ДРУЖИНЕЦЬ Маріанна Ігорівна ЕСТРАДНЕ МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНИ КІНЦЯ ХХ - ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ ЯК ФАКТОР ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, розглянуто сучасний стан вивчення дисертаційної проблематики, сформульовано мету й основні завдання дисертації, визначено її новизну, теоретико-методологічну базу, теоретичне і практичне значення, наведено дані щодо апробації основних положень дисертації, її обсягу та структури.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження євроінтеграційних тенденцій української культури», що складається з двох підрозділів, окреслено теоретичну та методологічну базу дослідження.
У підрозділі 1.1 «Євроінтеграційні тенденції української культури кінця XX - початку ХХІ ст.» охарактеризовано трансформації у суспільстві (політичні, економічні, соціальні тощо), які знайшли відображення у сфері культури.
Культурна євроінтеграція означає двосторонній процес: входження України в європейський культурний простір й орієнтація України на здобутки європейської культури. Європейська інтеграція України у сфері культури й мистецтва є природним процесом, який зумовлений державним європейським вибором, географічним розташуванням, відкритістю суспільства до міжкультурного діалогу, значним творчим потенціалом.
Визначено засади та принципи, за якими можна характеризувати творчість українських естрадних виконавців як такі, що сприяють культурній євроінтеграції естрадного музичного мистецтва України. До чинників культурної євроінтеграції естрадного музичного мистецтва України у її зовнішніх проявах належать: 1) використання у своїй творчості зовнішніх маркерів української культури (фольклор, музичний інструментарій) у поєднанні зі світовими музичними трендами (саунд, вокально-технічні прийоми, актуальні музичні стилі); 2) використання мови як комунікативного (англійська) та національно-маркованого (українська) чинника; 3) творча співпраця з європейськими артистами, створення різноманітних міжнародних музичних проєктів; 4) презентація українськими артистами своєї творчості за кордоном (гастролі, фестивалі, ротація музики на радіо і телебаченні тощо), які знайомлять європейців з важливими здобутками нашої культури; 5) орієнтація на європейські гуманітарні та культурні цінності; 6) комерціалізація сучасного естрадного музичного мистецтва заради входження на український, європейський та світовий музичний ринок.
У підрозділі 1.2 «Естрадне музичне мистецтво як складова масової культури інформаційної доби: комунікативні аспекти» на основі праць філософів, культурологів, соціологів охарактеризовано значення засобів масової інформації, сучасних інформаційних технологій, які формують бачення світу зі стандартизацією, не критичністю та наявністю власного віртуального часопростору. Масова культура уявляється особливим засобом сприйняття навколишньої дійсності та інструментом пристосування до умов сучасного світу. Технологічно розвинене суспільство характеризується специфікою виробництва, тиражування й трансляції культурної продукції в нових соціокультурних реаліях.
Естрадне музичне мистецтво стало складовою масової культури зі всіма ознаками, враховуючи товарні. Сучасна естрадна музика орієнтується на масового слухача, для якого доступні та зрозумілі стандарти масової культури.
«Естрадне музичне мистецтво» уточнюється у дослідженні як складний культурно-мистецький феномен, якому притаманний широкий спектр жанрів, напрямів та стилів популярної інструментальної та вокальної музики. Успіх і розвиток естрадного музичного мистецтва залежить від багатогранної творчості естрадних виконавців (сольних та колективних), композиторів, аранжувальників, звукорежисерів тощо, яка стає можливою у просторі масової культури.
Другий розділ «Європейський вектор розвитку українського естрадного музичного мистецтва», що складається з двох підрозділів, присвячений еволюції естрадного мистецтва ХХ ст. та характеристиці української естрадної пісні в контексті її євроінтеграційного вектора.
У підрозділі 2.1 «Еволюційні процеси в естрадному мистецтві ХХ - початку ХХІ ст.» здійснено огляд праць, присвячених вивченню естрадного мистецтва в його основних напрямах - джаз, рок і поп-музика. У цих роботах порушувалися питання зарубіжних впливів на українське естрадне музичне мистецтво.
