Методика розрахунку та класифікація фінансових результатів

Краткое содержание

Фінансовий результат в той час вимірювався виручкою, тобто залишком готівки. Але, на наш погляд, це не був прибуток у бухгалтерському значенні. І лише коли було сформоване поняття прибутку, з урахуванням амортизації, доходів і витрат майбутніх періодів, стало зрозуміло, що він не може оцінюватися залишком готівки. Таким чином, фінансовий результат господарювання в епоху середньовіччя виражався приростом майна, а не непрямими категоріями, тобто прибутком.

Французькі бухгалтери визначили, що, з погляду будь-якої людини, прибуток – це перевищення доходів над витратами: з економічної точки зору – це різниця між грошовими надходженнями і грошовими виплатами; з господарської – прибуток становить різницю між майновим станом підприємства на кінець і початок звітного періоду. Таким чином було доведено економічне значення обліку, як і будь-якого теоретичного знання, з парадоксів про прибуток, які ніхто не формулював, але на практиці їх не можна було ігнорувати.

Проте, не зважаючи на зроблені відкриття, порядок обліку фінансових результатів у Франції був досить різноманітним: одні бухгалтери вважали, що для відображення кінцевого фінансового результату можливе обчислення тільки поточних результатів господарської діяльності (прибутку від продажу товарів, витрат обігу тощо), а непередбачені, випадкові витрати і доходи пропонували відносити на рахунок «Капіталу». Інші бухгалтери вважали, що фінансові результати – це тільки зміна капіталу [139, с. 36–38].

Визнання італійськими бухгалтерами бухгалтерського обліку як науки дозволило сформулювати його основну мету – дослідження результатів господарської діяльності. В цьому контексті особливу цінність мав постулат Пізані: «Сальдо рахунків статичних (рахунки чистого майна) дорівнює сальдо рахунків динамічних (майнові рахунки), в свою чергу, кожне з них дорівнює сумі прибутку». На практиці це означало введення в баланс замість рахунку «Збитки і прибутки» не сальдованих оборотів результатних рахунків.

Особливої уваги заслуговують висновки Дзаппи, який, вивчаючи співвідношення доходів і витрат, сформулював постулат: «З бухгалтерської точки зору, доходи підприємства очевидні, а витрати сумнівні. Це обумовлено тим, що доходи витікають з доходів від реалізації товарів і послуг, а величина витрат завжди залежить від облікової політики підприємства і вибору адміністрацією різних методологічних прийомів; доходи визначаються об’єктивно, витрати, пов’язані з визначенням собівартості, – суб’єктивні, отже, і величина прибутку, у тому числі і оподатковуваного, умовна»[138, с. 140].

Вважаємо, що Дзаппа підвів підсумок п’ятивіковим досягненням італійської облікової думки і заклав основи її майбутнім досягненням.

Найповажніший англійський вчений того часу Лоуренс Роберт Діксі звернув увагу на те, що на підприємстві може бути безгрошовий прибуток (або безгрошовий збиток). Він вважав, що така ситуація можлива в результаті зміни цін на активи. Якщо ринкова ціна активів зростає вище облікової, то утворюється безгрошовий (потенційний) прибуток і, навпаки, якщо їх ринкова ціна падає нижче облікової – виникає безгрошовий (потенційний) збиток.