКОРИСТАННЯ ТА УДОБРЕННЯ

Дослідженнями встановлено, що на темно-сірих опідзолених крупнопилувато легкосуглинкових ґрунтах в середньому по всіх варіантах досліду у пер-ші три роки основна роль належала люцерні посівній (50-65%), а на четвертому – злакам (61%) і люцерні (31%). На частку різнотрав’я, за винятком року посіву (37 %), припадало не більше 5-8% (рис.1).

Як видно з рисунку на всіх варіантах досліду в рік посіву (2000) було багато різнотрав’я – 28-43% від загального проективного покриття, з якого 35% припадало на однорічники (галінсога дрібноцвіта - 25%, куряче просо - 10%), які здатні швидко реагувати на вивільнені місця і захоплювати їх. Проте, на другий рік використання травостою ця група практично повністю зникла, кількість різнотрав’я зменшилась до 3-8% і на цьому рівні утримувалася в наступні роки. У 2001 році по всіх варіантах досліду спостерігалося зростання кількості люцерни посівної і порівняно з попереднім роком її частка в урожаї зросла з 47-53% до 63-66%. Збільшення бобових в травостої обумовлено зменшенням кількості різнотрав’я та досить низькою участю злаків у формуванні врожаю. На четвертому році користування травостоєм (2003 рік) частка люцерни посівної по всіх варіантах досліду зменшилась до 22–35%, що пов’язано із значним її пригніченням у зв’язку з несприятливими умовами перезимівлі в 2002-2003 роках. Одночасно в травостої за всіх режимів використання зросла участь злаків від 10–19% у 2000 році до 57–69% у 2003 році. Відбулося й певне зростання окремих видів злакових трав, особливо стоколосу безостого (з 2-5% у 2000 році до 24-32% у 2003 році), як довговічного та посухостійкого виду, тимофіївки  лучної (з 1-4 до 13-16%), пажитниці багатоквіткової (з 3-5% до 10-13%) за незначної зміни участі в ценозі костриці лучної (з 2-3 до 3-5%).

Починаючи з першого року використання на більшості варіантах досліду самосівом з’явилася грястиця збірна, частка якої по роках досліджень зросла від 1–2 % у 2000 році до 11–19% у 2003 році. Внесення фосфорно-калійних добрив дещо збільшило участь в травостої люцерни посівної та загальної кількості злаків при відповідному зменшенні різнотрав’я.

На природних різнотравно-лучнотонконогових заплавних луках з багатовидовим (33 вида) травостоєм у всі роки досліджень, як видно з рисунку 2, основна роль належала різнотрав’ю (51-56%), потім дрібним осокам (23-30 %), злакам (12-22 %) і незначно бобовим (2-6 %).

Серед злакових трав в середньому за 2000-2002 роки за всіх режимів використання більший вміст в травостої займав тонконіг лучний – 4-7 %, дещо менший - пирій повзучий і лисохвіст лучний (по 3-5 %) і найменший – чаполоч пахуча (1-3 %) і тонконіг звичайний (1-2 %). З групи різнотрав’я найбільший відсоток від загального проективного покриття склав авран лікарський – 10-13% і щавель кислий – 8-9%, менший – оман британський, підмаренник північний та справжній, жовтець повзучий, водяний хрін лісовий, цибуля гранчаста і чихавка хрящувата (2-5%). На щавель кінський, щавель пірамідальний, жовтець їдкий припало по 1-3%, хвощ польовий, спориш звичайний, м’яту польову та вербозілля лучне по 1%. Менше 0,5% від загального проективного покриття  займали зірочник злаковидний, кульбаба лікарська, осот польовий, подорожник ланцетолистий та перстач гусячий.

Режими використання та удобрення істотно не змінювали ботанічний склад природних лук. За роками досліджень найбільший вміст злаків спостерігався у 2002 році і по варіантах досліду коливався в межах 13-26 %, що було  більше на 1-6 % порівняно з 2000 роком (перший рік використання). Вміст тонконогу лучного у 2002 році склав 5-8 %, лисохвосту лучного – 4-7, пирію повзучого – 4-5, чаполочі пахучої – 2-4 % і 1-2 % тонконогу звичайного.

Застосування повного мінерального добрива дещо збільшило кількість злаків та зменшило частку різнотрав’я і осок.

РОЗДІЛ 4. ПРОДУКТИВНІСТЬ СІЯНИХ ТА ПРИРОДНИХ ТРАВОСТОЇВ

ЗАЛЕЖНО ВІД СПОСОБІВ ВИКОРИСТАННЯ ТА УДОБРЕННЯ

Результатами наших досліджень встановлено, що сіяні люцерно-злакові травостої щорічно забезпечували досить високі врожаї, які в середньому за 4 роки по всіх варіантах досліду становили  86,6–130,7 ц/га сухої речовини, 63,7–86,1 ц/га кормових одиниць та 15,5–23,6 ц/га сирого протеїну (табл. 1).

Дещо більший збір сухої речовини (107,7 ц/га без добрив і 130,7 - на фоні Р₆₀К₁₂₀) було одержано за режиму з проведенням першого укосу на початку цвітіння і збиранні отав у фазі галуження люцерни посівної. Часте скошування травостою у фазі галуження люцерни посівної знизило збір сухої речовини на 21,1-25,4 ц/га або 24 % порівняно з згаданим вище варіантом.

Найбільший збір кормових одиниць (70,4 ц/га без добрив і 86,1 – на фоні Р₆₀К₁₂₀) та сирого протеїну (відповідно 18,1 і 23,6 ц/га) було отримано при використанні травостою у системі сінокосозміни, хоча урожайність сухої маси за цього режиму була дещо меншою (на 6,1 ц/га або 5-6 %) порівняно з варіантом, де перший укіс проводили на початку цвітіння і збиранням отав у фазі галуження люцерни посівної.

За всіх режимів використання вищі врожаї отримано на 2-й та 3-й роки користування, що у 1,4-1,7 раза більше, порівняно з першим та у 2,1-2,6 – з четвертим роками. Фосфорно-калійні добрива підвищили збір сухої маси з сіяних люцерно-злакових травостоїв на 20-23 % порівняно з варіантами без добрив. Дещо вищий приріст вони забезпечили за сінокосозміни (23%).