Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератов / ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ / Экономика предпринимательства
Название: | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Тип: | Статья | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Краткое содержание: |
Стратегії управління валютними ризиками за допомогою строкових угод
Форвардні угоди. Форвардні угоди (forward contract) є найбільш поширеним методом хеджування валютних ризиків, який дозволяє здійснити обмінну валютну операцію на даний момент часу з постачанням валюти в майбутньому. Ринок форвардних валютних контрактів є невід'ємною складовою світового валютного ринку від початку 80-х pp. Основою форвардної угоди є договір купівлі-продажу іноземної валюти протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за обмінним курсом, обумовленим на дату укладення угоди [ 7 ]. Форвардні контракти є терміновими контрактами міжбанківського валютного ринку. Терміни форвардних угод стандартизовані та, як правило, не перевищують 12 місяців; найбільш поширеними є угоди на 1, 2, 3, 6, 9 та 12 місяців. На практиці ці періоди позначаються: 1М, 2М, 3М і т. д. Оскільки форвардний ринок є міжбанківським, останнім часом банки, крім стандартних термінів, самостійно використовують так звані короткі дати — short dates (до одного місяця) та ламані дати — broken dates (понад місяць), що не збігаються зі стандартними термінами. Одначе ринок таких дат вважається менш ліквідним, ніж ринок зі стандартизованими термінами, а тому угоди мають разовий характер за домовленістю сторін. Основне призначення форвардних валютних угод — забезпечити надійне страхування майбутніх платежів або надходжень за зовнішньоторговельними контрактами. Останнім часом форвардні угоди широко використовуються і для неторговельних операцій, пов'язаних із рухом капіталів: кредитування іноземних філій, вкладення інвестицій, придбання цінних паперів іноземних емітентів, репатріація прибутків тощо. Форвардні угоди є твердими, тобто обов'язковими для виконання, і укладаються переважно з метою реальної купівлі або продажу валюти. Найбільш поширеним є використання таких угод для страхування незабезпечених відкритих валютних позицій, але часто вони можуть бути використані зі спекулятивною метою. Умови форвардного контракту: ü валютний курс фіксується на момент укладення форвардної угоди; ü реальна передача валюти здійснюється через певний обумовлений стандартний відтинок часу; ü під час підписання угоди ніякі попередні платежі не здійснюються; ü обсяги контрактів не стандартизовані. Фінансовий зміст форвардної операції полягає в купівлі чи продажу однієї валюти в обмін на іншу, виходячи з інтересів покупця (продавця), з метою одержання прибутку чи запобігання збиткам [ 19 ]. Приклад Імпортерові через 3 місяці для оплати контракту потрібно DM 200 000, які він може придбати вже тепер за американські долари за спот-курсом $ 1 = DM 1,5000. Відсоткові ставки за депозитами у німецьких банках становлять 3,5%, а в банках США — 4,5%.
Таблиця 2.1 Доходи у залежності від обраної валюти
Тепер, з урахуванням додаткового прибутку від депозитної операції, через 3 місяці імпортерові для придбання DM 200 000 потрібна буде значно менша сума, ніж раніше — не $ 133 333,3, а $ 131 833,3. Але слід мати на увазі, що банк-власник суми в DM 200 000 також може скористатися депозитом і одержати прибуток у розмірі DM 1750. Отже, фінансові умови покупця і продавця валют врівноважуються, і якщо не брати до уваги інші чинники, то через три місяці поточний курс USD/ DEM має становити:
Особливості розрахунку форвардних курсів. Специфікою форвардно-го ринку є те, що форвардні валютні курси, на відміну від інших видів угод, безпосередньо не фіксуються, а розраховуються. Маркет-мейкери та професійні дилери оперують показниками, вираженими у вигляді десятититисячної частини валютного курсу, що відображають різницю між курсом «спот» і курсом «форвард». Ці показники називають форвардною маржею (спред, пункти, піпи) і на практиці здійснюються котирування не курсів, а відповідних різниць. Форвардний валютний курс розраховується на момент укладення угоди і складається з поточного курсу (спот-курсу) і форвардної маржі, яка може виступати у вигляді премії або знижки (дисконту). Якщо форвардний курс валюти вищий від поточного, то для його визначення до спот-курсу додається форвардна премія. Якщо ж форвардний курс нижчий від поточного, він визначається відніманням від значення спот-курсу форвардної знижки (дисконту). На практиці з метою розрізнення премії або знижки їх часто записують, відповідно зі знаком «плюс» чи «мінус», але дилер завжди безпомилково визначить премію або знижку, якщо знак і не буде вказано. Це пояснюється тим, що курс покупця завжди нижчий за курс продавця. Тому, коли показники форвардної маржі (спред) наведені