ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ ОВС ДО ЗАСТОСУВАННЯ ВОГНЕПАЛЬНО-СИЛОВОГО ВПЛИВУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми дослідження, визначаються його об’єкт і предмет, встановлюється мета роботи, формується її гіпотеза і завдання, розкривається наукова новизна, теоретична та практична значущість дослідження.

У першому розділі – «Концептуальні підходи психологічної науки до проблеми застосування працівниками правоохоронних органів вогнепально-силового впливу» – подано стислий огляд історико-філософських, правових та психологічних підходів до вивчення проблеми застосування заходів силового примусу, в тому числі вогнепальної зброї, працівниками правоохоронних органів.

Відзначено, що здійснення вогнепально-силового впливу (ВСВ) правоохоронцями під час виконання службових обов’язків, як одної з форм боротьби зі злочинними проявами, історично формувалося впродовж тривалого часу. На сучасному етапі розвитку цивілізації сила є засобом стримування злочинності й останнім аргументом у вирішенні ситуацій, коли дії злочинців створюють небезпеку для життя і здоров’я громадян, загрожують інтересам суспільства та держави. Застосування ВСВ працівниками правоохоронних органів врегульовано на законодавчому рівні.

Професійна діяльність працівників ОВС проходить в особливих умовах, на що вказує наявність багатьох стрес-чинників, а застосування вогнепально-силового впливу є наймогутнішим із них і призводить до значних змін у психологічному стані правоохоронців (рис. 1).

У результаті проведеного вивчення й узагальнення випадків застосування вогнепально-силового впливу працівниками міліції встановлено, що одним із головних чинників успішності дій у цих ситуаціях є висока психологічна готовність правоохоронців.

Проблемі психологічної готовності до діяльності приділяли увагу багато вітчизняних учених. Внесок у розвиток поняття «психологічна готовність» як у загальнотеоретичному, так і у прикладному плані внесли М.І. Д’яченко, Є.П. Ільїн, В.І. Лебедєв, Б.Ф. Ломов, О.Р. Лурія, О.M. Столяренко, Д.М. Узнадзе. Психологічну готовність у контексті професійної діяльності військових і правоохоронців вивчали О.В. Бичков, П.А. Корчемний, М.О. Куркін, В.О. Лефтеров, М.Г. Логачов, В.С. Медведєв, О.І. Папкін, А.Ю. Рождественський, В.М. Смирнов, О.В. Тімченко та інші. Необхідно також зазначити, що автори вкладають у поняття «психологічна готовність» різні підходи. Одні розглядають психологічну готовність до діяльності як наявність певних знань, навичок і вмінь. Інші – як характеристику міри налаштованості людини на активне включення і найбільш повну віддачу діяльності. Треті – як інтегральну професійну якість. Подібна багатогранність визначає можливість вивчення психологічної готовності до діяльності в різних її проявах у тому або іншому аспекті.

Обґрунтовано, що психологічна готовність працівника міліції до застосування ВСВ – це комплексне багатокомпонентне утворення, яке включає: необхідний рівень професійної підготовки; мотиваційні компоненти (відданість своїй професії, потреба у самовдосконаленні); особливості особистості, які визначають здатність ефективно діяти в екстремальних ситуаціях (високі здібності саморегуляції психічного стану; оптимальні рівні особистісної та ситуативної тривожності; комунікативні особливості; інтелектуальні, емоційно-вольові якості тощо).

Доведено, що формування психологічної готовності до вогнепально-силового впливу можливе в умовах цілеспрямованої психологічної підготовки правоохоронців з урахуванням їх психологічних якостей. Ефективним напрямком професійної підготовки персоналу до правоохоронної діяльності сьогодні є впровадження сучасних психотренінгових технологій, які, завдяки прояву групових феноменів, практичної спрямованості, інтенсивності навчання і розвитку людини, доцільно використовувати для формування психологічної готовності до застосування ВСВ.