ЗАСТАВА МАЙНОВИХ ПРАВ ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стабільність цивільного обороту є одним із основних факторів, що повинні сприяти успіху економічних реформ в Україні. Належне виконання цивільно-правових зобов’язань усіма учасниками цивільного обороту є запорукою такої стабільності. Разом з тим, реалії сучасної економіки часто обумовлюють, що сторони вступаючи у цивільно-правові відносини потребують більш вагомих гарантій виконання зобов’язань з боку контрагентів, ніж лише взаємна довіра.

Тому застава як спосіб забезпечення виконання зобов’язань є саме тим інструментом, що дозволяє убезпечити кредитора від негативних майнових наслідків невиконання або неналежного виконання зобов’язання з боку боржника.

Застава майнових прав стала можливою в Україні з прийняттям Закону України «Про заставу». Проте, після законодавчого закріплення можливості використання майнових прав як предмета застави практика постала перед великою кількістю питань, серед яких найбільш характерні: чи будь-які майнові права можуть використовуватися як предмет застави?; якщо не будь-які, то які саме?; якими критеріями слід керуватися, виокремлюючи з масиву цивільних суб’єктивних майнових прав ті, що можуть бути заставлені; який механізм звернення стягнення на заставлені майнові права? Зрозуміло, що наведений перелік включає ті питання, що виникали лише при поверхневому ознайомлені з досліджуваним інститутом.

Практика застосування норм українського законодавства щодо застави майнових прав та відсутність у вітчизняній науці цивільного права теоретичного обґрунтування застави майнових прав  призводить до того, що досить часто має місце неоднозначний підхід не лише до тлумачення теоретичних аспектів застави майнових прав, а й до застосування правових норм, пов’язаних з такою заставою. Оскільки не всі майнові права можуть заставлятися, то негативним фактором, що впливає, насамперед, на відповідну правозастосовчу практику, є відсутність в українському законодавстві чітко окреслених систематизованих критеріїв щодо тих майнових прав, які можуть бути предметом застави.

Крім того, у науковій літературі не вщухають спори щодо можливості або неможливості застави речових та зобов’язальних прав, абсолютних та відносних прав тощо. Зважаючи на об’ємність вказаних проблем, їх суперечливість та загальнотеоретичний характер, на певному етапі здійснення даного дисертаційного дослідження стало зрозуміло, що лише дослідження предмету застави ­(самих майнових прав) може бути темою не однієї дисертаційної роботи. Саме тому, дослідження проблематики правової природи застави майнових прав було винесено у окремий підрозділ, у якому основну увагу було сконцентровано в меншій мірі на загальнотеоретичних проблемах класифікації прав, а більше уваги приділено дослідженню можливості використання тих чи інших різновидів майнових прав як предмета застави.

Крім того, глибокого теоретичного дослідження потребує  застава таких окремих видів майнових прав, як корпоративні права, майнові авторські права (особливо зважаючи на те, що в сучасній юридичній науці взагалі час від часу ставиться питання про саму можливість застави даних видів майнових прав). Великої уваги також потребує дослідження правового режиму застави майнових прав, що випливають з договору оренди. Ще одним порівняно новим видом застави, що активно використовується останнім часом суб’єктами цивільного обороту, є застава грошових коштів на депозитних рахунках у банківських установах. Незважаючи на те, що гроші визначаються у Цивільному кодексі України як різновид речей, коли мова йде про безготівкові гроші, то саме за правилами застави майнових прав може здійснюватися їх застава.

Отже, зважаючи на значну актуальність інституту застави  майнових прав з точки зору її значення для економіки України та нагальну необхідність вдосконалення його нормативно-правового регулювання і була обрана дана тема наукового дослідження.

Теоретичні проблеми пов’язані з заставою як способом забезпечення виконання зобов’язань становлять предмет наукового дослідження вже досить довго. Вищевказані проблеми досліджувалися в працях відомих російських дореволюційних, радянських, сучасних українських та зарубіжних вчених: М. М. Агаркова, Ч. Н. Азімова, Д. В. Бобрової, М. І. Брагінського, Є. В. Васьковського, О. О. Вишневського, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, О. А. Загорулько, О. С. Звоницького, О. С. Іоффе, Л. А. Кассо, О. С. Кізлової, В. С. Константинова, В. М. Коссака, Н. С. Кузнєцової, І. М. Кучеренко, В. В. Луця, В. П. Маслова, Д. А. Медвєдєва, Д. І. Мейера, І. Б. Новицького, І. С. Перетерського, О. А. Підопригори, Й. О. Покровського, І. Й. Пучковської, О. П. Сергєєва, С. Я. Сорокіної, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Є. О. Суханова, Ю. К. Толстого, Я. М. Шевченко, Т. С. Шкрум, Г. Ф. Шершеневича та інших.

Проте, варто зазначити, що вказані вище наукові дослідження стосувалися  або застави взагалі, або таких окремих її видів як іпотека, заклад тощо. При цьому комплексне дослідження саме застави майнових прав в науці цивільного права, на жаль, досі відсутнє. Саме тому, на нашу думку, запропонована тема дисертаційного дослідження вирізняється науковою новизною.

Зв\'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Еволюція цивільного законодавства України: проблеми теорії і практики  (реєстраційний № РК 0102 U 000797).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є проведення комплексного правового аналізу проблемних питань правового регулювання використання такого способу забезпечення виконання зобов’язання як застава майнових прав, практичний аналіз українського законодавства, що врегульовує застосування даного способу забезпечення виконання зобов\'язань, в тому числі щодо застави окремих видів майнових прав (таких як корпоративні права, майнові авторські права, майнові права, що виникають з договору оренди тощо). При цьому результатом дисертаційного дослідження повинно стати не лише формулювання певних теоретичних висновків щодо застави майнових прав, а й внесення конкретних пропозицій щодо вдосконалення правової бази заставних правовідносин в Україні. В результаті проведеного аналізу ставилися завдання:

- визначити критерії, які виокремлюють ті майнові права, що можуть бути предметом застави;

- з’ясувати правову природу застави майнових прав;

- зробити висновки та висловити пропозиції щодо вдосконалення законодавства про договір застави майнових прав;

- вказати на особливості правового регулювання окремих видів застави майнових прав, а також визначити можливі напрямки вдосконалення правового регулювання таких видів застави майнових прав.

Об\'єкт дослідження становлять цивільно-правові відносини між учасниками цивільного обороту з приводу встановлення, зміни та припинення застави майнових прав як способу забезпечення виконання зобов’язань.

Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції, теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, зарубіжне законодавство щодо застави майнових прав як способу забезпечення виконання зобов’язань.

Методи дослідження. Мета та завдання дисертації зумовили використання в ній як загальнонаукових, так і спеціальних методів пізнання правових явищ: формально-логічного, історичного, порівняльно-правового, логічного та системного методів дослідження, індукції та дедукції, аналізу та синтезу, а також інші.

Діалектичний метод дозволив розглянути проблеми використання інституту застави майнових прав у його розвитку та взаємозв’язку із іншими цивільно-правовими інститутами. Застосування історичного методу дозволило продемонструвати розвиток теоретичної думки, законодавства та обґрунтувати необхідність подальшого наукового дослідження даної теми. Формально-логічний метод сприяв виявленню суперечностей у понятійному апараті, який застосовується у теорії цивільного права та нормах права. Метод аналізу і синтезу використовувався при дослідженні правової природи застави майнових прав; формально-юридичний ­­– при формулюванні нових правових норм і удосконаленні уже існуючих. Був застосований порівняльно-правовий метод при дослідженні як норм національного, так і зарубіжного права.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що дане дисертаційне дослідження є першим в Україні комплексним науковим дослідженням цивільно-правового інституту застави майнових прав.

В результаті проведеного дисертаційного дослідження вперше сформульовано і обґрунтовано або додатково аргументовано чи уточнено низку наступних наукових положень, що виносяться на захист.

1.     Додатково аргументовано висновок про відмінність між поняттям «майнове право» та «право вимоги» у зв’язку із використанням в українському законодавстві вказаних термінів як тотожних предметів застави.

2.     Додатково обґрунтовується висновок про неможливість використання як предмету застави такого основного речового права як право власності, оскільки об’єктом такого права є самі речі і власник вправі передавати у заставу річ, а не права щодо неї; крім того, наслідком неналежного виконання забезпеченого заставою зобов’язання є звернення стягнення на заставлене майно, а звернення стягнення на право власності є неможливим.

3.     Вперше запропоновано класифікацію майнових прав, що можуть бути предметом застави: а) права грошової вимоги; б) права користування; в) окремі види корпоративних прав (зокрема, право на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю); г) окремі речові права на чужі речі (зокрема, право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

4.     Обґрунтовано визначення поняття договору застави майнових прав як цивільно-правового договору, відповідно до якого кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов\'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставлених майнових прав переважно перед іншими кредиторами цього боржника шляхом відступлення боржником (заставодавцем) таких майнових прав на користь кредитора (заставодержателя).

5.     Дістала подальший розвиток і наукове обґрунтування наукова концепція, відповідно до якої правова природа застави майнових прав повинна визначатися як речово-правовий спосіб забезпечення виконання зобов’язань, оскільки саме такий підхід найбільш повно враховує як зобов’язальну, так і речову природу даного інституту.

6.     Вперше визначено перелік критеріїв, яким повинно відповідати кожне конкретне майнове право для можливості передачі його у заставу, а саме: належність майнового права заставодавцю на законних підставах, майнова цінність («товарність») такого майнового права та можливість його відчуження і звернення стягнення на нього (оборотоздатність).

7.     Уперше доводиться доцільність доповнення Закону України «Про заставу» статтею 52-1, у якій вказувалося б, що «звернення стягнення на заставлені майнові права здійснюється шляхом відступлення такого права заставодавцем заставодержателю, якщо інше не встановлене законом або договором».

8.     Вперше запропоновано необхідність нормативного закріплення у Законі України «Про заставу» вказівки на можливість застави майнових прав, що виникають з договору оренди, зокрема, прав орендаря з користування орендованим майном.

9.     Доведено, що норма частини 2 статті 16 Закону України “Про заставу”, яка визначає, що «реєстрація застави не пов\'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави» підлягає скасуванню, оскільки суперечить більш пізній нормі ч. 2 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

10.                 Додатково обґрунтовано, що у заставу може бути передано такий різновид корпоративного права як право на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, запропоновано механізм звернення стягнення на такі заставлені майнові права.

11.                 Вперше обґрунтовано необхідність закріплення у Законі України “Про авторське право та суміжні права” можливості використання права на авторську винагороду, що випливає з авторського договору, в якості предмета застави.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці теоретичних висновків щодо поняття та правової природи інституту застави майнових прав, а також виокремлення з усього комплексу майнових прав тих майнових прав, що можуть використовуватися як предмет застави. Крім того, автором зроблено цілий ряд пропозицій щодо вдосконалення українського законодавства у частині правового регулювання застави майнових прав.

Теоретичні концепції автора можуть бути використані в науковій та навчально-педагогічній діяльності, в учбовому процесі при викладанні курсу «Цивільне право», а також при підготовці відповідного розділу підручників, навчальних посібників.

Апробація результатів дослідження.  Дисертація обговорювалась на засіданні відділу цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України. Результати дисертаційного дослідження відображені у навчальному курсі «Заставне право», що розроблений та викладається автором на кафедрі цивільно-правових дисциплін Хмельницького університету управління та права.

Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції по вдосконаленню законодавства України були оприлюднені на 2 науково-практичних конференціях: Другі всеукраїнські осінні юридичні читання (14-15 листопада 2003 року, Хмельницький інститут регіонального управління та права, Хмельницький); Міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів (29-30 листопада 2003 року, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ).

Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано чотири статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези двох доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та одного додатку. Повний обсяг рукопису становить 198 сторінок, в тому числі 18 сторінок списку використаних джерел, який охоплює 204 найменування, а також 1 додаток на 1 сторінці.