ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ НАСЕЛЕННЯ В ЕТНОКОНТАКТНИХ ЗОНАХ (на прикладі Чернівецької області)

Краткое содержание

У першому розділі „Теоретико-методичні основи суспільно-географічного дослідження національної структури населення в етноконтактних зонах” Чернівецьку область аргументовано як етноконтактну зону, простежено її місце за ступенем етнічної мозаїчності серед інших областей України. Розглянуто сутність поняття „етнос”, особливості класифікації та протікання етнічних процесів, описано основні методи та методики, які використано під час дослідження складного процесу формування національної структури населення Чернівецької області, а також охарактеризовано джерела, що використанні під час цього дослідження, і ступінь вивченості проблеми.

Територія Чернівецької області витягнута вздовж державного кордону України з Румунією та Молдовою, займає територію двох історико-географічних країв – Північної Буковини і Північної Бессарабії, на південному заході – частину історико-етнографічної області Гуцульщини, що входять до українських етнічних земель, та невелику частину румунської етнічної території (Герцаївський район). Чернівецька область межує із українськими етнічними історико-географічними краями Галичиною і Поділлям, історико-етнографічними областями Гуцульщиною і Покуттям, а також із етнічними румунською і молдовською територіями. У межах пограничної румунської етнічної території Румунії є українські етнічні землі з компактним проживанням українців (Сучавський повіт). Характерною особливістю українсько-румунського і українсько-молдавського етнічного прикордоння є те, що як серед українських, так і серед румунських та молдовських територій трапляються поселення етнічних сусідів.

Чернівецька область пройшла складний історичний шлях свого формування та становлення. На її території вже в дослов’янський період панували досить могутні племена: гети, сармати, а також Антська держава, яка поступово переросла у велике східнослов’янське політичне об’єднання. Територія сучасної Чернівецької області в різний час входила до складу таких держав, як от: Київська Русь, Галицько-Волинська держава, Шипинська земля, Польща, Молдавське князівство, Султанська Туреччина, Австро-Угорська та Російська імперії, Румунія, СРСР, а з 1991 року – складова незалежної України.  Сукупність усіх цих обставин зумовила етноконтактність і значну поліетнічність території Чернівецької області, яка була і залишається рідним домом для людей багатьох національностей.

Порівняння етнічної структури населення за індексами Б. Еккеля і Е. Пясецького дає змогу зарахувати Чернівецьку область до групи поліетнічних. Своєю поліетнічністю Чернівецька область виділяється досить давно. Нами проведено розрахунки індексів Б.Еккеля та Е.Пясецького за даними переписів другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Вони засвідчують стійкість поліетнічності в етноконтактній Чернівецькій області (табл.1). При цьому спостерігається стійка тенденція зменшення індексу етнічної мозаїчності (від 0,525 у 1959 р. – до 0,415 у 2001 р.), що зумовлено збільшенням частки титульного етносу (від 66,9 % до 75,0 %).

Порівняння структури міського і сільського населення за ступнем етнічної різно­манітності дає підстави виділити такі групи районів Чернівецької області: моноетнічні – Вижницький, Заставнівський, Кельменецький, Кіцманський та Путильський райони, де українці становлять понад 97,5 % сільського та 95,5 % і більше міського населення; поліетнічні – Новоселицький і Сторожинецький райони; власне перехідні – Сокирянський і Хотинський райони, де стру­ктура як сільського, так і міського населення за ступенем етнічної мозаїчності приблизно однакова; перехідні за етнічною структурою міського населення з поліетнічним складом селян – Глибоцький район; перехідні за етнічною структурою селян з поліетнічним скла­дом міського населення –  Герцаївський район (див. рис.1). Міста обласного значення Чернівці та Новодністровськ за ступенем етнічної різноманітності населення класифікуються як перехідні. При значній перевазі українців, частка етнічних меншин тут достатньо висока (відповідно, 20,1 % і 12,9 %).

В сучасній науковій літературі чітко визначено поняття етнос. Основними генетичними формами етносу вчені називають плем’я, народність та націю. В дисертації етнос розглядається як біологічне, соціальне та соціально-біологічне утворення. Національна структура населення – це відповідна приналежність населення до націй та народностей.