КАЗНА ЯК СУБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Подальша демократизація українського суспільства, становлення України як правової держави та приведення її законодавства до вимог вступу в Європейський Союз, що відображені в Acquis communautaire, не можна уявити без подальшого розвитку правового регулювання цивільних правовідносин. При цьому важливим фактором економічного піднесення нашої країни є свобода здійснення цивільно-правових дій і визнання рівності всіх учасників цивільних правовідносин, у яких держава виступає їх учасником поряд з іншими фізичними та юридичними особами. Тому вдосконалення існуючої та розробка нової нормативно-правової бази щодо регулювання участі держави в цивільних правових відносинах є актуальною науково-практичною проблемою сьогодення.

Аналіз концептуальних засад розвитку цивільного законодавства України, практики його реалізації, цивільно-правовий статус держави в особі державних юридичних осіб дає підстави твердити, що законодавче регулювання цих відносин, особливо становища казни як учасника цивільних правовідносин у вітчизняній науці цивільного права є своєрідною terra incognita. Дане зауваження повною мірою може бути віднесено не тільки до досліджень дореволюційної цивілістики, але й науки цивільного права радянського та пострадянського періоду. Незважаючи на те, що проблеми участі казни у цивільних правовідносинах тією або іншою мірою розроблялися у працях дореволюційних учених-юристів – К.М. Анненкова, В.Б. Єльяшевича, К.М. Кавеліна, Н. І. Лазаревського, Д.І. Мейєра, Г.Ф. Шершеневича тощо, цивілістів радянського періоду – С.М. Братуся, А.І. Беспалової, М.І. Брагінського, А.В. Венедиктова, Р.Й. Халфіної, Р.І. Шенгелія, П.В. Віткявічюса, В.А. Дозорцева, С.М. Корнєєва, Д.М. Генкіна тощо, а також українських вчених – О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.К. Мамутова, Є.О. Харитонова й іншими, є показовим, що було опубліковано лише декілька монографій, присвячених цій проблематиці.

Відсутність належної уваги до проблем участі держави у цивільно-правовому обороті, правового становища її юридичних осіб у ньому як учасників цивільного права, зокрема, у радянський період, може бути пояснена фактичним домінуванням державного сектора в економіці, де держава в цивільному обороті виступала через державні підприємства й установи, що були визнані юридичними особами. Це призвело до того, що в більшості випадків у цивільних правовідносинах почали брати участь саме ці юридичні особи як самостійні суб’єкти цивільного права, а не держава як казна. У зв’язку з цим практична значимість досліджень проблем цивільно-правового становища самої казни як суб’єкта цивільного права у той період значно зменшилася. Такий підхід до вивчення питання безпосередньої участі держави, у тому числі казни, в цивільних правовідносинах по інерції був сприйнятий і пострадянською вітчизняною цивілістичною наукою.

Внаслідок ускладнення системи цивільних правовідносин, де безпосередньо бере участь і держава, з\'явилася ціла низка чинників, у зв\'язку з якими вивчення проблем цивільно-правового становища юридичних осіб – представників казни як суб\'єкта цивільних правовідносин, почало становити не тільки теоретичний, але й практичний інтерес. Але, незважаючи на це, поняття „казна” у сенсі держави як суб\'єкта цивільного права, як і поняття „державна скарбниця”, яким у цивілістичній літературі як правило позначається певна частина державної власності, не використовується зараз у чинному цивільному законодавстві. Це переконливо свідчить про недослідженість цих правовідносин на достатньому рівні.

