ДУ ВЕЙ ПОЕТИКА КАМЕРНО-ВОКАЛЬНОГО ЦИКЛУ В КОМПОЗИТОРСЬКІЙ ТВОРЧОСТІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ (на прикладі камерно-вокальних творів С. Слонімського) : ДУ Вэй поэтика КАМЕРНО-ВОКАЛЬНОГО цикла в композиторском творчестве второй половины ХХ века (на примере камерно-вокальных произведений С. Слонимского)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується вибір теми, проблеми і матеріалу дослідження, визначаються актуальність, об'єкт, предмет, мета і завдання, методологія й наукова новизна роботи, розкривається її практичне значення, надається інформація про апробацію, публікації, структуру та обсяг дисертації.
РОЗДІЛ 1 - «ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
СТРУКТУРНО-КОМПОЗИЦІЙНИХ ТА ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНИХ ПАРАМЕТРІВ КАМЕРНО-ВОКАЛЬНОГО ЦИКЛУ» - включає три підрозділи, що націлені на послідовний аналітичний розгляд структурно- композиційних параметрів та художньо-образних властивостей камерно-вокального циклу у широкому колі гуманітарних досліджень.
У підрозділі 1.1. «Дискурсивні засади вивчення поняття поетики як музикознавчої категорії» відзначається, що вивчення категорії поетиці має свою дослідницьку традицію та отримує значне розповсюдження у різних напрямах гуманітарної думки (літературознавстві, естетиці, тощо). Категорія поетики вперше з’являється у роботах Аристотеля та визначає науку про поетичну діяльність, її походження, форми і художнє значення. У багатьох подальших дослідженнях, у тому числі й літературознавчого напряму, поетика тлумачиться близько до теорії літератури, в якій зосереджується увага на теоретичних аспектах літературного твору, а саме, вивченні художніх засобів, структурно-композиційних та мовних її складових. Разом з тим, дане тлумачення суттєво переосмислюється та доповнюється більш широким сучасним розумінням, відповідно до якого поетика розглядається як наука про загальну будову художнього твору, що включає вивчення системи естетичних засобів.
Як свідчать роботи В. Іванова, поетика є комплексним багаторівневим явищем, що складається із загальної поетики, вивчаючої систему художніх засобів та принципи їх побудови, які існують у конкретному творі; описової поетики, що займається узагальненим оглядом структури художніх творів окремих авторів або конкретних історичних періодів; історичної поетики, що розглядає шлях історичної еволюції та розвитку художніх засобів. За твердженням В. Іванова, на трьох рівнях поетики, як у системному цілому, кожен з елементів займає своє місце - загальна поетика розглядає, окрім зазначеного, ще й можливі прийоми художнього втілення задуму митця і закони поєднання різних художніх засобів в залежності від жанрового різновиду твору; головною метою описової поетики стає можливість дослідити шлях від художнього задуму до його втілення у творі, його оформлення у вигляді цілісного художнього тексту; історична поетика вивчає розвиток як окремих художніх прийомів (конкретні художньо-виразні засоби, притаманні певному виду мистецтва) та категорій (художнього часу, топосу, й т. ін), так і цілих систем таких прийомів й категорій, що створюють індивідуальний вираз тієї або іншої епохи.
У працях М. Г аспарова поетика розглядається як наука про системну цілісність засобів вираження у художньому творі та в узагальненому тлумаченні наближається до теорії літератури, вивчаючи у даному випадку специфічні ознаки жанрових різновидів, стильових напрямів та характерних методів їх втілення, а також зосереджуючи увагу на законах внутрішніх художніх зв'язків та співвідношеннях різних рівнів художнього цілого. У звуженому розумінні категорія поетиці є однією з галузей теоретичної поетики, оскільки вона досліджує специфічні ознаки літератури як художньо - мовного явища, а тому може бути визначена і як наука про художнє використання засобів мови. Тому словесно-мовний текст художнього твору є єдністю, матеріальною формою існування його змісту, а метою поетики стає виокремлення та систематизація елементів тексту, що беруть участь у формуванні естетичних вражень від твору.
У музикознавстві проблема музичної поетики у більшості випадків актуалізується у зв’язку з вивченням творчого доробку окремого композитора або музичного жанру з його специфічною системою характерних ознак та художніх прийомів. Як вказує О. Самойленко, особливі завдання в цьому відношенні ставить ХХ століття, адже у даний період часу активність музично-стильових процесів є надзвичайною та перевищує майже усі зовнішні регулюючі умови музичної творчості. Музична поетика набуває високої ступеню незалежності не тільки від загально-стильових настанов та національних параметрів, але й від жанрових музичних традицій.