Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератов / ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ / Музыкальное искусство
Название: | |
Альтернативное Название: | Жанр реквиема в хоровом творчестве украинских композиторов пограничья тысячелетий |
Тип: | Автореферат |
Краткое содержание: | У Вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається об'єкт, предмет, мета і завдання, методологія дослідження, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи. В Розділі І „Історія реквієму: від церковної літургії до музичного жанру” аналізується розвиток реквієму як різновиду католицької літургії та його перетворення на музичний жанр. Надана новітня історія реквієму. Запропонована його загальна типологія. Розглядаються каноністичні та музикознавчі наукові праці, присвячені католицькій заупокійній месі. В працях В. Протопопова, А. Прюн’єра, К. Розеншильда, Л. Саккетті, Н. Симакової, В. Холопової, Ю. Холопова, R. Bertolino, B. Capelle, I. Della Torre, B. Fischer, A. Guy Bedouelle Kallis, K. Schatz, H. Nelson, J. Pascher, J. Pinell, P. Tirot міститься розосереджена інформація щодо виникнення та існування реквієму та меси. На підставі узагальнення наукового досвіду виділяються властивості реквієму, які дозволяють розмежувати такі поняття як реквієм-літургія ( що призначена для церковного існування), та реквієм-жанр (світське буття). Аналіз музикознавчої літератури, яка присвячена окремим творам в жанрі реквієму, довів, що проблематика розгляду жанру не дістає сучасності, і найчастіше не виходить за межі аналізу (праці Г. Берта, О. Безверхої, В. Васиної-Гроссман, Г. Галя, К. Гейрінгера, А. Грасбергера, М. Друскіна, Д. Житомирського, А. Журбина, О. Зінкевич, Л. Ковнацької, Г. Лароша, Т. Ліванової, Д. Локшина, О. Муравської, М. Нюрнберга, Г. Орлова, С. Павлушина, А. Петрової, К. Розеншильда, І. Сигітова, Л. Соловйової, Г. Філенки, В. Холопової, А. Хохловкіної, Є. Царьової, Г. Чічерина, W. Hofmann, A. Einstein.). Своєрідність реквієму полягає в тому, що розвиток цього музичного жанру вбирає в себе, у якості передісторії, його буття як католицької заупокійної меси. На сьогодні невідомо жодної музикознавчої праці, присвяченій відокремленню реквієму-літургії від реквієму-жанру. Це дає підставу для вивчення загальної жанрової теорії та спроби його аналізу. У працях українських та зарубіжних мистецтвознавців жанр реквієму досліджується лише на вербально-текстовому ґрунті (Н. Мохова), музично-художньому (І. Гулеско), та філософському (А. Єфіменко) підходах. Дані положення дають підставу для створення загальної типології реквієму, з урахуванням специфіко-музичного матеріалу та області його існування. У підрозділі 1.1. „Розвиток реквієму як католицької літургії” надана періодизація історії реквієму як католицької літургії. У пункті 1.1.1. „Становлення реквієму” розглянуті загальні культурологічні передумови становлення реквієму, його структурно-функціональні відмінності від missa ordinarium. Виявлено ознаки та окреслено етапи розвитку католицької заупокійної меси. Декларовані католицькою верхівкою зміни в бутті церкви співпадають з переломними етапами в історії культури та мають велике значення в розвитку реквієму. Виникнення заупокійної меси пов’язане з канонізацією латини як офіційної мови католицької церкви. Історичне складання структурно-функціональної основи реквієму охоплювало період з Дамасського (Місал 380 р.) до Тридентського Собору (Місал 1570 р.), тобто дванадцять століть. Воно є невід’ємним від процессу формування меси, оскільки обидві літургійні форми містять деякі спільні частини ordinarium. Але протягом формування семантика частин та цілого в missa da Requiem все більш віддалялася від missa ordinarium. Introit є наявним як і в месі, так і в реквіємі, але має різне вербальне та функціональне навантаження. Якщо в месі І частина репрезентує виключно „Kyrie eleison”, то в реквіємі цій молитві передує „Requiem aete um”, що надає Introit заупокійної меси двочастинну конструкцію. Ця молитва ще двічі повторюється в заупокійній месі, внаслідок чого виникає концентрична концепція, що підкреслює головну ідею реквієму. „Requiem aete um” є початком, центром і завершенням заупокійної меси. В зв’язку з цим заклик „Kyrie eleison” змінює свою змістовність: в месі - це моління за живих, в реквіємі – за померлих. Gloria вилучена із заупокійної меси у зв’язку з невідповідністю призначення. В missa pro Defunctis до ХІІІ ст. є наявним Credo (в missa ordinarium воно