Необхідність звернутися до даної проблематики обумовлена також кардинальним реформуванням цивільного законодавства. Багато юридичних конструкцій і теоретичних положень радянського цивільного права, що були спрямовані на організацію й обґрунтування цивільного обороту на базі державної власності, перестали діяти. В умовах значного скорочення державного сектора в економіці першорядного значення набуває цивільно-правове регулювання відносин, що пов\'язані з переходом майна від одних власників до інших, де саме майно перебуває на основі різних форм права власності. У зв\'язку з цим існує нагальна потреба дослідження проблем взаємодії держави як учасника цивільного права з іншими учасниками цивільних та інших правовідносин. Проте, істотні зміни суспільно-політичного устрою країни, інше, ніж до цього часу, правове становище держави в цивільних правовідносинах і дотепер не привернули належної уваги дослідників, і не знайшли адекватного відображення в цивілістичній літературі.

Необхідність дослідження проблем цивільно-правового становища казни обумовлена й особливою увагою з боку законодавця до надання визначеності та прозорості участі держави в цивільно-правових відносинах. Це простежується, зокрема, у прийнятті цілої низки спеціальних законів, що регулюють правовідносини поставок продукції для державних потреб, про державний матеріальний резерв тощо, у яких цивільно-правовий статус казни як учасника урегульованих цими законами відносин не одержав достатньо чіткого визначення.

Важливу роль відіграють норми цивільного права про відповідальність держави в особі казни за її зобов’язаннями. Оскільки у правовій державі діє принцип взаємної відповідальності людини та держави, а остання несе обов’язок із забезпечення та захисту прав і законних інтересів своїх громадян, то змістовне вирішення в законі питання про відповідальність держави безпосередньо виступає засобом гарантування дотримання державою положень, проголошених у ст. 3 Конституції України.

Необхідно зазначити, що обрана тема на монографічному рівні у вітчизняній науці не досліджувалася. У сучасній українській цивілістиці є роботи з окремих аспектів цивільно-правового становища держави та казни. При цьому особливої уваги заслуговує той факт, що остання спеціальна наукова робота на цю тему вийшла ще на початку 80-х років. Інші роботи не вичерпують проблеми участі держави в цивільних правовідносинах як казни.

Викладене вище свідчить про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексної цільової програми „Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070867), „Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, що потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років” затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 05.07.2004 р., а також Пріоритетним напрямам наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., затверджених вченою радою ХНУВС 05.01.2005 р. п. 9.1.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Основна мета дослідження полягає у тому, щоб на підставі комплексного наукового аналізу, з урахуванням сучасних вимог і потреб цивілістичної теорії та практики, з’ясувати сутність і особливості регламентації правового статусу держави як суб’єкта цивільного права стосовно її участі в цивільних правовідносинах як казни.

Поставлена мета обумовила вирішення комплексу таких дослідницьких завдань: 1) встановити концептуальні засади прояву правової сутності казни в цивільному праві на різних етапах її становлення та функціонування відповідно до соціально-економічних умов розвитку держави; 2) визначити понятійний апарат, пов’язаний із характеристикою прояву участі держави в цивільно-правових відносинах; 3) виявити чинники, що впливають на правове становище державних юридичних осіб у цивільному праві України; 4) дослідити достатність і дієвість нормативно-правової основи правового становища державних та інших органів – представників казни; 5) схарактеризувати особливості участі казни у цивільних правовідносинах стосовно різних об’єктів цих відносин і дослідити форму та види цивільно-правової відповідальності казни за зобов’язаннями держави та створених нею юридичних осіб; 6) розробити пропозицій щодо удосконалення правової регламентації статусу держави як суб’єкта цивільних правовідносин у розумінні казни та правового врегулювання відносин за участю державної скарбниці.

Об’єктом дослідження є цивільні правовідносин за участю державних юридичних осіб, що представляють казну, як самостійних учасників цих відносин.