На основі праць Ю. Дмитрієва, Ю. Дружкіна, С. Клітіна, Є. Кузнєцова, Е. Рибакової, Т. Самаї, Т. Совгири, Є. Уварової було здійснено історичний огляд естрадного мистецтва з точки зору трансформації його форм протягом ХХ ст. Зазначено, що в першій половині ХХ ст. йшло становлення та шліфування основних видів естради - концертної, театральної й святкової. Для усіх різновидів естрадного мистецтва (музичного - вокального та інструментального; театрального, хореографічного, циркового) базовою одиницею став концертний номер. Естрадні мініатюри поєднувалися у великі естрадні форми - естрадні концерти, ревю, вар’єте, мюзик-хол тощо. Вони, як окремі номери, були розташовані за дивертисментним принципом. Для нього була характерна розімкненість структури, вільне варіювання, незв’язність цілого.
У другій половині ХХ ст. у зв’язку з появою нових засобів масової інформації, передусім телебачення, естрадні форми зазнали трансформацій. При цьому традиційний поділ естради на три види та концертний номер як її базова одиниця залишилися незмінними, а естрадні форми оновилися. Виник жанр відеокліпу як аналог естрадної мініатюри та телеконцерт як аналог класичного концерту. Під впливом виражальних засобів телебачення суттєво видозмінилися місця дії, часу, темпоритму естрадного виступу, розширилися можливості демонстрації акторської гри, сценічної дії, мізансцен. З’явився новий жанровий тип - естрадний виступ з продовженням, подібно до телесеріалу. Тому жанр телепісні представлений як продукт телебачення у шоу-бізнесі.
Естрадне музичне мистецтво збагатилося засобами масової інформації, що вплинуло на жанрові форми, комунікативні можливості в передачі продукту до різної слухацької аудиторії як масової, так і елітарної.
Підрозділ 2.2 «Становлення та розвиток української естрадної пісні: європейський вектор» розкриває питання взаємозв’язків української та європейської популярної музики.
Висвітлено еволюційні етапи українського естрадного музичного мистецтва від 1920-х рр. до початку ХХІ ст. в контексті євроінтеграції. Зазначено, що українська музична культура завжди була частиною європейської, з якою вона постійно тісно контактувала і відповідно до загальностильових процесів оновлювала свої форми. Розвиток українського естрадного музичного мистецтва у ХХ ст. також відбувався в тісному зв’язку із західноєвропейським, однак через бездержавність Україна була позбавлена можливості безпосередніх контактів з Європою, тому багато нових форм, напрямів та стилів естрадної музики були адаптовані українськими виконавцями не прямо, а через російське посередництво.
Природний розвиток естрадної музики, а саме процеси стильової трансформації української естрадної пісні за часів існування СРСР, йшов уповільнено й хронологічно відставав від загальноєвропейського. Відставання було штучним і спричинене ідеологічним тиском, через що творчість окремих виконавців і цілі музичні напрями у СРСР заборонялися (у 1920-1940-х рр. - джаз, у 1960 - на початку 1980-х рр. - рок). У періоди часткового відкриття «залізної завіси» (Всесвітній фестиваль молоді і студентів 1957 р., Олімпіада 1980 р.) процеси адаптації радянською, зокрема українською, естрадою стильових напрямів світової естради прискорювалися.
Після здобуття Україною незалежності у 1991 р. євроінтеграційні тенденції розвитку української естради посилилися і через зняття ідеологічного тиску, і через можливість безпосередніх контактів українських та західних естрадних виконавців. Захоплення українського музичного ринку російським шоу-бізнесом у перше десятиріччя ХХІ ст. дещо уповільнило цей процес, однак не зупинило, і сьогодні українське естрадне музичне мистецтво є органічною складовою європейської музичної культури.