співалося між читанням Євангелія та Offertorium, в missa da Requiem – між Gradual та Tractus). Протягом ХІІІ ст. воно випускається з реквієму; до структури католицької заупокійної меси вводиться Dies Irae. Відрізняється й наступний етап відправи missa ordinarium від реквієму: Alliluja, яка зазвичай в месі виконується після graduale, в реквіємі виключена. Тractus посилює відмінність реквієму від традиційної меси. Частини Sanctus-Benedictus, Agnus Dei, як і в месі, так і в реквіємі співпадають за всіма ознаками та функціями. Кінцева молитва (обряд причастя Postcommunio) є наявною в реквіємі і в месі. Але якщо в месі її функція полягає у констатації факту закінчення служби та відпущення гріхів (eta missa est), то в реквіємі вибудовується заключне коло в тексто-музичній формі (Requiem aete um, Lux aete um). Крім того, Рostсommunio меси в мелодичній основі будується на невмах Kyriе, в реквіємі – на музичному матеріалі „Requiem aete um”. Якщо остання частина в месі настроює на вихід за межі церковного буття та повернення до повсякденного життя, то в реквіємі відтворюється замкнута концепція, що асоціюється з неможливістю повернення Душі з потойбіччя. Реквієм є макроциклом, що має символічну концентричну, замкнену структуру. Становлення реквієму включає такі етапи: · початок існування латинського реквієму (380 р.); · введення Kyrie, Sanctus-Benedictus, Agnus Dei; · вилучення Credo (1215 р.); · введення Dies Irae (1280 р.). Становлення реквієму вирізнялося змінами у структурі і змісті як частин так і цілого. У пункті 1.1.2. „Канонізація реквієму” з’ясовано, що семантично-конструктивна послідовність частин реквієму, яка виникла у 1280 р., була офіційно визнана католицькою церквою на Тридентському Соборі Місалом 1570 року в якості канону. Він був актуальним для католицького богослужіння до ІІ Ватиканського Собору ( Місал 1960 р.). Тридентський собор мав вирішальне значення у стабілізації Missa pro defunctis (“Requiem aete am”). Встановлена його рішенням послідовність частин відповідала уявленням католицької церкви про позасмертний шлях душі. Значною подією є рішення V Латерантського Собору (Місал 1764 р.), що сприяло офіційному визнанню реквієму як музичного жанру. Церква відокремила новаторські пошуки в світському мистецтві від літургійного канону. Завдяки цьому заходу католицька заупокійна служба залишилась непохитною у церкві, а новації було дозволено поза її межами. Наукове завдання пункту 1.1.3. „Реформація реквієму” виконане на основі вивчення католицького Місалу 1960 р. В останню третину XX ст. зміни у літургічному каноні викликані як внутрішніми проблемами католицької церкви, так і подіями зовнішнього світу. Реформаторські ідеї ІІ Ватиканського Собору радикально змінили історію розвитку mіssa dа Requiem. Завдяки дозволу на вилучення латини та конструктивну зміну проходження ритуалу погребіння реквієм реформовано в адаптовану месу (панахиду за померлими). Таким чином, реквієм як католицька літургія пройшов три основні етапи розвитку: становлення, канонізація та реформація. У підрозділі 1.2. „Еволюція реквієму як музичного жанру” окреслено сутність реквієму як музичному жанру. Для систематизації визначено жанрових ознак залучено концепції М. Арановського, І. Коханик, А. Сохора, Р. Старчеуса, Л. Шаповалової, Л. Шипа. Загальні положення жанрової теорії набувають специфічності щодо жанру, який вивчається. Важливим для ствердження реквієму як жанру є його структурно-семантичний інваріант, що сформувався за часів його літургійної форми. Подібно до меси та симфонії, реквієм має власний жанровий архетип, який упродовж більш ніж двух століть претерпів багато змін. Але головні семантичні ознаки реквієму залишаються незмінними: оплакування, жах Суда Божого, скорбота та вічний спокій. Також це стосується і його комунікативної функції. Вона здійснюється завдяки становленню духовного зв’язку між живими та померлими, між людським та духовним, в медіації Життя та Смерті. Поступово другорядними стали такі, з початку важливі жанрові ознаки, як: латина, суворо підпорядкована конструкція, хорове викладення. Структура реквієму дедалі стає рухливою, а всякі її зміни підкреслюють індивідуальну композиторську концепцію.
У пункті 1.3. „Загальна типологія реквієму” вивчаються та систематизуються ознаки реквієму як літургії та музичного жанру. Специфіка розробленої типології реквієму полягає в спрямованості на окреслення розмаїття композиторських інтерпретацій канону на сучасному етапі. |