У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовано його мету і завдання, визначено об’єкт і предмет, окреслено хронологічні межі, розкрито наукову новизну роботи, практичне значення отриманих результатів, вказано сфери їхнього можливого використання.
У першому розділі – «Історіографія проблеми та джерельна база дослідження» – висвітлено і проаналізовано історіографію КВН, з’ясовано специфічний характер джерельної бази дослідження.
Історіографію КВН утворюють:
· монографії та науково-популярні видання, в яких висвітлюються різні аспекти телевізійного мистецтва, а КВН розглядається як оригінальний різновид останнього;
· наукові статті у журналах і тематичних збірниках, що стосуються окремих питань створення телепередачі «КВН», її «ефірного життя», сприйняття громадською думкою тощо;
· роботи у галузі клубознавства та педагогіки дозвілля, видання оглядового характеру, методичні посібники з питань проведення змагань КВН;
· газетні матеріали, що містять публіцистичний аналіз різних аспектів відтворення феномена КВН.
Серед наукових робіт, в яких КВН осмислюється як різновид телевізійного мистецтва, слід відзначити праці В. Вільчека «Контуры. Наблюдения о природе телеискусства», С. Безклубенка «Телевизионное кино. Очерк теории», Е. Багірова та І. Кацева «Телевидение. ХХ век. Политика. Искусство. Мораль», А. Вартанова «Телевизионные зрелища», І. Мащенка «Міфи і реалії телерадіопростору». В. Вільчек, зокрема, відповідно до ідей М. Бахтіна трактує КВН як прояв обрядової, карнавальної природи телевізійного мистецтва. С. Безклубенко вводить у науковий обіг важливе для дослідження феномена КВН положення про існування двох його різновидів – КВН на телебаченні та КВН поза телебаченням, тобто екранного і позаекранного. А. Вартанов та І. Мащенко у своїх роботах детально висвітлюють історію існування телепередачі «КВН».
Значну інформацію щодо показу змагань КВН на телеекрані, їхніх видозмін, використання КВН як форми дозвілля містять науково-популярні видання, які були опубліковані у 1960–1970 рр.: «Клуб весёлых и находчивых», «КВН раскрывает секреты», «КВН отвечает на письма», «Курс весёлых наук», авторами яких були члени творчого колективу телепередачі «КВН» та учасники телевізійних змагань. Незважаючи на популярний характер, у згаданих роботах міститься й чимало цікавих з наукового погляду узагальнень.
КВН як форма організації дозвілля розглядається у роботах О. В. Сасихова та Ю. А. Стрельцова «Основы клубоведения. Теория и методика клубной работы», «Клубоведение», А. Ф. та В. А. Воловиків «Педагогіка дозвілля». У них на основі вироблених у рамках екранного КВН правил пропонуються загальні схеми проведення ігор КВН у клубних закладах, характеризуються основні складові кавеенівських поєдинків, даються корисні рекомендації щодо організації змагань.
Своєрідним і досить ґрунтовним «підручником» з КВН є книга головних редакторів Творчого телевізійного об’єднання (ТТО) «Александр Масляков и компания» («АМиК») М. Марфіна та А. Чивуріна «Что такое КВН?». Значний обсяг корисного для дослідження матеріалу містить видання «Мы начинаем КВН», підготовлене до 35-річного ювілею КВН. Аналіз міфопоетичних структур кавеенівських творів здійснено у роботі М. Юнісова «Мифопоэтика студенческого смеха».
Значну складову історіографії проблеми становлять присвячені КВН статті, опубліковані у різний час у спеціалізованих журналах «Телевидение и радиовещание», «Искусство кино», «Театр», «Журналист», «Культурно-просветительная работа», «Клуб», «Студенческий меридиан», а також у газетах «Комсомольская правда», «Литературная газета», «Советская культура», «Известия», «Независимая газета», «День», «Дзеркало тижня» тощо.
