РЕҐІОНАРНА ВНУТРІШНЬОАРТЕРІАЛЬНА ХІМІОТЕРАПІЯ НЕРЕЗЕКТАБЕЛЬНОГО МІСЦЕВО-РОЗПОВСЮДЖЕНОГО РАКУ ПРЯМОЇ КИШКИ

Краткое содержание

Матеріали і методи дослідження. У дослідження ввійшло 98 пацієнтів з нерезектабельним місцево-розповсюдженим раком прямої кишки, які отримали лікування в Донецькому обласному протипухлинному центрі за період 2000-2007 рр. T4N0-2M0 за 5-ою класифікацією міжнародного протиракового товариства, з  імобільними пухлинами прямої кишки без віддалених метастазів, які проростають стінки малого таза, магістральні судини, устя сечоводів, шийку сечового міхура, передміхурову залозу в чоловіків, піхву у жінок, іноді з утворенням нориць між прямою кишкою та піхвою і сечовим міхуром.

До контрольної групи ввійшло 50 пацієнтів, що отримали лікування, яке складається з променевої терапії, оперативного лікування у вигляді розвантажувальної колостоми, системної хіміотерапії.

До дослідної групи ввійшло 48 пацієнтів, які отримали лікування, що складається з променевої терапії, оперативного лікування у вигляді катетеризації верхньої прямокишкової артерії, у частини хворих доповнених розвантажувальною колостомою, або колопексією, реґіонарною внутрішньоартеріальною хіміотерапією.

За статевою ознакою хворі контрольної групи розділилися таким чином: чоловіків 24 (48,0 % ± 7,1 %), жінок 26 (52,0 % ± 7,1 %). У дослідній групі чоловіків 23 (47,9 % ± 7,2 %), жінок 25 (52,1 % ± 7,2 %). Розподіл хворих за статтю був практично рівнозначним (розходження не є статистично значимим, p=0,85)

У контрольній групі більша частина хворих у віці від 50 до 79 років складала 42 (84,0 % ± 5,2 %), у дослідній групі частка таких хворих становила 35 (72,9 % ± 6,4 %) (розходження не є статистично значимим, p=0,28).

Переважна більшість пухлин, в обох групах при гістологічному дослідженні мала будову аденокарциноми різного ступеня диференціювання: у 35 (70,0 % ± 6,5 %) пацієнтів контрольної групи, у 34 (70,8 % ± 6,6 %) пацієнтів дослідної групи. Плоскоклітинний рак був у 12 (24,0%±6,0%) хворих контрольної групи та в 11 (22,9 % ± 6,1 %) хворих дослідної групи. Слизовий рак був виявлений під час вивчення патогістологічних біопсійних препаратів у 3 (6,0 % ± 3,4 %) хворих контрольної групи та в 3 (6,3 % ± 3,5 %) хворих дослідної групи. Статистично значимого розходження гістологічної структури пухлин прямої кишки для хворих контрольної та дослідної групи не виявлено (p=0,98 за критерієм c²).

Практично в однаковій кількості випадків в обох групах пухлина прямої кишки локалізувалася переважно в дистальних відділах прямої кишки: у нижньоампулярному відділі – у 23 (46,0 % ± 7,0 %) хворих контрольної групи, у 27 (56,2 % ± 7,2 %) хворих дослідної. Статистично значимого розходження локалізації пухлин для хворих контрольної і дослідної групи не виявлено (p=0,77 за критерієм c²).

Хоча в контрольній групі людей похилого і старечого віку було трохи більше, але статистично значимого розходження частоти зустрічальності супутньої патології не виявлено (p=0,57): у хворих дослідної групи 18 (37,5 % ± 7,0 %), у контрольній – 15 (30,0 % ± 6,5 %). Те ж саме справедливо і для сполучення двох і більше супутніх діагнозів в одного пацієнта: в контрольній групі – 4 (8,0 % ± 3,8 %), у дослідній групі 6 (12,5 % ± 4,8 %) пацієнтів (p=0,69). В обох групах переважала патологія з боку серцево-судинної системи.

Явища кишкової непрохідності супроводжували перебіг пухлинного процесу в усіх хворих контрольної й основної групи, але до ускладнень основного діагнозу їх виносили при переході з компенсованого в субкомпенсований стан – 29 (58,0 % ± 7,0 %) хворих контрольної групи, 24 (50,0 % ± 7,2 %) у дослідної (розходження не є статистично значимим, p=0,55).