Предметом дослідження є чинне законодавство, що визначає правове становище держави, юридичних осіб – суб’єктів цивільних правовідносин як представників казни, наукова доктрина, правозастосувальна та судова практика.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження базувалася на застосуванні як загального діалектичного методу, так і спеціальних методів і прийомів наукового пізнання дійсності: конкретно-історичного, порівняльно-правового, системно-правового, статистичного і теоретико-прогностичного методів. Порівняльно-правовий метод використовувався під час розгляду чинного та раніше діючого законодавства в нашій країні, конкретно-історичний – при вивченні історично-зумовленої динаміки категорії „казна” у цивільному праві, системно-правовий – під час виявлення факторів, що мали визначальний вплив на цивільно-правове становище казни в сучасному цивільному праві України, статистичний – під час зібрання даних про казну, про розгляд справ у судах за позовами за участю інтересів казни та їх аналізі, теоретико-прогностичний – під час формулювання рекомендацій з удосконалення законів, інших нормативних правових актів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній цивілістичній науці було проведено комплексне наукове дослідження особливостей правового становища держави як казни при участі у цивільних правовідносинах як їх суб’єкта.

У дисертації висунуто такі положення, що характеризують наукову новизну проведеного дослідження:

1)аргументовано позицію, що з урахуванням вітчизняних цивілістичних традицій, держава в майнових відносинах у цивільному обороті повинна надалі називатися терміном „казна”, який слід запровадити в цивільному праві та законодавстві України. За своїм змістом поняття „казна” не повинно ототожнюватися з поняттям „державна скарбниця”, що має використовуватися для позначення об’єкта цивільних прав;

2)вперше запропоновано ввести, з метою розмежування особливостей участі у правовідносинах держави як суб’єкта цивільного права, такі поняття: „казна” (держава) – суб\'єкт цивільного права, самостійний учасник цивільного обороту; „казенне майно” – будь-яке майно у грошовій, речовій або іншій формі, що належить державі на праві власності; „державна скарбниця” – сукупність усього казенного майна, що належить Україні;

3) обґрунтовано висновок, що „майно державної скарбниці” є специфічним видом майна, що належить державі як казні на праві власності, і яким казна повинна відповідати відповідно до ЦК України за своїми зобов\'язаннями;

4)доведено, що особливість цивільно-правового становища казни як учасника цивільних правовідносин у сучасному цивільному праві України полягає в тому, що вона бере участь у цих правовідносинах через систему державних органів, наділених, як правило, правами юридичної особи. Така участь повинна приводити до того, що дії перерахованих суб\'єктів у цивільному обороті від імені казни повинні тягнути за собою зарахування до складу неподільного фонду (державної скарбниці) всього отриманого за правочинами, що вчиняються від імені казни, якщо інше не встановлено в законодавстві;

5)запропоновано, з метою конкретизації загальних норм про участь казни (держави) в цивільному обороті, що містяться в ЦК України, внести до нього відповідні зміни, які б передбачали, що за загальним правилом до казни (держави) як учасника цивільних правовідносин застосовуються норми, що визначають участь юридичних осіб у відносинах, урегульованих цивільним законодавством, якщо інше не випливає із закону або особливостей її правового становища;

6)визначено, що більш чіткому врегулюванню участі казни в цивільних правовідносинах буде сприяти всебічне визначення правового становища спеціальних державних органів, які уповноважені діяти виключно від імені казни (Мінфін, Державне казначейство, Фонд державного майна), оскільки вони беруть участь у цивільних правовідносинах від імені казни не тільки з приводу майна, що входить до складу неподільного фонду, але, в окремих випадках, і з приводу майна, закріпленого за державними унітарними, казенними підприємствами й установами на праві господарського ведення або оперативного управління;

7)набули подальшого розвитку положення про специфіку цивільно-правової відповідальності казни, яка може мати дві форми як безпосередньо за своїми зобов’язаннями, так і як субсидіарний боржник за зобов’язаннями створених нею юридичних осіб у випадках, передбачених чинним законодавством;

8)встановлено порядок вирішення питання про відповідальність казни:

-у випадках, коли відповідний суб\'єкт діє від імені казни і наділений для цього всіма необхідними повноваженнями, інший суб\'єкт, що вступає в цивільні правовідносини з казною, повинен мати можливість висувати відповідні вимоги безпосередньо до казни й одержувати задоволення від неї, а не від представників, що виступають від її імені у цивільному обороті, і казна повинна нести безпосередню відповідальність за зобов\'язаннями, вчиненими від її імені, коштами і майном державної скарбниці;