Результати аналізу історіографії проблеми дали можливість зробити такі висновки. По-перше, значній частині матеріалів за темою дослідження властивий діалогічний характер, а за формою вони часто являють собою заочні дискусії, «круглі столи», діалоги з уявними співбесідниками, відповіді на листи телеглядачів. По-друге, у переважній більшості зазначених праць описується саме екранний різновид КВН. По-третє, присвяченим КВН публікаціям притаманне надмірне критичне акцентування. По-четверте, вони свідчать про наявність неоднакових домінант сприйняття КВН громадською думкою у різний час. Так, у 1960-х рр. при оцінках телепередачі «КВН» та розвитку кавеенівського руху переважали схвальні відгуки. Відзначалися благотворний вплив КВН на розвиток творчих здібностей людини, його позитивна роль як засобу виховання особистості. У другій половині 1980-х рр. КВН сприймався переважно як інструмент соціальної сатири, а відновлення екранного різновиду КВН – як одне з найбільш красномовних свідчень змін у суспільному житті, викликаних політикою перебудови. У 1990–2000 рр. при оцінці КВН береться до уваги насамперед його розважальний характер.
Результати аналізу історіографії КВН показують, що, незважаючи на високий рівень суспільної популярності та тривалий час його існування, стан наукової розробки явища є недостатнім. У поле зору дослідників потрапляли лише два аспекти феномена Клубу Веселих і Найкмітливіших – художньо-телевізійний та дозвіллєвий, хоча сам він аж ніяк не вичерпується ними. Дана дисертація є першою спробою комплексного розгляду історії КВН як складного соціокультурного явища, детального дослідження взаємодії його компонентів у безпосередньому зв’язку із суспільними трансформаціями.
За природою своїх основних проявів феномен КВН можна охарактеризувати як візуально-вербальний, наслідком чого є відсутність усталених процедур його документального відображення. Тому вирішення поставлених наукових завдань вимагало залучення широкого кола джерел різних видів, що дає вагомі підстави вважати джерельну базу дослідження розпорошеною й неоднорідною. Джерела з історії КВН відзначає низка спільних рис: значне суб’єктивно-емоційне забарвлення, надмірне гумористично-іронічне сприйняття їхніми авторами кавеенівських подій, своєрідна публіцистична «миттєвість». Особливістю джерельної бази дослідження КВН є також наявність певних часових закономірностей її формування – кількість відповідних матеріалів чітко корелює з фактом існування екранного різновиду КВН, а відтак – зі ступенем суспільної уваги до феномена. Істотне розширення джерельної бази спостерігається з другої половини 1990-х років, зокрема завдяки розвитку на теренах колишнього СРСР всесвітньої мережі Інтернет і поступовому збільшенню у ній інформаційної присутності кавеенівського руху.
У другому розділі – «Еволюція КВН у контексті суспільно-політичних та соціокультурних процесів у радянському суспільстві другої половини ХХ століття», – що складається з трьох підрозділів, досліджуються процеси виникнення і розвитку КВН з кінця 1950-х рр. до моменту розпаду колишнього Союзу РСР.
У першому підрозділі «Суспільно-політичні та соціокультурні передумови виникнення КВН» показано, що поява телевізійної гри «КВН» стала можливою лише на певному етапі розвитку телебачення, коли відбувся перехід від трансляції ним виключно творів інших видів мистецтва до творення специфічно телевізійних творів. Важливого значення при цьому набув жанр телевізійної вікторини як з погляду випробовування нових зображувально-виражальних засобів, так і з погляду сприяння підвищенню популярності телебачення.
Першою телевікториною на радянському телебаченні стала передача «ВВВ» («Вечер весёлых вопросов»), яка виходила в ефір у 1957 році і була знята з ефіру після третього випуску через прикрий випадок, що призвів до зупинення трансляції і став причиною наступної жорсткої критики на адресу її організаторів та самої ідеї телепередачі. Однак, незважаючи на це, посилення розважальної складової радянського телебачення – як засіб підвищення його загальної привабливості для глядачів – вважалося одним з важливих завдань державної політики у цій галузі. Тому на Центральній студії телебачення (ЦСТ), починаючи з 1960-х років, було започатковано низку розважальних передач, однією з яких була «КВН», що вперше вийшла в ефір 8 листопада 1961 року. Вона успадкувала деякі риси «ВВВ», що пояснюється зокрема тим, що обидві передачі мали одних й тих самих авторів (А. Аксельрод, С. Муратов, М. Яковлєв).
Для надання передачі «КВН» більшої привабливості було використано атрибути спортивного змагання: зовні вона виглядала як «матч» між студентськими самодіяльними колективами двох вузів – командами КВН. Предметом змагання були насамперед ерудиція, кмітливість, спритність, дотепність. Згідно з вихідним задумом авторів нової телевізійної гри в процесі її перебігу мала всебічно розкриватися творча індивідуальність учасників. Вираз «Клуб Веселих і Найкмітливіших», будучи оригінальним розшифруванням абревіатури «КВН» – назви першого серійного радянського телевізора – мав, з іншого боку, відображати ідею гри – ідею клубності (колективності), веселого товариського суперництва.
Характерною особливістю перших телевізійних поєдинків КВН була майже повна імпровізаційність ігрового дійства, а головними ознаками ігрової вправності учасників змагань вважалися широка ерудиція, уміння нестандартно мислити і наявність розвиненого почуття гумору. Новій телевізійній грі був також притаманний яскраво виражений пізнавальний ухил: аналіз умов конкурсів та змісту виступів команд КВН у перші роки існування телепередачі свідчить про її високу насиченість різноманітною науковою інформацією. Формування складу команд переважно зі студентської молоді ще більше підкреслювало освітній характер гри «КВН», її зв’язок з науковою діяльністю як різновидом соціальної практики.
У другому підрозділі «КВН у 60–70-х роках ХХ століття: особливості розвитку» аналізуються процеси виникнення кавеенівського руху і розвитку феномена КВН протягом зазначеного періоду.
Невдовзі після своєї появи в ефірі телепередача “КВН” закономірно набула високого рівня популярності, впевнено посівши чільну позицію у рейтингу симпатій радянських телеглядачів. Одним з красномовних свідчень надзвичайної популярності КВН у 1960-і роки є той факт, що у багатьох публіцистичних матеріалах, мемуарних творах КВН згадується як один із символів того часу. Неординарною особливістю телевізійної гри «КВН» став її вихід за рамки телеекрана і культивування вже поза телебаченням як форми молодіжної самодіяльності, що призвело до появи масового руху клубів веселих і найкмітливіших, утворення двох різновидів КВН – екранного та позаекранного.
Високий рівень популярності нової телевізійної гри та її поширення за межами телебачення були зумовлені низкою причин, серед яких:
· неординарність її змагальної драматургії і гумористично-розважальної спрямованості;
· привабливість як засобу творчої самореалізації і самоствердження особистості;
· демократичність правил, вихідна спорідненість з позателевізійними формами молодіжної самодіяльності;
· підвищений суспільний інтерес до телебачення взагалі;
· дія сприятливих соціокультурних чинників, таких, як істотне збільшення та зростання суспільної ваги прошарку науково-технічної інтелігенції – середовища переважної популяризації КВН, поширення у суспільстві сцієнтичного світогляду тощо.
Вагомим фактором зростання популярності КВН була також характерна для доби «відлиги» своєрідна «ювеналізація» суспільної ідеології, а також відповідність духу КВН загальній спрямованості тогочасних ідеологічних настанов ЦК КПРС.
Телевізійна гра «КВН», поширюючись за межами телебачення протягом 1960-х рр., істотно еволюціонувала змістовно, поступово перетворюючись на сукупність художніх номерів – відбувалася її естетизація. Основною причиною таких змін була самопочаткова присутність у телевізійній грі елемента художньої творчості, у збільшенні частки якого були зацікавлені як працівники телебачення, так і кавеенівці. Якщо перші розглядали художню складову гри як засіб підвищення загальної привабливості телепередачі, то другі – як більш цікаве і перспективне (з погляду розвитку особистості) поле діяльності. Згадані зміни стосувалися не лише екранного, а й позаекранного різновиду КВН. Громадською ж думкою така еволюція КВН була сприйнята переважно негативно і трактувалася як відхід від його базових цінностей.
Невідповідність зміненого обличчя телепередачі «КВН» її вихідній ідеї у поєднанні з високою напругою залаштункових колізій, що стали супроводжувати поєдинки команд КВН, зумовили появу рішення керівництва радянського телебачення про закриття телепередачі «КВН» у 1972 році. Це рішення було опосередковано спричинено й змінами у внутрішній політиці колишнього Радянського Союзу: курсом на згортання реформ у різних галузях суспільного життя, на забезпечення його загальної стабільності, контрольованості критики наявних недоліків.
У 1972–1986 роках, з припиненням існування свого екранного різновиду, КВН залишався лише у своєму позаекранному варіанті. Відсутність телевізійної «сцени» поступово призвела до істотного зниження популярності КВН на початку 1980-х рр. У період існування виключно у позаекранному варіанті процес відтворення КВН характеризувався нерегулярністю проведення змагань та тенденцією повернення до його початкових вікторинних форм.
