ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ТЕХНОЛОГІЇ ПРОМИСЛОВОГО ВОДООЧИЩЕННЯ (на прикладі ЦПВ)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність роботи, сформульовані її мета, задачі дослідження, наукова новизна та практична значущість одержаних результатів.

У першому розділі “Оцінка ефективності промислового водоочищення на сучасному етапі розвитку” представлено аналіз стану водоспоживання целюлозно-паперових виробництв, оскільки вони є одними з найбільших промислових споживачів чистої води, що забирають і скидають у великих кількостях недостатньо очищену або умовно очищену воду у відкриті водойми. Друга частина даного розділу присвячена аналізу науково-технічної літератури з проблем оцінки ефективності очищення ПСВ, що показав недостатню визначеність понять “екологічна ефективність” в цілому та екологічна ефективність водоочищення зокрема. Зроблено висновок про гостру необхідність в розробці методології еколого-економічної оцінки ефективності ТПВ, після застосування якої відбувається скид стоків у водні об’єкти, що є основою формування екологічного стану водойм. Визначено основні цілі та задачі дослідження.

         У другому розділі представлено об’єкти та методи дослідження. Об’єктами дослідження стали стічні води ККПК та екологічний стан р. Дніпро внаслідок скиду промстоків. Приведено основні методи, що використовувались для аналізу фізико-хімічного складу поверхневих (в місцях водозабору, зонах скиду, контрольних створах) і стічних вод, та для оцінки ефективності ТПВ.

У третьому розділі “Розробка методології еколого-економічної оцінки ефективності технології промислового водоочищення” представлено теоретичні засади оцінки ефективності технології промислового водоочищення та визначено її основні етапи.

Показано, що еколого-економічна оцінка ефективності ТПВ – комплексний аналіз технології очищення промстоків, який полягає у визначенні їх ефективності відповідно до вимог екологічної безпеки (визначенні впливу полютантів на екологічний стан водного об’єкту) та техніко-економічної спроможності підприємства певної галузі промисловості.

Еколого-економічну оцінку ефективності ТПВ запропоновано проводити в три етапи: 1 етап – визначення екологічної ефективності ТПВ; 2 етап – визначення економічної ефективності ТПВ; 3 етап – оптимізація  промислового водоочищення.

Визначення екологічної ефективності технології промислового водоочищення. Відомо, що екологічну ефективність ТПВ обумовлюють встановлені вимоги до фізико-хімічного складу та якості очищеної води, що скидається у водний об'єкт (ГДК, ГДС, ГДЕН).

Але сучасна система екологічного нормування будується на обмеженій основі, власне на безпеці людини, не враховуючи самоцінності природних систем і їх біотичного регулювання. Водний об’єкт є багатофакторною екологічною системою, тому передбачити наскільки ці обмеження зможуть забезпечити непорушне функціонування водних екосистем в цілому впевнено прогнозувати не можна. Таким чином, загальноприйнятий підхід порівняння концентрацій полютантів у скидах стічних вод та в певних контрольних створах відповідно до та після використання технології очищення промстоків не дає можливості встановити екологічну ефективність промислового водоочищення.

Сучасна господарська діяльність потребує використання таких технологій промислового водоочищення, які забезпечують високий рівень екологічної ємності водного об’єкту та його здатність до самовідновлення. Оцінка екологічної ефективності технології промислового водоочищення повинна визначатися, насамперед, не тільки ступенем очищення ПСВ, але й екологічним станом водних об’єктів, в які скидаються стоки, тобто включати оцінку стану гідробіонтів та водного середовища з врахуванням їх ймовірних змін у часі під впливом екологічних чинників.

  Відомо, що асимілююча здатність є характеристикою природних властивостей водного об’єкту. Отже, визначення екологічної ефективності ТПВ повинно базуватись на розрахунку показників асимілюючої здатності водного об’єкту по полютантам скидів стоків підприємства.

ГОСТ 17403-72 дає наступне визначення асимілюючої здатності: “ассимилирующая способность водного объекта – способность водного объекта принимать определенную массу веществ в единицу времени без нарушения норм качества воды в контролируем створе или пункте водопользования”. Однак, штучне обмеження природної асимілюючої здатності водного об’єкту якимись заздалегідь заданими межами є не правомірним. Дане в ГОСТі визначення асимілюючої здатності зв'язує її з можливістю прийому водним об’єктом лише такої маси забруднюючої речовини, що не перевищує величини ГДС, встановлених для даної речовини, що розраховується за умови досягнення заданих показників якості води, наприклад, ГДК. Важко погодитися з тим, що здатність водного об’єкту асимілювати певну кількість забруднюючої речовини залежить від установленої для даної речовини ГДК, про недосконалість яких ми говорили вище.

Таким чином, щоб оцінити екологічну ефективність ТПВ мати детальну інформацію не лише про об’єм і склад стічних вод, а, насамперед, про ступінь розведення – для консервативних речовин, та асиміляції – для неконсервативних. При визначенні асимілюючої здатності важливе значення має вибір найбільш небезпечних полютантів з екологічної точки зору. Розрахунок по цих речовинах показників асимілюючої здатності водних екосистем дозволить визначити екологічну ефективність технології промислового водоочищення.