-у разі субсидіарної відповідальності казни за зобов\'язаннями створених нею юридичних осіб, їх відповідальність за власними зобов\'язаннями настає в межах коштів, передбачених у відповідних кошторисах на цілі, для досягнення яких вони вступають у цивільно-правові зобов\'язання, а у передбачених у законі випадках – інших коштів, що перебувають у їхньому власному розпорядженні. При недостатності цих коштів для задоволення вимог кредиторів субсидіарну відповідальність буде нести відповідний власник, тобто казна;

9)запропоновано положення, яке більшою мірою відповідатиме напряму посилення захисту прав і законних інтересів учасника цивільно-правових відносин, які взаємодіють із державою, у випадку настання відповідальності казни, а саме: передбачити в законах про державний бюджет на кожний рік відповідну статтю витрат з урахуванням відшкодувань минулих років і проценту від обсягу, передбачених бюджетом зобов’язань казни;

10)запропоновано законодавчо передбачити, що у справах за позовами, які пред’являються до держави про відшкодування шкоди у випадках, передбачених статтями 1173-1177 ЦК України, саме казна повинна виступати відповідачем. У цьому випадку її повинні представляти органи Державного казначейства України й органи чи посадові особи, за дії яких відповідає держава. Крім того, слід передбачити обов’язок вказаних осіб після задоволення судами вказаних позовів пред’являти позовні вимоги про відшкодування шкоди в порядку регресу до осіб, винних у заподіянні шкоди казні;

11)на основі результатів дослідження підготовлено пропозиції щодо внесення змін і доповнень у цивільне, цивільно-процесуальне та господарське законодавство України з метою вдосконалення процесуального положення казни як суб’єкта цивільних правовідносин.

Практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дослідження можуть бути використані в науково-дослідній роботі при подальших теоретичних дослідженнях особливостей цивільно-правового становища держави як учасника відповідних правовідносин, у процесі викладання курсів „Цивільне право України”, „Цивільне процесуальне право”, „Фінансове право” „Господарське право”, спецкурсу „Право власності” у вищих навчальних закладах, правотворчими органами в процесі удосконалення вітчизняного законодавства щодо врегулювання участі казни у цивільних правовідносинах, правозастосовними органами у процесі реалізації норм закону та вирішення конкретних справ.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли були апробовані на наукових конференціях у м. Києві на І Міжнародній науково-практичній конференції „Сучасні проблеми управління” (30 листопада – 1 грудня 2001 р.), у м. Хмельницькому на Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів „Актуальні проблеми правознавства очима молодих учених” ( 29-30 квітня 2002 р.), на науково-практичній конференції ад’юнктів та магістрантів, присвяченій Дню науки України (17 травня 2002 р.) у м. Харкові, у м. Тернополі на IV та V Міжнародних науково-практичних конференціях „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (22 лютого 2002 р. і 28 лютого 2003 р.), у м. Харкові на науково-практичній конференції „Проблеми цивільного права України” (21 травня 2002 р.), у м. Хмельницькому на Міжнародній науковій конференції молодих вчених„Проблеми правознавства очима молодих вчених” (14-15 листопада 2003 р.), у м. Хмельницькому на Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми правознавства очима молодих учених” (5-6 листопада 2004 р.), у м. Хмельницькому на Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми правознавства очима молодих вчених” (21-22 жовтня 2005 р.).

Публікації. За темою дисертації автором опубліковані статті та тези наукових доповідей, 3 у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що включають 7 підрозділів, висновку, списку використаних літературних джерел. Повний обсяг дисертації – 201 сторінка, з них основний текст – 181 сторінка, список використаних літературних джерел – 20 сторінок (207 найменувань).