Третій підрозділ «Кавеенівський рух у добу перебудови» присвячено розвитку КВН після відновлення телепередачі «КВН» на ЦТ СРСР у 1986 р. Ця подія стала одним з перших зримих і символічних проявів «політики гласності й демократизації», проголошеної у 1985 р. тодішнім керівництвом СРСР на чолі з М. Горбачовим. При цьому організатори відродженої телепередачі зіткнулися з такою серйозною проблемою, як втрата за минулі роки змагальних традицій, звуження кола потенційних учасників змагань. Тому природним для перших випусків відновленого екранного КВН було прагнення команд-учасниць до ігрових зразків кінця 1960-х років: демонструвався головним чином «літературоцентричний» КВН з основним наголосом у сценічних виступах на літературну довершеність гумористичної репризи. Поява КВН на загальносоюзному телеекрані помітно активізувала і його «позаекранне» життя.
Характерною ознакою екранного і, як наслідок, позаекранного КВН у другій половині 1980-х років стало значне збільшення у виступах команд КВН частки гострої політичної та соціальної сатири. Наслідком відновлення у КВН процесу зміщення акцентів у бік посилення ролі видовищних засад стало істотне збагачення арсеналу його зображувально-виражальних засобів, насичення елементами музичного (насамперед пісенного) мистецтва, хореографії, зростання акторської майстерності учасників змагань. Спостерігалася (як це має місце у спорті) певна «професіоналізація» КВН: найбільш відомі завдяки телебаченню команди КВН почали власну гастрольно-концертну діяльність подібно до професійних мистецьких колективів. Важливою віхою у кавеенівському русі колишнього СРСР стало започаткування у 1990 р. щорічних всесоюзних фестивалів КВН, за підсумками яких відбиралися учасники телевізійної першості на Центральному телебаченні (ЦТ) СРСР і формувався своєрідний загальносоюзний «табель про ранги» команд КВН.
У третьому розділі – «КВН у пострадянський період» – з’ясовуються питання розвитку кавеенівського руху після розпаду Союзу РСР, характеризується його сучасний стан. Предметом розгляду у першому підрозділі «Загальні закономірності розвитку феномена КВН у країнах колишнього СРСР» є тенденції змін зображувально-виражальної та організаційно-інституціональної специфіки феномена КВН на теренах колишнього СРСР.
Глибокі соціально-економічні зрушення, погіршення рівня життя значної частини населення у першій половині 1990-х рр. призвели до певного спаду суспільного інтересу до КВН, що проявилося у зменшенні кількості команд, згортанні змагань. Крім того, чинником зниження інтересу до КВН стало загальне зниження у суспільстві запиту на політичну сатиру, наявність якої у часи перебудови розглядалася як атрибутивна ознака феномена. Однак починаючи з 1994–1995 рр. спостерігається позитивна тенденція до стійкого зростання кількості змагань і команд-учасниць.
Незаперечним лідером кавеенівського руху на теренах колишнього СРСР з другої половини 1990-х років стало творче телевізійне об’єднання (ТТО) «АМиК», яке є дітищем Олександра Маслякова – багаторічного, ще з 1964 р., ведучого телепередачі «КВН» на ЦТ СРСР та ОРТ. Згадане об’єднання здійснює організаційне та методичне керівництво майже двадцятьма лігами КВН, які, у свою чергу, організовують щорічні змагання і надають можливості для творчого удосконалення майже 300 командам КВН у країнах колишнього СРСР. Згадане об’єднання виступило також ініціатором заснування Міжнародного Союзу КВН – неформальної інституції, яка об’єднує шанувальників КВН з різних країн і виконує функцію забезпечення творчих контактів між ними.
Основними рисами КВН на початку ХХІ століття є: високий рівень його інституціоналізації – переважна більшість кавеенівських поєдинків відбувається в рамках певних змагальних інституцій (першостей, чемпіонатів, фестивалів) з власними, часто досить розвиненими кодексами правил, що стосуються захисту авторства, регулювання творчої діяльності учасників команд КВН, визначення структури програм їхніх виступів; формування особливої “КВН-індустрії” – сукупності інституцій, що забезпечують діяльність команд КВН як професійних мистецьких колективів (гастрольно-концертна, сценарна, рекламна діяльність); фактичне перетворення КВН на оригінальний жанр естрадного мистецтва – узвичаєння послідовності художніх сценічних мініатюр як канонічної схеми кавеенівських поєдинків; розширення географії КВН, його “експансія” у країни далекого зарубіжжя (США, Німеччина, Ізраїль, деякі інші).
