МАКСИМАЛЬНЫЙ СТОК ВЕСЕННЕГО ПОЛОВОДЬЯ В БАССЕЙНЕ РЕКИ НЯМУНАС (НЕМАН) И РАСЧЕТ ЕГО ХАРАКТЕРИСТИК

Краткое содержание

У вступі наводиться обґрунтування актуальності дисертаційного дослідження, формулюються його мета і задачі, розглядаються наукова новизна і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі надається коротка фізико-географічна характеристика басейну р.Нямунас, а також аналіз впливу підстильної поверхні на формування весняного водопілля.

Довжина річки від витоку до гирла становить 937 км. Загальна площа водо­збору р.Нямунас складає 98200 км². Річкова мережа в басейні розви­нута добре і складає приблизно 0,35 км на 1 км².

Приблизно 30% усієї площі басейну займають озерно-льодовикові безвалунні відкладення, суглинки і пилуваті породи, іноді покриті зверху шаром малої потужності середньозернистих і грубозернистих пісків, рідше – гравієм і галечником. Склад і властивості материнських порід взаємозалежні з режимом річкового стоку.

Практично весь басейн Нямунаса знаходиться у зоні хвойно-листяних лісів, але поширені вони нерівномірно, що обумовлює асинхронність надходження поталих вод до річкової мережі і сприяє розтягуванню водопілля та зниженню йо­го максимумів.

У теплий період року під дією атлантичних повітряних мас погода часто буває похмурою, дощовою і прохолодною. При континентальних вторгненнях повітряних мас, повторюваність яких над розглядаємою територією досить рідка, спостерігаються сильні морози узимку, заморозки – навесні і восени, а літо буває жарким і посушливим. Континентальність клімату помітно збільшується при просуванні від узбережжя Балтійського моря на схід.

Зима триває 3-4 місяці. За цей час опадів у твердому вигляді випадає 8-14% від річної суми. У суворі сніжні зими максималь­на висота сніжного покриву може значно перевищувати зазначені середні величини, досягаючи 80-100 см у східній частині басейну і 40-60 см – у західній.

Водний режим річок басейну характеризується високим весня­ним водопіллям, відносно низькою літньою меженню, періодичними літніми й осінніми паводками.

У середньому частка снігового живлення складає 45-55%, дощового – 15-20% і 20-30% приходиться на підземне живлення.

Середнє перевищення підйому максимального весняного рівня води, у порівнянні з передпаводковим, коливається від 1,3, до 3,6 м. Максимальна висота підйому може досягати 9,7 м (у м. Друскінінкай, 1958).

Бурхливе танення великої кількості снігу, що накопичився за зиму, при невеликих утратах на інфільтрацію, призводить до формування катастрофічно високого водопілля. Виключно високе водопілля на річці Нямунас спостерігалося в 1958 році. Запас води в снігу був вищим за норму в 2,0-2,5 рази.

На розглянутій території використані дані по 56 гідрологічних постах з пері­одами спостереження  більш 15 років і 74 метеорологічних станціях і постах (76% з них мають періоди спостережень більш 15 років).

Гідрометеорологічна мережа розміщена по території більш-менш рівномірно, що дозволяє досить надійно досліджувати стік водопілля в різних частинах басейну р.Нямунас.

Другий розділ містить аналіз сучасного стану в галузі розрахунку максимального стоку весняного водопілля.