в порядку збільшення [наприклад, 150—200 або (-100)—(-20)], то мова йде про форвардну премію. У разі, якщо спред наводиться в порядку зниження [наприклад, 220—100 або (-50)—(-180)], то дилер повинен враховувати цей спред як форвардну знижку (дисконт). Окрім того, слід мати на увазі, що курси «форвард» відрізняються від курсів «спот» значно більшим абсолютним значенням показника маржі — різниці між курсом продажу та курсом купівлі. Це пояснюється специфікою банківської операції «форвард», яка одночасно є й формою страхування валютних ризиків. Що триваліший форвардний період, то вищим буде рівень валютного ризику, а тому більшим буде і розмір форвардної маржі. Недоліки та нові форми форвардних угод. Як можна було переконатися, використання форвардних угод для хеджування страхування валютних ризиків має багато переваг. Проте існують і недоліки такої схеми страхування. Головний із них полягає в тому, що угоди укладаються на міжбанківському ринку, а не на біржовому, як ф'ючерсні контракти, а тому відповідальність за виконання таких угод повністю лягає на учасників конкретної угоди. І якщо один з учасників угоди не зможе виконати її умов у повному обсязі, то інший зазнає значних збитків. З метою запобігання таким ситуаціям або їх уникнення використовують додаткові методи страхування, які останнім часом набувають дедалі більшого поширення. Це, зокрема: · продовження терміну форвардної угоди; · використання форвардних опціонів із відкритим терміном виконання; · використання форвардних опціонів із перехресними датами; · використання валютних контокорентів; · укладення непрямих форвардних угод; · забезпечення валютного покриття; · самостійне створення «форварду»; · використання форвардних контрактів із опціоном анулювання (FOX); · використання угод про форвардну відсоткову ставку та ін. Валютні ф’ючерси. Фінансові ф'ючерсні ринки виникли як реакція на потребу в адекватних інструментах хеджування, яке повинне розглядатися як їхнє основне призначення. Проте хеджери не є єдиними учасниками ринків фінансових, ф'ючерсів. Спекулянти та арбітражери також беруть участь в операціях на цих ринках і, як буде показано надалі, відіграють дуже важливу роль для їхнього ефективного функціонування. Фінансовий ф'ючерсний контракт надає одночасно право і зобов'язання купити або продати актив у встановлений термін у майбутньому на умовах, узгоджених у даний час. Валютні ф’ючерси укладаються на обмін валют у майбутньому по курсу, визначеному на момент укладання угоди в контракті [ 19 ]. Ці контракти можуть вільно купуватися і продаватися. Наприклад, компанія, яка купила контракт, що дає їй право і зобов'язання купити валюту на визначену суму у встановлений термін у майбутньому по обмінному курсі, зафіксованому в даний момент, може згодом закрити свою позицію за контрактом, продавши його. Необхідною умовою функціонування валютних ф'ючерсних ринків є їхня ліквідність, яка полегшує здійснення угод. Фінансові ф'ючерсні контракти відрізняє високий ступінь стандартизації. Достатнє число контрактів кожного виду створює передумови для ліквідності ринків. Контракти, якими торгують на Лондонській міжнародній біржі фінансових ф'ючерсів (LIFFE), мають всього 4 терміни виконання щороку, а саме, березень, червень, вересень і грудень. Сума контракту також стандартна, наприклад, 25 000 ф. ст. для контрактів по фунтах стерлінгів. Стандартизація обмежує розмаїтість наявних контрактів, але збільшує обсяг торгівлі кожним контрактом. Клієнту необхідно відкрити ф'ючерсний рахунок розрахунків у члена LIFFE. Вибір члена біржі для виконання брокерських функцій дуже важливий. Брокерські фірми значно відрізняються одна від одної за своїми фінансовими умовами і обсягом наданих послуг. Клієнт розміщує наказ у зареєстрованого представника фірми - члена біржі. Після перевірки цією фірмою прийнятності наказу клієнт одержує усне підтвердження прийняття наказу Згодом наказ підтверджується у письмовому виді, звичайно з оцінкою про час його реєстрації Як тільки наказ був прийнятий і підтверджена його прийнятність, він передається в кабіну фірми-брокера в залі біржі. Деталі наказу записуються на стандартному бланку наказу, на якому проставляеться час. Копія бланку наказу передається ділеру в біржовій ямі, де і здійснюється його виконання. При виконанні наказу деталі угоди записуються на бланку, який потім відсилається назад в кабіну. Потім заповнюється біржовий розрахунковий бланк, який відбиває всі подробиці угоди. Одночасно деталі угоди передаються члену біржі, який повідомляє про неї клієнту. Роль валютних опціонів у хеджуванні ризику. Валютний опціон є своєрідною формою термінової угоди двох сторін — продавця і власника опціону, внаслідок якої власник опціону отримує право, а не зобов'язання, купити у продавця опціону або продати йому заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу (або на національну грошову одиницю) за обумовленим валютним курсом чи за курсом, визначеним на день обміну. Такий фіксований курс називають ціною виконання [ 9 ]. Власник опціону має право вибору реалізувати опціон або ж відмовитися від нього залежно від того, наскільки сприятливими для нього будуть коливання валютного курсу. Продавець опціону зобов'язаний виконати валютну операцію за курсом обміну (ціною виконання), встановленим за опціонною угодою, та забезпечити власникові опціону виконання умов угоди до завершення встановленого терміну. Якщо угоду здійснено, то вживають терміни «опціон здійснено» або «опціон виконано». Залежно від місця продажу опціони поділяють на біржові, що вільно перебувають в обігу, та позабіржові [8]. Біржові опціони (traded option) продають і купують опціонні біржі, які є своєрідними фінансовими інститутами, що стали невід'ємною складовою фінансового ринку економічно розвинених країн. Найвідоміші з них — Лондонська фондова біржа. Європейська опціонна біржа в Амстердамі (з 1978 p.), Філадельфійська, Чиказька, Монреальська та інші біржі. В табл. 6 наведено перелік цих бірж та валют, за якими укладаються опціонні угоди. Біржові опціони можуть знаходитися в обігу на вторинному ринку, вільно купуватися і продаватися третіми особами до завершення терміну використання. Ці опціони стандартизовані за певними видами валют, сумами й термінами виконання. Стандартна специфікація валютного опціону містить такі реквізити: — найменування валюти опціону; — назву операції (купівля або продаж); — суму валюти; — курс обміну; — дату завершення дії опціонного періоду; — умови виконання опціону (певна дата чи опціонний період). Позабіржові опціони (over-the-counter option, ОТС option) можна розглядати як суто банківський інструмент. Вони продаються і купуються покупцем і банком, як правило, за індивідуальною угодою на договірних засадах і за специфікацією, що відповідає вимогам покупця. Переважно на ринку позабіржових опціонів банки працюють із великими корпораціями. Порівняльна характеристика біржових і позабіржових опціонів, наведена в табл., дає змогу наочно побачити їхні спільні риси та відмінності.
Таблиця 2.2 Порівняльна характеристика біржових та позабіржових опціонів
У світовій практиці залежно від характеру валютообмінної операції розрізняють опціон «кол» (call) і опціон «пут» (put). Опціон «кол» дає право його власникові купити певну суму однієї валюти в обмін на іншу. Опціон «пут» дає власникові право продати певну суму однієї валюти в обмін на іншу. Наприклад, якщо підприємство, купивши «пут» за гривні, одержує право продати відповідну суму в американських доларах в обмін на гривню, то це буде доларовий «пут».
Таблиця 2.3 Використання „кол” або „пут” опціонів
Якщо опціон виконано, то продавець опціону «кол» повинен продати валюту власникові опціону, а продавець опціону «пут» мусить купити валюту у власника опціону. Це є обов'язковою умовою виконання опціону (здійснення опціонної угоди). Під юридичним кутом зору учасники опціонної угоди завжди рівноправні, але під економічним у вигіднішому становищі знаходиться покупець опціону, оскільки остаточне рішення про купівлю чи продаж валюти з настанням терміну (дати) здійснення опціону виносить саме він, сплачуючи за це опціонну премію.
2.3 Страхування ризику за допомогою угод „своп” та валютний арбітраж
"Своп" - операція, яка сполучає наявну купівлю-продаж з одночасним укладанням контругоди на певний строк [11]. Існує декілька типів операцій "своп": валютні, процентні, боргові, з золотом і їхні різноманітні сполучення. Валютна операція "своп" являє собою покупку іноземної валюти на умовах "спот" в обмін на вітчизняну валюту з наступним викупом. Наприклад, німецький банк, маючи тимчасово зайві долари США, продає їх на марки американському банку й одночасно купує долари на термін із постачанням через 1 місяць. Операція "своп" може бути використана для хеджування. У цьому прикладі з експортером із Німеччини банк експортера потерпів збитки від форвардної покупки валюти у свого клієнта, тому що премія, сплачена продавцем валюти виявилася менше збитків від підвищення курсу марки. Щоб застрахувати цю операцію, банк міг вдатися до угоди "своп": очікуючи підвищення курсу марки, продати долари другому банку за марки, і одночасно купити долари з поставкою через місяць. У результаті цієї операції через падіння курсу долара стосовно марки, банк експортера одержав би прибуток, який покрив би його збитки від форвардної угоди зі своїм клієнтом. Освоївши грамотне проведення подібних операцій, банк експортера міг би надавати своєму клієнту послуги по форвардній покупці його валюти за вигідним для клієнта курсу і надалі ( у тому випадку, якщо це важливий для банку клієнт). Угоди "своп" зручні для банків, тому що не створюють непокритої валютної позиції - обсяги вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті збігаються. Цілями "своп" бувають: Ø придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків Ø здійснення політики диверсифікації валютних резервів Ø підтримка визначених залишків на поточних рахунках Ø задоволення потреб клієнта в іноземній валюті й ін. До угод "своп" особливо активно прибігають центральні банки. Вони використовують їх для тимчасового підкріплення своїх валютних резервів у періоди валютних криз і для проведення валютних інтервенцій. До операцій "своп" на фінансових ринках близькі за змістом так звані операції "репо". Операції "репо" засновані на згоді учасників угоди про зворотній викуп цінних паперів. Угода передбачає, що одна сторона продає іншій пакет цінних паперів певного розміру з зобов'язанням викупити його по заздалегідь обговореній ціні [19]. Іншими словами одна сторона кредитує іншу під заставу цінних паперів. Операції "репо" бувають декількох видів. "Репо з фіксованою датою" передбачає, що позичальник зобов'язується викупити цінні папери до заздалегідь обговореної дати. Операції "відкриті репо" припускають, що викуп цінних паперів може бути здійснений у будь-який час або в будь-який час після визначеної дати. За допомогою операцій "репо" власники крупних пакетів цінних паперів одержують можливість більш ефективно розпоряджатися своїми активами, а банки й інші фінансові інститути одержують ще один інструмент управління ліквідністю. Інші види захисту від валютного ризику. Сучасні стратегії захисту від валютного та інших видів фінансових ризиків набули такої досконалості, що самі ці стратегії переросли своє початкове призначення – а саме, хеджування, захист – і дозволяють на основі згаданих стратегій отримувати прибуток при мінімізації ризику. Ці стратегії є більш складними і потребують високого професіоналізму при їх виконанні, оскільки найменше відхилення в прорахунках може обернутися значними втратами. До таких стратегій відноситься валютний арбітраж, тобто купівля/продаж іноземної валюти з подальшою зворотною операцією з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі (валютний арбітраж «у часі»), а також за рахунок відмінностей в курсі валюти на різних валютних ринках (валютний арбітраж «в просторі»). Валютний арбітраж може здійснюватися з двома (простий валютний арбітраж) і великим числом валют (складний валютний арбітраж) [ 8 ]. Валютний простий (двосторонній) арбітраж передбачає здійснення валютної операції з метою отримання прибутку за рахунок різниці, існуючою в даний момент в курсах однієї і тієї ж валюти на валютних ринках двох країн. Валютний складний (багатосторонній) арбітраж передбачає валютні операції з метою отримання прибутку за рахунок різниці в курсах декількох валют на різних валютних ринках. За своїм змістом арбітраж поділяється на арбітраж “у часі” та арбітраж “у просторі”. Арбітраж «у часі» - це операції на одному і тому ж ринку, здійснювані в цілях отримання вигоди від різниці в котировках з різними термінами поставки (спред, стредл, стренгл). Ціни на біржові товари з постачанням в різні терміни знаходяться на різних рівнях як під впливом вартісних чинників, так і під впливом співвідношення попиту/пропозиції і зміни оцінок перспектив розвитку кон’юнктури. Арбітраж «в просторі» - одночасна операція на один товар, валюту або цінний папір на різних ринках, заснована на різниці курсів або котирування. Більш досконалими, але в той же час і небезпечними формами арбітражу є стратегії гри на спред, стредл та стренгл. ♦ Спред - одночасна купівля і продаж ф'ючерсних контрактів на один і той же актив з різними термінами постачання або на два різних актив, але взаємопов'язаних (корреляційних) або одночасна купівля і продаж опціонів одного типу, але по різних базисних цінах або з різним періодом до моменту закінчення опціону або по різних базисних цінах і з різним періодом. ♦ Стредл - поєднання одночасної купівлі однієї валюти з продажем іншої; при операціях по опціонах - подвійний опціон або операція, що дає держателеві цінних паперів право їх купити або продати по певній ціні. Стредли бувають двох видів – довгі і короткі. Довгий стредл - одночасна купівля опціонів «пут» і «колл» з однаковими цінами і термінами виконання з розрахунку на нестійкість кон'юнктури. Короткий стредл - одночасний продаж опціонів «пут» і «колл» з однаковими цінами і термінами виконання з розрахунку на прибуток від премії при зменшенні нестійкості кон'юнктури. ♦ Стренгл - подвійний опціон з одночасною купівлею або продажем пут-опціону і колл-опціону з різними цінами реалізації (при цьому ціна реалізації пут-опціону звичайно нижче за ціну реалізації колл-опціону). Вищезгадані стратегії та методи далеко не вичерпують всі можливості менеджменту валютного ризику в сучасній економічній системі, проте дають загальну уяву про принципи його здійснення на практиці.
|