У другому підрозділі «Поширення КВН у країнах далекого зарубіжжя» аналізується розвиток КВН у середовищі емігрантів з країн колишнього СРСР. Показано, що основним спонукальним мотивом для культивування там КВН є (природне для ситуації переміщення в інше культурне середовище) прагнення до збереження зв’язків з «материнською культурою», а відтак – до відтворення «старих» культурних форм за нових умов.
Для тих, хто виїхав на постійне проживання за кордон, КВН залишається своєрідним символом життєвого укладу колишнього радянського суспільства. Організовуючи змагання КВН, вони ніби зайвий раз ідентифікують себе як представники певної культурно-мовної формації – російськомовних громадян Радянського Союзу. Найбільшого поширення рух КВН набув у США, Німеччині, Ізраїлі – країнах, де склалися мільйонні громади вихідців з колишнього СРСР і сформувалися стійкі субкультури російськомовних емігрантів. Ініціаторами змагань часто виступають ті з емігрантів, хто вже мав «довиїзний» досвід участі у КВН. Змагання команд КВН притягують до себе увагу емігрантів, стають фактором консолідації на ґрунті спільних культурних цінностей.
Аналіз кавеенівської творчості у країнах далекого зарубіжжя дає підстави стверджувати, що перенесення КВН на новий культурний ґрунт обернулося певною консервацією зображувально-виражальних засобів та форм і тематики виступів. Домінують, як правило, загальновідомі, «культові» ще для часів СРСР теми, літературні персоналії (зокрема як матеріал для музичних пародій використовується здебільшого пісенна спадщина радянських часів), хоча дедалі більше місце посідає й проблематика повсякденного життя у країні еміграції. Перспективи розвитку кавеенівського руху у країнах далекого зарубіжжя визначаються здатністю емігрантського середовища до збереження й відтворення своєї культурної ідентичності у наступних поколіннях.
У третьому підрозділі «Особливості та перспективи розвитку кавеенівського руху в Україні» дається стислий огляд радянського періоду в історії КВН в Україні, висвітлюється розвиток кавеенівського руху в Україні за роки незалежності.
КВН в Україні з моменту виникнення був органічною частиною загальносоюзного і його характер у творчому та організаційному планах не мав якихось сутнісних відмінностей від КВН в інших республіках. Після відновлення екранного КВН у середині 1980-х років Україна стає одним з центрів кавеенівського руху у масштабах колишнього СРСР, а команди з різних міст України по праву зарекомендували себе його творчими лідерами.
У пострадянський період мали місце спроби утворення власне українського КВН, організаційно незалежного від ТТО «АМиК», зокрема через започаткування телевізійних змагань на загальноукраїнських телеканалах. Основними чинниками процесу розбудови українських змагальних структур КВН були як кардинальні суспільно-політичні зміни – утворення нової незалежної держави, так і внутрішні потреби кавеенівського руху України – насамперед у збільшенні кількості змагальних інституцій, що функціонують на постійній основі. Наслідками таких спроб стала поява протягом 1990-х рр. Асоціації «КВН України» та низки обласних ліг КВН, які проводять щорічні першості. У той же час започатковані на телеканалах УТ-3 у 1993 р. та на каналі УТ-1 у 1996–1999 рр. проекти виявилися короткочасними і припинили своє існування через низку економічних, організаційних і політичних причин.
Важливим аспектом розвитку КВН в Україні у пострадянську добу стала поява україномовного КВН: українська мова дедалі частіше використовується як мова виступів команд. Цьому сприяють поступова зміна мовної ситуації в країні, зростання популярності україномовної складової масової культури.
Незважаючи на те що більшість команд КВН України на початку ХХІ століття все ще орієнтується на змагання Вищої ліги ТТО «АМиК», відмінності у тематиці їхніх виступів порівняно з командами КВН інших країн колишнього СРСР стають дедалі більшими. Разом з розвитком власне українських змагальних структур і творчих спільнот зі своїми пріоритетами та неформальними ієрархіями це дає підстави для прогнозу щодо набуття КВН України у майбутньому рис автономного культурного феномена. Перспективи подальшого розвитку КВН в Україні значною мірою пов’язані з реалізацією популярних серед глядачів відповідних телевізійних проектів, які відігравали б роль своєрідного «камертону» для кавеенівського руху країни.
| 
