Актуальність теми. Сім’я в усі часи була і залишається однією з головних загальнолюдських цінностей. Вона перебуває під посиленою правовою охороною, особливо діти та матері. Від нормалізації соціальних, економічних та правових відносин у сім’ї залежить майбутнє дітей як членів суспільства. Основними складовими сімейного благополуччя є любов, повага та матеріальна підтримка один одного членами сім’ї.

Важливу роль у забезпеченні реалізації цього завдання надається інституту аліментних зобов’язань батьків та дітей. Вони віднайшли позитивне регулювання у Конституції України, Сімейному кодексі України (далі - СК України) та інших актах законодавства. Відповідно до ст.51 Конституції України „батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані турбуватися про своїх непрацездатних батьків”.

Тривалий час в Україні аліментні правовідносини регулювалися виключно імперативними нормами, що не давало змоги учасникам цих відносин обирати найбільш прийнятний спосіб виконання аліментного обов’язку. Стандартний підхід до стягнення аліментів не сприяв належному захисту інтересів управомочених та зобов’язаних осіб. В основу нового СК України були покладені диспозитивні засади регулювання сімейних відносин. Аліментні правовідносини набули нового інституціонального змісту, що спонукає до їх всебічного дослідження на тлі інших новел сімейного законодавства.

Удосконалення інституту аліментних зобов’язань на диспозитивних засадах відкрило можливість їх сторонам укладати договори про сплату аліментів і тим самим уникати звернення до судових органів. Оскільки договір – підстава для добровільного виконання обов’язку по утриманню, то сторони можуть самостійно визначати розмір та строки виплати аліментів за умови, що не порушуються суб’єктивні права управомоченої особи.

Разом з тим виникла низка нових проблем: щодо сторін договору про сплату аліментів, визначення частки заробітку (доходу), яка може стягуватися в рахунок аліментів в судовому порядку, межі аліментів, тлумачення розширення кола осіб, які можуть бути залученими до виконання аліментного обов’язку, змісту права власності на аліменти, ефективності контролю за цільовим їх витрачанням, можливості вільного здійснення права власності на отримані аліменти.

Таким чином, дисертаційне дослідження „Правове регулювання аліментних обов’язків батьків та дітей” видається актуальним і наразі доречним для теоретичного осмислення та практичного вирішення низки проблем щодо здійсненням прав і виконання обов’язків сторонами аліментного зобов’язання.

У доктрині сімейного права інститут аліментних зобов’язань не обділений увагою. Однак більшість монографічних досліджень було проведено з позиції радянського шлюбно-сімейного законодавства (В.П.Юрасов, А.М.Рабець, М.В.Антокольська, О.Й.Пергамент, З.В.Ромовська). Між тим зі здобуттям Україною незалежності значно змінилася економічна, політична та правова система, проходить процес реформування сімейного законодавства і, як наслідок, з’являються нові інститути, що не досліджувалися в науці. Слід зазначити, що в 2003р. Л.В.Афанасьєвою була захищена дисертація „Аліментні правовідносини в Україні”, в якій реалізована ідея комплексного підходу до багатьох проблем цього інституту в цілому. Разом з тим ціла низка проблем інституту аліментних зобов’язань батьків та дітей потребує додаткового дослідження.

Актуальність обраної теми також зумовлена теоретичними та практичними потребами дослідження інституту аліментних зобов’язань, кризою сім’ї, зростанням кількості малозабезпечених дітей, неоднозначністю, а на момент набрання чинності СК України, навіть певною розгубленістю при вирішенні справ даної категорії. СК України не вирішує всіх проблем, його прогалини та недостатня конкретизація окремих норм права може призвести до порушення прав суб’єктів аліментних зобов’язань. Все це є підставою для всебічного дослідження цього інституту.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язано з науковими розробками Національного університету внутрішніх справ, які здійснюються за напрямками, затвердженими Академією правових наук України, а також відповідає змісту Пріоритетних напрямків наукових досліджень вищих навчальних закладів МВС України, визначених Наказом МВС України № 356 від 11 травня 2001 р. „Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр.”. Тема роботи знайшла також своє відбиття у плані дослідницької діяльності кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ.