ДОГОВІР ПРО СПІЛЬНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зміни, що відбулися в регулюванні договірних відносин на законодавчому рівні,  стали прикладом ефективності  реалізації  диспозитивного методу регулювання приватно-правових відносин. За чинним цивільним  законодавством  цивільно-правовий договір є одним із засобів регулювання суспільних відносин, джерелом цивільного права, способом усунення прогалин у законодавстві.

Відносини спільної діяльності мають досить широке розповсюдження в різних сферах. Це обумовлюється тим, що договір про спільну діяльність є ефективною формою здійснення підприємницької та інших видів діяльності. По-перше, у відповідності до умовами цього договору його учасники об’єднують свої зусилля задля досягнення спільної  мети. За цією ознакою  він вигідно відрізняється від переважної більшості інших цивільно-правових договорів, у яких такої співпраці і об’єднання зусиль сторін не відбувається. По-друге, незважаючи на об’єднання зусиль та майна,  учасники договору про спільну діяльність залишаються юридично самостійними суб’єктами. Саме це є перевагою даної договірної конструкції, порівняно зі спільною діяльністю, що здійснюється у межах  єдиного суб’єкта – юридичної особи. По-третє, процес здійснення спільної  діяльності не ускладнюється  процедурами розробки установчих документів, державної реєстрації створення та припинення нового суб’єкта права тощо. Отже, така законодавча модель побудови прав і обов’язків  суб’єктів спільної   діяльності є більш гнучкою та пристосованою до сучасних потреб  економіки.

У ЦК України 2003 р. закріплено багато нових положень, що визначають правові засади здійснення  спільної діяльності. Як самостійний різновид визначено договір простого товариства. Відбулося подальше вдосконалення  нормативних положень щодо  договору про спільну діяльність,  зокрема,   законодавчо розширена  сфера його  можливого застосування, переглянуті такі його елементи, як особливі  мета та   суб’єктний склад учасників. Все це  визначає особливе місце договору про спільну діяльність у системі цивільно-правових договорів і обумовлює необхідність  його ретельного  дослідження. Об’єктом дослідження також  є  проблемні питання  теоретичного  характеру, що стосуються предмета,  суб’єктного складу,  змісту, правової природи договору про спільну діяльність.

До 90-х років ХХ ст. окремі аспекти правового регулювання  відносин у стилі спільної діяльності розглядалися у працях З. С. Бєляєвої, А. Годеса, З.А. Підопригори, О. І. Масляєва, І. А. Масляєва та ін. Однак,  їх  дослідження ґрунтувалися на нормах, що були закріплені у цивільному законодавстві до кодифікації 2003 р., та відображали умови спільної    діяльності за часів існування  адміністративно-планової економіки. Зі зміною соціально-економічних умов та набранням чинності ЦК України 2003 р. теоретичні розробки вказаних вчених певною мірою втратили     актуальність. На сьогоднішній день рівень дисертаційних та монографічних досліджень в Україні є недостатнім.

Викладене обумовлює актуальність представленого дисертаційного дослідження.

Основою зроблених у дисертації висновків стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема М.І.Брагінського, В. В. Вітрянського, В. Ю. Вольфа, М. В. Гордона, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, О. С. Йоффе, В. М Коссака, О. О. Красавчікова, І. М. Кучеренко,  Л. А. Лунца, В. В. Луця, Н. В. Козлової, Н. С. Кузнєцової,  Р.А Майданика, П. І. Мейєра, І. Б. Новицького, Й. О. Покровського, В. В. Рєзнікової, Ю. В. Романця, О. Б. Савельева,  М. М. Сібільова, К. І. Скловського, Є. О. Суханова, О. С. Удовиченко, Я. М Шевченко. Г. Ф. Шершеневича та інших.

Зв’язок роботи  з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає темам науково-дослідної роботи кафедри цивільного права та процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка: «Проблеми вдосконалення цивільного законодавства в умовах інтеграції України в Європейське співтовариство», номер державної реєстрації 01034005937, термін виконання 2002-2004 рр., «Вдосконалення цивільного законодавства в світлі нового Цивільного кодексу України», номер державної реєстрації 01054004945, термін виконання 2005-2008 рр.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є проведення системного аналізу договірних зобов’язань,  спрямованих на досягнення спільної мети (спільно-спрямованих зобов’язань); відокремлення певних типів та видів договорів, що входять у цю групу зобов’язань; визначення правової природи та складових елементів договору про спільну діяльність; дослідження динаміки зобов’язань, що виникають з договору про спільну діяльність.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні основні завдання:

-            визначити місце договору про спільну діяльність у системі цивільно-правових договорів;

-            провести розмежування та визначення співвідношення договору про спільну діяльність та засновницького договору;

-            обгрунтувати правову характеристику договору про спільну діяльність;

-            здійснити класифікацію договорів про спільну діяльність;

-            з’ясувати правовий статус учасників договору про спільну діяльність;

-            визначити предмет договору про спільну діяльність;

-            розкрити зміст договору про спільну діяльність;

-            розглянути істотні умови договору про спільну діяльність;

-            проаналізувати порядок укладення та виконання договору про спільну діяльність;

-            з’ясувати підстави та порядок зміни та припинення договору про спільну діяльність;

-            розглянути умови та форми відповідальності учасників спільної діяльності. 

Об’єкт дослідження – це сукупність суспільних відносин, що виникають при здійсненні спільної діяльності задля досягнення єдиної   мети на підставі договору про спільну діяльність.

Предмет дослідження  - джерела регулювання договору про спільну діяльність, суб’єктний склад, предмет договору, його правова природа.

Методи дослідження. Методологічну основу складає сукупність теоретико-методологічних засобів осягнення суспільних явищ і процесів, що зумовлена метою та особливостями досліджуваної проблеми. Історичний метод було використано при характеристиці історичних витоків правового регулювання договору про спільну діяльність та при дослідженні історичного походження сучасних форм його здійснення. Системний підхід було використано у зв’язку із тим, що договір про сумісну діяльність знаходиться у нерозривному зв’язку з цивільно-правовими відносинами, чим зумовлюється  необхідність його комплексного, системного характеру регулювання. Метод узагальнення було використано для формування визначень ключових понять на основі виділених та описаних характерних особливостей (ознак). Метод аналізу було використано для дослідження окремих аспектів правового регулювання договору про спільну діяльність в Україні, метод синтезу – для визначення загальних особливостей та тенденцій його правового регулювання, а також для формування висновків як синтезу накопиченої в основній частині наукової інформації. При виявленні, аналізі та синтезі правових явищ, відносин, що виникають при здійсненні за договором про спільну діяльність на основі об’єднання (або без об’єднання) вкладів та зусиль заради досягнення спільної мети, на рівні причинно-наслідкових зв’язків і взаємодій використовано метод діалектичної логіки, а на рівні нормативних зв’язків – метод формальної (елементарної) логіки. Вибір та використання зазначених методів у дисертації має подекуди комбінований характер залежно від вирішення конкретних завдань дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів визначається метою та предметом. В дисертації здійснено комплексний аналіз правовідносин, що виникають при здійсненні спільної діяльності. На основі проведеного аналізу запропоновано власне визначення спільної діяльності як предмета договору про спільну діяльність. Виявлено основні проблеми правового регулювання спільної діяльності та чинники, які перешкоджають успішному і ефективному використанню договорів про спільну діяльність. Запропоновано можливі шляхи розв’язання зазначених проблем, усунення негативних факторів правового регулювання договору про спільну діяльність.

Новизна дисертаційного дослідження конкретизується у наступних основних науково-теоретичних та науково-практичних положеннях, висновках та пропозиціях:

1.         Обґрунтовано положення, що договір про спільну діяльність завжди характеризується одновекторною спрямованістю волевиявлення   його учасників на досягнення  єдиної  бажаної  для них мети. Критерієм розподілу правочинів на односторонні, дво- та багатосторонні є кількість сторін, які мають виявити свою волю на вчинення правочину. У двосторонньому правочині  існує зустрічна векторність. Воля учасників багатостороннього правочину спрямована на досягнення єдиної мети. Отже, має місце одновекторна спрямованість воль.

2.         Обгрунтовано висновок, що договір про спільну діяльність має  комплекс ознак, які вирізняють його з-поміж інших правочинів і обумовлюють  його окреме  місце  в  системі  цивільно-правових договорів, до яких відносяться: ознаки правочину не тільки багатостороннього договору, а й характеристики зобов’язального відношення; кожна сторона договору одночасно виступає і як кредитор, і як боржник, хоча такими й не являється; зобов’язання контрагентів у двосторонньому договорі є взаємні, тобто кожна із сторін має й права, й обов’язки. Якщо договір про спільну діяльність уклали дві сторони, то кожна з них зобов’язується діяти у спільних інтересах та має право вимагати від іншої сторони таких же дій.

3.         Пропонується  висновок про те, що у разі здійснення спільної діяльності на основі об’єднання вкладів учасників, договір простого товариства може укладатися за консенсуальною та реальною моделями. Обгрунтовується  недоцільність його характеристики  як відплатного або безвідплатного.

      4.      Обгрунтовується висновок, що за юридичною спрямованістю (метою) у системі договірних зобов’язань договір про спільну діяльність  відноситься до спільно-цільових  договорів.

Група спільно-цільових зобов’язань складається з двох договірних типів: 1) ті, що спрямовані на створення нового суб’єкта - юридичної особи, та  2) ті, що спрямовані на організацію спільної діяльності без створення юридичної особи. Перший – це засновницький договір, а другий – договір про спільну діяльність.

Договір про спільну діяльність (тип договору) поділяється на два види: 1) договір, що опосередковує  здійснення спільної діяльності з об’єднанням вкладів учасників (договір простого товариства), та 2) договір, що обумовлює здійснення спільної діяльності без об’єднання вкладів (власне договір про спільну діяльність у вузькому розумінні).

5.         Обгрунтовано тезу стосовно можливості здійснення заміни сторони у  договорі про спільну діяльність лише за згодою всіх його учасників. У зв’язку з цим пропонується внести зміни до глави 77 ЦК України.

6.         Пропонується власне визначення спільної діяльності як предмета договору про спільну діяльність. Під спільною діяльністю пропонується розуміти  сукупність погоджених спільних  дій учасників договору, що характеризуються одновекторною спрямованістю  на досягнення загальної мети. Спільну діяльність у зовнішніх відносинах з третіми особами пропонується  розглядати   як єдиний комплекс  взаємоузгоджених дій всіх учасників  договору, спрямованих на досягнення спільної мети.

7.         Обгрунтовано необхідність обмеження права учасника простого товариства розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності без згоди інших учасників.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання одержаних дисертанткою висновків у законотворчій  діяльності - для удосконалення положень актів  чинного цивільного законодавства, зокрема шляхом внесення змін в ЦК України. Висновки, що містяться у роботі, можуть застосовуватися у практичній, зокрема, правозастосовчій діяльності –  у ході здійснення претензійно-договірної  роботи, а також при вирішенні спірних питань,  пов’язаних  з  укладенням та виконанням договорів  про спільну діяльність.

Результати дослідження можуть використовуватись  в навчальному процесі при викладенні курсів «Цивільне право України» та ряді цивільно-правових спецкурсів у вищих навчальних закладах, які здійснюють підготовку спеціалістів за спеціальністю «правознавство».

Положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників, курсів лекцій і методичних рекомендацій для студентів  вищих юридичних  навчальних закладів, а також в подальших наукових розробках.

Водночас, окремі сформульовані в роботі положення мають, безумовно, дискусійний характер і можуть стати базою для подальших наукових досліджень в цій галузі.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права та процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені І. Франка. Основні результати  дисертаційного  дослідження викладені дисертанткою на засіданні круглого столу «Охоронювані законом інтереси в цивільному праві та процесі» (м. Харків, 16 грудня 2005 р.); на Міжнародних науково-практичних конференціях «Сучасні наукові дослідження – 2006» (м. Дніпропетровськ, 20-28 лютого 2006 р.), «Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу» (Львів, 2006 р.).

Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковані чотири статті у фахових виданнях ВАК України, та три тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура й обсяг дисертації. Відповідно до цілей, завдань, об’єкта і предмета дослідження, дисертація складається зі вступу, трьох розділів,  висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи -210 сторінок. Перелік використаних джерел становить 168 найменувань і займає 14 сторінок. Додатків – 1, що займає 4 сторінки.